Вступ

1. Теоретичні засади механізму формування оборотних коштів підприємства

1.1 Економічна сутність оборотних коштів, їх склад та структура

1.2 Основні джерела формування оборотних коштів

1.3 Інформаційно-правове забезпечення формування та управління оборотними активами підприємства

2. Аналіз ефективності формування та використання оборотних коштів ВАТ “Чернігівський молокозавод”

2.1 Фінансово - економічна характеристика ВАТ "Чернігівський молокозавод"

2.2 Аналіз складу та структури оборотних коштів та джерел їх формування

2.3 Оцінка стану оборотних коштів та ефективності їх використання

3. Шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів ВАТ “Чернігівський молокозавод”

Висновки

Література

Додатки

Вступ

оборотний актив формування кошти

В сучасних економічних умовах діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів та самої праці. Серед цих складових важливе місце займають оборотні кошти, тому що від їх ефективного використання та розміщення залежить ефективність фінансової та виробничої діяльності підприємства в цілому, тому суб'єкти господарювання зацікавлені в їх раціональному використанні.

Для підприємства дуже важливо, щоб з мінімально необхідним рівнем наявних оборотних коштів забезпечити безперебійний процес виробництва та реалізації продукції, а також сформувати оборотні активи за рахунок власного і залученого капіталу, щоб забезпечити найбільшу його рентабельність. Джерелами надходження оборотних коштів є реалізація товарів, реалізація майна, зниження розміру дебіторської заборгованості. Напрямком витрат оборотних коштів є закупівля сировини, матеріалів, палива, виплати заробітної плати, нарахування на заробітну плату, списання товарно-матеріальних цінностей на втрати.

Ефективність використання оборотних коштів залежить від багатьох факторів серед яких можна виділити: зовнішні, які здійснюють вплив незалежно від інтересів підприємства і внутрішні, на які підприємство має можливість впливати. До основних зовнішніх факторів, які впливають на стан і використання оборотних коштів, можна віднести такі, як інфляція, криза неплатежів, високий рівень податків, високі ставки банківських кредитів.

Організація оборотних активів полягає в установленні оптимальних обсягів запасів оборотних коштів, достатніх для організації виробництва при мінімальних витратах на їх зберігання.

Питання про склад та структуру джерел формування оборотних коштів дуже важливе тому, що при відсутності власних оборотних коштів підприємство змушене використовувати додаткові ресурси, тобто кредити, на залучення яких необхідно витрачати значні кошти. Тому дуже важливо забезпечити підприємство достатньою кількістю власного оборотного капіталу.

Швидкість обороту оборотних коштів характеризує ефективність їх використання. Її правильний розрахунок має важливе значення для планування забезпечення підприємств оборотними коштами. Підприємства мають прагнути до підвищення швидкості обігу оборотних коштів.

Метою управління оборотними коштами є оптимізація їх структури, раціоналізації обігу, правильному співвідношенні джерел їх формування.

Для реалізації цієї мети підприємство ставить перед собою задачу забезпечення високої фінансової стійкості підприємства в процесі його розвитку шляхом і підтримка постійної платоспроможності підприємства. Досягається це формування ефективної політики фінансування діяльності підприємства, управління формуванням фінансових ресурсів за рахунок різних джерел, оптимізації фінансової структури капіталу.

Оборотні кошти обслуговують всі стадії виробничо-комерційного циклу, тому для забезпечення ефективної діяльності підприємств, їх фінансової стійкості та платоспроможності необхідно знати всі позитивні і негативні моменти політики управління оборотними активами на кожній стадії кругообігу капіталу.

Фінансова політика, яку проводить держава, також може як стимулювати, так і перешкоджати нормальній діяльності підприємства, в тому числі раціональному використанню оборотних коштів. Важлива роль при цьому належить податковій політиці держави. Віднесення ряду податків на собівартість продукції (робіт, послуг), авансовані платежі податку на прибуток, призводять до відвертання оборотних коштів підприємства на невиробничі витрати. Це змушує підприємства шукати додаткові джерела фінансування, що знижує ефективність використання оборотних коштів та призводить до додаткових фінансових втрат підприємства.

Метою курсової роботи є дослідження механізму формування, використання та управління оборотними коштами та аналіз стану та ефективності використання оборотних коштів на даному підприємстві. Дана мета курсової роботи визначає наступні задачі, які необхідно вирішити в процесі проведення дослідження:

- дослідження теоретичних аспектів механізму формування оборотними коштами підприємства, та управління ними;

- розгляд нормативно - правового забезпечення процесу формування та використання оборотних коштів;

- дослідження механізму ефективного формування та використання оборотних коштів на ВАТ “Чернігівський молокозавод”;

визначення резервів підвищення ефективності використання оборотних коштів на ВАТ “Чернігівський молокозавод”.

Механізм формування та використання оборотних коштів підприємства в даний момент часу лише починає формуватися. Тому дослідження даної теми є досить актуальне. Актуальність полягає в тому, що без докорінної перебудови механізму управління оборотними коштами підприємства не можна розраховувати на підвищення ефективності ї фінансово - господарської діяльності, та виходу з економічної кризи всієї України в цілому.

1. Теоретичні засади механізму формування оборотних коштів підприємства

У складі оборотних виробничих фондів виділяють: виробничі запаси, незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу пов'язані з обслуговуванням процесу обігу товару, забезпечують його ритмічність. Це кошти підприємства вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені, але не оплачені, а також кошти в розрахунках та грошові кошти в касі і на рахунках.

Оборотні виробничі фонди вступають у виробництво в своїй натуральній формі і в процесі виготовлення продукції цілком використовуються. Вони переносять свою вартість на виготовлену продукцію. Фонди обігу не беруть участі в створенні вартості, а є її носіями. Після закінчення виробничого циклу, виготовлення готової продукції та її реалізації, вартість оборотних коштів відшкодовується у складі виручки від реалізації продукції (робіт, послуг). Це дає можливість систематичного поновлення процесу виробництва, шляхом безперервного кругообігу коштів підприємства.

Однією з умов безперебійного виробництва є постійне поновлення його матеріальної основи - засобів виробництва. У свою чергу, це зумовлює безперервність рушення самих засобів виробництва що відбувається у вигляді їх кругообігу.

Кругообіг оборотних коштів відбувається за схемою:

Г - Т ….В….Т' - Г'

де Г - грошові кошти авансовані господарським суб'єктом;

Т - засоби виробництва;

В - виробництво;

Т' - готова продукція;

Г' - грошові кошти, отримані від продажу продукції, включають реалізований прибуток;

Оборотні кошти знаходяться на всіх стадіях і у всіх формах виробництва одночасно, що забезпечує його безперервність і безперебійну роботу підприємства.

Вивчення суті оборотних коштів передбачає розгляд оборотних фондів і фондів обігу. Оборотні кошти, оборотні фонди і фонди обігу існують в єдності і взаємозв'язку, але між ними є істотні відмінності, які зводяться до наступного.

Оборотні кошти постійно знаходяться у всіх стадіях діяльності підприємства, в той час як оборотні фонди проходять виробничий процес, замінюючись все новими партіями сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Виробничі запаси, будучи частиною оборотних фондів, переходять в процес виробництва, перетворюються в готову продукцію і покидають підприємство. Оборотні фонди повністю споживаються в процесі виробництва, переносячи свою вартість на готовий продукт. Їх сума за рік може в десятки разів перевищувати суму фондів обігу, що забезпечують при здійсненні кожного кругообіг переробку або споживання нової партії предметів праці і що залишаються в господарстві, здійснюючи замкнений кругообіг.

Оборотні кошти часто ототожнюються з грошовими коштами. Тим часом не можна в прямому значенні називати їх грошовими коштами. Кошти, зайняті у виробництві і обігу, не треба ототожнювати з грошима. Сукупна вартість авансується в формі грошей і, пройшовши процес виробництва і обігу, знов приймає цю форму. Грошові кошти є посередником в рушенні коштів. Сукупна вартість, виражена в грошах, перетворюється в реальні гроші тільки часом і по частинах.

Отже, оборотні кошти являють собою вартість, що авансується в грошовій формі для планомірного утворення і використання оборотних виробничих фондів і фондів обігу в мінімально необхідних розмірах, що забезпечують виконання підприємством виробничої програми і своєчасність здійснення розрахунків.

Ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства багато в чому залежать від його забезпеченості оборотними коштами. Недолік коштів, що авансуються на придбання матеріальних запасів, може привести до скорочення виробництва, невиконання виробничої програми. Зайве відволікання коштів в запаси, що перевищують дійсну потребу, приводить до омертвіння ресурсів, неефективного їх використання.

Оскільки оборотні кошти включають як матеріальні, так і грошові ресурси, від їх організації і ефективності використання залежить не тільки процес матеріального виробництва, але і фінансова стійкість підприємства. За функціональною ознакою оборотні кошти поділяються на оборотні фонди і фонди обігу. Розподіл необхідний для окремого обліку й аналізу часу перебування оборотних коштів в процесі виробництва й обігу. Склад і структура оборотних коштів за цією ознакою наведені в рис. 1.1.

Рисунок 1. 1 Склад і розміщення оборотних коштів

Залежно від практики контролю та планування оборотні кошти поділяються на нормовані і ненормовані.

Обсяг нормованих оборотних коштів розраховується з урахуванням факторів, які впливають на їх розмір, виходячи з головного призначення оборотних коштів - забезпечення безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції.

До нормованих належать виробничі запаси, незавершене виробництво та залишки готової продукції.

До ненормованих коштів належать інші елементи фондів обігу, тобто відправлена користувачам, але неоплачена продукція і всі види грошових коштів і розрахунків.

Норматив оборотних коштів, що авансуються в сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати, визначається за формулою:

Н = Р * Д (1.1)

де Н - норматив оборотних коштів в запасах сировини, основних матеріалів і купованих напівфабрикатів;

Р - середньодобова витрата сировини, матеріалів і купованих напівфабрикатів;

Д - норма запасу в днях.

Середньодобова витрата по номенклатурі споживаної сировини, основних матеріалів і купованих напівфабрикатів обчислюється шляхом розподілу суми їх витрат за відповідний квартал на кількість днів в кварталі.

Норма запасу в днях по окремим видам сировини, матеріалів і напівфабрикатів встановлюється виходячи з часу, необхідного для створення транспортного, підготовчого, технологічного, поточного складського і страхового запасів.

Норматив оборотних коштів на допоміжні матеріали встановлюється по двох основних групах. До першої групи відносяться матеріали, що витрачаються регулярно і у великих кількостях. Норматив розраховується так само, як на сировину і основні матеріали. У другу групу включаються допоміжні матеріали, що використовуються у виробництві рідко і в незначних об'ємах. Норматив обчислюється аналітичним методом на основі даних за попередні роки.

Норматив оборотних коштів в незавершеному виробництві визначається за формулою:

Н = Р * Т * К (1.2)

де Р - одноденні витрати на виробництво продукції;

Т - тривалість виробничого циклу в днях;

К - коефіцієнт наростання витрат.

Одноденні витрати визначаються шляхом розподілу витрат на випуск валової (товарної) продукції відповідного кварталу на 90.

Добуток тривалості виробничого циклу на коефіцієнт наростання витрат являє собою норму запасу в днях по статті «незавершене виробництво».

Якщо основна частка витрат поступає у виробництво на самому початку виробничого циклу (одноразові), а інші (наростаючі) витрати розподіляються протягом виробничого циклу відносно рівномірно (в серійному виробництві), коефіцієнт визначається за формулою:

К_нв=(А+Б:2):(А+Б), (1.3)

де А - одноразові витрати на початку виробничого циклу;

Б - інші витрати, що входять в собівартість продукції.

Норматив по статті «Витрати майбутніх періодів» обчислюється за формулою:

Н_мп = Р_о+ Р_п - Р_с, (1.4)

де Р_о - сума витрат майбутніх періодів на початок періоду, що планується;

Р_п - витрати, що проводяться в плановому періоді по кошторису, що планується;

Р_с - витрати, що включаються в собівартість продукції періоду, , що планується;

Готова продукція, виготовлена на підприємстві, характеризує перехід оборотних коштів з сфери виробництва в сферу обігу. Це єдиний елемент фондів обігу, який нормується.

Норматив оборотних коштів на готову продукцію визначається за формулою:

Н_р = Р₁ Д₁, (1.5)

де Р₁ - одноденний випуск товарної продукції по виробничій собівартості;

Д₁ - норма запасу в днях.

Норма оборотних коштів по готовій продукції визначається окремо для готової продукції на складі і для товарів відвантажених, по яких розрахункові документи знаходяться на стадії оформлення.

Таким чином встановлюються приватні нормативи по кожному елементу оборотних коштів, що нормуються. Потім визначається сукупний норматив оборотних коштів, що відображає загальну потребу підприємства у власних оборотних коштах в періоді, що планується, шляхом складання окремих нормативів.

1.2 Основні джерела формування оборотних коштів

Оборотні кошти підприємств покликані забезпечувати безперервний їх рух на всіх стадіях кругообігу з тим, щоб задовольняти потреби виробництва в грошових і матеріальних ресурсах, забезпечувати своєчасність і повноту розрахунків, підвищувати, ефективність використання оборотних коштів.

Всі джерела фінансування оборотних коштів поділяються на власні, позикові і залучені. Власні кошти грають головну роль в організації кругообігу фондів, оскільки підприємства, працюючі на основі комерційного розрахунку, повинні володіти певною майновою і оперативною самостійністю з тим, щоб вести справу рентабельно і нести відповідальність за рішення, що приймаються.

Джерела формування оборотних коштів в значній мірі визначають ефективність їх використання. Встановлення оптимального співвідношення між власними та залученими джерелами, обумовлене специфічними особливостями кругообігу оборотних фондів.

В процесі формування оборотних коштів повинна бути забезпечена підвищена відповідальність за ефективне та раціональне використання оборотних коштів. Достатній мінімум власних та позичкових коштів повинен забезпечити безперервність їх руху на всіх стадіях кругообігу. Це задовольнить потреби виробництва в матеріальних та грошових ресурсах, забезпечить своєчасні та повні розрахунки з постачальниками, бюджетом, банками та іншими господарськими ланками.

Власні оборотні кошти грають головну роль в організації кругообігу фондів, тому що підприємства повинні володіти майновою та оперативною самостійністю для того, щоб ефективно займатися підприємницькою діяльністю. Власні оборотні кошти свідчать про ступінь фінансової стійкості підприємства. Формування оборотних коштів відбувається в момент організації підприємства, коли створюється його статутний фонд. Джерелом формування в цьому випадку служать інвестиційні кошти засновників підприємства. В процесі роботи джерелом поповнення оборотних коштів є одержаний прибуток, та прирівняні до власних кошти, так звані стійкі пасиви, випуск цінних паперів. Прибуток спрямовується на покриття нормативу оборотних коштів у процесі розподілу. Підприємства мають право використовувати прибуток на свій розсуд, крім тієї частини, котра підлягає оподаткуванню та іншим відрахуванням у відповідності з законодавством. Розвиток конкуренції викликає необхідність спрямувати прибуток, котрий залишився у розпорядженні підприємства, перш за все на розширене виробництво. Величина прибутку визначається в процесі фінансового планування і залежить від факторів: розміру приросту нормативу оборотних коштів, очікуваного загального обсягу прибутку, приросту стійких пасивів, можливості залучення позичкових коштів.

Формування оборотних коштів за рахунок власних джерел, в основному, - це використання коштів із прибутку самого підприємства.

При цьому розрізняють:

активне (відкрите) самофінансування, можливість якого з'являється в такому випадку, коли балансовий прибуток залишається в розпорядженні підприємства, тобто збільшує власний капітал;

неактивне (закрите) самофінансування, можливість якого з'являється в наслідок заниженої оцінки майна чи занижених відрахувань в резервний фонд, що в відповідності з критеріями балансового права не відображено в балансі або сховано в пасивних позиціях, а фактично зменшує податки і роз поділяючу частину прибутку.

Самофінансування має цілий ряд «плюсів»:

за рахунок додаткового власного капіталу збільшується сума оборотних коштів підприємства;

створення і ріст власного капіталу проходить прогресивно;

виключаються витрати по фінансуванню;

з'являється можливість дострокового повернення зовнішнього капіталу і зменшення витрат по виплаті процентів на нього;

підприємство стає більш незалежним від зовнішнього капіталу;

полегшується процес прийняття рішень по подальшому розвитку за рахунок додаткових інвестицій.

В сфері формування оборотних коштів самофінансування грає велику роль, оскільки залежить від розміру валового прибутку, виплати процентів по залученому капіталу, податків на прибуток, дивідендів і других показників.

До недоліків самофінансування можна віднести:

можливість приховування фактичної рентабельності і покриття збитків;

можливість появи у акціонерів недовіри до керівництва підприємства і спорів з ними по розмірам дивідендів;

створення додаткового власного капіталу практично створюється за рахунок споживачів.

Стійкі пасиви - це кошти, які не належать підприємству, але постійно знаходяться в його обігу. Вони є джерелом формування оборотних коштів в сумі їх мінімального залишку. До них відносяться: мінімальна перехідна заборгованість по оплаті праці робітникам підприємства; резерви на покриття наступних витрат; мінімальна заборгованість перед бюджетними та позабюджетними фондами; перехідні залишки фонду споживання; кошти кредиторів, одержані у вигляді передоплати за продукцію (товари, послуги); перехідні залишки фонду споживання та інші [23].

Резерв на покриття наступних витрат формуються для резервування коштів на оплату відпусток робітникам підприємства та інші подібні витрати.

Мінімальна заборгованість перед бюджетом та позабюджетними фондами постійно переходить з місяця в місяць. Платежі в бюджет здійснюються на основі діючого законодавства.

Нестача власних оборотних коштів у підприємств при переході до ринкової економіки часто виникає у зв'язку з високим рівнем інфляції, ростом цін, а також внаслідок недоодержання запланованого прибутку або нераціонального його використання. Нестача власних оборотних коштів покривається за рахунок коштів підприємства, перш за все частини чистого прибутку, а також в процесі розподілу валового прибутку можуть бути створені резервні фонди, частина котрих також використовується на покриття недостачі в оборотних коштах.

Зовнішнє фінансування - це використання коштів кредитно-фінансових установ, фінансових компаній, населення.

Основа цього виду фінансування - не участь, а кредитні відносини, ведучі, з одного боку, до додаткових затрат за рахунок обов'язкових платежів по деяких операціям - оплата відсотків і погашення кредиту, і, з другої сторони до зменшення оподаткованого прибутку із-за збільшення внутрішніх затрат за рахунок оплати відсотків.[9]

Формування оборотних коштів за рахунок залученого капіталу поділяється на два види: фінансування на основі короткострокового залученого капіталу і довгострокового (більше чотирьох років) капіталу.

Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок власних джерел: прибутку, статутного капіталу, резервного фонду, фонду накопичення та цільового фінансування. Однак в силу цілого ряду об'єктивних причин (інфляція, ріст обсягів виробництва, затримки в оплаті праці, рахунки клієнтів) у підприємства виникають тимчасові додаткові потреби в оборотних коштах. В цих випадках фінансове забезпечення господарської діяльності супроводжується залученням позичкових джерел.

Позичкові кошти являть собою в основному короткострокові кредити банків, за допомогою котрих задовольняються тимчасові додаткові потреби в оборотних коштах. Позичкові кошти у вигляді кредитів використовуються більш ефективно, ніж власні оборотні кошти. Вони здійснюють більш швидкий кругообіг, мають цільове призначення, видаються за суворо обумовлений строк, супроводжуються стягненням банківського відсотка. Це спонукає підприємство постійно слідкувати за рухом позичкових коштів і результативністю їх використання.

Позичкові кошти залучаються не тільки у формі короткострокового кредиту банку, а й у вигляді кредиторської заборгованості, а також інших залучених коштів - залишків фондів і резервів самого підприємства, тимчасово не використаних по цільовому призначенню. Основні напрямки залучення кредитів для формування оборотних коштів:

а) кредитування сезонних запасів сировини, матеріалів та витрат, пов'язаних із сезонним процесом виробництва;

б) тимчасове заповнення нестач власних оборотних коштів;

в) здійснення розрахунків і опосереднення платіжного обігу.

Для формування оборотних коштів підприємства використовують короткострокові кредити і позики. Оптимальний строк таких позик не більше року.

Кредиторська заборгованість виникає в наслідок існуючої системи розрахунків між підприємствами, коли борг одного підприємства сплачується іншому по закінченню певного терміну.

Кредиторська заборгованість - це суми короткострокових зобов'язань підприємства серед постачальником, робітниками по оплаті праці, бюджетом та іншими фінансовими зобов'язаннями.

В обороті підприємства можуть знаходитись залучені кошти. Залучені кошти -- це залишки фондів, резервів та цільових коштів самого підприємства, які тимчасово не використовуються по призначенням. Цільові фонди та резерви підприємства створюються за рахунок собівартості, прибутку та інших цільових надходжень. До цієї групи відносяться: амортизаційний фонд, резерв наступних платежів, фінансовий резерв, благодійний фонд.

Ефективне управління оборотними коштами передбачає не тільки пошук та залучення додаткових джерел фінансування, але й раціональне їх використання, яке здійснює вплив на хід виробництва, на фінансові результати та стан підприємства.

Тактичні рішення управління оборотними активами пов'язані з оптимізацією величини оборотних активів і полягають у виборі відповідної політики управління запасами, грошовими коштами, дебіторською заборгованістю.

Розрізняють дві тактики вибору величини оборотних активів в залежності від їх співвідношення з обсягами реалізації:

обмежуючу тактику;

гнучку тактику.

При використанні обмежуючої тактики підтримується обсяг оборотних активів на мінімально можливому рівні, тобто підприємство не створює додаткових резервів, підтримує сувору дисципліну розрахунків з постачальниками. Така тактика зменшує витрати на обслуговування оборотних активів, мінімізує ризик втрат при використанні оборотних коштів. Але за даної моделі підприємство обмежено щодо можливостей збільшення прибутків за рахунок розширення обсягів діяльності, не може швидко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури. При цьому збільшується ризик, пов'язаний із формуванням оборотних коштів. Що ж до ліквідності, то якщо підприємство має невеликий обсяг поточних зобов'язань і намагається якомога зменшити зайві запаси та безнадійну дебіторську заборгованість, дана політика може підтримувати необхідний рівень ліквідності. Але при значних розмірах поточних зобов'язань і обмежених обсягах оборотних активів ліквідність підприємства буде низькою.

Гнучка тактика полягає у забезпеченні високого співвідношення між поточними активами і обсягом реалізації, тобто підприємство збільшує такі статті балансу, які забезпечують можливість збільшення обсягів виробництва при відповідній зміні кон'юнктури ринку і дозволяють стимулювати обсяг продаж за рахунок надання відстрочки платежів. До таких статей можна віднести: грошові кошти, цінні папери, страхові і резервні запаси. В результаті ліквідність підприємства (за умови формування переважної частини його оборотних коштів на довгостроковій основі) збільшується. Проте дана політика є затратною і управління оборотними активами повинно будуватись на виборі між затратами, пов'язаними із збільшенням оборотних активів, і вигодами від збільшення оборотних активів.

Стратегії фінансування оборотних активів залежать від покладених в їх основу принципів фінансування змінної частини. При цьому постійна частина оборотних активів визначається на рівні мінімальної потреби в оборотних активах в досліджуваному періоді. Змінна частина представляє собою різницю між фактичною і мінімальною потребою в оборотних активах.

Та частина оборотних активів, яка фінансується за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу, називається чистим оборотним (робочим) капіталом.

В залежності від вибору фінансовим менеджером джерел покриття змінної частини оборотних активів, виділяють чотири стратегії фінансування оборотних активів:

Ідеальна стратегія - поточні активи фінансуються за рахунок поточних зобов'язань. З позиції ліквідності дана модель є найбільш ризикованою, так як у випадку одночасного передявлення кредиторами всіх зобов'язань підприємство буде змушене розпродавати частину своїх основних засобів.

Агресивна стратегія полягає у фінансуванні на довгостроковій основі необоротних активів і постійної частини оборотних активів. Змінна частина оборотних активів повністю покривається за рахунок короткострокової заборгованості. Ризик, пов'язаний з агресивною стратегією, високий. Таку стратегію може дозволити собі лише підприємство, яке не має проблем з поновленням короткострокових кредитів або з отриманням комерційних кредитів від постачальників.

Консервативна стратегія полягає у фінансуванні майже всіх активів за рахунок довгострокових джерел. Як правило, консервативна стратегія застосовується на початкових стадіях існування підприємства за умови достатньої величини капіталу власників підприємства і доступності довгострокових кредитів для інвестиційного фінансування.

Компромісна стратегія полягає у фінансуванні необоротних активів, постійної частини оборотних активів і приблизно половини змінної частини оборотних активів за рахунок довгострокових джерел. Інша частина оборотних активів фінансується на короткостроковій основі.

Модель є найбільш реальною, проте в окремі періоди підприємство може мати зайві оборотні активи, що зменшує їх прибутковість.

1.3 Інформаційно-правове забезпечення формування та управління оборотними активами підприємства

2.1 Фінансово - економічна характеристика ВАТ "Чернігівський молокозавод"

Таблиця 2.2 Структура оборотних коштів ВАТ “Чернігівський молокозавод” за 2000-2001 роки

Як видно з приведеної таблиці, практично по всіх видах оборотних коштів відбулося зменшення їх вартості. Це свідчить про зменшення загальної суми оборотних коштів на підприємстві. В цілому за звітний період збільшилася сума дебіторської заборгованості на 363,7 тис. грн., що є негативною тенденцією, так як свідчить про погіршення розрахунків з підприємством. Негативним моментом є зменшення залишку грошових коштів на рахунках підприємства на 70,4 тис. грн. Це свідчить про зменшення ліквідної частини оборотних коштів та може негативно вплинути на платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. В цілому за звітний період сума оборотних коштів підприємства зменшилася на 562,9 тис. грн.

Для більш глибокого аналізу складу та структури оборотних коштів проведемо аналіз по кожному елементу окремо.

Склад і структуру запасів товарно-матеріальних цінностей розглянемо за допомогою таблиці 2.3. Склад та величина запасів товарно- матеріальних цінностей відображається в ІІ розділі активу балансу.

Таблиця 2.3 Аналіз складу і структури матеріальних обігових коштів ВАТ “Чернігівський молокозавод” за 2000 - 2001 роки