Размещено на http://www.allbest.ru/

Облік податків

Вступ

1. Облік податків, які включають до складу валових доходів

2. Облік податків які не входять до складу валових доходів

Використана література

Вступ

Загальновідомо, що кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій зобов'язана мати відповідні кошти, які концентруються в бюджеті. Через прибутки та видатки центрального уряду і місцевої влади, тобто через бюджетну систему, здійснюється пряме державне регулювання економіки.

Джерелом формування коштів бюджету є:

по-перше, власні доходи держави, тобто платежі за ресурси, що належать їй відповідно до законодавства;

по-друге, податки, які сплачують юридичні і фізичні особи зі своїх доходів.

Перехід до ринкових відносин, розвиток нових форм власності зумовлюють втрату державою значної частини власних доходів. У результаті податки стають основним джерелом формування коштів бюджету.

Ефективність державного регулювання за допомогою податків вирішальною мірою залежить від вибору податкової системи, висоти податкових ставок, видів і розмірів бюджетних пільг. Податки, здійснюючи свою регулюючу функцію, завжди прямо або опосередковано впливають на економічну діяльність суб'єктів господарювання.

Податкова система повинна будуватися з урахуванням багатьох чинників, які тією чи іншою мірою можуть впливати на результати її функціонування.

Базуючись на філософській концепції, що система - “це сукупність елементів, що знаходяться у відношеннях і зв'язках один з одним, яка утворює цілісність, єдність”, і виходячи з того, що кожний компонент системи в свою чергу, можна розглядати як окрему систему, а кожна система являє собою один з компонентів більш широкої системи, можна таке визначення дати податковій системі. Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, платників податків та органів, що здійснюють контроль за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати їх у встановленому законом порядку. В Україні діє Закон “Про систему оподаткування”. Він є основним законодавчим актом, що визначає податки і збори до бюджетів та до державних цільових фондів, принципи побудови та призначення системи оподаткування, об'єкти та суб'єкти оподаткування, ставки та обов'язки платників податків і зборів, а також зазначає види податків і зборів та порядок зарахування їх до бюджетів і державних цільових фондів.

Сутність, структура і роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки і відповідальність, які є невід'ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні. Податки - найбільш важливий і впливовий інструмент регулювання економічних відносин та інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян. Вони відіграють значну роль у формуванні доходної частини бюджету. Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Податки мають стимулювати розвиток усього прогресивного та ефективного, регулювати суперечності, що виникають у процесі реалізації економічних інтересів. За оцінками фахівців, система оподаткування тим ефективніша, чим вона зручніша як для того, хто податки сплачує, так і для того, хто здійснює контрольні функції. Через економічну кризу, характерними рисами якої є: істотний спад виробництва валового внутрішнього продукту і національного доходу при загальному падінні фізичного обсягу товарної продукції та послуг; інфляційні процеси, що деформують національні системи грошового і кредитного обігу; посилення бюджетного дефіциту і дефіциту платіжних балансів; бурхливе соціальне розшарування населення та інші об'єктивні і суб'єктивні причини, податкова система не набула стабільності і має багато недоліків та суперечностей. До останнього часу не було чіткої концепції побудови системи оподаткування. Це стосується співвідношення підсистеми оподаткування юридичних і фізичних осіб, складу податків, співвідношення прямих і непрямих податків, визначення об'єктів оподаткування і джерел сплати податків, рівня податкових ставок і принципів їх диференціації, напрямів та умов надання податкових пільг.

1. Облік податків, які включають до складу валових доходів

Система податків та зборів України - це сукупність передбачених податковим законодавством України загальнодержавних, місцевих податків та зборів, принципів, форм і методів їх встановлення, зміни, скасування, обчислення та сплати.

Податок - це обов'язковий, індивідуальний, безвідплатний платіж, який сплачують до бюджету фізичні та юридичні особи у порядку, встановленому законодавством України.

Збором є обов'язковий платіж, який сплачують юридичні та фізичні особи за вчинення державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами дій, які мають юридичне значення, за надання певних прав, видачу дозволів і ліцензій, а також для забезпечення функціонування системи державного соціального страхування і державного соціального забезпечення.

Визначення та встановлення загальнодержавних податків та зборів відносяться до компетенції Верховної Ради України.

Згідно Закону України “Про систему оподаткування” в Україні справляються:

загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі);

місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

До загальнодержавних належать такі податки і збори:

податок на додану вартість;

акцизний збір;

податок на прибуток підприємств;

податок на доходи фізичних осіб;

мито;

державне мито;

податок на нерухоме майно (не введений в дію);

плата (податок) за землю;

рентні платежі;

податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

податок на промисел;

збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

збір за спеціальне використання природних ресурсів;

збір за забруднення навколишнього природного середовища;

збір на обов'язкове соціальне страхування;

збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

збір до Державного інноваційного фонду;

плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

фіксований сільськогосподарський податок;

збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

гербовий збір (застосовується до 1 січня 2000 року).

Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів до Державного бюджету України, бюджету АРК, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно із законами України.

Розрахунок прибуткового податку з громадян здійснюється відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.92 р. № 13-92 зі змінами і доповненнями. Платниками прибуткового податку в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.

Об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік, одержаний з різних джерел, як на території України, так і за її межами.

Прибутковий податок із сукупного оподатковуваного доходу громадян за місцем основної роботи обчислюється за такими ставками (дод. 5).

Підприємства, установи і організації усіх форм власності, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності після закінчення кожного місяця, але не пізніше строку одержання в установах банків коштів на виплату належних громадянам сум, зобов'язані перерахувати до бюджету суми нарахованого і утриманого прибуткового податку за минулий місяць.

На кожного платника заводиться особова справа де містяться такі документи: копія трудової книжки, заява на реєстрацію, розрахунок авансових платежів, декларація про доходи де вказується як річна сума та і по квартальні. Відповідно до декларації здійснюється перерахунок податків. Сплата здійснюється за платіжним повідомленням.

Другим по важливості податком є податок на прибуток підприємств. Податок на прибуток є прямим податком та найбільш поширеним в бюджетній системі. Хоча між регіонами України існує певна дезінтеграція, тобто концентрація підприємств є дещо нерівномірною. І такі області як Дніпропетровська, Харківська (промислові центри) в набагато вигіднішому становищі, ніж Волинська, Сумська (аграрні). Проте він є одним з основних податкових надходжень в будь-якому бюджеті. Оподаткування прибутку підприємств здійснюється згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 р. № 283 / 97-ВР зі змінами і доповненнями.

Платниками податку на прибуток згідно статті 2 цього Закону з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами; об'єктом оподаткування є прибуток який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу від усіх видів діяльності, отриманого протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній економічній зоні, так і за їхніми межами, на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань. Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 30 % до об'єкта оподаткування.

Податок, що підлягає сплаті до бюджету, дорівнює сумі, визначеній до оподаткування, яка зменшена на вартість торгових патентів, придбаних платником податку згідно з Законом України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”. Розрахунок та сплата податку здійснюється на основі декларації за квартал, півріччя, 9 місяців, рік. З метою ритмічного надходження його в бюджет підприємствами сплачуються авансові щомісячні платежі. Суми податку на прибуток донедавна зараховувалися до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням платника податку. А згідно прийнятого Державного бюджету на 2000 рік, податок на прибуток зараховується до державного бюджету, крім прибутку підприємств комунальної форми власності.

На сучасному етапі швидкими темпами почало розвиватися мале підприємництво в наслідок чого плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності зайняло вагоме місце в доходах місцевих бюджетів.

Відповідно до Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”, що введений в дію Постановою Верховної Ради від 23.03.96 р. № 99 / 96-ВР із змінами і доповненнями, об'єктом правового регулювання є торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг.

Суб'єктами правовідносин, які підлягають регулюванню цим Законом, є юридичні особи та суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, резиденти і нерезиденти, а також їх відокремлені підрозділи, які займаються підприємницькою діяльністю.

Дія цього Закону не поширюється на торговельну діяльність та діяльність з надання побутових послуг:

підприємств і організацій Укоопспілки, військової торгівлі, аптек, які знаходяться у державній власності, та торгово-виробничих державних підприємств робітничого постачання у селах, селищах та містах районного підпорядкування;

суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які:

здійснюють торговельну діяльність з лотків, прилавків і сплачують ринковий збір за місце для торгівлі продукцією в межах ринків усіх форм власності; сплачують податок на промисел у порядку, передбаченому чинним законодавством;

здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці, продукції власного бджільництва;

сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік;

сплачують фіксований податок відповідно до законодавства про оподаткування доходів фізичних осіб;

суб'єктів підприємницької діяльності, створених громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно з чинним законодавством та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва та продукцією, виготовленою на підприємствах Українського товариства сліпих та глухих.

Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного підрозділу займатися зазначеними у цьому Законі видами підприємницької діяльності. Торгові патенти є звичайні, спеціальні, пільгові. Кожен з них має свої особливості.

Кошти, одержані від продажу торгових патентів, зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування за місцем сплати торгового патенту. Кошти, одержані від продажу спеціальних торгових патентів, зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування у розмірі 67 відсотків; для зарахування податку на доходи фізичних осіб, - у розмірі 6 %; для зарахування плати за землю, - у розмірі 2 % від загальних надходжень.

Дане надходження для міського бюджету є досить прогресивним, так як патентування спрощує податкову систему і підприємці використовують його для певної стабільності.

Що ж до інших податкових надходжень, що збільшують доходну частину міського бюджету, то ними є: акцизний збір, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел. Проте, по всіх цих видах надходження на 2001 рік значно зменшаться і вони не є платежами майбутнього.

Крім загальнодержавних податків в міський бюджет справляється місцеві податки і збори.

Система місцевих податків і зборів в Україні є складовою частиною податкової системи держави і відповідає, в першу чергу, інтересам органів місцевого самоврядування, оскільки розглядається як самостійне джерело доходів місцевих бюджетів. Порівняно з практикою західних країн інститут місцевих податків і зборів в Україні фактично перебуває на початковому шляху свого становлення. Чинним нині законом України від 18 лютого 1997 р. № 77 / 97-ВР “Про систему оподаткування” встановлено, що в Україні справляється 2 види місцевих податків:

податок з реклами;

комунальний податок.

До місцевих зборів належать:

готельний збір;

збір за паркування автотранспорту;

ринковий збір;

збір за видачу ордера на квартиру;

курортний збір;

збір за участь у бігах на іподромі;

збір за виграш у бігах на іподромі;

збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

збір за право використання місцевої символіки;

збір за право проведення кіно- і телезйомок;

збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг.

Законом визначено, що механізм справляння і порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними та міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.

Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року “Про місцеві податки і збори” визначено види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри, об'єкти оподаткування та джерела сплати. Особливість цього Декрету полягає в тому, що він передбачає запровадження місцевих податків і зборів рішенням органу місцевого самоврядування. Цей же орган по кожному платежу розробляє і затверджує положення, яким визначається порядок сплати і перерахування до місцевого бюджету податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних ставок.

Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право вводити пільгові ставки, повністю скасовувати місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у їх сплаті.

Ресурсні платежі є складовою частиною загальнодержавних податків та зборів. Проте вони відіграють важливу роль як дохідне джерело місцевих бюджетів. До ресурсних платежів відносять:

плата (податок) за землю;

рентні платежі;

збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

збір за спеціальне використання природних ресурсів.

Використання землі є платним. Плата запроваджується Законом України “Про плату за землю” з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення Земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Об'єктом плати за землю є ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю є власник землі і землекористувач, в тому числі орендар. Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

для ріллі, сіножатей, пасовищ - 0,1;

для багаторічних насаджень - 0,3.

Ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких здійснено, встановлюються у розмірі 1 % від їх грошової оцінки. Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, то середні ставки земельного податку встановлюються в конкретних розмірах за 1 кв. метр, залежно від групи населених пунктів з певною чисельністю населення (тис. чол.). В 2000 році “Бюджетом України на 2000 рік” встановлено, що по населених пунктах, грошова оцінка земель яких не проведена, застосовуються ставки земельного податку, збільшені в 2,4 раза.

Що ж до інших ресурсних платежів, то до бюджету м. Івано-Франківська справляються: плата за спецвикористання водних ресурсів; плата за спецвикористання лісових ресурсів; плата за користування надрами; відрахування на ГРР.

Плата за користування надрами запроваджена на підставі Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, Закону України “Про підприємництво”, Кодексу України “Про надра” та Постанови Кабінету Міністрів від 8 лютого 1994 року № 85 “Про запровадження Тимчасового порядку справляння плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин” з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища. Для суб'єкта підприємницької діяльності встановлено єдиний норматив плати за кожну одиницю погашених балансових запасів корисних копалин у розмірі 1 % ціни реалізації одиниці видобутої мінеральної сировини без врахування ПДВ.

Плата за спеціальне використання лісових ресурсів запроваджена Лісовим кодексом України з метою раціонального і дбайливого користування лісовими ресурсами. Плата за використання лісових ресурсів у розмірі 80 % зараховується до Державного бюджету і 20 % - до місцевих. Плата за спецвикористання водних ресурсів сплачується усіма водокористувачами незалежно від форм власності. Розмір платежів за спецвикористання водних ресурсів, крім тих, що використовуються підприємствами гідроенергетики і водного транспорту, встановлюється відповідно до тимчасових нормативів плати, обсягів використання води та лімітів її використання. Плата за спецвикористання водних ресурсів загальнодержавного значення перераховується у розмірі 80 % до Державного бюджету України і 20 % до бюджету АРК та бюджетів областей. Плата за спецвикористання водних ресурсів місцевого значення - до місцевих бюджетів відповідних рад народних депутатів.

2. Облік податків які не входять до складу валових доходів

бюджет оподаткування облік ставка

Підпунктом 5.2.5 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), встановлених Законом України "Про систему оподаткування", за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 статті, включаються до складу валових витрат.

Підпунктами 5.3.3, 5.3.4 статті 5 Закону встановлені обмеження щодо включення до валових витрат лише таких податків і зборів (обов'язкових платежів):

- податок на прибуток підприємств;

- податок на нерухомість

- податок на дивіденди;

- податки з доходів від грального бізнесу;

- податок на репатріацію доходів та інші податки, прямо вказані у ст.13 Закону;

- податок на додану вартість, включений до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Для платників податку на прибуток підприємств, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу валових витрат виробництва (обігу) входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до валових витрат такого платника податку.

Якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість";

- податки на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів із Законом України про оподаткування доходів фізичних осіб (Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян"

- плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Таким чином, суми акцизного збору, внесені (нараховані) платником податку на прибуток до державного бюджету включаються до валових витрат виробництва (обігу) відповідно до підпункту 5.2.5 статті 5 Закону і відображаються в рядку 19 Декларації про прибуток підприємства.

Що стосується податку на додану вартість, то суми цього податку включаються до валових витрат платника податку за умов, вказаних у підпункті 5.3.3 статті 5 Закону. Для кращого розуміння цього підпункту (в частині випадків збільшення валових витрат на суми податку на додану вартість) його слід застосовувати в поєднанні із підпунктом 7.4.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" , яким встановлено, що у разі коли платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно зі статтями 3 та 5 цього Закону, суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і нематеріальних активів і до податкового кредиту не включаються.

Виходячи з вищенаведених правил (підпункт 5.3.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та підпункт 7.4.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", до валових витрат включається сума податку на додану вартість, сплачена у складі витрат платника податку на придбання товарів (робіт, послуг), придбаних для використання у власній господарський діяльності, і яка до податкового кредиту платника податку не включається згідно із Законом України "Про податок на додану вартість".

При цьому сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, не враховується при формуванні об'єкта оподаткування (прибутку підприємств), тобто ці суми не відображаються в обліку валових доходів або валових витрат платників податку на прибуток.

Використана література

Закон України “Про податок на добавлену вартість” від 03.04.1997 №168/97 -В.Р.

Закон України "Про захист вітчизняного товаровиробника від субсидованого імпорт}-"' від 22.12.98 р. № 331.

діяльність" від 16.04.1991 р. № 959 - XII.

Заяць В.В. Ввізне мито - джерело поповнення держбюджету // Фінанси України. - 2000 - № 3 - с. 33 - 39.

Зовнішня торгівля у 1999 році // Митний брокер. - 2000 - № 3 - с.65 -67.

Зовнішньоекономічна політика // Макроекономіка : Підручник / за ред. Савченка А.Г. - К.: Либідь, 1995. - с.177 -197.

Зовнішньоекономічні аспекти бюджетної резолюції на 2000 рік // Митний брокер. - 1999 - № 9 - с. 49 - 51.

Ларіонова. Стабільне джерело поповнення бюджету // Фінанси України. - 1999 - № 7 - с. 124 - 126.

Размещено на Allbest.ru