Податки, їх місце у структурі ВВП та реформування податкової системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Податки, їх місце у структурі ВВП та реформування податкової системи

Зміст

Вступ

1. Суть і значення податків

2. Місце податків у структурі ВВП

3. Основні напрямки реформування податкової системи

Висновки

Використана література

Вступ

податок внутрішній валовий продукт

Податки -- це система обов'язкових платежів підприємств, організацій, установ та населення, що є одним з основних джерел формування доходів державного бюджету на всіх його рівнях.

За економічною суттю податки є відносинами, які виникають між державою і юридичними та фізичними особами з приводу примусового відчуження нею частини новоствореної вартості в грошовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансування державних видатків.

Податки впливають на такі показники фінансово-господарської діяльності, як: ціна продажу продукції, дохід від реалізації продукції, собівартість продукції, операційний прибуток, чистий прибуток підприємства, швидкість обертання обігових коштів, платоспроможність, напрями використання прибутку тощо.

Податки є економічною базою функціонування держави і найважливішою формою регулювання ринкових відносин. Вони становлять 80--95% дохідної частини державного бюджету. Все, що пов'язане зі споживанням держави, закладено в податках.

Діалектика податків полягає в тому, що, з одного боку, податки зменшують доходи підприємств та інших суб'єктів господарювання, юридичних осіб та громадян, скорочуючи тим самим виробниче та особисте споживання. З іншого боку, саме за рахунок податків держава формує фонд грошових коштів, із допомогою якого розширює державний попит і споживання. Таким чином, податки змінюють структуру попиту і споживання. Із коштів державного бюджету фінансуються капітальні вкладення в економіку держави, соціальний захист населення, соціально-культурна сфера, науково-дослідні роботи, управління та оборона держави.

В Україні принципи побудови системи оподаткування, види податків, зборів та обов'язкових платежів, напрями їх зарахування, платників податків і об'єкти оподаткування та відповідальність за порушення законодавства про податки визначає Закон України № 77/97 -- ВР «Про систему оподаткування» від 8 лютого 1997 року. Право встановлювати нові та замінювати чинні податки має тільки Верховна Рада України.

1. Суть і значення податків

Стягнення державою на свою користь певної частини ВВП - це один, хоч і дуже важливий бік податкових відносин. Що стосується використання податків як інструменту державного регулювання економіки, то цей аспект податків має більш змінні характеристики - від фрагментарного податкового втручання держави до її постійного (з кінця ХІХ століття) і далі (з початку ХХ століття) до цілеспрямованого податкового впливу на економіку, який, однак, відрізнявся своїм рівнем в окремі періоди.

Довгий час пануючим було лише класичне уявлення про значення податків в економіці. Вчені-класики, економісти А. Сміт, У. Петті, Ж.-Б. Сей, Д. Рікардо вважали економіку сталою, саморегульованою системою, де податки виконували лише роль джерела доходів бюджету.

З ускладненням економічних відносин у суспільстві виникла потреба в корекції класичного вчення. Уявлення, що фіскальні дії можуть мати важливу стабілізуючу дію на економіку, найбільш широко розповсюдилось у період Великої депресії 30-х років; ключову роль тут, як це відзначалося вище, відіграла кейнсіанська теорія зайнятості. Ці погляди фактично до 70-х років визначали розвиток і напрями економічної думки. Стосовно податків передбачалося, що шляхом зміни обсягу і структури податкових надходжень можна пом'якшити циклічні коливання економіки, стимулювати інвестиції.

Зокрема, американський економіст Д. Д'ю стверджував, що в “сучасному суспільстві податки функціонують швидше як регулятори, ніж як дохідний захід”.

Врешті-решт, питання теоретичної моделі податкової системи потребує визначення функцій податків. Дослідження категорії податків буде неповним без з'ясування їх суспільного призначення.

В економічній літературі існують суттєві розбіжності як кількісного, так і якісного характеру з приводу визначення функцій, що виконує дана категорія. Особлива одностайність простежується стосовно фіскальної функції податків. Вона вважається історично найдавнішою та послідовно реалізовуваною, за допомогою неї здійснюється головне призначення податків - збір грошових коштів із фізичних та юридичних осіб із метою формування фінансових ресурсів держави, що акумулюються у бюджетній системі та позабюджетних фондах, і необхідних для здійснення нею своїх функцій. Щодо значимості та вагомості цієї функції, то вони значною мірою визначаються економічною доктриною конкретної держави.

Регулююча функція також належить до загальноприйнятих. В її основі - сутність податків як інструменту вартісного розподілу та перерозподілу доходів між соціальними верствами та групами, між сферами та галузями економіки. Держава вилучає частку поточного чи накопиченого доходу в одних осіб і передає його іншим. Такий перерозподіл державні органи здійснюють з метою забезпечення грошовими коштами і фінансовими ресурсами тих осіб, які відчувають доцільну, суспільно визнану потребу у ресурсах, однак не в змозі забезпечити її з власних джерел. Таким чином, оподаткування ставить своїм завданням отримання і зосередження в руках держави грошових коштів, необхідних для вирішення соціальних, економічних, науково-технічних проблем населення, регіонів, галузей, країни. Тобто з погляду економіки податки є як інструментом фіскальної політики держави, так і методом непрямого регулювання розподільчих і перерозподільчих процесів. Відповідно виділяються два напрями регулюючої ролі держави в галузі оподаткування:

1) фіскальний, що полягає в отриманні й акумулюванні податкових платежів, формуванні на цій основі дохідної частини бюджету з метою виконання державою завдань економічної та соціальної політики;

2) регулюючий, який полягає у стимулюванні чи дестимулюванні шляхом таких податкових важелів: види податків, об'єкти оподаткування, база оподаткування, податкові ставки, податкові пільги для певних форм економічної діяльності, виробництва і споживання ряду товарів та послуг, галузей і регіонів.

На думку Б. Болдирєва, податки виконують економічну функцію. При цьому він вказує, що “економічна функція означає, що податки, як активний учасник перерозподільчих процесів, серйозно впливають на відтворення, стимулюючи або стримуючи його темпи, посилюючи накопичення капіталу, розширюючи чи звужуючи платоспроможний попит населення”. Реалізується така функція через систему санкцій, винятків, податкових кредитів. Вона проявляється в зміні об'єкта оподаткування, розмірів і ставок податків, оподатковуваної бази та інших параметрів, пов'язаних з розподільчими відносинами. З наведеної цитати можна зробити висновок, що, врешті-решт, йдеться про регулюючу функцію податків.

Ряд економістів (Д. Чернік, В. Федосов) у ряду самостійних функцій податків називають контрольну. На думку прихильників такого підходу, вона проявляється в ролі оціночного показника ефективності кожного окремого податку та системи в цілому. Погоджуючись з подібною властивістю податків, слід, однак, відзначити таке. Структура податків, їх розміри створюють основу для аналізу фінансової політики держави і прийняття відповідних кроків до вдосконалення. Проте контрольна функція податків проявляється лише в умовах дії регулюючої функції, а тому може вважаться саме її підфункцією.

На думку В.М. Родіонової, податки виконують також і соціальну функцію. З нашої точки зору, як і у випадку з контролюючою функцією, її необхідно включити до складу регулюючої, адже остання охоплює всі процеси, пов'язані з розподілом ресурсів та багатства суспільства у цілому.Тут цікаво буде подивитися на природу податків у контексті теорії економічної стратифікації суспільства П. Сорокіна.

Сутність теорії П. Сорокіна полягає в тому, що процес перерозподілу багатства у світі відбувається постійно. Відповідно до руху та перерозподілу товарно-матеріальної форми речей у будь-якому суспільстві відбувається стратифікація (розшарування) національної громади на певні людські групи з різним рівнем доходу і, відповідно, добробуту. Чим відчутнішим стає це розшарування (розрив у рівнях доходів), тим більш нестабільною стає соціально-економічна система, що, врешті-решт, може закінчитися соціальними катаклізмами (революції, громадянські війни, поява латентних терористичних угруповань).

П. Сорокін зазначає, що Парето висунув гіпотезу про постійність форми розподілу (профілю) економічної стратифікації. Маркс, у свою чергу, виходив з припущення про те, що концентрація багатства в “одних руках” неодмінно призведе до революції. Не відкидаючи право на існування таких поглядів, П. Сорокін доводить, що це занадто радикальні ідеї. Істина ж, як завжди, знаходиться між ними.

Для аргументації своє позиції він провів статистичний аналіз розподілу доходів за різними групами населення в найбільших демократіях XІX сторіччя. Головним чином, це США та країни Західної Європи. Як виявилося, в усіх країнах, що увійшли до вибірки, протягом другої половини XІX сторіччя відбулося значне зростання рівня доходів населення і, головним чином, за рахунок середнього класу.

У зв'язку з цим П. Сорокін висуває гіпотезу вирівнювання економічної диференціації суспільства за рівнем доходів. При цьому одним з головних інструментів усунення надмірної стратифікації він вважає податки. Вони, на його думку, є найбільш цивілізованим інструментом перерозподілу національного доходу в будь-якому суспільстві (на відміну від війн, націоналізації, конфіскації, експропріації тощо).

Таким чином, у ході постійного руху процесів економічної стратифікації суспільства податки об'єктивно виконують так звану егалітарну (вирівнюючу) підфункцію. Вони, поєднуючи в собі антагоністичні інтереси суб'єктів податкових відносин, дозволяють запобігати соціальним катаклізмам, надають економічним системам більшої стабільності та сприяють довготривалому економічному зростанню. Наявність такої властивості, природно, викликає потребу в уявленні такого потенціалу податків у вітчизняній практиці і врахуванні повною мірою особливостей оподаткування.

Отже, можна зробити висновок, що суспільне призначення економічної категорії податків достатньо реалізується шляхом виконання двох функцій - фіскальної та регулюючої, остання з яких має ряд підфункцій: контрольну, соціальну, егалітарну тощо.

Ефективність методів державного впливу на економіку ставить високі вимоги до регулюючої функції податків. Хоча виробництво домінує над іншими фазами відтворення, розподіл слід враховувати у ряду визначальних факторів економічного розвитку суспільства. Стрімке зростання ролі розподільчих відносин у суспільному відтворенні прямо впливає на мотиви підприємницької діяльності, стабільність, економічне зростання, величину національного багатства. Недостатнє використання регулюючого потенціалу окремих складових системи розподільчих відносин пояснює, поряд з іншими чинниками, недостатню ефективність трансформаційних процесів в Україні. Податки як основний інструмент державного розподілу та перерозподілу сукупності виробничих, фінансових ресурсів належать до однієї з найбільш важливих складових системи перерозподілу доходів. За їх допомогою провадиться перерозподіл вартості створеного валового національного продукту між державою, юридичними і фізичними особами. У цьому розумінні податкова система перетворюється в структуроформуючу частину цілісної системи управління економікою.

2. Місце податків у структурі ВВП

Властивість податків впливати на перерозподіл ресурсів у ринковій економіці ґрунтується на їх макроекономічних характеристиках. Зокрема, відомий американський економіст Пол Семюельсон стверджує, що основні макроекономічні змінні визначають сукупний попит і сукупну пропозицію54. На сукупний попит, у свою чергу, крім монетарної політики уряду, впливають податки і видатки державного бюджету. Таким чином, важливо розглянути як (негативно чи позитивно) податки впливають на перерозподіл обмежених народногосподарських ресурсів в економіці.

Основна макроекономічна концепція, з позицій якої розглядається критерій ефективності податкової системи, - це концепція рівноваги на ринку. Через взаємодію сукупного попиту і пропозиції на ринку встановлюється рівновага, оскільки умовний покупець і продавець доходять згоди про обсяг певного товару та його ціну.

Однак податки мають властивість, порушуючи рівновагу на ринку, впливати на розподіл багатства, доходу і споживання за трьома основними напрямами:

- оподаткування може прямо впливати на коефіцієнт варіації чистої (за вирахуванням податків) заробітної плати та чистих (за мінусом податків) непередбачуваних доходів;

- параметри поведінки платника податку, такі як норма заощаджень, можуть змінюватися завдяки податкам;

- зміна ринкової рівноваги через застосування податків може прямо або опосередковано впливати на відносну заробітну плату та ставку доходу на капітал.

Проблема визначення впливу податків на перерозподіл ресурсів в економіці тісно пов'язана, з одного боку, з концепцією еластичності попиту і пропозиції, а з іншого - з концепцією природи ринкового середовища. Наприклад, еластичність попиту за ціною того чи іншого товару буде визначати, яким чином розподілиться податковий тягар між покупцем та виробником. Відтак податки впливають на перерозподіл ресурсів, які представляють покупець і продавець.

Нагадаємо, що перший представляє на ринок свою працю, знання (що особливо важливо в сучасних умовах) та заощадження. Продавець, у свою чергу, - це підприємець, який уособлює пропозицію капіталу (фінансового або промислового - у даному випадку значення немає), землі і технологій.

Досить важливим фактором, що впливає на перерозподіл обмежених народногосподарських ресурсів в економіці, є природа ринкового середовища. Залежно від того, чи ринок є суто конкурентним або, навпаки, має ознаки монополістичного, буде визначатися еластичність попиту і пропозиції, а також перехресна еластичність між ними. Втім цей аспект макроекономічного аналізу знайшов менше відображення в науці порівняно з аналізом еластичності.

На нашу думку, цим фактором не можна нехтувати, оскільки природа ринкового середовища не тільки визначає еластичність попиту, а й детермінує тип продуктів (товарів). Зокрема, К. Макконнелл та С. Брю визначають такий вплив ринків на ціну та тип продукту (див. табл.).

Таблиця - Характерні риси чотирьох основних моделей ринку

Звичайно, що і фактор контролю за ціною, і фактор типу продукту (цей чинник взагалі є основним детермінантом еластичності) будуть впливати на еластичність попиту, а це визначатиме перерозподіл податкового тягаря. Тут необхідно відзначити, що еластичність впливає на перерозподіл податкового тягаря, а той, у свою чергу, - на перерозподіл ресурсів лише через дію непрямих податків. Прямі податки безпосередньо впливають на їх платників. Наприклад, прибутковий податок з громадян, зазвичай, прямо впливає на купівельну спроможність населення, рівень заощаджень і має дуже віддалене відношення до кривої сукупної пропозиції.

Ми не розглядаємо суто індивідуальних випадків. Наприклад, Дж. Стігліц та Е. Аткінсон вважають, що прибутковий податок з громадян без неоподатковуваного мінімуму та за умови низького рівня заощаджень можна приймати за еквівалент разового непрямого податку на споживання57.Відтак у ході аналізу будемо розглядати вплив еластичності попиту і пропозиції на перерозподіл ресурсів лише через дію непрямих податків. Апріорі припускаємо, що прямі податки безпосередньо лягають на тих, хто їх повинен сплачувати.

Оскільки ми визначили, які ресурси на ринку представляють покупець і продавець, то перейдемо безпосередньо до прикладного аналізу впливу податків на перерозподіл народногосподарських ресурсів у контексті концепції еластичності.

Характер податку - прогресивний, регресивний або пропорційний - важко визначити, оскільки податки не завжди сплачуються з тих джерел, які підлягають оподаткуванню. У зв'язку з цим необхідно якомога точніше визначити кінцевий пункт призначення податку або розподілу податкового тягаря.

З метою наочного з'ясування впливу податків на попит і пропозицію розглянемо рисунок 2.1.

Рис. 2.1 Втрата ефективності через податки

Припустимо, що у даному випадку еластичність попиту і пропозиції дорівнює одиниці. Ринок знаходиться у стані рівноваги у точці В. Якщо уряд запроваджує непрямий податок у розмірі однієї гривні, то сукупна крива пропозиції переміститься вгору. Виробнику для того, щоб компенсувати податок, необхідно встановити ціну товару на одну гривню більше. Однак нова рівноважна ціна товару буде не в точці В* (5 гривень), а в точці А (4,5 гривні). Еластичність попиту і пропозиції вступають у дію і призводять до того, що рівноважна ціна буде відрізнятися від ціни В*. Таким чином, виявляється, що непрямий податок за умови одиничної еластичності попиту і пропозиції порівну сплачують і покупці, і продавці (див. рис. 2.1).

Цей висновок дуже важливий, оскільки дає уявлення про те, які ресурси в економіці будуть перерозподілятися через дію непрямого податку за відповідних умов. Втрата ефективності на графіку представлена трикутником АВС. Його можна інтерпретувати, з одного боку, як зменшення норми заощаджень, оскільки зменшується купівельна спроможність сукупного попиту. З іншого - це зменшення ставки доходу на капітал виробника, оскільки рентабельність виробництва падає. Крім того, надлишковий тягар непрямого податку призводить до того, що споживання та виробництво товару (на макрорівні - усіх товарів та послуг), який підлягає оподаткуванню, падає нижче оптимального рівня. Якщо представити криві попиту і пропозиції на рисунку 2.1 як криві сукупного попиту і сукупної пропозиції (відповідно змінюється система координат з “ціна - кількість товару” на систему координат “рівень цін в економіці - ВНП”), то виявляється що податковий тягар зменшує оптимальний ВНП та збільшує рівень цін (див. рис. 2.2).

Рис. 2.2 Втрата оптимального рівня ВНП через податки

Тепер розглянемо випадок, як буде перерозподілятися податковий тягар, якщо еластичність попиту і пропозиції відрізнятиметься від випадку, наведеного вище.

Тут діють два правила.

1. При певній пропозиції, чим менш еластичним є попит на товар, тим більша частка податку лягає на споживача. У виняткових випадках, коли попит або абсолютно еластичний, або абсолютно нееластичний, податок сплачується у першому випадку виробниками, у другому - споживачами.У більш імовірних випадках, коли еластичність попиту не набагато більша, але менше одиниці при заданому рівні пропозиції, ефект податкового тягаря буде перерозподілятися між виробником і споживачем залежно від еластичності. За умови відносно еластичного попиту більша частка податкового тягаря лягає на виробника і менша - на споживача. За умови відносно нееластичного попиту більша частка тягаря лягає на споживача і менша - на виробника (див. рис. 2.3 і 2.4).

2. При певному попиті, чим менш еластичною є пропозиція, тим більшу частку податку платять виробники (див. рисунки 2.5 і 2.6).На рисунках 2.5 та 2.6 криві попиту ідентичні. Крива пропозиції на рисунку 2.5 - еластична, на рисунку 2.6 - нееластична.

Рис. 2.3 Розподіл податкового тягаря і відносно еластичний попит (Е>1)

Рис. 2.4 Розподіл податкового тягаря і відносно нееластичний попит (Е<1)

Рис. 2.5 Розподіл податкового тягаря і відносно еластична пропозиція (Е>1)

Рис. 2.6 Розподіл податкового тягаря і відносно нееластична пропозиція (Е<1)

Виходячи з результатів графічного аналізу, можна відзначити, що еластичність попиту і пропозиції відіграє велику роль у розподілі податкового тягаря. Тому при аналізі впливу податкових відносин на розміщення обмежених народногосподарських ресурсів в економіці треба приділяти увагу аналізу факторів, які визначають еластичність попиту і пропозиції.

Цінова еластичність попиту, зазвичай, визначається такими факторами: наявність товарів-аналогів, питома вага ціни товару в сукупному доході споживача, фактор часу тощо. Цінова еластичність пропозиції визначається фактором часу. При цьому, залежно від періоду (короткостроковий чи довгостроковий), еластичність суттєво змінюється. Таким чином, треба відзначити, що найбільш вагомим фактором цінової еластичності попиту є корисність товару, в той час як еластичність пропозиції є функцією часу.Вищенаведений аналіз дозволив нам розглянути питання, яким чином перерозподіляється податковий тягар між виробниками та споживачами товарів, робіт, послуг.

3. Основні напрямки реформування податкової системи

Податкова система, як було показано вище, в загальному вигляді характеризується наявністю сукупності елементів (структури), зв'язків між ними та цілісною спрямованістю на досягнення зазначеної мети. Це стосується, в першу чергу, співвідношення між окремими податками, завдяки якому наповнюється бюджет, та зміни їх впливу між собою на стан економіки в цілому. Саме тому застосовування аналізу системи оподаткування через її структуру дозволяє глибше зрозуміти сутність системи, її структуру, організацію, завдання, закономірності розвитку, оптимальні шляхи та методи управління.

Початком становлення сучасної податкової системи України можна вважати 25 червня 1991 року прийняття Закону України “Про систему оподаткування”. У ньому відображено перелік податків, зборів та інших обов'язкових платежів, і, зокрема, їх розподіл і порядок зарахування до загальнодержавних та місцевих бюджетів і державних цільових фондів, визначені джерела сплати податків, права і обов'язки податкових органів та платників податків. Упродовж трансформаційного періоду, в останні 10 років, податкова система України зазнавала певних змін. Особливо значимими були зміни і доповнення до діючого Закону України “Про систему оподаткування” та прийняття у 2003 році Законів України “Про податок на додану вартість” і “Про оподаткування прибутку підприємств”, що суттєво вплинуло на структуру податкових надходжень.

У таблиці 3.1 наведена структура податкових надходжень до Зведеного бюджету України за основними видами податків. Як бачимо, протягом аналізованого періоду змін зазнали практично всі елементи податкової системи, хоча і різною мірою. Особливо відчутними вони були для такого структурного елемента, як надходження до Пенсійного фонду, який в окремі роки входив чи не входив до її складу, плати за землю, податку на дохід/прибуток та податку на додану вартість.

Таблиця 3.1 - Структура податкових надходжень до Зведеного бюджету України за основними видами податків, %

Як бачимо з наведених даних, простежується чітка тенденція до зростання питомої ваги основних видів податків, тобто відбувається процес концентрації, коли за рахунок декількох податків формується значна частина доходів бюджету. Якщо розглянути структуру податкових надходжень дохідної частини Зведеного бюджету у 2006 році, то головними джерелами її формування є податок на прибуток підприємств (майже 25%), податок на додану вартість (більш 30 %) та прибутковий податок з громадян (понад 20 %). Таким чином, можна констатувати, що близько 75 % податкових надходжень бюджету формується за рахунок трьох податків. При цьому значно зменшилася частка податкових надходжень у структурі доходів бюджету, яка формується за рахунок інших податків. З цього приводу можна навести приклад існування у чинній податковій системі податків з низьким обсягом надходжень, які тільки ускладнюють її.

До податків, які мають низький обсяг надходжень, належать:

1) плата за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду - 0,2 % від загальної суми податкових надходжень у 2004 році, 0,17 % у 2005 році та 0,13 % у 2006 році;

2) платежі за користування надрами - 0,18 %, 0,17 % та 0,18 % відповідно за роками;

3) податок на промисел - 0,06 %, 0,06 % та 0,5 %;

4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності - по 0,07 % протягом останніх трьох років;

5) надходження плати за надання послуг з оформлення документів на право виїзду за кордон - 0,03 %, 0,04 % та 0,03 %;

6) єдиний податок на підприємницьку діяльність з юридичних осіб - по 0,05 % та 0,8 % у 2006 році, коли цей податок вже мав назву “єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва” та дещо інший економічний зміст.

Якщо детально розглядати вплив окремих податків на структуру податкової системи, то найбільшої уваги заслуговує ПДВ, який є основним дохідноформуючим елементом системи. Як свідчать наведені дані, протягом 1999 року сума надходжень від ПДВ, коли його ставка становила 28 %, дозволила забезпечити основну частину податкових надходжень до бюджету (39,6 %). Хоча не можна скидати з рахунку й той факт, що ці зміни сприяли зростанню й без того високого рівня інфляції в країні. У 2001 році після зменшення ставки ПДВ (з 28 % до 20 %) та застосування нульової ставки, введення пільг для суб'єктів господарської діяльності зі сплати цього податку відбулося значне скорочення надходжень від його справляння.

Дані таблиці 3.1 свідчать, що 2001 рік характеризувався навіть перевищенням надходжень від податку на прибуток (23,5 % від загальної суми податкових надходжень) порівняно з ПДВ (21,9 %).

Досвід розвинених індустріальних країн переконує, що продукція з рівнем рентабельності 10 % є достатньо конкурентоспроможною. Тому падіння рівня цього показника в умовах України не можна вважати критичним. Водночас ці процеси зменшують частку податку на прибуток у структурі податкових надходжень. Так, при практично однакових ставках податку на прибуток в Україні, США, Німеччині, Данії та Франції його частка у доходах бюджету суттєво відрізняється. В Україні вона сягає до 20 %, а у зазначених країнах знаходиться в межах 8-11 %.

Структурні коливання податкових надходжень є результатом комплексу причин, пов'язаних як зі змінами діючого законодавства, так і з соціально-економічним станом та розвитком України. Відображенням існуючих соціально-економічних проблем України слід пояснити реформування системи державних цільових фондів, зміни об'єкта оподаткування - дохід чи прибуток, перегляд ставок та механізму стягнення окремих податків тощо. До ряду подібних соціально-економічних проблем слід віднести наявність великого обсягу державного боргу, який на початок третього кварталу 2006 року становив майже 14 млрд. дол., що складає понад 40 % ВВП. Накопичений обсяг боргу зменшує можливості для маневрів при формуванні структури податкової системи. Політика уряду щодо нього повинна бути послідовною і довгостроковою. ЇЇ головне завдання - мінімізація темпів приросту боргу з метою уникнення збільшення податкового навантаження на економіку у майбутньому.

Не менш суттєвою проблемою для країн з перехідною економікою є значний обсяг накопичених недоїмок зі сплати податкових платежів. Станом на 01.01.2006, за даними Державної податкової служби України, загальний обсяг недоїмки за всіма податковими платежами складав 11,86 млрд. грн., що перевищує 9 % ВВП за 2005 рік. Така тенденція також суттєво впливає на структуру податкової системи.

Важливо наголосити, що відсутність чіткої структуризації податкових елементів стає серйозною перешкодою для отримання адекватної оцінки впливу податкової політики на різні сторони соціально-економічного розвитку держави, зокрема, активізацію підприємницької діяльності, зростання добробуту населення тощо.

Те, що структура податків відображає стан національної економіки та підкреслює перекоси її розвитку - лише один бік проблеми. З іншого боку, вкрай необачливо не враховувати самостійного значення та впливу внутрішньої структури податкової системи на вирішення стратегічних проблем розвитку. Дійсно, визначеність у досягненні результату є бажаним наслідком прийнятого рішення. Однак на сам результат значний вплив справляє така характеристика системи, як її структура. Адже структура - це сукупність стійких зв'язків системи, що забезпечують її цілісність і тотожність самій собі. Структура системи дозволяє не втрачати її основних властивостей та особливих функцій навіть за умови внутрішнього або зовнішнього впливу на неї.

Схема 3.1

Схематично структура існуючої податкової системи України наведена на схемі 3.1.

У ній відображені підходи до структуризації податкової системи, які не обмежуються переліком податків та платежів, а й відображають основні види їх класифікації. Засноване на класифікації податків, варіантне відображення структури податкової системи забезпечує необхідну глибину в її оцінці та розширює аналітичний інструментарій залежно від поставленої мети. Найперше, що простежується при аналізі наведеної схеми, це відсутність чіткості та логіки понятійного апарату. Податкова система включає податки, збори, відрахування, плату, інші обов'язкові платежі. Природно, така термінологічна невизначеність формує певні перепони у сприйнятті структури вітчизняної податкової системи та оподаткування у цілому. Це поглиблюється ще й тим, що існують внески до державних цільових фондів, які не входять до структури податкових надходжень. Проте для платників податків вони складають додатковий податковий тягар, вилучаючи частину їх доходу. У результаті виникають суттєві труднощі при розробці методичних узагальнень та практичних рішень щодо ключових проблем вітчизняного оподаткування.

Визначальний вплив на структуру податкової системи, крім названої неоднорідності в складових, що формують доходи бюджету, має політичний устрій держави. Відповідно до того, чи є країна унітарною, чи федеративною, відтворюється структура податкової системи. Держава не може виконувати своїх функцій без фінансової підтримки, тому система розподілу бюджетів різних рівнів має бути адекватною системі делегування влади. Цей феномен в економічній літературі отримав назву “фіскального федералізму”. Його дослідженню приділяється багато уваги у контексті вивчення економіки державного сектора.

Стосовно структуроформуючих складових податкової системи, у схемі 3.1 відбито законодавчо встановлений поділ податків на загальнодержавні та місцеві. В економічній літературі ознаку такої класифікації деякі автори трактують як “рівень системи державного та місцевого управління”1, а інші - як “канал надходження“2. Кількісно цей поділ характеризується такими даними (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 -Структура податкових надходжень за рівнем системи державного та місцевого управління

В Україні вже остаточно відбулося формування державного устрою, тому можна стверджувати, що поділ податкових платежів на місцеві та загальнодержавні також є сталою ознакою класифікації податкової системи (див. схему 3.1). Тому і подальший розвиток податкового механізму має відбуватися у межах цієї сформованої структури.

Втім не можна виключити можливості і необхідності незначного її коригування внаслідок дії об'єктивних соціально-економічних процесів. Серед них, як найбільш вагомий процес, треба розглядати вплив трансформаційних змін, спричинених переходом від адміністративно-командної до ринкової економіки. При цьому важливо чітко усвідомлювати, що тривалість перехідного періоду дуже велика, а сам процес стосується усіх сфер економічного, соціального та людського життя.

Для вирішення проблеми фінансового забезпечення місцевих бюджетів як на рівні регіонів в цілому, так і на рівні територіальних громад, необхідно остаточно законодавчо визначити джерела надходження коштів до місцевих бюджетів. Крім застосування практики встановлення визначеного (єдиного для віх регіонів) процента відрахувань від основних видів загальнодержавних податків, доцільно надати можливість регіонам розширити базу оподаткування за рахунок введення місцевого податку на нерухомість, як це, наприклад, існує в Канаді, США, Великобританії. Запровадження даного податку дозволить не тільки наповнити місцеві бюджети, але й сприятиме ефективному використанню нерухомості її власниками. Крім того, заслуговує на увагу застосування в України досвіду цільового надання державних трансфертів регіонам залежно від пріоритетів соціально-економічного розвитку держави та під конкретні програми, що дозволить значно підвищити ефективність використання бюджетних коштів, пом'якшити гостроту проблеми нерівномірності економічного розвитку регіонів та узгодити деякі протиріччя у міжбюджетних відносинах.

Для комплексної оцінки структури системи оподаткування дуже важливим є питання виявлення відносної ролі прямих та непрямих податків.

Це пов'язано з тим, що окремі податки по-різному впливають на економіку.

До найбільш тяжких та соціально несправедливих належать непрямі податки у формі додаткової націнки, оскільки надбавку до ціни в результаті сплачує споживач, який купує товар. Це, в першу чергу, стосується ПДВ, який збільшує ціну ресурсів, що використовуються в процесі виробництва, акцизів та мита. Слід зазначити, що непрямі податки дають менше можливостей приховування доходів порівняно з прямими. Тому стає зрозумілою фіскальна логіка уряду України, який не є прибічником суттєвого зниження ставки ПДВ, через те, що цей податок краще збирається.

Порівняно з непрямими податками прямі мають менш негативний вплив на економіку. Маються на увазі, зокрема, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок на власність.

Найбільш “нейтральні” податки базуються на вилученні монопольної ренти. До цієї сфери належать платежі за використання природних ресурсів. Співвідношення між прямими та непрямими податками залежить від двох вирішальних факторів: життєвого рівня основної маси населення країни та стереотипів трактування тих чи інших податків, які склалися в різних країнах. Низький життєвий рівень населення об'єктивно обмежує масштаби прямих податкових вилучень з доходів фізичних та юридичних осіб. Подібна закономірність чітко простежується в країнах, що розвиваються. Непряме оподаткування в розвинених країнах відіграє значно меншу роль, ніж у країнах з перехідною економікою, до яких належить і Україна.

Не звертаючи уваги на запровадження політики уніфікації податків в рамках ЄС, на сьогодні не існує єдиного визначеного співвідношення питомої ваги основних податків у структурі податкових надходжень. Для Франції, наприклад, типовим є домінування такого податку, як внески на соціальне страхування, а також непрямих податків при дуже низькій частці прибуткового податку з населення. Для Німеччини, Італії та Англії найбільш значущі прибутковий та непрямі податки. Таке становище залежить від історичного розвитку країни, традицій, стану національної економіки тощо.На схемі 3.1 наведена класифікація податків за характером податкового стягнення, їх поділ на прямі та непрямі, які притаманні чинній податковій системі України. Прямі податки, як відомо, стягуються відповідно до встановленої ставки чи фіксованої суми стосовно об'єкта оподаткування (доходу, майна платника податку). Для платника податку - це безпосереднє вилучення частини його доходу. Ці податки поширюють свою дію переважно на процеси виробництва та обігу продукції.

Непрямі податки не мають прямого характеру, вони сплачуються шляхом введення продавцями надбавок до ціни товарів та послуг, які купуються суб'єктом оподаткування і не характеризуються прямим зв'язком із його доходом та майновим цензом. Ці податки проявляються при розподілі та споживанні і поширюють свою дію на споживача, будучи податками на його витрати.

Хоча поділ податків на прямі та непрямі, як уже зазначалося, сьогодні не використовується у бюджетній практиці, при аналізі структури податкової системи він є найбільш значимим. Зміна співвідношення між прямими та непрямими податками здатна вирішальним чином вплинути на ефективність податкової політики. За рахунок оптимізації цього співвідношення можна пом'якшити ті глибокі протиріччя цільових установок, які стоять перед податковою системою. Маневрування таким співвідношенням (абстрагуючись у даному випадку від інших чинників) здатне визначити рівень виконання податковою системою її функціонального призначення.Динаміка, що характеризує структуру податкових надходжень в Україні за характером податкового стягнення, представлена таблицею 3.3.

Аналіз структури останніх свідчить, що в Україні перевага надається непрямим податкам як основному джерелу податкових надходжень до бюджету. Їх частка протягом 1992-2006 років коливалася від 36,5 до 52,7і% податкових надходжень, у той час як частка прямих податків у структурі податкових надходжень протягом останніх трьох років знаходиться в межах від 30 до 37 %. Цей вибір уряду можна пояснити тим, що він найкращим чином відповідає фіскальній спрямованості податкової політики, замість регуляторної, яка сприяє економічному розвитку. Не зважаючи на те, що в останні два роки має місце економічне зростання, воно є нестабільним, оскільки не враховує довготривалих чинників економічного росту. Розглянемо більш детально причини, які вплинули на зміну співвідношення між прямими і непрямими податками в загальному обсязі податкових надходжень (табл. 3.3).

Таблиця 3.3 - Структура податкових надходжень за характером податкового стягнення (% до загальної суми доходів Зведеного бюджету)

Висновки

Регулююча функція податків має цілком самостійний характер, їй притаманний ряд властивостей, які характеризують багатогранність ролі податків у відтворювальному процесі. Держава, використовуючи регулюючу функцію, отримує можливість впливати на рівень соціально-економічного розвитку, стимулюючи чи дестимулюючи окремі його напрями. У міру активізації ролі держави в організації господарської діяльності, у регулюючої функції з'являються додаткові властивості, які знаходять свою реалізацію в окремих підфункціях.

Структура податкової системи не є сталою. Залежно від пріоритетів стратегії розвитку країни, стану національної економіки та інших чинників структура системи протягом часу зазнавала суттєвих змін. Виходячи з природи і призначення окремих складових елементів податкової системи, з'являється можливість дослідити здатність створеної системи виконувати певні функції у їх органічній єдності. Саме через таку єдність стає можливим і управління нею, і введення її у розвиток суспільства.

Дані переконують, що акцент фіскальної політики уряду зроблено на ПДВ та ППП, які забезпечують основні податкові надходження. Незважаючи на це, відбувається абсолютне і відносне скорочення цих податків у загальній структурі ВВП. Це зумовлено двома чинниками - скороченням реального ВВП та збільшенням податкового навантаження на доходи фізичних осіб. Базисний індекс ППГ за відповідний період зріс з 0,74 у 1999 до 1,37 у 2005 році.

Використана література

Бiленчук П.Д, Задояний М.Т, Форостовець В.А. Мiсцевi податки i збори. Правове регулювання: Навч. посiб. - К: ATIKA, 1999.

Бiленчук П.Д, Задояний М.Т, Форостовець В.А. Мiсцевi податки i збори. Правове регулювання: Навч. посiб. - К: ATIKA, 1999.

Болдырев Г.И. Подоходный налог на Западе и в России. - Л.,1924.

Васuлик О.Д. Державнi фiнанси України. - К: Вища шк., 1997.

Величко О., Дмитренко І. Iноземний досвiд реформування податкової системи// Eкономіст - 1998. - № 7-9. С. 120-123.

Гридчина М.В., Вдовиченко Н.И, Калина А.В. Налоговая система Украины: Учеб. пособие. - К: МАУП, 2000.

Гридчина М.В., Вдовиченко Н.И, Калина А.В. Налоговая система Украины: Учеб. пособие. - К: МАУП, 2000.

Данілов О.Д., Лапшин Ю.В., Онищенко В.А. Оподаткування місцевими, ресурсними, рентними податками та зборами. Неподаткові платежі: Навчальний посібник.- Ірпінь: Акадекмія ДПС України, 2002.-292с.

Д'яконова І.І. Податки та податкова полiтика України. - К: Наук. думка, 1997.

Мельник Д.Ю. Налоговый менеджмент. - М.: Финансы и статистика, 1999.

Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці/ Держ.подат. адміністрація України;Акад.ДПС України. -Ірпінь:Акад.ДПС України, 2001. -335с.

Размещено на Allbest.ru