Центральне місце в системі державних фінансів займає державний бюджет.

Бюджетна система являє собою досить складний механізм, що відбиває особливості тієї або іншої країни, її соціально-економічного ладу, а також державного устрою. Ця система формується на основі всієї сукупності соціально-економічних, правових і інших особливостей, що характеризують ту або іншу державу.

Структура бюджету країни залежить насамперед від її державного устрою. У країнах, що мають унітарний устрій, бюджетний система має як би двох'ярусну побудову -- державний і місцевий бюджети. У країнах з федеративним державним устроєм (США, ФРН) мається проміжна ланка -- бюджети штатів, земель і відповідних їм адміністративних утворень.

Державний бюджет являє собою централізований фонд грошових ресурсів, яким розташовує уряд країни для змісту державного апарата, збройних сил, а також виконання необхідних соціально-економічних функцій. У сучасних умовах бюджет є також могутнім важелем державного регулювання економіки, впливу на господарську кон'юнктуру, а також здійснення антикризових заходів.

Бюджет сучасної держави являє собою складний, багатоплановий документ, що відбиває все різноманіття його функцій. Насамперед, у бюджеті знаходить своє відображення структура витрат і доходів держави. Витрати показують напрямок і мети бюджетних асигнувань. По своїй структурі видаткові статті бюджету підрозділяються: на витрати по державному управлінню; на військові витрати; витрати на соціально-економічні цілі; витрати на господарську діяльність держави; витрати по здійсненню зовнішньоекономічної діяльності.

Розширення функцій держави супроводжується тим, що масштаби державних витрат збільшуються темпами, що значно перевищують темпи росту ВНП. Наприклад, у США державні витрати в XX сторіччі виросли більш ніж у 350 разів. Тільки за період з 1980 по 1989 фин. роки витрати федерального бюджету збільшилися майже в два рази (з 433,5 млрд. дол. до 877,2 млрд. дол.).

До числа найважливіших статей державних витрат відносяться витрати, зв'язані зі створенням найбільш сприятливих передумов для функціонування виробничих секторів економіки. Усе більш значне місце займають і витрати на створення об'єктів соціальної інфраструктури, у першу чергу -- на утворення й охорону здоров'я.

Значну питому вагу продовжують займати військові витрати. Розглядаючи військові витрати, необхідно враховувати не тільки прямі, але і непрямі витрати, до числа яких відносяться виплати відсотків по військових боргах, пенсії і посібника інвалідам воєн, ветеранам і т.д.

Важливою складовою частиною фінансової системи держави є місцеві бюджети. За рахунок їхніх витрат фінансуються в першу чергу об'єкти комунальної власності, будівництво доріг, шкіл, розвиток засобів зв'язку, а також житлове будівництво. Бюджети місцевих органів влади використовуються також на утримання місцевої адміністрації, поліції, органів суду і прокуратури.

Важливе місце у витратах місцевих бюджетів займають також витрати на соціально-культурні нестатки, об'єкти охорони здоров'я, підтримку екологічної рівноваги.

Доходи державного бюджету складаються в першу чергу з податків, стягнутих як центральними, так і місцевими органами влади, державних позик, а також надходжень так званих позабюджетних або цільових фондів. Створення такого роду фондів обумовлено необхідністю мобілізації великих фінансових ресурсів для конкретних цілей, насамперед соціально-економічного характеру. До їхнього числа відносяться соціальне страхування, будівництво доріг, охорона навколишнього середовища, підготовка і перепідготовка робочої сили і багато чого інше. Число їх постійне росте, прикладом чого може бути федеральний бюджет США, у рамках якого нараховується понад 800 подібних фондів.

Загальною матеріальною основою всіх доходів держави є перерозподіл національного доходу, одержавлення значної частини знову створеної в країні вартості. Найважливішими складовими частинами механізму цього перерозподілу є податки, державні позики, а також надходження позабюджетних фондів.

1.1.2 Податки. Принципи і форми оподатковування

Найважливіше місце серед джерел надходжень у державний бюджет займають податки. На їхню частку приходиться до 90% усіх надходжень у бюджети промислово розвинених країн.

Найбільш важливим різновидом податків є прибутковий податок, що включає в себе податок на доходи фізичних осіб, а також податок на прибуток корпорацій. Виробничі об'єднання, підприємства, а також власники капіталу сплачують податок на підставі пред'явлених ними декларацій. Податкова декларація являє собою заяву платника податків про розміри його доходів. Податки з осіб найманої праці стягуються при виплаті їм заробітній платі.

Стягування прибуткового податку починається з визначеного мінімуму (неоподатковуваний мінімум). В разі збільшення номінальних доходів розширюється база прибуткового оподатковування, зростає число платників податків, збільшуються загальні розміри мобілізованих державою фінансових ресурсів.

Нормою податкообкладання є податкова ставка -- розмір податку на одиницю обкладання. Існують різні види податкових ставок. У тому випадку, якщо встановлюється єдиний відсоток сплати податків, незалежно від розмірів доходу, ми маємо справу з пропорційними ставками. У тих випадках, коли ставки зростають зі збільшенням доходів, у наявності прогресивні ставки. У практиці оподатковування зустрічаються також тверді ставки, установлені на одиницю об'єкта, незалежно від її вартості.

Важливе місце в системі оподатковування займає податок з корпорацій, що бере свій початок з періоду першої світової війни. Податки стягуються з чистого прибутку акціонерних компаній, тобто валового прибутку за винятком знижок (наприклад, прискореної амортизації, платежів у благодійні фонди і т.д.). Обкладання податками прибутку корпорацій виробляється в більшості країн по пропорційних ставках.

Історія оподатковування знає і так званий податок на надприбуток, яким обкладається частина прибутку понад визначених розмірів. Така міра носить, як правило, надзвичайний характер і застосовується в надзвичайних ситуаціях воєнного часу або серйозних економічних потрясінь.

До розряду прибуткових податків відносяться також майновий податок і податок на угоди з капіталом. У першому випадку податок стягується з вартості майна (земля, будівлі) і виплачується як фізичними, так і юридичними особами. Податок на угоди з капіталом стягується, головним чином, з доходів від фондових операцій, купівлі-продажу цінних паперів.

Крім прибуткових податків, важливу роль в одержавленні національного доходу грають непрямі податки, що являють собою надбавки до ціни відповідних товарів або послуг. Платником цих податків стає в кінцевому рахунку споживач (покупець) цих товарів.

Хоча головним інструментом мобілізації фінансових ресурсів у бюджет є прямі податки, роль непрямих податків залишається значною.

Непрямі податки існують у даний час у трьох головних різновидах -- акцизи, фіскальні монопольні податки. Найважливіше місце серед них займають акцизи, що являють собою надбавку до ціни товарів або тарифу за послуги. У залежності від особливостей тієї або іншої країни акцизами обкладаються самі різні види товарів масового споживання, а також послуги транспорту, зв'язку, комунального обслуговування і т.д. У сучасних умовах усе більш широке поширення одержує різновид акцизу, що одержал назву податку на додану вартість. При цьому податком обкладається не весь прибуток від реалізації даного товару, а тільки вартість, додана на даному етапі виробничої діяльності.

Фіскальний монопольний податок являє собою непрямий податок на ті товари, виробництво яких є монополією держави. У залежності від конкретної специфіки тієї або іншої країни це можуть бути тютюнові вироби, спиртні напої, сіль і т.д. Надходження від фіскального монопольного податку йдуть, як правило, у державний бюджет, а в деяких країнах частково й у бюджети місцевих органів влади.

До числа непрямих податків відносяться також податки, що являють собою податки, стягнуті під час перевезення товарів через державний кордон. Найбільш важливу роль у сучасних умовах грають податки, стягнуті при імпорті іноземних товарів. За допомогою механізму митних пошлин держава може досить ефективно обмежувати імпорт тих або інших товарів, захищаючи свій внутрішній ринок від іноземної конкуренції.

Поряд з податками центральних органів влади важливу роль у фінансовій системі сучасних держав грають податкові надходження місцевих органів влади. Найбільш важливими серед цих надходжень є податки на власність, а також різного роду непрямі податки (на тютюн, спиртні напої, бензин і т.д.). Оскільки власних податків, як правило, виявляється недостатньо для задоволення потреб місцевої адміністрації, то в багатьох країнах діє система субсидій місцевих органів влади центральним урядом. Субсидії надаються або у формі дотацій (для покриття дефіцитів місцевих бюджетів), або у формі субвенцій (для фінансування цільових заходів). У цілому по своїй природі субсидії є частиною податкових надходжень центральних органів влади, передана в місцеві бюджети.

Значення і роль податків у сучасних умовах виходять далеко за межі забезпечення державних органів фінансовими ресурсами. Податки стали найважливішим засобом одержавлення національного доходу. Вони грають усе більш важливу роль у макроекономічному регулюванні, показником чого є збільшення питомої ваги податкових вилучень у загальному обсязі ВНП.

Податки, здобувають нову якість, виступаючи в ролі одного з важелів регулювання економічної активності, впливаючи на процес відтворення. Вплив цей виявляється досить багатоплановим. Маніпулюючи податками на прибуток, держава робить досить відчутній вплив на процеси нагромадження капіталу Прикладом тому може служити податковий механізм так названої прискореної амортизації, при якому державні фінансові органи дозволяють компаніям відчисляти в амортизаційний фонд суми, значно перевищуючий знос основного капіталу. У результаті значно скорочується розмір підлягаючому обкладанню прибутку, отже, і суми сплати податків. Метод прискореної амортизації є важливим стимулом збільшення капіталовкладень у корпоративному секторі економіки. Його застосування сприяє інтенсифікації науково-технічного прогресу, заохоченню структурних змін в економіці, особливо розвиткові наукомістких галузей.

Міри податкового регулювання широко використовуються для стимулювання конкурентоздатності тих або інших галузей, створення їм найбільш сприятливих умов для нагромадження капіталу, а також заохочення соціально корисної діяльності корпорацій. З цією метою надаються різного роду пільги по сплаті корпоративного податку, а також податку з прибутків у залежності від здійснення корпораціями тієї або іншої діяльності. До мір подібного роду відноситься, наприклад, система податкових заходів для стимулювання компаній видобувних галузей (особливо в нафтовий і газовій промисловості) у виді так званих знижок на виснаження надр Відповідно до цього положення, що добувають компанії мають право різко скорочувати сплату податків під приводом умов видобутку, що погіршуються, корисних копалин, а в ряді випадків і зовсім звільнятися від сплати податків.

За допомогою податкових пільг держава може впливати і на територіальне розміщення продуктивних сил, створення об'єктів інфраструктури і т.д.

Поряд із селективними мірами податкового регулювання держава широко використовує податковий механізм і з метою загального впливу на господарську кон'юнктуру в цілому. Для подолання економічного застою держава за допомогою податкових пільг стимулює капіталовкладення, створює більш сприятливі умови для розширення сукупного суспільного попиту як на споживчі, так і інвестиційні товари. Прикладом великомасштабних заходів щодо стимулювання загальної економічної кон'юнктури може служити велике скорочення податків на початку 80-х років після приходу до влади в США адміністрації Рейгана. Теоретичним обґрунтуванням цієї програми стали розрахунки американського економіста А. Лаффера, що довів, що результатом зниження податків є економічний підйом і зростання доходів держави (крива Лаффера). Відповідно до міркувань Лаффера, надмірне підвищення податкових ставок на доходи корпорацій відбиває в останні стимули до капіталовкладень, гальмує науково-технічний прогрес, що негативно позначається на надходженнях у державний бюджет.

Графічне відображення залежності між доходами державного бюджету і динамікою податкових ставок одержало назву «Кривій Лаффера» (мал. 1).

Мал. 1. Крива Лаффера

На мал. 1 по осі ординат відкладені податкові ставки (R;, по осі абсцис -і надходження в держбюджет (Y)). При збільшенні ставки податку R доход держави в результаті оподатковування збільшується. Оптимальний розмір податкових ставок (Ri) забезпечує масімальні надходження в державний бюджет (Yl). При подальшому підвищенні податків стимули до праці і підприємництва падають, і при 100% оподатковування доход держави дорівнює нулеві, тому що ніхто не захоче працювати безкоштовно. Іншими словами, у тривалій перспективі зниження надмірне високих податків забезпечить ріст заощаджень, інвестицій, зайнятості і, отже, розміру сукупних доходів, що підлягають оподатковуванню. У результаті збільшиться і сума податкових надходжень, збільшиться обсяг державних доходів, зменшиться дефіцит, відбудеться ослаблення інфляції. Зрозуміло, що ефект Лаффера виявляється лише у випадку нормальної дії вільних ринкових механізмів.

Не вдаючись у докладний критичний аналіз цієї теорії, відзначимо лише наступне. Без сумніву, підвищення або зниження податкових ставок гальмує або, навпаки, стимулює вплив на динаміку капіталовкладень. Однак у цілому в умовах ринкової економіки на інвестиції впливає безліч факторів, крім податкових ставок. Найважливіше місце серед цих факторів займають особливості циклу, співвідношення попиту та пропозиції на продукцію тих або інших компаній, динаміка їхніх прибутків.

1.2 Роль фінансових органів у макроекономічній теорії

Фінанси як категорія існують об'єктивно та підпорядковуються економічним законам. Від рівня пізнання їхньої суті та призначення залежить їх використання в економічній системі держави. Водночас будь-яке використання фінансів владними структурами держави є суб'єктивним, тобто на ньому позначаються інтереси певних економічних, соціальних і політичних сил, які можуть не збігатися з інтересами суспільства або більшості його членів.

За умов демократичної держави з ринковою економікою основним призначенням фінансів є забезпечення зростання суспільного добробуту. Для досягнення поставленої мети здійснюється жорстке правове регулювання щодо використання фінансів в економічних і соціальних процесах.

Побудова ефективної фінансової системи потребує великих наукових досліджень, глибокого аналізу причин і наслідків створення та використання фондів фінансових ресурсів, впливу цих процесів на всі аспекти життя держави. У процесі функціонування фінансів виникають певні відносини між суб'єктами створення й використання фондів фінансових ресурсів. Ці відносини мають свою складну структуру, де проявляються інтереси кожного із суб'єктів, значною мірою ґрунтуючись на суперечності. Гармонізація цих інтересів - величезне й складне завдання законотворчої діяльності в державі.

Правове регулювання фінансових відносин, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які поширюється дія правової норми; регламентують права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Суб'єктами фінансових відносин є держава, громадяни та підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо.

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, є системою фінансового права, яка ґрунтується на конституції держави. Так, у розділі 2 Конституції України, де йдеться про права, свободи та обов'язки людини й громадянина, статтею 67 визначено, що кожна особа зобов'язана сплачувати податки і збори за порядком і розмірами, встановленими законом.

У статті 92 зазначено, що виключно законом України встановлюються державний бюджет України і бюджетна система; система оподаткування, податки і збори; засади щодо створення та функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види і типи.

Питання, що торкаються фінансової системи, визначаються також у статтях 95-99, 116, 119, 143 та в деяких інших. На основі Конституції приймається низка законів, що регулюють певні сфери фінансових відносин. Це насамперед Закони “Про бюджетну систему України”, “Про систему оподаткування України” та ін.

Від імені держави організаційну роботу з виконання чинного законодавства проводять фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку та реалізацію фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України.

На колегії розглядаються проекти нового фінансового законодавства, звіти керівних працівників міністерства та підзвітних йому фінансових органів, проекти бюджету і питання контролю за його виконанням. В апараті міністерства створюються управління і відділи. На Міністерство фінансів покладені такі основні функції:

підготовка проекту державного бюджету України, подання його до Кабінету Міністрів, а після схвалення від імені уряду до Верховної Ради;

організація виконання бюджетів, підготовка звіту про його виконання та подання звіту на затвердження до Верховної Ради;

розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів із фінансових питань;

обґрунтування основних положень фінансової політики держави і подання на розгляд уряду і Верховної Ради України концепції бюджетної та податкової політики;

розгляд і реалізація управлінських рішень, пов'язаних із використанням фінансових ресурсів;

здійснення контролю за дотриманням фінансового законодавства всіма органами управління;

керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів;

контроль, ревізія, перевірка фінансово-господарської діяльності всіх державних організацій, установ і підприємств.

Фінансові органи державної адміністрації, а також виконкоми місцевих рад базового рівня виконують свої функції відповідно до чинного законодавства.

Управління фінансами підприємств здійснюють їхні фінансові служби. Відповідно функціонують фінансові підрозділи і на рівні міністерств та відомств. Їхні повноваження дещо різняться щодо підприємств різних форм власності.

До числа органів, що здійснюють управління окремими ланками фінансової системи, належать також Державна податкова адміністрація, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Пенсійний фонд, Міжбанківська валютна біржа, Рахункова палата. Їхні права та обов'язки визначаються відповідними законами.

Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю. Вона здійснює ревізії фінансових органів з питань складання і виконання бюджету, є органом державного контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів, проводить ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державного сектора. Контрольно-ревізійна служба має регіональну структуру, ідентичну системі Міністерства фінансів.

Державне казначейство створено з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету. Оскільки об'єкти фінансування з центрального бюджету держави розташовані на всій території країни, то здійснювати їх обслуговування з єдиного центру украй складно. Казначейство має таку саму регіональну структуру, як і Міністерство фінансів. Розмежування повноважень між регіональними органами в частині фінансування видатків здійснюється за ознаками важливості того чи іншого об'єкта фінансування і місця його розташування.

Державна податкова адміністрація організовує збір податків та контроль за дотриманням податкового законодавства. На неї покладені такі основні функції:

розроблення проектів податкового законодавства;

проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків;

облік платників податків та надходжень їх до бюджету;

контроль за правильністю обчислення податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати;

накладення штрафних санкцій та адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства;

міжнародне співробітництво у сфері оподаткування.

Регіональна структура податкової адміністрації аналогічна системі Міністерства фінансів. Вищою її ланкою є Головна державна податкова адміністрація. Вона розробляє проекти податкового законодавства і організовує податкову роботу та діяльність податкових органів у країні.

Регіональними органами є податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та податкові інспекції в районах і містах обласного підпорядкування. Податкові адміністрації в областях і містах з районним поділом виконують організаційні й консультаційні функції. Безпосередню податкову роботу ведуть податкові інспекції в районах і містах (без районного поділу). Вони здійснюють облік усіх платників, що перебувають на даній території і контролюють їх розрахунки з бюджетом.

Рахункова палата України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням бюджету держави, аналізу бюджетної політики держави, контролю у сфері державного кредиту. Вона відіграє роль експертного органу, роблячи відповідні висновки і даючи рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління. Рахункова палата може проводити також ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи. Рахункова палата ще здійснює контроль з позицій макроекономічного фінансового регулювання.

Аудиторська палата, хоча і не є фінансовим органом, організовує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності й контролює дотримання вимог законодавства з аудиторського контролю.

Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання і подають свої висновки стосовно законності здійснення фінансових операцій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам, достовірності фінансової звітності. Аудиторський контроль має за мету надання консультативної допомоги, за його результатами не приймаються рішення про накладання штрафних санкцій і адміністративних стягнень. Разом з тим аудиторські фірми несуть відповідальність за правильність аудиторського висновку, оскільки після їх перевірок податкова і фінансова звітність перевіряється відповідними органами фінансового контролю.

Національний банк України здійснює емісію грошей, які є інструментом фінансових відносин, і регулює грошовий обіг у країні. Важливе завдання НБУ - організація ефективного функціонування кредитної системи. Він проводить реєстрацію комерційних банків і видає ліцензії на окремі види банківських операцій (наприклад, валютні операції).НБУ здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків за допомогою встановлення економічних нормативів (мінімального розміру статутного фонду, показників ліквідності й платоспроможності та ін.) і розмірів обов'язкових резервів. Важлива його функція в банківській системі - забезпечення проведення міжбанківських розрахунків та кредитування комерційних банків, тобто він є банком банків.

Національний банк проводить значну роботу з обслуговування уряду. Він виконує агентські послуги з розміщення державних цінних паперів і обслуговування державного боргу , організовує касове виконання бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави. Національний банк здійснює валютне регулювання і визначає офіційні курси валют чи валютні коридори.

Комерційні банки формують банківську систему і виконують такі основні функції: акумуляція тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб; проведення безготівкових розрахунків; касове обслуговування готівкового обліку; кредитування; агентські та інші послуги клієнтам банку. В умовах ринкової економіки комерційні банки являють собою серцевину фінансової системи, виконують роль кровоносної мережі в економіці. Концентруючи значну масу фінансових ресурсів і спрямовуючи кредитні потоки, вони відіграють провідну роль у розвитку кожної країни. Тому економічна та фінансова міць країни визначається насамперед потенціалом її банківської системи.

Розрізняють два типи комерційних банків: універсальні й спеціалізовані. Універсальні здійснюють усі види банківських операцій. Спеціалізовані банки проводять тільки окремі види операцій або обслуговують певні галузі. Більшість банків в Україні є універсальними. До спеціалізованих банків відносяться ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші види банків.

За формою власності розрізняють державні, акціонерні й приватні банки. Однак незалежно від форми власності комерційні банки є суб'єктами підприємницької діяльності, яку вони здійснюють на основі комерційного розрахунку.

Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі-продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі, характеризують ринковий курс валют, тобто той, який складається під впливом попиту і пропозиції як на національну, так і на іноземні валюти. Крім того, операції з купівлі-продажу валют здійснюються на міжбанківському валютному ринку.

Страхові компанії укладають угоди на страхування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування , інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, види й умови страхування, установлюють розміри страхових тарифів.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організовує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг. Забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами. Комісія контролює діяльність суб'єктів ринку цінних паперів - емітентів, інвесторів, фінансових посередників, фондових бірж - відповідно до чинного у цій сфері законодавства.

Фондова біржа проводить операції з цінними паперами. Основне її призначення - організація функціонування вторинного ринку. Однак, з одного боку, через неї може здійснюватися і первинне розміщення цінних паперів, а з іншого боку, і вторинний ринок може функціонувати поза біржею. Розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

Виступаючи центром торгівлі цінними паперами, фондова біржа є індикатором ділової активності й проводить котирування акцій. Цим створюється система незалежної і досить об'єктивної оцінки діяльності акціонерних товариств. Тому бюлетені фондових бірж відіграють дуже важливе значення у функціонуванні фінансової системи та економіки країни.

На ринку цінних паперів важливу роль виконують фінансові посередники. За дорученням емітентів вони здійснюють випуск та розміщення цінних паперів на фінансовому ринку, а також проводять операції з купівлі цінних паперів на підставі угод з інвесторами. Діяльність фінансових посередників ґрунтується на їх інформованості та глибоких знаннях ринку цінних паперів.

Пенсійний фонд створений з метою акумуляції і раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і здійснення їх виплат. Пенсійний фонд як орган управління має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду.

Фонди соціального страхування та Українська державна інноваційна компанія виконують аналогічні функції відносно відповідних цільових фондів.

1.3 Макроекономічна теорія розвитку фінансового ринку України