Сучасна інвестиційна політика, проблеми і напрямки розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

• ВСТУП
• 1. СУТНІСТЬ, МІСЦЕ ТА РОЛЬ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В ЕКОНОМІЦІ ДЕРЖАВИ
• 2. ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
• ВСТУП
• На даному етапі економічного розвитку питання інвестиційної політики в Україні є актуальним. У численних висловлюваннях політичних діячів, науковців, підприємців інвестиції порівнюються з мотором економіки, генератором економічного розвитку та каталізатором інновацій. Проте залучення інвестицій - не мета, а засіб залучення додаткових ресурсів для забезпечення розвитку як окремих регіонів і територій, так і держави в цілому.
• У сучасному світі прискорених трансформацій, новітніх технологій, глобалізації і наджорсткої конкуренції влада просто змушена приділяти першочергову увагу інвестиційній політиці. Без її науково-обґрунтованого проведення неможливо забезпечити стабільний соціально-економічний розвиток нашої держави. Крім цього, інвестиційна політика є важливим джерелом впливу на підприємницьку діяльність суб'єктів господарювання й економіку країни в цілому як одна зі складових економічної політики держави. Завдяки їй держава безпосередньо впливає на темпи обсягу виробництва, на розвиток НТП, на зміну структури суспільного виробництва і вирішення багатьох соціальних проблем.
• Метою реферату є висвітлення проблем та напрямків розвитку інвестиційної політики України на сучасному етапі.
• Сформульована мета передбачає рішення заступних задач:

- визначити сутність, місце та роль інвестиційної політики в економіці держави;

- виявити специфіку інвестиційної політики в Україні;

- зробити огляд основних проблем та напрямків розвитку інвестиційної політики України.

Об'єктом роботи є інвестиційна політика.

Предметом реферату виступає проблеми та напрямку розвитку інвестиційної політики в Україні.

1. СУТНІСТЬ, МІСЦЕ ТА РОЛЬ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В ЕКОНОМІЦІ ДЕРЖАВИ

Під інвестиційною політикою держави розуміють комплекс цілеспрямованих заходів, проведених державою, зі створення сприятливих умов для всіх суб'єктів господарювання з метою пожвавлення інвестиційної діяльності, піднесення економіки, підвищення ефективності виробництва та вирішення соціальних проблем.

Інвестиційна політика - комплекс господарських рішень, що визначають основні напрями капітальних вкладень, заходи щодо їх концентрації на пріоритетних напрямах структурної перебудови економіки [4, с. 49].

Від реалізації інвестиційної політики залежать темпи соціально-економічного зростання, збалансованість і ефективність народного господарства.

Мета інвестиційної політики - реалізація стратегічного плану економічного й соціального розвитку країни, пожвавлення інвестиційної діяльності, спрямованої на покращення сучасної економіки і підвищення ефективності виробництва/

Розроблена і прийнята інвестиційна політика має бути виконана з урахуванням чіткого механізму її реалізації, що включає в себе:

- вибір надійних джерел і методів фінансування інвестицій;

- визначення термінів і вибір органів, відповідальних за реалізацію інвестицій політики;

- створення необхідної нормативно-правової бази для функціонування ринку інвестицій;

- створення сприятливих умов для залучення інвестицій [4, с. 52].

Держава може впливати на інвестиційну активність за допомогою різних джерел:

- кредитно-фінансової і податкової політики;

- надання різних податкових пільг підприємствам, які вкладають інвестиції на реконструкцію і технічне переозброєння виробництва;

- амортизаційної політики шляхом створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій, науково-технічної політики тощо [7, с. 89].

Амортизаційна політика пов'язана з науково-технічною й інвестиційною політикою держави. Встановлюючи порядок нарахування і використання амортизаційних відрахувань, держава тим самим регулює темпи і характер відтворення й, у першу чергу, швидкість оновлення освоєних фондів.

При розробці амортизаційної політики держава має дотримуватися таких принципів:

- своєчасно і правильно повинна здійснюватися переоцінка основних фондів, особливо в умовах інфляції;

- норми амортизації мають бути диференційовані залежно від функціонального призначення основних фондів і об'єктивно враховувати їх моральний і фізичний знос;

- норми амортизації мають сприяти розширеному відтворенню;

- амортизаційні відрахування на підприємстві всіх форм власності й організаційно-правових форм господарювання мають використовуватися тільки виходячи з їх функціонального призначення;

- усім підприємствам має бути надано можливість здійснення прискореної амортизації;

- амортизаційна політика має сприяти оновленню основних фондів і прискоренню НТП;

- більше прав має бути надано комерційним організаціям у сфері проведеної ними амортизаційної політики [4, с. 53].

Правильна амортизаційна політика держави дає підприємствам змогу мати достатні інвестиційні кошти для простого і певною мірою розширеного відтворення основних фондів.

Інвестиційна політика пов'язана з науково-технічною політикою.

У сучасних умовах прискорення НТП є важливим фактором піднесення економіки і перетворення країни на могутню індустріальну державу.

Науково-технічна політика є складовою інноваційної політики. Загальноприйнятими пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки є:

- комплексна автоматизація виробництва;

- електронізація господарства;розробка нових матеріалів і технологій виробництва;

- біотехнологія;

- атомна електроенергетика тощо. Вибір пріоритетів необхідний не тільки з-поміж напрямів НТП, а й серед галузей економіки. [4, с. 49].

Відомо, що такі галузі промисловості, як машинобудування, хімічна промисловість і електроенергетика, є локомотивами в прискоренні НТП у всіх галузях. Тому ці галузі мають бути в центрі уваги держави і забезпечуватись необхідними інвестиціями.

Таким чином, продуктивна інвестиційна політика держави неможлива без розробки та реалізації продуманої єдиної науково-технічної політики.

Інвестиційна політика, єдина науково-технічна політика й інші є складовими економічної і соціальної політики держави, вони повинні випливати із неї та сприяти її реалізації.

Крім державної інвестиційної політики, розрізняють: галузеву, регіональну, інвестиційну політику окремих суб'єктів господарювання.

Всі вони взаємопов'язані між собою, але провідними є державна економічна і соціальна політики (див. рис.).

Рис. 1.1. Взаємозв'язок інвестиційної політики [6, с. 129]

Інвестиційна політика на мікрорівні має сприяти пожвавленню інвестиційної діяльності на регіональному та мікрорівні.

Інвестиційна політика у кожному регіоні України має свої особливості, які зумовлені такими факторами:

- економічною і соціальною політикою, що були проведені в регіоні;

- величиною наявного виробничого потенціалу;

- географічним місцезнаходженням; природно-кліматичними умовами; привабливістю регіону для іноземних інвестицій тощо.

Основними завданнями системи управління інвестиційної діяльності в регіоні є:

- визначення пріоритетних напрямів вкладення інвестицій;

- створення інфраструктури інвестиційного ринку;

- створення умов для залучення позабюджетних джерел фінансування інвестицій, у тому числі вільних коштів населення, іноземних та інвестицій з інших регіонів країни;

- забезпечення інтеграції регіонального інвестиційного ринку з міжнародним ринком інвестиційних ресурсів [8, с. 90].

З переходом до ринкових відносин велике значення приділяється напрямам в інвестиційній політиці, які мають бути такими:

а) інвестиції для підвищення ефективності діяльності підприємства: створення умов для скорочення витрат підприємства за рахунок заміни застарілого устаткування, перенавчання персоналу, переміщення виробничих потужностей у регіони з вигідними умовами виробництва і збуту;

б) інвестиції з метою випуску товарів і послуг для всіх сформованих ринків у рамках існуючого виробництва;

в) інвестиції для створення нових виробництв на підприємстві: нових потужностей,освоєних сучасних технологій для випуску продукції, яка раніше не вироблялася підприємством;

г) інвестиції з метою задоволення вимог державних органів управління: нових екологічних норм чи стандартів безпеки.

Для створення ефективної системи залучення іноземних інвестицій необхідна реалізація певних організаційних заходів зі створення єдиної цілісної системи державного управління інвестиційними процесами, яка б приваблювала відповідні структури для роботи з іноземними інвестиціями, узгоджувала діяльність із міжнародними організаціями, проводила експертизи найважливіших проектів і їхній конкурсний відбір.

Особливу увагу слід приділити інформаційному забезпеченню щодо залучення іноземних інвестицій. Необхідно видавати інформаційні бюлетені й рекламну літературу стосовно проблем іноземного інвестування, створити комп?ютерну мережу для обміну інформацією, систему статистичної інформації [6, с. 202].

Як доводить світова практика, система залучення інвестицій має бути орієнтована на:

- систематичне проведення моніторингу й аналізу основних показників інвестиційної діяльності;

- визначення пріоритетних напрямів інвестування, якісну розробку проектів та експертну оцінку об?єктів інвестування;

- визначення можливих джерел інвестування і оцінку їхньої ефективності, проведення рекламних кампаній;

- побудову механізму залучення інвестицій через проведення гнучкої податкової політики, перетворення амортизаційних відрахувань у інвестиційне джерело, створення конкурентного ринкового середовища, формування та розвиток грошового і фондового ринків, сприяння інвестиційній спрямованості процесу приватизації, створення системи гарантій захисту прав іноземних інвесторів;

- створення системи державного нагляду, застосування державного контролю, створення відповідного інфраструктурного забезпечення [5].

2. ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Накопичені за останні роки проблеми соціально-економічного та технологічного розвитку країни призвели до значного відставання за продуктивністю виробництва та рівнем добробуту населення від економік розвинених країн світу та невисоких рейтингових показників навіть серед країн з перехідною економікою. Відсутність належного інституційного та ресурсного забезпечення інвестиційної діяльності та погіршення умов ведення бізнесу сформували, по суті, замкнене коло проблем: падіння виробництва та споживчого попиту, збільшення безробіття, порушення кредитних зв'язків. Уповільнилося державне бюджетне фінансування інвестиційного процесу, масштаби міжнародного економічного співробітництва та обсяги іноземних інвестицій не відповідають потребам економіки України.

Зазначені нижче дані характеризують динаміку окремих макроекономічних показників у 2004-2010 роках.

Таблиця 1.1.

Динаміка ВВП, інвестицій в основний капітал та темпів зростання реальної заробітної плати [9]

Згідно зі Звітом Світового Банку «Стратегічний вибір щодо прискорення та підтримки зростання» (31 серпня 2010 року) зауважується, що серед проблем, які заслуговують на першочергову увагу в Україні для повернення на шлях сталого зростання є подолання фіскальної кризи для відновлення макроекономічної довіри та створення фіскального середовища для інвестицій, необхідних для зростання приватного сектора, покращення інвестиційного клімату і впорядкування фінансової системи для залучення інвестицій у приватний сектор.

За Звітом про глобальну конкурентоспроможність 2010-2011 Україна з індексом (3,9) значно втратила у рейтингу Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), посівши серед 139 країн світу 89-е місце перед Гамбією та Гондурасом. Україна залишилася позаду таких країн, як Естонія, Чехія, Польща, Литва, Азербайджан, Словацька Республіка, Російська Федерація та Казахстан, демонструючи значне відставання від середньосвітового індексу (4,18). Ще більшим є відставання України від інноваційних економік. Минулого року Україна з індексом 4,0 посіла 82 місце серед 133 країн світу.

Ключові проблеми полягають у низькому рівні інституційного розвитку та бізнесової культури. За цим компонентом Україна погіршила свій минулорічний результат - 120 місце з 133 країн - ще на 14 позицій, опинившись майже наприкінці рейтингу. Погіршилася ситуація і на фінансових ринках України (119 місце, 106 - у 2009) [7, с. 15].

Дані Держкомстату про структуру джерел фінансування інвестицій в основний капітал за період 2002-2009 років та обсяги залучення прямих іноземних інвестицій наведено нижче.

Таблиця 2.2.

Структура джерел фінансування інвестицій в основний капітал за період 2002-2009 років та обсяги залучення прямих іноземних інвестицій [9].

Рис. 2.1. Прямі іноземні інвестиції в Україну [10].

Накопичилися численні проблеми і на фондовому ринку. Недостатня ефективність функціонування інноваційних фінансово-кредитних установ та інвестиційних підприємств, відсутність умов для розвитку індустрії прямого інвестування та венчурного капіталу, недостатній розвиток ринку цінних паперів, низький рівень довіри інвесторів тощо звужують можливості країни на ринках капіталу. Це потребує здійснення заходів з консолідації фондових бірж, забезпечення захисту прав споживачів інвестиційних послуг, створення центрального депозитарію цінних паперів, системи клірингу та розрахунків, що мають мінімізувати ризики та підвищити довіру учасників фондового ринку.

В умовах проявлення світових тенденцій дефіциту фінансових ресурсів, що намітилися в 2008-2009 роках, реалізація державою заходів, спрямованих на поліпшення бізнес-клімату, зняття перешкод в інвестуванні та стимулювання залучення приватних інвестицій є нагальною потребою. Внаслідок відновлення світової економіки грошові потоки знов почнуть зростати, і вони будуть спрямовуватися в економіки тих країн, які здійснили необхідні реформи та мають кращі рейтингові показники [7, с. 15].

Соціально-економічний стан розвитку нашої країни на нинішньому етапі робить нагальним проведення активної державної політики з розвитку інвестиційної діяльності, яка сприятиме:

- збалансованому розвитку державного та приватного сектору;

- концентрації зусиль на пріоритетах розвитку, підвищенню привабливості об'єктів інвестування;

- створенню умов як для прямої участі держави в інвестуванні, так і непрямої шляхом стимулювання залучення інвестицій.

Це дасть змогу забезпечувати накопичення капіталу, розгортання технологічного прогресу та структурних перетворень економіки, створювати нові робочі місця і сприятиме підвищенню якості життя населення.

Здійснення державою виваженої інвестиційної політики вимагає застосування програмного методу, який потребує:

- визначення реальних джерел, напрямків та структури інвестицій;

- запровадження комплексних підходів до реалізації інвестиційних програм та проектів за визначеними державою пріоритетами;

- забезпечення розвитку внутрішнього ринку; прогнозованого інтегрування на зовнішні ринки;

- стимулювання збільшення обсягу інвестицій, в тому числі іноземних та спрямування їх, на накопичення основного капіталу та зростання нематеріальних активів.

З метою визначення системного підходу для досягнення вищезгаданих цілей на початку 2010 року Державне агентство України з інвестицій та розвитку ініціювало розроблення проекту Концепції державної цільової економічної програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015 роки [10].

Схвалена Урядом Концепція передбачає розв'язання окреслених вище проблемних питань шляхом виконання таких завдань:

- створення умов для переходу до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки, стимулювання залучення приватних інвестицій, удосконалення законодавства, що регулює інвестиційну діяльність, зняття перешкод в інвестуванні;

- розбудова системи державних інвестицій;

- розвиток інвестиційного ринку та інвестиційної інфраструктури;

- забезпечення розвитку ринку цінних паперів;

- забезпечення підвищення ефективності та посилення прозорості функціонування механізмів державно-приватного партнерства (концесії, спільна діяльність, угоди про розподіл продукції тощо);

- налагодження на державних підприємствах (крім казенних) внутрішньогосподарських відносин, які сприятимуть створенню різноманітних організаційних форм господарювання ринкового типу [5].

ВИСНОВКИ

Інвестиції - найважливіший чинник економічного зростання, що забезпечує збільшення певної частини щорічного реального продукту країни. Однак у перехідний до ринку період найбільшої деградації в Україні зазнала саме інвестиційна діяльність.

Нині стан цієї сфери є досить складним унаслідок зниження ділової активності більшості суб?єктів господарювання, остаточного погіршення інвестиційного клімату та можливостей бюджетів усіх рівнів. Вищезазначене стримує структурну перебудову та перешкоджає розв?язанню нагальних соціально-економічних проблем у суспільстві.

Воднораз на нинішньому етапі розвитку світового господарства однією з найактуальніших проблем для країн з ринковою економікою та країн, що розвиваються, є залучення та ефективне використання іноземних інвестицій. Успішне вирішення цього завдання залежить від вдалої державної політики у сфері регулювання іноземного інвестування. Це пояснюється провідним впливом держави на внутрішньогосподарчі та внутрішньополітичні процеси.

Державне регулювання іноземного інвестування є одним із видів соціального управління та врегульованою нормами права виконавчою й розпорядчою діяльністю відповідних органів державної влади щодо ефективного залучення та раціонального використання іноземних інвестицій з метою економічного зростання та підвищення рівня життя народу. Провідне місце у процесі регулювання іноземного інвестування належить економіці, на яку покладено завдання проведення державної політики щодо іноземного інвестування.

За ринкових умов роль держави полягає у створенні необхідних гарантій, інституцій, певних умов, механізмів розвитку й передачі частки повноважень на місця шляхом реформування як усієї системи влади, так і її структури та функцій.

Тому на сьогодні особливо важливою є необхідність удосконалення державної інвестиційної політики, побудова ефективної системи регулювання інвестиційної діяльності, спрямованої на довготривалу перспективу.

інвестиційний амортизаційний економіка

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.19.1991 №1560-ХІІ (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1991. - №47. - С. 646.

2. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 №93/96-ВР (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - №19. - С. 80.

3. Базилевич В.Д. Ринкова економіка: основні поняття і категорії: Навч. посіб./ В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич. - 2-ге вид. стер. - К.: Знання, 2008 -263 с.

4. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: підручник. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 472 с.

5. Міжнародне співробітництво в інвестиційній сфері та формування позитивного іміджу України. [Електронний ресурс] // Офіційна сторінка Державного агентства України з інвестицій та розвитку. - режим доступу: http://in.ukrproject.gov.ua/index.php?lang=ua&get=591&id=3352

6. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. - К.: Лібра, 2007. - 472 с.

7. Румянцева, С. Місце України на інвестиційному ринку // Цінні папери України. - 2009. - №16. - С.14-15

8. Шосталь, С.О. Джерела та напрямки залучення інвестицій в економіку України // Економіка та держава. - 2009. - №9. - С.89-91.

9. Офіційний веб-сайт Держкомстату України // http://www.ukrstat.gov.ua/

10. Офіційна сторінка Міністерства економіки України // http://www.me.gov.ua/

Размещено на Allbest.ru