Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський Національний Економічний Університет імені Вадима Гетьмана»

Реферат

з дисципліни: ”Гроші та кредит”

тема: ”Фінансово-кредитні установи небанківського типу та перспективи їх розвитку в Україні”

Київ 2011

ЗМІСТ

1. НЕБАНКІВСЬКІ ФІНАНСОВІ УСТАНОВИ: ОСОБЛИВОСТІ ТА АНАЛІЗ

2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НЕБАНКІВСЬКОГО ФІНАНСОВОГО СЕКТОРА

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. НЕБАНКІВСЬКІ ФІНАНСОВІ УСТАНОВИ: ОСОБЛИВОСТІ ТА АНАЛІЗ

Хоча банк - це фінансовий інститут, з яким ми найчастіше маємо справу, але це не єдиний фінансовий орган, з яким ми стикаємося в повсякденні. Крім банків до фінансового ринку входять спеціальні небанківські фінансові інститути (НФІ), здатні акумулювати грошові засоби та розміщувати їх на засадах строковості, повернення та платності. В економіці небанківські фінансові інститути відіграють важливу роль у спрямуванні коштів від позикодавців до позичальників як це роблять банки. Застосовуючи інновації, небанківські фінансові інститути вступають у пряму конкуренцію з банками, бо надають клієнтам ті ж послуги, що й банки.

У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківськими НФІ є пенсійні фонди, страхові, лізингові, інвестиційні та фінансові компанії. В Україні до небанківських кредитних установ також належать кредитні спілки та ломбарди, органи державного та акціонерного страхування, проте ці установи, згідно законодавства України не мають права здійснювати кредитну діяльність, а отже і не можуть називатися кредитними установами.

Фактично - це заклади, що не є банками, але здійснюють певні фінансові операції. Вони діють на основі відповідних нормативно-правових актів (в Україні це закон „Про банки та банківську діяльність”), але без ліцензії, що дає право на діяльність, притаманну лише банківським установам. Тобто небанківські установи в Україні не мають права приймати депозитні вклади та вести поточні рахунки клієнтів згідно із законом “Про банки і банківську діяльність”. Однак, разом з тим, такі установи мають дещо спільне з банками:

- функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, у секторі опосередкованого фінансування;

- формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов'язання, які менш ліквідні, ніж зобов'язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;

- розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов'язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб'єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні і більш ризиковані, ніж активи банків.

Оскільки, згідно із законодавством, діяльність небанківських фінансових установ не зачіпає процесу створення депозитів, то залучення коштів здійснюється двома способами:

ь на договірних засадах;

ь шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій).

Звідси всіх їх можна розподілити на:

- договірні фінансові установи, котрі залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором),

- інвестиційні фінансові установи, котрі залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

Серед договірних фінансових установ за видами послуг, які вони надають своїм кредиторам можна виокремити:

- страхові компанії;

- пенсійні фонди;

- ломбарди;

- лізингові компанії;

- факторингові компанії.

У свою чергу інвестиційні фінансові посередники поділяються на:

- інвестиційні фонди;

- фінансові компанії;

- кредитні товариства, спілки тощо.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Рис. 1. Структура системи небанківських фінансових установ України

Зробимо короткий огляд принципів організації та основних засад роботи небанківських фінансових організацій.

Страхові компанії - це здебільшого спеціалізовані небанківські фінансові інститути, що виконують функції страхування від різних непередбачуваних випадків. Формування цільових фондів та мобілізація коштів страхових компаній здійснюється шляхом залучення коштів підприємств, організацій або населення, котрі сплачують страхові внески на підставі укладених з ними договорів про відшкодування збитків або виплату певної суми у разі настання страхового випадку.

При цьому страхові компанії відшкодовують збитки, завдані тому чи іншому виду майна внаслідок стихійних лих або інших несприятливих явищ, а також виплачують громадянам чи їх сім'ям певні суми при настанні різних подій у їхньому житті (наприклад, досягнення певного віку або втрата працездатності).

Страхові компанії здебільшого спеціалізуються на якомусь одному виді страхування, серед яких прийнято розрізняти:

ь майнове (або загальне) страхування, об'єктом якого виступають різноманітні цінності, переважно будинки, споруди, обладнання, машини та інше майно. Значна роль у цьому виді страхування належить транспортному страхуванню: морському, автомобільному, авіаційному;

ь особове страхування, при якому об'єктом страхових відносин є події у житті фізичних осіб (вік, здоров'я, працездатність людини), а саме страхування служить певною матеріальною допомогою при несприятливих обставинах, а також формою організації заощаджень до певного віку, встановленого строку або на певні цілі;

ь страхування відповідальності, предметом якого є відповідальність перед третіми особами за можливими зобов'язаннями по відшкодуванню збитків (наприклад, гарантії банкам і фінансовим компаніям у випадку неплатоспроможності позичальника);

ь перестрахування, що полягає у страхуванні вже застрахованих об'єктів з метою зниження ризику та перерозподілу відповідальності по оплаті страхових збитків.

Окрім зазначених форм страхування та відповідно видів страхових компаній, що їх здійснюють, існують також змішані компанії, які поєднують різні види діяльності (найчастіше страхування майна та особове страхування).

За формою організації страхові компанії поділяються на акціонерні та взаємні. Капітал акціонерної страхової компанії формується шляхом випуску акцій, які розміщуються серед юридичних та фізичних осіб і дають право на отримання пропорційної частки доходу компанії у вигляді дивідендів. У цьому відношенні організація страхової справи практично нічим не відрізняється від акціонерних форм організації бізнесу в інших галузях економіки. Акціонерні страхові компанії здійснюють практично усі види страхування.

Особливе місце серед організаційних форм діяльності страхових компаній належить структурі зразка британської страхової корпорації “Ллойд'с”, яка хоч і має статус компанії, але всі операції проводяться окремими синдикатами індивідуальних страховиків, тисячі яких вона об'єднує. Члени синдикату вносять депозити, від розмірів яких належать масштаби їх діяльності, та добровільно формують групи для здійснення тих чи інших страхових операцій.

Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є збір і акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян при досягненні ними певного віку.

За формою власності пенсійні фонди можуть бути приватними або державними.

Приватні пенсійні фонди створюються різними фірмами і корпораціями для виплати пенсій та допомог своїм робітникам і службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок регулярних відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку підприємств, а також за рахунок прибутку від операцій самих фондів.

Пенсійні фонди можуть функціонувати як самостійні юридичні особи, однак частіше вони знаходяться під контролем корпорацій, що їх створили, або перебувають у довірчому управлінні траст відділів комерційних банків чи страхових компаній. Якщо страховій компанії доручається не лише управління акумульованими коштами фондів, тобто їх активними операціями, але й врегулювання усіх зобов'язань за пасивами, то такий пенсійний фонд вважається застрахованим. В усіх інших випадках фонд є незастрахованим.

Державні пенсійні фонди створюються за ініціативою центральних та місцевих органів влади, а їх ресурси формуються за рахунок відрахувань з бюджетів різних рівнів, а також внесків працівників державних структур. Як правило, розміщення активів державних пенсійних фондів здійснюється на основі більш обережної інвестиційної політики, ніж приватних і передбачає вкладення коштів здебільшого в облігації державних позик.

Ломбард - це фінансова установа, що спеціалізується на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна. Ломбард проводить такі операції:

ь приймає на схов від громадян предмети домашнього вжитку і особистого користування;

ь видає громадянам позички під заставу предметів домашнього вжитку і особистого користування.

Лізингові компанії - фінансові посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів, обладнання, машин тощо) та передачі їх в оренду фірмам-орендарям для використання у виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного терміну.

Лізинг - порівняно нова специфічна форма організації кредитно-фінансових відносин. Він забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що не минуще при звичайній купівлі. Оренда машин, устаткування, тощо дозволяє уникнути витрат, пов'язаних з моральним старінням засобів виробництва.

Розрізняють два види лізингу

- фінансовий;

- операційний.

Лізинговими компаніями застосовується, як правило, фінансовий лізинг. Це найбільш типова і розповсюджена форма лізингу, що характеризується середньо- і довгостроковими формами контрактів, амортизацією повної або більшої частини вартості обладнання. Така форма лізингу ще називається лізингом майна з повною окупністю або повною виплатою, оскільки протягом терміну угоди (як правило 3 - 7 років) лізингодавець повністю повертає вартість майна і отримує прибуток від лізингової операції.

Операційний лізинг характеризується більш коротким, ніж життєвий цикл виробу, терміном контракту, що передбачає неповну амортизацію обладнання за час оренди, після чого воно повертається лізингодавцю і може бути знову здане в оренду.

Стосовно майна, що орендується лізинг ділиться на чистий - додаткові витрати бере на себе орендатор, повний - техобслуговування майна та інші витрати бере на себе лізингодавець.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства.

Факторингові компанії - фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, тощо.

Факторингові операції з'явилися на основі комерційного кредиту, який надається продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Факторинг є різновидністю торгівельно-комісійної операції, пов'язаної з кредитуванням оборотних коштів, що полягає у інкасуванні дебіторської заборгованості покупця і специфічною різновидністю короткострокового кредитування та посередницької діяльності.

Головною метою факторингу є негайне або в обумовлений угодою термін отримання коштів. Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг прийнятий у 1988 році, операція вважається факторингом у тому випадку, коли вона задовольняє як мінімум дві з наступних вимог:

1) наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

2) ведення бухгалтерського обліку постачальника, перш за все обліку реалізації;

3) інкасування його заборгованості;

4) страхування постачальника від кредитного ризику.

Інвестиційні фонди являють собою особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Шляхом випуску власних цінних паперів інвестиційні фонди акумулюють грошові кошти приватних інвесторів (переважно населення) та вкладають їх в акції та облігації різних підприємств у своїй країні та за кордоном.

У зв'язку з тим, що значна частина інвесторів не має можливості і належних знань для того, щоб регулярно відслідковувати стан ринку цінних паперів та приймати ефективні інвестиційні рішення щодо вкладення своїх заощаджень у різні види фондових інструментів, вони звертаються до спеціалізованих фінансових організацій - інвестиційних фондів. Інвестор, який бажає, щоб інвестиційний фонд взяв на себе управління його коштами, повинен придбати цінні папери, що випускаються фондом (як правило, акції). Це гарантує вкладникам розміщення їх заощаджень у професійно сформовані портфелі цінних паперів, що розподілені досвідченими фахівцями між різними напрямами інвестицій у структурі фондовому ринку. Завдяки цьому досягається суттєва мінімізація ризику інвесторів внаслідок широкої диверсифікації акумульованих фондом коштів, вкладених у цінні папери десятків різних емітентів.

Інвестиційний фонд відповідно до ситуації на ринку здійснює постійну купівлю і продаж цінних паперів, перерозподіляючи капітали у найбільш перспективні підприємства і галузі. Вкладникам фонду, як правило, надається можливість вибору між кількома портфелями цінних паперів, кожен з яких має свої інвестиційні особливості та переваги.

За формою організації інвестиційні фонди можуть бути відкритого або закритого типу.

Інвестиційні фонди відкритого типу випускають власні акції у необмежених кількостях відповідно до попиту, що на них виникає. При цьому допускається вільне повернення акцій фонду їх власникам. Закриті інвестиційні фонди випускають акції тільки у певній, наперед визначеній кількості. І хоча вони можуть вільно обертатися на ринку цінних паперів, але їх власники не мають можливості представляти ці акції інвестиційному фонду для викупу.

У розвинутих країнах більш поширеною є відкрита форма організації інвестиційних фондів, оскільки їх акції володіють високим рівнем ліквідності, що приваблює потенційних інвесторів. Такі фонди ще називають взаємними.

Фінансові компанії - кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного тощо), проведенні фінансових операцій. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів. Вони акумулюють грошові кошти промислових та торгівельних фірм, деяких фінансових установ і менше - населення. Фінансові компанії сплачують своїм вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.

Кредитні товариства або спілки - це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності.

Існують досить солідні теоретичні доробки, які необхідно використовувати для розвитку даного небанківського інституту в умовах національної економіки. Головна причина слабкого розвитку кредитної кооперації в нашій державі є невідповідність законодавства та повне протиріччя його загальновизнаним нормам світового права. Іншими словами відсутність достатньої юридичної бази, яка б регулювала діяльність кредитних спілок. Більш того, діяльність кредитних спілок протирічить існуючому законодавству, згідно якого кредитування - це виключно функція банків.

Згідно діючого законодавства України кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні, наданні фінансових послуг шляхом об'єднання грошових внесків.

Діяльність кредитної спілки ґрунтується на таких засадах

ь добровільності вступу до кредитної спілки та свободи виходу з неї;

ь рівноправності членів кредитної спілки;

ь самоврядування;

ь гласності.

2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НЕБАНКІВСЬКОГО ФІНАНСОВОГО СЕКТОРА

фінансовий кредитний небанківський державний

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг) була утворена Указом Президента України 12.12.2002 року як інтегрований державний регулятор діяльності небанківського фінансового сектора поряд із Національним банком України та Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку

Відповідно до вимог Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 року та Указу Президента України "Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України" від 04.04.2003 року Держфінпослуг наділена повноваженнями з регулювання і нагляду за діяльністю страхових компаній, осіб, які здійснюють посередницьку діяльність у страхуванні, установ недержавного пенсійного забезпечення, зокрема, недержавних пенсійних фондів та їх адміністраторів, кредитних спілок, ломбардів, довірчих товариств, лізингових та факторингових компаній, інших учасників ринків фінансових послуг (крім банків, професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їх діяльності на фондовому ринку, фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державного казначейства України та державних цільових фондів), а також юридичних осіб, що не мають статусу фінансової установи, але надають фінансові послуги згідно з законодавством.

З початку функціонування Держфінпослуг було:

ь сформовано початкову підзаконну нормативну базу в сфері регулювання діяльності ринків фінансових послуг шляхом прийняття загальних, так і спеціальних (в розрізі окремих видів небанківських фінансових установ) нормативно-правових актів, а також в сфері регулювання діяльності Держфінпослуг в процесі здійснення дозвільних процедур, нагляду та правозастосування;

ь ініційовано розробку і прийняття низки законопроектів, указів Президента України та постанов Кабінету Міністрів України з метою оптимізації законодавства, що визначає правовий режим функціонування ринків фінансових послуг України;

ь впроваджено Державний реєстр фінансових установ та в цілому завершено його формування по основних видах небанківських фінансових установ;

ь впроваджено перелік юридичних осіб, які мають право надавати фінансові послуги і перебувають на обліку в Держфінпослуг;

ь запроваджено ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

ь розпочато практику безвиїзного та виїзного нагляду і правозастосування з метою контролю дотримання визначених правил поведінки на ринку та фінансових нормативів з використанням всього спектру передбаченого законодавством інструментарію превентивних заходів та санкцій;

ь впроваджено практику оперативного та дієвого реагування на факти порушень прав споживачів фінансових послуг, в першу чергу громадян;

ь закладено основи пруденційного нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ на основі спеціально запровадженої з цією метою звітності;

ь запроваджено комплекс заходів для організації ефективної протидії відмиванню "брудних грошей" та фінансуванню тероризму через небанківський фінансовий сектор відповідно до рекомендацій FATF;

ь відпрацьовано тактику поведінки Держфінпослуг як фінансового регулятора в умовах системних фінансових криз та інших нестандартних ситуацій, що суттєво впливають на стабільність і прогнозованість діяльності ринків фінансових послуг;

ь закладено основи для моніторингу руху капіталу в Україну та за її межі через ринки фінансових послуг, що входять у регуляторну юрисдикцію Держфінпослуг;

ь впроваджено реєстр аудиторів, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ;

ь встановлено професійні вимоги для керівників та головних бухгалтерів фінансових установ, проводиться укладення договорів про співробітництво з навчальними закладами щодо здійснення навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників фінансових установ;

ь започатковано системний аналіз та вироблення концептуальних засад і стратегічних пріоритетів подальшого розвитку окремих ринків фінансових послуг, а також інституційного розвитку Держфінпослуг з врахуванням найкращої міжнародної практики та загальноприйнятих стандартів;

ь налагоджено ділові стосунки та систематичну співпрацю зі Світовим банком, іншими міжнародними фінансовими організаціями та агентствами технічної допомоги;

ь укладено Меморандум про взаємодію та обмін інформацією з Національним банком України та Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку як фінансовими регуляторами діяльності відповідних ринків фінансових послуг;

ь набуто членство в Міжнародній асоціації органів страхового нагляду (IAIS) та Міжнародній організації органів пенсійного нагляду (IOPS), а також налагоджено співпрацю з регуляторами інших країн;

ь створено Консультативно-експертну раду при Держфінпослуг, ряд постійно діючих робочих груп за участю представників провідних учасників ринку та їх професійних об'єднань, народних депутатів, науковців та незалежних експертів, укладено угоди з об'єднаннями відповідних видів фінансових установ, що визначають особливий режим їх співпраці з Держфінпослуг.

На засіданні Уряду 25 квітня 2007 р. схвалено проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Законопроектом передбачено зміцнити та розширити повноваження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг) щодо регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ. Проект закону передбачає розширити повноваження Держфінпослуг в частині віднесення до її компетенції погодження документів фінансових установ, що визначають вимоги щодо надання фінпослуг. Законопроектом передбачені додаткові заходи впливу на порушників законодавства під час проведення перевірок діяльності фінансових установ, а також афілійованих, споріднених та пов'язаних осіб.

Встановлюватимуться і додаткові вимоги до засновників, керівників та працівників фінансових установ, а також до джерел походження коштів, за рахунок яких формується капітал фінансових установ. Так, особа, яка намагається придбати істотну участь у фінансовій установі, не отримає на це дозвіл, якщо протягом останніх десяти років була керівником, членом керівного складу або головним бухгалтером фінустанови, визнаної банкрутом. Вимоги до джерел походження коштів, за рахунок яких формується статутний капітал фінансової установи, відповідно до проекту, встановлюватимуться Кабінетом Міністрів. При проведенні перевірок діяльності фінустанов застосовуватимуться додаткові заходи впливу. Зокрема, штрафи накладатимуться на учасників ринків фінансових послуг у розмірах передбачених статтею 41 проекту Закону: за діяльність на ринках фінпослуг без ліцензії - до 5 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за ненадання, або надання завідомо недостовірної інформації - до 1 тис. неоподатковуваних мінімумів, за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень - у розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів. А на посадових осіб накладатимуться штрафи, передбачені статтею 43 - від 100 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Прийняття законопроекту забезпечить дієвий контроль небанківських фінустанов. Це надасть можливість органам, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, оперативно реагувати на негативні прояви у сфері фінансових послуг, упередить «відмивання» коштів та вивезення їх за кордон. Зміни до Закону запобігатимуть можливому рейдерству щодо фінустанов. Вони забезпечать встановлення нормативних вимог щодо бездоганної ділової репутації засновників та керівників фінустанов та унеможливить використання доходів, одержаних злочинним шляхом, для заснування фінансових установ.

Таким чином, можна констатувати, що Держфінпослуг пройдено період організаційного та функціонального становлення як центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом, уповноваженого на здійснення функцій державного регулювання і нагляду за діяльністю небанківського фінансового сектора.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України “Про банки та банківську діяльність”: науково-практичний коментар/ Під заг. ред. Стельмаха В.С. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2006.

2. Ходаківська В.П., Бєляєв В.В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика: Навч. посібник - К.: ЦУЛ, 2002.

3. Гроші та кредит: Підручник/ Під заг. ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2002.

4. Мишкін Ф.С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, Г. Стеблій, А. Стасишина. - К.: Основи, 1998. - 963 с.

5. Урядовий портал: Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України - http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish.

Размещено на Allbest.ru