Діагностика фінансово-економічного становища підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діагностика фінансово-економічного становища підприємства

Вступ

Фінансово-економічний стан підприємства визначається сукупністю параметрів, які виражають наявність, доцільність розміщення та ефективність використання фінансових ресурсів, реальні та потенційні фінансові можливості. Він є синтетичним показником, який впливає на ефективність господарської діяльності підприємства. У свою чергу фінансовий стан підприємства прямо залежить від результатів його діяльності. Якщо господарська діяльність є прибутковою, то утворюються додаткові джерела засобів, які в кінцевому результаті сприяють зміцненню фінансового стану підприємства. Брак або неправильне формування і використання активів може виявитися головною причиною несвоєчасності оплати заборгованості перед постачальниками за одержану сировину та матеріали, неповного та неритмічного забезпечення необхідними ресурсами, а отже, й погіршення результатів виконання підприємством своїх зобов'язань перед найманими працівниками, власниками та державою.

Фінансово-економічний стан підприємства характеризується ступенем його прибутковості, фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності, ділової активності. До показників прибутковості належать показники рентабельності.

Фінансова стійкість підприємства характеризується такими показниками:

1. Коефіцієнт незалежності - підношення власного капіталу до загальних активів. Позначує. яка частка активів фінансується за рахунок власного капіталу, а яка - за рахунок залучених коштів.

2. Коефіцієнт залучення - співвідношення власного та залученого капіталу. Характеризує ступінь залежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування. Нормальною вважається ситуація, коли власних коштів більше, ніж залучених. Проте в деяких випадках збільшення фінансової стійкості призводить до зменшення прибутковості, бо зовнішні джерела фінансування можуть бути дешевшими за власні.

3. Фінансовий важіль (левередж) - відношення кредиторської заборгованості до власного капіталу. Якщо вартість залучених коштів менша за рентабельність активів з урахуванням оподаткування, збільшення зовнішнього фінансування веде до збільшення прибутковості. Отже залучення кредиту в цьому випадку є фінансовим важелем збільшення ефективності діяльності підприємства.

Платоспроможність - це здатність підприємства вчасно розраховуватися за своїми зобов'язаннями. Якщо у підприємства не вистачає грошей для здійснення необхідного платежу, підприємство може реалізувати деякі свої активи. Здатність активів швидко перетворюватись на грошові кошти характеризується показниками ліквідності. На реалізацію одних активів необхідно витратити кілька місяців, інших - днів, а окремі активи просто існують у грошовій формі. Всі активи підприємства класифікуються за рівнем ліквідності. Показники ліквідності характеризують, на скільки відсотків різні за ступенем ліквідності активи покривають короткострокову заборгованість підприємства. Залежно від того, які активи поставлені у чисельник, розрізняють загальну ліквідність, короткострокову ліквідність, миттєву ліквідність тощо.

Ділова активність підприємства характеризується швидкістю обертання його фінансових ресурсів. Чим більше обертів зроблять фінансові активи за певний період часу, тим більший прибуток отримає підприємство, тим вища ефективність. До показників ділової активності відносяться:

4. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів - відношення обсягу реалізованої продукції до середніх залишків оборотних коштів.

5. Коефіцієнти оборотності запасів - відношення обсягу реалізованої продукції до середніх залишків товарних запасів.

6. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості - відношення обсягу реалізованої продукції до середніх залишків дебіторської заборгованості.

Крім перелічених вище показників, ефективність роботи підприємства традиційно характеризується показником продуктивності праці - відношення обсягу продукції (товарної або валової) до середньооблікової чисельності промислово-виробничого персоналу.

Отже, як бачимо, діагностика фінансово-економічного стану підприємства є дуже актуальною темою економіки підприємства.

Об'єкт дослідження - економіка підприємства.

Предмет дослідження - діагностика фінансово-економічного стану підприємства.

Мета курсової роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні основних показників фінансово-економічного стану підприємства.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути теоретичні засади оцінки фінансово-економічного стану підприємства;

2) охарактеризувати оцінку активів та пасивів підприємства;

3) показати основні показники ліквідності та платоспроможності підприємства;

4) розглянути аналіз фінансової стійкості підприємства.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

1. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу фінансово-економічного стану підприємства

платоспроможність фінансовий ліквідність активність

Забезпеченість підприємства активами в межах розрахункової потреби та їх раціональне використання створюють широкі можливості для подальшого поліпшення кількісних і якісних показників господарювання.

Фінансовий стан може бути стійким, нестійким і кризовим. Стійкий фінансовий стан передбачає здатність підприємства функціонувати та розвиватися, належний рівень ліквідності та фінансової стійкості; забезпеченість власними оборотними засобами та ефективне використання наявних ресурсів.

Аналіз фінансового стану включає в себе оцінку діяльності підприємства в минулому, на сьогодні та в майбутньому. Його мета - визначити стан фінансового здоров'я підприємства, своєчасно виявити і усунути недоліки в діяльності; знайти резерви покращення фінансового етапу підприємства.

Аналіз фінансового стану може здійснюватися як управлінським персоналом підприємства, так і будь-яким зовнішнім аналітиком, оскільки такий аналіз базується на загальнодоступній інформації. Відповідно виділяють два види аналізу фінансового стану: внутрішній і зовнішній.

Внутрішній аналіз проводиться працівниками підприємства. Інформаційна база для його проведення набагато ширша і включає будь-яку інформацію, циркулюючу всередині підприємства та корисну для прийняття управлінських рішень. Відповідно розширюються і можливості аналізу. Внутрішній аналіз фінансового стану необхідний для задоволення власних потреб підприємства. Його метою є забезпечення надходження грошових коштів, розміщення власних і залучених джерел таким чином, щоб отримати максимальний прибуток і уникнути банкрутства. Результати аналізу використовуються для планування, контролю і прогнозування фінансового стану підприємства.

Зовнішній аналіз проводиться аналітиками - сторонніми особами для підприємства, які не мають доступу до внутрішньої інформаційної бази. Його метою є прогнозування ступеня ризику вкладення інвестицій і рівня його доходності. Зовнішній аналіз менш деталізований і більш формалізований.

Оцінку фінансово-економічного стану підприємства здійснюють різні економічні суб'єкти, зацікавлені в отриманні найбільш повної інформації про його діяльність. Результати аналізу дозволяють зацікавленим особам і підприємствам приймати управлінські рішення на підставі оцінки поточного фінансового стану, діяльності підприємства за минулі періоди і прогнозних даних. Інтереси різних користувачів щодо аналізу фінансово-економічного стану наведені в табл. 1.

Таблиця 1. Зміст аналізу фінансового стану для різних користувачів інформації

№ п/п	Користувачі результатів аналізу фінансового cтану	Сфера економічних інтересів
1	Власники	Оцінка доцільності виробничих витрат і досягнутих результатів, фінансової стійкості та конкурентоспроможності, можливостей і перспектив подальшого розвитку, ефективності використання залучених коштів. Виявлення збитків, невиробничих витрат та втрат. Складання аргументованих прогнозів про фінансовий стан
2	Акціонери	Аналіз складу управлінських втрат та оцінка їх цілеспрямованості. Аналіз формування загального прибутку та прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства для виплати дивідендів. Аналіз збитків, невиробничих витрат і втрат. Структурний аналіз напрямів використання прибутку. Оцінка ефективності дивідендної політики.
3	Банки та кредитори	Оцінка складу та структури майна (активів) підприємства. Аналіз платоспроможності та фінансової стійкості підприємства. Оцінка ефективності використання власного та залученого капіталу. Аналіз складу, структури та співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованостей. Оцінка розрахунків за раніше отриманими короткостроковими та довгостроковими кредитами та позиками.
4	Постачальники та покупці	Оцінка ліквідності поточних зобов'язань. Наявність простроченої дебіторської та кредиторської заборгованостей. Аналіз структури оборотних активів. Оцінка платоспроможності і фінансової стійкості підприємства.
5	Інвестори	Оцінка фінансового стану підприємства, ефективності використання власного та залученого капіталів, дебіторської та кредиторської заборгованостей, майна підприємства, необоротних та оборотних активів. Аналіз рівня ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості, інвестиційної привабливості. Аналіз ефективності довгострокових і короткострокових фінансових інвестицій за рахунок власних засобів підприємства.

Кожна група користувачів інформації переслідує власні цілі при проведенні аналізу фінансового стану. Для керівництва підприємства цей аналіз виступає вихідною точкою при формуванні фінансової і комерційної стратегії, що впливає на розвиток подій у майбутньому. Використання результатів аналізу дозволяє керівництву контролювати діяльність підприємства та вносити позитивні зміни в його роботу. Представники банків (аналітики, кредитори, аудитори) використовують аналіз розрахункових показників для оцінки платоспроможності підприємства. Фінансові аналітики та фінансисти на біржових ринках і ринках капіталів зацікавлені в оцінці ефективності та можливостей розвитку підприємства, а також надійності капіталовкладень. Інвестор прогнозує перспективи потенційних інвестицій у дане підприємство.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану підприємства є фінансова звітність.

Фінансова звітність - це сукупність форм бухгалтерської звітності, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Метою складання фінансової звітності є забезпечення користувачів повною, правдивою і неупередженою інформацією про фінансові результати діяльності, фінансовий стан підприємства. Фінансова звітність надає інформацію як про фінансовий стан підприємства на конкретну дату, так і про специфіку його діяльності за певний період.

Дані фінансової звітності виступають не лише основою аналізу та оцінки результатів звітного періоду, а є підставою для їх прогнозування. Майно знаходиться у русі, а рух утворює майно, формуючи джерело його утворення - дохід, прибуток. Тому для всебічного аналізу фінансового стану необхідний спільний аналіз «момент них», балансових даних на дату (момент) і «поточних» показників за період часу.

Фінансова звітність є комплексом показників, яким притаманні як логічний, так і інформаційний взаємозв'язок. Логічний взаємозв'язок полягає у взаємодоповненні та взаємній кореспонденції розділів і статей звітних форм. Регулярність формування на підприємствах фінансової звітності дає можливість проводити аналіз оперативно, без витрачання додаткових зусиль на пошук інформації. Крім цього можна говорити про динаміку показників про визначення загальних тенденцій розвитку підприємства. Окрім перерахованих форм, необхідно мати додаткову інформацію про підприємство, яку не завжди можна виділити з бухгалтерської звітності. Зміст та обсяг інформації визначається характерними особливостями галузі або конкретного підприємства.

Проте, перш ніж користуватися інформацією бухгалтерських звітів, необхідно переконатися в її достовірності, впевнитися у правильності заповнення і точності зроблених арифметичних підрахунків при визначенні окремих показників. Узгодженість показників різних форм звітності перевіряють за допомогою прийому порівняння. Деякі показники входять до різних звітних форм, а отже, при правильному складанні звіту обов'язково повинні збігатися.

Економічний аналіз фінансового стану базується, по-перше, на повному розумінні бухгалтерського обліку, його мови, значення, важливості та обмеженості фінансової інформації, що міститься у звітності, по-друге, - на спеціальних методичних прийомах (інструментарії) аналізу, за допомогою яких вивчаються найважливіші питання для отримання обґрунтування висновків.

Методика аналізу фінансового стану, деталізація її процедурної сторони залежить від поставлених цілей, а також різноманітних факторів інформаційного, часового, методичного, кадрового та технічного забезпечення. Передусім, аналітик дослідним шляхом визначає пріоритетні напрями дослідження, а після цього їх послідовність. Аналітична робота може проводитися у два етапи:

- попередня оцінка або експрес-аналіз фінансового стану;

- деталізований аналіз фінансового стану.

Завдання експрес-аналізу полягає у простій і наочній оцінці фінансового стану господарюючого суб'єкту. Деталізований аналіз фінансового стану - більш детальна характеристика майнового фінансового стану підприємства, результатів його діяльності у звітному періоді, а також прогнозування розвитку на перспективу. Він конкретизує, доповнює і розширює окремі процедури експрес-аналізу. При цьому ступінь деталізації залежить від потреб користувачів.

2. Аналіз активів та пасивів підприємства

Аналіз фінансового стану починається з оцінки активів і пасивів балансу. Як відомо, в активі балансу в узагальненому грошовому вираженні показані стан і розміщення засобів підприємства, в пасиві - джерела їх утворення.

За П(С) БО основні елементи фінансової звітності, що безпосередньо пов'язані з оцінкою фінансового стану, трактуються наступним чином:

- актив - це ресурс, контрольований підприємством у результаті минулих подій, від якого очікується надходження майбутніх економічних вигід підприємству;

- зобов'язання - теперішня заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій, від погашення якої очікується вибуття ресурсів iз підприємства, які втілюють у собі майбутні економічні вигоди. Зобов'язання - це зовнішня заборгованість суб'єкта господарювання, тобто зобов'язання перед банками, державою, постачальниками та працівниками;

- власний капітал - залишкова частка в активах підприємства після вирахування всіх його зобов'язань. Власний капітал - це внутрішня заборгованість (зобов'язання) суб'єкта господарювання перед його власниками.

Вартість активів (майна) характеризується загальною сумою всіх активів, які знаходяться на балансі підприємства. Розмір і склад активів залежить від обсягів і організації підприємницької діяльності та ефективності їх використання. Розмір цього показника характеризує можливості підприємства здійснювати підприємницьку діяльність. Активи підприємства подаються у балансі за окремими класифікаційними групами: необоротні та оборотні запаси, дебіторська заборгованість та грошові кошти.

Зобов'язання підприємства за його балансом характеризуються статутним, власним та залученим капіталом, а також довгостроковими і поточними зобов'язаннями та короткостроковими кредитами банків.

Вартість власних активів засновників і учасників суб'єкта господарювання характеризується розміром статутного капіталу, створеного за рахунок зовнішніх джерел (внесків засновників) та внутрішніх джерел (реінвестованого прибутку у активи). Мета формування власного капіталу підприємства - одержання власником найвищої можливої віддачі від здійснення господарської діяльності.

Водночас, господарюючі суб'єкти в процесі своєї діяльності використовують залучений капітал в сфері довгострокових зобов'язань, як правило, при формуванні необоротних активів, короткострокових кредитів банків для формування оборотних активів та поточних зобов'язань. Виникнення та функціонування залученого капіталу пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреб у лих в інших. Досить поширеною формою залучення коштів (активів) інших суб'єктів господарювання, держави та працівників є поточні зобов'язання. Наявність поточних зобов'язань свідчить про участь в господарській діяльності підприємства активів інших власників.

Оцінку складу і структури активів та пасивів підприємства на підставі даних балансу проводять одним із наступних способів:

- без попередньої зміни стану балансових статей;

- формування порівняльного аналітичного балансу шляхом агрегування деяких однорідних за складом елементів балансових статей;

- додаткове коригування статей балансу на індекс інфляції з наступним їх агрегуванням в необхідних аналітичних розрізах.

Порядок проведення другого етапу аналізу фінансового стану наступний:

1. Загальне ознайомлення з даними балансу. Оцінюється зміна валюти балансу, формується уявлення про діяльність підприємства, виявляються зміни у складі майна та джерелах його утворення, встановлюються зв'язки між різними показниками. Характеристику про якісні зміни в структурі засобів та їх джерела можна отримати за допомогою вертикального та горизонтального аналізу. Для цього визначається питома вага окремих статей активу та пасиву балансу в загальному підсумку (валюті) балансу, розраховуються суми відхилень в структурі основних статей балансу порівняно з попереднім періодом.

Загальна сума валюти балансу поділяється на складові, що дозволяє зробити попередні висновки про характер зрушень у складі активів, джерелах їх формування та взаємну обумовленість. Так, в процесі аналізу зміни у складі необоротних І оборотних засобів розглядаються у взаємозв'язку зі змінами в поточних і довгострокових зобов'язаннях підприємства.

2. Аналіз структури і динаміки активів. Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від доцільності та раціональності вкладення фінансових ресурсів в активи. Від того, які кошти (власні чи залучені) вкладені в необоротні і оборотні засоби, скільки їх знаходиться у сфері виробництва і в сфері обігу, в грошовій і матеріальній формах, наскільки оптимальне їх співвідношення, багато в чому залежать результати виробничої і фінансової діяльності, а, отже, і фінансовий стан підприємства.

В процесі функціонування підприємства, величина активів та їх структура постійно змінюються. У зв'язку з цим у процесі аналізу активів підприємства в першу чергу слід вивчити зміни в їх складі, структурі і оцінити їх.

Оцінюючи перший розділ активу балансу, необхідно враховувати, що:

- наявність в складі підприємства нематеріальних активів, значна частка приросту нематеріальних активів в зміні загальної величини необоротних активів характеризує обрану підприємством стратегію як інноваційну, так як вкладаються кошти в патенти, ліцензії, іншу інтелектуальну власність. Детальний аналіз ефективності використання нематеріальних активів є дуже важливим для керівництва підприємства. Проте за даними бухгалтерського балансу він не може бути проведений. Для нього потрібні дані із форми №5 та внутрішня облікова інформація;

- якщо виробничі основні засоби і незавершене будівництво складають найбільшу частку в необоротних активах, то це може свідчити про орієнтацію на створення матеріальних умов для розширення основної діяльності підприємства (при цьому, необхідно враховувати вплив переоцінки вартості основних засобів);

- за певних умов збільшення частки таких елементів як незавершене будівництво та довгострокова дебіторська заборгованість може негативно вплинути на ефективність діяльності підприємства, так як вказані активи не беруть участі у виробничому обороті;

- наявність довгострокових фінансових вкладень вказує на інвестиційну спрямованість підприємства; за умови визнання підприємства платоспроможним необхідно вивчити склад і структуру фінансових вкладень, оцінити їх ліквідність і доцільність.

У процесі подальшого дослідження необхідно проаналізувати зміни за кожною статтею оборотних активів балансу, враховуючи, що аналіз і склад структури оборотних активів повинен бути спрямований не на констатацію процесів, що відбуваються, а на вивчення можливостей підприємства ефективно працювати на самофінансуванні. Формуючи висновки за результатами аналізу, аналітик враховує, що:

1) збільшення грошових коштів на рахунках у банку свідчить, як правило, про зміцнення фінансового стану, їх сума повинна бути такою, щоб забезпечити погашення всіх першочергових платежів. Наявність значних залишків грошових коштів протягом тривалого часу може бути результатом неправильного використання оборотних засобів. Грошові кошти повинні швидко залучатися в оборот для отримання прибутку шляхом розширення свого виробництва або здійснення інвестиційних вкладень;

2) при вивченні структури запасів основну увагу доцільно приділити тенденціям змін таких елементів оборотних активів як виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція і товари. Збільшення питомої ваги виробничих запасів може свідчити про:

- нарощування виробничого потенціалу підприємства; прагнення за рахунок вкладень у виробничі запаси захистити грошові активи підприємства від знецінення під впливом інфляції;

- нераціональність обраної господарської стратегії, внаслідок якої значна частина оборотних активів іммобілізована в запасах, ліквідність яких може бути невисокою. Наявність менших за обсягом, але більш рухливих запасів означає, що менша сума готівкових ресурсів знаходиться у запасах зростання, а їх накопичення свідчить про спад ділової активності підприємства;

3) зростання дебіторської заборгованості не завжди оцінюється негативно. Якщо підприємство розширює свою діяльність, то зростає число контрагентів і, як правило, дебіторська заборгованість. З іншої сторони, підприємство може скоротити обсяги реалізації продукції, тоді дебіторська заборгованість зменшиться. Необхідно відрізняти нормальну та прострочену заборгованість. Наявність останньої створює фінансові труднощі, так як підприємство буде відчувати нестачу фінансових ресурсів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати тощо, що призводить до уповільнення оборотності засобів. Тому кожне підприємство зацікавлене в скороченні строків погашення платежів. У процесі подальшого аналізу вивчаються динаміка, склад, причини і терміни дебіторської заборгованості.

Дослідження змін структури активів підприємства дозволяє отримати важливу інформацію. Так, збільшення частки оборотних активів у майні може свідчити про:

- формування більш мобільної структури активів, яка сприяє прискоренню оборотності коштів підприємства:

- вилучення частини оборотних активів на кредитування споживачів готової продукції, товарів, послуг підприємства, дочірніх підприємств та інших дебіторів, що засвідчує про фактичну мобілізацію цієї частини оборотних засобів із виробничого процесу;

- згортання виробничої бази;

- викривлення реальної оцінки основних засобів внаслідок існуючого порядку їх бухгалтерського обліку тощо.

Для того, щоб зробити точні висновки про причини змін пропорції у структурі активів, необхідно провести більш детальний аналіз розділів і окремих статей активу балансу, зокрема, оцінити стан виробничого потенціалу підприємства, ефективність використання основних засобів і нематеріальних активів, швидкість обороту оборотних активів тощо Детальний аналіз складу і руху активів можна провести, використовуючи дані Приміток до річної фінансової звітності (форми №5).

3. Аналіз структури пасивів підприємства проводиться за даним балансу. Для цього визначаються зміни в їх складі, структурі та надається їх оцінка.

Оцінка змін, які відбулися в структурі джерел, може бути різною з позиції інвесторів і з позиції підприємства. Для інвесторів ситуація більш надійна, якщо частина власного капіталу у клієнта більше 50%, що виключає високий фінансовий ризик. Підприємства, як правило, зацікавлені у наявності залучених коштів. Отримавши позикові кошти під менший відсоток, ніж рентабельність підприємства, можна розширити обсяги виробництва, підвищити прибутковість власного капіталу.

Залучення позикових коштів в оборот підприємства - нормальне явище, що сприяє тимчасовому покращенню фінансового стану за умови, якщо кошти не заморожуються на тривалий час в обороті та своєчасно повертаються. В іншому випадку може виникнути прострочена кредиторська заборгованість, що призводить до виплати штрафів, застосування санкцій і погіршення фінансового стану.

При внутрішньому аналізі фінансового стану необхідно вивчити динаміку та структуру власного та залученого капіталу, з'ясувати причини зміни окремих складових і дати оцінку цим змінам за звітний період.

На співвідношення власного і залученого капіталу впливають фактори, обумовлені внутрішніми та зовнішніми умовами діяльності господарюючого суб'єкта і вибраної ним фінансової стратегії:

- різниця величин відсоткових ставок за кредит і ставок на дивіденди. Якщо відсоткові ставки менші ставок на дивіденди, то потрібно збільшити частку залученого капіталу, і навпаки;

- розширення чи скорочення діяльності господарюючого суб'єкта на зниження чи збільшення потреб у залученні коштів;

- накопичення надлишкових або маловикористовуваних запасів, недіючого обладнання, матеріалів;

- вилучення коштів на створення сумнівної дебіторської заборгованості, що спричиняє збільшення додатково залученого капіталу.

3. Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства

Одним із етапів аналізу фінансового стану підприємства є оцінка ліквідності та платоспроможності.

Платоспроможність - можливість підприємства своєчасно задовольнити платіжні зобов'язання. Ліквідність - здатність підприємства перетворити свої активи в грошові кошти для покриття боргових зобов'язань. Поняття «платоспроможність» і «ліквідність» взаємопов'язані. Від рівня ліквідності підприємства залежить платоспроможність. Разом з тим ліквідність характеризує як поточний стан розрахунків, так і перспективний. Підприємство може бути платоспроможним на звітну дату, але втратити її в майбутньому.

Недостатня ліквідність, як правило, означає, що підприємство не в змозі скористуватися новими вигідними комерційними можливостями. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що немає свободи вибору, і це обмежує свободу дій керівництва.

Більш значна нестача ліквідності свідчить, що підприємство не може оплатити свої поточні борги та зобов'язання. Це може призвести до інтенсивного продажу довгострокових вкладень та активів, а в найгіршому випадку - до неплатоспроможності та банкрутства.

Для власників підприємства недостатня ліквідність може означати зменшення прибутковості, втрату контролю та часткову або повну втрату капіталу. Якщо власники несуть необмежену відповідальність, їх збитки можуть навіть перевищити початкові їх вкладення в підприємство.

Для кредиторів недостатня ліквідність у боржника може свідчити про затримку у сплаті відсотків та основної суми боргу. Поточний стан ліквідності підприємства може також вплинути на його взаємовідносини з контрагентами (покупцями та постачальниками товарів і послуг). Такі зміни можуть викликати неспроможність даного підприємства виконати умови контрактів та призвести до втрати зв'язків з постачальниками.

Ось чому аналізу ліквідності надається важливе значення. Якщо підприємство не може погасити свої поточні зобов'язання в міру того, як наступає строк їх оплати, його подальше існування ставиться під сумнів.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні засобів за активом, згрупованих за рівнем їх ліквідності, і розташованими в порядку зменшення ліквідності із зобов'язаннями за пасивом, згрупованими за строками їх погашення і розташованими в порядку збільшення строків, і проводиться в

наступній послідовності.

Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на наступні групи (табл. 2).

Таблиця 2. Групування активів підприємства

Групи	Умовне позначення	Сума рядків балансу	Характеристика
Високоліквідні	A1	Р 220 - Р 240	Грошові кошти і поточні фінансові інвестиції
Швидколіквідні	А2	Р 150 - Р 210	Дебіторська заборгованість, яка буде погашена за умовами договорів
Повільноліквідні	А3	Р 100 - Р 140, Р250	Запаси (сировина й матеріали, незавершене виробництво тощо) та інші оборотні активи (зокрема, дебіторська заборгованість, строк сплати якої минув)
Важколіквідні	А4	Р080	Активи, що передбачено використовувати більше одного року (або операційного циклу, якщо він перевищує рік)
Примітка: Р 220 - рядок 220

Високоліквідними і найбільш мобільними активами підприємства є грошові кошти у касі та на рахунках у банку, тому що вони в будь-який час можуть бути використані для здійснення всіх господарських операцій, тобто вони мають абсолютну ліквідність. Менш ліквідними є кошти в дебіторській заборгованості, адже немає впевненості в строках їх надходження. Наступними активами за рівнем ліквідності є товари, готова продукція і виробничі запаси, які можна продати або використати в погашення заборгованості. Необоротні активи підприємства, як правило, не, передбачають реалізовувати або ліквідувати, тому, що за умови їх ліквідації, зменшуються обсяги господарської діяльності. Відповідно такі активи відносяться до четвертої групи - важколіквідні активи.

Найбільш термінові - це поточні зобов'язання підприємства перед постачальниками, державою і працівниками, оплата яких визначається моментом виникнення заборгованості за наслідками здійснених господарських операцій. Поточні зобов'язання визначаються строком погашення одержаних позикових коштів за період менше одного року. Довгострокові зобов'язання визначаються терміном погашення позикових коштів за період більше одного року.

Постійні зобов'язання, це зобов'язання перед власниками суб'єкта господарювання в частині формування власного капіталу, які виникають за власним бажанням окремих власників або при ліквідації підприємства.

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки наведених груп активів і зобов'язань.

Баланс підприємства вважають абсолютно ліквідним, якщо виконуються наступні співвідношення:

У разі, якщо одна або декілька нерівностей системи мають протилежний знак порівняно з оптимальним варіантом, ліквідність балансу відрізняється від абсолютної.

Порівняння найбільш ліквідних коштів (A1) і швидколіквідних активів (А₂) з найбільш терміновими зобов'язаннями (П1) і короткостроковими пасивами (П₂) дозволяє оцінити поточну ліквідність. Порівняння ж активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими і постійними пасивами відображає перспективну ліквідність. Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність (чи неплатоспроможність) підприємства на найближчий проміжок часу до моменту, що розглядається. Перспективна ліквідність є прогнозом платоспроможності на підставі порівняння майбутніх надходжень і платежів.

На більшості підприємств не виконується ця умова нерівності. Як правило, це викликано двома причинами: по-перше, недоцільністю при високій інфляції утримувати в складі активів значну частку високоліквідних активів, тобто грошей і короткострокових цінних паперів (зі строком погашення до одного року), так як вони знецінюються в першу чергу. Тому є сенс переводити їх в інші, більш захищені від впливу інфляції види активів, тобто запаси сировини, матеріалів, палива, в устаткування, будівлі і споруди; по-друге, в умовах високої інфляції підприємствам невигідно своєчасно погашати кредиторську заборгованість, так як за рахунок неї виникає непряме кредитування підприємства.

Використовуючи наведену методику аналізу ліквідності балансу потрібно враховувати наступні недоліки.

1. Третя група активів (А₃) відноситься до «оборотних», а сполучена з нею група пасивів - до зобов'язань, які можуть бути задоволені в строк більш, ніж через рік. Відмітимо, що не всі необоротні активи відносяться до '» важколіквідних». Існують високоліквідні необоротні активи (наприклад, право оренди торгівельних майданів або будівля в центрі населеного пункту), єдина проблема в реалізації яких полягає у досить тривалих строках оформлення угоди. Оскільки цей термін не може перевищувати один рік (деякі документи на продаж нерухомості дійсні тільки протягом одного місяця), то такі активи можуть бути зараховані до третьої групи. Тому реструктуризація балансу за швидкістю реалізації активів повинна проводитися зі знанням їх деталізованого складу, і група А₃ може бути доповнена статтею «Високоліквідні необоротні активи».

2. Система нерівностей не враховує покриття платіжної нестачі за другою групою за рахунок надлишку за першою, платіжної нестачі за третьою - за рахунок надлишку за першими двома. Випадки, коли за однією з груп є платіжна нестача, а за Іншою - надлишок, дуже часто зустрічаються на практиці.

3. Виходячи з «балансу» активу і пасиву, остання нерівність системи (за четвертою групою) буде забезпечено «автоматично».

Для комплексної оцінки ліквідності балансу в цілому можна визначити загальний показник ліквідності за формулою:

де ПВ_а та ПВ_п - питома вага відповідних груп активів та пасивів в їх загальному підсумку.

Загальний показник ліквідності балансу показує відношення суми всіх платіжних засобів до суми всіх платіжних зобов'язань з урахуванням їх ліквідності. Цей показник дає змогу порівнювати баланси підприємств за різні періоди, баланси різних підприємств та визначати найбільш ліквідні баланси.

Порівняння балансів ліквідності за кілька періодів надає інформацію про тенденції зміни фінансового стану підприємства.

Крім абсолютних показників для оцінки ліквідності та платоспроможності підприємства розраховують відносні показники (табл. 3).

Таблиця 3. Показники оцінки ліквідності підприємства

№ з/п	Назва показника	Розрахунок	Нормативне (рекомендоване) значення	Характеристика
1	Коефіцієнт покриття		>2	Визначається як співвідношення усіх оборотних активів до поточних зобов'язань, характеризує достатність оборотних засобів для покриття боргів
2	Коефіцієнт швидкої ліквідності		> 1	Показує, яка частина поточних зобов'язань може бути погашена не тільки за рахунок грошових коштів, але й за рахунок очікуваних фінансових надходжень
3	Коефіцієнт абсолютної ліквідності		>0,2	Характеризує негайну готовність підприємства погасити поточні зобов'язання і визначається як відношення суми грошових коштів підприємства та поточних фінансових інвестицій до суми поточних зобов'язань
4	Частка оборотних засобів в активах	Р 260 / Р 280		Розраховується як відношення оборотних засобів та валюти балансу та показує їх питому вагу в майні підприємства
5	Робочий капітал (розмір власних оборотних засобів), тис. грн.		Середньогалузеве	Різниця між оборотними активами підприємства та його поточними зобов'язаннями, є «фінансовою подушкою», що теоретично дає можливість підприємству погасити всі або більшу частину своїх поточних зобов'язань та продовжувати працювати
* Розрахунок виконується за даними форми №1 «Баланс»

Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності) показує, скільки гривень оборотних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Якщо оборотні активи перевищують за величиною поточні зобов'язання, то підприємство вважається ліквідним.

Цей показник має особливе значення для оцінки підприємства покупцями, інвесторами, кредитними установами; залежить від галузі виробництва, виду діяльності, тривалості виробничого циклу, структури запасів, форм розрахунку з покупцями тощо.

У літературних джерелах рекомендоване значення коефіцієнту покриття є різним - більше 1,0; 2,0; 2,5. Якщо коефіцієнт буде дорівнювати 1,0, то підприємство у разі погашення поточної заборгованості повинно припинити функціонування, так як у нього не буде оборотних засобів для продовження процесу виробництва, ведення поточної діяльності. Дослідним шляхом встановлено, що ресурси підприємства повинні бути не менш як вдвічі більше від існуючої поточної заборгованості, так як лише в такій ситуації воно зможе при повному погашенні заборгованості продовжувати функціонувати.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (коефіцієнт «критичної оцінки», проміжний коефіцієнт ліквідності) характеризує, яка частина зобов'язань може бути погашена не лише за рахунок грошових коштів, але й за рахунок очікуваних надходжень за відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги). Зазначимо, що вірогідність результатів розрахунків залежить від якості дебіторської заборгованості (строків утворення, фінансового стану боржника тощо). Значна питома вага сумнівної дебіторської заборгованості може створити умови для загрози фінансової стійкості підприємства. Отже, проводячи аналіз за допомогою цього коефіцієнту, слід звертати увагу не тільки на числове значення показника, але й на якість дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина поточних зобов'язань може бути погашена активами, що мають абсолютну ліквідність. Нормативні значення цього показника, наведені при різних методиках, повинні дорівнювати або бути більшими 0,2; 0,5; 0,7.

На практиці незначна вірогідність того, що всі кредитори підприємства в один і той же час вимагатимуть повернення поточної заборгованості. Тому, якщо підприємство в короткостроковому періоді здатне погасити 20-25% поточної заборгованості, це вважається нормальним рівнем ліквідності.

В умовах інфляції доцільно частку грошових коштів в активах зменшувати практично до нуля, так як гроші знецінюються в першу чергу. Цей коефіцієнт і його нормальні величини, вказані у відповідній економічній літературі, мають значення, як правило, тільки в умовах низькоінфляційної збалансованої економіки.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності на даний час реально може знаходитися в межах зазначених нормальних обмежень тільки для підприємств, які займаються посередницькою діяльністю в основному торгівельно-закупівельного, біржового та фінансового характеру. У підприємств виробничої сфери, навіть якщо вони мають нормальний фінансовий стан, визначений за коефіцієнтом покриття, величина коефіцієнту абсолютної ліквідності близька до нуля.

В окремих джерелах рекомендуються нормальні обмеження цього показника для підприємств реального сектора економіки на рівні 0,05-0,10. Більш значна частка грошей та поточних фінансових інвестицій може свідчити про неефективність управління цими активами.

На коефіцієнт абсолютної ліквідності в основному повинні звертати увагу банки при видачі короткострокових кредитів в незначній сумі на короткий термін, які зацікавлені у поверненні кредитів та відсотків за ними в грошовій формі та своєчасно.

Оцінка надійності визначених коефіцієнтів ліквідності здійснюється в процесі вивчення питомої ваги оборотних активів та їх окремих видів в складі майна підприємства. Оборотні активи в господарській діяльності використовуються тільки в певному поєднанні з основними засобами. Від оптимального співвідношення майна оборотного та постійного капіталу значною мірою залежить ефективність роботи суб'єкта господарювання. Частка оборотних активів в активах визначається шляхом ділення оборотних активів на валюту балансу і показує їх питому вагу в майні підприємства. Господарську діяльність забезпечують виробничі основні засоби та виробничі запаси. Інші оборотні активи (готова продукція, кошти в розрахунках і грошові кошти) є наслідком підприємницької діяльності.

Наявність виробничих запасів у підприємства характеризує його можливість продовжувати господарську діяльність. Частка виробничих запасів в оборотних активах визначається як відношення виробничих запасів до оборотних активів і показує їх питому вагу в складі оборотних активів.

Величина робочого капіталу і спроможність підприємства платити за поточними зобов'язаннями особливо цікавить керівництво підприємства і кредиторів, які надають короткострокові кредити (банки, постачальники).

Перевищення оборотних активів над поточними зобов'язаннями показує спроможність підприємства платити за поточними зобов'язаннями, а також наявність чи відсутність надійного фінансового «тилу» у вигляді фінансових ресурсів.

Хоча розглянуті показники ліквідності й відіграють важливу роль в аналізі платоспроможності підприємства, вони мають певні недоліки:

- статичність - показники розраховуються на підставі балансових даних, що характеризують майновий стан підприємства на певну дату і, відповідно, одномоментні. Звідси і необхідність аналізу їх за декілька періодів;

- можливість завищення, значень показників ліквідності через включення до складу оборотних активів так званих «мертвих» статей, наприклад, неліквідних запасів товарно-матеріальних цінностей;

- мала інформативність для прогнозування майбутніх грошових надходжень і платежів, а саме це і є одним із завдань аналізу платоспроможності;

- можливість завищення показника за рахунок «неліквідної» дебіторської заборгованості. Оскільки значна частка дебіторської заборгованості - прострочена, деяка її частина є заборгованістю, маловірогідною для стягнення, яка може буде зовсім непогашена, можна зробити висновок, що на практиці сума заборгованості покупців збільшується в балансі саме через низьку платіжну дисципліну. Однак і таке зростання дебіторської заборгованості має сприятливий вплив на величину показників ліквідності. Через це для того, щоб підвищити об'єктивність аналізу показників ліквідності, необхідно провести попереднє дослідження, що дозволить в певній мірі оцінити «якість» дебіторської заборгованості. І перш за все слід оцінити склад і строки виникнення заборгованості; з'ясувати, чи не об'єднані в одній статті види заборгованості, що мають значні розбіжності в строках виникнення;

- наявність потенційних зобов'язань, що не відображаються в балансі і не враховуються при розрахунках коефіцієнтів ліквідності. Саме тому необхідно розкрити повну суму фінансових зобов'язань в примітках до фінансової звітності.

Платоспроможність підприємства ширше за поняття ліквідності і поряд з ним включає поняття фінансової стійкості. Підприємство може мати ліквідну структуру балансу і в той же час бути фінансове нестійким. На практиці такі ситуації зустрічаються досить часто, тому платоспроможність підприємства необхідно визначати виходячи із значень як коефіцієнтів ліквідності балансу, так і фінансової стійкості.

4. Аналіз фінансової стійкості підприємства

Під фінансовою стійкістю підприємства розуміють його платоспроможність в часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними та залученими засобами. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитися за рахунок грошових надходжень, а отриманий прибуток забезпечувати самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх джерел формування активів.

Фінансова стійкість відображає збалансованість засобів та джерел їх формування, доходів і витрат, грошових і товарних потоків, оцінюється на підставі співвідношення власного і залученого капіталу підприємства, темпів нагромадження власних засобів внаслідок господарської діяльності, співвідношення довгострокових і поточних зобов'язань, достатності забезпечення матеріальних оборотних засобів власними джерелами.

Основне завдання аналізу фінансової стійкості полягає у визначенні спроможності підприємства протистояти негативній дії різних факторів (зовнішніх, внутрішніх та непередбачуваних), що впливають на його фінансовий стан.

Результатом аналізу фінансової стійкості підприємства повинен бути висновок щодо його спроможності здійснювати господарську діяльність, отримувати прибуток в умовах економічної самостійності, а також вірогідність збереження такого стану підприємства.

Користувачами результатів аналізу фінансової стійкості можуть бути засновники підприємства, його керівництво, ділові партнери та банки. Саме оцінка фінансової стійкості дозволяє зовнішнім користувачам (контрагентам підприємства) визначити фінансові можливості підприємства в майбутньому.

За системного та комплексного підходу до аналізу підприємство розглядається як складний економічний організм, функціонування якого можна описати за допомогою системи параметрів. Тому існуючі методики аналізу фінансової стійкості підприємства передбачають проведення дослідження в декілька етапів, склад і кількість яких, а також порядок розрахунку показників в різних літературних джерелах відрізняються залежно від цілей, дослідження і тлумачення поняття «фінансова стійкість». Як правіло, аналіз фінансової стійкості проводиться в наступній послідовності:

1. Загальна оцінка фінансової стійкості передбачає визначення:

- стійкості капіталу;

- ресурсної стійкості;

- стійкості управління.

Дослідження структури пасиву балансу дозволяє встановити одну з можливих причин фінансової стійкості (нестійкості) підприємства. Так збільшення частки власного капіталу за рахунок будь-якого із джерел сприяє посиленню фінансової стійкості підприємства. При цьому наявність нерозподіленого прибутку може розглядатися як джерело поповнення оборотних засобів і зниження рівня поточної кредиторської заборгованості.

Особлива роль аналізу структури капіталу при оцінці фінансової стійкості зумовлена його функціями: статутний та додатковий капітал підприємства дає змогу організовувати процес виробництва продукції, застосовувати прогресивні технології, висококваліфіковану робочу силу, посилити власні позиції на ринку. Крім того, розмір власного капіталу забезпечує довіру партнерів підприємства (як інших підприємств, так і банків), що визначає можливість отримати від них фінансові вкладення у разі необхідності для усунення дій несприятливих факторів. Якщо обсяг власного капіталу невеликий, то кредитори мають певний підприємницький ризик. Власний капітал відіграє роль «буферу», захищає підприємство від банкрутства.

Окрім власного капіталу господарська діяльність підприємства підтримується зобов'язаннями. Використання зобов'язань впливає як на ступінь ризику, так і на дохід підприємства.

Аналіз ресурсної стійкості як складової фінансової стійкості повинен охоплювати такі аспекти:

- зміст і рівень співробітництва підприємства з суб'єктами ринкової інфраструктури (підприємствами-постачальниками ресурсів, банками, споживачами продукції);

- ступінь інтегрованості підприємства у системі виробничих відносин;

- залежність діяльності підприємства від стану економіки країни в цілому;

- спроможність підприємства до залучення коштів;

- контроль грошових потоків.

Аналіз організаційно-функціональної стійкості (стійкості управління) проводиться з точки зору адекватності організаційної та виробничої структури підприємства обраній стратегії розвитку та ринковій кон'юнктурі.

Фінансова залежність чи співвідношення між власним капіталом підприємства і його зобов'язаннями - це ключ до фінансової стабільності і надійності підприємства, з одного боку, і до інтенсивності використання капіталу та рентабельності в цілому - з іншого. Чим активніше використовує підприємство залучений капітал, тим більше у акціонерів потенційних можливостей отримати прибуток. Одночасно зростає і ризик невиконання всіх зобов'язань, взятих підприємством при залученні цього капіталу.

Аналогічну «балансуючу» роль в сфері виробництва відіграє операційна залежність, яка відображається на ліквідності підприємства і управлінні економічним ризиком. Між двома видами залежностей - фінансовою і операційною - існує тісний зв'язок. Вони впливають на ступінь економічного ризику в цілому, а відповідно, і на стан фінансового здоров'я підприємства.

2. Визначення типу фінансової стійкості підприємства.

Узагальнюючим показником фінансової стійкості є надлишок або недостача джерел формування запасів, що отримується у вигляді різниці між величиною джерел формування та вартістю запасів. При цьому мається на увазі забезпеченість запасів такими джерелами, як власні оборотні засоби, довгострокові та короткострокові кредити, кредиторська заборгованість.

Для характеристики джерел формування запасів застосовується кілька показників, які відображають ступінь охоплення різних видів джерел:

1. Наявність власних оборотних засобів визначається за формулою:

де Нв - наявність власних оборотних засобів.

2. Наявність довгострокових джерел формування запасів визначається шляхом збільшення наявних власних оборотних засобів на суму довгострокових зобов'язань:

Н_д = Н_В+Ф1Р480 = Ф1 Р380 + Ф1 Р430 + Ф1Р630 + Ф1 Р480 - Ф1 Р080,

де Нд - наявність довгострокових джерел формування.

3. Показник загальної величини джерел формування запасів дорівнює сумі власних оборотних засобів, довгострокових джерел та короткострокових зобов'язань:

Н₃= Н_Д+Ф1 Р620=Ф1 Р380+Ф1 Р430+Ф1Р630+Ф1 Р480+Ф1 Р620-Ф1P 080,

де Н3 - загальна величина джерел формування.

Трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показники забезпеченості джерелами їх формування:

1) Надлишок (+) або недостача (-) власних оборотних засобів:

де 3в - вартість запасів.

2) Надлишок (+) або недостача (-) довгострокових джерел формування:

3) Надлишок (+) або недостача (-) загальної величини джерел формування запасів:



Забезпеченість запасів джерелами їх формування дозволяє класифікувати фінансовий стан за ступенем його стійкості. Можливе виділення чотирьох типів фінансової стійкості.

1. Абсолютна стійкість фінансового стану характеризується тим, що сума власних оборотних засобів перевищує вартість запасів господарюючого суб'єкта. При цьому спостерігається надлишок власних оборотних засобів або рівність суми власних оборотних засобів та запасів.

2. Нормальна стійкість фінансового стану, при якій гарантується платоспроможність господарюючого суб'єкта, при цьому вартість запасів господарюючого суб'єкта менша або дорівнює сумі довгострокових джерел формування.

При абсолютній і нормальній стійкості фінансового стану спостерігається високий рівень доходності та відсутність порушень платіжної дисципліни.

3. Нестійкий (передкризовий) фінансовий стан характеризується тим, що зберігається можливість відновлення платоспроможності за рахунок поповнення власного капіталу та збільшення власних оборотних засобів, а також додаткового залучення довгострокових кредитів.