Оподаткування ПДВ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Формування сучасної системи оподаткування, яка забезпечує необхідними фінансовими ресурсами виконання функцій держави, є важливою складовою процесу розбудови ринкової економіки України та її інтеграції до системи світових господарських зв'язків. Це зумовлює підвищення уваги вітчизняних вчених і практиків до проблем оподаткування, вивчення можливості застосування в Україні форм оподаткування, що використовуються в розвинених країнах, та механізмів їх адаптації до умов нашої країни. Глибоке розуміння проблем оподаткування та їх розв'язання може допомогти в подоланні наслідків економічної кризи, стимулюванні економічного зростання, захисті інтересів вітчизняного бізнесу, підвищенні добробуту громадян.

Найбільш проблемним податком, запозиченим з досвіду зарубіжних країн, є податок на додану вартість. Сам факт його запровадження в Україні можна вважати важливим кроком на шляху формування сучасної податкової системи і розбудови ринкової економіки, оскільки ПДВ вважається найбільш досконалою сучасною формою непрямого оподаткування і відіграє важливу роль у системі державних фінансів більшості розвинених країн та країн з перехідною економікою. Однак в Україні через наявність суттєвих проблем при адмініструванні ПДВ, які свідчать про недостатню відпрацьованість його механізму, цей важливий податок призвів до відволікання оборотних коштів підприємств та напруги у виконанні державного бюджету. Причини цього = виникнення зобов'язань по ПДВ до надходження оплати за відвантажені товари в умовах хронічної затримки платежів між підприємствами; несвоєчасне повернення ПДВ експортерам; необхідність виплати величезних сум відшкодування, які через надмірний обсяг експорту по відношенню до ВВП і випереджаюче зростання вимог відшкодування порівняно з надходженнями ПДВ, стають обтяжливими для бюджету; нераціональний розподіл податкового тиску внаслідок необґрунтовано широкого числа

звільнень від податку, значна кількість зловживань платників податку при користуванні пільгами і формуванні податкового кредиту [9]*

Свого часу країни, які запроваджували ПДВ, стикалися з подібними проблемами. Їх висвітленню та вирішенню були присвячені роботи таких зарубіжних вчених, як М. Лоре, Ш. Бланкарт, С.Л. Брю, М. Дауні, Е. Доллан, X. Єсколано, X. Зи, Б. Кастан'єд, К. Макконнел, Дж. Стігліц, Б. Терра, П. Шом, а також російських вчених А.В. Сігіневич, Д.Г. Черник та ін. Однак в Україні окремі проблеми, пов'язані із застосуванням ПДВ, залишаються невирішеними, не зважаючи на те, що в останні роки вони були предметом гострих дискусій, і на їх вирішення були спрямовані наукові праці таких вчених, як В.Л. Андрущенко, В.В. Буряковський, В.П. Вишневський, П.Т. Гега, А.І. Даниленко, О.Д. Данілов, І.О. Луніна, П.В. Мельник, А.М. Соколовська, С.О. Терьохін, В.М. Федосов, Н.П. Фліссак, Л.М. Шаблиста, а також експертів МВФ, Європейського союзу.

Незважаючи на досить широкий спектр досліджень вітчизняних і зарубіжних учених з питань справляння податку на додану вартість, деякі питання щодо удосконалення адміністрування ПДВ в Україні опрацьовані поки що недостатньо, існує потреба подальшого теоретичного обґрунтування напрямів реформування ПДВ, визначення його місця в системі регуляторів економіки, вирішення проблеми відшкодування, порядку сплати і податкових пільг. Усвідомлення цього факту визначає актуальність і своєчасність вибраної теми дослідження, «її мету, завдання і структуру курсової роботи [22].

Мета дослідження - розвинути теоретичні положення щодо сутності податку на додану вартість та обґрунтувати практичні рекомендації по підвищенню його ефективності.

Для досягнення мети дослідження були поставлені наступні завдання:

- розкрити економічну сутність доданої вартості та податку на додану вартість як найбільш адекватної форми сучасного непрямого оподаткування;

проаналізувати причини виникнення, переваги і недоліки системи оподаткування доданої вартості; процес формування, сучасний стан і проблеми вітчизняного механізму ПДВ, його вплив на стан державних фінансів України шляхом аналізу динаміки надходжень даного податку до бюджету;

дослідити економічну модель «ПДВ в експортно-орієнтованій економіці»;

- здійснити аналіз концепцій реформування податку на додану вартість вроботах вітчизняних вчених та в проектах Податкового кодексу України;

- визначити основні напрями удосконалення вітчизняної системи оподаткування доданої вартості; обґрунтувати можливість і доцільність використання в Україні позитивного досвіду застосування ПДВ в розвинених країнах.

Об'єкт дослідження - економічні відносини, які виникають між державою, суб'єктами підприємницької діяльності і громадянами в процесі вилучення державою частини валового внутрішнього продукту у вигляді податку на додану вартість.

Предмет дослідження - механізм податку на додану вартість і його вплив на економічні процеси.

Теоретичною та методологічною основою даного дослідження стало вивчення та творче переосмислення останніх досягнень зарубіжної і вітчизняної науки щодо податку на додану вартість. Основним методом дослідження є системний метод, використання якого обумовило аналіз податку на додану вартість у взаємозв'язку всіх його елементів, а також у взаємодії з розвитком непрямого оподаткування і податкової системи в цілому. Дослідження сутності економічних відносин з приводу справляння ПДВ, визначення основних понять, формулювання вихідних принципів і висновків здійснено на основі методу наукової абстракції. Особливості становлення та тенденції розвитку системи ПДВ в Україні і за кордоном виявлені за допомогою методу порівняльного аналізу, методу поєднання історичного і логічного.

Інформаційною базою курсової роботи є законодавчі та нормативні акти з питань оподаткування в Україні, проекти Податкового кодексу України, офіційні видання Верховної Ради України, матеріали Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України, монографічна, періодична, довідкова література, інформаційно-аналітичні бюлетені і огляди, матеріали конференцій, монографії, збірники наукових праць.

1. Теоретико-методологічні аспекти адміністрування податку на додану вартість

1.1 Економічна природа та еволюція податку на додану вартість

Податки завжди відігравали важливу роль в соціально-економічному житті суспільства. В епоху становлення капіталістичних відносин вони перетворилися в основне джерело бюджету багатьох країн. Саме в цей час зароджуються наукові погляди і з'являються наукові теорії про проблеми оподаткування. В ХІХ ст. розвиток наукової думки, і накопичений досвід практики оподаткування дозволив управителям різних держав проводити ціле направлену податкову політику, основним змістом якої була реалізація трьох основних функцій податків: фіскальної - забезпечення держави грошовими ресурсами, регулюючої - встановлення і зміна форм і систем оподаткування і соціальної - вирішення суспільних потреб.

З ХІХ століття фінансова наукова думка стала поділяти оподаткування на два основних направлення: пряме - обкладення майна і доходів та непряме - обкладення предметів споживання.

Теоретичне питання про розподіл оподаткування на пряме та непряме як дві його складові і про їх співвідношення між собою відноситься до розряду визначаючих в науці фінансового права в цілому і податкового права зокрема. Саме цей розподіл в першу чергу використовується практично всіма дослідниками при класифікації податків і зборів. В зв'язку з цим представляється необхідність для визначення соціально-економічної сутності акцизів в межах даного дослідження проаналізувати економічно-правові основи непрямого оподаткування, на рахунок якого і відносяться податкові платежі даного виду.

Історія розвитку світових цивілізацій донесла до наших днів достатньо відомостей про податки і процедури їх справляння. Одні податкові конструкції збереглися в незмінному виді до наших днів, інші зазнали значних змін або були перетворенні під впливом соціальних, економічних, політичних і інших процесів. Відповідно в різні історичні періоди змінювались склад і співвідношення прямих і непрямих податків, як джерела державних доходів.

Можна стверджувати, що найперші форми оподаткування по суті все ж таки були прямими. Відомо, що оподаткування почалось в стародавні часи з так званої церковної десятини, яка регулярно справлялась зі всього виробленого або добутого в інтересах служителів релігійного культу. З часом визначена додаткова доля продукту почала стягуватися також і на цілі фінансування світської адміністрації. Ці податі за своєю природою входять в межі прямого оподаткування, так як вони справлялися в процесі придбання або накопичення матеріальних благ.

Виникнення непрямих податків, які справлялися в процесі витрачання матеріальних благ, в першу чергу пов'язується з появою митного оподаткування, яке виникло в набагато пізній період розвитку суспільства та держави. Як було сказано, непрямі податки виникнули пізніше прямих, в результаті чого непрямі механізми податкової системи перетворюються в більш значний канал наповнення державного бюджету або покриття державних витрат [80].

Проте, деякі дослідники утримуються від судження відносно того, які податки - прямі чи непрямі - виникли раніше, так як окремі елементи акцизного оподаткування все ж таки простежуються на самих ранніх етапах суспільного розвитку [80].

Необхідно погодитися, що певна неясність в питаннях про виникнення і розвиток прямого і непрямого оподаткування, а також про їх співвідношення є наслідком невизначеності в справі встановлення сутнісних елементів, які дають можливість провести чітке розмежування, тобто здійснити їх класифікацію за певними ознаками.

Аналізуючи наукову літературу необхідно наголосити на тому, що найпершим серед критеріїв поділу податків на прямі та непрямі виступає критерій перекладності, згідно з яким непрямими вважають ті податки, що падають на осіб, які перекладають їх на інших. У такому контексті критерій перекладності розглядали А. Соколов, І. Озеров, Дж. Локк, фізіократи, Г. Якобі, М. Тургенєв, М. Мітіліно.

Отже, вперше була спроба покласти в основу поділу критерій перекладності податків. Як правило, прямі податки вважаються неперекладними, а непрямі - перекладними. Обов'язкове включення до ціни і, отже, вплив на ціноутворення і перекладність на кінцевого споживача закладено в механізм непрямих податків.

Історично щодо перекладання податків склалося декілька наукових шкіл. Представники так званої песимістичної школи вважали, що перекладання узагалі не піддається визначеності й теоретичному поясненню. На думку песимістів, перекладання дезорганізує всю фіскальну систему: одні платники несуть увесь тягар оподаткування, другі - частину, треті повністю перекладають податок на інших. У результаті всі податки несправедливі, але оскільки основну масу споживачів і платників складають незаможні верстви населення, то основний тягар податків переноситься на них. Подібну позицію розділяли носії соціалістичних переконань. У протилежність оптимісти, перейменувавши перекладання у податкову дифузію, доводили, що процес перекладання сам собою корегує нерівномірність розподілу податків і в кінцевому підсумку податковий тягар припадає переважно на багатих платників [47].

Запропонований критерій поділу має як позитивні, так і негативні риси. Неможливість класифікувати податки за принципом перекладності полягає в тому, що сама ознака перекладності є дуже невизначеною.

Андрущенко В.Л. зазначає, що вчення про перекладання податків є сферою застосування теорії вартості (цінності) в її суб'єктивістсько-маржиналістському варіанті, а емпірично опирається на закономірності розподілу доходів, попиту і пропозиції, що допускає математично формалізовані інтерпретації. Проте, в реальній, а не заідеологізовано спрощеній, схемі перекладання податків для західних авторів не існує жодного простого, остаточного вирішення питання. Перекладання податків набрало репутації terra incognita фінансової науки, ніколи до кінця не розгаданої таємниці. Тут недостатньо заявляти, що перекладання здійснюється виключно «з капіталістів на трудящих». Вдається його реалізація чи ні, - залежить від цілого комплексу економічних, соціальних, законодавчих, технологічних умов.

Вивчення напряму переміщення податкового тягаря і величини перекладеного податку необхідне для формування обґрунтованої податкової політики, що враховує оцінку сукупних втрат суспільства, пов'язаних з податковою системою.

Отже, проблема переміщення податкового тягаря є однією з найскладніших у фінансовій науці. Аж до середини ХХ ст. вона вважалася найменш розробленою [92]. З другої половини ХХ ст., коли оподаткування вже спиралося на новітні дослідження ціни, з'явилася можливість з великим ступенем точності визначити реакцію окремих економічних суб'єктів на податкові зміни і формувати оптимальне (з погляду цілей державної економічної політики) оподаткування. Методологія цих досліджень ґрунтується на теорії граничної корисності, теорії споживчого вибору, теорії економіки добробуту. У працях таких дослідників, як П. Самуельсон, Е. Хансен, А. Аткінсон, Дж. Стігліц, Р. Масгрейв, М. Фрідман та інших, розроблено методологічні підходи на товарні ціни, ціни чинників виробництва, на розподіл ресурсів, на структуру виробництва і споживання.

Іншими словами, ефект перекладання - одна з прояв економічної дії податків. У найбільш очевидній формі перекладання стосується податків на споживання, частіше іменованими непрямими податками [48].

Сучасна класифікація податків відходить від традиційного, але сутнісно аморфного поділу податків на прямі і непрямі, запропонувавши натомість більш практично зручну типологію за ознаками податкової бази: податки на доходи, майно та власність, споживання. Однозначна відповідь про оптимальний баланс між усіма видами оподаткування ще не вироблена [96, с. 156].

В процесі історичного розвитку оподаткування всі види непрямих податків на товари внутрішнього споживання, які носять загальну назву акцизи, розділилися в дві великі групи: одна - безпосередньо акцизи, якими, як і раніше, оподатковуються окремі товари або їх види, і податок з обороту (і його модифікації), якими оподатковуються всі товари.

В науковій літературі акцизи визначаються як податки на предмети масового споживання, що виробляються в межах країни, та призначені для внутрішнього споживання товари іноземного виробництва. Акцизи встановлюються у вигляді надбавки до ринкової ціни [78].

Сьогодні найпоширеними формами податків на споживання на внутрішньому ринку є специфічні й універсальні акцизи. Першими оподатковуються окремі товари - високорентабельні та монопольні. Універсальні акцизи, на відміну від специфічних, охоплюють увесь обсяг реалізації, усі товари та послуги, що надходять у продаж. Використання акцизів майже всіма країнами світу обумовлене рядом об'єктивних та суб'єктивних факторів, а саме:

- по-перше, природна справедливість вимагає, щоб кожен платив стільки скільки він споживає;

- по-друге, ніхто не сплачує вдвічі або декілька разів більше за одну й ту ж річ, оскільки ніщо не може бути спожито більше одного разу;

- по-третє, при цьому способі оподаткування можна завжди мати відомості про багатство, зростання, промисловість і силу країни в кожен момент.

Сучасні автори відмічають, що, не дивлячись на наявність у економістів і юристів домінуючої думки про несправедливість системи непрямого оподаткування, в більшості розвинутих країн непрямі податки широко застосовуються при формуванні податкової системи держави. Це пояснюється наступними причинами. Система непрямого оподаткування - найбільш зручна форма для мобілізації доходів в казну, яка дозволяє оперативно і регулярно отримувати значні суми; в ній закладені можливості впливу на економіку, тобто стимулювати або стримувати виробництво, і можливості регулювання споживання, а також дозволяє швидко реагувати на економічні процеси. Але при використанні механізму непрямого оподаткування важливий комплексний аналіз наслідків його застосування, облік особливостей економіки країни. Не випадково в розвинутих країнах при всіх негативних сторонах непрямого оподаткування, воно не протидіє розвитку економіки [81, с. 36].

Впродовж тривалого часу основним видом непрямих податків залишилися саме специфічні акцизи, які встановлюються на окремі товари. В процесі еволюції вони мали кілька форм обкладення товарів - від площі посіву сировини, з якої виготовлявся підакцизний продукт, до критерію продуктивності знарядь виробництва підакцизного товару та сировини або напівфабрикату і, нарешті, до обкладення готового продукту. Недосконалість названих форм обкладення акцизом (за винятком останнього), основний зміст яких полягав у встановленні податків на основі середнього виходу готової продукції з одиниці площі, сировини, середньої продуктивності знарядь виробництва, призвела до поступового витіснення їх з практики оподаткування [78, с. 36-37]. І.Х. Озеров пише «при обложении по работоспособности снарядов по внешним признакам техника производства может так подняться, что завод или фабрика будет вырабатывать больше продуктов, чем предполагалось при исчислении норм обложения, так что норма налога, падающая на единицу производства, получиться гораздо меньше предположенной, между тем, при возврате акциза на вывозимые за границу товары налог будет возвращаться в полном размере, и может случиться, что казна возвратит даже больше, чем сама получила налогу от обложения известного продукту (см. сахарный акциз), и это, между прочим, побуждает фиск переходить к обложению готового продукта» [90].

Водночас І.Х. Озеров зазначає, що система непрямого обкладення по продуктивності знарядь праці має велике значення для розвитку оподаткованої галузі, - вона створює великий стимул до вдосконалення техніки; виробник зацікавлений виробити більше: «он знает, что все равно ему придется уплатить известную суму налога, и чем больше он выработает, тем меньше упадет налога на каждую единицу продукта, и, следовательно, с развитием техники он займет очень благоприятное положение сравнительно с другими конкурентами на рынке» [90].

Отже, необхідність у вдосконаленні технічного обладнання зумовлювала потребу в застосуванні акцизів з обладнання. Надалі, в міру вирішення цих локальних завдань, з'являлась можливість переходу до застосування акцизів з готової продукції, в тому числі й диференційованих за ставками на різні види товарів.

Переваги, які властиві формі обкладення готової продукції зумовили її досить тривале застосування на практиці.

Так, О.І. Лютий вважає, що такими перевагами є:

- заздалегідь відомий розмір акцизу з кожної одиниці продукції;

- рівномірний розподіл акцизу між усіма підприємствами;

- можливість встановлення акцизу залежно від якості продукції;

- мінімізація рівня втручання податкових органів у процес стягнення акцизу;

- момент сплати акцизу максимально наближається до моменту споживання, тим самим забезпечується обов'язковість його сплати, мінімізується можливість ухилення від неї, збільшується обсяг надходжень до бюджету [78, с. 37].

Диференційований підхід у встановленні акцизних ставок на товари першої і не першої необхідності зазнавав постійних змін, що було викликано низкою суперечностей, в основному, соціального характеру. Насамперед така ситуація проявлялась при оподаткуванні акцизами товарів першої необхідності. Явною перевагою такої форми оподаткування з погляду повноти реалізації фіскальної функції податків були стабільність, швидкість і рівномірність надходжень до бюджету, оскільки споживання товарів першої необхідності є відносно стабільним, масовим і таким, що скорочується найменшими темпами та до певних меж. Загалом товари першої необхідності представляють ту категорію товарів, які спроможна витримувати найсильніший податковий тиск. Водночас така система оподаткування переносить основний податковий тиск саме на найменш заможні верстви населення, в яких частка цього податку в структурі витрат є досить високою. Зрештою останній чинник зумовив зміщення акцизного оподаткування у бік товарів не першої необхідності, тобто предметів розкоші.

Основна закономірність акцизного оподаткування таких груп товарів зводиться до загальної звуженості бази оподаткування, зважаючи на досить обмежений контингент їх споживачів. Це зумовлює відносно незначну частку відповідних надходжень до бюджету. Проте слід враховувати той факт, що рівень споживання дорогих товарів у кожній конкретній країні визначається рівнем добробуту її жителів. Очевидно, що підвищення рівня життя адекватно сприяє збільшенню споживання предметів розкоші та товарів не першої необхідності (проте широкого вжитку - алкогольних напоїв, сигарет тощо).

Розширення переліку підакцизних товарів широкого вжитку викликало потребу застосування універсальних акцизів. У структурі непрямих податків, як свідчить світова практика, інтенсивно зростає частка саме універсальних акцизів, хоча, зважаючи на відмінності в плані фіскального значення та впливу на економічну і соціальну сферу, обидві форми акцизів продовжують успішно співіснувати, взаємно доповнюючи одна одну.

Оскілки універсальні акцизи охоплюють майже всі групи товарів, а також роботи, послуги, то існує певна гарантія їх надходження - зупинити процес споживання товарів і послуг неможливо, їх поширення, на думку В.М. Федосова, зумовлене такими чинниками: «…широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження в бюджет, які не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих товарів. Універсальні ставки полегшують контроль податкових органів за правильністю сплати податків. Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів». Однак останнє твердження потребує уточнення. Про нейтральність стосовно ціноутворення не можна говорити у разі застосування диференційованих ставок.

В ході еволюції економічних систем універсальні акцизи зазнавали суттєвих змін, то набуваючи вигляду податку з обороту в багаторівневій формі, то у вигляді податку з обороту в однорівневій формі, то у формі податку на додану вартість [97, с. 35].

Система ПДВ вперше була запропонована в Німеччині у 1919 році Вільгельмом фон Сименсом. Тоді цей податок мав назву «облагороджений податок з обігу». Теоретичне обґрунтування ПДВ було висунуте також деякими французькими професорами. Трохи пізніше, у 1921 р. Томас С. Адамс запропонував замість американського податку з доходів корпорацій запровадити у формі оподаткування підприємств податок на додану вартість. Спочатку ці пропозиції мали незначний ефект, у той час реальної потреби у введенні цього податку ще не було. Однак час від часу податкові органи різних країн посилались на ідеї Вільгельма фон Сименса та Томаса С. Адамса. Необхідність усунення недоліків податку з обороту і зростання фіскальних потребою спонукало до пошуку альтернативних видів непрямого оподаткування. При цьому англосаксонські країни застосовували систему податку на додану вартість за Адамсом, у той час як на Європейському континенті спостерігався незмінний інтерес до системи облагородженого податку з обігу. Сучасна схема цього податку була розроблена й описана в 1954 році французьким економістом М. Лоре [97].

Слід зазначити, що процес поширення цього податку був досить тривалим. Піонером у зміні структури податків на споживання стала у 1954 р. Франція, яка замінила податок з обороту на ПДВ. Але на початку 1967 році 15 країн ОЕСР ще стягували різні види податку з продажу, а 8 - багатофазний податок з обороту.

Однак сьогодні в цьому міжнародному об'єднанні майже всі країни використовують ПДВ. Необхідність переходу до ПДВ була обумовлена тим, що на певному етапі податок з обороту став заважати розвитку спеціалізації виробництва і конкуренції (через кумулятивний ефект). ПДВ належить до типу податків, які можна назвати непрямим загальними податками на споживання.

Виникнення ПДВ та акцизного збору і запровадження їх в податкових система більшості розвинених країн можна вважати наслідком природного процесу вдосконалення непрямого оподаткування, пошуку таких його форм, які б забезпечили задоволення фінансових потреб держави, найкраще відповідали сучасним економічним умовам, не стримували економічний і соціальний розвиток, сприяли поглибленню міжнародних економічних зв'язків, тобто забезпечували оптимальні умови для виконання функцій податків.

1.2 Правове регулювання відносин у сфері адміністрування ПДВ та типові порушення податкового законодавства

податок доданий вартість бюджет

У 2005 р. суттєво змінилося законодавство з обліку та бюджетного відшкодування ПДВ: від введення реєстру отриманих і виданих податкових накладних і нового свідоцтва платника ПДВ, до організації проведення контрольно-перевірочної роботи з бюджетного відшкодування сум ПДВ. Нині ПДВ має б фактично сплачений до бюджету не лише претендентом і повернення з казни сум цього податку, а й усіма суб'єктами господарювання, що брали участь у переміщенні товару не можна заявляти до відшкодування суму, більшу за ту, що була спочатку перерахована до бюджету. Тепер податкова виноситиме позитивне рішення про відшкодування ПДВ лише в разі якщо підприємства претенденти зможуть документально довести факт сплати цього податку. І це зрозуміло, адже досі спритні суб'єкти підприємницької діяльності (далі СПД) успішно отримували з бюджету відшкодування податкових сум, що фактично в казну не надходили. Наприклад, одне підприємстві купувало продукцію в контрагента, що має пільги зі сплати ПДВ (на роль постачальників цілком підходили с/г виробники, фірми, що працюють за спрощеною системою оподаткування, або «чорнобильці», і при цьому отримувало право на податковий кредит, далі, постачаючи товар зарубіжному контрагенту, оптимізатор міг претендувати на відшкодування, хоча підприємство-пільговик, зрозуміло податку не сплачувало. Чималу допомогу пільговикам в ухиленні від обов'язку платників податку (далі ПП) надавали суди, визначаючи право пільговиків не платити ПДВ. У Державній податковій адміністрації України (далі - ДПАУ) підрахували, що внаслідок використання таких схем скарбниця у 2004 р. недоотримала 12 млрд грн. При чому кількість охочих нажитися на маніпуляціях із ПДВ щороку зростає.

Із 61,2 тис. грн до 300 тис. грн піднято планку річного обороту, після досягнення якого СПД муситиме реєструватися платником ПДВ. Це правило стосується і підприємств, що працюють за спрощеною системою оподаткування. Для деяких видів бізнесу нововведення дасть можливість оптимізувати свої фінанси. передусім ідеться про види діяльності з невеликим річним оборотом. Норма буде корисною для юридичних осіб, що надають послуги або працюють у межах договору комісії, консигнації, доручення, наприклад, для митних брокерів або експедиторів. Оскільки вони тепер зможуть не реєструватися ПП або застосовувати касовий метод податкового обліку (такий порядок обліку ПДВ можуть використовувати СПД із річним обсягом операцій менше ніж 300 тис. грн). Водночас законодавець визначив види бізнесу, ведення якого потребує обов'язкової реєстрації платником ПДВ не залежно від обороту компанії. До таких належать підприємства, що займаються електронною торгівлею (причому нерезидентам, щоб здійснювати таку діяльність, необхідно відкривати постійне представництво), а також підприємства - продавців конфіскату. Крім того, оновлена процедура реєстрації платників ПДВ не дасть підприємствам можливості ухилятися від сплати цього податку. Гідним покаранням для недбалих ПП може стати застереження, що з'явилося в законі: особа, яка не пройшла обов'язкової реєстрації, зобов'язана сплачувати ПДВ і несе відповідальність як його платник, але без права виписувати податкові накладні.

Замість ведення книг доходів і витрат змінений закон передбачає ведення реєстру отриманих і виданих податкових накладних. У деяких випадках для нарахування податкового кредиту податкова накладна не потрібна взагалі. Її можна буде замінити іншими документами. Наприклад, якщо йдеться про відрядження то підставою для нарахування податкового кредиту вважається транспортний квиток, готельний рахунок, рахунок за послуги зв'язку або касовий чек на підтвердження разової покупки товару на суму до 200 грн на день.

Процедура оформлення податкового кредиту стала прозорішою і зрозумілішою. Відтепер це право не пов'язано з валовими витратами, що мав платник, або з амортизацією основних фондів. Вирішальну роль відіграють інші чинники - використання товарів у господарських цілях і проведенні підприємством оподатковуваних операцій. Якщо товари спочатку призначені для використання в неоподатковуваних або звільнених від сплати ПДВ операціях, то в підприємства не виникає права на податковий кредит.

За бюджетного відшкодування компанія матиме вибір - віднести належні їй кошти в рахунок сплати майбутніх податків або отримати їх на рахунок. Обравши другий варіант, підприємство побачить свої гроші через два місяці. Протягом 30 днів після подання податкової декларації працівники податкових органів можуть ревізувати подані документи. Ще стільки ж закон відводить на те, щоб (якщо в податківців виникнуть підозри в неточності поданих розрахунків) провести позапланову виїзну перевірку. Із Казначейством затримок бути не повинно - гроші на рахунок ПП мають бути переведені протягом п'яти днів після отримання висновків податківців.

Механізм відшкодування ПДВ такий: якщо за підсумками звітного податкового періоду суми податкового зобов'язання виявляються меншими за суми податкового кредиту, то від'ємна різниця враховується у зменшення податкового боргу попередніх періодів. Якщо такого боргу немає, то ця від'ємна сума включається до складу податкового кредиту наступного періоду.

Із урахуванням змін, внесених до чинного законодавства, ДПАУ розроблено і впроваджено новий порядок здійснення перевірок достовірності сум ПДВ, заявлених до відшкодування платникам, які працювали та хочуть працювати в легальному режимі. Новим порядком проведення перевірок дотримання ПП правомірності відшкодування з бюджету сум ПДВ, зокрема, передбачено:

- розширення можливостей відшкодовувати ПДВ за результатами камеральної перевірки з подальшим підтвердження відшкодованих сум під час проведення планових перевірок;

- установлення детального алгоритму участі підрозділів податкової міліції у процесі відшкодування ПДВ;

- скасування вимоги щодо проведення суцільних зустрічних перевірок за ланцюгами до виробника (імпортера);

- підтвердження сум до відшкодування в рамках позапланової документальної перевірки за результатами аналізу зустрічних перевірок проведених за основними постачальниками ПП;

- відшкодування ПДВ у частині сум, підтверджених перевірками.

Ураховуючи значні обсяги ПДВ, заявлені до відшкодування з Державного бюджету, а також те, що методи і схеми намагань деяких підприємств незаконно отримати бюджетне відшкодування постійно вдосконалюються і стають дедалі різноманітнішими, ДПАУ проводиться робота з упередження незаконного відшкодування ПДВ. За 8 місяців 2008 р. за результатами перевірок правомірності заявлених до відшкодування сум ПДВ упереджено незаконне відшкодування ПДВ у сумі 1,3 млрд грн. Для ефективного контролю за «сумнівними» експортними операціями застосовується механізм контролю за переміщенням товарів, що використовуються у схемах ухилення від оподаткування та незаконного відшкодування ПДВ. Передбачено також відбір експортних операцій за критеріями ризику, цілодобову передачу до ДПАУ інформації про митне оформлення таких операцій, застосування таких норм митного контролю, як спільний огляд задекларованих до вивозу товарів і відбір зразків для подальшого проведення експертних досліджень. Протягом поточного року працівниками податкової міліції, спільно зі співробітниками митних органів, за результатами вжитих заходів, ще на стадії митного оформлення попереджено вивезення за кордон товарно-матеріальних цінностей за штучно завищеними цінами на загальну суму 250,2 млн грн. Проведення зазначених експортних операцій дозволили б СПД сформувати від'ємне значення та заявити до відшкодування з бюджету понад 50 млн грн ПДВ.

У 2008 р. підрозділами контрольно-перевірочної роботи проведено документальні перевірки та виявлено типові порушення податкового законодавства, яких припускаються підприємства, що призводять або можуть призвести до безпідставного відшкодування з бюджету ПДВ:

- включення до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, заповнених із порушенням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про ПДВ»;

- включення до податкового кредиту сум ПДВ за отримані товарно-матеріальні цінності, роботи, послуги без підтвердження податковими накладними (порушення вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»);

- включення до податкового кредиту сум ПДВ без здійснення господарської операції з придбання товарів, тобто без виникнення першої події (порушення пп. 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»);

- завищення бюджетного відшкодування внаслідок помилок, припущених підприємством під час складання податкової звітності з ПДВ (порушення пп. 7.2.8. п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» і наказу ДПА України від 30.05.97 р. №166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення та подання») тощо.

Під час аналізу кримінальних справ, порушених за статтею 209 Кримінального кодексу України, виділено низку типових схем, що використовуються для легалізації доходів злочинного походження з використанням механізму бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість.

Практика розслідування кримінальних справ свідчить, що найбільшого поширення схеми відмивання грошей, одержаних злочинним шляхом, набули у кредитно-фінансовій сфері. Завдяки концентрації коштів, значним можливостям щодо використання сучасних технологій в обслуговуванні капіталів саме зазначена сфера є найбільш привабливою для спрямування зусиль організованої злочинності.

Найбільш характерним проявом використання банківської системи у кримінальних цілях є функціонування «фіктивних» підприємств, а також, так званих, конвертаційних центрів.

Основними користувачами цих механізмів є підприємства, що постійно здійснюють імпорт товарів (частіше - сировини). Проведення зазначених операцій дозволяє погашати обов'язки зі сплати «імпортного» ПДВ створеним податковим кредитом.

Існує декілька різновидів схем штучного утворення податкового кредиту, пов'язаних із зовнішньоекономічними операціями, що мають несуттєві розбіжності. Наприклад, здійснення експорту напряму або через договір комісії. При цьому в першому випадку документується експорт високотехнологічного обладнання (автоматизовані охоронні системи, лінії одержання екстрактів соків тощо), під виглядом якого провозяться інші малоцінні предмети, а у другому - вивозиться або технічно та морально зношене обладнання (зокрема поліграфічне обладнання 1950-70-х років випуску, верстати), або матеріали (мазут, арматура, прокат) за значно завищеними цінами.

Підсумовуючи наведене, враховуючи інтенсивність і масштабність фінансових потоків між українськими суб'єктами та резидентами країн Балтїї, Державною податковою адміністрацією України на різних рівнях неодноразово порушувалося питання щодо необхідності введення особливого режиму контролю й обміну інформацією щодо таких операцій. Використовуючи недосконалість законодавства, шахраї можуть здійснювати «віртуальні» операції з купівлі-продажу будь-яких товарів, а потім вимагати від держави відшкодування ПДВ.

Подання звітності платників податків в електронному вигляді дозволить створити потужну базу даних про діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, розширить можливості працівників ОДПСУ, прискорить проведення камеральної перевірки платника податків. Такий крок дозволить прискорити процес відшкодування ПДВ і сумлінні платники зможуть без додаткових зусиль одержувати податковий кредит.

2. Оцінка ефективності фіскального адміністрування податку на додану вартість

2.1 Регулюючий вплив ПДВ на соціально-економічні процеси

Сьогодні серед усього комплексу проблем, пов'язаних із запровадженням законодавства щодо регулювання податкової системи, найбільш гострою є проблема нерівномірного розподілу податкового тиску в Україні. Вона навіть гостріша, ніж проблема загального податкового тягаря в економічному секторі, адже основними платниками податків сьогодні виступають в основному підприємства, зайняті у легальному бізнесі, а також громадяни, єдиним джерелом доходу яких є заробітна плата. За таких умов формується нерівноцінне конкурентне середовище, яке визначає різні конкурентні позиції суб'єктів ринку легального і «тіньового» секторів економіки. Вчені та практики сьогодні досить гостро дискутують про проблеми розмірів податкових ставок, методів нарахування податків, розподілу надходжень від них між рівнями бюджетної системи. Особлива увага серед цих дискусій, і небезпідставно, прикута до податку на додану вартість. Останній чи не найбільше викликає як нарікань, так і аргументів на користь «за». Проте щоб дати найбільш об'єктивну оцінку таким протилежним поглядам, доцільно звернутися до світового багаторічного досвіду запровадження та справляння податку на додану вартість.

Податок на додану вартість - один із найбільш важливих видів непрямих податків, який часто називають «європейським податком», підкреслюючи вагоме значення у становленні та розвитку європейського інтеграційного процесу. У Європі податок на додану вартість є важливим джерелом дохідної бази бюджету Європейського Союзу (сьогодні кожна його країна-учасниця перераховує 1,4% власних надходжень від цього податку до консолідованого «європейського» бюджету). Цей податок активно використовується як ефективний інструмент фіскальної політики. За ним закріплена характеристика найбільш «нейтрального» податку. Уряди багатьох держав намагаються покрити бюджетний дефіцит передусім за рахунок збільшення надходжень від податку на додану вартість, оскільки доведено, що посилення прогресивного характеру обкладання доходів товаровиробників негативно вплинуло на процес накопичення і на ділову активність у цілому.

В Україні запровадження податку на додану вартість розпочалося з прийняттям Закону України «Про податок на добавлену вартість», який набув чинності з 1 січня 1992 р. Він визначався як частина новоствореної вартості на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, що надходить до бюджету після їх реалізації. Ставка податку на додану вартість становила 28%, ґрунтуючись на величині бюджетних надходжень, яку забезпечував діючий до того часу податок з обороту. При цьому не існувало універсального визначення платників податку. Натомість перераховувалися лише окремі види суб'єктів підприємницької діяльності, об'єднаних за критерієм виробничої та іншої комерційної діяльності.

Наступний етап запровадження податку на додану вартість в Україні був пов'язаний з прийняттям 26 грудня 1992 р. Декрету Кабінету Міністрів України «Про податок на добавлену вартість», яким цей вид податку визначався як частина новоствореної вартості, що сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Документом чітко було встановлено коло платників податку, до яких відносилися суб'єкти підприємницької діяльності, які знаходяться на території України; міжнародні об'єднання та іноземні юридичні особи і громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України. Крім того, база оподаткування розширювалась на контингент організацій - юридичних осіб (громадські, релігійні організації, бюджетні установи тощо), які платниками податку на додану вартість хоча й не були, проте здійснювали операції з метою отримання доходу, або в їх структурах були виробничі чи комерційні підрозділи. Зрештою саме такий підхід було покладено в основу Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. [25, с. 287], яким платником податку визначались усі особи, що здійснювали оподатковувані операції незалежно від того, належали вони до суб'єктів підприємницької діяльності, чи ні.

Упродовж п'ятирічного періоду з моменту запровадження податку на додану вартість йому все більше відводилась роль фіскального інструменту у фінансовій системі держави. Законом України «Про деякі питання оподаткування підакцизних товарів» від 16 листопада 1995 р. [25, с. 288] до чинного Декрету Кабінету Міністрів України було внесено доповнення, згідно з яким платниками податку на додану вартість виступали також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну територію України в обсягах, що підлягають обкладенню митом відповідно до законодавства України. Водночас Законом України «Про внесення змін до статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про податок на добавлену вартість» від 16 травня 1996 р. доповнення «в обсягах, які підлягають обкладенню митом відповідно до законодавства України» було вилучено. Після цього сплата податку на додану вартість мала здійснюватися за кожний одиничний товар, ввезений громадянином на митну територію України, тоді як попередньо оподаткуванню цим видом податку підлягали лише товари вартістю понад 1400 дол. США.

З 1997 р. намітилась тенденція до певного посилення стимулюючої функції податку на додану вартість. Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р., зокрема, було збільшено початковий поріг оподаткування із 100 мінімальних заробітних плат до 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Крім того, до платників податку не були включені фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснювали торгівлю за готівкові кошти та сплачували ринковий збір. Крім сприяння розвитку малого бізнесу такий захід забезпечував здешевлення та спрощення адміністрування такого виду податку, поліпшенню роботи податкових органів з великими підприємствами [21, с. 133].

Щодо ставок податку на додану вартість, то за весь період свого існування вона змінювалась три рази: з 28 до 20% у 1992 p.; 3 20 до 28% - у квітні 1993 р. внаслідок нагальної потреби у покритті значного бюджетного дефіциту; з 28 до 20% - у травні 1995 р., зважаючи на посилення «тінізації» підприємницького сектору, збільшення обсягів ухилення від сплати податку. Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. [21, с. 134] запроваджено дві ставки податку на додану вартість: основна - в розмірі 20% та нульова - щодо окремих видів операцій. У такому вигляді податок на додану вартість існує донині з тією лише відмінністю, що постійно змінюються види діяльності як об'єкти оподаткування за нульовою ставкою, а також стабільно коригується перелік категорій платників податку на додану вартість та видів діяльності, до яких застосовуються різного роду пільги з його сплати.

Розпочата наприкінці минулого століття полеміка стосовно доцільності заміни ПДВ податком з реалізації дещо затихла, проте не виключається можливість її розгортання з новою силою через відновлення роботи Уряду над Податковим кодексом. Нагадаємо, що поштовхом до дискусії стала презентація Ю. Тимошенко та О. Турчиновим у будинку Президії Академії наук України проекту розробленого ними Податкового кодексу України. Авторський колектив на чолі з Ю. Тимошенко запропонував замінити ПДВ і податок на прибуток підприємств податком з реалізації. У Главі 21 зазначеного проекту, яка називається «Податок з реалізації», авторами було визначено ставку податку з реалізації у розмірі 9% [5].

Думку про необхідність заміни ПДВ і податку на прибуток підприємств податком з реалізації підтримувало чимало економістів, які вносили пропозиції про вдосконалення положень проекту Податкового кодексу щодо регулювання податку з реалізації. Так, за розрахунками М. Загуменнова, якщо податкові надходження від ПДВ і податку на прибуток підприємств замінити єдиним податком з обсягу реалізації, то ставка цього податку не повинна перевищувати 6% ціни виробника.

Проте, за переконанням іншої групи науковців (Луніна І.О. та Фролова Н.Б.), дослідження альтернативних видів податків на споживання, зокрема податку на реалізацію та податку на кредитну вимогу, свідчать, що кожен з цих податків не є ефективною заміною ПДВ. Це пов'язано як із складністю і високими затратами на їхнє адміністрування, так і з накопиченням податків у ціні внаслідок стягнення податку на раніше сплачений податок, що призводить до кумулятивного зростання цін [20, с. 17]. Отже, на їхню думку, одним з пріоритетних напрямів подальшого реформування оподаткування споживання є не заміна ПДВ, а вдосконалення механізму його стягнення. Зазначимо, що порівняння переваг і недоліків податку з реалізації та ПДВ досить чітко викладені у дослідженні експерта МВФ Рональда Т. Макморрана, тому немає необхідності детально розглядати відмінності цих податків [24, с. 6].

Разом з тим серед економістів, які стоять на позиції збереження ПДВ, триває дискусія стосовно розміру його ставки. Велика група економістів вважає, що ставка у 20% є досить високою порівняно із ставками, прийнятими в Європі. Висока ставка ПДВ значно здорожує вітчизняну продукцію, що зменшує її конкурентоспроможність, і в багатьох випадках вона витісняється з ринку імпортною продукцією [24, с. 7]. На їх погляд, скорочення діючої ставки ПДВ сприятиме зменшенню податкового тиску і, отже, зменшенню ухилення від оподаткування і збільшенню бази оподаткування. Водночас, як стверджують прибічники такої точки зору, зниження ставки ПДВ могло б привести у майбутньому до здешевлення вітчизняної продукції, зростання бюджетних надходжень за рахунок пожвавлення підприємництва, зменшення ухиляння від оподаткування, розширення попиту. Тому на черзі стоїть подальше зниження податкових ставок. Зниження ставок стимулює підвищення ефективності виробництва. З-поміж держав СНД Україна, разом з Вірменією, Киргизстаном, Таджикистаном і Молдовою, має найвищу ставку ПДВ - 20% (найнижча у Казахстані - 15%) [24, с. 7].

Проте єдиної думки щодо величини, на яку має бути зменшена ставка ПДВ, прихильники необхідності її зниження не досягли. Так, Б. Губський визначив оптимальною ставку ПДВ у розмірі 15%. Авторами Концепції реформування податкової системи України, підготовленої у вересні 2005 р. робочою групою Секретаріату Президента України на чолі з В. Лановим, було запропоновано знизити протягом 6 років ставку ПДВ з 20 до 17% (при застосуванні нульової ставки для інвестиційних операцій, соціально-культурних і наукових послуг, товарів сільськогосподарського виробництва) [24, с. 8].

Деякі фахівці, обґрунтовуючи необхідність зменшення розміру ставки, пропонують встановити диференційовані ставки ПДВ. Такі пропозиції містилися, зокрема, у проекті Податкового кодексу України, розробниками якого були О. Сергієнко та Ю. Кармазін. У ст. 168 проекту зазначеного кодексу міститься чотири ставки ПДВ: 5% - для продуктів харчування без будь-якої переробки, що належать до товарів першої необхідності, дитяче взуття та одяг; 10%-для продуктів харчування, що пройшли переробку; 15% - для всіх інших товарів, які реалізуються на території України; «нульова» ставка - для товарів, що експортуються. Іншу точку зору мають В. Мельник та О. Солдатенко, які вважають, що встановлення диференційованих ставок ПДВ «може лише ускладнити процес його обчислення й адміністрування та призвести до численних зловживань» [22, с. 86]. Підтримуючи позицію Уряду та ДПА України щодо обов'язкового збереження у податковій системі держави одного з найнейтральніших податків - ПДВ, який є важливим доходним джерелом бюджету, вони висловлюються за більш обережний підхід до вирішення питання про зменшення розміру ставки ПДВ. На їх погляд, «…зниження ставки податку лише на 2% призведе до зменшення доходів державного бюджету на більш як 2 млрд. грн., тобто зниження ставки ПДВ можливе, але її оптимальний розмір має бути економічно обґрунтований та підтверджений прогнозом соціальних наслідків».

Дотримання такого обережного підходу декларує і Уряд, офіційна позиція якого полягає у поступовому зменшенні «ставки податку на 1 процентний пункт протягом двох років - до 18 процентів у 2009 році» [8]. Проте, оскільки зазначена поетапність зменшення ставки ПДВ була покладена тільки в основу прогнозу показників зведеного бюджету України за головними видами доходів на 2008-2010 роки, а не втілена у конкретному законопроекті про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість», то можливість зміни позиції Уряду стосовно ставки ПДВ все ще зберігається, навіть незважаючи на те, що у Концепції реформування податкової системи України, яка схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007 р., передбачено поетапне зниження ставки ПДВ.

Інша група фахівців вважає, що величина ставки ПДВ в Україні (20%) досить прийнятною у порівнянні з величиною ставок даного податку в країнах ЄС. Вони висловлюються за збереження нині існуючого рівня стандартної ставки ПДВ та запровадження диференціації ставок ПДВ [26, с. 25].

Таким чином, можемо констатувати, що наукова дискусія навколо питання про розмір ставки ПДВ в Україні не завершена і її учасники не дійшли спільної думки. За даними експертів МВФ, ПДВ запроваджено у більш як ста країнах світу. У 53% країн, у яких стягується ПДВ, застосовують тільки одну ставку, у 23% країн - дві ставки, у 13% - три ставки, у 9% - чотири ставки, п'ять ставок не використовує жодна країна, а шість ставок запроваджено у 1% країн.

Не міститься чітких вказівок щодо цього приводу й у Шостій директиві ЄС від 17 травня 1977 р., відповідно до параграфу 3 (а) якої стандартна ставка ПДВ визначається кожною державою-членом як 100-процентне відношення до бази оподаткування та є однаковою для продажу як послуг, так і товарів. З 1 січня 2001 р. до 31 грудня 2005 р. цей процент не міг бути менший за 15%. Країни - члени ЄС можуть застосовувати одну або дві знижені ставки. Зниження ставки не може бути менш як 5%. Такі ставки ПДВ застосовуються тільки щодо певних соціально значущих категорій продажів товарів і послуг. Згідно з параграфом 3 (в) Шостої директиви, держави - члени ЄС можуть застосовувати знижену ставку ПДВ до продажу природного газу та електроенергії тільки за умови, що це не призведе до виникнення ризику для конкуренції. Країна ЄС, яка має намір застосовувати знижену ставку, спочатку інформує про це Комісію ЄС. Якщо остання не приймає рішення протягом трьох місяців після одержання такого повідомлення про можливість виникнення ризику для конкуренції, то вважається, що такого ризику не існує. Кожна знижена ставка ПДВ встановлюється у такий спосіб, щоб його сума, яка визначається від застосування такої ставки, відповідала пропорції зменшення податку, підрахованій згідно із ст. 19 Шостої директиви [24, с. 8].