Ціноутворення на фінансовому ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Зміст

1. Ціноутворення на фінансовому ринку

1.1 Види і функції цін

1.2 Методи ціноутворення. Специфіка ціноутворення на фінансовому ринку

2. Платіжний баланс, його структура

2.1 Розрахунок платіжного балансу

3. Розрахункова задача

Висновок

1. Ціноутворення на фінансовому ринку

Згідно з класичним визначенням економічної теорії, ціна - це грошовий вираз вартості того чи іншого товару.

Ціна це кількісний вираз тих витрат, які несе виробник для того щоб отримати прибуток. Поняття ціни тісно пов'язане з поняттям ринкової вартості. Під ринковою вартістю фінансових інструментів мається на увазі вартість, що визначається витратами емітента і регулює ринкову ціну. З іншого боку, для інвестора ціна - це грошовий вираз вартості цінних паперів, які він купує.

Ціноутворення як процес формування цін на ринку цінних паперів здійснюється за певними правилами, з використанням конкретних методів, на основі загальноприйнятих принципів з урахуванням окремих факторів.

На формування цін на фінансовому ринку впливають внутрішні та зовнішні фактори, які мають об'єктивний і суб'єктивний характер. Під впливом різнопланових факторів ціни на один і той же цінний папір можуть суттєво коливатися. В цілому на формування рівня цін на фінансові інструменти впливають: галузева належність емітента та територіальні умови його розміщення, ступінь технічної озброєності виробництва емітента, якість цінних паперів, специфіка окремих регіонів, інвестиційні характеристики цінних паперів та управлінські можливості емітентів, заходи державного регулювання цін, врахування взаємозамінності, врахування цін на аналогічні цінні папери та послуги на зовнішньому ринку, особливості системи формування цін на папери різних емітентів, конкуренція, монополізм, ступінь розвитку ринкових відносин, співвідношення між попитом і пропозицією, рівень податків.

На практиці в процесі формування цін одночасно враховується велика кількість ринкових факторів, які об'єднані в три групи: попит, витрати і конкуренція (факторний аналіз).

У відповідності із законом збалансованості попиту і пропозиції загальний рівень цін на цінні папери залежить від співвідношення попиту і пропозиції. До факторів попиту відносять: обсяг потенційних інвестицій, смаки та звички інвесторів, їхні доходи, наявність аналогічних цінних паперів на ринку і ціна на них, вартість інших фінансових інструментів.

На ціни на фінансовому ринку впливає конкуренція, оскільки державний бюджет, кредитний ринок і ринок цінних паперів не лише доповнюють один одного, а й конкурують між собою в залученні фінансових ресурсів. Наприклад, збільшення бюджетних ресурсів, підвищення податків (за інших рівних умов) безумовно призведе до скорочення вільних грошових ресурсів суб'єктів господарювання та населення і, відповідно, до звуження ринків банківського кредиту і цінних паперів. До факторів конкуренції відносять: кількість і різноманітність емітентів, наявність аналогічних цінних паперів, рівень цін конкурентів.

Факторами витрат є емісійні, маркетингові та інші витрати, що пов'язані з випуском і обігом цінних паперів.

Однією з особливостей формування цін на фінансовому ринку є висока залежність рівня цих цін, що складаються на національному ринку, від відповідного його рівня на світовому ринку. Ця залежність характерна не тільки для валютного ринку (де вона виявляється найбільшою мірою), але і для інших видів фінансових ринків. У міру інтегрованості в світовий фінансовий ринок ця залежність посилюватиметься, формуючи як позитивні, так і негативні наслідки в економічному розвитку країни.

Таким чином, на ціноутворення на фінансовому ринку впливають як традиційні фактори (попит, пропозиція, конкуренція), так і специфічні (тип, вид, різновид цінного папера, термін обігу, інвестиційні властивості, управлінські можливості, рейтинг та ділова репутація емітента, його галузева належність, територіальне місцезнаходження, інвестиційний клімат та інвестиційна місткість ринку). Необхідно зазначити, що перелічені вище фактори можуть як підвищувати, так і знижувати рівень ціни. Дія цих факторів багато в чому залежить від конкретних заходів щодо державного регулювання системи ціноутворення.

1.1 Види і функції цін

На фінансовому ринку застосовується багато видів цін на фінансові інструменти. Ціни класифікуються за такими ознаками:

1) вид фінансового інструмента;

2) тип емітента;

3) сегмент ринку;

4) вид операцій на ринку;

5) місце і час ціноутворення.

На ринку розрізняють такі види ціни:

номінальна - зазначена на бланку цінного папера. Визначається в проспекті емісії при випуску в обіг цінних паперів. Певною мірою це умовна величина, оскільки навіть на первинному ринку цінні папери можуть продаватися не за номінальною вартістю. Номінал інформує про те, яка частина вартості статутного капіталу припадала на одну акцію в момент формування акціонерного товариства або вирішення питання про обсяг статутного капіталу у разі його зміни:

емісійна - ціна продажу цінних паперів при їх первинному розміщенні (може не збігатися з номінальною ціною);

балансова - визначається на підставі фінансової звітності підприємства як вартість майна акціонерного товариства, утвореного за рахунок власних джерел, поділена на кількість випущених акцій;

облікова - за якою цінні папери обліковуються на балансі підприємства в даний момент;

курсова (ринкова) - відображає співвідношення попиту і пропозиції;

біржова - визначається на біржі в процесі торгів;

дисконтована, або поточна, - визначається з урахуванням дисконтних множників і норм інвестування.

Ціна як інструмент ринку виконує низку функцій:

облікова - в процесі ціноутворення на ринку фіксується певна вартість фінансового інструмента;

контрольна - за допомогою встановлення різних цін здійснюється контроль за рухом вартості різних видів інструментів;

збалансування попиту і пропозиції - при підвищеному попиті та скороченні пропозиції окремих видів фінансових інструментів ціни на них зростають; відповідно, при зменшенні попиту і зростанні пропозиції ціни падають;

перерозподільча - в результаті відхилення ціни від вартості новостворена вартість перерозподіляється між галузями економіки і регіонами, нагромадженням і споживанням;

управління - ціна в умовах ринку визначає, в якій кількості і яких інвестиційних властивостей випускатимуться цінні папери, як буде здійснюватися їх випуск, з якими витратами і з яким прибутком, хто і які цінні папери купуватиме залежно від рівня доходів і бюджету споживання.

1.2 Методи ціноутворення. Специфіка ціноутворення на фінансовому ринку

ціна фінансовий платіжний баланс

Ціноутворення на фінансовому ринку здійснюється декількома методами. Серед них виділяють: експертний, статистичний, нормативно-параметричний, балансовий і метод на основі економіко-математичного моделювання.

Експертний метод ґрунтується на використанні аргументованих висновків експертів (визнаних спеціалістів) про рівень реальної вартості того чи іншого фінансового інструмента або ціну певної фондової операції.

Аналітичний метод передбачає, що рівень ціни визначається в результаті детального аналізу кон'юнктури ринку, виконання діагностичного факторного аналізу, моніторингу.

Статистичний метод базується на статистичному аналізі з використанням середніх величин, індексів, дисперсії (абсолютного відхилення від середніх величин), варіації (відносного відхилення від середніх величин), із застосуванням кореляційного та регресійного аналізу.

Нормативно-параметричний (бальний) метод на практиці реалізується таким чином. Кожна інвестиційна характеристика цінного папера або фондової операції (параметр) має певний діапазон нормативних значень. Обрана нормативна одиниця оцінюється тією чи іншою кількістю балів. Далі бали підсумовуються, і отримана сума балів множиться на завчасно прийняту вартісну оцінку одного бала. В результаті отримуємо певний вартісний рівень ціни.

Балансовий метод теоретично найпростіший. Вартість майна, зафіксована в офіційній звітності підприємства, ділиться на загальну кількість акцій. На практиці використовувати цей метод доволі складно перш за все тому, що вартість майна періодично змінюється в ході переоцінки основних фондів, а також через небажання багатьох учасників фондового ринку мати справу з реальною вартістю цінних паперів.

Економіко-математичне моделювання у вигляді імітаційних моделей або динамічного моделювання на основі графічних або логічних моделей з використанням комп'ютерної техніки базується на побудові певних схем, які фіксують відповідну залежність і враховують конкретні фактори, що чинять як позитивний, так і негативний вплив. Безумовно, це досить перспективний метод ціноутворення на фінансовому ринку.

За умов ринкової економіки у формуванні цін беруть участь емітенти й інвестори, кожний з яких має власні інтереси і орієнтири. В цілому методичні підходи при формуванні ціни можна поділити на три види:

- орієнтація на ринок.

Цей підхід розрахований на встановлення низької початкової ціни з метою залучення якомога більшої кількості інвесторів. Він використовується, якщо очевидно, що на ринку є незначна кількість інвесторів, готових платити високу початкову ціну, а також при наявності конкурентів, готових запропонувати аналогічні цінні папери та інші фінансові інструменти;

- орієнтація на витрати.

Цей підхід використовується, коли у фірми дуже широкий асортимент послуг з операцій із цінними паперами, що робить занадто дорогим проведення калькуляції витрат на кожний вид послуг;

- орієнтація на конкуренцію.

Ціни потрібно встановлювати виходячи з того, що на фінансовому ринку наявні конкуренти, які встановили свої ціни на аналогічні фінансові інструменти, а також із того, що угоди здійснюються за цінами, які вже визначені ринком.

У сучасних умовах застосовуються такі методичні підходи:

1) підхід, заснований на фундаментальному аналізі;

2) підхід, заснований на технічному аналізі.

Вони є основою ціноутворення на закордонних фондових ринках.

Фундаментальний аналіз базується на такому принципі: будь-який економічний фактор, що знижує пропозицію або збільшує попит на товар, спричиняє підвищення ціни, і, навпаки, будь-який фактор, що збільшує і зменшує попит, як правило, призводить до накопичення запасів і зниження ціни. На цій основі встановлюється ціна, яка відповідає певному співвідношенню попиту і пропозиції. При використанні фундаментального аналізу враховуються вартісні показники. Вони сигналізують про стан економіки в найближчому майбутньому, її можливі зміни і коливання рівня інфляції; відображають основні напрями змін в економіці і спростовують або підтверджують прогнозні показники. Ці показники називають індикаторами. Основними індикаторами є:

динаміка валового внутрішнього продукту,

індекс споживчих цін,

індекс інфляції.

Фундаментальний аналіз на фінансовому ринку здійснюється переважно шляхом економіко-математичного моделювання. Але, зважаючи на нерозвиненість фінансового ринку в країнах СНД, у тому числі й в Україні, цей вид аналізу малоперспективний.

Технічний аналіз вивчає конкретне співвідношення між попитом та пропозицією, тобто зміну цін на фінансовому ринку. Його суть зводиться до побудови діаграм і графіків, які відображають показники обсягів торгівлі та інші фактори.

Графічний аналіз є корисним, оскільки:

1) дає змогу виконати реальний прогноз цін;

2) визначає точний час подій;

3) фіксує динаміку цін і виявляє стійкі тенденції.

Цей вид аналізу прийнятний для фінансових ринків, що розвиваються, і широко використовується в Україні.

Аналізуючи механізм ціноутворення на фінансовому ринку, необхідно розрізняти ті його елементи, які визначаються органами державного регулювання та емітентами цінних паперів, а також ті, які формуються під впливом вторинного ринку, а це означає, що вони відображають ринкове співвідношення між попитом і пропозицією.

Особливості системи формування цін визначаються емітентами ще на стадії розробки та прийняття умов випуску цінних паперів, виборі ринкового сегмента їх розповсюдження. Якщо такий сегмент занадто обмежений, то ціна визначається ціною первинного розміщення і ціною погашення. У даному разі ціна прив'язується до дати продажу цінного папера і може називатися призначуваною. Оскільки простір вторинного ринку не обмежується, емітент має можливість визначити лише початкову ціну первинного розміщення і кінцеву ціну погашення. Проміжні ціни протягом усього терміну дії встановлюються ринком, а не органами, що випустили цінні папери. Якщо цінні папери виступають як боргові зобов'язання (облігації, векселі), то вони мають фіксовані ціни первинного продажу і погашення, а також термін дії та дату погашення.

Процес ціноутворення на первинному ринку відбувається таким чином. Під час випуску нових цінних паперів проводиться організаційна робота, пов'язана з певними витратами: вибір видів, типів, категорій цінних паперів, що випускаються, визначення обсягу випуску і ціни цінних паперів, вибір методу розміщення випуску (аукціони, торги, конкурс, передплата), підготовка проспекту емісії, оплата емітентом послуг інвестиційного інституту. На передемісійній нараді встановлюється кінцева ціна паперів нового випуску з урахуванням фінансового становища емітента, мети випуску і виду цінних паперів. Після цього здійснюється безпосередній випуск цінних паперів в обіг. Випуск (емісія) відбувається при заснуванні акціонерного товариства, збільшенні обсягу статутного капіталу, зростанні позикового капіталу.

Розрізняють такі форми емісії:

часткове розміщення без публічного оголошення і проведення рекламної кампанії, продаж першим власникам на рівних умовах (ціна всіх акцій одного випуску однакова);

відкритий продаж із публікацією та реєстрацією проспекту емісії (кількість інвесторів не обмежується).

Розміщення цінних паперів може здійснюватися шляхом прямого звернення емітента до інвесторів або шляхом залучення посередників. В останньому випадку ціна реалізації акцій може зрости на розмір винагороди посередників.

На вторинному ринку здійснюються угоди купівлі-продажу цінних паперів юридичним і фізичним особам через посередництво інвестиційних інститутів після первинного розміщення цінних паперів за певною ціною. Вторинний ринок включає в себе неорганізований (позабіржовий) та організований (біржовий) ринки.

Формування вторинного ринку акцій приватизованих підприємств в Україні почалося практично одночасно з появою перших акціонерних товариств. Позабіржові угоди в різних обсягах укладаються постійно з акціями практично кожного емітента, що пов'язано з формуванням великих пакетів акцій перед першими зборами акціонерів і, відповідно, перед перевиборами ради директорів. За наявності конкуренції ціни позабіржового та біржового ринків досягають декількох сотень номіналів. В основі таких відхилень лежить прагнення встановити контроль над підприємством. Зростання курсової вартості акції, викликане переоцінкою основних фондів, матиме місце, але отримання доходу від перепродажу буде обмежене неліквідністю більшості акцій.

Кожна країна має свою унікальну модель фінансової системи. Україна, як і більшість країн Центрально-Східної Європи, пішла шляхом створення банківсько-орієнтованої моделі структурної організації фінансової системи, за основу якої взято німецьку модель універсального фінансування комерційними банками. Проте деякі елементи формувалися на основі ринково орієнтованої (англосаксонської) моделі, наприклад, система державного моніторингу учасників ринку цінних паперів створювалася за американським типом, а інфраструктурні інститути - за принципами, які близькі до директив Європейського співтовариства.

Фінансовий ринок України виник у 90-ті роки, і останнім часом потужно розвивається. Але недосконалість інфраструктури ринку цінних паперів і нестабільна макроекономічна ситуація призводять до певного відриву фондових процесів від реалій економіки. За цих обставин ефективна практика корпоративного управління є головною передумовою, що визначає здатність залучати фінансові ресурси, необхідні для довгострокового інвестування і економічного зростання.

2. Платіжний баланс, його структура

Загальний стан зовнішньоекономічних зв'язків країни характеризується її платіжним балансом.

Платіжний баланс - це співвідношення всієї сукупності надходжень з-за кордону та платежів за кордон за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць).

Якщо надходження платежів перевищує видатки, платіжний баланс вважають активним (таким, що має позитивне сальдо); у протилежному випадку - пасивним (таким, що має від'ємне сальдо).

Міжнародні поточні розрахунки між країнами здійснюються у відповідних національних валютах згідно з існуючими валютними курсами або у твердій, конвертованій валюті.

Основа платіжного балансу - групування всіх видів угод результати яких пов'язані зі зростанням потреб в товарах та послугах або з надходженням іноземної валюти в країну. Платіжний баланс складається згідно з принципом подвійного рахунка. Останній полягає у тому, що кожна угода записується на двох рахунках: дебетовому, який свідчить про надходження товару на даний рахунок, та кредитовому, який характеризує надання товару або виплату коштів з даного рахунку.

Експорт товарів та послуг дарів, приток капіталу фіксуються на кредитовому рахунку платіжного балансу зі знаком «+». Імпорт товарів, іноземних інвестицій, займів і кредитів, які відправляються за кордон, відображаються на дебетовому рахунку зі знаком «-».

Платіжний баланс складається з двох частин (рис. 1)

1. Баланс поточних операцій.

2. Баланс фінансових операцій з капіталом.



Рис. 1. - Структура платіжного балансу

Усі частини платіжного балансу взаємопов'язані. Дефіцит балансу поточних операцій означає, що експорт товарів та послуг є недостатнім для оплати імпорту товарів та послуг. Здійснити фінансування цього дефіциту можливо шляхом одержування займів з-за кордону або продажу іноземцям матеріальних та фінансових активів країни, що відображається в балансі фінансових операцій з капіталом.

Та навпаки, позитивне сальдо супроводжується купівлею закордонних матеріальних та фінансових активів і відтоком грошових коштів по другому балансу. Незбалансованість міжнародного руху поточних операцій та фінансових операцій з капіталом регулюється зміною офіційних резервів (запасів іноземної валюти у Центральному банку країни).

1. Баланс поточних операцій складається з:

1.1. Торгівельного балансу, який показує різницю між товарним експортом країни та її товарним імпортом

1.2. Балансу послуг та некомерційних платежів

Економічне значення активу або дефіциту торгівельного балансу залежить від становища країни в світовому господарстві, характеру зв'язків з партнерами та спільної економічної політики. Для розвинутих країн (Японія, США, Німеччина та ін.) активне сальдо торгівельного балансу використовується для створення другої економіки за кордоном. Для країн, що розвиваються активний торгівельний баланс потрібен для сплачення міжнародних зобов'язань за іншими статтями платіжного балансу. Пасивний торгівельний баланс оцінюється як ознака слабкості зовнішньоекономічних позицій країни.

Баланс послуг включає платежі та надходження з:

страхування;

транспортних перевезень;

міжнародного туризму;

експортних послуг;

обміну науково-технічним та виробничім досвідом;

рекламі та ін.

2. Баланс фінансових операцій з капіталом враховує надходження коштів за наступними категоріями:

2.1. Міжнародний рух підприємницького капіталу.

2.2. Міжнародний рух позикового капіталу.

Підприємницький капітал включає: прямі іноземні інвестиції та портфельні. Міжнародний рух позикового капіталу класифікується за терміном дії (довго-, середньо- та короткострокові операції).

2.1 Розрахунок платіжного балансу

Платіжний баланс є систематичним підсумовуванням записів усіх економічних трансакцій з товарами, послугами та фінансовими активами протягом певного періоду між резидентами однієї країни та резидентами інших країн світу.

Платіжний баланс реєструє джерела (надходження) і використання (платежі) коштів для зовнішніх трансакцій країни. Він не є ані балансовим звітом, ані звітом про результати господарської діяльності, це - форма звіту про джерела і використання коштів, яка відображає зміни в активах, пасивах та вартості майна з урахуванням зобов'язань протягом визначеного періоду. Джерелами коштів є експорт, доходи від інвестицій, отримані трансферні платежі з-за кордону, короткотермінові та довготермінові позики. Використанням коштів є імпорт, доходи від інвестицій, сплачені за кордон, трансферні платежі за кордоном, довготермінові й короткотермінові кредити та інвестиції за кордоном і збільшення офіційних резервних активів. Платіжний баланс складається згідно з принципами подвійного запису, прийнятого в бухгалтерії, коли кожна трансакція має два однакові записи - дебет і кредит. Будь-які трансакції, результатом яких є надходження з-за меж країни або збільшення чистих вимог до іноземців, записуються як кредит. Надходження, незалежно від їх форми, реєструються як дебет. І навпаки, будь-які трансакції, що їх результатом є платежі за межі країни або збільшення чистих зобов'язань перед іноземцями, записуються як дебет. Платежі реєструються як кредит. Якщо всі міжнародні трансакції в платіжному балансі поділити на вертикальні колонки дебету і кредиту, сума дебету має дорівнювати сумі кредиту. Між дебетом і кредитом завжди існує ідентична рівність, оскільки записам кредиту, які є результатом надходжень від продажу товарів, вимог чи офіційних резервів, мають відповідати запису дебету, які є результатом платежів за купівлю знову ж таки товарів, вимог чи офіційних резервів.

Платіжний баланс може бути поділений на три ширші частини: поточний рахунок, у якому записуються трансакції з товарами і послугами та трансферні платежі, рахунок руху капіталів, який відображає зміни у фінансових активах і пасивах країни, і офіційний міжнародний резервний рахунок, у якому записуються трансакції з монетарним золотом та іншими резервними активами, такими як конвертована валюта, «резервний транш» країни в Міжнародному валютному фонді і володіння спеціальними правами запозичення в МВФ. Зведений платіжний баланс наведено в табл. 1.

Таблиця складається з ілюстративних трансакцій. Сума дебету абсолютно ідентична сумі кредиту, а алгебраїчне підсумування сальдо поточного рахунку, рахунку руху капіталів та офіційних резервів дорівнює нулю. Поточний платіжний баланс має завжди дорівнювати балансові руху капіталу плюс офіційні резерви (з оберненим знаком), оскільки платіжний баланс складається як бухгалтерська форма. В показниках економічних трансакцій це означає, що коли зростання вимог до іноземців переважатимуть зобов'язання перед іноземцями хоч на якусь мінімальну величину, тобто коли країна спроможна інвестувати за кордоном, то експорт повинен переважати над імпортом. Якщо ж країна має дефіцит поточного рахунку, він повинен перекриватися інвестицією з-за кордону і/або за рахунок втрати резервів. У табл. 1 чистий поточний платіжний баланс вказує на те, що експорт є більшим за імпорт на 25 одиниць. Ця величина перекривається припливом капіталу (20) та відпливом резерву (5).

Таблиця 1. - Зведений платіжний баланс

	Дебет	Кредит	Сальдо	Сукупний баланс
1	2	3	4	5
Поточний рахунок А. Товари і послуги експорт товарів імпорт товарів витрати на транспортування витрати на туризм отриманні відсотки та дивіденди Б. Односторонні перекази отриманні приватні перекази урядові трансфери за кордон	(-)100 - - - -	(+)75 + + +	-25	Торговельний баланс Баланс поточного рахунку
Рахунок руху капіталів приплив довготермінового капіталу погашення довготермінових позик відплив короткотермінового капіталу (чистий)	- -	+	+20 +5	Базовий баланс
Офіційні резерви приплив монетарного золота офіційна купівля іноземні валюти розподіл отриманих СПЗ резервна позиція в МВФ	- -	+ +	?=0

3. Розрахункова задача

Зовнішня торгівля України з країнами СНД, ЄС та іншими країнами минулого року характеризувалась такими даними:

Показник	Країни СНД	Країни ЄС	Інші країни
1. Експорт товарів, млн. дол. США	13564,9	9501,3	16772,5
2. Імпорт товарів, млн. дол. США	19784,6	15401,7	10396,8

Внутрішній валовий продукт становив 915170 млн. грн., середній за рік валютний курс - 7,1 грн./дол. США.

Розрахуйте відносно кожної групи країн і в цілому по Україні:

1) зовнішньоторговельне сальдо;

2) зовнішньоторговельний оборот ;

3) відносну частку країн СНД, країн ЄС та інших країн в українському експорті й імпорті;

4) експортну квоту України (тільки в цілому по Україні);

5) імпортну квоту України (тільки в цілому по Україні);

6) зовнішньоторговельну квоту (індекс товарності) України (тільки в цілому по Україні).

За результатами розрахунків зробіть висновок про ступінь участі України у міжнародному поділу праці.

Розв'язання:

Внутрішній валовий продукт становить 128897 млн. дол. США.

1) Зовнішньоторговельне сальдо () визначається за формулою:

,

де Е - вартісний обсяг експорту країни;

І - вартісний обсяг імпорту країни.

1. снд - зовнішньоторговельне сальдо з країнами СНД:

Еснд =13564,9 млн. дол. США

Існд=19784,6 млн. дол. США

снд=13564,9-19784,6= -6219,7 млн. дол. США.

2. єс - зовнішньоторговельне сальдо з країнами ЄС:

Еєс=9501,3 млн. дол. США

Ієс=15401,7 млн. дол. США

єс=9501,3-15401,7= -5900,4 млн. дол. США.

3. ін.кр. - зовнішньоторговельне сальдо з іншими країнами:

Еін.кр.= 16772,5 млн. дол. США

Іін.кр.= 10396,8 млн. дол. США

ін.кр.= 16772,5-10396,8= 6375,7 млн. дол. США.

4. Зовнішньоторговельне сальдо в цілому по Україні

,

де Е=Еснд+Еєс+Еін.кр.

Е=13564,9+9501,3+16772,5= 39838,7 млн. дол. США,

І=Існд+Ієс+Іін.кр.

І=19784,6+15401,7+10396,8= 45583,1 млн. дол. США,

=39838,7 - 45583,1 = -5744,4 млн. дол. США.

2) Зовнішньоторговельний оборот () визначається за формулою:

,

1. Зовнішньоторговельний оборот з країнами СНД:

снд = Еснд + Існд,

снд=13564,9+19784,6=33349,5 млн. дол.. США.

2. Зовнішньоторговельний оборот з країнами ЄС:

єс= Еєс + Ієс,

єс= 9501,3+15401,7 = 24903 млн. дол.. США.

3. Зовнішньоторговельний оборот з іншими країнами:

ін.кр.= Еін.кр. + Іін.кр.,

ін.кр.= 16772,5+10396,8= 27169,3 млн. дол.. США.

4. Зовнішньоторговельний оборот в цілому по Україні:

,

=39838,7 + 45583,1= 85421,8 млн. дол.. США.

3) Відносна частка країн СНД, ЄС та інших країн в українському експорті й імпорті:

1. Відносна частка країн СНД в українському експорті й імпорті:

ЧЕснд=Еснд / Е= 13564,9 / 39838,7 = 0,34%,

ЧІснд=Існд / І= 19784,6 / 45583,1 = 0,43%.

2. Відносна частка країн ЄС в українському експорті й імпорті:

ЧЕєс=Еєс / Е= 9501,3 / 39838,7 = 0,24%,

ЧІєс=Ієс / І= 15401,7 / 45583,1 = 0,34%.

3. Відносна частка інших країн в українському експорті й імпорті:

ЧЕін.кр.=Еін.кр. / Е = 16772,5 / 39838,7 = 0,42%,

ЧІін.кр. = Іін.кр. / І = 10396,8 / 45583,1 = 0,23%.

4) Експортна квота каїни () визначається за формулою:

,

де ВВП - валовий внутрішній продукт країни;

ВВП = 128897 млн. дол.. США,

Ке = 39838,7 / 128897 * 100% = 30,91%.

5) Імпортна квота каїни () визначається за формулою:

,

Кі = 45583,1 / 128897 * 100% = 35,36%.

6) Зовнішньоторговельна квота каїни, або індекс товарності, () визначається за формулою:

,

Кзт = 85421,8 / 128897 * 100% = 66,27%.

Висновок

За результатами розрахунків можна зробити висновки, що Україна активно бере участь у міжнародному поділі праці. Експортна квота України становить більше 30% від ВВП, тобто третина усього валового продукту України реалізується за кордон.

Імпорт менше ніж на 5% перевищує експорт, більша частина продукту імпортується із країн СНД та ЄС. Стосовно інших країн, Україна має позитивне зовнішньоторговельне сальдо.

Найбільшу різницю між експортом та імпортом Україна має із країнами ЄС, на мою думку, це спричинено в основному недостатнім рівнем якості продукції, виробленої вітчизняними підприємствами.

Підвищення якості, та дотримання всіх міжнародних стандартів виробництва піднесе Україну на істотно вищий рівень міжнародної співпраці. Цьому також буде сприяти її унікальне територіальне положення, та наявність усіх видів транспортного зв'язку.

Размещено на Allbest.ru