Оцінка впливу позикового капіталу на фінансовий стан підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оцінка впливу позикового капіталу на фінансовий стан підприємства

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади позикового капіталу підприємства

1.1 Сутність, склад, функції та роль позикового капіталу на підприємстві

1.2 Зміст політики управління позиковим капіталом підприємства

1.3 Iнформацiйно-правове забезпечення формування позикового капіталу

2. Аналіз ефективності формування та використання позикового капіталу підприємства

2.1 Аналіз складу та структури позикового капіталу підприємства

2.2 Оцінка впливу позикового капіталу на фінансовий стан підприємства

3. Шляхи підвищення ефективності управління позиковим капіталом підприємства

Висновки

Література

Вступ

Розвиток економіки України в умовах перехідного періоду стримується з багатьох причин, у тому числі через недостатність обсягу і нераціональність структури фінансового капіталу як у масштабі економічної системи країни, так і на рівні окремих суб'єктів господарювання, через відсутність надійних джерел його формування і розширеного відтворення. І тому підприємствам досить важко постійно підтримувати необхідний рівень ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості.

Діяльність суб'єкта господарювання (будь-якої форми власності, організаційно-правового статусу і галузевої спрямованості) безпосередньо залежить від фінансового капіталу, обсяг і структура якого визначається рядом факторів. Основні серед них такі:

теоретична та практична можливості залучення додаткових фінансових ресурсів із різних джерел;

форми власності, організаційно - правові форми підприємництва;

галузева приналежність підприємства;

стратегічні цілі й поточні завдання підприємства;

новостворене або чинне підприємство;

проектні чи фактичні розміри підприємства;

вартість фінансових ресурсів на ринку капіталів;

структура фінансового капіталу, що формується;

віддаленість від ринку ресурсів, товарів і капіталу;

загальноекономічна і політична ситуація в країні;

рівень загального керівництва підприємством.

Зазначені фактори впливають не тільки на обсяг і структуру капіталу, а й на вибір джерел його формування.

Потреба у фінансовому капіталі у міру формування ринкової економіки неухильно зростає як на рівні суб'єктів господарювання, так і усієї економічної системи держави. Це пов'язано з кількома причинами.

По-перше, поглиблення ринкових перетворень сприяє створенню нових підприємств, яким для своєї діяльності необхідно мати достатню кількість коштів, щоб активно функціонувати.

По-друге, за період перетворень в економіці України відбулися значні зміни, які негативно відбилися на процесі формування фінансового капіталу діючих підприємств майже всіх галузей народного господарства.

По-третє, фінансовий капітал у процесі свого інвестування розміщується в різноманітних видах основних і обігових активів, тобто набуває форми матеріальних ресурсів. Більшу частину фінансового капіталу, як правило, вкладено до основних активів, і передусім до основних засобів. У процесі свого використання основні засоби зазнають фізичного і морального зношування. Особливо це відчутно на підприємствах, що функціонують уже багато десятиліть.

Брак фінансового капіталу як у окремих підприємницьких структур, так і в масштабах економічної системи не дає змоги здійснювати нормальний інвестиційний процес, що в умовах відкритої економіки сприяє зростанню конкуренції з боку іноземних фірм, а національні товаровиробники втрачають ринки збуту продукції через їхню низьку конкурентоспроможність, технологічну недосконалість і відносно високу вартість продукції. Втрата ринків збуту, несприятлива ринкова кон'юнктура, значне зношення основних фондів, застарілі технології призводять до того, що більшість підприємств скорочує обсяги виробництва, а в окремих випадках повністю його припиняє, що в кінцевому підсумку веде до зниження прибутку (або до його повної відсутності) і, як наслідок, неможливості формування в достатньому обсязі власного фінансового капіталу.

Метою курсової роботи є дослідження механізму формування структури капіталу підприємства та оцінка впливу на цей процес різноманітних чинників.

Задачами курсової роботи є:

а) розгляд сутності структури капіталу підприємства; визначення основних складових частин капіталу (власного та позикового);

б) розгляд інформаційно-правового забезпечення з питань формування капіталу підприємств;

в) аналіз фінансово-економічного стану ВАТ ”Іванківський хлібозавод”;

г) проведення аналізу складу та структури капіталу ВАТ ”Іванківський хлібозавод”;

д) дослідження ефективності використання капіталу ВАТ ”Іванківський хлібозавод”;

е) пошук шляхів оптимізації структури капіталу із застосуванням сучасних методів та механізмів (за критерієм максимізації фінансової рентабельності та мінімізації середньозваженої вартості).

Предметом дослідження є позиковий капітал підприємства ВАТ ”Іванківський хлібозавод”.

Об'єктом дослідження є ВАТ ”Іванківський хлібозавод”.

1. Теоретичні засади позикового капіталу підприємства

1.1 Сутність, склад, функції та роль позикового капіталу на підприємстві

Капітал - одна з фундаментальних економічних категорій, сутність якої наукова думка встановлює протягом декількох століть. Термін “капітал” походить від латинського “capitalis”, що означає основний, головний. В початкових роботах економістів капітал розглядається як основне багатство, основне майно . В міру розвитку економічної думки це первісно абстрактне і узагальнене поняття капіталу наповнювалось конкретним змістом. Так, у відповідності з принципами наукового світосприйняття меркантилістів, під поняттям капіталу, як основного багатства, розумілось золото, гроші інші скарби будь-якого роду. Економічна школа фізіократів під поняттям капіталу, як основного багатства, розуміла землю і вкладені в неї кошти (“аванси”). Представники класичної політекономії (в першу чергу А.Сміт і Д.Рікардо) суттєво поглибили дослідження сутності капіталу, розширили область його розглядання сферою промислового виробництва. Капітал в економічній практиці марксистів розглядався як засіб експлуатації найманих робітників, а виробничі відносини капіталістичного суспільства - як відносини з приводу розподілу доданої вартості.

Проте не дивлячись на виключну увагу дослідників до цієї ключової економічної категорії, наукова думка і досі не віднайшла досконалого визначення поняття капіталу, котре відповідало б потребам як теорії так і практики.

Ще більшої уваги заслуговує поняття структури капіталу.

Під фінансовою структурою капіталу розуміють співвідношення власних та позикових засобів, що використовуються підприємством у процесi господарської діяльності.

Відповідно i позиковий капітал повинен розглядатись у всіх формах його використання підприємством, включаючи фінансовий лізинг, товарний (комерційний) кредит всіх видів, внутрішню кредиторську заборгованість та інших.

Ефективна фінансова діяльність неможлива без постійного залучення позикових коштів. Використання позикового капіталу дозволяє суттєво розширити обсяг господарської діяльності, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних цільових фінансових фондів, а в кінцевому рахунку - підвищити ринкову вартість підприємства.

Хоча основу будь-якого бізнесу складає власний капітал, на підприємствах багатьох галузей економіки обсяг позикових коштів значно перевищує обсяг власного капіталу. У зв'язку з цим управління залученням та ефективним використанням позикових коштів є однією з найважливіших функцій фінансового менеджера, що направлена на досягнення високих кінцевих результатів господарської діяльності підприємства.

Позиковий капітал, що використовується підприємством, характеризує в сукупності обсяг його фінансових зобов'язань (загальну суму боргу). Ці фінансові зобов'язання в сучасній господарській практиці диференціюється наступним чином (рис. 1.1).

Отже, з урахуванням розглянутих положень поняття структури капіталу можна сформувати наступним чином: “Фінансова структура капіталу являє собою співвідношення всіх форм власних i позикових фінансових коштів, що використовуються підприємством в процесі своєї господарської діяльності для фінансування активів” [31].

Структура капіталу відіграє важливу роль в формуванні ринкової вартості підприємства. Цей зв'язок опосередковується показником середньозваженої вартості капіталу. Тому концепція структури капіталу використовується в одному теоретичному комплексі із концепцією вартості капіталу і концепцією ринкової вартості підприємства.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Форми фінансових зобов'язань підприємства [21]

В процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових зобов'язань виникає потреба в залученні нових позикових коштів. Джерела і форми залучення позикових коштів підприємства доволі різноманітні. Класифікація залучених підприємством позикових коштів за основними ознаками наведена на рис.1.2.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Класифікація залучених позикових коштів [31]

Економічний механізм розглянутого взаємозв'язку дозволяє використовувати в процесі управління комплексом цих показників єдину взаємозв'язану систему критеріїв, методів. Використовуючи таку методологічну систему можна, оптимізуючи значення структури капіталу одночасно мінімізувати середньозважену його вартість і максимізувати ринкову вартість підприємства.

В умовах економіки України на структуру капіталу підприємств на практиці значною мірою впливають такі основні фактори:

галузь виробництва, до якої належить підприємство;

форма організації бізнесу;

обсяги діяльності підприємства;

особливості оподаткування розподіленого та нерозподіленого прибутку;

особливості законодавства про банкрутство;

та інші специфічні фактори.

Зазначені фактори впливають не тільки на обсяг i фінансову структуру капіталу, а й на вибір джерел його формування. При формуванні фінансової структури капіталу фінансисти, як орієнтир, можуть враховувати середньогалузеві значення коефiцієнтiв заборгованості та автономності підприємств відповідної галузі. Для більшої об'єктивності слід визначити рівень відхилення фактичних значень показників фінансової структури капіталу конкретного підприємства від середньогалузевого значення вітчизняних підприємств, а також i в міжнародному порівнянні. Саме середньо галузеві значення показників фінансової структури капіталу в країнах з розвитою ринковою економікою мають бути орієнтиром для українських суб'єктів господарювання. У таблицях 1.1 i 1.2 наводяться значення відповідних показників (у розрізі окремих галузей) вітчизняних підприємств та підприємств ФРН i Швейцарії [93].

Таблиця 1.1 Структура капіталу вітчизняних підприємств (2001-2002 рр.)

Галузі виробництва	Коефіцієнт автономії (власні кошти/ валюту балансу)	Коефіцієнт заборгованості (позиковий капітал/ власний капітал)
	2001 р.	2002 р.	2001 р.	2002 р.
Промисловість	0,31	0,31	2,27	2,23
Хімічна промисловість	0,80	0,79	0,25	0,26
Транспорт i зв'язок	0,51	0,47	0,97	1,04
Будівництво	0,70	0,70	0,44	0,44
Торгівля та громадське харчування	0,17	0,14	4,96	4,84
Постачання та збут	0,25	0,19	3,04	4,23
Сільське господарство	0,75	0,75	0,33	0,34
Всього по підприємствах	0,48	0,45	0,78	1,2

Таблиця 1.2 Структура капіталу підприємств ФРН та Швейцарії

Галузі виробництва	Коефіцієнт автономії (власні кошти/ валюту балансу)	Коефіцієнт заборгованості (позиковий капітал/ власний капітал)
	Німеччина	Швейцарія	Німеччина	Швейцарія
Хімічна промисловість	0,38	0,42	1,6	1,38
Машинобудування	0,20	0,29	4,0	2,44
Електротехніка	0,24	0,22	3,0	3,54
Будівництво	0,06	х	16,2	х
Харчова промисловість	0,21	0,28	4,2	2,57
Текстильна промисловість	0,21	0,34	3,4	1,94
Одяг, взуття тощо	0,18	0,34	5,8	1,94
Торгівля (велика)	0,15	0,28	6,2	2,57
Всього по підприємствах	0,18	0,38	4,6	1,63

Дані таблиці 1.1 свідчать, що у тих вітчизняних галузях виробництва, де оборотність засобів є високою, частка позикових коштів також є високою, i навпаки - там де оборотність менша, коефіцієнт заборгованості менший.

Низький рівень коефіцієнта заборгованості в Україні є наслідком нерозвинутостi кредитних відносин, пояснюється високим рівнем кредитного ризику та прагнення підприємств його зменшити шляхом поліпшення структури капіталу. Високий рівень позикових ресурсів у структурі джерел фінансування німецьких підприємств (табл.1.2) пояснюється сприятливою щодо використання банківських позичок податковою політикою i традиційно високим рівнем довіри між кредитними установами та позичальниками, а з іншого - високим обсягом забезпечення наступних виплат і платежів, які є внутрішнім джерелом формування позикового капіталу. Відносно високий рівень власних джерел фінансування швейцарських підприємств пояснюється дещо нижчим рівнем оподаткування нерозподіленого прибутку порівняно з розподіленим.

Заслуговує на увагу також дослідження структури капіталу підприємств з рівною середньообліковою кількістю працюючих.

Як бачимо в Німеччині спостерігається чітка тенденція до збільшення власних джерел фінансування із збільшенням обсягів діяльності підприємства. У Франції немає чітко визначеної фінансової незалежності від обсягів діяльності. Це можна пояснити відмінностями у галузевій структурі економік цих країн: у Франції переважають підприємства з нижчим рівнем оборотності капіталу, ніж у ФРН. В цілому, середнє значення показника фінансової незалежності німецьких підприємств становить близько 18%, а у Франції 32%.

1.2 Зміст політики управління позиковим капіталом підприємства

В умовах економіки України на структуру капіталу підприємств на практиці значною мірою впливають такі основні фактори: галузь виробництва, до якої належить підприємство, форма організації бізнесу, обсяги діяльності підприємства, особливості оподаткування розподіленого та нерозподіленого прибутку; особливості законодавства про банкрутство та інші специфічні фактори. Зазначені фактори впливають не тільки на обсяг i фінансову структуру капіталу, а й на вибір джерел його формування. При формуванні фінансової структури капіталу фінансисти, як орієнтир, можуть враховувати середньогалузеві значення коефiцієнтiв заборгованості та автономності підприємств відповідної галузі. Для більшої об'єктивності слід визначити рівень відхилення фактичних значень показників фінансової структури капіталу конкретного підприємства від середньогалузевого значення вітчизняних підприємств, а також i в міжнародному порівнянні. Саме середньо галузеві значення показників фінансової структури капіталу в країнах з розвитою ринковою економікою мають бути орієнтиром для українських суб'єктів господарювання.

Позиковий фінансовий капітал підприємств може також утворюватися за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

Перша група - зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп - зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу (рис.1.3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3 Зовнішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємства

Друга група - внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених i прострочених зовнішніх довгострокових i короткострокових зобов'язань (рис.1.4). При нормальній ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового i короткострокового позикового фінансового капіталу.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.4 Внутрішні джерела створення позикового фінансового капіталу [69]

Звернемо увагу й на таку обставину. У перехідній економіці України існують різні типи підприємств. Кожен із них має свої особливості й можливості при формуванні капіталу.

Для державних підприємств джерелами формування фінансового капіталу є: кошти державного чи місцевого бюджету; кошти галузевих цільових грошових фондів міністерств і відомств; державні цільові кредити; фінансовий лізинг; кредити міжнародних організацій і іноземних держав; короткостроковий товарний (комерційний) кредит, наданий постачальниками сировини і матеріалів, а також деякі інші державні фінансові ресурси (рис.1.5.).

Рис. 1.5 Структура джерел формування фінансового капіталу

Політика залучення позикових коштів представляє собою частину загальної фінансової стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення залученого капіталу з різноманітних джерел у відповідності з потребами розвитку підприємства.

Процес формування політики залучення підприємства позикових коштів включає такі основні етапи:

1. Аналіз залучення та використання позикових коштів в попередньому періоді. Ціллю такого аналізу є виявлення обсягу, складу і форм залучення позикових коштів підприємства, а також оцінка ефективності їх використання.

На першому етапі аналізу вивчається динаміка загального обсягів залучення позикових коштів в попередньому періоді, темпи цієї динаміки зіставляються з темпами приросту суми власних фінансових ресурсів, обсягів операційної і інвестиційної діяльності, загальної суми активів підприємства.

На другому етапі аналізу визначаються основні форми залучення позикових засобів, аналізуються в динаміці питома вага сформованого фінансового кредиту, товарного кредиту і внутрішньої кредиторської заборгованості в загальній сумі позикових коштів використовуваних підприємством.

На третьому етапі аналізу визначається співвідношення обсягів використовуваних підприємством позикових коштів по періодах їх залучення.

На четвертій стадії аналізу вивчається склад конкретних кредиторів підприємства й умови надання ними різноманітних форм фінансового і товарного (комерційного) кредитів. Ці умови аналізуються з позицій їхньої відповідності кон'юнктурі фінансового і товарного ринків.

На п'ятій стадії аналізу вивчається ефективність використання позикових коштів в цілому й окремих їхніх формах на підприємстві. Для цих цілей використовуються показники оборотності і рентабельності позикового капіталу.

Результати проведеного аналізу є основою для оцінки доцільності використання позикових коштів на підприємстві .

2. Визначення цілей залучення позикових коштів у майбутньому періоді. Ці кошти залучаються підприємством на строго цільовій основі, що є одним з умов наступного ефективного їхній використання. Основними цілями залучення позикових коштів підприємствами є:

а) поповнення необхідного обсягу постійної частини оборотних активів. В даний час більшість підприємств, що здійснюють виробничу діяльність, не мають можливості фінансувати цілком цю частину оборотних активів за рахунок власного капіталу. Значна частина цього фінансування здійснюється за рахунок позикових коштів;

б) забезпечення формування перемінної частини оборотних активів. Яку б модель фінансування активів не використовувало підприємство, в усіх випадках перемінна частина оборотних активів частково або цілком фінансується за рахунок позикових коштів;

в) формування обсягу інвестиційних ресурсів. Ціллю залучення позикових коштів у цьому випадку виступає необхідність прискорення реалізації окремих реальних проектів підприємства (нове будівництво, реконструкція, модернізація); відновлення основних засобів (фінансовий лізинг) і т.п.

г) забезпечення соціально-побутових потреб своїх робітників. У цих випадках позикові кошти залучаються для видачі позичок своїм робітникам на індивідуальне житлове будівництво і на інші аналогічні цілі;

д) інші тимчасові потреби. Принцип цільового залучення позикових коштів забезпечується й у цьому випадку, хоча таке їхнє залучення здійснюється звичайно на короткі терміни й у невеличких обсягах.

3. Визначення граничного обсягу залучення позикових коштів. Максимальний обсяг цього залучення диктується двома основними умовами:

а) граничним ефектом фінансового ліверіджу. Так як обсяг власних фінансових ресурсів формується на попередньому етапі, загальна сума використовуваного власного капіталу може бути визначена заздалегідь. Стосовно неї розраховується коефіцієнт фінансового ліверіджу (коефіцієнт фінансування), при якому його ефект буде максимальним. З урахуванням суми власного капіталу в майбутньому періоді і розрахованому коефіцієнті фінансового ліверіджу обчислюється граничний обсяг позикових коштів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу;

б) забезпеченням достатньої фінансової стійкості підприємства. Вона повинна оцінюватися не тільки з позицій самого підприємства, але і з позицій можливих його кредиторів, щоб забезпечить згодом зниження вартості притягнення позикових засобів. З урахуванням цих вимог підприємство встановлює ліміт використання позикових коштів в своїй господарській діяльності.

4. Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різноманітних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі різноманітних форм позикового капіталу, що залучається підприємством із зовнішніх та внутрішніх джерел.

5. Визначення співвідношення обсягу позикових коштів , що залучаються на коротко - і довгостроковій основі. Розрахунок потреби а обсягах коротко - і довгострокових позикових коштів на цілях їх використання в майбутньому періоді.

6. Визначення форм залучення позикових коштів. Ці форми диференціюються в розрізі фінансового кредиту; товарного (комерційного) кредиту; інших форм. Вибір форм залучення позикових коштів підприємство здійснює виходячи з цілей і специфіки своєї господарської діяльності.

7. Визначення складу основних кредиторів. Цей склад визначається формами залучення позикових коштів. Основними кредиторами підприємства є звичайно його постійні постачальники, з якими встановлені тривалі комерційні зв'язки, а також комерційний банк, що здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

8. Формування ефективних умов залучення кредитів. До числа найважливіших із цих умов відносяться : а) термін надання кредиту; б) ставка відсотка за кредит; в) умови виплати відсотка; г) умови виплати суми основного боргу; д) інші умови, пов'язані з одержанням кредиту.

9. Забезпечення ефективного використання кредитних ресурсів.

10. Забезпечення своєчасних розрахунків по отриманим кредитам .

На підприємствах, які залучають великий обсяг позикових коштів в формі фінансового та товарного ( комерційного ) кредиту , загальна політика залучення може бути деталізована в розрізі вказаних форм кредиту.

1.3 Iнформацiйно - правове забезпечення формування позикового капіталу

Ефективність будь-якої управлінської системи в значній мiрi залежить від її iнформацiйно - правового забезпечення. Адже від якості використовуємої інформації при прийнятті рішень про формування капіталу в значній мiрi залежать обсяг витрат на залучення капіталу, рівень генеруючої доходності, альтернативність вибору джерел його формування та інші показники, що формують рівень благоустрою власників підприємства і темпи його економічного розвитку. Чим більше розмір фінансового капіталу використовуємого підприємством, чим більше диференційовані його форми і джерела залучення, тим більше стає роль якісної інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень, направлених на підвищення ефективності його формування.

Процес управління фінансовим капіталом базується на використанні складової фінансового менеджменту - правове забезпечення. Через розробку системи законів і інших нормативних актів держава проводить відповідну фінансову політику і здійснює регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств економічними методами.

Правовим забезпеченням формування фінансового капіталу є діючі Закони України, Указ Президента, Постанови Кабінету Міністрів України, Накази та положення міністерств та відомств, установчі договори та статути підприємств.

Правові основи фінансів окремих суб'єктів господарювання перш за все базуються на конституційних нормах. Конституція України є важливим джерелом фінансового права і віддзеркалює в концентрованому вигляді правовий простір, в якому здійснюється розвиток підприємництва в нашій країні. Конституцією України регламентується право громадян на здійснення будь-якого виду підприємницької діяльності, не забороненої законом. Водночас, держава забезпечує розвиток конкуренції в підприємницькій діяльності, здійснює антимонопольне, кредитне, бюджетне та податкове регулювання, захищає права споживачів, контролює якість і безпеку продукції і всіх видів послуг та робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Господарський Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Під господарською діяльністю у Господарському Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у Господарському Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Закон України “Про власність” від 07.02.91 року № 697-XII зі змінами і доповненнями встановлює що “право - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном”. Цим Законом українська держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Законом визначено три форми власності: приватну, колективну, державну. Всі форми власності є рівноправними [1].

Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.91 року №1576-XII заклав підвалини підприємницької діяльності і бізнесової справи [4]. В законі дано визначення господарських товариств, їх видів, кола засновників та учасників товариств, розглянуто їх права, обов'язки, порядок оформлення та зміст установчих документів, визначені органи управління товариством та порядок їх роботи. У ст.12 “Власність та майно товариства” цього Закону сказано “Товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених Законом”.

З метою залучення зовнішніх фінансових ресурсів господарські товариства можуть випускати корпоративні або боргові цінні папери. Умови такої емісії в загальному вигляді регламентуються Законом “Про цінні папери та фондову біржу” від 18.06.91 року. Крім того, підприємства можуть здійснювати фінансові операції різного роду з цінними паперами, керуючись законодавством “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10.12.97 року.

Постановою Правління Національного Банку України від 28 вересня 1995 року № 246 затверджено Положення « Про кредитування». Цим документом визначаються правові положення щодо надання, використання та повернення кредитів. У підприємств може виникати потреба в залученні позикових коштів для здійснення своєї діяльності та отримання прибутку. Найбільш поширеною формою залучення коштів є отримання банківської позики по кредитному договору, за яким банк зобов'язаний виплатити певну суму грошових коштів у певний період під заставу майна або інше забезпечення, узгоджені зі сторонами. Позичальник зобов'язаний використати отримані кошти згідно з цільовим призначенням кредиту, своєчасно повернути його та виплатити певний відсоток за його використання.

Використання застави як форми забезпечення повернення кредиту здійснюється згідно із законом України «Про заставу». Заставляти можна майнові права та майно, яке може бути відчужене заставодержателем і на яке може бути звернене стягнення.

Застава майна може здійснюватись передачею товаророзпорядчого документа підприємством-позичальником кредитору. Застава цінних паперів може здійснюватися передачею їх заставодержателю в депозитне володіння. Майно, яке перебуває у спільній власності підприємств, передається у заставу тільки за згодою всіх співвласників. Заміна предмета застави відбувається за погодженням із заставодержателем.

Ризик випадкової втрати предмета застави несе, як правило, власник закладеного майна. Законом або договором передбачається перебування закладеного майна у володінні заставодержателя, заставодавця або третьої особи.

Державне підприємство, за яким закріплено право державного володіння, самостійно здійснює заставу майна за винятком суцільного майнового комплексу підприємства та його структурних підрозділів, будинків та споруд, застава яких відбувається з дозволу та на умовах, узгоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.

У договорі застави має бути позначене найменування, місцезнаходження сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, розмір та строк виконання зобов'язання, опис, оцінка та місцезнаходження майна, а також інші умови. Договір застави укладається в письмовій формі. Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, товари в обороті або переробці, договір застави нотаріально засвідчується. Нотаріальне засвідчення здійснюється: договору застави нерухомого майна за місцезнаходженням нерухомого майна; договору застави транспортних засобів - за місцем реєстрації цих засобів; договору застави товарів у обороті - за місцем знаходження підприємства.

Інформаційна система формування фінансової структури капіталу підприємства являє собою механізм безперервного цілеспрямованого підбору відповідних інформаційних показників, необхідних для здійснення аналізу планування і підготовки ефективних оперативних рішень по всім аспектам управління об`єктом.

Важлива роль інформації в підготовці і прийнятті ефективних управлінських рішень представляє відповідно високі вимоги до її якості при побудові інформаційної системи формування фінансової структури капіталу. Так, до інформації, включеної в цю систему, висуваються наступні вимоги: значимість, повнота, достовірність, своєчасність, зрозумілість, релевантність (або вибірковість), співставність, ефективність.

Склад системи інформаційного забезпечення управління формування фінансового капіталу, її широта і глибина визначається галузевими особливостями діяльності підприємства , їх організаційно-правовою формою функціонування, обсягом і ступенем диверсифікації фінансової діяльності і рядом інших умов. Конкретні показники цієї системи формуються за рахунок як внутрішніх так і зовнішніх джерел інформації.

Система показників інформаційного забезпечення управління формуванням капіталу, залучених із зовнішніх джерел, поділяється на чотири основні групи:

Показники, що характеризують загальноекономічний розвиток країни;

Показники, що характеризують кон'єктуру ринку капіталу (кредитний ринок, валютний ринок, фондовий ринок);

Показники, що характеризують діяльність контрагентів і конкурентів;

Нормативно-регулюючі показники.

Система показників інформаційного забезпечення управління формуванням джерел, поділяється на три групи:

Показники, що характеризують обсяг і склад капіталу підприємства:

показники, що характеризують загальний обсяг використовує мого капіталу;

показники, що характеризують співвідношення власного і позикового капіталу;

показники, що характеризують співвідношення власного і позикового капіталу, залученого на довго-і короткостроковій основі.

Показники, що характеризують вартість залученого капіталу підприємства:

показники, що характеризують вартість залучення окремих елементів власного капіталу;

показники, що характеризують вартість залучення окремих елементів позикового капіталу.

Нормативно-планові показники, що пов'язані з формуванням фінансової структури капіталу:

система внутрішніх нормативів, що регулюють формування капіталу підприємства;

система планових показників формування фінансового капіталу підприємства.

Використання всіх перелічених показників, які формуються із зовнішніх і внутрішніх джерел, дозволяють створити на кожному підприємстві цілеспрямовану систему інформаційного забезпечення формування фінансового капіталу, орієнтовану як на прийняття стратегічних фінансових рішень, так і на оперативне поточне управління цим напрямом фінансової діяльності.

2. Аналіз ефективності формування та використання позикового капіталу підприємства

2.1 Аналіз складу та структури позикового капіталу підприємства

ВАТ «Іванківський хлібозавод» засноване згідно з наказом № 1006 регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області від 30 липня 1996 року шляхом перетворення державного підприємства Іванківський хлібозавод Чернігівського виробничого об'єднання хлібопекарної промисловості у відкрите акціонерне товариство відповідно до Законів України “Про господарські товариства”.

Основною метою діяльності товариства є виробництво та реалізація хліба та хлібобулочних виробів, виконання робіт, надання послуг для задоволення потреб населення, підприємств, організацій і одержання відповідного прибутку (доходу) для забезпечення розвитку, економічного та соціального потенціалу товариства, виплати дивідендів на випущені акції.

Предметом діяльності є:

виробництво хліба та хлібобулочних виробів;

комерційна діяльність;

надання транспортних та інших видів послуг;

посередницька та товаро-закупівельна діяльність та інша діяльність, яка не заборонена законодавством України та відповідає меті, визначеній статутом.

Товариство є юридичною особою з дня його державної реєстрації, діє на засадах повного господарського розрахунку, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках.

Основні фінансово-економічні показники діяльності ВАТ «Іванківський хлібозавод» наведено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Фінансово-економічні показники діяльності ВАТ «Іванківський хлібозавод» за 2002 - 2004 роки

Показники	Роки	Темп зростання до 2002 року, %
	2002 р.	2003 р.	2004 р.	2003 р.	2004 р.
Обсяг основних фондів (тис.грн.)	2441,9	3003,5	2846,6	123,0	116,6
Обсяг оборотних коштів (тис.грн.)	1255,4	2515,3	3104,3	200,4	247,3
Чисельність працюючих (чол.)	304	348	325	114,5	106,9
Обсяг реалізованої продукції (тис.грн.)	14980,8	17405,4	16442,3	116,2	109,8
Собівартість реалізованої продукції з урахуванням адм.витр., витр. на збут, інш. опер.витр. (тис.грн.)	9634,4	9893,1	9442,5	102,7	98,0
Продуктивність праці (тис.грн./чол.)	3,4	6,8	4,8	200,0	141,2
Фондовіддача	0,4	0,8	0,5	200,0	125,0
Прибуток від операційної діяльності (тис.грн.)	1855,9	2426,3	1556,2	130,7	83,9
Прибуток до оподаткування (тис.грн.)	1037,7	2360,0	1562,9	227,4	150,6
Загальна рентабельність, %	10,8	23,9	16,6	221,3	153,7
Рентабельність продукції, %	19,3	24,5	16,5	126,9	85,5

З вище наведених розрахунків можна зробити наступні висновки. Обсяг основних фондів у 2003-му році збільшився на 23,0 % в порівнянні з 2002-м роком, а вже в 2004-му році він зріс на 16,6 % та дорівнює 2846,3 тис. грн. Збільшення обсягу основних фондів у 2003 році пов'язано з придбанням двох нових Прибалтійських печей, які за своїми виробничими потужностями перевищують старі печі майже в два рази і в свою чергу більш економні по ресурсному споживанню. Хоча собівартість продукції і зросла, але меншими темпами, ніж обсяги реалізації. Нові печі не потребують пекарів, так як ця ділянка виробничого процесу механізована, і, тому в 2004 році відбувається скорочення чисельності працюючих. Логічним є зростання оборотних коштів протягом 2002-2004 р.р. в основному за рахунок зростання грошових коштів - найбільш ліквідних активів, адже зріс обсяг реалізації. А ще це пов'язано з тим, що ВАТ “Іванківський хлібозавод” веде своє господарство, де і вирощує основну сировину для своєї продукції - зерно, на яке у 2003-2004 роках був урожай. У 2003-му році зростання склало 100,4 %, а в 2004-му році - 147,3 %. Хоча протягом 2003-2004 років відбувалося зростання як чисельності працюючих так і обсягу основних засобів, але ця зміна призвела до ефективної виробничої діяльності, а саме до збільшення прибутку. А це значить, що підвищилась як продуктивність праці, так і фондовіддача.

Всі ці позитивні моменти стали причиною зростання у 2003-2004 роках прибутку та загальної рентабельності.

В цілому діяльність ВАТ «Іванківський хлібозавод» за аналізований період можна охарактеризувати як позитивну (є значне нарощення обсягів реалізації, оборотних коштів), що свідчить про розвиток підприємства, і при цьому позитивним моментом стало зростання прибутку та ефективності його діяльності (збільшення рентабельності).

Для аналізу складу та структури капіталу ВАТ «Іванківський хлібозавод» візьмемо дані пасиву балансу 2002-2004 років, причому власний і позиковий капітал охарактеризуємо окремо. Розрахунки представимо у вигляді таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Аналіз складу та структури джерел фінансування ВАТ «Іванківський хлібозавод» за 2002-2004 роки

Показники	На кінець 2002 р.	На кінець 2003 р.	На кінець 2004 р.	Темп росту до 2002 р., %
	тис. грн.	Питома вага, %	тис. грн.	Питома вага, %	тис. грн.	Питома вага, %	2003 р.	2004 р.
Власний капітал, в тому числі:	3198,3	78,1	5131,6	85,8	6037,1	90,2	160,4	188,8
Статутний капітал	1185,3	28,94	1185,3	19,8	1185,3	17,7	100,0	100,0
Інший додатковий капітал	0,4	0,01	0,4	0,01	-	-	100,0	-
Резервний капітал	154,2	3,76	165,5	2,77	248,8	3,7	107,3	161,3
Нерозподілений прибуток	1898,1	46,34	3780,4	63,2	4603,0	68,75	199,2	242,5
Позиковий капітал	897,4	21,91	846,3	14,2	658,1	9,8	94,3	73,3
Поточні зобов'язання, в тому числі:	897,4	21,9	846,3	14,2	658,1	9,8	94,3	73,3
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	527,1	12,87	312,2	5,2	212,0	3,17	59,2	40,2
Поточні зобов'язання за розрахунками	-	-	-	-	-	-	-	-
з одержаних авансів	-	-	-	-	14,0	0,2	-	-
з бюджетом	236,8	5,78	308,8	5,2	203,4	3,03	130,4	85,9
з позабюджетних платежів	10,2	0,25	-	-	-	-	-	-
зі страхування	32,9	0,8	47,6	0,8	64,3	0,96	144,7	195,4
з оплати праці	85,1	2,08	115,9	1,9	149,2	2,2	136,2	175,3
з учасниками	0,1	0,002	0,3	0,01	0,3	0,01	300,0	300,0
Всього джерел	4095,7	100,0	5977,9	100,0	6695,2	100,0	146,0	163,5

Співвідношення власного та позикового капіталу ВАТ „Іванківський хлібозавод” за 2002-2004 р.р. відображено на рисунку 2.1.

Рис. 2.1 Співвідношення позикового та власного капіталу ВАТ „Іванківський хлібозавод” за 2002-2004 р.р.

Аналізуючи структуру капіталу ВАТ „Іванківський хлібозавод” можна сказати, що основну частку в ній протягом аналізуючого періоду займає власний капітал (2002 р.- 78,1 %, 2003 р. - 85,8 %, 2004 р. - 90,2 %).

Отже, ВАТ „Іванківський хлібозавод” організовує свою діяльність за рахунок власних коштів і майже не залежить від кредиторів, а це говорить про тверду позицію підприємства на ринку.

Для забезпечення нормального фінансування підприємства важливе значення має фінансовий прогноз, за допомогою якого можна дослідити і виявити можливі покращення фінансової структури капіталу. Прогнозування здійснюється за допомогою різноманітних математичних моделей.

Економічне прогнозування відбувається на основі економетричних моделей, що базуються на кореляційних зв'язках, які відображають залежність між факторною та результативною ознакою.

Одним з методів прогнозування є метод 1МНК (метод найменших квадратів). Сутність методу полягає в тому, що функція апроксимації будь-якого явища представляється у вигляді більш спрощеної функції (лінійної або комбінації лінійних). Функція для апроксимації підбирається таким чином, щоб середнє квадратичне відхилення (різниця між фактичними та розрахунковими рівнями) було мінімальне.

Розрахунок прогнозу методом 1МНК проведемо засобами Мikrosoft Excel. На основі даних балансів 2002-2004 років спрогнозуємо обсяг капіталу ВАТ «Іванківський хлібозавод» на 2004 та 2005 роки (рис. 2.2).



Рис. 2.2 Динаміка зміни капіталу ВАТ “Іванківський хлібозавод” за 2002 - 2005 р.р.

За результатами прогнозу можна зробити наступні висновки. Як бачимо з наведеного рисунку, капітал підприємства має тенденцію до зростання і протягом 2004 року може збільшитися до 7700,0 тис. грн. Протягом 2005 року зростання відбудеться не значними темпами і капітал складе майже 8000 тис. грн.

Але, звичайно, результати прогнозу не точні (величина достовірності апроксимації R2 = 0,98). З одного боку тенденцію зростання можна охарактеризувати як позитивну, оскільки розшириться обсяг діяльності. Але важливо звернути увагу, за рахунок яких джерел відбудеться збільшення капіталу, оскільки фінансові витрати на залучення коштів можуть надто зменшити прибутковість підприємства.

Аналіз складу та структури позикового капіталу ВАТ „Іванківський хлібозавод” приведемо в таблицю 2.3.

Таблиця 2.3 Аналіз складу та структури позикового капіталу ВАТ «Іванківський хлібозавод» за 2002-2004 роки

Показники	На кінець 2002 р.	На кінець 2003 р.	На кінець 2004 р.	Темп росту до 2002 р., %
	тис. грн.	Питома вага, %	тис. грн.	Питома вага, %	тис. грн.	Питома вага, %	2003 р.	2004 р.
Позиковий капітал, всього	897,4	100,0	846,3	100,0	658,1	100,0	94,3	73,3
Поточні зобов'язання, в тому числі	897,4	100,0	846,3	100,0	658,1	100,0	94,3	73,3
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	527,1	58,7	312,2	36,9	212,0	32,2	59,2	40,2
Поточні зобов'язання за розрахунками:	-	-	-	-	-	-	-	-
з одержаних авансів	-	-	-	-	14,0	2,1	-	-
з бюджетом	236,8	26,4	308,8	36,5	203,4	30,9	130,4	85,9
з позабюджетних платежів	10,2	1,1	-	-	-	-	-	-
зі страхування	32,9	3,7	47,6	5,6	64,3	9,8	144,7	195,4
з оплати праці	85,1	9,5	115,9	13,7	149,2	22,7	136,2	175,3
з учасниками	0,1	0,01	0,3	0,04	0,3	0,05	300,0	300,0
інші поточні зобов'язання	5,2	0,6	61,5	7,3	14,9	2,3	1182,7	286,5

Склад та структура позикового капіталу ВАТ „Іванківський хлібозавод” за 2002- 2004 р.р. відображено на рисунку 2.3, 2.4, 2.5 відповідно.



Рис. 2.3 Склад та структура позикового капіталу ВАТ „Іванківський хлібозавод” за 2002 р.

Рис. 2.4 Склад та структура позикового капіталу ВАТ „Іванківський хлібозавод” за 2003 р.



Рис. 2.5 Склад та структура позикового капіталу ВАТ „Іванківський хлібозавод” за 2004 р.

В структурі короткострокових позикових коштів відбулося багато змін, як позитивних, так і негативних. Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, тобто заборгованість перед постачальниками протягом 2002-2004 років зменшувалась. Так в 2003 році у порівнянні з попереднім вона знизилась на 40,8 %, а в 2004 році - на 59,8 %.Зменшення заборгованості є досить позитивним фактором, оскільки в результаті цього підприємство звільняється від залежності від своїх кредиторів.

Негативним моментом є поява поточних зобов'язань з одержаних авансів у 2004 році (14,0 тис. грн.). Ще одним недоліком є зростання поточних зобов'язань зі страхування та з оплати праці, адже це зростання відбувається щорічно - зі страхування на 44,7 % та 95,4 % , з оплати праці - на 36,2 % та 75,3 % відповідно у 2003 та 2004 роках. Заборгованість з позабюджетних платежів була лише в 2002 році, а в наступні роки вона була вже погашена повністю. Борг за поточними зобов'язаннями за розрахунками з учасниками у 2003 році зріс на 200,0 % у порівнянні з попереднім і склав 0,3 тис. грн., а в наступний рік ця заборгованість залишилась незмінною.

В кінцевому рахунку всі зміни, що відбулися в структурі поточних зобов'язань, призвели до скорочення їх на 5,7 % в 2003 році, а вже на кінець 2004 року на 26,7 %. У майбутньому необхідно розвивати тенденцію до зменшення обсягів поточних зобов'язань зі страхування та оплати праці, оскільки такі зміни сприятимуть збільшенню частки власного капіталу у джерелах фінансування діяльності ВАТ «Іванківський хлібозавод».

Всі аналізовані зміни, які відбулися в структурі власного та позикового капіталу підприємства залежать від питомої ваги кожного з його елементів в загальній сумі капіталу. Чим більша частка того чи іншого елемента в загальному підсумку, тим вирішальніший його вплив на ту чи іншу зміну в складі капіталу протягом періоду, що аналізується.

В цілому аналіз ефективності формування капіталу ВАТ „Іванківський хлібозавод” дає можливість зробити висновок про нарощення обсягів власного капіталу та скорочення загального обсягу позикового капіталу, які представлені поточними зобов'язаннями.

2.2 Оцінка впливу позикового капіталу на фінансовий стан підприємства

Структура капіталу підприємства пов'язана з фінансовим лівериджем. Ліверидж розглядається як важіль, що дозволяє за рахунок незначних зусиль суттєво змінювати результати фінансово-господарської діяльності підприємства. Він полягає у потенційній можливості підприємства впливати на темпи зміни чистого прибутку шляхом зміни обсягів та структури власного та позикового капіталу. У формалізованому вигляді вплив фінансового важеля на фінансові результати підприємства можна представити наступним чином:

,(2.3)

де tчп - темп зміни чистого прибутку;

tоп - темп зміни операційного прибутку;

СДВФ - сила дії фінансового важеля.

.(2.4)

Отже, сила дії фінансового важеля показує у скільки разів темпи зміни чистого прибутку перевищують темпи приросту його операційного прибутку. Таке перевищення забезпечується за рахунок так званого ефекту фінансового важеля.

Ефект фінансового важеля показує, на скільки відсотків підвищується рентабельність власного капіталу підприємства за рахунок залучення в господарський оборот позикового капіталу, незважаючи на його платний характер. Нарощення фінансової рентабельності (тобто рентабельності власного капіталу) може мати місце лише у випадку, коли економічна рентабельність використання всього інвестованого капіталу більше від середнього рівня фінансових витрат, пов'язаних із залученням позикових коштів.

Для визначення ефекту фінансового важеля використовується формула:

;(2.5)

де ЕФВ - ефект фінансового важеля (тобто нарощення рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикового капіталу);

Коп - коефіцієнт оподаткування прибутку;

ЕРа - економічна рентабельність активів (розраховується шляхом відношення операційного прибутку до загального обсягу капіталу, інвестованого в активи підприємства);

СП - середня ставка процента по позиковим коштам (або рівень фінансових витрат);

ПК - позиковий капітал;

ВК - власний капітал.

Ефект фінансового важеля складається з трьох компонентів:

податковий коректор фінансового лівериджу (1-Коп), який показує в якій мірі проявляється ефект фінансового лівериджу у зв'язку з різним рівнем оподаткування прибутку;

диференціал фінансового лівериджу (ЕРа-СП), який характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів та середнім розміром проценту за кредит;

коефіцієнт фінансового лівериджу (ПК/ВК), який характеризує суму позикового капіталу, що використовується підприємством в розрахунку на одиницю власного капіталу.

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати ефектом фінансового лівериджу в процесі фінансової діяльності підприємства.

Таким чином, при незмінному диференціалі коефіцієнт фінансового лівериджу є головним генератором як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансового ризику втрати цього прибутку. Аналогічним образом, при незмінному коефіцієнті фінансового лівериджу позитивна чи негативна динаміка його диференціала генерує як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансовий ризик її втрати.

Знання механізму впливу фінансового лівериджу на рівень прибутковості власного капіталу і рівень фінансового лівериджу дозволяє цілеспрямовано керувати як вартістю, так і структурою капіталу підприємства.

Розрахуємо ефект фінансового важеля та силу дії фінансового важеля для ВАТ «Іванківський хлібозавод». Розмір власного капіталу, суму активів та позикового капіталу візьмемо середні по роках.

%;

%;

%;

;

;

.

З вище наведених розрахунків можна зробити такі висновки. Чим більша частка позикових коштів в структурі капіталу підприємства, тим більший ефект фінансового важеля і рентабельність власного капіталу. Але слід зауважити, що із збільшенням частки позикового капіталу відбувається збільшення сили дії фінансового важеля, що призводить до підвищення ризику неповернення коштів, зменшення дивідендів та падіння курсу акцій. В цій ситуації банк компенсує зростання свого ризику підвищенням ціни свого “товару” - кредиту. Чим менший диференціал, тим більший ризик кредитора. В даному випадку протягом аналізованого періоду для ВАТ «Іванківський хлібозавод» має місце нарощення фінансової рентабельності (тобто рентабельності власного капіталу), так як економічна рентабельність використання всього інвестованого капіталу більша від середнього рівня фінансових витрат, пов'язаних із залученням позикових коштів. Ефект фінансового важеля діє на користь підприємства і збільшує рентабельність власного капіталу.

Показник сили дії фінансового важеля в 2002 та 2004 роках дорівнює 1. Це говорить про те, що ВАТ “Іванківський хлібозавод” на мав фінансових витрат. Темпи зміни чистого прибутку співпадають з темпами приросту операційного прибутку. В 2003 році значення сили дії фінансового важеля зросло на 0,02, тобто темп зміни чистого прибутку більший від темпу приросту операційного прибутку на цю ж величину. Тобто за весь аналізований період сила дії фінансового важеля залишалась майже стабільною. Цей факт є позитивним моментом в діяльності ВАТ „Іванківський хлібозавод”.

Для більш повного уявлення про ефективність використання капіталу підприємства розрахуємо декілька показників.