Акції і акціонерні товариства в новій моделі господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

24

Размещено на http://www.allbest.ru/

Акції і акціонерні товариства в новій моделі господарювання

ЗМІСТ

Вступ

І. Теоретичні основи фінансів акціонерних товариств

1.1 Акціонерні товариства як форма підприємницької діяльності

1.2 Особливості організації і функціонування фінансів акціонерних товариств

1.3 Формування та розподіл прибутку акціонерних товариств

ІІ. Проблеми формування фінансових ресурсів і оподаткування в акціонерних товариствах та шляхи їх вирішення

2.1 Зарубіжний досвід акціонування і управління акціонерним капіталом

2.2 Проблеми залучення інвестицій для формування капіталу акціонерних товариств

2.3 Шляхи вирішення проблем фінансового забезпечення діяльності акціонерних товариств

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Акціонерна форма організації підприємства - порівняно нова для нашої країни. Засади управління акціонерним товариством радикально відрізняються від тих, які практикувалися раніше. Вони потребують принципово нової психології і нового економічного мислення.

Загальновідомо, якої великої ваги в нашій економіці набув корпоративний сектор. В процесі приватизації вже створено понад 8,5 тисяч акціонерних товариств, а ще тисячі товариств створені на основі приватного капіталу.

Постановою Верховної Ради України № 542 від 22 листопада 1996 року близько 1400 підприємств виключено з переліку об'єктів, які не підлягають приватизації. Більшість з них буде перетворено на відкриті акціонерні товариства. Фонд державного майна як орган, що безпосередньо здійснює приватизацію, зацікавлений в успішній роботі акціонерних товариств.

Господарські статутні товариства кваліфіковано законом як організаційно-правову форму підприємства, заснованого на колективній власності. Ця форма має істотні особливості щодо створення, діяльності, юридичного статусу товариств. Тому товариства діють на підставі Закону України від 19 вересня 1991р”Про господарські товариства”, який визначає поняття. види, а також права і обов'язки їх засновників та учасників. Статутні товариства є різновидом підприємств, тому вони діють також на підставі законодавства про підприємства.

Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від суб'єктів права (не товариств), є об'єднання на підставі угоди майна та зусиль учасників для спільної господарської діяльності. Товариство являє собою об'єднання на засадах угоди майна та підприємницької діяльності фізичних осіб та/ або юридичних осіб у формі підприємства (установи, організації) для спільної діяльності з метою одержання прибутку. Всі товариства згідно з законом є юридичними особами. діють на підставі установчих документів, затверджених учасниками, мають власні назви із зазначенням організаційно-правової форми товариства (акціонерне тощо). Історично товариства є традиційною формою підприємництва. Світовий бізнес відпрацював кілька видів товариств, які різняться способами формування та функціонування статутного капіталу, межами відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства. Закон “Про господарські товариства” розрізняє акціонерні та неакціонерні (інші) товариства; класичний поділ товариства капіталів - акціонерні товариства, особові та інші. Відповідно до межі відповідальності розрізняють товариства:

1)з обмеженою відповідальністю;

2)з додатковою відповідальністю;

3)повні;

4)командитні.

І. Теоретичні основи фінансів акціонерних товариств

1.1 Акціонерне товариство як форма підприємницької діяльності

Як і більшість країн Центральної і Східної Європи, які почали розбудову ринкової економіки, Україна прийняла спеціальні законодавчі акти по питанню приватизації. Для реалізації такої програми Верховна Рада прийняла рішення про роздержавлення майна. Мета роздержавлення - перехід від монопольного положення державної власності до багатогранних форм власності із зберіганням домінуючої ролі держави, проте не в монопольних формах, а на комерційній основі.

В Законі України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 року були визначені види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності, створені рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності на майно і системи господарювання. Так, за кваліфікаційною ознакою в залежності від форми власності розрізняють: приватні, колективні, державні та спільні підприємства, а за правовим статусом і формою господарювання - одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства.

Згідно статті 1 Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.91 зі змінами та доповненнями господарськими товариствами визначаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать:

- акціонерні товариства;

- товариства з обмеженою відповідальністю;

- товариства з додатковою відповідальністю;

- повні товариства;

- командитні товариства.

Товариства є юридичними особами, які можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Акціонерним визначається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватись шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Акціонери відповідають за зобов'язання товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

Згідно ст.24 Закону України "Про господарські товариства" загальна номінальна вартість акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, яка діє на момент створення акціонерного товариства.

Акціонерне товариство має право випускати цінні папери відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Згідно Закону України ''Про цінні папери та фондову біржу" від 18.07.91 року № 1201-XII з послідуючими змінами та доповненнями цінні папери - це грошові документи, які засвідчують право володіння або відношення займу, визначають взаємовідношення між особою, яка їх випустила та їх власником і передбачає, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, які витікають з цих документів, особам, що залишилися.

Існують такі види цінних паперів:

- акції;

- облігації;

- казначейські зобов'язання;

- ощадні сертифікати;

- векселя;

- приватизаційні папери.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" акція - це цінний папір без встановленого терміну обігу, яка засвідчує частку участі в статутному фонді акціонерного товариства (АТ), що підтверджує членство у АТ та право на участь в керуванні ним, дає право її власнику на отримання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь в розподілі майна при ліквідації АТ.

Акції можуть бути іменні та на пред'явника, привілейованими та простими. Громадяни можуть бути власниками, як правило, іменних акцій. Обіг іменної акції фіксується в книзі реєстрації акцій, яка ведеться товариством. В ній повинні бути внесені відомості про кожну іменну акцію, а також кількість таких акцій у кожного із акціонерів.

За акціями на пред'явника в книзі реєструється їх загальна кількість.

Привілейовані акції дають власнику переважне право на отримання дивідендів, а також на пріоритетну участь в розподілі майна АТ у випадку його ліквідації. Власники цих акцій не мають право участі в управлінні акціонерним товариством, якщо це не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатись з фіксованим в процентах до їх номінальної вартості дивідендам, що виплачуються щорічно. Виплата дивідендів проводиться в розмірі, який вказаний в акції, не залежно від розміру отриманого прибутку товариством у звітному році. У випадку, коли прибуток звітного року є не достатнім, виплата дивідендів по цих акціях проводиться за рахунок резервного фонду.

Якщо розмір дивідендів, які виплачуються акціонерам, по простим акціям

перевищує розмір дивідендів по привілейованим акціям, власникам останніх може

проводитись доплата до розміру дивідендів, які виплачуються іншим акціонерам.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, яка перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства.

Акція повинна містити такі реквізити:

- назва АТ та його місце знаходження;

- назва цінного паперу - акція;

- порядковий номер акції;

- дата випуску;

- вид акції та її номінальна вартість;

- ім'я власника (для іменної акції);

- розмір статутного фонду АТ до дня випуску акцій;

- кількість акцій, що випускаються;

- термін виплати дивідендів;

- підпис голови правління АТ або іншої повноваженої особи;

- печатка АТ.

До акції може пропонуватись купонний лист на виплату дивідендів. Будь-яку кількість акцій прийнято називати “пакетом акцій”, а конкретні розміри такого пакета опосередковано визначають і його статус, тобто співвідношення з іншими акціями (іншими пакетами акцій) у товаристві.

Залежно від розмірів пакета акцій можна виділити загальний пакет, тобто загальну кількість акцій товариства; індивідуальний пакет - кількість акцій, що належить конкретному акціонеру; контрольний - кількість акцій, яка дає змогу забезпечити контроль за діяльністю товариства; груповий - кількість акцій, що належать певній групі акціонерів, котрі мають спільні інтереси щодо участі у товаристві; мінімальний та максимальний - кількість акцій, обмежена для придбання одним акціонером.

Виділення такої різноманітності в пакетів акцій дає можливість сформувати певну їх систему, в основі якої лежить індивідуальний пакет, а узагальнюючим елементом є загальний пакет (рис. 1.1)

Размещено на http://www.allbest.ru/

24

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Система пакетів акцій акціонерного товариства

Виходячи із результатів аналізу чинного законодавства України та практики діяльності акціонерних товариств можна виділити такі види контрольного пакета акцій (рис. 1.2):

вирішальний першого рівня (абсолютний), тобто кількість акцій, яка забезпечує їх власнику можливість самостійно приймати будь-які рішення стосовно діяльності товариства. Максимально сприятливий розмір цього пакета становить 75 і більше відсотків загальної кількості голосуючих акцій товариства, тобто 3/4 всіх голосів, яких достатньо для прийняття будь-якого рішення;

вирішальний другого рівня, тобто кількість акцій, яка забезпечує їх власнику просту більшість голосів на загальних зборах товариства. Мінімальний розмір цього пакета становить 50 % загальної кількості голосуючих акцій АТ плюс одна акція, тобто достатній для прийняття переважної більшості можливих рішень;

блокуючий першого рівня, тобто кількість акцій, яка дає змогу їх власнику блокувати рішення загальних зборів, які приймаються простою більшістю голосів. Розмір цього пакета становить 50 % загальної кількості голосуючих акцій товариства;

блокуючий другого рівня - кількість акцій, яка дає можливість їх власнику блокувати правомірність загальних зборів АТ. Максимально сприятливий розмір цього пакета становить 40 % загальної кількості голосуючих акцій товариства плюс одна акція, що дає право визначити збори правомірними;

блокуючий третього рівня, тобто кількість акцій, володіючи якою власник може блокувати рішення загальних зборів товариства, для прийняття яких необхідно 3/4 голосів. Відповідно мінімальний розмір цього пакета становить 25 % загальної кількості голосуючих акцій товариства плюс одна акція;

Ініціативний 1 рівня - кількість акцій, яка дає їх власнику вимагати скликання позачергових загальних зборів товариства та перевірки фінансово-господарської діяльності правління. Розмір цього пакета становить не менше 20 % голосуючих акцій.

Ініціативний 2 рівня, тобто кількість акцій, яка дає можливість їх власнику вимагати вивчення питань до порядку денного загальних зборів товариства. Розмір цього пакета становить не менше 10 % голосуючих акцій.

При визначенні розміру контрольного пакета акцій необхідно врахувати і кількість можливості присутності акціонерів на загальних зборах. Звичайно, якщо підписка на акції проводилась в межах зазначеної території, то можливість участі всіх акціонерів, які мешкають або перебувають поза населеним пунктом, де розміщене товариство, є надто проблематичною, навіть абсолютно нездійсненою для фізичних осіб. Безумовно, внаслідок делегування повноважень власника від одних акціонерів іншим потенційна наявність усіх голосуючих на загальних зборах існує, однак лише як потенційна. Тому розміри реального контрольного пакета акцій можуть бути і меншими ніж зазначено вище.

Таким чином, в основі розмірів контрольного пакета акцій має лежати реальний варіант контролю за діяльністю товариства. Оскільки таких варіантів може бути декілька, то не можна абсолютизувати і розмір контрольного пакета, тобто його розміри диференціюються залежно від обраного акціонерам чи групою акціонерів варіанта контролю.

Згідно до статті 26 Закону України "Про господарські товариства" засновниками АТ можуть бути юридичні особи та громадяни. Засновники АТ укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення АТ, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третім особам.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити АТ, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Акціонер у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства зобов'язаний оплатити повну вартість акцій.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства слугує акція. Акціонерні товариства можуть бути відкритого і закритого типу. Різниця між ними заключається у тому, що статутний капітал акціонерного товариства відкритого типу формується шляхом продажу акцій у формі відкритої підписки, а в акціонерному товаристві закритого типу статутний капітал створюється тільки за рахунок внесків засновників, тобто акції у відкритий продаж не поступають. Потім, в акціонерних товариствах відкритого типу акції можуть передаватись із рук в руки без згоди інших акціонерів, тоді як в АТ закритого типу акції переходять із рук в руки тільки за згодою більшості інших акціонерів (якщо інше не передбачено статутом). Число і склад акціонерів акціонерного товариства відкритого типу не обмежуються. А в АТ закритого типу число акціонерів, які володіють звичайними акціями, не повинно перевищувати 50%.

Кожне акціонерне товариство володіє повною господарською самостійністю як в оплаті праці, так і в ціноутворенні, порядку розподілу чистого прибутку. При цьому АТ несе відповідальність по своїм зобов'язанням усім майном, але не несе відповідальності по зобов'язанням акціонерів.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю АТ здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів. Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не вправі затверджувати баланс. Якщо акціонерне товариство не несе відповідальності по зобов'язанням акціонерів, то акціонери відповідають по зобов'язанням товариства тільки в межах особистого в кладу в капітал. Акціонери не мають права вимагати повернення своїх вкладів, крім випадків, передбачених статутом акціонерного товариства.

Любе АТ має право не тільки приймати участь не тільки в капіталі інших товариств, але й відкривати філіали та представництва (в тому числі і за кордоном), а також дочірні товариства. Філіали і представництва складають власний баланс, який входить в склад балансу акціонерного товариства.

Рис. 1.2 Структура контрольного пакета акцій акціонерного товариства

1.2 Особливості організації і функціонування фінансів акціонерних товариств

Організація функціонування фінансів підприємства базується на визначенні форм і методів ведення фінансової роботи на підприємстві, способів формування і використання фінансових ресурсів, встановленні контролю за їх кругообігом з метою одержання максимального прибутку при мінімальних витратах.

Перелічені напрямки фінансової роботи лежать в основі фінансового механізму, який являє собою систему управління фінансами підприємства.

Якщо фінанси по своїй суті - це об'єктивна економічна категорія, по скільки існує незалежно від волі людей, то фінансовий механізм частково об'єктивний, так як базується на об'єктивних економічних законах, а частково -- носить суб'єктивний характер, по скільки залежить від державних рішень щодо виконання задач на тому чи іншому етапі її розвитку.

Фінансовий механізм діє в просторі фінансових відносин, котрі встановлюються між самим підприємством та його економічними контрагентами.

Організація взаємодії фінансових відносин досягається шляхом використання фінансових категорій, таких як прибуток, податки, оборотні кошти, амортизація, безготівкові розрахунки, та нормативів (рентабельності, платежів до бюджету), різного роду стимулів, санкцій та інших фінансових важелів.

При цьому сфера фінансових відносин підприємств включає такі типи відносин:

1) відносини між підприємством і його засновниками;

2) відносини підприємства з іншими підприємствами і організаціями;

3) відносини всередині підприємства;

4) відносини підприємства з вищою організацією або всередині фінансово-промислових груп, холдінгів;

5) відносини підприємства з фінансово-кредитною системою;

Необхідність детального дослідження вищеназваних відносин пояснюється тим, що саме в них зосереджена особливість організації і функціонування фінансів акціонерного товариства.

Фінансові відносини між підприємством і його засновниками (власниками) виникають з приводу формування статутного фонду, а саме:

- одержання коштів з державного бюджету;

- емісії акцій;

- надходження пайових внесків.

Особливості формування статутного фонду акціонерних товариств передбачені Законом України "Про господарські товариства". Відповідно до Закону АТ формують свої статутні фонди за рахунок реалізації акцій шляхом відкритої передплати на них чи купівлі-продажу на фондовій біржі (це стосується відкритих АТ), або шляхом розподілу всіх акцій між засновниками без права розповсюдження акцій через відкриту передплату й купівлю-продаж на біржі (в закритих АТ).

На базовому акціонерному товаристві закритого типу “Стальсервіс” на 01.01.2001 статутний капітал становив 1103,1, а на 01.01.2002р. статутний капітал залишився незмінним 1103,1 (Додаток 5).

“Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд АТ, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення АТ” (Закон України "Про господарські товариства".

Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом випуску нових акцій (при цьому не допускається випуск акцій на покриття збитків від господарської діяльності АТ), обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. Але збільшення статутного фонду може відбуватись лише за умови, що всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю, не нижче номінальної.

Якщо АТ функціонує недостатньо ефективно або навіть збиткове, й при цьому спостерігається падіння курсу його акцій на фондовому ринку, що загрожує самому існуванню товариства, виникає необхідність тимчасового зменшення його статутного фонду, а рішення про це приймається загальними зборами АТ.

Зменшення статутного фонду може бути здійснене за рахунок зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій, причому АТ зобов'язане відшкодувати власнику акцій збитки, пов'язані із змінами статутного фонду. Товариство сплачує зі свого рахунку в банку або готівкою з каси гроші акціонерам, вилучає акції і на цю суму зменшує статутний фонд. Але якщо в АТ створений достатнього розміру страховий (резервний) фонд, такий викуп може бути здійснений за рахунок цього фонду.

Перелічені особливості утворення статутного капіталу властиві тільки для АТ, що ж стосується джерел коштів, які використовуються на формування статутних фондів, то вони є спільними для всіх підприємницьких структур. До таких джерел належать:

-частина майна державних підприємств, яка в процесі приватизації передається громадянам України безкоштовно;

- особисті збереження громадян України;

-частина коштів населення, яка знаходиться на банківських рахунках;

-кошти вітчизняних юридичних осіб (за винятком державних підприємств), включаючи підприємства з іноземними інвестиціями;

-кошти іноземних юридичних і фізичних осіб, осіб без громадянства.

Фінансові відносини з іншими підприємствами і організаціями включають в себе відносини із постачальниками, покупцями, будівельно-монтажними і транспортними організаціями, поштою і телеграфом, зовнішньоторговельними та іншими організаціями, митницею, підприємствами, організаціями і фірмами зарубіжних держав.

Сама велика за обсягом грошових платежів група - це фінансові відносини підприємств один з одним, які пов'язані із реалізацією готової продукції і придбанням матеріальних цінностей для господарської діяльності. Роль фінансових відносин цієї групи первинна, оскільки саме в цій сфері матеріального виробництва створюється національний доход, підприємства одержують виручку від реалізації продукції і прибуток. Організація цих відносин виявляє самий безпосередній вплив на кінцеві результати виробничої діяльності. Але фінансові відносини цієї групи є однотипними для всіх підприємницьких структур, в тому числі і для АТ.

Фінансові відносини всередині підприємства включають відносини між філіалами, цехами, відділами, бригадами, а також відносини з робітниками і службовцями. Відносини між підрозділами підприємства пов'язані з оплатою робіт та послуг, розподілом прибутку, оборотних коштів та ін. Роль їх заключається у визначенні тих оптимальних стимулів і матеріальної зацікавленості, які б дали змогу досягти найвищих кінцевих результатів діяльності. Але саме в розподілі прибутку і проявляється особливість функціонування фінансів в акціонерних товариствах.

Прибуток АТ утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З прибутку АТ сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету, після чого в повному розпорядженні АТ залишається чистий прибуток, який підлягає розподілу слідуючим чином:

- на сплату дивідендів (розподіл серед акціонерів);

-на розвиток виробництва та створення і поновлення фондів АТ;

на соціальні програми і преміювання працівників АТ.

Дивіденди відіграють роль фінансового важеля, який дає змогу працівникам бути співвласниками АТ і служить тим матеріальним стимулом, який зацікавлює саме в кінцевому результаті. Це одна із переваг акціонерної форми організації підприємництва.

Фінансові відносини підприємств з вищими організаціями включають відносини з приводу утворення і використання централізованих грошових фондів, які в умовах ринкових відносин є об'єктивною необхідністю. Це стосується також фінансування інвестицій, поновлення оборотних коштів, фінансування імпортних операцій, наукових досліджень. Внутрішньогалузевий перерозподіл грошових коштів, як правило, на поворотній основі грає важливу роль і сприяє оптимізації коштів підприємства.

Отже, акціонерна форма організації підприємництва дає змогу найбільш ефективно використати фінансові ресурси компанії, швидко здійснити концентрацію капіталу, залучити до співволодіння та управління велику кількість людей, і це, в свою чергу, спонукає їх до зацікавленості в кінцевих результатах праці.

За допомогою акціонерної форми організації бізнесу можна не тільки обмежуватись національним виробництвом, а й створювати міждержавні підприємницькі структури через спільні підприємства.

1.3 Формування та розподіл прибутку в акціонерних товариствах

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Прибуток - це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва.

Прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються у сфері виробництва й розподілу суспільного продукту, національного доходу.

Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників (залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин і т.д.).

На формування прибутку, як фінансового показника роботи підприємства, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції; обчислення й калькулювання собівартості продукції;

визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового прибутку.

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці.

Узагальнюючим показником діяльності підприємства є його балансовий прибуток. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Отримання балансового прибутку пов'язане з кількома напрямками діяльності підприємства.

По-перше, це основна діяльність. Її результатом є прибуток від реалізації продукції. Як правило, цей прибуток має основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції визначається відніманням з виручки від реалізації суми ПДВ, акцизного збору, мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції.

По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але яка пов'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. Це операційні доходи та витрати підприємства.

По-третє, це діяльність пов'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств.

По-четверте, це діяльність, пов'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств.

Базове підприємство "Стальсервіс" протягом 2000-2001 років отримувало прибуток: 2000» році - 2,1 тис. грн., 2001 році - 2,4 тис. грн. (додаток 6,7 ). За останній рік на підприємстві прибуток незначно збільшився. Це, в першу чергу, пов'язано із збільшенням об'ємів реалізації продукції підприємства, та зменшенням витрат на її виробництво.

Отриманий прибуток підприємства може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу (додаток 4). У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап -це розподіл балансового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава та підприємство. В результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився у розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення.

Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрямки його використання: або шляхом попереднього формування цільових грошових фондів, або спрямовуючи кошти на фінансування витрат (додаток 4 ).

При розподілі чистого прибутку AT певна її частка повинна бути виплачена засновникам та іншим акціонерам в якості доходу по цінним паперам, якими вони володіють. В Україні порядок виплати доходів по цінним паперам, які випускаються акціонерними товариствами, регулюються Законом України “Про господарські товариства” [ 1 ]. Нині використання чистого прибутку визначається самостійно кожним суб'єктом господарювання.

На отримання доходів по акціям їх власники мають право, коли цінні папери придбані не менше ніж за 30 днів до виплати дивідендів. Розмір дивіденду залежить від величини прибутку, співвідношення між його нагромаджуваною та споживчою частинами, інвестиційної політики AT, виду і кількості акцій.

Через ринкову ціну акції визначають рейтинг AT, який в свою чергу, визначає спроможність товариства до залучення позичкового капіталу або до додаткового випуску акцій. Крім дивідендів, власники акції можуть одержати доход (у вигляді курсової різниці), якщо вони продадуть акції дорожче, ніж їх купили.

По привілейованим акціям встановлюється фіксований дивіденд, який виплачується раніше, ніж його визначають для власника простих акцій. Фіксований дивіденд виражається або в процентах від номінальної вартості, або в грошах з розрахунку на одну акцію. Згідно Закону України “Про господарські товариства” [ 1 ] статті 1 привілейовані акції дають власнику переважне право на отримання дивідендів, а також на пріоритетну участь в розподілі майна AT у випадку його ліквідації. Ці акції надійні, однак вони практично не допускають збільшення дивідендів, тобто нарощування доходів.

Привілейовані акції поділяються на:

зворотні - коли товариство залишає за собою право їх випуску на певних умовах. Ціна за якою купується акція не повинна перевищувати їх номінальної вартості та премії, що є свою роду компенсацією за викуп;

незворотні - акції не можуть бути оплачені доти доки існує товариство, що їх випустило.

Прості акції дають власникові право одного голосу на загальних зборах акціонерів, розмір дивідендів по них не фіксується, але залежить від фінансового стану AT і сплачується з прибутку в останню чергу, тобто після сплати процентів, податків і фіксованих дивідендів.

Корпорації проводять дивідендну політику згідно зі статутом та економічними цілями певного періоду.

Під час прийняття рішень у галузі дивідендної політики адміністрація корпорації стикається з певними обмеженнями. Вона має враховувати:

свою заборгованість по випущених раніше облігаціях;

виплату дивідендів по привілейованих акціях, бо вона здійснюється до виплати по звичайних акціях, тобто запобігати "послабленню" капіталу. Це обмеження спрямоване на захист інтересів кредиторів корпорацій.

достатність грошових фондів корпорації для виплати з них дивідендів;

загрозу "податкових покарань" за неправильно обчислені доходи.

Дивіденди по акціям виплачуються за підсумками року у порядку, який передбачений статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків, інших платежів в бюджет, які передбачені чинним законодавством України та процентів за банківський кредит.

Положення про виплату дивідендів по акціях забороняє оголошувати та виплачувати дивіденди, коли AT неплатоспроможне або може стати таким після їх сплати. Однак, коли загальні збори акціонерів виплату оголошувати то товариство не вправі від неї ухилятися.

Дивіденди виплачуються в грошовій формі, акціями, облігаціями, товарами. Рішення про це приймає Рада директорів або загальні збори акціонерів.

Наприклад, за 2001р. Рада директорів складала 0,1 млн. грн.

Згідно загальноприйнятої світової практики дивіденди по акціях сплачуються протягом 30 днів. В Україні середній термін виплати дивідендів складає 4-6 місяців.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності, сфера діяльності, галузь народного господарства, установленні законодавством умови обліку фінансових результатів.

ІІ. Проблеми і перспективи формування фінансових ресурсів і оподаткування в акціонерних товариствах та шляхи їх вирішення

2.1 Зарубіжний досвід акціонування і управління акціонерним капіталом

акціонерний інвестиція фінансовий капітал

Підприємство у формі акціонерного товариства -- найвигідніший і найпоширеніший тип організації підприємства на Заході. Ця популярність ґрунтується на трьох важливих перевагах які корпорація має над власним ділом і товариством і обмеженою відповідальністю.

По перше, корпоративна форма забезпечує мобілізацію великих грошових сум шляхом реалізації акцій серед населення.

По друге, вона забезпечує передачу окремих інтересів власності, оскільки акції можуть легко продаватися іншим особам.

По третє, вона накладає на акціонера відповідальність тільки у межах свого капіталу.

Право власності на корпорацію засвідчується акціями акціонерного капіталу, які можуть вільно мати обіг, не впливаючи на саму корпорацію.

Рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів акціонерного товариства (другий і подальші випуски). Воно оформляється протоколом. У протоколі рішення про випуск акцій обов'язково мають бути:

найменування емітента і його місцезнаходження;

розмір статутного фонду або вартість основних і оборотних фондів емітента;

найменування контролюючого органу і дані про розміщення раніше випущених у обіг цінних паперів;

мета випуску акцій;

зазначення категорій акцій;

загальна сума емісії та кількість акцій;

номінальна вартість акцій;

кількість учасників голосування та інше.

Додатковий випуск акти можливий утом, разі, коли всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче від номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних із господарською діяльністю акціонерного товариства.

В Україні згідно із Законом України [1] акціонер у строки, визначені установчими зборами, але не пізніше як через рік після реєстрації AT, зобов'язаний сплатити повну вартість акції (номінальну). Згідно із Законом України [1] додатковий випуск акцій можливий лише тоді, коли всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче від номінальної.

Взагалі концепцію номінальної вартості було прийнято для захисту кредиторів шляхом визначення постійної суми капіталу, якої власники не могли вилучити протягом існування корпорації. Номінальна вартість ніяк не пов'язана з ринковою вартістю.

Початкова ідея щодо захисту кредиторів виявилася помилковою. Сьогодні в західній практиці номінальна вартість тільки ідентифікує встановлений, або законний, капітал компанії (в інших випадках вона не має важливого значення).

Концепція номінальної вартості виявилася неефективною у захисті як кредиторів, так і акціонерів. Із цієї причини законодавство багатьох штатів США дозволяє акції без номінальної вартості. На акціях без номінальної вартості не проставляється вартість однієї акції за статутом. Ці акції можуть бути випущені за будь-якою ціною без знижки або надбавки. Акція без встановленого номіналу запобігає ототожнюванню номіналу акції з ринковою вартістю. Коли корпорація випускає акції без встановленого номіналу, законний (або встановлений) капітал визначається законом штату.

Термін "законний капітал" визнається законом кожного штату про корпорацію. Незважаючи на відмінності у законодавстві різних штатів, законний капітал розглядається як номінальна вартість акцій в обігу (якщо акції мають номінальну вартість), або як вартість, встановлена компанією, або як сума, за яку спочатку було продано акції (без номіналу).

Компанії можуть випускати прості й привілейовані акції. Привілейовані акції

мають дивідендні та конверсійні переваги, відсутність права голосу й переваги щодо активів. На привілейовані акції дивіденди сплачуються за фіксованою ставкою.

Корпорація може випускати кілька класів акцій з метою:

запровадження кращого контролю;

емісія акцій без права голосу;

залучення широкого кола інвесторів випуском різних акцій на спеціальних умовах.

Управління акціонерним капіталом грунтується на концепції джерел капіталу. Трьома основними джерелами акціонерного капіталу є:

внесений капітал (сплачений капітал) - сума, інвестована акціонерами через придбання акцій корпорації. Внесений капітал у свою чергу складається із встановленого капіталу (номінальна або встановлена вартість, одержана від реалізації акти) і додатково внесеного капіталу (сума понад номінальну або встановлену вартість, одержана від реалізації);

нерозподілений дохід -- накопичена сума чистого доходу, зароблена з моменту організації корпорації, за вирахуванням остаточної суми дивідендів, сплачених корпорацією з моменту й організації;

нереалізований капітал.

Корпорація може випускати акції для акціонерів, а потім часто знову купувати їх, наприклад, для преміювання працівників, збільшення суми прибутку на одну акцію або для того, щоб мати в наявності акції при придбанні інших компаній. Такі акції при утриманні компанією-емітентом не мають права голосу, дивідендів та інших акціонерних прав. Коли корпорація купує власний акціонерний капітал, активи (гроші та інше) корпорації зменшуються. При реалізації власних акцій виникає протилежний ефект.

Деякі компанії розв'язують проблему браку готівки позичаючи гроші для стати дивідендів. Рада директорів може проголосувати за оголошення та сплату дивідендів у вигляді акцій замість грошей. Дивіденди, сплачеш акціями, -- це безпечатний розподіл на пропорційній основі додаткових акцій власного акціонерного капіталу корпорації серед акціонерів. Дивіденди, сплачені акціями, як правило, складаються із простих акцій випущених для власників простих акцій. Пропорційна основа означає, що кожний акціонер одержує додаткові акції відповідно до процента акцій, якими він вже володіє. Завдяки цьому дивіденди, сплачені акціями, не змінюють пропорційної частки власності кожного акціонера, не призводять до розподілу будь яких активів (наприклад, грошей) корпорації серед акціонерів, а також не впливають на загальний акціонерний капітал корпорації емітента.

У компаній часто є обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого доходу. Такі обмеження тимчасово вилучають певну суму нерозподіленого доходу із суми, яка могла б бути сплачена у вигляді дивідендів. Коли обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів і використана в інший спосіб.

Обмеження нерозподіленого доходу можуть бути добровільними або вимішеними. Обмеження може накладатися законом, наприклад, щодо акцій, випущених і знову куплених компанією емітентом. Іноді керівництво підприємства або рада директорів може добровільно встановити обмеження на нерозподілений доход для розширення підприємства. Суми нерозподіленого доходу, обмеженого з цією метою, часто призначаються для інвестування в обладнання підприємств. Це обмеження може бути зняте керівництвом або радою директорів у будь-який момент.

Принцип повного розкриття інформації вимагає, щоб обмеження нерозподіленого доходу відображались у фінансових звітах.

Компанія також може вкладати кошти в акції інших компаній, щоб отримати прибуток від вільних коштів, впливати на рішення іншої компанії (конкурента) або контролювати її, підтримувати й розширювати діяльність через реалізацію нових товарів і послуг, знаходити вихід на нові ринки і шукати нові джерела постачання. Підприємство може отримати частку акціонерного капіталу іншої корпорації придбанням акцій в акціонерів за гроші (чи інші активи) або, якщо інвестором є корпорація, обміном певної частки власного акціонерного капіталу на акції

іншої корпорації.

Якщо метою інвестиції є здобуття впливу або контролю, то купуються прості акції, бо вони мають право голосу.

Головною характеристикою взаємовідносин між інвестором та компанією, в яку вкладається капітал, є те, що компанія-інвестор може мати значний вплив і контроль за операційною й фінансовою політикою іншої компанії. Вплив і контроль залежать від кількості акцій із правом голосу, якими володіє компанія-інвестор у порівнянні із загальною кількістю випущених акцій компанії, в яку вкладається капітал.

Існує три методи оцінки й управління акціонерним капіталом залежно від рівня власності:

метод вартості застосовується, якщо компанія-інвестор не має значного впливу (володіє менше ніж 20% акцій);

пайовий метод -- при значному впливі (від 20% до 50% акцій);

метод консолідованої звітності -- при повному контролі (понад 50% випущених акцій із правом голосу).

Пайовий метод повинен використовуватися тоді, коли має місце значний вплив (але не контроль). Пайовий метод визнає пропорційну частку відображеного у звіті прибутку компанії, в яку вкладається капітал, як дохід інвестора. Дивіденди компанії, в котру вкладається капітал, розглядаються як повернення частини інвестицій. Коли компанія, в яку вкладається капітал, звітує про дохід, компанія-інвестор реєструє свою процентну частку (тобто пай) від доходу.

Метод вартості вкладеного капіталу визначає лише дивіденди, отримані інвестором, як дохід але дивіденди можуть бути не пов'язані з доходами компанії, в яку вкладається капітал за звітний період. Пайовий метод не має такої вади, проте він не відображає економічного впливу ринкових змін на інвестиційні акції. Вплив таких ринкових змін дуже важливий для інвестора.

Метод консолідованої фінансової звітності застосовується, якщо компанія інвестор володіє 50% простих акцій іншої компанії. Саме така ситуація виникає у вітчизняних акціонерних промислових підприємств з іноземними інвестиціями.

Іноземні інвестори, як правило, викуповують понад 50% випущених простих акцій із правом голосу, щоб мати повний контроль над підприємством. Нині практично відсутня чітка інвестиційна політика держави тому іноземний інвестор для зменшення ризику викуповує контрольний пакет акцій підприємства. Цільові інвестиції, коли іноземна компанія проводить інвестиційні вливання в конкретне підприємство, ефективніші, ніж міжнародні кредити на державному рівні. Сьогодні іноземні інвестиції надходять із 83 країн світу. Лідерами є компанії СІЛА, Німеччини, Великобританії, Нідерландів та Бельгії. Найпривабливішими для іноземних інвесторів є такі галузі, як машинобудування, харчова та переробна промисловість (зокрема пивкомбінати).

2.2 Проблеми залучення інвестицій для формування капіталу акціонерних товариств

Оздоровлення економіки України потребує інвестування значного капіталу у пріоритетні галузі виробництва. Фінансування інвестиційних проектів звичайно триває кілька років, а прибуток інвестиції почнуть приносити лише після введення об'єктів в дію.

Структурно-інноваційна перебудова економіки потребує створення сприятливого інвестиційного клімату, становлення фондового ринку, удосконалення фінансово-кредитної системи, реформування відносин власності та прискорення процесу приватизації, що безперечно повинно призвести до активізації інвестиційного процесу, особливо в пріоритетних напрямках.

Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни. Найважливіші з них:

прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, в

тому числі спільних підприємств;

- портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним резидентам і нерезидентам цінних паперів;

- кредити, позики та гранти міжнародних фінансових інвеституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агентств, банків тощо.

У Законі України “Про режим іноземного інвестування” встановлено такі види іноземних інвестицій:

іноземна валюта, що визнається конвертованою Національним банком України;

валюта України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування;

будь-яке рухоме чи нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права;

акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні права (права власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражені у конвертованій валюті;

будь-які права інтелектуальної власності, варстіь яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країни-інвестора, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, надані відповідно до законодавства або договорів, вартість яких виражена у конвертованій валюті;

інші цінності відповідно до законодавства України.

За Законом України “Про режим іноземного інвестування” іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у таких формах:

часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій

та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна і майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

придбання інших майнових прав;

в інших формах, які не заборонені законами України.

У І півріччі 2001 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 517,7 млн. дол. США, що на 54,3% більше, ніж у І півріччі 2000 року, у тому числі з країн СНД та Балтії - 18,0 млн. дол. (3,5% до загального обсягу), з інших країн світу - 499,7 млн. дол. (96,5%). Основними факторами залучення інвестицій були грошові внески - 361,4 млн. дол. (69,8% вкладеного обсягу) та внески у формі рухомого і нерухомого майна - 141,6 млн. дол. (27,3%).

Загальний обсяг прямих інвестицій в Україну на 1.07.01 р. становив 2469,9 млн. дол. США. Найбільші обсяги інвестицій вкладені нерезидентами з США - 428,9 млн. дол. США (17,4% до загального обсягу), Нідерландів - 234,7 млн. дол. США, Російської Федерації - 160,3 млн. дол. США (6,5%).

Найбільший інтерес у інвесторів щодо вкладення капіталу викликають такі галузі економіки України як харчова промисловість - 503,1 млн. дол. США (20,4% до загального обсягу), внутрішня торгівля - 389,1 млн. дол. США (15,8%), машинобудування і металообробка - 336,0 млн. дол. США (13,6%), фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення - 197,7 млн. дол. США (8,0%), хімічна промисловість - 131,5 млн. дол. США.

Іноземні інвестиції вкладено в 6600 підприємств України. Найбільші вкладення здійснено до підприємств м. Києва - 721,7 млн. дол. (2738 підприємств), Київської області - 229,3 млн. дол. (137), Запорізької - 223,8 млн. дол. (129), Одеської - 172,3 млн. дол. (493).

У І півріччі 2001 року з України в економіку країн світу вкладено 3,4 млн. дол. США, у тому числі в країни СНД та Балтії - 1,8 млн. дол. (51,9% до загального обсягу),в інші країни світу - 1,6 млн. дол. (48,1%).

Одночасно капітал резидентів зменшився на 7,1 млн. дол. (48,1%).

Найбільші обсяги інвестицій вкладені в економіку Панами - 43,0 млн. дол. (35,9% до загального обсягу), Російської Федерації - 36,5 млн. дол. (30,4%), В'єтнаму - 16,3 млн. дол. (13,6%), Швейцарії - 7,2 млн. дол. (6,0%).

Основними інвесторами з України є підприємства, що належать до таких галузей економіки як транспорт - 61,8 млн. дол. (51,5%), охорона здоров'я, фізична культура та соціальне забезпечення - 17,2 млн. дол. (9,3%), машинобудування і металообробка - 8,2 млн. дол. (6,8%).

Взагалі діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється близько 70 нормативними актами різного рінвя, якими іноземному інвестору досить важко керуватися у зв'язку з неоднозначністю положень. Крім цього, до діючого Законодавства постійно вносяться зміни та доповнення, які часто значно погіршують існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесторів. З метою усунення цих доцільно було б, з одного боку - прийняття нових законодавчих актів або змін і доповнень до вже діючих, а з другого боку - усунення протиріч та неоднозначних положень в уже діючих законодавчих та нормативних актах.

На початку 90-х років інвестиції спрямовувались на підтримку ледь жевріючих виробництв, обігові кошти яких були спожиті, а витрачені інвестиційні ресурси не дали навіть припинення спаду виробництва.

Якими ж пріоритетами на найближчу перспективу повинна керуватися Україна? Світовий та вітчизняний досвід свідчить, що інвестиційні проекти ранжуються від неперспективних (вимушених) до найновітніших. Перші не дають ніякої віддачі, а лише підтримують на плаву підприємства, що потребують глибокої санації або взагалі ліквідації; другі потребують набагато більших витрат, абе забезпечують швидкий науково-технічний прорив та примноження капіталу, проте мають великий ступінь розвитку.

Інвестор завжди стоїть перед проблемою прийняття інвестиційного рішення, адже суб'єкт господарювання відмовляє собі в споживанні духовних благ, але має надію повернути інвестований капітал з певним прибутком, при цьому природньо ризикує.

Інвестиційне рішення має три складові:

1 - оцінка власного фінансового стану і мотивація доцільності участі в інвестиційному проекті;

2 - визначення розміру інвестицій і джерел фінансування;

3 - оцінка майбутніх надходжень від інвестицій.

Життєвий цикл інвестицій тривалий, включає багато стадій, і на кожній стадії необхідно приймати інвестиційні рішення, коригувати шляхом моніторингу процес інвестування, а іноді, в залежності від коньюнктури ринку, яка змінюється, і призупинення його.

Для успішного забезпечення інвестування підприємств виробничої сфери необхідно розв'язати три ключові проблеми:

-- визначити джерела і обсяг інвестиційних ресурсів, які можуть бути залучені до виробничої сфери;