Джерела державного фінансування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки,

молоді та спорту України

УКООПСПІЛКА

Херсонський кооперативний економіко-правовий коледж

Самостійна робота

З дисципліни:

“Фінансове право”

на тему:

Джерела державного фінансування

Херсон 2011

План

1. Державне фінансування, його джерела

2. Державні внутрішні та зовнішні запозичення

3. Висновок

1. Державне фінансування, його джерела

Будь-яка держава може виконувати притаманні їй функції лише за наявності відповідних коштів. При цьому існує прямий зв'язок між обсягом функцій, які виконує держава, і обсягом коштів: розширення функцій потребує збільшення доходів, і навпаки, для того щоб істотно зменшити потребу держави в коштах, необхідно переглянути функції, які вона виконує. Кошти, які централізує держава, акумулюються переважно в бюджеті. Бюджет як економічна категорія з'явився набагато пізніше, ніж такі поняття, як податки або доходи держави. Основною причиною його появи була необхідність планування і контролю за загальнодержавними доходами і видатками.

Формування бюджету може здійснюватись на різних засадах, залежно від чого розрізняють доходи бюджету та джерела його фінансування. Доходами бюджету є ті кошти, що надходять державі у постійне користування на безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність формування бюджету і фінансування його видатків. Джерелами фінансування бюджету, а точніше бюджетного дефіциту, є кошти, що надходять лише у тимчасове використання на поворотній основі -- державні запозичення. Сюди також належить використання грошової емісії, яка, по суті, є фіктивним доходом.

Мобілізація доходів бюджету може проводитись на податковій і неподатковій основі. Податковий метод характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави, який регламентується податковим законодавством. Неподаткові доходи формуються від продуктивної діяльності держави та від реалізації її майнових прав. Доходи від продуктивної діяльності надходять від підприємницької діяльності держави (державний сектор економіки) та від надання певних послуг, а доходи від майнових прав -- у вигляді доходів від використання державногомайна та угідь. У такий спосіб виділяються три методи формування доходів держави:

від підприємницької діяльності;

від державного майна, угідь і послуг;

податковий.

Доходом держави від підприємницької діяльності є прибуток державних підприємств і організацій, який належить їй на правах власника засобів виробництва. Водночас не весь цей прибуток спрямовується в бюджет, адже певна його частина залишається на потреби соціально-економічного розвитку підприємства. Централізація частини прибутку державних підприємств у бюджеті може здійснюватись двома способами. По-перше, прямим вилученням, що було притаманно адміністративній економіці. По-друге, на основі оподаткування цих підприємств на загальних підставах, що характерно для ринкової економіки. Але при цьому слід враховувати, що подібні платежі державних підприємств до бюджету є податками лише за формою, а не за змістом, бо переходу вартості від одного власника до іншого, по суті, не відбувається. У сучасних умовах доходи від підприємницької діяльності держави не мають відчутного бюджетного значення, оскільки державний сектор має обмежені рамки, а державні підприємства переважно є або малоприбутковими, або функціонують на засадах неприбутковості чи взагалі збиткові, що пов'язано насамперед із соціальним спрямуванням їхньої діяльності.

Отримання доходів у вигляді платежів за використання державного майна та угідь і від надання послуг теж не має відчутного фіскального значення. Таким платежам, на відміну від податків, притаманний еквівалентний характер взаємовідносин їх платників з державою. Доходи від державного майна можуть надходити на постійній основі -- орендна плата, чи разово -- доходи від приватизації державного майна. Доходи від державних угідь можуть формуватись у два способи. По-перше, від передання відповідних угідь чи родовищ корисних копалин під концесію. По-друге, у вигляді плати за використання природних ресурсів. В Україні встановлена плата за спеціальне використання лісових і водних ресурсів та за видобування з надр корисних копалин (при цьому слід зазначити, що віднесення їх згідно з діючою бюджетною класифікацією до податкових доходів необґрунтоване, оскільки це еквівалентні взаємовідносини їх платників з державою). Доходи від державних послуг надходять у формі державного мита за вчинення нотаріальних дій, видачу різноманітних документів, патентів, ліцензій тощо.

Окрім розглянутих вище доходів від підприємницької діяльності держави та від державних майна, угідь і послуг, є особлива група надходжень, які можна визначити як супутні доходи бюджету. Це різноманітні штрафні санкції та адміністративні стягнення. Вони створюються не як доходи бюджету, а як засоби фінансового впливу на порушників чинного, у тому числі і фінансового, законодавства. Надходження їх до бюджету пов'язане з тим, що при встановленні відповідних санкцій держава визначає їх спрямування в бюджет (слід зазначити, що окремі види штрафних платежів можуть надходити в інші фонди чи окремим суб'єктам).

Державне фінансування

Отже, далі мова піде про такий вид фінансування підприємницької діяльності як державне фінансування.

Сьогодні держава бере на себе обов'язок фінансувати пріоритетні державні програми розвитку промисловості, сільського господарства в Киеве, транспорту, зв'язку, а також забезпечувати коштами функціонування соціальної інфраструктури. Всі фінансові заходи уряду спрямовані не тільки на пряме збільшення фінансових можливостей суб'єктів підприємницької діяльності, але також мають стимулюючий характер і покликані направити їх розвиток з урахуванням загальнонаціональних інтересів.

Держава підтримує малі та середні підприємства в Киеве, як правило, в таких сферах, як інвестиції, зайнятість, нововведення, експорт, регіональне розміщення виробництва і спирається на різноманітний арсенал фінансових важелів. Необхідно зазначити, що даний вид фінансування є дуже суттєвим і важливим. Так само необхідно відзначити і те, що даний вид фінансування в нашій країні поки що слабко розвинений, хоча певні кроки в цьому напрямку все-таки робляться, що дає надію на те, що дане питання в недалекому майбутньому буде розвинений досконало.

Конкретні методи державного впливу на збільшення фінансових можливостей малого і середнього підприємництва можна розділити на три групи: прямі, непрямі та фінансування через товариства ризикованого капіталу.

Джерелом державного фінансування є кошти держбюджету або бюджету суб'єкта України. Даний вид фінансування підприємницької діяльності має строго цільовий характер, який отримує закріплення в актах державних органів. Витрачання коштів не за цільовим призначенням слід розглядати як порушення зобов'язання з боку одержувача асигнувань і може служити підставою для застосування заходів відповідальності. З метою забезпечення контролю за цільовим використанням державних коштів вони відображаються на окремих субрахунках по кредиту рахунку 96 «Цільові фінансування і надходження ». Для організацій, що виконують державне замовлення за рахунок коштів держбюджету, передбачений обов'язок вести роздільний облік результатів фінансово-господарської діяльності по кожному державним замовленням.

Державне фінансування здійснюється в декількох формах.

Так, фінансування державою може здійснюватися прямими та непрямими методами.

Отже, що ж відноситься до прямих методів фінансування?

По-перше, це субсидії. Що ж таке субсидії? Це вид неоплачуваної допомоги, яка надається в основному великим фірмам. Субсидії для малих підприємств мають регіональний характер. Вони видаються місцевою владою і мають цільове призначення. Найпоширеніші з них:

- Надання бюджетних коштів на оплату товарів, робіт, послуг, які виконуються фізичними та юридичними особами за державними контрактами;

- Надання дотації, субсидії, субвенції фізичним і юридичним особам, а також бюджетам інших рівнів бюджетної системи України:

- Надання бюджетних асигнувань казенним підприємствам, у разі недостатності власних коштів на виконання плану-замовлення:

- Надання бюджетних кредитів юридичним особам (і тому числі податкових кредитів, відстрочок і розстрочок але сплату податків та інших зобов'язань).

Далі хотілося б сказати про те, що одним з найбільш важливих напрямів державного фінансування є забезпечення грошовими коштами державних потреб. Загальні правові та економічні принципи і порядок фінансування державних потреб встановлені низкою законів. Так що ж таке державні потреби? Дамо їм визначення. Отже, Державні потреби - це потреби України в продукції, необхідної для вирішення завдань життєзабезпечення, оборони і безпеки країни і для реалізації державних цільових програм і міждержавних цільових програм, в яких бере участь Україна.

Цільові програми являють собою зав'язаний по ресурсах, виконавцям і термінам здійснення комплекс науково-дослідних, дослідно-конструкторських, виробничих, соціально-економічних, організаційно-господарських та інших заходів, що забезпечують ефективне вирішення завдань у галузі державного, економічного, екологічного, соціального і культурного розвитку України.

Порядок розробки та реалізації державних цільових і міждержавних цільових програм, в здійсненні яких бере участь Україна в Киеве, а також форми інших необхідних документів (календарний план виконання робіт за державним контрактом, протокол угоди про контрактну ціною (кошторису) за державним контрактом, бюджетні заявки і рекомендації щодо їх заповнення та ін) затверджені Постановою Уряду УКРАЇНИ від 26 червня 1995 р. № 584 «Про реалізацію закону «Про поставки продукції для державних потреб».

З метою організації роботи з виконання цільових програм та інших державних потреб встановлюються державні замовники. Їх роль трохи специфічна в Киеве, а виражається це в наступному.

Справа в тому, що державні замовники не виступають у ролі самостійних господарюючих суб'єктів, вони лише виконують функцію щодо забезпечення реалізації програм, інших державних потреб, діючи від імені та в інтересах держави в межах наданої їм компетенції. Виходячи з цього можна зробити висновок про те, що державні замовники є головними розпорядниками бюджетних коштів. У висновку хотілося б додати, що цільові програми та державні замовники затверджуються Урядом України.

Для виконання цільових програм та забезпечення інших державних потреб полягають державні контракти. Державний контракт представляє собою такий договір, укладений органом державної влади або державним замовником від імені УКРАЇНИ. суб'єкта УКРАЇНИ з фізичними та юридичними особами з метою забезпечення державних потреб.

Сукупність укладених державних контрактів є державне замовлення.

Затверджені цільові програми та інші державні потреби фінансуються за рахунок коштів держ. бюджету, коштів бюджетів суб'єктів України, а також залучаються для виконання програм позабюджетних джерел: внесків учасників реалізації програм, цільових відрахувань від прибутку організацій, зацікавлених у здійсненні програм, коштів позабюджетних фондів та інших надходжень.

Фінансування закупівель товарів, робіт, послуг для державних потреб здійснюється в межах коштів, передбачених на ці цілі в держбюджеті, а також з урахуванням реального надходження до бюджету фінансових ресурсів. Фінансування здійснюється Міністерством фінансів УКРАЇНИ шляхом перерахування грошових коштів державним замовникам в межах бюджетних призначень.

Для визначення обсягів бюджетного фінансування державний замовник щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, що передує планованому, представляє до відповідного департаменту галузевого фінансування Міністерства фінансів УКРАЇНИ інформацію (заявку) про потребу в коштах, необхідних для фінансування закупівель товарів, робіт і послуг для державних потреб.

Отримані з бюджету кошти повинні витрачатися головними розпорядниками коштів суворо за цільовим призначенням. Кошти, спрямовані не за цільовим призначенням, зараховуються Мінфіном УКРАЇНИ в рахунок поточного фінансування і надалі не компенсуються. Контроль за строго цільовим витрачанням зазначених коштів здійснюється Головним управлінням казначейства України і Контрольно-ревізійним управлінням Мінфіну України. Здійснення державних (місцевих) запозичень та управління борговими зобов'язаннями Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах граничного обсягу державного боргу.

2. Державні внутрішні та зовнішні запозичення

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах, визначених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України або особі, яка виконує його обов'язки, за дорученням Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення.

У разі зменшення обсягу коштів від державних внутрішніх (зовнішніх) запозичень порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, у зв'язку з погіршенням умов таких запозичень та/або кон'юнктури фінансового ринку збільшується обсяг коштів від державних зовнішніх (внутрішніх) запозичень з дотриманням граничного обсягу державного боргу.

У разі зменшення (збільшення) обсягу платежів з погашення суми державного боргу у зв'язку з поліпшенням (погіршенням) умов на фінансовому ринку порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, зменшується (збільшується) обсяг державних запозичень з дотриманням визначеного законом про Державний бюджет України обсягу фінансування державного бюджету за борговими операціями.

2. Кредити (позики), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів), відносяться до державних зовнішніх запозичень.

Відповідно до укладених кредитних договорів кошти для реалізації таких інвестиційних програм (проектів), а також витрати на обслуговування та погашення відповідних кредитів (позик) передбачаються у законі про Державний бюджет України протягом усього строку дії кредитних договорів. Такі кредитні договори не потребують ратифікації, якщо інше не встановлено законом.

3. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 цього Кодексу).

Місцеві зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад п'ятсот тисяч жителів за офіційними даними органів державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення місцевих запозичень. фінансування бюджет кошти

Право на здійснення місцевих запозичень у межах, визначених рішенням про місцевий бюджет, з урахуванням статті 74 цього Кодексу, належить Автономній Республіці Крим, територіальній громаді міста в особі керівника місцевого фінансового органу за дорученням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міської ради.

4. Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі (крім випадків, передбачених цією статтею) або надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету).

5. При здійсненні державних запозичень та наданні державних гарантій Міністр фінансів України за рішенням Кабінету Міністрів України має право брати зобов'язання від імені України, пов'язані із здійсненням таких запозичень, у тому числі щодо відмови від суверенного імунітету в можливих судових справах, пов'язаних з поверненням кредитів (позик), протягом часу дії зобов'язання з повернення запозичених коштів.

6. Витрати на обслуговування та погашення державного (місцевого) боргу здійснюються Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) відповідно до кредитних договорів, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов'язання (боргові зобов'язання Автономної Республіки Крим чи територіальних громад), незалежно від обсягу коштів, визначеного на цю мету законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення державного боргу перевищить обсяг коштів, визначений законом про Державний бюджет України на таку мету, Міністерство фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий строк пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення місцевого боргу перевищить обсяг коштів, визначений рішенням про місцевий бюджет на таку мету, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада вносять відповідні зміни до рішення про місцевий бюджет.

7. З метою економії бюджетних коштів Міністерство фінансів України (Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада або за їх рішенням місцевий фінансовий орган) має право здійснювати правочини з державним (місцевим) боргом, включаючи обмін, випуск, купівлю, викуп та продаж державних боргових зобов'язань (боргових зобов'язань Автономної Республіки Крим, територіальної громади міста), за умови дотримання граничного обсягу державного (місцевого) боргу на кінець бюджетного періоду.

8. Міністр фінансів України за погодженням з Національним банком України має право в межах поточного бюджетного періоду здійснювати на конкурсних засадах та/або шляхом проведення аукціонів розміщення тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунку та коштів валютних рахунків державного бюджету на депозитах або шляхом придбання державних цінних паперів з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду.

Керівник місцевого фінансового органу має право за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради в межах поточного бюджетного періоду здійснювати на конкурсних засадах розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на депозитах або шляхом придбання державних цінних паперів, цінних паперів, емітованих Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою, з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду.

Договір про придбання державних цінних паперів, цінних паперів, емітованих Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою, згідно з цією частиною статті повинен містити положення про виконання особами, що уклали цей договір, зобов'язання щодо зворотного продажу/купівлі таких цінних паперів до кінця поточного бюджетного періоду.

Висновок

Отже таким чином, узагальнюючи вище наведений матеріал стосовно даного питання, можна зробити такий висновок, що джерела державного фінансування розділяють на:

- внутрішні джерела;

- зовнішні джерела.

На макрорівні до внутрішніх джерел відносяться:

- державне бюджетне фінансування;

- заощадження населення;

- накопичення підприємств, банків, інвестиційних фондів, страхових фірм.

До зовнішніх джерел відносяться:

- іноземні інвестиції;

- кредити і позики.

На мікрорівні до внутрішніх джерел відносяться:

- прибуток, амортизація;

- інвестиції власників підприємства.

До внутрішніх джерел:

- державне фінансування;

- інвестиційні кредити;

- засоби, притягнені у вигляді розміщення цінних паперів.

Засоби від емісії акцій є одним з найширше використовуваних для фінансування і джерел, які активно застосовуються ВАТ для залучення акціонерного капіталу. Розширення власного капіталу може відбуватися шляхом капіталізації частини нерозподіленого прибутку. Залишаючи прибуток у розпорядженні акціонерного товариства, акціонери - власники акцій фактично інвестують її в очікуванні майбутнього зростання ринкової вартості акцій і отримання збільшеного доходу по них. Утримання прибутку - найбільш простий і дешевий спосіб поповнення акціонерного капіталу, оскільки на відміну від емісії акцій воно не пов'язане з витратами на їх розміщення і збут. Але слід враховувати, що практика реінвестування прибули і скорочення поточних дивідендів може понизити курс акцій. Акціонування як метод інвестування ефективний лише для конкурентоздатних підприємств. Емісія і розміщення акцій вимагає істотних витрат. Крім того, існує небезпека знецінення попередніх випусків акцій, втрати контрольного пакету акцій, поглинання акціонерного товариства іншою фірмою. Державні капітальні вкладення здійснюються в процесі виконання державою своїх функцій : економічною, оборонною, правоохоронною, творчою, екологічною, соціальною та ін. Одержувачами державних інвестицій можуть бути підприємства, що знаходяться в державній власності, а також юридичні особи, що беруть участь в реалізації державних програм. Бюджетному фінансуванню властивий ряд принципів :· отримання максимального економічного і соціального ефекту при мінімумі витрат;· цільовий характер використання бюджетних ресурсів;· надання бюджетних коштів будівництвам і підрядним організаціям у міру виконання плану і з урахуванням використання раніше виділених асигнувань.

Размещено на Allbest.ru