Порядок узгодження податкових зобов’язань

Размещено на http://www.allbest.ru/

13

Порядок узгодження податкових зобов'язань

Зміст

1. Порядок узгодження податкових зобов'язань. Оспорення рішень контролюючих органів і визначення податкового збору 3

2. Платники акцизного збору за алкогольні напої та тютюн 7

3. Державне мито, види і сутність. Операції і послуги з яких стягується мито, ставки, порядок сплати і перерахування 13

Список використаної літератури 21

1. Порядок узгодження податкових зобов'язань. Оспорення рішень контролюючих органів і визначення податкового збору

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування», яка доповнює і конкретизує конституційний обов'язок кожного щодо сплати податків (ст. 67 Конституції України), платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми в установлені законами терміни.

Закон Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі -- Закон № 2181) впровадив у практику господарювання термін «узгоджене податкове зобов'язання». Цей термін, хоча і не визначений прямо в законі, проте використовується як зрозумілий і може бути пояснений дуже просто -- як сума податку (збору), яку платник зобов'язаний сплатити до бюджету (цільового фонду) у визначений строк.

Названий закон містить кілька шляхів узгодження податкових зобов'язань, кожен з яких втілюється в певній процедурі, розгляду яких і присвячений сьогоднішній урок права.

Отже, відповідно до Закону № 2181 податкове зобов'язання може бути узгоджене одним із таких способів:

- самостійно, шляхом подання платником контролюючому (податковому чи іншому) органу податкової декларації (розрахунку) -- самостійне узгодження;

- внаслідок нарахування контролюючим органом, рішення якого можуть бути оскаржені в адміністративному (адміністративне оскарження) або судовому порядку --апеляційне узгодження.

Податкова декларація (розрахунок) -- документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Згідно з п. 5.1 Закону № 2181, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації. Особливістю є те, що узгоджене в такий спосіб зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Отже, при самостійному узгодженні моментом узгодження податкового зобов'язання є дата подання податкової декларації (розрахунку) контролюючому органу.

На практиці трапляються випадки, коли платники податків виявляють помилки в самостійно узгоджених ними сумах податкових зобов'язань.

В таких умовах Закон передбачає можливість їх виправити, надавши контролюючому органу уточнюючі показники в одній із форм (на власний вибір):

- шляхом подання уточнюючого розрахунку;

- шляхом їх відображення у податковій декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

При цьому іноді платники мають проблеми з податковими органами.

Так, наприклад, якщо платником податку за даними податкового обліку нараховано та сплачено до бюджету за звітний період податок на прибуток у сумі 17900 грн, однак унаслідок друкарської помилки до відповідного рядка декларації потрапила сума 71900 грн. Розпочинаючи з 51 дня після закінчення звітного кварталу в підприємства виникне податковий борг на суму несплаченого узгодженого податкового зобов'язання (71900 - 17900 = 54000 грн). У такому випадку платнику необхідно подати уточнюючий розрахунок або відобразити в черговій звітності відповідні виправлення шляхом наведення зменшеної суми податкових зобов'язань (про судову практику з цього питання див. «ДК» № 6/2008).

На практиці податкові органи намагаються застосувати до платників у таких випадках штраф за заниження податкових зобов'язань (сума штрафу узгоджується в порядку апеляційного узгодження). Однак платникам, оскаржуючи їх рішення, слід мати на увазі, що заниження податкових зобов'язань ними не здійснено; вчинене порушення є, навпаки, завищенням податкового зобов'язання, належного до сплати (відповідальності за таке завищення законом не передбачено).

Трапляються також випадки, коли підприємства помилково подають податкову декларацію з податку (збору) щодо якого вони не є платниками. Наприклад, підприємством, яке в звітному періоді отримало статус платника єдиного податку, помилково (а точніше «традиційно») подано розрахунок комунального податку. Не зважаючи на те, що підприємство не є платником цього податку згідно зі ст. Указу № 527 (Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. № 727/98).

єдиним шляхом виправлення помилки в такому випадку є подання уточнюючого податкового розрахунку зі зменшенням нарахованих сум до нульового значення (на зразок «сторно»).

Другим, і таким, що викликає більшість запитань, є спосіб апеляційного узгодження податкового зобов'язання.

У випадках, встановлених законом (п.п. 4.2 і 4.3 Закону № 2181), контролюючий орган вправі самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку. Основними з таких випадків є:

- встановлення за результатами документальних перевірок діяльності платника податків фактів заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

- виявлення внаслідок проведення камеральної перевірки арифметичних або методологічних помилок у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Контролюючий орган у зазначених випадках направляє платнику податкове повідомлення (податкове повідомлення-рішення) із зазначенням самостійно визначеної ним суми податкових зобов'язань.

При цьому платник податків, податкове зобов'язання якого визначене контролюючим органом, несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання, однак має право на оскарження цієї суми, а обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків визначення податкових зобов'язань за непрямими методами.

При апеляційному узгодженні моментом узгодження податкового зобов'язання є:

- день отримання платником податкового повідомлення, якщо платник не оскаржив рішення податкового органу протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення (тобто наприклад, якщо податкове повідомлення отримане 14 березня, то останнім днем, коли можливе подання скарги, є 24 березня);

- день закінчення процедури адміністративного оскарження (дата отримання платником рішення контролюючого органу (органу, який нарахував зобов'язання, чи вищестоящого) про повне задоволення скарги, викладеної у заяві, чи відмовне рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню).

Звернемо при цьому увагу, що між підпунктами 5.2.1 та 5.2.4 ст. 5 Закону 2181 існує неузгодженість (правова колізія): з однієї сторони, неоскаржене повідомлення-рішення набуває чинності з узгодженням податкового зобов'язання в день отримання (п. 5.2.1) (у наведеному прикладі це 14 березня); а з іншої сторони -- в день закінчення 10-денного строку на оскарження (п. 5.2.4) (24 березня).

Зазначена колізія має своє значення, оскільки згідно з пп. 5.3.2 цього ж Закону, у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції (за їх наявності) протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Отже, якщо надати пріоритет пп. 5.2.1, то в розглянутому прикладі кінцевою датою сплати зобов'язань за неоскарженим податковим повідомленням буде 24 березня, а якщо пп. 5.2.4 -- то 3 квітня.

На практиці податкові органи застосовують пп. 5.2.1, однак вказаною колізією варто скористатися, якщо суми нарахованих зобов'язань є значними.

Окрім цього на практиці, навіть якщо ймовірність скасування податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку є низькою, при значних сумах варто скористатися правом на адміністративне оскарження, оскільки протягом строку оскарження, згідно з пп. 5.2.3 ст. 5 Закону, сума податкового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

2. Платники акцизного збору за алкогольні напої та тютюн

Платниками акцизного збору є: 

а) суб'єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) - виробники підакцизних товарів на митній території України (діють відповідно до загального податкового законодавства України). 

б) нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва чи осіб, прирівняних до них згідно із законодавством (діють відповідно до загального податкового законодавства України і відповідно до міжнародних договорів щодо оподаткування); 

в) будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари. Умовою сплати АЗ є надання митниці копії платіжного доручення на загальну вартість обов'язкових платежів, які повинні бути сплаченими до державного бюджету.

Товар ввозиться за акцизною вантажною митною декларацією, до якої додаються: 

· зовнішньоекономічний договір; 

· дві копії платіжного доручення; 

· примірник заявки розрахунку з оцінкою податкової інспекції про суму фактично сплаченого акцизного збору під час купівлі марок АЗ.

г) фізичні особи - резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні речі або предмети на митну територію України у вигляді супроводжувального або несупроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжувального багажу, в обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного провезення (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством; 

д) юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів. 

Об'єктом оподаткування є: 

а) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів - (продукції) або з частковою їх оплатою; 

б) обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки, а також для своїх працівників; 

в) вартість товарів (продукції), які імпортуються (ввозяться, пересилаються) на митну територію України; залежить від митної вартості товарів. 

Акцизний збір обчислюється: 

а) за ставками у процентах до обороту з продажу: 

· товарів, що вироблені на митній території України, - виходячи з їх вартості, за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами на товари, які він виробляє, без податку на додану вартість та акцизного збору; 

· товарів, що імпортуються на митну територію України, - виходячи з їх вартості, за встановленими імпортером максимальними роздрібними цінами на товари, які він імпортує, без податку на додану вартість та акцизного збору (але не менше митної вартості таких товарів з урахуванням сум ввізного мита без податку на додану вартість та акцизного збору); 

б) у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції);

в) одночасно за ставками у процентах до обороту з продажу та у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції). 
Ставки акцизного збору є єдиними на всій території України. 

Датою виникнення податкових зобов'язань з продажу підакцизних товарів (продукції) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що настала раніше: 

· або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника акцизного збору як оплата товарів (продукції), що продаються, а у разі продажу товарів (продукції) за готівкові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника акцизного збору; 

· або дата відвантаження (передачі) товарів (продукції). 

Акцизний збір не справляється:

1. з товарів, що були вивезені (експортовані) платником акцизного збору за межі митної території України. 

Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, коли їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною вантажною декларацією. 

2. з підакцизних товарів, що імпортуються на митну територію України, якщо з таких товарів згідно із законодавством України не справляється податок на додану вартість у зв'язку із звільненням, передбаченим для окремих видів товарів. 

3.Не підлягає оподаткуванню оборот з реалізації легкових автомобілів спеціального призначення для інвалідів, оплата вартості яких провадиться органами соціального забезпечення, а також легкових автомобілів спеціального призначення (швидка медична допомога, міліція тощо) за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України. 

4. При вивезенні з митної території України підакцизної продукції, набутої інвестором у власність на умовах угоди про розподіл продукції. 

5. підакцизні товари, які переміщуються через митну територію транзитом. 

6.з інших товарів. 

Марки акцизного збору

марка акцизного збору - спеціальний знак, яким маркуються алкогольні напої та тютюнові вироби і наявність якого підтверджує сплату акцизного збору . 

плата за марки акцизного збору - плата, що вноситься замовниками (імпортерами) і українськими виробниками алкогольних напоїв та тютюнових виробів для покриття витрат держави на виготовлення, зберігання та реалізацію цих марок; 

алкогольні напої - продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів із вмістом понад 8,5 відсотка етилового спирту, які розлиті у пляшки або іншу тару (крім тари, в якій вони транспортуються і зберігаються для подальшого фасування) з кінцевою метою здійснення роздрібної торгівлі; 

тютюнові вироби - вироби, частково або повністю виготовлені з листя або інших частин тютюну та/або інших рослин, що належать до роду Nicotiniana родини пасльонових, у тому числі сигарети, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн та інші тютюнові вироби, які фізіологічно впливають на організм людини під час споживання (куріння, нюхання, жування, смоктання тощо), розфасовані у пачки (упаковки) з кінцевою метою здійснення роздрібної торгівлі без додаткової обробки або переробки. 

Виробництво суб'єктами підприємницької діяльності з метою реалізації на території України алкогольних напоїв та тютюнових виробів без позначення марками акцизного збору, а також ввезення на митну територію України, транспортування, зберігання, приймання на комісію та консигнацію для продажу і реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка, забороняється. 

Алкогольні напої та тютюнові вироби, виготовлені з метою експорту, не підлягають маркуванню українськими марками акцизного збору. 

Наявність марки акцизного збору на пляшці (упаковці) або на одиниці іншої тари, в яку розлиті алкогольні напої, та на пачці (упаковці) тютюнових виробів є однією з підстав для ввезення на митну територію України, реалізації їх споживачам, перевезення територією України (крім міжнародного транзиту) і зберігання на території України (крім зберігання виробником до маркування виробів згідно з технологічним процесом або зберігання для вивозу з митної території України). 

Алкогольні напої та тютюнові вироби, не позначені українськими марками акцизного збору, які зберігаються суб'єктами підприємницької діяльності в товарних обсягах (крім товарів, призначених для вивозу за межі митної території України), розглядаються як такі, що призначені для реалізації на території України. 

Марки акцизного збору виготовляються на замовлення Головної державної податкової інспекції України, зберігаються та реалізуються державними податковими інспекціями. 

Покупцями марок акцизного збору можуть бути суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства України є платниками акцизного збору з алкогольних напоїв та тютюнових виробів. 

Маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється таким способом і в такому місці, щоб марка розривалася під час розкупорювання (розкриття) пляшки (іншої тари), пачки (упаковки). 

Технічний порядок маркування алкогольних напоїв (включаючи маркування одиниць тари великого об'єму - бутлі, бочки тощо, які використовуються при реалізації напоїв на розлив) і тютюнових виробів визначається Правилами виготовлення, зберігання і продажу марок акцизного збору й маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів. 

Покупці марок акцизного збору повністю відповідають за фінансовими зобов'язаннями, пов'язаними з одержанням марок акцизного збору, до моменту настання однієї з перелічених нижче подій: 

· сплати сум акцизного збору у повному обсязі; 

· повернення невикористаних марок акцизного збору продавцеві марок, в якого вони були придбані (у разі, коли марки повернуті протягом 90 днів з моменту їх придбання). 

Плата за придбані марки в такому разі покупцеві марок не відшкодовується. Начальники державних податкових інспекцій та їх заступники мають право виносити постанову про конфіскацію алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що реалізуються торговельними підприємствами без наявності на пляшці, пачці, упаковці марки акцизного збору. Виконання постанови про конфіскацію алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється згідно з Порядком реалізації або знищення конфіскованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Конфісковані алкогольні напої та тютюнові вироби підлягають реалізації або знищенню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. 

3. Державне мито, види і сутність. Операції і послуги з яких стягується мито, ставки, порядок сплати і перерахування

мито акцизний податковий декларація

Податкова політика України як складова фінансової політики на сучасному етапі формується з огляду на стосунки з іншими країнами. Відповідно до концепції ринкової економіки, в Україні здійснюється політика лібералізації зовнішньої політики, а з також має місце політика тарифного протекціонізму. (Протекціонізм - політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.) Така політика реалізується через фінансове стимулювання експорту та обмеження імпорту. Так, імпорт в Україну супроводжується сплатою мита, акцизного збору та податку на додану вартість, а експорт - сплатою тільки мита.

Необхідно зазначити, що мито за соєю економічною суттю - це податок, оскільки, по-перше, воно сплачується в обов'язковому безвідплатному порядку відповідно до вітчизняного законодавства, по-друге, не має конкретного цільового призначення [4. с. 94; 6. с. 27].

Мито - це податок, що стягується з товарів, які ввозяться, вивозяться чи прямують транзитом через митний кордон України.

Мито - важлива складова податкової системи і характеризується наступним:

1. є непрямим податком, а тому йому притаманні їх основні риси: по-перше, мито включається до ціни товару як надбавка і є податком на споживання; по-друге, мито має чітко виражену фіскальну природу; по-третє, стягується за тарифами;

2. є загальнодержавним податком і у повному обсязі включається до Державного бюджету України.

Мито виконує фактично ті самі функції, що й інші податки та збори, однак має певні особливості:

- фіскальна функція мита полягає в тому, що акумулюються кошти для виконання державою покладених на неї завдань. Такий суто фіскальний підхід для встановлення мита був характерним для епохи протекціонізму, коли спеціально встановлювалися високі ставки мита, однак з початку інтеграційних процесів відбулося послаблення ролі мита у формуванні доходів держав;

- регулююча функція мита полягає в тому, що завдяки диференціації ставок відбувається коригування національних і світових цін. Можна виокремити три основні прояви цієї функції:

-протекціоністський (національна ціна буде значно нижчою за світову ціну разом із сплаченим митом),

- стимулюючий (національна ціна буде вищою за світову ціну разом із сплаченим митом)

- стабілізуючий (національна ціна дорівнюватиме світовій ціні разом із сплаченим митом) [5. с. 285].

Таким чином, митна політика держави не ставить фіскальну мету, а спрямована на формування раціональної структури імпорту та експорту в умовах відсутності прямого втручання держави в регулювання цих процесів.

Запровадження мита може мати на меті захист вітчизняного виробника; здійснення економічного тиску на відповідні держави або надання їм режиму найбільшого сприяння з політичних мотивів, а фіскальне значення мита має другорядне значення.

Класифікація мита може здійснюватися за такими ознаками.

1. Залежно від напрямку переміщення товарів та цінностей :

1. ввізне мито -- встановлюється для товарів, що імпортуються до країни. Основними цілями запровадження ввізного мита є:

- захист національного виробництва від небажаної іноземної конкуренції; - раціоналізація структури товарів, що імпортуються, тощо.

У вітчизняній практиці мито диференціюється залежно від країни походження товару:

преференційні ставки ввізного мита застосовуються, якщо товар ввозиться з країн, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони;

пільгові ставки ввізного мита застосовуються у тому разі, якщо товари походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння;

повні (загальні) ставки ввізного мита застосовуються в інших випадках.

2) вивізне мито -- встановлюється для товарів, що експортуються з країни. Основними цілями застосування вивізного мита є:

- обмеження експорту товарів, необхідних для національної економіки з точки зору як насичення внутрішнього ринку, так і безпеки;

- обмеження експорту сировини чи напівфабрикатів з метою стимулювання експорту кінцевої продукції.

Вивізне мито нараховується за ставками, передбаченими Єдиним митним тарифом України. Було запроваджене лише у 1993 р. щодо продукції хімічної, металургійної, текстильної промисловості, сільського господарства, окремих видів фармацевтичних товарів тощо, але поступово коло товарів, які підлягали обкладанню вивізним митом, скорочувалося;

3) транзитне мито -- встановлюється для товарів, які перевозяться транзитом. Встановлення транзитного мита може здійснюватися з метою як наповнення дохідної частини бюджету, так і регулювання потоків товарів через територію країни. В українському законодавстві такий вид мита не передбачено.

2. Залежно від способу нарахування ставки мита :

- адвалорне мито -- нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом. При його застосуванні важливим стає визначення митної вартості товарів, яка є заявленою декларантом або визначеною митним органом вартістю товарів, що переміщуються через митний кордон України, обчисленою на момент перетинання товарами митного кордону України. На сьогодні у вітчизняній практиці передбачено застосування правил визначення митної вартості відповідно до вимог Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) від 1994 р., а також відповідно до вимог Митного кодексу;

- специфічне мито - нараховується у встановленій (твердій) грошовій сумі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

- комбіноване мито -- нараховується одночасно як за адвалорними, так і за специфічними ставками.

3. Залежно від мети застосування:

1)сезонне мито -- встановлюється на певний термін, однак за вітчизняним законодавством не більше ніж чотири місяці;

2)спеціальне мито -- застосовується як захисний захід, по-перше, щодо ввезення в Україну товарів у кількості та на умовах, які можуть заподіяти значну шкоду або ж створюють загрозу залодіяння значної шкоди національному товаровиробнику; по-друге, щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які нехтують національними інтересами у сфері зовнішньоекономічної діяльності; по-третє, як відповідь на дискримінаційні та(або) недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, що обмежують інтереси як країни, так і економічних суб'єктів.

Рішення про застосування спеціального мита має ґрунтуватися на врахуванні національних інтересів, включаючи інтереси національного товаровиробника та споживачів, вплив імпорту на зайнятість населення, інвестиції національного товаровиробника та споживачів, а також на міжнародні економічні інтереси;

3) антидемпінгове мито - застосовується передусім для захисту внутрішнього ринку від імпорту товарів за демпінговими цінами.

У вітчизняному законодавстві поняття демпінгу не можна вважати чітко окресленим. Так, у Законі України «Про Єдиний митний тариф» зазначено, що антидемпінгове мито застосовується у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення заподіює шкоду. На нашу думку, в даному разі вітчизняне законодавство не зовсім коректно подає визначення демпінгу потребує коригування відповідно до принципів ГАТТ від 1994 р. Так, демпінгом вважається надходження товару однієї країни на ринок іншої за ціною, що нижче нормальної ціни товару та може спричинити матеріальні збитки промисловості, створеній на території країни-імпортера, або ж суттєво стримує створення вітчизняної промисловості. Під нормальною ціною розуміють ціну даного товару, встановлену в рамках звичайної торгової угоди, що укладається країною-екс-портером з будь-якою іншою країною. Так, саме на основі зіставлення нормальної та експортної цін можна визначити наявність демпінгу, а у вітчизняному законодавстві наголошується на ціні, яка значно нижче за ціни інших експортерів. Однак в умовах конкуренції може виникнути ситуація, коли підприємство здатне суттєво знизити витрати, наприклад за рахунок впровадження нових технологій, і, як наслідок, зменшити відповідно ціни, проте в такій ситуації не можна говорити про демпінг;

4) компенсаційне мито - застосовується, по-перше, у разі ввезення на митну територію України товарів, що є об'єктом субсидованого імпорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику; по-друге, у разі вивезення за межі митної території України товарів, для виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо або опосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення заподіює шкоду.

Слід зазначити, що Україна майже не використовує на практиці спеціальні, антидемпінгові та компенсаційні мита для захисту внутрішнього ринку, хоча їх роль надзвичайно важлива, особливо з точки зору економічної безпеки.

Так, у 2002 р. Кабінетом Міністрів України введено спеціальне мито у розмірі 20% щодо низки російських товарів у кількості 22 позицій, в тому числі залізняка, хлора. мінеральних добрив, деяких фарб і лаків, бавовняних тканин, феросплавів. Мито було введено на період дії спеціального мита, встановленого Росією у травні 2001 р. на українські труби з чорних металів. Також з ЗО липня по 8 грудня 2002 р. було введено спеціальне мито на нові легкові автомобілі з Росії з робочим об'ємом циліндра від 1000 до 1500 см3, що ввозяться громадянами на митну територію України, у розмірі 31,7%. Мета введення -- підтримка вітчизняного виробника.

З цією ж метою 27 вересня 2003 р. Україна ввела антидемпінгове мито терміном на 5 років на імпорт сірників з Росії та Білорусі. У рішенні Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 12.09.2003 р. розмір ставки ввізного мита для російських сірників установлено на рівні 8,8%, однак продукція ЗАТ «Плитспичпром» (Балабаново) обкладатися митом не буде. Для білоруських виробників розміри мита є значно вищими: ЗАТ «Пинскдрев» - 31,8%, «Борисовдрев» - 68,7%, інших виробників -- 95,7%.

Платниками мита є будь-які юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють переміщення через митний кордон України товарів або інших предметів, що підлягають оподаткуванню згідно з чинним законодавством.

Об 'єктом оподаткування є митна вартість товарів або інших предметів, які переміщаються через митний кордон України, або їх кількісні показники. Для визначення митної вартості валюта контракту перераховується у національну валюту України за курсом Національного банку України, що діє на день подання митної декларації. При встановленні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунках-фактурах, а також витрати на транспортування, (навантаження, розвантаження, перевантаження ти страхування) до пункту перетинання митного кордону, комісійні, брокерські послуги тощо. За явної невідповідності заявленої митної вартості реальним цінам її величину встановлюють митні органи, виходячи з цін на ідентичні товари чи інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів.

Запроваджено два види ставок, за якими обчислюється сума мита, що підлягає сплаті до бюджету:

* у процентах до митної вартості товарів;

* у встановленому грошовому виразі на одиницю товару.

У свою чергу, процентні ставки, відповідно до Єдиного митного тарифу України та інших законодавчих актів України, залежно від країни походження товарів розподіляються на преференційні, пільгові та повні (загальні ставки).

У встановленому грошовому виразі (євро) на одиницю товару ставки запроваджені по підакцизних товарах.

Сума мита, належна до сплати, перераховується платниками на рахунки митних органів, що здійснюють митне оформлення товарів чи майна, або вноситься готівкою в касу митного органу, після чого в установлені строки ці суми перераховуються до бюджету.

Документом, який є підставою для внесення мита платником, є вантажна митна декларація або її копія. Без сплати усіх належних сум мита випуск товарів та майна митними органами не здійснюється. За заявою декларанта та наявності гарантії банку митниця має право відстрочити або розстрочити сплату мита, але не більше ніж на один місяць. При несплаті рахунка в строк, указаний митним органом, сума мита стягується в безспірному порядку з нарахуванням пені за кожний день прострочення.

У митному оподаткуванні існувала і продовжує значною мірою існувати розгалужена система різноманітних пільг і звільнень від сплати як ввізного, так і вивізного мита великою категорією юридичних і фізичних осіб. Зокрема, митні пільги і преференції надаються згідно із Законом України «Про Єдиний митний тариф», Декретом Кабінету Міністрів України від 11.01.93 р. № 4-93 «Про Єдиний митний тариф України», а також іншими законодавчими актами України та міжнародними договорами. Затверджено спеціальні Класифікатори пільг в обкладанні товарів ввізними та вивізним митом. Пільги встановлюються на певний термін, як правило, не більше 5 років. Наприклад, від сплати ввізного мита звільняються такі групи товарів (крім підакцизних):

1. товари, які використовуються у будівництві суден, броньованих машин, автомобілів, автобусів, космічної техніки, літакобудівникові тощо, якщо такі товари не виробляються в Україні чи виробляються, однак не мають відповідних стандартів якості;

2. товари, які ввозяться для потреб:

- збірних команд України, що беруть участь в Олімпійських іграх;

- розвідувальних органів;

- економічних суб'єктів у реалізації інвестиційних проектів в окремих областях та містах України; СЕЗ «Сиваш», «Закарпаття». «Азов», «Донецьк», «Курортополіс Трускавець», «Славутич», «Інтерпорт Ковель», «Порт Крим», «Рені», «Порто-франко», «Миколаїв», «Яворів» тощо;

3. товари, які надходять в Україну на виконання Угод між Україною та іншими державами. Наприклад, співробітництво у галузі попередження промислових аварій, науково-технічна кооперація підприємств оборонної галузі тощо; товари, які надходять для подолання проблем Чорнобиля; гуманітарна допомога; інше.

Наявна значна кількість пільг для спільних підприємств. Митні пільги, передбачені чинним законодавством, забезпечують їм високу рентабельність, створюють кращі умови в ціновій конкуренції. Як правило, в Україну завозяться готові або майже готові машини, а участь української сторони в їх виготовленні зводиться (в кращому випадку) до агрегатного складання. Таким шляхом під виглядом спільних підприємств здійснюється проникнення іноземної сільськогосподарської техніки та іншої продукції машинобудування, яка виготовляється або може виготовлятися на вітчизняних підприємствах. Тому на сьогодні постає питання щодо перегляду існуючих пільг з точки зору їх впливу на національну економіку, і насамперед національного виробника.

Список використаної літератури

1. Про державне мито: Декрет Кабінету Міністрів України №7-93 від 21.01.1993 із змінами, внесеними Законом України №456-ІV від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №13. - С.113.

2. Про затвердження Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита: Наказ ГАПІ України №15 від 22.04.1993 із змінами, внесеними наказом ДПАУ №165 від 03.04.1998.

3. Про місцеві податки і збори: Декрет Кабінету Міністрів України №56-93 від 20.05.1993 із змінами, внесеними Законом України №2680-ІІІ від 13.09.2001 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №30. - С.336; Відомості Верховної Ради України. - 2002. - №2.-С.5

4. Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Інструкції, затвердженої наказом Мін'юсту України від 14.06.94 р. №18/5.

5. Про систему оподаткування: Закон України в редакції Закону №77/97-ВР від 18.02.97 із змінами і доповненнями відповідно до Закону №906- IV від 05.06.2003 // Відомості Верховної Ради України - 1997. - №16. - С.119; 2003. - №33-34. - С.267.

6. Про сплату державного мита за вексельні бланки: Указ Президента України №504 / 93 від 02.11.1993 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента №162 / 2001 від 07.03.2001.

7. Азаров М.Я., Кольга В.Д., Онищенко В.А. Все про податки: Довідник / Під ред. М.Я. Азарова. - К.: Експерт-Про, 2000. -- 492 с.

8. Альвианськая Н.В. Местные бюджеты: понятие, механизм функционирования //Финансы.-2004.-№9.-С.9-11

9. Алексеєнко М.М. Податкові збори при формуванні місцевих бюджетів. //Економіка України.- 2004.-№4.- с. 42-47.

10. Гридчина М.В., Вдовиченко Н.И., Канина А.В. Налого¬вая система Украины: Учеб. пособие. -- К.: МАУП, 2000. -- 128 с.

11. Д'яконова І.І. Податки та податкова політика України. - К.: Наук. думка, 2002.

12. Завгородний В.П. Налоги и налоговый контроль в Украине. -- К.: А.С.К., 2001. -- 639 с.

13. Крисоватий А.І., Вакуліч І.П., Герчаківський С.Д. Податкова система України. Збірка законодавчих актів із змінами та доповненнями за станом на 01.11.2002 р. - Тернопіль, 2002. -- 468 с.

14. Крисоватий А.І., Десятнюк О.М. Податкова система: Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт - бланш, 2004. - 331 с.

15. Куцин М.А. та ін. Сучасна теорія та практика оподатку¬вання. -- X.: Прапор, 2001. -- 512 с.

16. Лісовська А.П., Ганевич Д.М. Формування місцевих бюджетів. // Фінанси України.- 2005.-№ 7.- С. 11-15.

17. Олійник О.В., Філон І.В. Податкова система: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2006. - 456с.

Размещено на Allbest.ru