Сутність інфляції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

з курсу:

«Гроші та кредит»

1. Механізм розвитку інфляції та її форми

Від чого ж залежить кількість грошей, необхідна для забезпечення товарного обігу? Передусім від суми цін товарів, що підлягають реалізації протягом певного періоду, скажімо року. Що більше товарів, тим більше потрібно грошових одиниць для їх реалізації.

Кількість грошей в обігу залежить далі від швидкості обігу кожної грошової одиниці. Це пов'язане із тим, що одна і та ж сума грошей може обслугувати більше чи менше число актів купівлі - продажу.

Перевищення кількості грошових одиниць, що знаходяться в обігу, над сумою товарних цін і поява внаслідок цього грошей, не забезпечених товарами, означає інфляцію. Вона призводить до зростання цін на товари (явному чи прихованому). Тому індекс цін - це один із головних і найбільш наочних показників наявності чи відсутності інфляції, її глибини. Інфляція може бути викликана різними чинниками. Це і випуск зайвої кількості грошових одиниць, і відставання виробництва товарів від зростання платіжно-здатного попиту, і надходження на ринок товарів, що не користуються попитом.

Інфляція - це переповнення фінансових каналів паперовими грошима, що призводить до їх знецінювання. Інфляція - це грошове явище, але вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічного життя і починає руйнувати ці сфери. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше за все страждають люди. Під час інфляції має місце:

Знецінювання грошей по відношенню до золота.

Знецінювання грошей по відношенню до товару.

Знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Ще одне визначення інфляції ми можемо прочитати в сучасних американських підручниках:

«Інфляція - це підвищення загального рівня цін. Це, зрозуміло, не означає, що підвищуються обов'язково всі ціни. Навіть в періоди досить швидкого зростання інфляції деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші падати. Одне із головних хворих місць - це те, що ціни мають тенденцію підійматися дуже нерівномірно. Перші підстрибують, другі підіймаються понад помірними темпами, а треті зовсім не підіймаються.»

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Згадаємо, що індекс цін визначає їх загальний рівень по відношенню до базового періоду.

Темп інфляції для наданого року можна обчислити таким чином:

відняти індекс цін минулого року із індексу цін цього року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а після цього помножити на 100.

Для того, щоб економіка не переживала інфляційних криз:

Має бути постійна рівновага державного бюджету.

Центральний банк повинен вести ідеальну політику.

Державі не слід втручатися в розподіл прибутку.

Країну повинні населяти громадяни зі здоровою ринковою психологією, люди, позбавлені інфляційних очікувань.

Причини інфляції.

Зростання цін може бути пов'язане з перевищенням попиту над пропозицією товарів, проте така диспропорція між попитом і пропозицією в багатьох випадках не є інфляцією. Приклад: енергетична криза 70х в США, коли нафтовидобуваючі країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші товари й послуги ціни зросли в одно час на 7-9%.

Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватися внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в системі відтворення, монополізації ринку, державного регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих і т. і. Очевидно, що не всяке зростання цін - є інфляцією і тому особливо важливо виділити насправді інфляційне.

Таким чином, зростання цін, пов'язане із циклічними коливаннями кон'юнктури, не можна вважати інфляційним. По мірі проходження фаз циклу - особливо при іноді маючій місце їх «нестандартної» розтягнутості помітно буде змінюватися і динаміка цін. Ціни будуть підвищуватися в фазах бума і падати в фазах кризи, а після цього знову зростати в наступних фазах виходу із кризи.

Підвищення продуктивності праці при інших рівних умовах призводить до зниження цін. Проте можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку - т. з. інфляція витрат підвищення заробітної плати в будь-якій галузі насправді супроводжується підвищенням загального рівня цін.

Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, внаслідок стихійного лиха на якийсь території зруйновані будинки. Очевидно, що зростає попит на будматеріали, послуги будівників, транспорт і т. і. Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулювати виробників до збільшення обсягу виробництва і по мірі насичення ринку ціни будуть опускатися.

Таким чином, до найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:

Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку - т.з. дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання «друкарського верстату», що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок - інфляція.

Iнфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платіжно-здатного попиту, а як наслідок - збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в чималій мірі огополiстичний. Оскільки огополiст зацікавлений в скорочуванні виробництва і пропозиції товарів створюється дефіцит використовуваний їм для підтримки чи підняття ціни на товар.

Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритості економіки і утягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить таки обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.

Інфляційні очікування - виникнення в інфляції само підтримуючого характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдують отим самим маховик інфляції. Живий приклад таких інфляційних очікувань ми можемо спостерігати у своєму повсякденному житті.

Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:

Державна монополія на емісію грошей.

Профспілкова монополія.

Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.

Ці три види монополій пов'язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитись і поза держави, тоді їх треба шукати в світовій торгівлі.

Типи інфляції.

В теоріях, що опрацьовуються західними економістами, виділяються у вигляді альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат. Ці концепції розглядають різноманітні причини інфляції.

Інфляція попиту

Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликаю інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: «Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів»

Інфляція пропозиції

Інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва чи зменшення сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат можуть бути огополiстична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати і т. і. Вона може також з'явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку.

Теорія інфляції, зумовленої зростанням витрат, пояснює зростання цін такими чинниками, що приводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на одиницю продукції - це середні витрати при наданому обсязі виробництва.

Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибуток і обсяг продукції, що фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. В наслідок зменшується пропозиція товарів і послуг в масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, підвищує рівень цін. Отже, по цій схемі витрати, а не попит роздувають ціни, як це діється при інфляції попиту.

На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють і, наприклад, зростання зарплати може виглядати і як інфляція попиту і як інфляція витрат.

Необхідно також визначити, що в жодній з економічно розвинутих країн не спостерігалася в другої половині ХХ сторіччя повна зайнятість, вільний ринок чи ж стабільність цін. Ціни по ряду причин в цей час зростали постійно і навіть в періоду застою виробництва. Таке явище називається стагфляцією - інфляційним зростанням цін в умовах стагнації - застою виробництва, економічної кризи.

Види інфляції

Розглядаючи темпи зростання цін, можна виділити наступні види інфляції:

Помірна. Ціни зростають на 10% на рік, вартість грошей зберігається, відсутній ризик підписання контрактів в номінальних цінах. Багато сучасних економістів, в тому числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до умов виробництва і попиту, що постійно змінюються.

Галопуюча. Ціни зростають на 20-200% на рік, гроші прискорено матеріалізуються в товари, контракти прив'язуються до зростання цін.

Гіперінфляція. Ціни зростають астрономічне, розходження цін і зарплати, руйнується добробут навіть забезпечених верств товариства.

Гіперінфляція.

Деякі економісти побоюються, що помірно повзуча інфляція, що може спочатку сприяти пожвавленню економіки, потім, наростаючи як сніговий ком, перетвориться в більш жорстоку гіперінфляцію. Цей темп зростання інфляції виявляє руйнівний вплив на обсяг національного виробництва і зайнятість. Справа в тому, що коли ціни поволі, але постійно зростають, населення і підприємства прилаштовуються до їх подальшого підвищення. Тому, щоб їх невикористанні заощадження і поточні прибутки не знецінились, тобто щоб випередити передбаченні підвищення цін, люди повинні витрачати гроші зараз. Підприємства поводяться так само, купуючи інвестиційні товари. Дії, диктовані iнфляційним психозом, підсилюють тиснення на ціни, і інфляція починає годувати сама себе. Більше того, оскільки вартість життя збільшується, робочі вимагають і одержують більш високу номiнальну заробітну плату. А профспілки прагнуть до такого підвищення заробітної плати, якої вистачило би не тільки на те, щоб покрити торішні підвищення цін, але і компенсувати інфляцію, що очікується у той період, коли новий колективний договір буде ще в силі. Зарплата і підвищення цін підгодовують одне одного, і це допомагає повзучій інфляції перейти до галопуючої.

Крім руйнівних наслідків для перерозподілу, гіперінфляція може прискорити економічний крах. Жорстока інфляція сприяє тому, що зусилля направляються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність. Підприємствам стає всі більш та більш вигідним накопичувати сировину і готову продукцію в передбаченні прийдешнього підвищення цін. Але несумісність кількості сировини і готової продукції попиту на них веде до підсилення iнфляційного тиснення. Натомість, щоб укладати капітал в інвестиційні товари, виробники і окремі особи захищаючись від інфляції, набувають невиробничих матеріальних цінностей. Ювелірні вироби, золото і інші дорогоцінні метали, нерухомість і таке інше.

В надзвичайній ситуації, коли ціни підстрибують різко і нерівномірно, нормальні економічні відносини руйнуються. Власники підприємств не знають, яку ціну на товари слід призначити і промислові підприємства здебільшого переходять на інші, значно менш ефективні форми розрахунку, наприклад - бартер. Споживачі не знають, яку ціну сплачувати. Постачальники сировини бажають одержати реальні товари, а не гроші, що хутко знецінюються. Кредитори намагаються уникати своїх боржників, щоб не одержувати повернутий борг в дешевих грошах. Гроші фактично гублять ціну і перестають виконувати свої функції в якості міри вартості і засобу обміну. В окремих випадках з'являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Виробництво і обмін зі скрипом посуваються до зупинки і в кінцевому підсумку спромагається наступити економічний, соціальний і, дуже можливо, політичний хаос. Гіперінфляція прискорить фінансовий крах, депресiю і суспільно-політичні безладдя. Вона звичайно пов'язана з нерозумною політикою уряду.

Більшість економічної літератури приводить в якості прикладів Нікарагуа періоду цивільної війни (33000% - середньорічний приріст цін) або ж післявоєнну Угорщину, проте новітній приклад з Сербією показав, що це ще ген не межа. Внаслідок економічного ембарго світового суспільства проти цієї у минулому союзної республіки Югославії річне зростання цін складає 3,000,000,000%, а, наприклад, середня заробітна плата складає суму рівну 1Dm при тому, що ціни виросли ще більше, а багато промислових товарів просто зникли із пропозиції. Понад швидке зростання цін по відношенню до рівня інфляції можна легко пояснити при допомозі формули MV=PQ. Незважаючи на рівність M і V не можна забувати про показник швидкості обігу грошей V. Внаслідок утрати у господарських суб'єктів довіри до національної валюти обіг грошей надзвичайно збільшується, що в даному випадку рівносильне збільшенню їх кількості. Відповідно й ціна збільшується значно більше, ніж кількість наявних грошей в обігу. В розкручуванні спіралі гіперінфляції надзвичайну роль також грають інфляційні очікування.

Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її стані - тобто при відносно вільному ринку. При подавленій ж інфляції зростання цін на товари і послуги може й не спостерігатися, а знецінення грошей може виражатися в дефіциті пропозиції.

В 50-60 роки інфляція проходила в більшості країн помірними темпами. В зв'язку з нафтовою кризою початку 70х років інфляція стала виходити з-під контролю держави, реорганізуючи нормальний економічний процес. Середньорічний рівень приросту роздрібних цін за час з 73 по 80 р. р. підскочив в середньому на 9%.

інфляція знецінювання гіперінфляція ціна

Таблиця 1. Середньорічні показники темпу зростання роздрібних цін в деяких країнах з розвиненою ринковою економікою

В кінці 80х років темпи зростання цін понизились до (в середньому) 4% на рік, що відповідає моделі помірної інфляції. Цьому можна привести декілька причин. В їх числі - падіння світових цін на нафту, підсилення конкуренції, передусім в світовому масштабі, підвищення продуктивності праці разом з узгодженими діями урядів і профспілок по утриманню рівнів заробітної плати на минулому рівні.

Існує також і певне співвідношення зростання цін по різноманітних товарних групах:

Збалансована інфляція. Ціни різноманітних товарних груп відносно один одного не змінені. Ціни підіймаються досить повільно і в одно час на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного зростання цін підіймається процентна ставка державного банка і таким чином ситуація стає рівносильною ситуації зі стабільними цінами.

Незбалансована інфляція. Співвідношення цін товарних груп змінюються в різних відсотках і по-різному на кожний тип товару.

Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, на очікувану і неочікувану:

Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на будь-який період часу і вона досить часто є прямим результатом дій уряду. Як приклад можна привести лiбералiзацію цін в Росії 1992 року і відповідний прогноз зростання цін, підготовлений урядом РФ напередодні - в грудні 1991 року.

Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що оказує негативний ефект на системі оподаткування і грошового обігу. В разі наявності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що саме по собі створює труднощі в економіці і викривляє реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозуванні тенденцій в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує інфляційні очікування, які будуть підбурювати зростання цін. Проте в разі, коли раптовий скачок цін діється в економіці не зараженої інфляційними очікуваннями, то виникає так званий «ефект Пiгу» - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник стає вимушений знижувати ціну і все вертається в стан рівноваги.

Економічні і соціальні наслідки інфляції

Два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат - це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

Інфляція, викликана підвищенням зарплати, є різновидом інфляції, зумовленої зростанням витрат. За певних обставин джерелом інфляції можуть стати профспілки. Це пояснюється тим, що вони якоюсь мірою здійснюють контроль над номінальною зарплатою шляхом колективних договорів. Припустимо, що великі профспілки вимагають і домагаються великого підвищення зарплати, тоді цим підвищенням вони встановлять новий стандарт зарплати робітників, що не є членами профспілки. Якщо підвищення зарплати в масштабі всієї країни не урівноважується якимись протидіючими чинниками, такими, як збільшення обсягу продукції, що випускається за одну годину, то збільшаться витрати на одиницю продукції. Виробники дадуть відповідь на це скорочуванням виробництва товарів і послуг, що викидаються на ринок. При незмінному попиті це зменшення пропозиції приведе до підвищення рівня цін. Цей тип інфляції називається інфляцією, викликаною підвищенням заробітної плати.

Інфляція, викликана порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком збільшення витрат виробництва, а отже і цін, що пов'язане з раптовим, непередбаченим збільшенням вартості сировини чи витрат на енергію.

В реальному світі ситуація значно складніше, ніж просте розділення інфляції на два типи - інфляцію, викликану збільшенням попиту та інфляцію, зумовлену зростанням витрат. На практиці важко розрізнити ці два типи.

Більшість економістів вважають, що інфляція, зумовлена зростанням витрат та інфляція попиту відрізняються одне від одного ще в одному важливому відношенні. Інфляція попиту триває до тих пір, поки існують надмірні загальні видатки. Інфляція, зумовлена зростанням витрат автоматично сама себе обмежує, тобто або поступово зникає, або ж само виліковується. Інфляція, зумовлена зростанням витрат породжує спад, тоді спад у свою чергу стримує додаткове збільшення витрат.

Самий факт інфляції - це зниження покупної спроможності грошової одиниці, тобто зменшення кількості товарів і послуг, що можна придбати за цю грошову одиницю, - не обов'язково призводить до зниження особового реального прибутку чи рівня життя. Інфляція знижує покупну спроможності грошової одиниці, проте ваш реальний прибуток чи рівень життя знизиться тільки в отому випадку, якщо номінальний прибуток буде відставати від інфляції.

Інфляція карає людей, що одержують відносно фіксований номінальний прибуток. Інакше кажучи, вона перерозподіляє прибуток, зменшуючи його у одержувачів фіксованого прибутку і збільшуючи його у інших груп населення. Класичним прикладом є літні подружжя, які проживають на приватну пенсію чи ренту, які забезпечують фіксований щомісячний розмір номінального прибутку.

Інфляція також погіршить положення землевласників, що отримують фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові одиниці, які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвами інфляції опиняться деякі «білі комірці», частина службовців державного сектору, прибуток яких визначаються фіксованою тарифною сіткою, а також ті що живуть на фіксований прибуток по соціальному забезпеченню та інші трансфертні прибутки сім'ї.

Люди, що проживають на нефіксований прибуток, спромагаються виграти від інфляції.

Номінальний прибуток таких сімей спромагаються обігнати рівень цін чи вартість життя, внаслідок чого їх реальний прибуток збільшиться. Робітники, зайняті в галузях промисловості, що розвиваються і представлені потужними профспілками, спромагаються добитися, щоб їх номінальна зарплата йшла в ногу з рівнем інфляції чи випереджала його.

З іншого боку, від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті, хто працює в нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки сильних, бойових профспілок, спромагаються опинитися в такій ситуації, коли зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку.

Виграш від інфляції можуть одержати керуючі фірм, інші одержувачі прибутку.

Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі зростанням цін реальна вартість чи покупна спроможність заощаджень, відкладених на чорний день, зменшується. Під час інфляції зменшується реальна вартість термінових вкладів в банці страхових полюсів, щорічної ренти і інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний вихід на пенсію.

2. Порядок кредитування населення

В останній час споживче кредитування набуває все більшої актуальності. Пов'язано це з тим, що всі ланки суспільства прагнуть ефективно функціонувати, а без розвитку всіх напрямків банківської інфраструктури, насамперед споживчого кредитування, не можливий нормальний розвиток суспільства, а саме всіх його категорій (верст населення).

Особливо актуально це питання стоїть перед молодим поколінням. Для нормального проживання яким відразу хотілося мати власне житло, можливість його обладнати. Говорячи про це, я маю на увазі не предмети розкошу, а елементарні засоби для існування, які є необхідними для нормального і щасливого проживання як молодих сімей так і інших верств населення. Адже якщо ми хочемо побудувати багату і високо розвинуту країну, то це можливо лише при тій умові що кожен член нашого суспільства буде жити в добробуті та щасті. А цю проблему в деякій мірі можна вирішити за допомогою такого банківського продукту - споживчий кредит. Адже квартиру, телевізор, меблі, холодильник та інші речі тривалого користування, які людині вкрай необхідні для нормального існування людини як члена нашого високо розвинутого суспільства. З початку перебудовчих часів поступово стало не привабливим продуктом для більшості банків.

Насамперед причинами цього стали високі темпи інфляції та, як правило, довгостроковий характер кредитування, тоді як банки надавали перевагу короткотерміновим кредитам під торгівельні операції. Але з часом все змінюється, і ті тенденції які існують в усьому світі не залишилися поза нашою увагою (так за статистичними даними у високо розвинутих країнах близько третини обсягу всіх кредитних угод припадає на кредитування фізичних осіб, тобто на споживче кредитування). То ця тема стає все більш актуальною для нашої країни на даний час. Свідченням цього є як державні програми по житловому кредитуванню молодих сімей так і початок активізації роботи деяких банків на цьому сегменті ринку.

Зрозуміло, що спочатку ці послуги орієнтовані на більш заможних громадян нашого суспільства але з часом рамки цих категорій розширюються і є надія що не за горами ті часи, коли цей банківський продукт буде доступний кожному законослухняному громадянину. Одним з найбільших комерційних банків в Україні, який в даний момент займається споживчим кредитуванням, є Ощадний банк України.

Свідченням того що дана тема набуває все більшої актуальності є й той факт, що в останній час починається друкуватися все більше і більше статей, книжок, які в тій чи іншій мірі стосуються теми споживчого кредитування. Нещодавно у світ вийшла вітчизняна книжка «Операції Ощадного банку України», але за своїм змістом вона споживчому кредитуванню майже не приділяє уваги. В підсумок можна зауважити, що хоч ця тема в останній час стає все більш актуальною і має величезні перспективи для розвитку в банківській системі України, але в українських виданнях вона висвітлена не достатньо й то переважно в періодичній літературі. По вище вказаним книжкам не тяжко помітити що більш глибокої розробки ця тема набула в російських виданнях. На нашу думку, це свідчить про те, що впровадження такого банківського продукту як споживче кредитування в Росії назріло таким чином раніше на декілька років, ніж в Україні. Але це відставання не дуже значне, а його причинами, на мій погляд, є те що цією проблемою в Росії почали раніше займатися на рівні держави (в 1996 р. в Росії були прийняті програми президентом стосовно житлового кредитування населення, які передбачали деякі пільги для відповідних категорій населення.)

В результаті проведеної роботи були детально вивчені теоретичні та практичні аспекти, які стосуються як споживчого кредитування так і тих сфер з якими цей продукт стикається.

Якщо з початку звернутися до історії споживчого кредитування ще в Росії до 1917 року, то перші кооперативні заклади дрібного кредиту в Росії були створені в 60 х роках ХІХ ст. позико забережні товариства. Вступний внесок в подібне об'єднання був встановлений на рівні 1 крб., а пайовий - 50 крб. Максимальний розмір позики був можливий до 80 крб. терміном на 6 місяців. Однак при нестандартних обставинах позика могла бути продовжена ще на три місяці. Позико збережені товариства виручали селян, що не могли розплатитися з розтовщиками, допомагали знижувати та ліквідовувати недостачі, перешкоджали тенденції до розорення села.

При видачі кредиту в позико збережних товариствах враховувалась працездатність позичальника, його належність, правові переваги і т.ін. В якості забезпечення кредиту в заставу допускався придбаний інвентар, надлишки сільськогосподарської продукції та домашня худоба. До початку ХХ ст. в народному господарстві Росії (територія України входила до складу Росії) були створені умови для успішного розвитку кооперативної організації невеликих сум кредиту, але вже не у формі позико - збережних товариств, що потребували від своїх членів пайові внески, а кредитних, що не потребують паїв. Підйом в розвитку кредитної кооперації, що почався після 1905 року досяг кульмінації до 1912 року.

Кредитні товариства видавали позики, як короткострокові - на один рік, так і довгострокові - терміном на п'ять років з 12% річних. Призначення позик, що видавалися кредитними товариствами, було сільськогосподарським: купівля землі, її оренда, обробіток та удобрення, купівля сільськогосподарських знарядь, худоби, насіння, кормів для худоби та т. ін. Крім того, кредитні товариства могли видавати, так звані, кустарно - ремісницькі позики на купівлю знарядь кустарно - ремісницького виробництва; могли бути й «виробничі позики загального призначення»: найм робочої сили, здійснення господарських будівель, спорядження для промислів, які передбачали тимчасове залишення місця постійного проживання.

Наглядно, що кредитні товариства ризиковали видавати й невиробничі позики: на купівлю товарів для продажу, сплати боргів, особисті витрати та жилі будівлі. Тільки при повній наявності інформації про клієнта можна було дозволити собі кредитування такого великого кола інтересів позичальника. Розмір відкритого кредиту визначався заможністю двору, що вимірювалася цінністю основного капіталу (земля, будівлі, худоба, інвентар). В деяких господарствах кредит по відношенню до капіталу складав всього 4-5%. Іпотечник кредит виник ще в рабовласницькому суспільстві, де він являв собою різновид ростовщицького капіталу, отримав розвиток при феодалізмі, але особливо розповсюдився при капіталізмі. Цей кредит дозволяє підприємцям збільшувати розмір виробничого використання вільного капіталу, землевласникам - фінансувати купівлю додаткових ділянок землі, дає можливість придбати машини, обладнання та інші засоби виробництва, тобто сприяє розвитку та зміцненню ринкових відносин.

Кредит видається, як правило, на термін більше п'яти років. Для іпотечного кредиту, крім довгостроковості, характерно залишення заставленого майна в руках боржника, який продовжує його експлуатувати. В цьому випадку залогодержатель має право перевіряти за документами та фактичну наявність, розмір та умови зберігання заставленого майна. Припускається повторна застава з отриманням додаткового кредиту, якщо цінність майна не вичерпувала попередніми заставами і якщо боржник має економічну можливість сплачувати відсотки та гасити основний борг по кредиту.

При заставі нерухомого майна боржник лише номінально зберігає право власника. Фактично в цьому випадку земельна рента, що виступає економічною формою реалізації земельної власності, присвоюється кредитором. Надають іпотечний кредит, як правило, банки, що спеціалізуються на видачі довгострокових кредитів під заставу нерухомості. До них відносяться також і земельні банки, що видають довгострокові кредити в основному під заставу землі. Історія створення земельних банків в Росії, де вони відігравали велику роль в розвитку кредитної системи, тісно пов'язана зі своїм соціально-економічним та політичним життям країни другої половини ХІХ - початку ХХ століть. На початку 70-х років минулого століття були створені одинадцять акціонерних іпотечних (земельних) банків. Значну роль в проведенні аграрної політики в дореволюційній Росії грали державні банки: Державний селянський поземельний банк (заснований в 1882) та Державний дворянський земельний банк (1885 р.). На державний селянський поземельний банк була покладена задача видавати кошти селянам на купівлю землі поміщиків. Банк видав селянам довгострокові позики терміном на 34,5 року. За 1883-1895 р.р. банк видав 15 тис. грн. позик на загальну суму 82 млн. крб. За його участю було придбано та куплено 2,4 млн. десятин землі, головним чином поміщицької. В наступні року масштаби придбаної банком землі, а також видачі позик, за рахунок яких селяни купували землю, значно виросли.

Задачею Державного дворянської земельного банку поміщицького землеволодіння шляхом видачі дворянам іпотечних позик до 66 років в розмірі 60% вартості дворянських маєтків. Дворянський банк надав поміщикам велику фінансову підтримку - до кінця 1890 р. заборгованість позичальників по позикам складала 267 млн. крб. Деякий застій поземельного кредиту був пов'язаний зі спадом економіки в 1905-1907 р.р.Відродив та прискорив розвиток цього кредиту економічний підйом 1909-1913 р.р. Однак перша світова війна привела до скорочення діяльності іпотечних банків, а потім і її припинення. Так як іпотечний кредит передбачає наявність приватної власності, перед усім на землю, то саме з причини її відміни на території Росії та України після 1917 року іпотечні банки були закриті, оскільки не стало основи для здійснення операцій по заставі Діяльність українських комерційних банків нині зосереджена переважно на роботі з юридичними особами.

Це явище тимчасове. У процесі подальшого розвитку ринкових відносин питома вага операцій із фізичними особами неодмінно зростатиме, тож фінансово-кредитні установи нашої держави мають це враховувати. Як свідчить світовий досвід, банківські операції з фізичними особами становлять близько третини загального обсягу всіх операцій, які проводять фінансово-кредитні установи країн із ринковою економікою. Серед цих банків чимало спеціалізованих, які працюють лише з фізичними особами. Споживчий кредит має багато специфічних рис, пов`язаних із особливостями сфери особистого споживання громадян.

По-перше, цей вид позики відображає відносини між кредитором і позичальником, сенс яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надають суб`єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що породжують рух вартості (Наприклад. Акцій, облігацій тощо).

По-друге, на відміну від інших видів кредиту, якими користуються переважно суб`єкти господарювання, споживчі кредити одержують, як правило, фізичні особи. По-третє, споживчий кредит є засобом задоволення споживчих потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ (товарів, послуг), які вони могли б мати (придбати) лише у майбутньому, накопичивши кошти, необхідні для купівлі цих товарно-матеріальних цінностей або послуг, будівництва тощо. Надання споживчих позик населенню з одного боку, підвищує їх платоспроможний попит, життєвий рівень в цілому, а з іншого прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів. По-четверте, всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем підвищенню життєвого рівня населення (передусім із низьким та середніми доходами), утвердженню принципів соціальної справедливості. Саме із цієї причини споживче кредитування здебільшого регулюється державами особливо ретельно. У нашій країні це виражається у тому, що споживчі позики зазвичай надаються на пільгових умовах.

Отже в загалі, для населення споживчий кредит носить тільки позитивний характер, так він прискорює одержання визначених благ (товарів, послуг), які вони могли б мати (одержати) тільки в майбутньому - при умові накопичення суми грошових коштів, матеріальних цінностей або послуг, будівництва або інших. Надання споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує його життєвий рівень, а з другого боку прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.

В процесі погашення споживчих позик у населення зменшується на відповідну суму платоспроможний попит, що необхідно враховувати при визначенні обсягу та структури товарообігу, платних послуг, динаміки доходів та витрат населення, грошової маси в обігу. Таким чином розмір кредитів тісно пов'язаний з формуванням купівельного фонду населення та його відповідності обсягу до структури товарного фонду та послуг. Недостатня увага українських комерційних банків до роботи з населенням має нині як об`єктивні, так і суб`єктивні причини. Основні з них, безумовно, пов`язані з економічною нестабільністю і законодавчою неврегульованістю. Проте перспективи роботи банків із населенням в Україні величезні.

Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. Суб'єктами кредитних відносин являються фізичні особи (позичальники), а в особі кредитора виступають банки, інші кредитні установи (ломбарди, пункти прокату та інші підприємства та організації). Між банком та населенням може існувати й посередник, наприклад торгівельна організація, однак при цьому зміст споживчого кредиту не змінюється. Об'єктом кредитування є витрати, пов'язані з задоволенням попиту населення поточного характеру, в тому числі придбання товарів в особисту власність, а також витрати капітального (інвестиційного) характеру на будівництво та підтримання нерухомого майна. Що стосується більш детального регулювання споживчого кредиту зі сторони держави в порівнянні з іншими формами кредиту, то це в основному проявляється в регулюванні процентних ставок, строків, додержання принципів соціальної справедливості, доступності кредитів. Більш детальне регулювання обумовлене тим, що споживчий кредит пов'язаний з потребами населення, рівнем його життя.

Враховуючи вивчений матеріал наведемо класифікацію споживчих кредитів яка, на наш погляд, є найбільш повною та вдалою: цільовим характером; суб'єктами кредитних відносин - на банківські та небанківські; способом організації надання позичкових коштів - на позики організовані та неорганізовані, прямі та непрямі; формами видачі - на товарні та грошові кредити; ступенем покриття кредитом вартості товарів, послуг - на позики на повну вартість або на часткову їх оплату; · способом погашення кредиту - на ті що погашаються поступово (в розстрочку) або разовим платежем; · строками надання - короткострокові, середньострокові та довгострокові.

В залежності від цільового призначення споживчі кредити поділяються на: інвестиційні; для купівлі товарів та сплати послуг; на розвиток підсобного господарства; цільові кредити окремим соціальним групам; на не цільові споживчі потреби; чекові; під банківські кредитні картки.

До інвестиційних відносяться позики на кооперативне житлове будівництво та придбання індивідуальних житлових будинків, садових будиночків, благоустрій садових ділянок, реконструкцію, капітальний ремонт індивідуальних житлових будинків, дач. Гострота житлової проблеми розширює сферу застосування та зростання обсягів кредитів, що надаються на індивідуальне житлове будівництво, як одну з можливостей її вирішення. Значну роль в розширенні житлового будівництва та задоволенні зростаючих потреб населення в житлі відіграє житлова кооперація, членам якої може бути надано кредит для придбання кооперативної квартири.

Слідкуюча група об'єднує позики для придбання окремих споживчих товарів або сплати послуг, розстрочку платежів за товари довгострокового користування, прокат деяких предметів споживання. До кредитів на розвиток особистих підсобних господарств відносяться позики на купівлю сільськогосподарської техніки, транспортних засобів, купівлю посадкового матеріалу, фруктових дерев, добрив.

Список літератури

1. Гальчинський А.С. Теорія грошей. - К.: Основи, 1996.

2. Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. - К.: КНЕУ, 2001.-602 с.

3. Гроші та кредит. / За ред. Б.С. Івасіва. - Тернопіль: Карт-бланш, 2000. - 510.

4. «Про кредитування» Положення НБУ №246 від 28.09.95 www.liga.kiev.ua

5. «Рекомендації по визначенню фінансового стану позичальників» Постанова НБУ №323 затверджене від 29.09.97 www.liga.kiev.ua

6. Абрамова М.А., Александрова Л.С. Финансы, денежное обращение и кредит / Учебное пособие. - М.: Институт международного права и экономики, 1996. - 136 с.

7. Адибеков М.Г. Кредитные операции: классификация, порядок привличения и учет / серия «Международный банковский бизнес». - М.:Изд. АО «Консалтбанкир», 1995.-88 с.

Размещено на Allbest.ru