Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття валюти та валютних операцій

Валютний ринок належить до однієї з найважливіших складових грошового ринку держави і тому потребує державного регулювання. За роки незалежності України та формування її валютного ринку було розроблено законодавчу та нормативно-правову базу, створено інституційні форми організації валютних відносин, створена національна валютна система тощо. Водночас динамізм валютних відносин, їх інтернаціоналізація потребують постійного вдосконалення чинного законодавства, приведення його у відповідність із сучасними економічними реаліями, що впливає на підтримання стабільності національної грошової одиниці України та підвищення авторитету країни на міжнародному ринку.

Чинне законодавство визначає валюту України як грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у вкладах в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Відповідно іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Як інструмент обігу використовуються також платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в національній чи іноземній валюті або банківських металах.

Банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Валютні цінності: іноземна валюта, платіжні документи та фондові цінності в іноземній валюті, дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння, за винятком ювелірних та побутових виробів.

Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.

Види валютних операцій:

-- пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

-- пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

-- пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Учасники валютних операцій:

-- центральний банк держави;

-- валютні біржі;

-- банківські установи;

-- підприємства та кредитно-фінансові установи, що здійснюють зовнішньоекономічні операції;

-- підприємства, міжнародні корпорації та фінансові установи, що здійснюють іноземні вкладення активів;

-- фізичні особи;

-- валютні брокерські фірми.

Усі вони виступають агентами валютного ринку. Валютний ринок як економічна категорія відображає певну сукупність відносин, пов'язаних зі здійсненням операцій з купівлі-продажу валютних цінностей та руху іноземних капіталів.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контрою" та Закону України "Про банки і банківську діяльність" валютні операції здійснюються банками та іншими фінансовими установами на основі ліцензії Національного банку.

Види ліцензій залежно від тривалості дії, характеру та тривалості валютних операцій:

- індивідуальні - видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції

- генеральні - видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання

Здійснюючи державне регулювання відносин у сфері обігу валюти, органи державної влади втілюють валютну політику. Валютна політика - це сукупність заходів, що здійснюються у сфері міжнародних економічних відносин відповідно до поточних та стратегічних цілей економічної політики країни. Завдання валютної політики:

-- забезпечення стабільності економічного зростання,

-- стримування зростання безробіття та інфляції,

-- підтримка рівноваги платіжного балансу. Основою валютної політики країни є вибір режиму валютних курсів, який відповідає економічному стану держави та її зовнішньоекономічним відносинам. Функції валютних курсів:

-- сприяння інтернаціоналізації грошових відносин;

-- сприяння об'єднанню та стабільному розвитку фінансових ринків;

-- порівняння рівнів та структури цін, а також результатів виробничої діяльності в окремих країнах;

-- порівняння національної та інтернаціональної вартості на національних та світових ринках;

-- перерозподіл національного продукту між окремими країнами;

-- інтернаціоналізація господарських зв'язків тощо. Валютний курс є своєрідною формою ціни, яка сплачується в національній грошовій одиниці за одиницю іноземної валюти, і визначається співвідношенням між національною грошовою одиницею та відповідно іноземною валютою, виходячи насамперед з їх купівельної спроможності. При встановленні валютного курсу значну роль відіграє конвертованість валюти, за якою здійснюється операція, оскільки вона впливає на купівельну спроможність валюти.

Під конвертованістю валюти розуміють її здатність обмінюватися на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби. Розрізняють повну та часткову конвертованість. Головний критерій такого розмежування полягає у відсутності або наявності валютних обмежень у законодавстві країн, що здійснюють емісію цих валют.

Умови та порядок конвертації (обміну) гривні на іноземну валюту встановлюються Національним банком відповідно до законодавства України про валютне регулювання. Види валют залежно від рівня їх конвертованості відповідно до Класифікатора іноземних валют НБУ:

1) вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на інші валюти;

2) валюти з обмеженою конвертованістю;

3) неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти і курси яких НБУ не визначає.

Фактори, що визначають форми й методи проведення валютної політики:

-- конкретні умов розвитку економіки;

-- стан платіжних балансів;

-- стан міжнародних відносин;

-- внутрішня та зовнішня політики держави. Форми та методи валютної політики:

-- валютні обмеження - система нормативних правил, що встановлені в адміністративному або законодавчому порядку та спрямовані на обмеження операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями (зокрема, державний контроль над операціями, обмеження переказів за кордон, блокування валютної виручки);

-- зміна паритетів валют (девальвація - зменшення офіційного золотого змісту грошової одиниці країни або зниження її курсу щодо валют інших країн, яке здійснюється у законодавчому порядку та ревальвація -збільшення золотого змісту грошової одиниці або підвищення її курсу щодо валют інших країн, яке здійснюється державою в офіційному порядку);

-- регулювання ступеня конвертованості валюти;

-- режим валютного курсу;

-- дисконтна та девізна політика, в тому числі валютні інтервенції - втручання центральних банків у валютні операції з метою підвищити або знизити курс валюти своєї країни або іноземної валюти.

У тих випадках, коли країна зацікавлена у підвищенні курсу своєї валюти, центральний банк вдається до масового продажу іноземної та купівлі національної валюти. Якщо ж ставиться протилежна мета - зниження курсу національної валюти, - здійснюється масова купівля іноземної та продаж національної валюти.

Аналізуючи положення теорії фінансового та господарського права, можна зробити висновок, що валютна система становить державно-правову форму організації міжнародних валютних (грошових) відносин держав.

Національна валютна система складається з таких елементів:

1) національна валюта;

2) умови обрання «мостів» валюти держави;

3) паритет національної валюти;

4) режим курсу національної валюти;

5) наявність або відсутність валютних обмежень у країні;

6) національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни;

7) регламентація використання міжнародних кредитних коштів обігу;

8) режим національного валютного ринку і ринку золота;

9) державні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни.

Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні. Економічну суть золотовалютних резервів становлять фонди коштів, що створюються для забезпечення стабільності власної грошової одиниці та платоспроможності держави.

2. Організація валютного регулювання

валютне регулювання подвійне оподаткування

Валютне регулювання - це сукупність законодавчих норм і економічних заходів, що реалізуються державними органами з метою формування і вдосконалення національної валютної системи країни з урахуванням структури принципів світової валютної системи, забезпечення валютної стабільності і ефективного формування механізму валютно-фінансових взаємовідносин з іншими країнами.

Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків та порядок здійснення операцій з валютними цінностями. Ринкове і державне валютне регулювання доповнюють одне одного: при цьому ринкове регулювання основане на конкуренції й породжує стимули розвитку; відповідно валютне регулювання спрямоване на визначення негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин. Здійснення валютного регулювання покладається чинним законодавством на органи державної влади, що проводять економічну та грошово-кредитну політику.

Напрямки валютного регулювання:

-- формування і оновлення законодавчої і нормативної бази зовнішніх валютно-фінансових відносин;

-- формування механізму щоденного валютного контролю, перед яким поставлено завдання забезпечувати дотримання учасниками зовнішньоекономічної діяльності при виконанні валютних операцій валютного законодавства;

-- Національний банк України, а також уряд України, керуючись поставленими цілями макроекономічної політики, здійснюють в межах своєї компетенції поточний оперативний вплив на функціонування валютного механізму: визначають режим валютного курсу гривні по відношенню до іноземних валют, регулюють динаміку ринкового валютного курсу, вживають заходи, направлені на забезпечення достатнього рівня і найбільш ефективної структури офіційних золотовалютних резервів, проводять погашення державних зовнішніх боргових зобов'язань, здійснюють вплив на основні види зовнішньоекономічної діяльності, а також на стан платіжного балансу.

Особливості правового регулювання обігу і використання валютних цінностей на території України:

1) це регулювання є комплексною галуззю законодавства і в такій якості включає в себе публічно-правові і приватно-правові норми, норми, що регулюють діяльність громадян, банків, органів держави, які здійснюють валютний контроль;

2) постійна зміна вказаних норм і окремих правових пунктів;

3) правове регулювання здійснюється різними відомствами

окремо, хоча в деяких випадках застосовуються спільні

правові акти.

Етапи законодавчого регулювання валютних операцій в Україні:

-- етап адміністративного регулювання, на якому регулювання здійснювалось державними органами у вигляді нормативів або довгострокових валютних коефіцієнтів,

-- етап аукціонного регулювання, що почався проведенням валютних аукціонів і встановленням біржового курсу валюти,

-- етап продажу валютної виручки і створення валютного резерву України, який в банківському обслуговуванні клієнтів поділяється на два етапи:

* період продажу виручки в цей резерв за офіційним курсом,

* період добровільного продажу 50% виручки на валютній біржі або уповноваженим банком за комерційним курсом.

Функції Кабінету Міністрів України у сфері валютного регулювання:

-- участь у складанні платіжного балансу України;

-- забезпечення формування Державного валютного фонду України і розпорядження ним;

-- визначення порядку використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

Функції Національного банку України у сфері валютного регулювання:

-- здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;

-- складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

-- контролює додержання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

-- у разі потреби ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

-- видає обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

-- нагромаджує, зберігає й використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

-- видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

-- встановлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, курсів валютних цінностей;

-- встановлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

-- забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Правові акти, що регулюють валютні відносини, пов'язані з забороною, обмеженням і регламентуванням операцій з валютою і валютними цінностями, містять норми адміністративного, конституційного, фінансового і цивільного права, які в більшості носять імперативний характер, не допускають ніяких відступів від правил поведінки суб'єктів правовідносин, базуються на владному методі регулювання відносин і, таким чином, є нормами публічного права.

В Україні валютне регулювання базується на Конституції України та Законі України "Про Національний банк України", Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Митному кодексі України, Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а також нормативних актах Національного банку України, що визначають правові засади організації валютного регулювання й контролю.

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" містить визначення таких понять, як "валюта України", "іноземна валюта", "валютні операції", "монетарні метали". Він визначає основні принципи здійснення валютних операцій і валютного регулювання, визначає повноваження державних органів та функції банків України в регулюванні валютних операцій, права і обов'язки юридичних і фізичних осіб у відносинах володіння, користування і розпорядження валютними цінностями, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Основними правовими актами Національного банку України, що регулюють валютні операції, є: інструкції "Про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських документів і платіжних карток через митний кордон України", "Про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон", положення "Про валютний контроль", "Про відкриття і функціонування кореспондентських рахунків банків-резидентів в іноземній валюті і кореспондентських рахунків банків-нерезидентів в гривні", "Правила використання готівкової іноземної валюти", "Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України".

Щодо валютних відносин можуть застосовуватись міжнародні угоди, учасниками яких є Україна. Україна приєдналась до статті 8 Статуту Міжнародного валютного фонду, так як створила керований валютний ринок і стабільну національну валюту. Гривня отримала міжнародне визнання як конвертована за поточними операціями валюта.

Свого часу Україна як незалежна держава заявила про прагнення забезпечити конвертованість національної валюти, підписавши ще в 1992 р. статті Угоди Міжнародного валютного фонду (Статут МВФ) та взявши на себе зобов'язання щодо організації власної валютної системи, передбачені статтею XIV Статуту МВФ. 24 вересня 1996 р. Україна заявила про прийняття зобов'язань за статтею VIII Статуту МВФ, що свідчило про офіційне міжнародне визнання гривні конвертованою за поточними операціями.

3. Правовий режим валютного контролю

Валютний контроль в Україні здійснюється Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, уповноваженими банками, Державною податковою інспекцією, Державним митним комітетом, Міністерством зв'язку.

Метою валютного контролю є забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій. Основні напрямки валютного контролю:

-- визначення відповідності валютних операцій чинному законодавству і наявність необхідних для них ліцензій і дозволів;

-- перевірка виконання резидентами зобов'язань в іноземній валюті перед державою;

-- перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті;

-- перевірка повноти і об'єктивності обліку та звітності по валютних операціях, а також по операціях нерезидентів у валюті України.

Повноваження державних органів і банківської системи в сфері валютного регулювання визначені Декретом Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Контроль за валютними операціями резидентів і нерезидентів виконують банки, що здійснюють ці операції.

Фінансовий контроль валютних операцій проводить також Державна податкова інспекція.

Контроль за дотриманням правил поштових переказів і пересиланням валютних цінностей через митний кордон України здійснює Міністерство зв'язку України, а переміщення цінностей через митний кордон здійснює Державний митний комітет України.

Валютному контролю підлягають операції, що проводяться резидентами і нерезидентами, а також зобов'язання по декларуванню валютних цінностей та іншого майна резидентів, що знаходиться за межами України. Органи, що здійснюють валютний контроль, наділені повноваженнями вимагати і отримувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про їх валютні операції, а у випадках виявлення порушень - застосовувати фінансові санкції.

4. Подвійне оподаткування

Практично всі країни світу мають власні правила, що регулюють податкові режими для своїх резидентів, які здійснюють ділову активність за кордоном, і для іноземних платників податку, які діють у країні. Відмінність підходів різних країн щодо певних питань оподаткування не тільки зумовлює складність в оформленні необхідної податкової звітності, а й призводить до такого феномену, як подвійне оподаткування.Проблема подвійного оподаткування загострюється з посиленням інтернаціоналізації господарського життя, яка виявляється в багаторазовому зростанні міжнародного товарообміну та обсягів послуг, що надаються за межами країни. В податковій практиці й теорії розрізняють подвійне економічне та подвійне юридичне оподаткування.Подвійне економічне оподаткування -- ситуація, коли з одного й того самого доходу податок сплачують декілька його послідовних отримувачів. Це виявляється при оподаткуванні доходу підприємства як самостійного платника та при оподаткуванні доходу акціонера або пайовика при розподілі прибутку. Як правило, проблема економічного подвійного оподаткування розв'язується при розробленні національного податкового законодавства, в якому передбачено норми, що дають змогу певним способом зараховувати податок, сплачений на рівні підприємства, при визначенні податкових зобов'язань акціонера.Згідно зі ст. 17 ГКУ "Податки в механізмі державного регулювання господарської діяльності" система оподаткування в Україні, податки і збори визначаються виключно законами України. Системаоподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян. З метою вирішення найважливіших економічних і соціальних завдань держави закони, якими регулюється оподаткування суб'єктів господарювання, повинні передбачати:оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій оподаткування;стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних правил оподаткування;усунення подвійного оподаткування;узгодженість з податковими системами інших країн.Ставки податків мають нормативний характер і не можуть встановлюватись індивідуально для окремого суб'єкта господарювання.

Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть стягуватися із суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону зараховуються до ціни товарів (робіт, послуг) або до їх собівартості, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.Подвійне юридичне оподаткування -- ситуація, коли один і той самий платник податку оподатковується стосовно одного й того самого доходу однаковими або порівнянними податками два й більше разів за один період. В принципі подібна ситуація може виникати й у тому випадку, коли платник податку здійснює діяльність лише в одній країні. Таке подвійне оподаткування може виникнути при невідповідності загальнодержавного (центрального, федерального, конфедеративного) законодавства і законодавства на рівні регіонів (штатів, провінцій, областей, земель), а також на рівні органів місцевого самоврядування. Проте, якщо в одній країні ця проблема може бути вирішена шляхом приведення регіонального і місцевого законодавств у відповідність із загальнодержавним, то у міжнародних економічних відносинах подвійне і навіть багаторазове економічне та юридичне оподаткування здійснюються на основі податкового законодавства суверенних держав і можуть бути усунені лише шляхом узгодження численних і складних питань на міждержавному рівні.У запобіганні подвійному оподаткуванню доходів і майна зацікавлені не тільки платники податку, податковий тягар яких набага- то зростає при послідовному оподаткуванні одного й того самого об'єкта у різних країнах, а й самі країни, що прагнуть до збільшення внутрішнього і зовнішнього товарообігу, залучення іноземних інвестицій і підвищення конкурентоспроможності окремих національних підприємств та економіки у цілому. Податковий тягар на юридичних і фізичних осіб, які діють у сфері міжнародних економічних відносин, без усунення подвійного оподаткування може сягати таких розмірів, що будь-яка участь у міжнародному розподілі праці для них стане економічно невиправданою [70; 98; 99; 137].Запобігання подвійному економічному та юридичному оподаткуванню в принципі можливе і в односторонньому порядку.

Для цього країна постійного місця перебування платника податку може дозволити йому при виконанні податкових зобов'язань враховувати податки, сплачені ним за кордоном. Проте це може призвести до невиправданих втрат бюджету, а також до різного роду махінацій з боку недобросовісних платників податку. Крім того, у цьому разі країна постійного місцеперебування виступає донором тієї країни, де її громадянин (або підприємство) здійснює економічну діяльність.Іншим шляхом врегулювання проблеми подвійного оподаткування є укладання міжнародних угод. Країни, що підписують такі угоди, йдуть на взаємний компроміс, домовляючись, які податки і з яких категорій платників податку утримуватимуться на території кожного учасника угоди.Теоретично можна виділити два основних принципи оподаткування: за ознакою територіальності та резидентства. Відповідно до принципу територіальності країна оподатковує тільки ті доходи, які пов'язані з діяльністю, що здійснюється на її території. Доходи, які отримують громадяни і підприємства цієї країни за межами її території, не входять до складу доходів, що підлягають оподаткуванню.Принцип резидентства полягає в тому, що будь-який платник податку, що визнається постійним мешканцем країни (резидентом), підлягає оподаткуванню щодо всіх доходів з усіх джерел, у тому числі й закордонних. Статус резидента визначається за нормами національного законодавства, що різняться стосовно фізичних і юридичних осіб. Більшість країн у своїй податковій політиці використовує поєднання цих принципів.У сучасних умовах діяльність багатьох підприємств набула міжнародного характеру, тобто здійснюється на території декількох країн.Тому часто виникає питання про розподіл і перерозподіл доходів підприємства між джерелами, розташованими у різних країнах. Особливо важлива ця проблема для транснаціональних компаній, діяльність яких у сфері міжнародних економічних відносин є основною.Міжнародне оподаткування юридичних осіб у принципі подібне до міжнародного оподаткування фізичних осіб, але має певну специфіку як у визначенні суб'єкта оподаткування, так і в обчисленні бази оподаткування. Крім того, існують норми і правила міжнародного оподаткування, які діють лише стосовно юридичних осіб, наприклад угоди про уникнення подвійного оподаткування дивідендів.Проблеми міжнародного оподаткування юридичних осіб можна поділити на такі групи:визначення національної прив'язки юридичної особи -- суб'єктаоподаткування;порядок визначення режиму діяльності іноземної юридичної особи на території країни діяльностіпроблеми, пов'язані з визначенням джерела доходу;урахування податків, сплачених за кордоном, при визначенні по даткових зобов'язань у країні постійного місця перебування;порядок визначення податкової бази з прибуткового оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності міжвзаємозалежними економічними агентами.

На відміну від фізичних осіб, національну належність яких іноді складно визначити (через режим подвійного громадянства, відсутність громадянства або невідповідність громадянства і постійного місця проживання), юридичні особи завжди мають єдине місце реєстрації, яке є основною юридичною адресою. В країні реєстрації всі юридичні особи завжди мають статус податкового резидента. Водночас такий статус юридична особа може одержати і в тій країні, в якій вона здійснює комерційну або іншу економічну діяльність. Для прив'язки комерційної діяльності до певної території використовують такі режими: діяльність через власну ділову установу, діяльність через незалежного агента і діяльність за контрактами, що укладаються з місцевими фірмами.

Джерела доходу юридичної особи можуть визначатися за місцем укладання угоди, за місцем перебування у покупця товару або споживача послуг, за місцем фактичного передання товару або переходу права власності на товар. Внаслідок специфіки оподаткування фізичних та юридичних осіб у сфері міжнародних економічних відносин угоди про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна містять як загальні норми і правила, так і окремі спеціальні статті та положення, дія яких поширюється тільки на фізичних або тільки на юридичних осіб [137; 184; 207].Відповідно до ст. 385 ГКУ "Принципи оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності" оподаткування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності має здійснюватися за такими принципами: встановлення рівня оподаткування, виходячи з необхідності досягнення і підтримання самоокупності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та забезпечення бездефіцитності платіжногобалансу України;гарантування стабільності видів і розміру податків, визначенняподатків і зборів (обов'язкових платежів), а також статусу іноземних валют на території України виключно законом;забезпечення рівності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльностіпри встановленні ставок податків;заохочення експорту продукції вітчизняного виробництва.Податкові пільги надаються виключно відповідно до закону, якправило, суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, які стабільно експортують наукову, наукомістку продукцію, їхній експорт перевищує імпорт за фінансовий рік і обсяг експорту становить не менше 5 % від обсягу реалізованих за фінансовий рік товарів. Ставки податків встановлюються та скасовуються відповідно до законів про оподаткування.

Зарубіжні економісти розрізняють дві категорії подвійного оподаткування: економічне та міжнародне. Під економічним, як зазначалося вище, розуміють податок на компанію як юридичну особу плюс прибутковий податок на розподілений прибуток на рівніакціонерів. Міжнародне подвійне оподаткування -- це одночасне обкладання в різних країнах ідентичними податками або такими, що мають однакову природу [44].Призначення договору. Того, що національне законодавство країни містить положення про запобігання подвійному оподатковуванню, ще недостатньо для уникнення складнощів. Для ефективного забезпечення уникнення подвійного оподатковування ці положення повинні бути доповнені двосторонніми податковими договорами.Основним призначенням двосторонніх податкових договорів є:запобігання податковим шахрайствам;уникнення подвійного оподатковування;запобігання ухиленню від оподаткування;розподіл податкових прав між договірними державами;запобігання податковій дискримінації.Запобігання податковим шахрайствам. На нього здебільшого посилаються в назвах двосторонніх податкових договорів. Основні положення податкових договорів, що розглядають це питання, -- обмін інформацією. Саме двосторонні угоди надають країнам, що співробітничають, юридичне право обмінюватися інформацією з податкових питань. Крім того, вони містять положення щодо порядку використання отриманої інформації. Спосіб обміну інформацією вибирається компетентними органами договірних держав. Взаємна допомога між податковими адміністраціями можлива тільки у разі впевненості кожної адміністрації в тому, що інша сторона поводитиметься конфіденційно з інформацією, яку вона одержує у процесі співробітництва.Уникнення подвійного оподатковування. Забезпечується визначенням у відповідних конвенціях механізму його усунення, а також регламентацією дій особи, яка вважає, що дії держави (держав) призводять або призведуть до оподаткування, що не відповідає умовам цих конвенцій.Запобігання ухиленню від оподаткування. Передбачає перелік видів прибутків, які можуть обкладатися податками, а також зазначення у конвенціях відповідних механізмів щодо коректування доходів і стягування податків.Розподіл податкових прав між договірними сторонами. Передбачає положення, що обмежують право країни обкладати податком деякі статті доходу чи капіталу. Наприклад, податкові договори зазвичай визначають межу (як правило, 15 %) податків, які країна може стягувати з дивідендів, що виплачуються резиденту іншої договірної держави. Оскільки країна, резидентом якої є власник акцій, здебільшого усуває будь-яке подвійне оподатковування дивідендів на підставі національного законодавства, практичний вплив цих положень полягає у визначенні способу розподілу урядами двох країн податку на дивіденди.Запобігання податковій дискримінації. Держава не повинна застосовувати гірший податковий режим стосовно деяких платників податків на підставі того, що вони не є громадянами цієї держави, або до філій дочірніх підприємств іноземних компаній, ніж до національних підприємств. Правила стосовно відрахувань витрат з метою обчислення оподатковуваного прибутку, повинні застосовуватися однаковим чином як до резидентів, так і до нерезидентів.Проте це не повинно тлумачитися як зобов'язання держави, яка надає спеціальні податкові пільги своїм громадським організаціям чи службам, поширювати ті самі пільги на аналогічні організації та служби іншої держави, а також як зобов'язання держав, що надають спеціальні податкові пільги некомерційним приватним організаціям, які працюють на суспільне благо, поширювати ті самі пільги на подібні організації, діяльність яких не спрямована на благо цієї держави.Стосовно бази податкової оцінки принцип однакового режиму здебільшого має такі наслідки:постійному представництву повинні бути надані такі самі можливості щодо амортизації та резервів, що і підприємствам-резиден-там. У деяких країнах підприємства мають право відкласти з оподатковуваного прибутку фонди або "резерви" для інвестицій. Якщо таким правом користуються всі підприємства, то за тих самихумов це право повинне належати підприємствам-нерезидентам вміру того, як діяльність цих фондів чи резервів оподатковується вданій державі;постійні представництва повинні мати такий самий вибір, як і убільшості країн підприємств-резидентів, щодо перенесення наінший час врахування збитків при закритті облікового періоду вмежах визначеного терміну. Щодо врахування збитків, пов'язаних з власною комерційною діяльністю постійного представництва, як зазначено в окремих положеннях з цієї діяльності,надається право на таке перенесення; до постійних представництв повинні застосовуватися ті самі правила, що і до резидентських компаній, щодо оподатковуванняприросту капіталу чи відчуження майна в період діяльності абопісля її припинення.Якщо оподаткування прибутку компаній-резидентів певної держави нараховується відповідно до прогресивної шкали ставок, така шкала повинна застосовуватися до постійного представництва, розташованого в цій державі. Щодо змінної податкової ставки оподаткування компаній, то більшість країн, які запровадили таку систему, не вважають себе зобов'язаними поширювати цю ставку на постійне представництво компаній-нерезидентів.Наслідки договорів про запобігання подвійному оподаткуванню:якщо резидент однієї договірної держави одержує прибуток чиволодіє капіталом, що може обкладатися податком в іншій договірній державі, перша згадана держава звільняє цей прибутокчи капітал від оподатковування або дозволяє вирахувати з податку на дохід цього резидента суму, яка дорівнює прибутковому податку, сплаченому в цій іншій державі, а також вирахувати з податку з капіталу цього резидента суму, що дорівнює податку зкапіталу, виплачену в цій іншій державі;якщо резидент однієї договірної держави одержує деякі види доходів, що можуть обкладатися податком в іншій договірній державі, то перша згадана держава дозволяє вирахування з податкуна дохід цього резидента суми, що дорівнює податку, сплаченомув цій іншій державі. Ці відрахування в будь-якому випадку неповинні перевищувати частину податку з прибутку або з капіталу, нараховану до відрахування стосовно доходу чи капіталу, щоможе обкладатися податком у цій іншій державі залежно від обставин.Усе це досягається такими методами:

1) метод повного звільнення -- держава резиденції не обкладає податком прибуток, що відповідно до договору може оподатковуватися в іншій державі, тобто прибуток, що може обкладатися податками в одній з договірних держав, зовсім не обліковується іншою державою з метою оподатковування, що не має права враховувати в такий спосіб звільнений дохід при визначенні податку, стягнутого з частини доходу, що залишилася;

метод прогресивного звільнення -- дохід, що може обкладатися податком в одній з договірних держав, не обкладається податкомі в іншій державі, яка, проте, зберігає за собою право врахувати цейдохід при визначенні податку, що накладається на іншу частинудоходу;метод повного заліку -- держава резиденції нараховує свій податок на підставі сукупного доходу платника податків, у тому числідоходів в інших державах, що відповідно до договору про уникненняподвійного оподатковування можуть обкладатися податком в іншійдержаві. Після цього вона дозволяє вирахувати із власного податкусуму податку, сплачену в іншій державі, тобто, держава резиденціїдозволяє відрахування всієї суми податку, сплаченого в іншій державі, за доходом, що міг обкладатися податком у цій державі;метод звичайного заліку -- відрахування державою резиденціїза податком, сплаченим в іншій державі, обмежується тією частиноювласного податку, що стосується прибутку, який оподатковується віншій державі.Термінологія міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування. Резидент договірної держави -- особа, яка за законодавством цієї держави підлягає оподатковуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місцезнаходження керівного органу чи іншого аналогічного критерію.Якщо фізична особа є резидентом обох договірних держав, її статус визначається в такий спосіб:вона вважається резидентом тієї держави, де має у своємурозпорядженні постійне житло; якщо має постійне житло в обох державах, то вважається резидентом тієї держави, де її особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) міцніші;якщо державу, в якій розташовано центр її життєвих інтересів, неможливо визначити або якщо вона не має у своєму розпорядженні постійного житла в жодній з країн, то вважається резидентом тієї держави, де проживає;якщо вона проживає в обох державах чи не проживає вжодній з них, то вважається резидентом тієї держави, національноюособою якої є;якщо вона є національною особою обох держав, або не єнаціональною особою жодної з них, то компетентні органи договірних держав вирішують це питання за взаємною згодою.У разі, коли юридична особа є резидентом обох договірних держав, вона вважається резидентом у тій з них, де розташовано ЇЇ фактичний керівний орган. Це положення стосується компаній та інших організацій, незалежно від того, чи є вони юридичними особами. На практиці зрідка трапляються випадки, коли компанія є суб'єктом оподатковування як резидента більш ніж однієї держави але це, звичайно, можливо. Наприклад, одна держава враховує місце реєстрації, а інша -- місце розташування "фактичного керівного органу."Деякі конвенції з уникнення подвійного оподатковування дозволяють передання податкових повноважень державі місця керівного органу підприємства, інші надають перевагу "податковій адресі компанії". Проте місце "фактичного керівного органу" вважається кращим критерієм для всіх осіб, крім фізичних.Внутрішнє законодавство України накладає всеосяжне податкове зобов'язання -- "повне податкове зобов'язання", засноване на особистих зв'язках платників податків з даною державою ("держава резиденції"). Це податкове зобов'язання стосується не тільки осіб, які постійно проживають у державі (у тому розумінні, в якому "постійне місце проживання" зазвичай тлумачиться в законодавстві -- приватне право). Повне податкове зобов'язання поширюється також на осіб, які перебувають постійно або протягом певного часу на території держави. Договори про уникнення подвійного оподатковування, як правило, не обмежуються внутрішнім законодавством договірних держав.Термін "особа" передбачає фізичну особу, компанію і будь-яке інше об'єднання осіб.Компанія -- будь-яке корпоративне утворення або будь-яка організація, що для цілей оподатковування розглядається як корпоративне утворення.Національна особа -- будь-яка фізична особа, яка має громадянство договірної держави, або будь-яка юридична особа, товариство, асоціація, що одержали такий статус на підставі чинного законодавства договірної держави.Термін "підприємство" тлумачиться відповідно до визначення національного законодавства (Закон України "Про підприємства").Постійне представництво -- місце діяльності, через яке цілком або частково здійснюється комерційна діяльність підприємства. Термін "постійне представництво" передбачає:місце управління;філію (відділення);офіс;фабрику;майстерню;шахту, нафтову чи газову установку, кар'єр або будь-яке іншемісце видобутку природних ресурсів.Будівельний майданчик, монтажний чи складальний об'єкт утворюють постійне представництво тільки в тому разі, якщо вони існують, як правило, понад 12 місяців. Підприємство не розглядається як таке, що має постійне представництво в договірній державі, якщо воно здійснює свою комерційну діяльність у цій державі через брокера, комісіонера або будь-якого іншого агента з незалежним статусом за умови, що ці особи діють у межах своєї звичайної діяльності.

Оподатковування прибутку є найважливішою частиною договорів. Воно охоплює: доходи від нерухомого майна;прибуток від комерційної діяльності підприємства;прибуток від міжнародного транспорту;дивіденди;відсотки;роялті;доходи від приросту капіталу;доходи від незалежних особистих послуг;доходи від роботи з найму;винагорода директорів;доходи діячів мистецтв і спортсменів;пенсії;доходи від державної служби;деякі доходи студентів;інші доходи. Доходи від нерухомого майна. Доходи, які отримує резидент договірної держави (у тому числі прибуток від сільського і лісового господарства), що перебуває в іншій договірній державі, можуть обкладатися податками в цій іншій державі. Термін "нерухоме майно" повинен мати таке саме значення, як у законодавстві договірної держави, в якій це майно розташоване. Цей термін охоплює також:допоміжне майно до нерухомого майна;худобу й устаткування, які використовуються в сільському і лісовому господарствах;права, до яких застосовуються положення загального права стосовно земельної власності, узуфрукту1 нерухомого майна;права на змінні чи фіксовані платежі, виплачувані як компенсаціяза розробку чи право на розробку мінеральних ресурсів, джерелта інших природних копалин.Морські, річкові та повітряні судна не розглядаються як нерухоме майно. Доходами від нерухомого майна є також доходи, одержані від прямого використання, здавання в оренду, користування в будь-якій іншій формі нерухомим майном.Прибуток від комерційної діяльності підприємства договірної держави. Обкладається податком тільки в цій державі, якщо таке підприємство не здійснює комерційну діяльність в іншій державі через розташоване там постійне представництво. Якщо підприємство здійснює комерційну діяльність таким чином, то його прибуток може обкладатися податком в іншій державі, але тільки в тій частині, що стосується цього постійного представництва. До прибутку постійного представництва належить прибуток, який воно могло б одержати, якби було відособленим окремим підприємством, зайнятим такою самою чи аналогічною діяльністю за тих самих умов, і діяло незалежно від підприємства, постійним представництвом якого воно є.

При визначенні прибутку постійного представництва варто вираховувати витрати, понесені для цілей такого постійного представництва, у тому числі управлінські та загальні адміністративні витрати, незалежно від того, відбувалися вони в державі, де розташоване постійне представництво, чи за її межами.1Право довічного користування чужим майном і доходами від нього за умови не піддавати його суттєвим змінам.Ніякий прибуток не зараховуватиметься постійному представництву лише на підставі закупівлі ним товарів або виробів для підприємства.Прибуток від експлуатації морських та повітряних суден. Уміжнародних перевезеннях обкладається податками тільки у тій договірній державі, в якій розташовано фактичний керівний орган підприємства. Це положення застосовується також до прибутку від участі в спільному підприємстві чи в міжнародній організації з експлуатації транспортних засобів.Одна з найбільш поширених проблем оподатковування -- це визначення, яким чином доходи міжнародних судноплавних і повітряних компаній повинні бути розподілені різними країнами, між якими такі компанії перевозять вантажі та пасажирів. Стаття не застосовується до прибутку від оренди морських чи повітряних суден, зафрахтованих без екіпажа, за винятком випадку, якщо це непостійне джерело доходу підприємства, що займається міжнародною експлуатацією морських чи повітряних суден. До прибутку від експлуатації цих суден зараховується також дохід, отриманий від продажу пасажирських квитків від імені інших підприємств; експлуатації автобусної лінії, що сполучає місто з аеропортом; реклами і комерційної пропаганди; перевезення товарів автотранспортом між складами, портом чи аеропортом.

Відсотки. Нараховані в одній договірній державі та виплачувані резидентам іншої договірної держави відсотки можуть обкладатися податками в цій іншій державі. Такі відсотки можуть також обкладатися податками в тій договірній державі, в якій вони виникають. Але якщо одержувач є фактичним власником відсотків, стягнутий у такий спосіб податок не повинен перевищувати, як правило, 10 % від валової суми відсотків. "Відсотки" означають прибуток від боргових вимог будь-якого виду залежно від іпотечного забезпечення і від наявності права на участь у прибутках боржника, зокрема прибуток від урядових коштовних облігацій чи боргових зобов'язань, у тому числі премії та виграші за цими цінними паперами чи облігаціями, за борговими зобов'язаннями. На противагу дивідендам відсотки не зазнають економічного подвійного оподатковування, тобто не обкладаються одночасно в руках дебітора і кредитора. За винятком спеціального застереження в контракті, сплата податку на відсотки лягає на одержувача. Дохід від приросту капіталу. Визначається як надлишок при продажу власності (після відрахування всіх комісій та інших витрат, пов'язаних із продажем). Існують значні розбіжності в оподатковуванні доходів від приросту капіталу. В деяких країнах приріст капіталу не вважається оподатковуваним доходом. В інших нарахування на приріст капіталу підприємства обкладається податком, але приріст капіталу фізичної особи поза її професійною діяльністю чи бізнесом податком не обкладається. Навіть якщо в цих умовах приріст капіталу фізичної особи обкладається податком, таке оподатковування часто застосовується тільки в конкретних випадках, наприклад прибуток від продажу нерухомого майна або спекулятивний прибуток (де майно купується для перепродажу).Оподаткування послуг. Особисті послуги можуть бути незалежними та залежними, що зумовлює їх оподаткування.Незалежні особисті послуги -- професійні послуги, які охоплюють незалежну наукову, літературну, артистичну, освітню чи викладацьку діяльність, а також незалежну діяльність лікарів, адвокатів, інженерів, архітекторів, стоматологів і бухгалтерів.

Це визначення виключає промислову і комерційну діяльність, а також професійні послуги, що надаються в межах праці за наймом, наприклад лікаря, який працює в медпункті фабрики. До професійних послуг не належить незалежна діяльність акторів і спортсменів, оскільки вони охоплюються іншою статтею податкових договорів. Прибуток, одержаний резидентом однієї договірної держави від надання професійних послуг чи іншої діяльності незалежного характеру, обкладається податком тільки в цій державі, за винятком випадків, коли він має у своєму розпорядженні регулярно доступну постійну базу в іншій договірній державі для здійснення цієї діяльності. Якщо у резидента є така постійна база, прибуток може обкладатися податком в іншій державі, але тільки в тій частині, що стосується цієї постійної бази.Залежні особисті послуги -- платня, заробітна плата й інші винагороди пов'язані з роботою за наймом. Ці послуги, одержувані резидентом однієї договірної держави, обкладаються податком лише в цій державі, якщо тільки робота за наймом не здійснюється в іншій договірній державі. Якщо робота за наймом здійснюється таким чином, винагорода, отримана від цього, може обкладатися податком у цій іншій державі. Винагорода, одержувана резидентом однієї до-говірної держави від роботи за наймом, здійснюваної в іншій договірній державі, обкладається податком тільки в першій згаданій державі, якщо:одержувач перебуває в іншій державі протягом періоду, що не перевищує у сукупності 183 днів у будь-якому дванадцятимісячно-му періоді, що починається чи закінчується в даному фіскальному році;винагорода виплачується наймачем, яких не є резидентом іншоїдержави, чи від його імені;витрати на виплату винагороди не несе постійне представництвонаймача в іншій державі.Винагорода від роботи за наймом, здійснюваної на борту морського чи повітряного судна, яке експлуатується в міжнародних перевезеннях, або на борту річкового судна зайнятого у внутрішніх водних перевезеннях, може обкладатися податком у договірній державі, в якій розташовано фактичний керівний орган підприємства.Доходи директорів компаній, акторів, спортсменів та інші. Гонорари директорів та інші подібні платежі, одержувані резидентом однієї договірної держави як члена ради директорів компанії, що є резидентом іншої договірної держави, можуть обкладатися податками в цій іншій державі.

Доходи акторів і спортсменів -- дохід, одержуваний резидентом однієї договірної держави як працівника мистецтва (актор театру, кіно, радіо, телебачення, музикант) чи як спортсмена від його особистої діяльності в іншій договірній державі, може обкладатися податками в цій іншій державі. Якщо прибуток від особистої діяльності, здійснюваної працівником мистецтва чи спортсменом у цій якості, нараховується не йому самому, а іншій особі, цей прибуток може обкладатися податками в договірній державі, в якій працює митець чи спортсмен. Це положення дає можливість уникнути практичних труднощів, що часто виникають при оподатковуванні акторів і спортсменів, які виступають за кордоном. Воно може застосовуватися до прибутку, одержуваному від діяльності політичного, соціального, релігійного чи благодійного характеру за наявності елемента розваги. Проте це положення не стосується лектора, який приїхав для виступу на конференції, адміністративного чи спортивного персоналу (наприклад, оператора фільму, продюсера, директорафільму, хореографів, технічного персоналу та ін.) Між ними існує "сіра зона", в якій необхідно переглянути загальний баланс діяльності такої особи.Фізична особа може одночасно бути керівником шоу і його актором або директором і продюсером телевізійної програми чи фільму і водночас брати в них участь.

У таких випадках необхідно точно визначити, чим ця особа фактично займається в державі, де організовано виступи. Якщо її діяльність має переважно виконавчий характер, то положення може застосовуватися до всього доходу, яку вона одержує в цій державі. Якщо ж виконавчий елемент становить незначну частину від її діяльності у цій державі, то весь її прибуток не підпадатиме під положення даної статті.Термін "спортсмен" не обмежується тільки учасниками традиційних атлетичних змагань (наприклад, бігуни, плавці). Він охоплює також гравців у гольф, жокеїв, футболістів, гравців у крикет, тенісистів, автогонщиків та ін. Положення застосовується до прибутку від іншого роду діяльності, що зазвичай вважається розважальною, наприклад до доходів від гри у більярд, бридж, шахових турнірів. Крім гонорарів за фактичні виступи артисти і спортсмени часто одержують дохід у формі роялті чи спонсорства, рекламних гонорарів. У цьому випадку застосовуватимуться положення інших статей.Оподатковування пенсій, прибутку від державної служби, доходів студентів. Пенсії та інші подібні винагороди резиденту договірної держави, пов'язані з його минулою роботою за наймом, підлягають оподатковуванню тільки в цій державі. Працівники, яких посилають для роботи за кордон, вочевидь, хотіли б робити внески і залишатися в пенсійній схемі своєї країни протягом перебування за кордоном. Оскільки перехід з однієї схеми до іншої може спричинити втрату прав і переваг, а також через практичні труднощі в пенсійних схемах різних країн податковий режим, що застосовується до пенсійних внесків працівників, які виїхали для роботи за кордон, неоднаковий в різних країнах і залежить від конкретних обставин. До виїзду за кордон працівники здебільшого мають право на податкові пільги щодо пенсійних внесків, виплачуваних у своїй країні. Під час роботи за кордоном у деяких випадках вони зберігають право на пільги. Якщо, наприклад, особа залишається резидентом і повністю обкладається податками у своїй країні, то за пенсійними внесками в пенсійну схему, засновану в його країні, залишаються колишні податкові пільги. Але часто на внески, виплачувані у своїй країні особою, яка працювала за кордоном, не поширюються податкові пільги відповідно до національних законів своєї чи приймаючої держави. У такому разі збереження членства в пенсійній схемі своєї країни протягом закордонного відрядження стає занадто дорогим.