Формування місцевих бюджетів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

місцевий бюджет фінансовий самоврядування

Сьогодні питання децентралізації бюджетної системи України виходять на перший план, адже фінансова децентралізація є однією з фундаментальних умов незалежності та життєздатності органів місцевої влади: децентралізація процесів ухвалення рішень збільшує можливості участі місцевої влади у розвитку підконтрольної їй території; фіскальна децентралізація сприяє ефективному забезпеченню суспільними послугами шляхом ретельнішого узгодження видатків органів влади з місцевими потребами і уподобаннями.

Але реалізація законодавчо закріплено права кожного адміністративно-територіального утворення на економічну самостійність неможлива без наявності у кожного органу влади власного бюджету і права його складання, затвердження і виконання без втручання ззовні. А це означає, що кожен орган влади повинен володіти своїми фінансовими джерелами, достатніми для організації управління економікою і соціальною сферою на своїй території. Одночасно з цим він повинен володіти відносною самостійністю в управлінні податками та іншими обов'язковими платежами, що надходять до відповідного бюджету.

Тому саме місцевим бюджетам, як основній фінансовій базі органів місцевого самоврядування, належать особливе місце в бюджетній системі нашої держави.

Метою роботи є вивчення механізму функціонування і виконання місцевих бюджетів та розробка конкретних пропозицій щодо його вдосконалення.

Для досягнення цієї мети перед нами стоять слідуючі завдання:

дослідження економічного змісту місцевих бюджетів та їх ролі у соціально-економічних процесах;

розгляд процесу складання, затвердження та виконання місцевих бюджетів;

критичне вивчення зарубіжного досвіду у вирішенні проблем місцевих бюджетів;

дослідження проблем формування і використання місцевих бюджетів;

розробка пропозицій щодо вдосконалення існуючого механізму функціонування місцевих бюджетів.

1.Теоретичні основи формування доходів місцевих бюджетів за рахунок податків і зборів

1.1 Місцеві бюджети, їх призначення і роль у бюджетній системі

Місцеві бюджети сформувалися разом з виникненням органів місцевого самоврядування. Вони є у федеральних і унітарних державах. Значний вплив на функціонування місцевих бюджетів має державний устрій та національні особливості організації місцевого самоврядування.

Місцеві бюджети -- це фонди грошових коштів, призначені для реалізації завдань і функцій, покладених на органи самоврядування. За рахунок фондів грошових коштів місцевих бюджетів -- складової бюджетної системи держави і фінансової бази діяльності органів самоврядування -- забезпечується фінансування заходів економічного і соціального розвитку на відповідній території. Згідно з ст. 43 Конституції України місцеві органи самоврядування здійснюють управління майном, що є у комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і здійснюють контроль за їх виконанням; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і здійснюють контроль за їх виконанням; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

У процесі виконання своїх завдань і функцій між місцевими бюджетами, з одного боку, та юридичними і фізичними особами, що Функціонують на даній території, -- з іншого, складаються економічні відносини щодо мобілізації і витрачання грошових коштів цих бюджетів. Крім того, між місцевими бюджетами різних рівнів та між ними і державним бюджетом виникають економічні відносини, зумовлені перерозподілом фінансових ресурсів. Останнє пов?язане з необхідністю забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету.

Структурна будова місцевих бюджетів включає бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування, якими є бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об?єднань.

Роль місцевих бюджетів значною мірою визначається обсягом валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через них. Так, у 2000 р. через видатки місцевих бюджетів перерозподілилося 10,0% ВВП, у 2001 p.- 10,9%, у 2002 p.- 11,0%, у 2003 p. - 11,9%.

Частка місцевих бюджетів у перерозподілі валового внутрішнього продукту та у зведеному бюджеті відіграє не лише економічну і соціальну, але і важливу політичну роль. Вона показує рівень участі місцевого самоврядування у виконанні завдань соціально-економічного розвитку суспільства та певну обмеженість сфери функціонування центральних органів влади. У цьому проявляється важлива передумова побудови демократичної держави із самостійною і незалежною діяльністю органів місцевого самоврядування, наближуючи Україну до Європейської спільноти.

Забезпечення незалежності органів місцевого самоврядування значною мірою визначається рівнем їх фінансової самостійності. Саме фінансова самостійність характеризує незалежність держави в цілому, можливості її економічного розвитку, рівень демократизації і свободи громадян. Успішний розвиток держави може відбуватися лише за умови надання гарантій фінансової незалежності органам місцевого самоврядування.

1) Для забезпечення фінансування розширеного відтворення на відповідній території у складі місцевих бюджетів формується бюджет розвитку, який є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів. відповідно до ст. 71 Бюджетного кодексу України до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів належать: кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

3)кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності згідно з Бюджетним кодексом України, та відсотки, сплачені за користування ними;

4) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

5) запозичення, здійснені у порядку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України;

6) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

1) погашення основної суми боргу відповідно Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування;

2) капітальні вкладення;

3) внески органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб?єктів підприємницької діяльності.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів. При цьому бюджет Автономної Республіки Крим і міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом лише у частині дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим та міських бюджетів може покриватися за рахунок запозичень. Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських і селищних бюджетів із дефіцитом не допускається. Водночас відповідно до ст. 73 Бюджетного кодексу України передбачаються позики місцевим бюджетам. Зокрема, для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної ради можуть отримувати короткотермінові позички у фінансово-кредитних установах на термін до трьох місяців, але у ме жах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання таких позичок визначається Міністерством фінансів України. Надання позичок з одного бюджету іншому забороняється.

Запозичення до місцевих бюджетів здійснюються на визначену мету і підлягають обов?язковому поверненню. Запозичення до відповідних бюджетів можуть бути здійснені лише до бюджету розвитку. Держава не несе відповідальності за зобов?язаннями щодо запозичень до місцевих бюджетів. Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету. Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10% видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.

Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів щодо його обслуговування, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом 5 наступних років. Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначених Бюджетним кодексом України.

Економічне обґрунтування розмірів ресурсів, які підлягають Мобілізації до бюджетів самоврядування, потребує достовірної інформації про утворення і рух фінансових ресурсів на певній території. Для цього вважається доцільною розробка зведеного територіального фінансового балансу, який відображає джерела ресурсів і напрями їх використання у цілому на відповідній території незалежно від форм власності та рівня підпорядкованості суб?єктів господарювання. Складання балансу має стати невід?ємною складовою роботи із складання, розгляду і затвердження бюджету самоврядування. Для цього потрібно визначити і організувати форми надходження планової та звітної інформації від суб?єктів господарювання.

Пріоритетним у сфері місцевих бюджетів і регулюванні міжбюджетних відносин є формування бюджетної політики, спрямованої на забезпечення гармонійного поєднання принципів бюджетного унітаризму з елементами децентралізації. Регулювання міжбюджетних відносин і вдосконалення порядку розподілу трансфертів із Державного бюджету має відбуватися на основі прозорих та об?єктивних критеріїв, що ґрунтуються на чіткому розмежуванні бюджетних повноважень і стабільній системі закріплення за бюджетами джерел доходів. Розмежування функцій і повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування різних рівнів, у тому числі й у сфері міжбюджетних відносин, має відповідати положенням та принципам схваленої Указом Президента України Концепції державної регіональної політики. Складовою бюджетної політики є впорядкування взаємовідносин між місцевими бюджетами щодо розмежування повноважень між місцевими органами виконавчої влади, обласними та районними органами місцевого самоврядування територіальних громад щодо формування бюджетів.

Починаючи з 2002 р. у складі Державного бюджету окремо затверджуються обсяги трансфертів для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського й обласного значення і бюджетів районів.

1.2 Джерела доходів місцевих бюджетів

Як окрема економічна категорія, доходи місцевих бюджетів виражають сферу економічних відносин суспільства, яка пов'язана з формуванням, розподілом і використанням фін. ресурсів регіонального рівня, використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону. Доходи місцевих бюджетів мають певну законодавчу базу Конституція України, Закони України "Про бюджетну систему України", "Про податкову систему України.", "Про місцеве самоврядування в Україні та інші нормативні акти. Але незважаючи на наявність відповідно нормативної бази, до цього часу не напрацьовано чіткого механізму перерозподілу бюджетних надходжень як у Державний, так і всередині місцевих бюджетів.

В законі "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що доходи місцевМісцеві доходи можна розділити на такі складові як власні, закріплені та регулюючі доходи. Власні та закріплені доходи - це ті види доходів, які направляються до конкретного рівня місцевих бюджетів в залежності від відомчої підпорядкованості господарюючого суб'єкта і з врахуванням територіальної ознаки надходження коштів. Сюди належать місцеві податки та збори, податок на промисел, плата за воду, плата за землю тощо. Регулюючі доходи-це ті доходи, які закріпляються за відповідними рівнями місцевих бюджетів згідно законодавства, рішень відповідних загальнодержавних та місцевих органів влади і перерозподіляються між місцевими бюджетами із загальнодержавних податків та місцевих податків. До них належать податок на додану вартість, податок на прибуток, прибутковий податок громадян.

Доходи районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів Законом України "Про бюджетну систему України" визначено так:

податок на прибуток підприємств та організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, визначеному радою народних депутатів вищого рівня, та 100% податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;

прибутковий податок з громадян у розмірі, визначеному радою народних депутатів вищого рівня;

плата за землю до районних бюджетів у розмірах, визначених радою народних депутатів вищого рівня, та 60% -- до міських бюджетів (міст обласного підпорядкування);

податок на нерухоме майно громадян;

місцеві податки та збори, крім винятків, передбачених законодавством України;

частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається радою народних депутатів вищого рівня;

надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

відрахування, дотації та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;

інші надходження.

Доходи районних у містах бюджетів включають:

податок на прибуток підприємств та організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, визначеному місцевою радою народних депутатів вищого рівня, та 100% податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;

прибутковий податок з громадян у розмірі, визначеному місцевою радою народних депутатів вищого рівня, але не менш як 50%;

плата за землю у розмірах, визначених радою народних депутатів вищого рівня;

місцеві податки та збори у розмірах, визначених міською радою народних депутатів, крім винятків, передбачених законодавством України;

частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається радою народних депутатів вищого рівня;

надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

відрахування, дотації та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;

інші надходження.

До складу доходів міських (міст районного підпорядкування), селищних, сільських бюджетів, згідно з вищезазначеним законом, включаються:

- податок на прибуток підприємств та організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, визначеному місцевою радою народних депутатів вищого рівня, та 100% податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;

прибутковий податок з громадян у розмірі, визначеному радою народних депутатів вищого рівня;

- плата за землю, що дорівнює 60% від ставки, передбаченої законодавством;

- місцеві податки та збори, крім винятків, передбачених законодавством України;

- частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається радою народних депутатів вищого рівня;

- надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

- відрахування, дотації та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;

- інші надходження.

Розглянувши детальніше склад доходів місцевих бюджетів згідно бюджетної класифікації вони поділяються на:

- податкові надходження - податки на доходи, на прибуток, на збільшення ринкової вартості, податки на власність, збори за спеціальне використання природних ресурсів, внутрішні податки на товари та послуги, податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, інші податки;

- неподаткові надходження - доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження;

- доходи від операцій з капіталом - надходження від продажу основного капіталу, державних запасів товарів і нематеріальних активів, податки на фінансові операції та операції з капіталом;

- державні цільові фонди - перелік фондів та їх включення до бюджетів визначається чинним законодавством;

- офіційні трансферти - від органів державного управління інших рівнів, із-за кордону, з недержавних джерел.

1.3 Зарубіжний досвід формування місцевих бюджетів

Розгортання кризи платежів досить суттєво відбилось на фінансових можливостях держави, котра внаслідок цього в багатьох випадках виявилась неспроможною забезпечити вирішення навіть поточних проблем. Помітно посилилась напруженість у взаємовідносинах центральних і місцевих влад. Тому зрозумілим є посилення інтересу до пошуку оптимальної моделі розподілу фінансових ресурсів в межах перегляду загальної концепції податкової політики в Україні.

Діючий Закон «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 року передбачає 35 видів податків, зборів і обов'язкових платежів. Із яких 16 віднесені до місцевих (в цьому відношенні законодавча влада лише продублювала прийнятий в 1993 році декрет Кабінету Міністрів «Про місцеві податки і збори»). Серед основних загальнодержавних податків та зборів - податок на прибуток підприємств і організацій, податок на додану вартість, акцизний збір, прибутковий податок із доходів громадян, державне мито, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, податок на промисел та інші. До місцевих податків віднесені готельний збір, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за виграш у бігах на іподромі, податок з реклами, збір за право використання місцевої символіки, комунальний податок та деякі інші.

Вже навіть просте перерахування розкриває досить сумнівне фіскальне значення місцевих платежів. Практика застосування місцевих податків в Україні показала, що вони не мають суттєвого значення при формуванні місцевих бюджетів. У зв'язку з цим значна кількість місцевих органів влади навіть не використовують в повній мірі свої повноваження щодо введення таких податків і зборів. Як і раніше, надходження від загальнодержавних податків розподіляються між центральними і місцевими органами влади. До того ж центр не тільки диктує правила розподілу податків, але й постійно змінює їх. Доволі замкнутий і нестабільний розподіл коштів між місцевими бюджетами різних рівнів, так як здійснюється він в умовах відсутності стабільних нормативів. При регулюванні місцевих бюджетів недостатньо враховується рівень економічного розвитку областей і районів.

У федеративних країнах, які характеризуються наявністю додаткової, так званої «субцентральної» ланки в державному управлінні і, відповідно, в бюджетній системі (бюджетів членів федерації), розподіл функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи виражений сильніше. Бюджети членів федерації несуть більше відповідальності за фінансування соціально-економічного розвитку регіонів країни (суб'єктів федерації).

В унітарних державах розподіл функцій між ланками бюджетної системи в цілому слабкіший, ніж у федеративній державі. Однак, в залежності від розмірів і адміністративно-територіального поділу країни, її політичних, історичних і національно-культурних традицій принципи розподілу функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи можуть досить суттєво відрізнятися. Так, наприклад, у Великобританії більша частина соціально-економічних послуг населенню надається на місцевому рівні і фінансується із місцевих бюджетів. Аналогічна картина спостерігається в Швеції, Нідерландах, Норвегії, Португалії, Люксембурзі. В Італії, однак, розподіл функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи дуже розмитий ( практично відсутній) і численні соціально-економічні послуги фінансується із всіх трьох рівнів бюджетної системи. Важливою структурною характеристикою бюджетної системи держави є ступінь її централізації. Певний вплив на структуру бюджетної системи в цьому сенсі має ступінь централізації влади в країні, що знову-таки закріплено її державним устроєм. У федеративних державах централізація влади і бюджетної системи значно нижча, ніж в унітарних. Так, в США податкові джерела частково розподілені. Федеральному уряду належить виключне право на мито та поштові збори. Органи влади штатів та місцеві виконавчі органи збирають податки на майно, податки на продаж, платежі за реєстрацію автотранспорту, видобування корисних копалин, санітарні послуги. В Люксембурзі, Іспанії, Австралії, Канаді, Великобританії «податкову автономію» місцевих бюджетів забезпечують непрямі місцеві податки. До них відносяться загальний місцевий податок на споживання, різні акцизи, податки на користування так званими «суспільними благами» (тобто місцями громадського відпочинку, спортивними об'єктами і т.п.). В Люксембурзі, наприклад, місцеві непрямі податки складають 54%. поточних доходів місцевих бюджетів, В Іспанії - 43 %.

Таблиця 1.3.1. Доходи ланок бюджетної системи у відсотках до консолідованого державного бюджету, 2008 р.

Країни	Центральний бюджет	Бюджети членів федерації	Місцеві бюджети	Бюджет фондів соціального страхування
Федеративні держави
Австрія	46,5	21,8	15,3	31,9
Канада	38,2	53,6	27,9	6,2
США	31,9	47,6		30,7
Німеччина	29,2	27,0	16,2	42,0
Швейцарія	29,2	30,4	21,5	37,5
- Середня -	35,0	37,5	20,2	29,7
Унітарні держави
Бельгія	54,7	-	12,5	50,9
Великобританія	78,2	-	27,6	18,9
Данія	68,3	-	49,7	12,8
Ірландія	79,6	-	36,7	18,8
Іспанія	44,4	-	25,9	45,6
Італія	66,4	-	39,8	51,9
Люксембург	62,4	-	14,0	36,8
Нідерланди	50,6	-	34,3	42,8
Норвегія	58,5	-	31,6	32,6
Фінляндія	62,2	-	40,7	15,8
Франція	41,9	-	18,6	44,5
Швеція	53,0	-	35,7	25,1
Японія	35,0	-	44,8	43,2
- Середня -	59,8	-	29,7	32,3

Особливість розподілу джерел податкових надходжень в Німеччині полягає в тому, що доходи від податків трьох рівнів влади формуються в основному на основі пайової участі в головних видах податків - індивідуальному прибутковому, податку на прибуток (корпораційному) та податку на додану вартість. Сьогодні вони складають 3/4 податкових надходжень до консолідованого бюджету Німеччини. У федеральному бюджеті спільні податки складають 75 %, в бюджетах земель - 87%, в місцевих бюджетах - 41%.

Таблиця 1.3.2. Розподіл податків між ланками бюджетної системи Німеччини

	Прибутковий податок	Податок на прибуток	ПДВ
Федерація	42,5	50	65
Земля	42,5	50	35
Община	15	-	-

У країнах, що переживають період становлення нових засад місцевого самоврядування, законодавство відрізняється більшою різноманітністю, яка ,проте, не позбавляє їх необхідності по декілька разів переглядати одні й ті самі законодавчі акти, поновлені згідно з новими умовами.

Що стосується України, то тут нормативна база надання бюджетних трансфертів практично відсутня. У галузі законотворчості для місцевого самоврядування ми відстали від сусідніх держав на 3-4 роки, що не могло негативно не вплинути на розбудову місцевого самоврядування. Проте з прийняттям Основного Закону України надія на прискорення розбудови фінансових відносин між різними рівнями держави, включаючи і бюджетні трансферти, істотно зростає, хоча їх засади сформульовані занадто загально, а тому підлягають конкретизації у спеціальному законодавстві.

Зарубіжний досвід побудови бюджетних систем і способів фінансування місцевих органів влади дозволяє зробити певні висновки щодо реформування бюджетної системи в Україні, що в свою чергу полегшить її перехід до ринкової економіки.

2.Місцеві податки та їх характеристика

2.1 Місцеві податки, як економічна категорія

Суб'єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори.

Сплачуючи місцеві податки і збори, суб'єкти господарювання забезпечують наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільських Рад фінансовими ресурсами, що, у свою чергу, справляє позитивний вплив на діяльність підприємств. Перелік та порядок обчислення і сплати місцевих податків і зборів в Україні було визначено Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 року "Про місцеві податки і збори". Було установлено 17 видів платежів у місцеві бюджети. Місцеві податки:

- комунальний податок;

- податок на рекламу.

Місцеві збори:

- за право використання місцевої символіки;

- за паркування автотранспорту;

- за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; - за дозвіл на проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; - за право проведення кіно- і телезйомок;

- за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що вирушає за кордон, та інші.

Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. Особливості їх стягнення і впливу на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання полягають у такому.

1. Місцеві податки і збори включаються до складу валових витрат, які виключаються зі скоригованого валового доходу, а отже, зменшують суму оподатковуваного прибутку.

2. Місцеві податки і збори суб'єкти господарювання відносять на собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування їхнього прибутку. Органи місцевого самоврядування мають право:

-запроваджувати тільки ті податки і збори, що передбачені законодавчими актами; - установлювати ставки, що не перевищують граничних розмірів, передбачених законодавчими актами;

- установлювати додаткові пільги для окремих платників податків (установлення ставки нижче за мінімальну, звільнення від податку).Загальну їхню кількість пропонувалося зменшити до 14. Проте в проекті названого закону передбачалося запровадження нових зборів: - за надання в користування земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого й невиробничого призначення, індивідуального житла та гаражів у населених пунктах;

- за право розміщення офісів суб'єктів підприємницької діяльності в центральній частині населеного пункту та в будівлях, які мають історико-архітектурну цінність;

- за здійснення міжнародного туризму.

Важлива особливість підготовленого законопроекту полягала у зменшенні податкового тягаря для вітчизняного товаровиробника.

Податковий тягар стосовно місцевих податків і зборів переносився на споживача (переважно щодо товарів імпортного виробництва). Було зроблено спробу реалізувати принцип збільшення місцевих податків і зборів зі зростанням споживання та залученням прибутків тіньового капіталу. Комунальний податок. Платниками податку згідно з декретом було визначено юридичних осіб усіх форм власності, що функціонують на території України.

Об'єктом для розрахунку податку прийнято фонд оплати праці, який обчислюється множенням середньоспискової кількості працівників на місячний неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Граничний розмір ставки податку визначено у розмірі 10% від об'єкта оподаткування (розрахункової величини фонду оплати праці). Податок сплачується щомісяця, виходячи з суми, яка оподатковувалась у попередньому місяці. Згідно з указаним проектом закону "Про місцеві податки і збори" пропонувалося внести суттєві зміни в порядок обчислення комунального податку. За об'єкт оподаткування передбачалось брати вартість товарів (послуг), реалізованих суб'єктами підприємницької діяльності через організовану торговельну мережу (магазини, кіоски, автозаправні станції, їдальні, кафе, ресторани, лотки).

Об'єктом оподаткування мала бути також виручка, одержана через каси неторговельних підприємств, установ і організацій від продажу безпосередньо населенню товарів власного виробництва, товарів, придбаних у інших юридичних і фізичних осіб.

Ставки комунального податку пропонувалося встановлювати від вартості реалізованих товарів без ПДВ: у 1999 році - 2%, у 2000 році - 3%. Податок з реклами. Платниками вказаного податку згідно з указаним вище декретом було визначено суб'єктів підприємницької діяльності, їхні філії, відділення, представництва, постійні представництва нерезидентів: замовників реклами (рекламодавців), виробників і розповсюджувачів реклами. Податок з реклами має стягуватися з усіх видів комерційних оголошень і повідомлень, що поширюються з допомогою засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса), афіш, плакатів, рекламних щитів (на вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті); друкуються на спортивному одязі чи майні.

Об'єктом оподаткування була визначена вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Ставки податку визначені в таких розмірах: 0,1% від вартості послуг за одноразову рекламу; 0,5% від вартості розміщення стаціонарної реклами на тривалий час; 0,3% за рекламу на майні, товарах, одязі. Рекламодавці мають сплачувати податок під час оплати послуг. Виробники реклами - щомісяця (до 15 числа місяця, наступного за звітним). Згідно з указаним вище проектом закону передбачалося підвищення граничних ставок податку на рекламу, а також ширша диференціація ставок залежно від способу подання реклами.

За рекламування тютюнових виробів та алкогольних напоїв до відповідної ставки податку пропонувалося застосовувати збільшувальний коефіцієнт 5. За рекламування вітчизняними виробниками продукції власного виробництва (крім тютюнових виробів та алкогольних напоїв) пропонувалося застосовувати пільговий коефіцієнт 0,5. У 1999 році було розроблено другий варіант закону України "Про місцеві податки і збори". У цьому варіанті законопроекту передбачається стягнення таких податків:

- місцевий податок на прибуток підприємств;

- місцевий податок на доходи фізичних осіб;

- податок на нерухоме майно; ринковий податок;

- готельний податок;

- торговий патент на деякі види підприємницької діяльності. Місцеві збори мають бути такими:

- рекламний збір;

- збори з торговельної діяльності:

а) збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення об'єктів торгівлі, сфери побутових послуг;

б) збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення закладів грального бізнесу; - збір за паркування автотранспорту;

- будівельний збір;

- екологічний збір (збір за забруднення навколишнього середовища). Отже, згідно з другим варіантом закону передбачене внесення змін до складу місцевих податків, а також методики їхнього визначення. Це має розширити податкову базу, а отже, сприяти зміцненню фінансової бази місцевих органів.

2.2 Місцева система оподаткування і принципи її формування

Місцеві податки і збори є невід'ємною частиною податкової системи держави, Тому особливу увагу при здійсненні податкової реформи приділяють правовому регулюванню місцевого оподаткування, що є одним з основних фінансових джерел формування бюджетів місцевого самоврядування.

Існування місцевих податків і зборів відповідає в першу чергу інтересам територіальних громад, від імені яких діють органи місцевого самоврядування, оскільки такі платежі є виключно їх фінансовою базою. Виходячи з цього, метою введення місцевих податків і зборів є забезпечення місцевих органів влади коштами, необхідними для здійснення їх завдань і функцій, що перебувають у їх самостійному розпорядженні і концентруються у відповідних бюджетах.

Доходи органів місцевого самоврядування (місцевих бюджетів) складаються з таких видів.

1. Податки і збори, сформовані й закріплені на державному рівні:

а) податки, встановлення і справляння яких здійснюється виключно на державному рівні, а кошти яких цілком надходять до місцевих бюджетів (податок на землю, прибутковий податок);

б) податки, сформовані як відрахування від загальнодержавних податків (частка ПДВ, частка податку на прибуток, части на акцизного збору), і які регулюються також тільки на державному рівні.

2. Податки і збори, що закріплюються на державному рівні, а сформовані на місцях органами самоврядування -- власне місцеві податки і збори (ринковий збір, податок на рекламу, готельний збір, тощо).

3.Місцеві неподаткові доходи, що також поповнюють доходи місцевих бюджетів і відображають фіскальну функцію (пені, ліцензійні збори).

Правове регулювання місцевих податків і зборів має певну специфіку, оскільки здійснюється на двох рівнях: на загальнодержавному і місцевому. По-перше, держава визначає вичерпний перелік таких обов'язкових платежів, коло платників, об'єкти оподаткування, граничні розміри ставок, тобто встановлює основи їх справляння, надаючи повноваження органам місцевого самоврядування на введення таких податків і зборів на відповідній території. По-друге, місцеві органи влади, peaлізуючи надані державою повноваження, встановлюють і детально регламентують механізми справляння окремо кожного з податків і зборів, а також уводять їх у дію. Таке положення забезпечує захист місцевих бюджетів від необґрунтованого і безмежного тиску згори (держави). Таким чином, місцеві податки і збори -- це обов'язкові платежі, що установлюються державою, регламентуються і справляються органами місцевого самоврядування і надходять до місцевих бюджетів.

При законодавчому регулюванні системи місцевих податків і зборів слід враховувати низку факторів: 1) закріплення за місцевими бюджетами таких доходних джерел, що забезпечували б стабільне надходження доходів і фінансування власних повноважень місцевих органів; 2) сполучення інтересів держави і місцевого самоврядування, при обмеженні необґрунтованого впливу державної влади на місцеве оподаткування; 3) доцільність та обґрунтованість уведення місцевих податків і зборів на відповідній території; 4) домірність сум коштів, що надходять до бюджетів від таких податків і зборів з витратами по їхньому справлянню тощо.

До певного часу в Україні не було чіткої законодавчої визначеності місцевих податків і зборів. Сьогодні коло нормативно-правових актів, що регулюють місцеве оподаткування, становить певну систему, до якої входять: Конституція України, Закон України «Про систему оподаткування», Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про місцеві податки і збори», Закон України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», акти президента, рішення органів місцевого самоврядування тощо. Отже, регулювання місцевого оподаткування здійснюється як податковими законами, так і цілою низкою інших нормативних актів, що визначають компетенцію органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування, специфіку побудови бюджетної системи і взаємини її структурних елементів, а також актами місцевих органів. При цьому необхідно звернути увагу на основні проблеми регулювання справляння місцевих податків і зборів.

Основою законодавства про місцеві податки і збори є Конституція України, якою закріплюються вихідні положення щодо регулювання місцевого оподаткування, а саме у п. 1 ст. 143 закріплено право територіальних громад безпосередньо через органи місцевого самоврядування встановлювати місцеві податки і збори відповідно до закону.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» характеризує конкретні види податків і зборів, закріплює граничні розміри ставок, розкриває механізм їх обчислення, вилучення, джерела і порядок їхньої сплати, а також повноваження місцевих органів самоврядування щодо встановлення місцевих податків і зборів, а саме повноваження з розробки й затвердження положень, що встановлюють конкретні ставки платежів, порядок обчислення і сплати місцевих податків, ведення пільгових ставок, надання окремим категоріям платників відстрочок, розстрочок чи звільнення їх від сплати за такими платежами тощо.

Зазначимо, що сьогодні при встановленні місцевих податків і зборів часто не беруть до уваги положення загальнодержавного законодавства, а саме: відбувається введення не передбачених Законом України «Про систему оподаткування» податків і зборів; у прийнятих положеннях про справляння окремих видів місцевих податків і зборів неточно окреслюються коло платників, об'єкти оподаткування, змінюються граничні ставки платежів; не вводяться місцевими органами передбачені як обов'язкові податки і збори; не враховується економічний, соціальний, демографічний розвиток окремих регіонів держави тощо.

Існування цих порушень указує на нагальну потребу удосконалення правового регулювання місцевої системи оподаткування як на загальнодержавному рівні, так і на місцевому. Вбачається, рішення всіх цих проблем стане можливим із прийняттям Податкового кодексу України.

2.3 Характеристика окремих видів місцевих податків і зборів

Податок з реклами. Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» (далі -- Декрет) не закріплює поняття податку з реклами, а вказує елементи правового механізму цього платежу. Платниками є юридичні та фізичні особи, що рекламують свою продукцію або діяльність. Об'єктом обкладання є вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Гранична ставка встановлена в розмірі 0,1% вартості послуг за одноразову рекламу і 0,5% -- за розміщення реклами на тривалий час. Облік платників здійснюють органи, на які покладені функції розміщення реклами. Цей податок сплачується під час оплати послуг за встановлення і розміщення реклами. Джерелом оплати можуть бути особисті кошти платників, а також собівартість продукції (робіт, послуг).

Однак сьогодні, на жаль, існує проблема не досить чіткого розуміння реклами для цілей оподаткування, у результаті чого оподатковується будь-яка реклама, у тому числі й та, яка не має комерційного Характеру. Зазначимо, що поняття «реклама» як офіційна інформація про осіб чи продукцію, що поширюється в будь-якій формі і будь-якому способі з метою прямого чи опосередкованого одержання прибутку, закріплено в Законі України від 3 липня 1996 р. «Про рекламу». А у нормативних актах, що регулюють справляння цього податку, які затверджені органами місцевого самоврядування немає чіткого визначення реклами. Відповідно до нього цей податок встановлювався на всі види оголошень, повідомлень, переданих з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації (преси, ефірного, супутникового і кабельного телебачення, радіомовлення, внутрішнього гучно мовного зв'язку в рухливому складі міського пасажирського електротранспорту), каталогів, прейскурантів, афіш, плакатів, довідників, листівок, календарів та інших технічних засобів.

Платниками податку є юридичні та фізичні особи всіх організаційно-правових форм, які розміщають на рекламних носіях міста рекламу. Виходячи з цього, платниками податків є особи, від імені яких здійснюється реклама і які називаються рекламодавцями. Особи ж, що здійснюють виготовлення реклами за заявкою рекламодавця чи розміщають її на рекламних носіях, іменуються рекламним агентством. Місце, на якому розміщається реклама, іменується рекламним носієм.

Таблиця 2.2.1

Податок з реклами
Платник	Всі юридичні та фізичні особи, які сплачують податок з реклами за встановлення та розміщення її
Об'єктами	Вартість послуг за встановлення та розміщення реклами, а випадку, коли рекламні роботи виконуються власними силами рекламодавця, - вартість фактично здійснюваних витрат
Ставка	0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами; 0,5% вартості послуг за розміщення багаторазової реклами
Джерело	Для юридичних осіб - собівартість продукції (робіт, послуг); Для громадян - власні кошти

Підприємства, що сплачують податок з реклами, щомісячно до 20 числа місяця, наступного за звітним подають до державних податкових органів розрахунок суми податку з реклами, сплачується податок під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами.

У разі, коли рекламне агентство тільки встановило або розмістило рекламу, але ще не отримало оплату за свої послуги й одночасно не отримало податок з реклами до закінчення періоду, за який зобов'язане перерахувати всю суму отриманих податків до місцевого бюджету, то ніякого податку з реклами, пов'язаного з наданням цих послуг, рекламне агентство перераховувати не повинне - адже воно ще не отримало податок з реклами на свій поточний рахунок або у свою касу від замовника реклами.

Цей податок утримують рекламні агенти, які щокварталу подають звіт до податкових інспекцій і перераховують суми податку не пізніше 20 числа кожного місяця.

При розгляді механізму справляння податку з реклами необхідно також звернути увагу на таке. Так, особливий режим оподаткування має зовнішня реклама.

Для отримання дозволу на розміщення реклами подають письмову заяву на ім'я начальника відділу дизайну міського середовища. Разом з ним подають архітектурно-художню форму, ескіз-ідею і фото об'єкта. Після одержання дозволу рекламодержатель зобов'язаний у 20-денний строк приступити до монтажу і розміщення об'єктів, інакше такий дозвіл анулюється. Розміщення об'єктів зовнішньої реклами уздовж автомобільних доріг підлягає обов'язковому узгодженню з ДАІ, а у межах «зелених зон» -- з у правлінням комунального господарства міськвиконкому. У разі відмови рекламодавця від реєстрації об'єкт зовнішньої реклами підлягає демонтуванню.

При цьому, яка реклама є одноразовою, а яка неодноразовою, не встановлюється. На практиці ставки податку з реклами залежать від багатьох факторів, серед яких вид рекламного носія (телебачення, радіо, преса, тощо), належність такої реклами до видів товарів чи послуг тощо.

Пільги зі сплати податку з реклами Декретом не встановлено. Однак такі пільги в принципі можуть надавати органи місцевого самоврядування. Позитивними в даному випадку є положення російського законодавства, відповідно до якого пільги при сплаті податку з реклами встановлюються у випадках, якщо: 1) реклама не має комерційної мети; 2) рекламуються благодійні заходи; 3) дані мають попереджувальний характер; 4) інформація містить дані про функції органів державної влади; 5) інформація розміщається у приміщеннях, що використовуються для реалізації товару.

Комунальний податок. Платниками цього податку відповідно до Декрету є юридичні особи, за винятком бюджетних, планово-дотаційних і сільгосппідприємств. Об'єктом обкладання виступає річний фонд оплати праці, розрахований виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Гранична ставка встановлена у розмірі 10% річного фонду оплати праці. Облік здійснюють податкові інспекції на місцях. Джерело сплати цього платежу -- прибуток (доход), що залишається в розпорядженні юридичних осіб.

Справляння цього податку здійснюється на підставі відповідних положень, які затверджують міські ради. Зазначимо, що платниками комунального податку є юридичні особи, навіть ті, які тимчасово не здійснюють виробничу діяльність. Якщо вони подають у статистичні органи звітність про середньодобову чисельність штатних працівників, то звільнення чи відстрочка зі сплати комунального податку належить до компетенції виключно органів місцевого самоврядування. Отже, підприємства, у статуті яких передбачено здійснення господарської діяльності, розглядаються як платники комунального податку незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності. Це підтверджується положенням, відповідно деякого комунальний податок відноситься на собівартість продукції, товарів і послуг.

Від сплати комунального податку звільняються (на додаток до зазначеного вище) такі суб'єкти:

--метробуд і метрополітен;

--державні комунальні підприємства, що одержують дотації з бюджету;

--підприємства й організації, що звільняються цілком від податку на прибуток;

--благодійні організації, що існують лише на членські внески та благодійні пожертвування;

--громадські організації ветеранів війни і підприємства ветеранів війни, на яких не менше 60% від середньоспискової чисельності працюючих становлять учасники бойових дій і учасники війни;

--громадські організації і підприємства сліпих у частині фонду оплати праці, нарахованої на чисельність працюючих інвалідів по зору І і II груп;

--громадські організації, у яких немає штатних працівників і фонд оплати праці не створюється;

--суб'єкти малого підприємництва, що перейшли на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Крім цього, за рішенням органів місцевого самоврядування від оподаткування можуть бути звільнені й інші суб'єкти господарювання.

Об'єкт обкладання припускає обчислення фонду оплати праці, що розраховується виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установленого законодавством у звітному періоді, незалежно від виплаченої заробітної плати. Таким чином, цей податок встановлено залежно не від результатів виробничої діяльності підприємств, а від кількості працівників на ньому.

Таблиця 2.2.2

Комунальний податок
Платники	Юридичні особи, за виключенням бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств
Об'єкт	Фонд оплати праці, розрахований виходячи з офіційно встановленого неоподаткованого мінімуму доходів громадян (незалежно від фактично сплаченої заробітної плати), помноженого на середньоспискову чисельність працюючих за звітний місяць
Ставка	Граничний розмір ставки не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, розрахованого виходячи з неоподаткованого мінімуму доходів громадян
Джерело	Для юридичних осіб - собівартість

Обчислення середньосписочної чисельності працівників підприємств провадиться за методикою, закріпленою в Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у господарстві України. Відповідно до Інструкції, існує два варіанти обчислення середньосписочної чисельності:

--середньосписочна чисельність штатних працівників облікового складу;

--середньосписочна чисельність усього персоналу в еквіваленті повної зайнятості.

Зазначимо, що при обчисленні комунального податку необхідно обирати перший варіант. Причому, обчислюючи середньосписочну чисельність, працівник враховується один раз (за місцем основної роботи) незалежно від терміну трудового договору і тривалості робочого часу. Тому сюди не входять працівники, прийняті на роботу за сумісництвом.

Ставка комунального податку по Київській області встановлена у розмірі 10% від офіційно встановленого розміру неоподатковуваного податком мінімуму доходів громадян, що на сьогодні становить 1 гривню 70 копійок на кожного працюючого на підприємстві.

Розрахунок сплати комунального податку платники подають до податкових інспекцій одночасно з поданням квартальної і річної звітності. Сплачується комунальний податок не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним періодом.

Готельний збір справляється з метою фінансування заходів щодо розвитку готельного господарства. Відповідно до Декрету, платниками цього збору є особи, що проживають у готелях. Об'єктом обкладання виступає добова вартість знятого житла, що розраховується без додаткових послуг. Граничний розмір ставки встановлений у розмірі 20% добової вартості. Облік платників здійснюється адміністрацією готелю. Джерело оплати цього платежу - собівартість продукції (робіт, послуг) чи особисті кошти.

Збір за паркування автотранспорту. Платниками цього збору відповідно до Декрету є юридичні та фізичні особи, що паркують автомобілі в спеціально відведених чи обладнаних місцях. Об'єкт обкладання -- одна година паркування автотранспорту. Граничний розмір ставки -- 3% мінімальної заробітної плати у спеціально обладнаних місцях і 1% у віддалених місцях. Облік платників визначають органи місцевого самоврядування. Джерелом оплати збору є собівартість продукції (робіт, послуг) чи особисті кошти. Оплату здійснює водій на місці паркування автотранспорту.

Таблиця 2.2.3

Збір за припаркування автотранспорту
Платники	Юридичні особи та громадяни, які припарковують автомобілі у спеціально обладнаних або відведених для цього місцях
Об'єкт	Плата за стоянку з розрахунку за один час паркування
Ставка	Не повинна перевищувати: 3% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях; 1% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у відведених місцях
Джерело	Для юридичних осіб - собівартість продукції (робіт, послуг); Для громадян - власні кошти

Збір за паркування автотранспорту на території Крім того, не є платниками збору інваліди війни й інші особи, яким відповідно до законодавства передбачені пільги зі сплати місцевих податків і зборів. Збір справляється працівником контролюючої організації, що видає квиток установленого зразка з відміткою року, місяця, дня, місця і часу стоянки. Ставка збору встановлена в розмірі 3% неоподатковуваного мінімуму доходів за кожну годину стоянки. Причому збір за стоянку менше однієї години обчислюється також за такою ставкою.

Організація, що виконує функції зі справляння збору, зосереджує кошти на власному розрахунковому рахунку і не пізніше 15 числа наступного місяця перераховує їх на рахунок міського фінансового управління. Взаємини між такими суб'єктами регулюються договором.

Ринковий збір. У Декреті ринковий збір визначений як плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих і відкритих столах, майданчиках і з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію й інші товари. В Указі Президента України від 28 червня 1999 р. «Про упорядкування механізму сплати ринкового збору» (далі -- Указ) міститься трохи інше визначення ринкового збору, під яким розуміють плату за право заняття місця для торгівлі на ринках усіх форм власності, що вбачається більш правильним. Виходячи з цього визначення, платниками збору є юридичні та фізичні особи, які реалізують відповідну продукцію.

Таблиця 2.2.4

Ринковий збір
Платники	Юридичні особи усіх форм власності, їх філіалів, відділень, представництв та громадяни, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари на ринках
Об'єкт	Плата за торгові місця на ринках та у павільйонах, на критих і відкритих столах. майданчиках торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків за кожний день торгівлі
Ставка	Для фізичних осіб - від 0,05 до 0,15 нмдг: Для юридичних осіб - від 0,2 до 2 нмгд.
Джерело	Для юридичних осіб - собівартість продукції (робіт. послуг) Для громадян - власні кошти

Об'єкт обкладання за цим збором -- торгове місце (на ринках, у павільйонах, на площадках, з автомашин, візків тощо). Граничний розмір ставок збору встановлений окремо для фізичних осіб -- 20% мінімальної заробітної плати і для юридичних осіб -- 3 мінімальні заробітні плати. Причому розмір ставки може коливатися залежно від ринку, його територіального розташування і виду продукції. Податкові відрахування провадяться за кожний день торгівлі. Облік платників веде адміністрація ринку. Строк оплати -- до початку реалізації продукції. Джерелом оплати є собівартість продукції або особисті кошти.