Фінансово-правове регулювання розрахунків в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансово-правове регулювання розрахунків в Україні

1. Поняття, сутність і система розрахунків

Як не парадоксально, але в літературних джерелах і нормативно-правових актах досить нечасто можна зустріти узагальнююче визначення розрахунків - значно частіше розкриваються часткові щодо нього поняття - «розрахунки в народному господарстві», «безготівкові розрахунки», «розрахункові правовідносини» та ін. В найбільш загальному розумінні поняття «розрахунків» розглядається як, наприклад, «бути в розрахунку з кимось - не повинен, не зобов'язаний кому-небудь». В правовому розумінні це відображає стан розрахунків як співвідношення вимог і зобов'язань, що, мабуть, є первинним і найбільш важливим розумінням цього терміну. Але в суто правовому аспекті таке бачення відступило на задній план, поступившись таким питанням, як форми і способи розрахунків, аналізу розрахунків з часто-густо вузьких позицій. Однак в літературі останнього часу відмічається і більш широкий підхід до розглядуваного поняття.

Ващенко Ю.В. відзначає множинність розуміння цього терміну і вбачає його неоднозначність у тому, що: «по-перше, під розрахунками розуміють будь-який спосіб припинення зобов'язань між сторонами, в тому числі виконання зобов'язання в натурі та зарахування однорідних зустрічних вимог. По-друге, під поняттям «розрахунки» розуміють саме грошові зобов'язання сторін, платежі. У такому значенні поняття «розрахунки» нерідко обмежують сферою безготівкових розрахунків, що здійснюються суб'єктами господарювання через фінансово-кредитні установи.

Подібні погляди були висловлені в російській літературі. Новосьолова Л.О. виділяє у розрахункових правовідносинах ті з них, які виникають при виконанні грошового зобов'язання платежем та відносини при перерахуванні грошових коштів через банківські установи. Т.Г. Тімакова відзначає, що термін «безготівкові розрахунки зазвичай вживається у двох значеннях. В широкому смислі слова безготівкові розрахунки - це процес припинення грошових зобов'язань між контрагентами без застосування готівкових коштів, тобто шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. У вузькому смислі слова безготівкові розрахунки - це правовідносини, зміст яких складає право вимоги власника рахунку до обслуговуючого його банку про перерахування із вказаного ним рахунку певної грошової суми за вказаними в дорученні реквізитами в певний строк за винагороду, а також обов'язок банку виконати дане клієнтом доручення».

Так чи інакше, але приведені точки зору, відмічаючи широке і вузьке поняття розрахунків, цими та іншими авторами в процесі подальшого дослідження ними зводяться до розгляду лише банківських відносин в аспекті виконання зобов'язань учасників розрахункових відносин. Значно рідше в наукових джерелах виділяється публічно-правова сторона розрахунків, здійснюється аналіз елементів їх внутрішньої структури. Саме це стоїть за «широким» поняттям розрахунків. У «вузькому» ж розумінні під розрахунками маються на увазі скоріше платежі.

Питання про співвідношення термінів «розрахунки» і «платежі» заслуговує особливої уваги. Варто зазначити, що в законодавстві, спеціальних літературних джерелах визначень терміну «платежі» практично немає. У якості виключення можна привести хіба що визначення І.А. Безклубого: «платіж - це дія боржника, спрямована на виконання або часткове виконання грошового зобов'язання шляхом сплати безпосередньо кредиторові певної грошової суми готівкою або зарахування її у безготівковій формі на визначений кредитором рахунок».

Розглядаючи питання про співвідношення цих понять О.П. Подцерковний робить висновок, що вони є тотожними або ж близькими за змістом, а Ю.В. Ващенко приходить до однозначного висновку: «поняття «розрахунок» є більш широким, ніж поняття «платіж», і означає повне або часткове погашення боргу шляхом платежу грошовими коштами або шляхом застосування будь-якого іншого способу розрахунків». Погоджуючись із її думкою, хочеться відмітити, що поняття «розрахунки» є загальною категорією щодо поняття «платіж», який у випадку їх співставлення виступає не як загальне, а як конкретне. Поняття «розрахунки» передбачає цілу сукупність дій, відносин, елементів і може включати в себе декілька платежів. Окремо взятий платіж є передачею грошових коштів незалежно від економічного змісту операції і не дає уявлення про стан розрахунків між сторонами - їх взаємні вимоги можуть не обмежуватись лише платежами.

І.А. Безклубий дає визначення розрахункової банківської операції: "…певна правова дія, що складається з комплексу техніко-юридичних засобів, яка спрямована на здійснення платежу з метою повного або часткового погашення грошового зобов'язання». в цьому висловлюванні проводиться різниця між розрахунками і платежами, але навряд чи можна погодитись із тим, що банки мають мету повного або часткового погашення зобов'язання. В більшості випадків це не їх компетенція і вони можуть просто не знати про загальний стан розрахунків між сторонами, обмежуючись лише питаннями банківського переказу коштів. Ч. 3 ст. 1066 ЦКУ встановлює, що «банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд».

На нашу думку, відмінність розрахунків і платежів полягає в тому, що в платежах не відображається загальне співвідношення вимог і зобов'язань, тобто стан розрахунків. Банк, здійснюючи платіж, є безпосереднім учасником платіжних відносин, через які він стає учасником і розрахункових відносин, але його основна функція - платіжна. На нашу думку, платіжні відносини є частковим випадком розрахункових відносин, їх обов'язковим складовим елементом, елементом виконання зобов'язання, реалізації розрахункових відносин.

Це питання в останні роки набуло особливого значення в тому плані, що в українському законодавстві обидва ці терміни - «розрахунки» і «платежі» вживаються дуже часто, що викликає в ряді випадків необхідність їх чіткого і однозначного тлумачення, але наше законодавство їх іноді чітко не розрізняє. Так, Закон України «Про Національний банк України» у ст. 40, яка носить назву «Регулювання розрахунків» закріплено, що «Національний банк встановлює правила, форми, стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків». Але слід звернути увагу, що чинний закон взагалі не називає якихось функцій НБУ в сфері розрахунків - у п. 6 ст. 7 мова йде лише про те, що центральний банк «визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками». Інструкція ж НБУ з цього приводу носить назву Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Така різноманітність термінів свідчить про те, що законодавство чітко не диференціює ці поняття. Тим часом Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» надав принципово суворого значення термінам «платежі» і «платіжна система», обмеживши їх сферу відносинами між банками та іншими членами платіжної системи в зв'язку із проведенням переказу коштів. До того ж, не зовсім зрозуміло, чому Закон України «Про Національний банк України» встановлює дану функцію НБУ лише щодо економічного обігу - практично НБУ визначає форми розрахункових відносин у всіх сферах і у своїх актах розділяє ці сфери. Так, Правила здійснення переказів іноземної валюти за дорученням та на користь фізичних осіб не стосуються економічного обігу - п. 2 Правил встановлює, що вони не поширюються на перекази, що пов'язані із підприємницькою та інвестиційною діяльністю. Варто також зазначити, що Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, але її вимоги поширюються не тільки на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та є обов'язкові для виконання ними.

Погоджуючись з приведеними вище думками Новосьолової Л.О., Ващенко Ю.В., Тімакової Т.Г. щодо широкого розуміння поняття «розрахунки», хотілося б ще раз ствердити, що «розрахунки» є більш широкою узагальнюючою категорією, ніж «платежі», що вимагає їх більш точного застосування в чинному законодавстві, наукових джерелах та навчальному процесі. На наш погляд, виділення у понятті «розрахунки» їх різних аспектів має, безумовно, позитивне значення, але це питання не зводиться лише до широкого і вузького змісту, а скоріше, означає співвідношення змісту і форми розрахунків: а) у розумінні виконання зобов'язання, як співвідношення вимог і зобов'язань розрахунки розкриваються як зміст; б) як спосіб припинення зобов'язання, перерахування коштів через банківські установи розрахунки постають як форма відповідних відносин, яка скоріше наближається до поняття «платіж». В суто практичному значенні ця різниця проявляє себе так: всі платежі здійснюються за правилами, встановленими НБУ і договорами клієнтів з банками про розрахунково-касове обслуговування. Розрахунки ж в цілому між сторонами можуть відрізнятися особливостями, які випливають із їх договорів, актів управління та інших підстав.

З огляду на викладене вище щодо співвідношення понять «розрахунки» і «платежі», слід відмітити, що, по-перше, функція банківської системи - не стільки розрахункова, скільки платіжна. А тому «поза договорами» існують ще багато відносин. По-друге, порядок розрахунків визначається сторонами, які є власниками. Але сторонами у багатьох відносинах, в яких держава є власником, виступають представники держави - її органи, державні підприємства, установи, організації. Для них держава може встановлювати особливий порядок. Прикладом є податкові та бюджетні відносини. По-третє, виходячи із великого суспільного значення або особливостей виробництва, держава може встановлювати спеціальні режими розрахунків або вводити особливі умови. По-четверте, одним із суб'єктів розрахункових платіжних відносин є банки та інші фінансово-кредитні установи. Двома тісно взаємопов'язаними питаннями спірного характеру стали в літературі питання про сферу розрахунків - чи охоплюються поняттям «розрахунки» тільки безготівкові чи і готівкові розрахунки теж? чи є безготівкові кошти грошима в повному розумінні цього слова? Головним чином, це пов'язано з тим, що грошові розрахунки існують лише у формі готівкових чи безготівкових платежів.

Ще Г. Тіктін стверджував, що в безготівковому обороті гроші реально не виступають у функціях засобу обігу і засобу платежу, а тільки заміщаються обігом грошових правовимог на банк, тобто, що гроші заміняються «правом на гроші». Тому, на думку прихильників даного підходу, у безготівковому обороті відбувається не рух грошей, а заміщення їх кредитом. Як вважає Н.М. Шабанова, записи на банківських рахунках є свідоцтвами на право одержання грошей, що обертаються по рахунках. Про це ж право на гроші, право вимоги говорять і Є.О. Суханов та В.В. Вітрянський.

Деякі автори вважають, що під розрахунками можна розуміти тільки безготівкові розрахунки, а готівкові практично зливаються із товарними відносинами.

Я.А. Куник стверджує, що при готівкових розрахунках немає особливих розрахункових правовідносин - вони зявляються лише при участі у ній банку, появою декількох суб'єктів розрахунків. Не проводить суттєвої різниці між готівковими і безготівковими грошима В.А. Бєлов. Проф. Воронова Л.К. і Кучерявенко М.П. вважають, що розрахунки охоплюють сферу готівкового і безготівкового обігу. Погоджуючись із цією думкою, слід лише зауважити, що готівкові розрахунки не відділяються від безготівкових якоюсь чіткою межею, як це можна зробити висновок із ряду висловлювань окремих авторів. Так, п. п. 2.2 і 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні №637 від 15 грудня 2004 р. встановлює, що «підприємства здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів; підприємства здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку; гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства з іншим підприємством протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств, з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується». Слід, мабуть, погодитися із думкою, що визначальним моментом для констатації факту розрахункового правовідношення є наявність зв'язку між платником і отримувачем коштів з приводу перерахування визначеної грошової суми, а наявність банку у цих відносинах є специфічною ознакою безготівкових розрахунків. На прикладі розрахунків у паливно-енергетичному комплексі можна побачити ланцюг перетворень в процесі руху коштів із готівкових у безготівкові.

Отже, у приведених вище точках зору різних авторів визначення поняття розрахунків здійснюється виходячи із різних вихідних позицій - розрахунків у народному господарстві, готівкових і безготівкових розрахунків, відносин платника і банку, платника і отримувача коштів та ін. Однак є великий сенс у думці Л.В. Бричко про те, що розрахункове правовідношення треба розглядати як сукупність цивільно-правових і фінансово-правових елементів, а їх штучний поділ може призвести до викривлення справжньої природи цього право відношення. Точка зору Воронової Л.К. полягає в тому, що розрахункові відносини є самостійним видом правовідносин, які мають складний, комплексний характер і регулюються нормами цивільного, господарського і фінансового права. Певним чином відповідає цьому і думка Безклубого І. А про те, що «грошове зобов'язання не можна розглядати як категорію, що притаманна лише певній галузі права».

Керуючись викладеним вище поняттям розрахунків, можна спробувати провести їх класифікацію. Система розрахунків визначається системою соціально-економічних відносин, але інструменти розрахунків визначаються державою в особі Національного банку України, виходячи із загальновизнаної, сформованої віками практики, особливостей грошового обігу та ін. При цьому слід враховувати, що розрахунки мають односпрямований характер, оскільки рух коштів відбувається від платника до отримувача.

Враховуючи детальну класифікацію платежів, проведену М.П. Березіною, її висновки взято за основу. В той же час М.П. Березіна, на наш погляд, не зовсім послідовно називає деякі з них елементами розрахунків.

1. За суб'єктами розрахунки можна поділити на розрахунки: а) юридичних осіб між собою; б) розрахунки фізичних осіб між собою; в) розрахунки між юридичними особами і фізичними; г) розрахунки між фізичними особами і юридичними.

2. За сферами здійснення: а) господарські; б) фінансові; в) побутові.

3. За об'єктами: товарні та безтоварні. До числа безтоварних можна віднести розрахунки за платежами до бюджетів, податкові та ін. фінансові розрахунки.

4. З точки зору стану грошей: а) готівкові та б) безготівкові. Готівкові розрахунки поділяються на розрахунки, коли готівка переходить у готівку і випадки, коли готівкові кошти перетворюються у безготівкові. Безготівкові розрахунки, відповідно, теж мають дві форми: а) коли безготівкові кошти переходять у безготівкові; б) коли вони перетворюються у готівкові.

5. За сферами залежно від ступеня індивідуалізації - публічного та приватного характеру.

6. За режимом - загальні і спеціальні.

7. За місцем проведення розрахунків: а) внутрішньодержавні; б) міжміські; в) місцеві; г) міждержавні.

8. За часом здійснення платежу: а) строкові; б) дострокові; в) планові; г) відстрочені; д) прострочені.

9. За платіжними інструментами: а) платіжними дорученнями; б) платіжними вимогами; в) платіжними вимогами - дорученнями; г) векселями; д) чеками; е) акредитивами; інкасовими дорученнями. Платіжні інструменти М.П. Березіна поділяє на: інструменти кредитових переказів, інструменти дебетових переказів, проміжні інструменти; в залежності від речевості носія платіжних інструментів.

10. За комунікаційними системами переказу грошей, телеграфно-телетайпний зв'язок, телефонний зв'язок, електронний зв'язок, міжнародні комунікації SWIFT.

11. За формою розрахунків: перекази відкритий рахунок, акредитиви, інкасо.

12. За способом платежу: валовий спосіб, залік взаємних вимог і зобов'язань.

13. За наявністю гарантії платежу: гарантовані платежі та негарантовані платежі.

14. За наявністю проміжних ланок у розрахунках.

15. За черговістю платежів.

16. За величиною платежів та роздрібні.

Твердохлібова Д.В. виділяє три типи платежів: а) сплата у готівковій формі; б) сплата у безготівковій формі; в) переведення грошей із однієї форми в іншу. Якщо перші два типи платежів зрозумілі, то до третього вона відносить: «внесення коштів на рахунки у банках; зняття коштів з рахунків у банках; купівля комерційними банками один в одного готівкових грошей за безготівкові; купівля комерційними банками у центрального банку готівкових грошей за безготівкові та продаж комерційними банками центральному банку готівкових грошей за безготівкові».

Важливе значення має класифікація за сферами розрахунків. В якості мало чи не найбільш широкого розуміння сфери розрахунків можна привести визначення, яке дає «Фінансово-кредитний словник» щодо поняття «розрахунки в народному господарстві»: «система економічних відносин, які виникають між підприємствами, організаціями, установами і населенням в процесі реалізації товарів та послуг, оплати праці, а також при розподілі та перерозподілі національного доходу через бюджет та в процесі банківського кредитування». За цим визначенням до складу поняття «розрахунки», окрім традиційно розглядуваних товарно-грошових відносин, входять договірні відносини в процесі господарювання, оплата праці, бюджетні та податкові відносини та кредитні відносини, тобто найширше коло відносин. Але бюджетні, податкові та ін. розрахунки знаходяться за межами цивільно-правового регулювання: ст. 1 Цивільного кодексу України, яка визначає коло відносин, що регулюються цивільним законодавством, відносить до предмету його регулювання особисті немайнові, та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

З юридичної точки зору така модель дозволяє виділити в окремі укрупнені групи економічні, побутові, бюджетні і податкові та банківські відносини, кожна з яких характеризується особливим режимом розрахунків. Найбільш детально в юридичній та економічній літературі розглянуто питання розрахунків у народногосподарському комплексі, але, як видно з приведеного вище переліку, ними не вичерпується вся сфера розрахунків і відносно малодослідженою залишається сфера розрахункових відносин у галузях бюджету, оподаткування та ін. Це ж відмічає і Т.Г. Тімакова, - «система розрахунків приймає значну участь у виконанні державою різних функцій в рамках фінансової діяльності, включаючи процес формування та використання державної і муніципальної казни, оскільки розрахунковими є також правовідносини, які виникають при проведенні платежів до бюджетної системи і при здійсненні державних видатків». Тим часом вони за своїм змістом суттєво відрізняються від сфери розрахунків у народногосподарському комплексі. Ці сфери відрізняються публічним характером, побудовою згідно імперативним владним приписам держави і складають предмет виключно фінансово-правового регулювання. Це не змінюється навіть тим, що в означених розрахунках застосовуються деякі зовні звичні для всіх платежів форми, оскільки вони наповнені іншим змістом. Крім того, слід виділити окремо розрахунки підприємств і організацій державної форми власності, а також стратегічно важливі для суспільства розрахунки в паливно-енергетичному комплексі та деяких інших сферах, у яких держава встановлює суттєві обмеження і визначає канали руху грошових коштів.

Викладене вище свідчить про неоднозначну природу розрахунків, різноманітні сфери їх застосування, існування розрахункових відносин, які виникають за волею сторін і відносини, що існують суто внаслідок імперативних, категоричних, владних приписів держави, а також розрахункових відносин в народному господарстві, які владно врегульовані державою. Звідси виникає питання про предмет їх правового регулювання різними галузями права.

2. Розрахункові відносини як предмет правового регулювання

Н.А. Сайфулліна розглядаючи питання системи законодавчих актів про регулювання розрахункових відносин, відмічає, що основне значення в правовому регулюванні розрахункових відносин мають цивільно-правові норми і «з врахуванням цього багато з юристів не схильні скільки-небудь детально розглядати інші нормативні акти, посилаючись на те, що інше правове регулювання знаходиться за межами договору». Однак коло розрахунків «за межами договору» досить широке. І.А. Безклубий відмічає, що «грошове зобов'язання може виникнути не лише на підставі цивільного правочину чи з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, але й на підставах, що викликані трудовими відносинами та адміністративним підпорядкуванням, зокрема, податковими, митними, фінансовими відносинами тощо». Звичайно, це так, але цілком логічним є запитання - якщо підстави виникнення розрахункових правовідносин є різними, то чи може бути єдиним весь подальший характер зазначених розрахунків?

В юридичній літературі можна зустріти різні підходи до аналізу розрахунків. Якщо галузь і наука цивільного права підходить до розрахунків зі сторони договорів і волевиявлення сторін у цих відносинах, то фінансово-правовий аспект розрахунків полягає у широкому організаційно-правовому підході зі сторони позицій держави, а також уповноваженого на регулювання цих відносин центробанку, єдиному, цілісному баченні розрахункових відносин, в яких договір є важливою, але все-таки лише однією із складових частин, елементом економічних, господарських відносин обміну і грошового обігу, формою реалізації якого у господарських відносинах є розрахунки. В будь-якому випадку розрахунки знаходяться в межах правового поля, визначеного державою, а свої норми права держава встановлює виходячи не лише із міркувань необхідності врегулювання цивільно-правових відносин, але і з податкових та інших інтересів держави. Ця ж суспільна необхідність викликає потребу встановлення певних обмежень, пільг або ж і спеціальних режимів розрахунків, які являють собою виключення із загального режиму розрахунків у країні.

При спробі системного погляду на розрахункові правовідносини можна побачити, що у них наявні як цивільно-правові, так і фінансово-правові елементи, що надає їм комплексного характеру, а нормам, що їх регламентують - характеру комплексного правового інституту. Звичайно, волевиявлення суб'єктів договірних розрахункових відносин має місце і це надає цивільно-правовий характер цьому інституту, але це волевиявлення не безмежне, а здійснюється в рамках єдиного середовища, створеного правовим полем в результаті врегулювання державою розрахункових відносин за допомогою владних, імперативних приписів, цінність яких полягає не у владності, а у створенні певного середовища, режиму, в рамках якого протікають цивільно-правові відносини, учасники яких не вирішують в договірному порядку багатьох питань, а сприймають це середовище як щось дане, наперед визначене, те, що не може бути змінене. За своєю природою таким середовищем є публічні вимоги, умови, принципи та ін., які мають загальнообов'язковий характер в рамках яких допускається певне волевиявлення суб'єктів розрахункових відносин. Інакше кажучи, за один із головних критеріїв розподілу цивільно- і фінансово-правового регулювання можна взяти таке: всі відносини договірного характеру, в яких допускається вільне волевиявлення суб'єктів, є цивільно-правовими, а інші відносини, які для них встановлені в обов'язковому порядку, є фінансово-правовими.

У приведених вище точках зору щодо поняття розрахунків виділяються два аспекти їх розуміння: а) розрахунки як зобов'язання і їх припинення; б) розрахунки як банківські відносини, тобто в коло учасників, крім сторін, включаються і банки. Це зумовлює необхідність відокремлення поняття «розрахунки» від поняття «розрахункові відносини». Саме вони складають предмет правового регулювання різних структурних підрозділів системи права, перетворюючись в результаті правової регламентації у розрахункові правовідносини.

Розрахунки охоплюють різноманітні правові відносини: а) між сторонами; б) між платником і банком; в) між отримувачем коштів і банком; г) між банками платника і отримувача. Термін «розрахункові правовідносини» переводить поняття «розрахунки» із широкої соціально-економічної категорії у конкретно-правову, він дозволяє розкрити коло учасників, їх права і обов'язки, розкрити предмет відносин. Предмет розрахункових правовідносин відрізняється від предмету розрахунків, і, якщо розрахунки мають на меті досягнення виконання зобов'язань, то предмет розрахунків для кожного з учасників існує окремо: для боржника сплатити зобов'язання, для кредитора - отримати кошти в належному розмірі своєчасно, а для банку - забезпечити переказ грошових коштів. До цього слід додати, що розрахунки здійснюються між сторонами, а розрахункові відносини - між усіма їх учасниками.

Розрахункові правовідносини відрізняються особливим колом суб'єктів. Значення суб'єктного складу цих відносин відзначав свого часу
Ю.А. Ровінський, який підкреслював, що основною особливістю розрахункових правовідносин є їх суб'єктний склад, обов'язкова участь у них всіх трьох суб'єктів - банку, платника і отримувача коштів. Він, як і інші автори пізніше, виділяв два етапи здійснення розрахункових відносин: на першому етапі виникають відносини між госпорганом і установою банку з приводу відкриття рахунку, а вже на другому приймають участь три суб'єкти. Цю ж думку проводив і Я.А. Куник, відзначаючи, що суб'єкти зазначених відносин не співпадають з суб'єктами вихідного відношення, яке є підставою розрахунків, маючи на увазі участь у них банків чи інших фінансово-кредитних установ, і вважав, що така ознака є головною і дозволяє виділити розрахункові відносини в якості самостійного виду суспільних відносин, відокремити їх від базових товарно-грошових відносин. В стислому вигляді ця особливість розрахункових відносин виділена проф. Вороновою Л.К. і проф. Кучерявенком М.П. - основним критерієм для визначення змісту розрахункового правовідношення є наявність зв'язків між його суб'єктами - платником і отримувачем, - з приводу перерахування певної суми грошових коштів. Наявність установи банку як необхідного елементу суб'єктного складу даного правовідношення доцільно розглядати в якості специфічної ознаки безготівкових розрахунків як підвиду розрахункових правовідносин.

В процесі здійснення господарських відносин розрахунки постають як елемент господарського договору, але набувають відносно самостійного значення, переходячи в площину грошових відносин і здійснюються лише у формах, встановлених законодавством. Розглядаючи це питання О.П. Подцерковний відмічає відособлений процедурний грошовий характер розрахункових відносин та відокремлює їх від вихідних товарно-грошових зобов'язань. Цю ж думку проводить і Д.В. Твердохлібова: «Механізм руху грошей не залежить від змісту економічної операції, яка стоїть за платежем». Таку відокремленість можна побачити як з фінансово-правової, так і з цивільно-правової точки зору - в договорах розрахунки, як правило, виділяються в окремий розділ договору. У фактичних господарських відносинах чітко виділяється дві сторони і складові частини - товарна і грошова. При цьому грошова форма виділяється окремо і може набути самостійної форми існування. Наприклад, у випадку видачі векселя, який має таку рису, як абстрактність, тобто вексель відірваний від основного зобов'язання, є самостійним і безумовним грошовим зобов'язанням, і при розгляді судових справ вже не потребується переглядати всі договірні відносини, які передували видачі векселя. Але і тут можна спостерігати зворотне явище - розрахунки можуть перетворитися на бартерні, тобто обмін товарами. Таким чином, розрахункові відносини виникають із приводу товарних відносин, набуваючи відносної самостійності, що дозволяє в теоретичному плані розглядати їх окремо. В контексті розглядуваної теми слід додати, що у випадках, наприклад, безперервного виробництва і постійної подачі електроенергії чи газу, коли у відносинах із їх виробництва і поставки приймає участь велика кількість суб'єктів, ця самостійність відчувається ще більше, оскільки грошові кошти мають інші шляхи руху, аніж поставки товарів, а, наприклад, при планових платежах створюється ілюзія відірваності від основної операції - подачі електроенергії.

В цивільно-правовій літературі центральним питанням при аналізі розрахунків є їх зміст як виконання зобов'язання, а також форми, якими можуть скористатися учасники розрахунків в межах договірних відносин. Одне із типових визначень дає, наприклад, І.А. Безклубий - «розрахунок в цивільному обороті - це певна правова дія особи, спрямована на часткове або повне погашення грошового зобов'язання. Оскільки розрахунок має правомірний характер, і його метою є досягнення певного результату, він визначається як правочин». В цивільному праві розрахунки визначаються як один із видів зобов'язань - гл. 74 ЦКУ міститься в розділі ЙЙЙ кодексу - «Окремі види зобов'язань». Розрахункові зобов'язання виникають із основного договору, але єдине зобов'язання боржника в процесі виконання зобов'язання супроводжується виникненням відповідних зобов'язань у банків.

Л.Г. Єфімова підходить до розрахунків як до зобов'язань за цивільно-правовим договором, а відносини з банком становлять договір доручення; банк розглядається як агент між клієнтом і контрагентом, фінансовим посередником, але не має ніякого відношення до правовідносин платника і отримувача коштів. Останнє положення у цій думці може мати велике значення для побудови нового бачення розрахунків і буде враховано нижче. Агафонова Н.В., навпаки, підкреслює публічно-правову сторону відносин банка з клієнтом, оскільки банк не може відмовитись від виконання розрахунків.

В той же час ряд авторів підкреслювали наявність у розрахунках елементів, не властивих цивільно-правовому договору: М.Л. Коган відзначив свого часу наявність адміністративних методів, що використовуються в процесі розрахунків, Є.С. Компанієць і Е.Г. Полонський та ін. Своєрідною є думка А.Я. Куника, який вважає, що розрахунки, які здійснюються сторонами цивільно-правового договору через банк, відділяються від договору, з якого вони виникли і набувають певної самостійності, тобто перетворюються в незалежні правовідносини. Банк не втручається в правовідносини з виконання основного договору, але стає одним із суб'єктів розрахункових відносин, суб'єктний склад розрахункових відносин не збігається зі складом правовідносин з надання послуг, за які здійснюються розрахунки. Це перетворює відносини з розрахунків у самостійні, окремі від економічних, грошові відносини, де банк є обов'язковим учасником. Близьку думку висловлював і Ю.А. Ровінський, відмічаючи, що у розрахункових відносинах беруть участь платник, банк платника, одержувач коштів, банк одержувача, кожен з яких має свої завдання, функції і права.

Щоправда, при розрахунках мають місце не лише відносини з банком. Наприклад, Ліберманом Ф.Х. було зазначено, що коли у передбачених законом випадках госпорган сплачує готівковими грошима за продукцію або товари, він здійснює грошові розрахунки, але в цьому випадку немає особливих розрахункових правовідносин. З цим важко погодитись тому, що неможливо собі уявити будь-які, в т. ч. готівкові грошові відносини, тим більше юридичних осіб, в яких були б відсутні якісь юридично значимі документи. Але на сьогоднішній день у готівкових розрахунках присутній цілком очевидний публічно-правовий момент: Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначає цілий ряд публічно правових вимог до здійснення готівкових розрахунків, передбачивши, зокрема, порядок подання звітності і здійснення контролю органами державної податкової служби і Національним банком України, притягнення до відповідальності порушників за розрахунковими операціями органами державної податкової служби України які мають право застосовувати адміністративні та фінансові санкції. Це свідчить, що готівкові розрахунки складають особливу групу розрахункових правовідносин і мають ряд елементів публічно-правового характеру.

В літературі широко розповсюджена і неодноразово обговорювалась думка В.Ф. Кузьміна, який відносить розрахунки до явищ господарсько-правового характеру, вважаючи, що їх неможливо відділити від цивільних, адміністративних та інших елементів.

Норми господарського права регулюють розрахункові операції у сфері економіки, виходячи із предмету цієї галузі права, окресленого ст. 1 - 4 ГКУ. Безпосередньо розрахункам присвячено ряд статей у главі 35 ГКУ - «Особливості правового регулювання фінансової діяльності». Положення ГКУ в частині регулювання розрахунків, в основному, не виходять за межі банківсько-правового регулювання з тією відмінністю, що вони стосуються лише суб'єктів господарювання, а тому не можуть охоплювати всі банківські відносини. Слід, щоправда, відзначити доволі вільне трактування Господарським кодексом України понять «фінанси», «фінансова діяльність» і «фінансова сфера». Зокрема, мається на увазі те, що згідно ст. 341 «розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері». Але ж ст. 4 ГКУ чітко вказує, що «не є предметом регулювання цього Кодексу… фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів».

В цілому позицію ГКУ щодо регулювання розрахункових відносин можна охарактеризувати як таку, що не охоплює в цілому банківських і фінансових відносин, а лише частково встановлює можливості суб'єктів господарських відносин щодо використання ними фінансових і банківських інструментів. Суб'єкти господарювання і органи управління економікою є власниками належних їм сум грошових коштів, але розпоряджатися ними можуть лише з дотриманням двох умов: 1) в правових формах, які визначаються нормами фінансового та банківського права; 2) з врахуванням фінансових інтересів держави, які визначають ряд положень законодавства. Непорушним при цьому залишається право власності суб'єктів господарювання на їх власні грошові кошти, яке і складає основу цивільно- і господарсько-правового регулювання. Однак, як цивільне, так і господарське право не охоплюють своїм регулюванням всю сукупність розрахункових відносин в повному обсязі: 1) цивільне - тому, що розглядає розрахунки лише як один із видів зобов'язання; б) господарське - тому, що регулює розрахунки лише в сфері економіки і лише як посередницькі операції.

В фінансово-правовій літературі неодноразово відмічалась складна юридична природа регулювання розрахункових відносин. Так, проф. Воронова Л.К. відмічає, що ці відносини носять складний, комплексний характер, вони регулюються нормами цивільного, господарського і фінансового права. У правовому регулюванні розрахункових відносин знаходить місце складне переплетіння диспозитивних і імперативних норм. Останні встановлюють права і обов'язки учасників незалежно від волевиявлення сторін. Так, відкриття рахунку супроводжується укладанням відповідних договорів, але сам по собі обов'язок відкрити цей рахунок встановлено імперативними, фінансово-правовими нормами, зафіксованими в одному із принципів безготівкових розрахунків. Правові норми, які регулюють ці відносини, як і багато інших відносин у сфері банківської діяльності, носять складний, комплексний характер, поєднують в собі приватно- і публічно-правові засади, а цілий ряд таких норм не допускає відхилення від них як зі сторони банків, так і зі сторони клієнтів.

Фінансово-правове регулювання розрахункових відносин органічно випливає із предмету цієї галузі права. Після довготривалих дискусій відносно предмету цієї галузі права коло відносин, які його складають, окреслене цілком чітко і відображене у більшості підручників і навчальних посібників однозначно. В фінансовому праві розрахунки розглядаються як один із елементів організації грошового обігу.

В процесі господарського обороту - виробництва, розподілу, обміну і споживання, - створюється валовий внутрішній продукт, який коригується на зовнішньоекономічний оборот, що в сумі створює валовий національний продукт. Процес виробництва супроводжується утворенням широкомасштабного грошового обігу. Розрахунки при такому підході постають як елемент грошового обігу, товарно-грошових відносин, а в більш широкому плані - як частина грошової системи країни, що, за визначенням російських авторів, являє собою «форму організації грошового обігу в країні». Лунц Л.А. відмічав, що з точки зору економічної грошова система розуміється як один із певних, таких, що історично склалися, типів державного регулювання цінності державних знаків. В юридичній та економічній літературі можна відмітити різноманітні точки зору щодо понять «грошовий обіг» та «грошовий оборот», але якщо розглядати їх загалом, то це є процес руху грошей. Так, проф. Л.К. Воронова під грошовим оборотом розуміє сукупність готівково-грошових і безготівкових розрахунків. Близькою є точка зору Б.К. Іришева, який вважає найбільш прийнятним тлумачення грошового обігу як безперервного руху грошей у готівковій і безготівковій формах. М.Д. Барковський розглядає грошовий оборот як сукупність всіх потоків грошових коштів підприємств, господарських і кооперативних організацій, установ і населення, що утворюються в процесі здійснення платежів із використанням грошей, які виступають в функції засобу платежу і засобу обігу. Безготівковий і готівково-грошовий оборот безпосередньо пов'язані між собою і складають єдиний грошовий оборот, розділений тільки на сфери функціонування у вигляді банкнот, казначейських білетів і розмінної монети й у вигляді записів цих грошових одиниць без їх речової участі. Весь безготівковий оборот знаходить свій відбиток на рахунках клієнтів. Ще ширше і дещо інакше підходить до поняття грошового обороту М.П. Березіна, яка визначає його як сукупність усіх платежів, що опосередковують рух вартості в грошовій формі між фінансовими і нефінансовими агентами у внутрішньому і зовнішньому оборотах країни. Таким чином, якщо розуміти під рухом грошей платежі, то позиції цих авторів сходяться в тому, що весь грошовий оборот являє собою сукупність платежів. М.П. Березіна, крім того, поділяє весь грошовий оборот в Росії на банківський і бюджетний.

Лукашев О.А. висловлює ту точку зору, що поняття «грошовий обіг» може бути застосовано тільки до руху готівки. При характеристиці сукупного процесу руху грошових коштів слід використовувати саме термін «грошовий оборот», зміст якого включає поряд із грошовим обігом підсистему безготівкового обороту». Таким чином, з точки зору цього автора найбільш загальним із розглядуваних понять є грошовий оборот, який включає в себе два інші поняття - грошовий обіг і безготівковий оборот. Цей автор дає наступне визначення грошового обороту: «як правова категорія він є врегульованою правовими нормами сукупністю суспільних відносин у межах яких відбувається безперервний процес руху грошей у готівковій та безготівковій формах».

В контексті розглядуваної теми можна привести основні положення концепції авторського колективу під керівництвом М.І. Савлука, викладений у роботі Гроші і кредит, який спробував дати свою версію розмежування понять «грошовий обіг» і «грошовий оборот». Думка цих авторів зводиться до того, що процес безперервного руху грошей між суб'єктами економічних відносин у суспільному відтворенні являє собою грошовий оборот. Такий обіг охоплює переміщення грошей між: окремими підприємствами і організаціями; підприємствами та організаціями і населенням; окремими фізичними особами; комерційними банками і підприємствами і організаціями; комерційними банками і населенням; окремими комерційними банками; комерційними банками і центральним банком; небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями, - з іншого; небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення і банками; окремими небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення. Приводячи таку класифікацію, вказані автори відмічають, що «на кожній із цих ділянок можуть мати місце зустрічні грошові вимоги між суб'єктами обороту, що створює можливість їх взаємного погашення, який зменшує обсяг грошового обороту і потребу в реальних грошах для його обслуговування.

Цими ж авторами запропоновано модель побудови грошових відносин, яку використовують Е.Дж. Долан та Ліндсей Д.Е. Згідно цієї моделі всі учасники грошового обігу об'єднуються у чотири укрупнені групи:

Фірми;

Сімейні господарства;

Уряд;

Фінансові посередники.

Відповідно до цього вказаними авторами виділяються і сектори грошового обороту. Першим із них є сфера обміну і саме вона носить назву грошовий обіг. Відносини в цьому секторі характеризуються еквівалентністю, безповоротністю, прямолінійністю. Відносини обміну мають місце, перш за все, в економічній, банківській сфері, відносинах домогосподарств і опосередковуються купівлею-продажем та іншими операціями. Другим сектором грошового обороту є фінансово-кредитні відносини, які пов'язані з нееквівалентними відносинами. Іншою сферою цього ж сектору є кредитні відносини. Таким чином, автори, які дотримуються цієї позиції, поділяють поняття «грошовий оборот» не за ознакою готівкової чи безготівкової його частин, а виділяють економічні ознаки, сфери економічних відносин. Розрахунки з цієї точки зору постають як частина грошового обороту, яким є «процес безперервного руху грошей між суб'єктами економічних відносин у суспільному відтворенні».

Грошовою одиницею України згідно ст. 99 Конституції, є гривня. Встановлені державою форми організації грошового обігу країни складають грошову систему України. Грошовий обіг - це процес руху грошових коштів для обслуговування економіки, соціальної сфери і населення. Схематично рух грошових коштів виглядає таким чином: а) центробанк випускає грошові кошти у обіг; б) підприємства, установи, організації отримують готівкові кошти в банках за рахунок коштів на їх рахунках або кредиту; в) вони використовуються на оплату праці, інші виплати населенню; г) населення, в свою чергу, використовує їх для купівлі товарів, оплати послуг, інші платежі; д) в результаті ці кошти знову надходять до підприємств, установ, організацій, які повертають їх до банків.

Розрахунки є формами грошового обороту, переміщення коштів між суб'єктами господарювання та іншими відміченими вище суб'єктами. Здійснюючись між сторонами, вони, тим не менш, підлягають регулюючому впливу зі сторони держави. Своєчасна і повна оплата поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, боргових зобов'язань є однією з головних передумов і ознак ефективного функціонування економіки в цілому і кожного її суб'єкта окремо, тому в усіх країнах велика увага приділяється організації грошових розрахунків, утворюються особливі розрахунково-платіжні системи, в центрі яких знаходяться банки, як спеціалізовані грошово-кредитні установи. Банківська система займає чільне місце в організації розрахункових відносин, через банки здійснюються всі безготівкові розрахунки. Банки контролюють і регулюють випуск готівки в обіг, встановлюють ліміт касової готівки для підприємств, установ, організацій, а також є органами валютного контролю.

Таким чином, необхідність злагодженого функціонування системи грошового обігу вимагає розгляду розрахунків як однієї із його найголовніших частин.

Основними моментами в зазначеному процесі є те, що:

держава встановлює грошову одиницю, яка є засобом розрахунків і грошову систему країни;

держава визначає форми розрахунків, в т.ч. безготівкових розрахунків, які є головною формою грошового обігу;

держава проводить організаційно-правові заходи, спрямовані на ефективне здійснення розрахунків і функціонування економіки, в т.ч. запобігання явищам монополізму і розвиток конкуренції;

держава здійснює захист прав учасників розрахункових відносин, зобов'язує їх до належного виконання своїх зобов'язань і встановлює відповідальність за правопорушення в цій сфері;

держава має певні власні інтереси щодо здійснення розрахунків;

держава забезпечує схоронність грошових коштів суб'єктів господарювання;

держава в особі центрального банку зацікавлена в належному грошовому обігу; стимулює здійснення безготівкових розрахунків з метою зменшення кількості готівки в обігу.

Тим самим створюються передумови для проведення розрахунків суб'єктами підприємницької діяльності. В аспекті грошового обігу значення розрахунків зводиться до того, що існує певна залежність у виборі форм регулювання: грошові потоки самі по собі вимагають вибору певного інструментарію для регулювання, які, в свою чергу, визначають зміст управлінських рішень.

О.А. Лукашевим було поставлене й інше питання - чи всі відносини в сфері грошового обороту охоплюються розрахунками? Сам автор дає негативну відповідь - «грошові розрахунки є лише частиною грошового обороту», відзначаючи, що існує значна група відносин, у яких рух грошей як у готівковій, так і у безготівковій формі не пов'язаний з платіжним обов'язком. У якості прикладів таких відносин він називає виготовлення, випуск у обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасацію готівки, касові операції, заміна пошкоджених банкнот і монет, поштові перекази, безоплатне перерахування грошових коштів тощо. Однак більшість із перерахованих відносин дійсно не пов'язані з розрахунками як платіжним обов'язком, але саме тому вони відображають публічно-правову природу фінансово-правового регулювання - нормами, що регламентують ці відносини, визначено правила поведінки щодо публічних коштів. Що ж стосується касових операцій і поштових переказів, то ці відносини певним чином пов'язані з обов'язком платежу. До цього варто тільки додати, що не всі платежі випливають із обов'язку, наприклад, платежі при обміні валюти випливають не із обов'язку, а із волі клієнта.

Питання про поняття розрахунків в суто практичному значенні постає в різних аспектах:

- для законодавця це є питання про регламентацію розрахункових відносин з метою забезпечення економіки і соціальної інфраструктури засобами виконання зобов'язань;

- для Національного банку України, якому передано повноваження з регулювання розрахункових відносин, крім цього, розрахунки постають як засіб здійснення грошового обігу;

- для органів державної податкової служби - як стан виконання грошових зобов'язань, від яких напряму залежать надходження до державного бюджету України і т.д.

Для Кабінету Міністрів України як вищого органу державної виконавчої влади розрахунки складають особливий предмет уваги. По-перше, в аспекті управління економікою стан розрахунків між суб'єктами господарювання є одним із індикаторів здоров'я економіки. По-друге, в процесі здійснення управління економікою КМУ може використовувати розрахунки як інструмент для спрямування грошових потоків і розв'язання оперативних управлінських завдань. По-третє, він може коригувати і регулювати розрахунки підприємств державної форми власності. По-четверте, виходячи з особливостей певної галузі економіки, КМУ може встановлювати певні особливості здійснення розрахунків.

Широка розгалуженість розрахункових відносин, їх велике загальносуспільне значення і особливості обумовлюють систему нормативно-правових актів, що регулюють дані відносини, і їх структуру. Серед правових актів, що регулюють розрахункові відносини, можна виділити декілька груп:

1) Цивільний та Господарський кодекси України, які регулюють загальні основи правового регулювання розрахунків;

2) закони України, зокрема: а) Закон України «Про Національний банк України», що закріплює права Національного банку України по регулюванню розрахунків; б) окремі закони України, якими можуть бути врегульовані певні види розрахунків, що є на найбільш суспільно значимі; в) особливе значення займає Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 року, який є загальним щодо здійснення платежів.

3) підзаконні нормативно-правові акти, прийняті Національним банком України, що встановлюють порядок здійснення розрахунків. В якості прикладів слід назвати, перш за все, Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджену постановою Правління НБУ 21 січня 2004 р. та інші акти.