Контрактні фінансові інститути, як правило, включають інститути спільного інвестування (ІСІ), пенсійні фонди, страхові компанії, ломбарди, фінансові компанії, позичково-ощадні асоціації, благодійні фонди та інше.

Ломбарди. Швидше всього і найменший кредит (20-30 грн. і більше) можна взяти у ломбарді. Ломбарди - це кредитні установи, які у нашій країні виникли на початку 20-х років. Ломбард створюється для надання населенню послуг по схову предметів домашнього вжитку і особистого користування, а також видачі позичок під заставу цих предметів.

Ломбард створюється за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського Підпорядкування) Ради народних депутатів, а також у складі підприємства служби побуту. Ломбард провадить такі операції:

а) приймає на схов від громадян предмети домашнього вжитку і особистого користування;

б) видає громадянам позички під заставу предметів домашнього вжитку і особистого користування.

Ломбард здійснює свою діяльність на основі господарського розрахунку, має статутний фонд, у встановленому порядку користується позичками комерційних банків і є юридичною особою. Ломбард, створюється в складі підприємства служби побуту, проводить свою роботу на підставі Типового статуту. Ломбард має право з дозволу вищестоящої організації відкривати філіали (відділення), приймальні пункти і бюро обслуговування по прийманню від громадян вдома майна на схов і в заставу, за винятком виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які можуть бути прийняті тільки в приміщеннях ломбарду.

Страхові компанії відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому ринку, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного роду ризиків. Угоди страхування, що з ними укладаються, є основою для фінансового забезпечення інвестиційних проектів. Пасивні та активні операції страхових компаній носять специфічний характер.

Інститути спільного інвестування (ІСІ) - це організаційно-правова форма діяльності, пов'язана з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів. Корпоративні права та нерухомість.

Перший інститут спільного інвестування у вигляді інвестиційної компанії з'явився в Бельгії у 1822 р. Перший інвестиційний фонд виник у Великобританії у 1831 році, однак початком історії інвестиційних фондів все таки прийнято вважати 1924 рік, коли у США був створений перший „взаємний фонд" Massachusetts Investment Trust.

Зараз американських взаємних фондів близько 6 тисяч. За короткий час їх активи збільшилися на 30% і досягли приблизно З трлн. доларів (10% усіх фінансових активів країни). Майже 40% американців є інвесторами таких фондів. На взаємні фонди в США припадає близько 95% інвестицій ІСІ.

Якщо в США найбільш популярним способом вкладення грошей є покупка акцій взаємних фондів або відкритих інвестиційних компаній, і, крім того, поширені закриті інвестиційні компанії, то у Великобританії перевагу віддають так званим юніт-трастам (інакше - пайові трасти). Вкладаючи кошти в юніт-траст, інвестор отримує свідоцтво про внесення паю. Сукупні активи пайових трастів на сьогодні складають 141 мільярд фунтів стерлінгів, а сукупний чистий виторг від реалізації паїв досяг рекордної суми в 1,4 мільярда фунтів. Активи всіх інвестиційних фондів у Великобританії досягають 29% ВВП.

(У Франції ІСІ називають інвестиційними компаніями зі змінним капіталом (SICAV). Акції SICAV емітуються і викуповуються компанією за вимогою акціонерів у будь-який час - за вартістю чистих активів, до якої додаються непрямі витрати і комісійні. За останні 20 років їх активи зросли з невеликої суми до 500 млрд. доларів. Майже 25% французьких родин володіють їх акціями)

Пайовий інвестиційний фонд -- це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може бути меншим розміру початкового статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду. Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою. Створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Для створення пайового інвестиційного фонду компанія з управління активами має розробити та зареєструвати в Комісії регламент інвестиційного фонду, укласти договори з аудитором (аудиторською фірмою), зберігачем, реєстратором, оцінювачем майна, зареєструвати пайовий інвестиційний фонд у реєстрі ІСІ та організувати відкриту підписку на інвестиційні сертифікати фонду або їх приватне розміщення.

Облік результатів діяльності з управління активами пайового інвестиційного фонду здійснюється компанією з управління активами окремо від обліку результатів її господарської діяльності та обліку результатів діяльності інших ІСІ, активи яких перебувають в її управлінні. Укладаючи договори за рахунок активів пайового інвестиційного фонду, компанія з управління активами діє від свого імені, про що вона обов'язково повідомляє третіх осіб.

Особливості діяльності пайового інвестиційного фонду визначаються його регламентом.

Учасником пайового інвестиційного фонду є інвестор, який придбав інвестиційний сертифікат цього фонду. Учасниками пайового недиверсифікованого інвестиційного фонду не можуть бути фізичні особи.

Проспект емісії інвестиційних сертифікатів -- це публічна або приватна пропозиція (оферта) з умовами договору про приєднання до пайового інвестиційного фонду. Прийняття (акцепт) пропозиції (укладення з компанією з управління активами договору про приєднання до пайового інвестиційного фонду) здійснюється інвестором шляхом придбання інвестиційного сертифіката пайового інвестиційного фонду за грошові кошти. Частка учасника пайового інвестиційного фонду засвідчується інвестиційним сертифікатом.

Емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду виступає компанія з управління активами цього фонду. Інвестиційний сертифікат надає кожному його власникові однакові права. Дивіденди за інвестиційними сертифікатами пайового інвестиційного фонду не нараховуються і не сплачуються.

Управління активами ІСІ здійснює компанія з управління активами. Компанією з управління активами може бути юридична особа, що створюється відповідно до законодавства України. Частка держави е> статутному фонді (капіталі) компанії з управління активами не може перевищувати 10 відсотків. Винагорода компанії з управління активами (крім компанії з управління активами венчурного фонду) встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів ІСІ.

Якщо спільне інвестування ніколи не було орієнтоване на високий дохід і значний ризик, то саме згадка про венчурні фонди викликає асоціації з неймовірними прибутками і відчайдушним ризиком. Венчурний капітал виник у США в середині 50-х років XX століття, а в Європі -- в кінці 70-х років. Все почалося з того, що у 1957 р. Артур Рок знайшов альтернативну можливість фінансування виробництва нового кремнієвого транзистора. Це сталося у Силіконовій долині. Саме Артур Рок уперше вжив термін «венчурний капітал». Так була заснована Fairchilild Semiconducuctors -- перша компанія з виробництва напівпровідників, а перший венчурний фонд, сформований в 1961 році Артуром Роком, приніс інвесторам майже тридцятикратний прибуток на вкладений капітал.

Сутність венчурного фінансування зводиться до наступного: сприяти зростанню конкретного бізнесу шляхом надання певних коштів в обмін на пакет акцій компанії. Венчурний капіталіст є посередником між інвесторами та підприємцями, він не вкладає власні кошти в акції компаній? Це є принциповою особливістю цього типу інвестування. Метою венчурного капіталу є одержання високого доходу від інвестицій, незважаючи на ризики. Зростання капіталу в 10 разів за 5-7 років -- нормально очікуваний результат європейського або американського венчурного фонду.

За західними стандартами, венчурне інвестування (або інвестування ризикового капіталу) є різновидом прямих інвестицій, а венчурні фонди, що є джерелом для венчурного капіталу, у класичному розумінні фінансуються з пенсійних і страхових фондів. По суті це залучення капіталу на кілька років у компанії, що мають шанси швидкого зростання, як правило, у малі та середні підприємства ТЗ цього випливає і головне призначення венчурного інвестування -- надання обігових коштів для невеликих рентабельних фірм. Дослідження показують, що компанії з венчурною підтримкою більш підготовлені до засвоєння інновацій, швидше розвиваються і створюють більше робочих місць, ніж великі компанії.

На практиці ж найбільше зустрічається комбінована форма венчурного інвестування, при якій частина коштів вноситься в акціонерний капітал, а інша -- надається у формі інвестиційного кредиту. Розподіл спільних ризиків між венчурним інвестором і підприємцем, довгий період співіснування і відкрите декларування обома сторонами своїх цілей на самому початковому етапі спільної роботи складові ймовірного, але не автоматичного успіху. Однак, саме такий підхід являє собою головну відмінність венчурного інвестування від банківського кредитування або стратегічного партнерства.

Венчурні фонди - це спеціалізовані фінансові інститути, створені для роботи в зоні найбільшого ризику, внаслідок чого їх інвестиції є найдорожчими. Діяльність венчурних фондів в сучасних умовах розвивається виключно швидкими темпами. „Секретною зброєю" венчурних фондів є команди професіоналів різного профілю, які на придбаних підприємствах або на тих, що контролюються, впроваджують інноваційні, управлінські, маркетингові технології, раціоналізують фінансові потоки і таким чином створюють стартові умови для їх подальшого розвитку.

Закон України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15 березня 2001 року, який започаткував утворення абсолютно нових для перехідної економіки України інститутів фінансового ринку, після першого читання не передбачав ніяких венчурних фондів. Ідея поєднати можливість управління класичними взаємними (в Україні -- корпоративними) фондами тайкшіт-трастами (у нас - пайовими фондами) управлінням венчурним фондом народилась під час підготовки закону до другого читання і виявилась плідною, оскільки відповідала специфічній задачі оптимізації фінансових потоків, легалізації та ефективному використанню вивезених за кордон коштів за рахунок створення відповідного податкового середовища. Поняття венчурного фонду в Україні відрізняється від загальноприйнятого: у нас це специфічний ІСІ, правила формування, існування та закриття якого вмонтовані у загальні правила діяльності ІСІ та компаній з управління активами .

Основні засади функціонування та обмеження діяльності інститутів спільного інвестування в Україні були узгоджені з Директивою Європейського Союзу № 85/611 від 20 грудня 1985 р. „Про приведення у відповідність Законів та Положень стосовно спільного інвестування в цінні папери, що обертаються. Так, норма для диверсифікованого ІСІ про те, що кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не може перевищувати 10% загального обсягу їх емісії, та сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості більшій, ніж 5% загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не може перевищувати 40% вартості чистих активів ІСІ, запозичена з статті 22 Директиви ЄС № 85/611. Але у Директиві не йдеться про венчурні фонди, отож в Україні були створені окремі умови розміщення коштів інвесторів венчурних фондів. Перевагами венчурного капіталу в Україні є те, що на відміну від стратегічних промислових інвесторів, у ролі яких найчастіше виступають транснаціональні компанії, він не призводить до підпорядкування економіки країни інтересам; гігантів світового бізнесу. Другим важливим фактором є суттєві переваги венчурного не позикового капіталу в порівнянні зі спекулятивними, який має місце при угодах з борговими зобов'язаннями.

Корпоративний інвестиційний фонд -- це ІСІ, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування.

Корпоративний інвестиційний фонд створюється відповідно до законодавства з питань діяльності акціонерних товариств. Корпоративний інвестиційний фонд не може бути заснований юридичними особами, у статутному фонді (капіталі) яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25 відсотків.

Початковий статутний фонд (капітал) корпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, та об'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності.

Розмір початкового статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду не може бути менше розміру, встановленого законодавством для відкритих акціонерних товариств. Корпоративний інвестиційний фонд провадить свою діяльність, якщо 70 або більше відсотків середньорічної вартості активів, що належать йому на праві власності, вкладені у цінні папери.

Акції корпоративного інвестиційного фонду повинні бути тільки простими іменними. Після прийняття рішення про скликання загальних зборів акціонерів корпоративного інвестиційного фонду викуп та розміщення акцій фонду припиняються за 30 днів до проголошеної дати проведення загальних зборів акціонерів з поновленням розміщення та викупу на наступний день після закінчення загальних зборів акціонерів. Органами корпоративного інвестиційного фонду є загальні збори акціонерів та спостережна (наглядова) рада.

Якщо раніше ставка робилася на формування великих „інвестиційних будинків", то зараз в багатьох зарубіжних країнах перевага віддається середнім і навіть малим фондам із невеликою кількістю ланок та гнучкою системою управління.

У більшості людей немає ані часу, ані відповідної підготовки для самостійного інвестування або біржової гри. Тому вони віддають перевагу купівлі частки (паю) у взаємних фондах. Як правило, для відкриття рахунку у взаємному фонді потрібно відносно невелике капіталовкладення. Сьогодні всі онлайнові брокери пропонують своїм клієнтам можливість купівлі частки у взаємних фондах, тому буде незайвим навести більш докладну інформацію про різновиди цих фондів.

Взаємний фонд -- це фонд, керований інвестиційною компанією, що збирає кошти від великої кількості осіб та організацій і інвестує їх в акції, облігації, опціони та інші цінні папери на товарному і грошовому ринках. Такий фонд може містити мільйони і навіть мільярди доларів.

Коли інвестор вкладає кошти в такий фонд, він купує в ньому частку і стає його співвласником, або пайовиком, як стає співвласником підприємства у разі купівлі акції. Але взаємний фонд - це не просто сума його часток. Збираючи гроші від багатьох інвесторів, взаємний фонд робить доступними для кожного індивідуального інвестора такі можливості, яких він в іншому випадку не в змозі мати. По-перше, взаємний фонд пропонує фахове керування грошима, що було б занадто дорогим задоволенням для індивідуала. Це, як правило, команда - керуючий фондом і велика кількість асистентів, включаючи дослідників і трейдерів, що приймають інвестиційні рішення. По-друге, взаємний фонд дає можливість диверсифікації, тобто інвестування одночасно у велику кількість цінних паперів. Індивідуальний інвестор може володіти від 10 до 20 типів цінних паперів, у той час як взаємний фонд може мати їх сотні і навіть тисячі.

Однією з негативних рис взаємних фондів є необхідність виплачувати податок з прибутку (це стосується рахунків, що піддягають оподаткуванню). У більшості випадків при оцінці діяльності фондів не враховується їхня фактична ефективність для вкладників, тобто те, що залишається їм після сплати податків. Результати розглядаються так, ніби фонди вкладали кошти інвесторів тільки. в цінні папери, які не оподатковуються. У зв'язку із цим інвестор повинен дуже уважно придивлятися, наскільки великий обсяг нереалізованого прибутку в портфелі взаємного фонду, оскільки реалізація цього прибутку може йому обійтися дуже дорого.

Податкові наслідки для інвестора також залежать від загального обсягу торгових угод фонду за визначений період. Справа в тому, що діяльність менеджерів взаємних фондів і оцінюється, і компенсується на квартальній та річній основах; менеджери, по суті, не зацікавлені в довгострокових капіталовкладеннях. Оборотність у багатьох фондах перевищує 100 % на рік, що означає повну зміну інвестиційного портфеля за цей період. Подібне прагнення до короткострокових операцій може призводити до оподаткування прибутків за більш високою шкалою (тоді як податкова шкала для прибутків від довгострокових інвестицій завжди нижче).

Отже, враховуючи всі „за" та „проти", багато інвесторів все ж таки вважають взаємні фонди зручним засобом вкладання коштів на фондовому ринку, що дозволяє не турбуватися про вибір акцій конкретних компаній. Питання лише в тому, який саме взаємний фонд обрати з їх великого різноманіття.

Інвестиційні фонди прийнято поділяти на „відкриті" та „закриті” й інші використовують кошти інвесторів, ними керують професійні менеджери, які намагаються максимально диверсифікувати портфель фонду за допомогою обраної інвестиційної стратегії. Різниця полягає в тому, яким чином фонд структурований з погляду власності.

„Відкриті" фонди випускають і знов викуповують свої акції за необхідністю, тобто тоді, коли інвестор вкладає гроші або погашає акції. Це як правило відбувається щодня, і сумарні активи фонду зростають або зменшуються в процесі надходжень або відтоку грошей. Чим більше інвесторів беруть участь у подібному фонді, тим більше акцій він випустить, причому їхня кількість не впливатиме на ціну окремого цінного папера.

„Закриті" фонди подібно публічним компаніям випускають певну кількість акцій, що розмішуються в процесі початкової публічної пропозиції і потім продаються на біржі, як будь-які інші акції. Вартість акцій „закритого" фонду визначається не загальною вартістю його активів, а попитом на його акції.

За своїми інвестиційними цілями взаємні фонди можуть поділятися на ті, що інвестують у будь-які види цінних паперів на будь-яких ринках, і на ті, що обмежені конкретною метою, наприклад, зосереджені на ринках, які розвиваються;. фонди, що інвестують у компанії високої, середньої та малої капіталізації та інші. Крім того взаємні фонди поділяють також на інші типи, розглянемо деякі з них.

Фонди „вартості" і фонди „росту"

Менеджери фондів, приймаючи інвестиційні рішення, як правило, дотримуються одного; з трьох-Стилів-вибору акцій. Деякі застосовують „вартісний" підхід, намагаючись наповняти портфель акціями, що є недооціненими порівняно з акціями інших компаній даної групи. Інший підхід полягає у вибору приросту, тобто акцій компаній, що зростають швидше за їх конкурентів або ринку в цілому. Є також фонди, які використовують „змішаний" підхід, тобто включають в інвестиційний портфель як акції „вартості", так і акції „росту".

Менеджери фондів „росту" готові до більш серйозного ризику і роблять порівняно дорогі капіталовкладення в компанії, темпи зростання прибутку або вартості акцій яких перевищують середні показники інших компаній тієї ж групи. Поки прибуток швидко збільшується, акції користуються високим попитом, і фонди, що .інвестують у них, одержують значні прибутки. Проте, як тільки зростання прибутку компаній сповільнюється, акції втрачають у ціні, причому, чим швидшим було їх зростання, тим більш різким стає падіння. Тому фонди „росту" є набагато більш хиткими, ніж ті, що дотримуються двох інших інвестиційних стратегій. Крім того, у них вищі витрати (що веде до збільшення податкових зобов'язань). Тому ці фонди підходять тільки агресивним інвесторам, а також тим, хто може дозволити собі мати короткострокові втрати, розраховуючи на майбутній прибуток.

Менеджери фондів „вартості" намагаються раніше за інших „відкрити" акції перспективних компаній, розраховуючи, що згодом на них звернуть пильну увагу інші учасники ринку, і їхня ціна істотно зросте. Мета таких фондів - недооцінені акції, тобто ті, вартість яких є низкою порівняно з потенціалом зростання прибутку компаній, що їх випустили. Причиною цього можуть бути короткострокові проблеми компанії або її невеликий розмір і слабка популярність на ринку. У будь-якому випадку менеджер фонду „вартості" робить ставку на майбутню позитивну оцінку компанії ринком, що приведе до зростання курсу її акцій.

Фонди, які використовують змішану методику, можуть інвестувати одночасно в акції Інтернет-фірм, що швидко зростають, і у відносно дешеві папери автомобільних компаній. Тому їх важко класифікувати з погляду ризику.

Індексні фонди

Індексний фонд надає інвесторам можливість користуватися перевагами взаємного фонду, уникаючи при цьому всіх або багатьох ризиків, пов'язаних із цим видів капіталовкладень. Подібний фонд включає у свій портфель всі акції, що входять у розрахункову базу певного індексу, і, таким чином, відслідковує результати окремого сегменту ринку або навіть ринку в цілому. У даний час існують фонди, що відслідковують 28 різноманітних індексів, кількість яких постійно збільшується.

Основні розбіжності між індексним фондом та „активно керованим" взаємним фондом полягає в тому, що менеджеру індексного фонду не потрібно піклуватися про вибір акцій - він просто купує всі акції, які є компонентами обраного фондом індексу. Інвестування в індексні фонди часто називають пасивним інвестуванням через відсутність у даних фондів методів активного менеджменту. Перевага пасивного інвестування порівняно з активним полягає в тому, що керування пасивним взаємним фондом обходиться набагато дешевше.

Галузеві фонди

Галузеві фонди обмежують сферу інвестиційної діяльності певним сегментом ринку. Такий фонд може купувати, наприклад, тільки акції технологічних компаній або зосередити увагу на акціях компаній, чий бізнес пов'язаний з Інтернет. Галузеві фонди дають інвесторам можливість вкладати кошти в конкретні сектори економіки в розрахунку на те, що саме вони надалі виявляться найбільш активними.

На перший погляд здається, що така стратегія йде врозріз з ідеєю диверсифікації портфеля, але це не зовсім так. Зосереджуючи свої ресурси в конкретній галузі, інвестор фонду одержує можливість диверсифікації у середині даної галузі, чого він навряд чи зміг би досягти самостійно^Галузеві фонди є більш ризикованими, ніж фонди, що відслідковують ринок у цілому.

Фонди іноземних акцій

Періоди економічних підйомів та спадів у різних регіонах світу, як правило, не збігаються, і тому цінні папери іноземних компаній надають зручну можливість диверсифікації портфеля, основну частину якого складають американські акції. Купівля паперів добре керованого взаємного фонду, що спеціалізується на іноземних акціях, часто є найбільш вигідним способом інвестування на закордонних фондових ринках, оскільки індивідуальним інвесторам надзвичайно складно самостійно прослідкувати й аналізувати іноземні компанії. Крім ризику, пов'язаного з можливістю економічного спаду в окремих регіонах світу, фонди іноземних акцій постійно піддаються ризику коливання валютних курсів, що негативно впливає на ціни акцій. Хоча, з іншого боку, зміна економічної ситуації або співвідношення вартості валют може принести значний прибуток подібним фондам. Фонди, що інвестують кошти за кордоном, поділяються на чотири основні типи: глобальні; міжнародні; фонди ринків, що розвиваються; фонди, орієнтовані на конкретні країни) Як правило, чим більш широку географічну сферу охоплює діяльність фонду, тим менш ризикованим він є.

Облігаційні фонди

Облігаційні фонди дозволяють інвесторам поповнювати свої портфелі цінними паперами з фіксованим прибутком, не витрачаючи часу і сил на вибір та придбання конкретних облігацій. Ці фонди також поділяються на декілька різноманітних типів: короткострокові облігаційні фонди (купують корпоративні і й казначейські зобов'язання з терміном погашення від 1 до 3,5 року), середньострокові фонди (одержують папери з терміном погашення від 3,5 до 10 років); довгострокові (інвестують у зобов'язання з терміном погашення понад 10 років). Як правило, чим довшим є період від випуску до погашення облігації, тим вище ризик і потенційний прибуток. Це пояснюється тим, що, чим довше інвестор володіє облігацією, тим більше шансів, що її вартість піддасться негативному або позитивному впливу внаслідок коливання процентних ставок. Тому якщо компанії або уряди країн бажають розмістити зобов'язання з більш тривалим терміном погашення, вони змушені пропонувати інвесторам більш високу прибутковість.

Облігаційні фонди можуть також інвестувати в різноманітні види корпоративних зобов'язань. Найбільш широко відомими є фонди, що спеціалізуються на високоприбуткових, або „сміттєвих", облігаціях, оскільки вони пропонують найбільший рівень прибутковості. На жаль, оскільки такі фонди інвестують у корпоративні папери з надзвичайно низьким інвестиційним рейтингом, участь у них пов'язана з більш високим ступенем ризику для інвесторів.

Фонди грошового ринку

Фонди грошового ринку часто розглядаються як найбільш безпечні взаємні фонди. З одного боку, інвестори, що вклали гроші в подібний фонд, практично застраховані від втрати основної суми інвестицій; з іншого - їх прибутки є настільки низькими (у середньому від 4 до 6%)) що через якийсь час цілком знецінюються інфляцією. Отже, фонди грошового ринку є корисними для тих, хто має бажання інвестувати наявні кошти, які можуть знадобитися через короткий час, наприклад, для внесення чергового платежу за машину, квартиру чи будинок або для оплати наступного року навчання.

Причина високої стабільності фондів грошового ринку криється в тому, що вони інвестують в ультра-короткострокові цінні папери, що випускаються банками, урядом або великим компаніями з кредитним рейтингом класу „А". Інвестори цих фондів одержують прибуток у формі дивідендів. Інвестування у фонд грошового ринку майже не відрізняється від купівлі банківських депозитних сертифікатів. Перевага фондів грошового ринку полягає в тому, що вони є цілком ліквідними: їх папери можна продати в будь-який момент, на відміну від депозитних сертифікатів, які не можна реалізувати протягом щонайменше 6 місяців. Крім того, фонди грошового ринку часто надають інвесторам можливість виписувати чеки, забезпечені основною сумою капіталовкладення.

При формуванні портфеля на основі інвестицій у взаємні фонди американські спеціалісти радять дотримуватися таких основних принципів:

1. Вкладайте гроші в акції компаній високої капіталізації. Вони забезпечують відносно стійку і високу прибутковість на капіталовкладення (зрозуміло, у довгостроковій перспективі).

2. Вчіться мислити у міжнародному масштабі. Коли, наприклад, американський ринок зростає, фондові ринки інших країн можуть знижуватися, і навпаки. Ви можете мати перевагу щодо цієї тенденції, включивши у свій портфель акції не тільки американських компаній, але і компаній інших країн світу. Це можна зробити, ставши учасником фонду, що спеціалізується на інвестиціях в акції великих іноземних компаній.

3. Не забувайте про акції компаній малої капіталізації. Акції невеликих компаній мають тенденцію давати гарні результати, коли папери значних компаній падають (і навпаки). Таким чином, якщо ваш портфель містить папери як значних, так і дрібних компаній, то він є більш збалансованим, і в довгостроковій перспективі ця обставина може зіграти на Вашу користь.

4. Зверніть увагу на індексні фонди. Одним з найбільш популярних індексів фондового ринку є індекс Standard & Poor's 500, у розрахункову базу якого входять акції 500 великих американських компаній усіх галузей економіки, індексні фонди завжди зростають або зменшуються відповідно до прямування ринку (або сектора ринку, результати якого відбиваються даним індексом). Тому Вам не доведеться хвилюватися через те, що показники Вашого індексного фонду виявилися гіршими за показники ринку в цілому. Перевагою цих фондів є низький рівень витрат, що сприяє підвищенню їхньої прибутковості.

5. Уникайте збігів. Іноді інвестори вважають, що якщо інвестиції в один взаємний фонд є вигідними, то ще вигідніше вкладати гроші у два або три фонди відразу. Коли Ви купуєте папери декількох фондів одного типу, то скоріш за все одержите скрізь приблизно однаковий набір акцій. Таким чином, Ви не тільки не збільшите свої прибутки, але і створите собі зайву роботу, тому що виникне необхідність відслідковувати зайві фонди. Тому виберіть для свого портфеля один надійний фонд кожного типу і не залишайте його, поки він приносить гарний прибуток.

6. Не забувайте про взаємні фонди, що інвестують у різні фінансові інструменти. Якщо Ви не бажаєте ускладнювати собі життя вибором одного фонду кожного типу, то фонди розподілу активів є відмінним вирішенням проблеми. Це „фонди фондів" - взаємні фонди, що самі інвестують у декілька фондів різних типів. Проте майте на увазі, що за зручність вам доведеться платити. Ці фонди звичайно несуть більш високі витрати, а їх папери найчастіше продаються з „навантаженням".

7. Не занадто покладайтеся на фонди, що спеціалізуються на облігаціях. Якщо до того моменту, коли Вам можуть знадобитися гроші (наприклад, до виходу на пенсію), залишається не менше 5 років, то облігації можуть складати 10-20 % вашого портфеля. Ця цифра може зрости до 40% (максимум) після досягнення пенсійного віку. Проблема в тому, що більшість людей вважають облігації безпечним вкладенням, проте ці папери все-таки схильні до коливань, а їхня прибутковість у довгостроковій перспективі нижчою за прибутковість акцій.

Тепер зводьте воєдино усе, про що говорилося вище, розподіліть свій портфель на декілька частин і вкладайте кошти у фонди кожного типу. Ви одержите диверсифікований портфель, у якому, принаймні, один сектор працюватиме добре майже увесь час. [58]

2. Ринок фінансового посередництва як складова фінансового ринку