Фінансова діяльність підприємств житлового господарства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Житлове господарство є однією з найважливіших галузей економіки кожної країни, що водночас впливає різноманітними факторами майже на все народне господарство та виконує функцію барометру цього господарства через те, що відображає стан нерухомості держави та громадян, відображає рівень життя народу. Сучасний стан цих показників показує, що житлове господарство України знаходиться у кризі, вихід з якої буде тривалим, тому необхідний всебічний та різнорівневий аналіз стану та роботи підприємств галузі, пошук усіх можливих шляхів покращення ситуації та поступове впровадження їх у дію силами як держави, так і окремих підприємств та громадян.

Сьогодні на державному рівні впроваджуються різноманітні заходи з посилення фінансування житлового будівництва, з поліпшення якості приватизаційного процесу, з підвищення дотацій у галузь та інше, а з боку підприємств спостерігається вивчення зарубіжних практик та розробка власних методів поліпшення стану житлового фонду та фінансової діяльності. Але ці методики ще відокремлені та застосовуються в одиничних містах, областях чи установах.

Діяльність будь-якого з підприємств житлового господарства потребує як реформування у джерелах та засобах надходження доходів, так і у напрямках витрачання коштів, шляхах економії; а через те, що в Україні особливою рисою майже всіх підприємств галузі є великі суми заборгованості за послуги по утриманню житла, дуже важливою є робота по стягненню цих боргів.

Проблеми житлового господарства та фінансової сторони його діяльності вивчалися багатьма спеціалістами, такими як А.М.Поддєрьогін, Д.С. Моляков, А.Д.Шеремет, Р.С.Сайфулін та іншими. Але, враховуючи сучасні умови господарювання в галузі ці проблеми потребують подальшого вивчення і це обумовлює актуальність обраної теми.

Предметом дослідження курсової роботи є вплив галузевої належності на фінансову діяльність підприємств житлового господарства.

Об'єктом дослідження курсової роботи є підприємство ЖКК №112, яке спеціалізується на наданні послуг в сфері житлово-комунального господарства.

Мета роботи - проведення аналізу стану та тенденцій розвитку у галузі, особливості роботи підприємств та їх вплив на фінансову діяльність, виявлення найпроблемніших сторін у цій діяльності та надання рекомендацій з покращення управління в роботі по надходженню коштів та витратами, а також по зменшенню заборгованості користувачів на підприємствах житлового господарства. Для досягнення мети, згідно з встановленими методичними вимогами, передбачається вирішення наступних завдань:

- розглянути галузеві особливості організації та стану фінансів житлового господарства та визначити вплив цих особливостей на фінансову діяльність таких підприємств в сучасних умовах;

- провести аналіз впливу виявлених факторів на фінансову діяльність ЖКК №112 за допомогою методів і прийомів загальноекономічного та фінансового аналізу;

- визначити можливі шляхи подолання кризової ситуації на підприємствах житлового господарства в цілому та по ЖКК №112 зокрема;

- розглянути теоретичні основи та практику проведення фінансового планування і прогнозування на підприємствах житлового господарства;

- розглянути практику складання фінансового плану на базовому підприємстві ;

- провести оцінку впровадження запропонованих шляхів удосконалення фінансової діяльності та можливих варіантів з врахуванням ризикових факторів.

Робота виконана за допомогою методів вертикального та горизонтального аналізу, методів дослідження - індукції та дедукції, коефіцієнтного аналізу, методів статистики та імовірносного моделювання та прогнозування,

При виконанні роботи доцільно використати можливості обчислювальної техніки, зокрема засоби та методи ЕОМ - Windows-98: Word та Excel, Microsoft Equation Editor та Microsoft Graph.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ЖИТЛОВОГО ГОСПОДАРСТВА

1.1 Галузеві особливості організації фінансів житлового господарства та їх вплив на фінансову діяльність

Житлове господарство задовольняє життєво необхідну потребу існування кожної людини - в житлі, тому вона є однією з найважливіших галузей народного господарства, де зосереджена найбільша частина приватної власності на нерухомість та основних засобів держави, вона є самостійною галуззю, яка належить до невиробничої сфери, що і зумовлює основні особливості діяльності в цілому та фінансової діяльності зокрема.

Державний житловий фонд, суспільний житловий фонд, фонд житлово-будівельних кооперативів, приватний житловий фонд, який належить громадянам на правах особистої власності, складають сформовану систему належності житлового фонду. Ця система закріплена в основах житлового законодавства - Житловому кодексі та ін. [ ]. До неї входять самостійні підприємства, установи, організації, які забезпечують експлуатацію житлового фонду: дирекції, експлуатаційні контори, ремонтно-будівельні, постачальні, транспортні організації та інші. В країні найбільша частина житлового фонду зосереджена у містах, далі по зменшенню питомої ваги йдуть житлові господарства аграрної місцевості, ті, що знаходяться у віданні виробничих підприємств, установ та організацій (які мають назву “Відомчий житловий фонд”), а також дачні селища.

Слід зазначити наступні особливі риси основних фондів житлових господарств, що склалися на сьогодні:

у загальному обсязі невиробничих основних фондів більше половини приходиться на основні фонди житлового господарства;

в структурі фондів понад 90% приходиться на житлові будинки;

приблизно 25% знаходиться в приватній власності громадян;

характерно рисою є те, що, не нараховуючи амортизацію на реновацію, вони повинні постійно піклуватися про стан і підтримувати основні фонди.

Вивчивши історичні передумови та сучасний стан житлового господарства можна відзначити наступні особливості організації його фінансів :

- експлуатація житлового фонду здійснюється згідно договорів найму, які укладаються з квартиронаймачами, та договорам оренди - з орендарями;

- житлове господарство здійснює діяльність на основі самооплатності;

- житлове господарство не має можливості за рахунок власних джерел здійснювати нове будівництво, тому воно здійснюється частково за рахунок бюджетів відповідних територіальних одиниць і т.п.;

усі кошти, що надходять за наймання житла, закріплюються за житловим господарством та мають строго цільове призначення - експлуатація та благоустрій житлового фонду.

Такі обставини призвели до впровадження заходів, що спрямовані на надання комерційних побічних послуг, які є платними.

Експлуатацію житлового фонду здійснюють: домоуправління, житлово-експлуатаційні та житлово-комунальні контори (ЖЄК та ЖКК), житлові об`єднання, управління, трести, що знаходяться у відомстві державних рад народних депутатів або підприємств, які є уповноваженими на цю діяльність. Державні житлово-експлуатаційні підприємства здійснюють свою діяльність на принципах госпрозрахунку, комерційного розрахунку, та відносяться до планово-збиткових, тому що вартість експлуатації 1 квадратного метра житлової площі є набагато більшою ніж це встановлено в державних тарифах. В Україні була найнижча плата за житло, що, з однієї сторони, було суттєвою перевагою, а з іншої - спричинило ситуацію, коли житловим господарствам дуже важко стало покривати навіть частину експлуатаційних витрат.

Житлові господарства виступають платниками податків і зборів передбачених діючим законодавством. Основними податками є податок на прибуток і податок на додану вартість, значний вплив на фінансову діяльність мають також нарахування на заробітну плату. Законом про оподаткування прибутку визначено, що валовий доход - це загальна сума доходу від усіх видів діяльності. Тому усі кошти, що надходять до житлової організації складають її валовий доход і підлягають оподаткуванню податком на прибуток (виручка, дотації, субсидії). До складу валових витрат входять усі витрати підприємства пов'язані з господарчою діяльністю. Що стосується ПДВ, то враховуючи, що у відповідності з нормативно-правовими актами вартість житлово-комунальних послуг підлягає державному регулюванню, базою оподаткування є регульована ціна (тариф), яка встановлюється органами державної влади.

Житлово-експлуатаційні господарства здійснюють свою діяльність на основі господарсько-фінансових планів та кошторисів доходів і витрат. До видатків кошторису належать плата за центральне опалення, водопостачання, каналізацію, електро- та газопостачання, централізовані відрахування тощо. Житлове будівництво здійснюється за рахунок: коштів бюджету; коштів підприємств та організацій; коштів населення з залученням довгострокового банківського кредиту. Джерелами фінансування капітального ремонту є доходи від оренди, перевищення доходів над видатками по експлуатації житлового фонду, за винятком тих що залишаються в господарстві на приріст нормативу власних оборотних коштів та бюджетних асигнувань.

Витрати житлових підприємств, які пов'язані з наданням послуг населенню, складаються з прямих та накладних витрат. Прямі витрати включають витрачання матеріалів, заробітну платню виробничих робітників, вартість електроенергії, палива, амортизацію основних фондів. Накладні витрати складаються з затрат на управління та обслуговування виробничого процесу. У більшості житлових підприємств важливими експлуатаційними затратами виступають: заробітна плата, амортизація та накладні витрати. Оскільки житлове господарство передбачає виконання однієї головної функції - утримання і експлуатації житлового фонду, то і витрати плануються на 1 квадратний метр жилої площі. Планова собівартість продукції визначається, таким чином, виходячи з кошторису експлуатаційних витрат, обсягу виробництва продукції та надання послуг у натуральному вимірі.

Склад витрат підприємств житлового господарства затверджень Постановою №939, до нього входять наступні статті [ ]:

Стаття 1. Адміністративно-управлінські витрати.

Стаття 2. Утримання обслуговування господарства.

Стаття 3. Утримання домогосподарств.

Стаття 4. Поточний ремонт житлового фонду.

Стаття 5. Обов'язкові платежі та відрахування.

Стаття 6. Інші витрати (без цільових).

Склад першої статті у сумі витрат передбачає відображення розміру заробітної плати з нарахуваннями тільки по управлінському персоналу. Формування проводять згідно штатного розкладу, враховуючи середньоспискову чисельність, яка визначається штатними нормативами по категоріям домогосподарств, та встановлені тарифи ставок оплати праці по господарству. Але загальний розмір адміністративно-управлінських витрат не повинен бути більше ліміту, який затверджено місцевими органами самоврядування.

Друга стаття передбачає утримання персоналу, який здійснює обслуговування процесу діяльності житлових організацій, до їх складу входять:

заробітна плата з нарахуваннями двірників, ліфтерів та прибиральниць;

витрати на придбання спецодягу для цього персоналу;

витрати по забезпеченню охорони праці цих працівників та техніки безпеки, ці витрати складають до 20% загальної суми витрат господарства.

Для двірників норма обслуговування встановлюються місцевою радою народних депутатів в залежності від категорії вулиці та з урахуванням норм прибирання для літнього періоду. Число ліфтерів залежить від системи управління ліфтами та режиму їх праці. Ці стаття має місце, якщо дані витрати не передані до спеціальних організацій по огляданню ліфтів. Число прибиральників розраховується згідно з площею місць загального користування, які необхідно прибирати, та норм прибирання, визначених відділами, якщо відповідають за конкретний вид послуг.

До третьої групи витрат включають витрати на: вивіз та спалення сміття, утримання дворів та вулиць, зелених насаджень, освітлення місць загального користування, збирання снігу, експлуатацію ліфтів і таке інше. При їх плануванні враховуються типові нормативи по кожному виду витрат, фактичні витрати в минулому році та завдання по зниженню витрат, але таким чином, щоб економія ресурсів не сприяла порушенню санітарного стану житлового фонду.

Найбільша питома вага експлуатаційних витрат належить четвертій групі - біля 70%. Загальна сума витрат у межах власних ресурсів домогосподарств не може перевищувати 1% вартості забудови.

П'яту групу складають витрати на утримання вищестоящих організацій, центральної бухгалтерії та підготовку кадрів. Їх доля складає від 5 до 10%.

Шоста група охоплює поточні витрати на організацію оренди нежитлових приміщень, приведення їх стану у відповідність до санітарних умов.

Окрім зазначених експлуатаційних витрат житлові установи мають видатки, які пов`язані з комунальними послугами: водопостачання, каналізація, освітлення, опалення та ін. Ці видатки здійснюються за рахунок цільових зборів та платежів, які збираються окрім квартплати та орендної плати, вони до кошторису витрат житлових господарств не вводяться. Слід додати, що з квартиронаймачів та орендарів нежитлових приміщень стягується плата за опалення, водопостачання, каналізацію, гаряче водопостачання, радіо, телевізійну антену, збір сміття та інші комунальні послуги.

З метою визначення розміру затрат та оплати по кожному виду послуг складається кошторис видатків, який розробляє житлове господарство на рік. Бухгалтерський та фінансовий облік цих зборів та видатків ведеться відокремлено від доходів та видатків по експлуатаційній діяльності по кожному виду послуг на окремих субрахунках в бухгалтерському обліку та на окремих регістрах обліку - в фінансовому. Правовим документом, що регламентує склад витрат є інструкція з планування обсягу і калькулювання собівартості робіт на підприємствах і організаціях житлово-комунального господарства, яка затверджена 31.03.97 р. наказом №24 із змінами та доповненнями[ ].

До початку приватизації житла та проведення цінової реформи в галузі житлового господарства цей сектор економіки був дотаційним майже на 100 відсотків: до жовтня 1994 року платежі населення за використання житлового фонду покривали лише на 4% собівартості цих послуг; 96% покривалося з консолідованого бюджету України [ ]. Ці надмірні дотації житлово-комунальному сектору суттєво вплинули на фінансове становище країни, відчутно збільшили дефіцит бюджету, збільшили внутрішній і зовнішній державний борг. Різке зростання цін на енергоносії, особливо на газ і нафту, які в переважній більшості імпортуються, призвело до необхідності проведення докорінних змін фінансової організації житлового господарства, що і робилося на протязі 1994-2001 років. Здебільшого ці заходи були пов'язані зі збільшенням регульованих тарифів за експлуатацію житлового фонду. Але й збільшення цін за експлуатацію житлового фонду остаточно не вирішило проблему формування позитивного фінансового результату підприємств житлового господарства. Переважна їх більшість залишається планово-збитковими і потребує державних дотацій. Але майже завжди зараз спостерігається ситуація коли суми дотації не вистачає для покриття різниці, що виникає між розрахунковим і регульованим тарифом, і підприємства житлового господарства навіть за умов отримання державних дотацій продовжують залишатися збитковими. Це обумовлено двома причинами: по-перше, коштів бюджетів явно не вистачає для виплат розрахованих сум дотацій, по-друге, підприємства житлового господарства використовують застарілі технології обслуговування житлового фонду, які є високо затратними і це негативно впливає на фінансовий результат.

Значна проблема виникає й при оподаткуванні підприємств житлового господарства. До 1 січня 2001 року з врахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності підприємств житлового господарства діяла пільга по нарахуванню ПДВ. А саме згідно з ЗУ “Про податок на додану вартість” і роз'ясненням Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності “Про порядок виникнення податкових зобов'язань і прав на податковий кредит” підприємства, що обслуговували житлово-комунальну сферу нараховували податок на додану вартість за касовим методом, тобто за фактичним надходженням коштів від споживачів послуг на розрахунковий рахунок. Рішенням парламенту 11 червня 2001 року дію цієї пільги було продовжено до прийняття Податкового Кодексу. Причина - кризовий стан галузі і неспроможність підприємств галузі сплачувати податок на додану вартість за методом “першої з подій” в умовах, що склалися. Загальновідомо, що розрахункова дисципліна населення за спожиті послуги по експлуатації житлового фонду є надзвичайно низькою (деякі категорії громадян мають заборгованість перед житловими підприємствами по року, а то й більше). Послуга зроблена, сума її (в даному випадку сума квартирної плати) нараховується, відповідно повинен нараховуватися й податок, реальні ж кошти на рахунок організації надходять з великим запізненням. Але з введенням з 01.01.2001 року Закону України №2181 було скасовано картотеку, натомість було введено майнову відповідальність платників податків, тому необхідно розробити схему сплати податків підприємствами житлового господарства на період реформування галузі, податкової системи та інших галузей.

Методологічну основу формування бухгалтерського обліку і фінансової звітності підприємств житлового господарства щодо їх витрат визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (П(С)БО16), затверджене Міністерством фінансів України. Введення його в дію фактично замінило всі типові положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції, що раніше діяли в Україні. Відтепер перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством, самостійно буде визначатися також перелік і склад перемінних і постійних загально виробничих витрат (п. 16 П(С)БО 16), який чітко розмежовує витрати, безпосередньо зв'язані з виробництвом і реалізацією продукції (робіт, послуг).

Доходи від експлуатаційної діяльності житлового господарства складаються з наступних джерел:

квартирна плата та відшкодування експлуатаційних витрат;

орендна плата за нежитлові приміщення;

кошти, які одержуються від комунальних підприємств та організацій за обслуговування внутрішньодомових мереж та обладнання;

збори з орендарів за відшкодування експлуатаційних витрат;

цільові збори за комунальні послуги;

надходження від прийнятих на обслуговування будинків житлово-будівельних кооперативів;

інші доходи (виручка від реалізації майна житлових господарств, штрафи, пені, неустойки).

Розмір цих доходів розраховується згідно встановленого ліміту на макрорівні. Розмір квартплати розраховується по формулі:

, (1.1.1)

де КР - розмір квартирної плати;

ЕР - експлуатаційна площа;

NКР - ставка квартирної плати.

Надлишки житлової площі понад встановлених норм оплачуються додатково у розмірі, що установлюється законодавством України. При розрахунку квартплати слід враховувати, що окремі категорії громадян мають право на додаткову площу, оплата за яку провадиться на пільгових умовах.

Орендна платня передбачається як збір, який стягується з торгівельних, складських або офісних приміщень, що знаходяться на балансі житлового обєднання. Ставки диференціюються в залежності від типу будинку, категорії населеного пункту, призначення приміщення, характеру діяльності орендатора.

В цілях соціального захисту малозабезпечених громадян законодавством передбачено надання компенсації у вигляді субсидії на оплату житла, права на отримання якої передбачені постановою №512, згідно чого громадянам, що мають сімейний дохід нижче зазначеного рівня, держава призначає щомісячну безготівкову допомогу на покриття витрат по житлово-комунальним послугам. Субсидія встановлюється у вигляді відсотка від сукупного доходу сім'ї та надається місцевими адміністраціями після надання необхідних документів (довідок про доходи всіх членів сім'ї) [ ].

Окрім цього існують ще дотації в житлове господарство. Дотація - це фінансова компенсація частини експлуатаційних видатків житловим організаціям з боку держави у зв'язку з встановленням регулюємих тарифів.

Дотації розраховують за формулою:

Державна дотація = Розрахунковий тариф - Регулюємий тариф (1.1.2)

Основою роботи ЖКК є житловий фонд, основні засоби житлових господарств мають велику питому вагу в загальному обсязі основних засобів України. Переважна частина належить житловим будинкам та нежитловим приміщенням, підсобним будівлям. Доповнюють передавальні устрої, будівлі в середині помешкань, домові уведення водопроводів та каналізації, огорожі, внутрішньодворові будівлі. Пасивна частина основних засобів займає 90% в загальній структурі основних фондів житлового господарства. В житлових конторах створюється амортизаційний фонд, який підлягає коригуванню на понижуючи коефіцієнти. Специфікою формування амортизаційного фонду є джерела формування (квартирна та орендна платня), але низькі ставки квартирної плати зумовлюють те, що він не забезпечує повне відтворення житлового фонду. Додатково джерелом коопераційного і індивідуального господарювання є кошти населення та довгострокові кредити банків. Починаючи з 1998 року в Україні передбачена програма системи кредитування житлових фондів за рахунок надання позичок фізичним особам [ ]. Кредиторська угода розраховується на 25 років. Держава передбачає включення осіб за рахунок їх коштів до складу інвесторів житлового будівництва. Житлові господарства постійно займаються пошуком шляхів надходження коштів для капітального ремонту житлового фонду. На даний час це прибуток від оренди, перевищення доходів над витратами під час експлуатації житлових господарств і бюджетні асигнування.

Поряд з необхідністю нового будівництва не менш важливим є схоронність існуючого житлового фонду. Діяльність уряду в даній області виражається проведенням приватизації житла [ ]. Система приватизації житлових фондів передбачає надання послуг по його ремонту за рахунок осіб, які його приватизували. Місцеві ради фінансують капітальні ремонти будівель міста за рахунок місцевого фонду капітального ремонту, коштів житлової організації, короткострокових позик банку та мобілізації внутрішніх ресурсів житлової організації. Місцевий фонд складає кошти бюджету та внутрішніх ресурсів. Його питома вага у джерелах фінансування - 20%-25%. Цей фонд централізовано розподіляється між житловими організаціями з урахуванням їх потреб.

Таким чином відтворення основних засобів житлової контори проводиться за рахунок встановленої суми амортизації, коштів місцевого бюджету та коштів, які надходять від комерційних послуг. Здійснення господарської діяльності житловими організаціями, які знаходяться на самостійному балансі, не можливе без власних оборотних засобів, вони підрозділяються на нормовані та ненормовані. До нормованих відносять:

матеріали для поточного ремонту та експлуатації;

малоцінні та швидкозношувальні предмети;

витрати майбутніх періодів;

інші (частина розрахунків з квартиронаймачами, орендарями).

Слід зазначити специфіку складу оборотних коштів житлового господарства: у їхній структурі відсутні сировина, тара, незавершене виробництво та готова продукція.

До ненормованих оборотних засобів належать:

грошові кошти у касі та на розрахункових рахунках;

кошти у розрахунках (дебітори).

Джерела формування оборотних коштів: власні кошти у вигляді частки чистого прибутку та перевищення доходів над витратами по експлуатації житлового фонду, а також стійкі пасиви та бюджетні асигнування.

Стійкі пасиви передбачають: заборгованість по зарплаті та суми відрахувань на соціальне страхування, аванси орендаторів, квартирну плату внесено авансом.

При визначенні нормативу на матеріали, їх поділяють на дві групи:

- перша - матеріали та запчастини для ремонту по яким встановлені діючі норми витрат на укрупнену одиницю в натуральних величинах: для ремонту деревяних конструкцій передбачається нормування на 1000 м2 житлової площі, для ремонту покрівель - обєм на 1000 м2 покрівель, для ремонту центрального опалення - на 1000 м2 житлової площі; ці норми запасів однотипні для всіх житлових організацій, затверджуються міністрами. Нормативи по цій групі визначають методом прямого розрахунку:

, (1.1.3.)

де NZ - норматив запасу;

ZN - норма запасу;

ХЕ - ціна за одиницю.

- друга - інші види матеріалів, розрахунок нормативів за якими здійснюється згідно з середньоденним обсягом витрат цих матеріалів на підставі господарсько-фінансового плану та норми запасу в днях; норма запасу визначається по формулі:

, (1.1.4.)

де Х1 - середній залишок матеріалів за минулий рік;

Х2 - сума матеріалів, які необхідні для даного виду ремонту;

Х3 - залишок групи матеріалів, який зафіксований від ремонту минулого періоду;

Х4 - середньоденні витрати цих матеріалів за той же період.

Норматив по малоцінним та швидкозношувальним предметам обчислюється методом прямого розрахунку, при цьому їх поділяють на малоцінні та швидкозношувальні предмети на складі та в експлуатації.

Стаття “Витрати майбутнього періоду” в житловому господарстві незначна, вона складається з оплати телефону, виписки періодики, орендної платні, зборів, які були внесені авансом.

Норматив розрахунків з квартиронаймачами визначається виходячи з суми середньорічного нарахування квартирної плати, яка шляхом ділення на кількість місяців, дозволяє визначити середньомісячну суму за даними четвертого кварталу минулого року з урахуванням десятиденної заборгованості за житло.

Таким чином, підводячи підсумок можна визначити, що головними особливостями організації фінансів підприємств житлового господарства є майже повна відсутність незавершеного виробництва та готової продукції, наявність великих за обсягами невиробничих фондів (житлового фонду), які приносять підприємствам доход у вигляді квартирної плати; регульовані ціни на послуги, які обумовлюють збитковість більшості підприємств галузі. Житлово-експлуатаційні господарства здійснюють свою діяльність на основі господарсько-фінансових планів та кошторисів доходів та витрат. Витрати підприємства житлового господарства регулюються П(С)БО 16, складаються з прямих і накладних витрат та пов'язані здебільшого з наданням послуг населенню.

Проведене теоретичне дослідження особливостей фінансів підприємств житлового господарства та їх впливу на формування витратного механізму таких підприємств дозволяє перейти до аналізу базового підприємства КЖП №112, яке працює в цій галузі.

1.2 Аналіз фінансової діяльності житлово-комунального підприємства №112

Базовим підприємством для дослідження курсової роботи є житлово-комунальна контора (ЖКК) №112, яке розташоване у Жовтневому районі міста Кривого Рогу. Цей район ще називають “спальним” , тому що тут зосереджена значна частина житлового фонду міста.

Основним видом діяльності ЖКК є надання послуг по функціонуванню житлового фонду. З метою дослідження фінансової діяльності підприємства ми проаналізуємо бухгалтерську та фінансову звітність за період з 1999 року по 2001 рік у вигляді “Балансу підприємства” (форма №1), “Звіту про фінансові результати” (форма №2), за 1999 рік “Звіту про фінансово-майновий стан підприємства” (форма №3), за 2000 та 2001 роки - “Звіту про рух грошових коштів” (форма №3), “Звіту про власний капітал” (форма №4) (дод. ), а також різноманітні бухгалтерські регістри аналітичного обліку, пояснювальні записки, фінансові довідки і т. ін.

Проведення фінансового аналізу необхідно почати з перевірки звітності на наявність помилок та невідповідностей, які можуть утворити недостовірні показники, що призведе до невірних висновків. Цей етап роботи проведемо за допомогою аудиту фінансової звітності на взаємоузгодженість показників згідно з рекомендаціями, які щороку видаються Міністерством фінансів України [ ].

При перевірці (дод. ) виявлена одна неточність у звітності за 2000 рік: у формі №4 по рядку 010 сума граф з 3 по 11 дорівнює -819,3 тис. грн., а відповідний показник по формі №1 (сума рядків з 300 по 380 графи 3) складає -612,5 тис. грн.; різниця в 316,5 тис. грн. виявлена та виправлена у 2001 році. Це є сума “прибутку минулих років, виявленого в поточному році”. Даний прибуток був сформований у 1997 році при отриманні цільового фінансування, але використане воно було на інші цілі, тому в подальшому ця сума перейшла до інших рахунків та скоригувала прибуток. Але ця розбіжність не впливає на розрахунки показників оскільки рахунки фондів фінансування та прибутку знаходяться в одному розділі балансу.

Перейдемо до аналізування, яке проведемо у декілька кроків.

По-перше, на наш погляд, слід вивчити майновий стан базового підприємства.

Другим кроком розглянемо основні фінансово-економічні показники діяльності контори.

Далі проаналізуємо формування фінансового результату, основні статті доходів і видатків.

Видатки необхідно розглянути більш детально, тому наступним етапом розрахуємо показники структури та динаміки витрат.

Останнім кроком буде розгляд показників рентабельності та ділової активності.

Дослідження проведемо за допомогою методів горизонтального та вертикального аналізу стану та динаміки. На підставі висновків треба з'ясувати зв'язок змін факторів доходів та витрат із змінами фінансових результатів.

Для проведення інтегральної оцінки фінансового стану підприємства та ефективності застосування витратного механізму в економічній літературі досить широко пропонується використовувати "модель Дюпона" (методика такого аналізу вперше була розроблена корпорацією "Дюпон") [ ]. Відповідно до цієї моделі коефіцієнт рентабельності всіх використовуваних активів підприємства визначається добутком коефіцієнта рентабельності власного капіталу на коефіцієнт оборотності цих активів:

RА = RВК х КОА , де : (1.2.1)

RА- рентабельність активів;

RВК - рентабельність власного капіталу;

КОА- оборотність активів.

Згідно з цією методикою і почнемо аналіз.

Основні фонди є основою діяльності житлових підприємств, тому насамперед слід проаналізувати майновий стан ЖКК №112. Результати розрахунків (дод. ) для аналізу тренду оформимо у таблиці (табл.1.2.1):

Аналіз показав досить незадовільну ситуацію у майновому стані підприємства: частка основних та оборотних засобів у активах зменшилась (кожна на 0,01), частка оборотних виробничих фондів в обігових коштах також знизилась на 0,01, коефіцієнт зносу ж, напроти, зріс з 0,43 у 1999 році до 0,57 у 2001 році. Частка основних засобів в активах дорівнює 0,02, тобто складає лише 2% від усього майна ЖКК. Таким чином, ми бачимо, що Основні фонди підприємства є дуже старими та зношеними і ця ситуація погіршується через брак коштів, котрі не сплачуються боржниками, завдяки чому збільшується дебіторська заборгованість, яка займає найбільшу частку в активах ЖКК №112. Коефіцієнт мобільності активів росте і це було б добре, як би він не був таким гіперболізованим, бо замість показника в 0,5 , він дорівнює 52,0 , що в 104 рази більше, ніж рекомендовано [ ]. Причини ті ж самі - надто високий рівень мобільних активів у вигляді дебіторської заборгованості.

Перейдемо до аналізу основних фінансово-економічних показників, що покажемо в таблиці (табл. 1.2.2):

Розрахунки свідчать про незадовільний стан підприємства і у фінансовій області. По-перше, звертає на себе увагу те, що на протязі усього аналізуємого періоду ЖКК має від'ємне значення власного капіталу, це означає, що майже усе майно підприємства профінансоване за рахунок кредиторів. Основна причина такої ситуації - стабільність збитковості, яка є плановою і притаманна майже усім підприємствам галузі. Однак, слід зазначити, що з 1999 по 2001 рік збиток зменшився на 85,3 тис. грн. (на 12% по відношенню до 1999 року). Тобто підсумком за 2001 рік було отримано прибуток. Інша причина від'ємного значення показника власного капіталу - це невелика сума статутного фонду (за рахунок знову ж значної зношеності основних фондів, вартість яких стала важливішою складовою статутного капіталу) та інших капіталів ( через неможливість їх створення та поповнення через збитковість).

Кредиторська заборгованість впродовж 1999-2001 років перевищує дебіторську заборгованість, але слід звернути увагу на те, що кредиторська заборгованість за аналізуємий період зросла на 849,1 тис. грн., а дебіторська - на 1111,8 тис. грн., при чому темпи зростання обох показників зменшилися протягом цих трьох років. Це можна розцінювати як позитивний момент. Виручка від реалізації робіт та послуг зросла на 192,5 тис. грн., при чому у 2000 році зростання було більшим, ніж у 2001 на 4,1 тис. грн.

Для подальшого з'ясування причин необхідно проаналізувати формування фінансового результату, для цього використаємо дані звітів “Про фінансові результати”. Аналіз надамо у вигляді таблиці (табл. 1.2.3):



Показники, приведені в таблиці свідчать про поліпшення фінансової ситуації на ЖКК №112, а саме: виручка від реалізації зросла за три роки на 19,9 тис. грн. (на 25%), при чому в 2001 році - на 15,7 тис. грн. (19,1%), а витрати на виробництво зменшились на 55,4 тис. грн. (11,1%) при збільшенні суми зносу у 2001 році. Виросли інші операційні доходи з 17,0 тис. грн. до 35,4 тис. грн. здебільше завдяки збільшенню площ, що здаються в оренду. В цілому за аналізуємий період зменшились й інші витрати - з 222,8 тис. грн. до 39,4 тис. грн., при чому у 2000 році вони склали лише 4,1 тис. грн., але ця стаття витрат дуже непостійна тому, що тут відображаються різноманітні зміни у тарифах, системах оплати додаткових послуг, надання або розбавлення пільг і т. ін.

Таким чином, за результатами окремих звітних періодів, які дорівнюють одному року, підприємство перейшло до прибуткового режиму роботи, зменшивши збитки в 2000 році з 335,9 тис. грн. до 52,2 тис. грн., а в 2001 році було досягнуто прибутку в 39,8 тис. грн. Це дуже позитивна тенденція, але підприємству ще необхідно подолати наслідки збитковості минулих років, сума яких дорівнює на 01.01.2002 року 625,2 тис. грн. Тому слід проаналізувати та знайти шляхи подальшого, більш стрімкого, виходу з кризового стану, розширення своєї діяльності та отримання ще більших прибутків.

Наступним етапом розглянемо структуру та динаміку витрат на виробництво, на зменшення яких, на наш погляд, і повинна бути спрямована ця робота. Розрахунки відобразимо у таблиці (табл. 1.2.4), взявши дані для цього з другого розділу форми №2 “Звіт про фінансові результати”:

Як видно з розрахунків, найбільшу питому вагу в структурі витрат ЖКК №112 мають матеріальні витрати, але їх доля впродовж трьох років зменшилась (від 58,8% у 1999р. до 41% - у 2001р.). Друге місце за величиною в структурі витрат посідають витрати на оплату праці (від 26,9% у 1999р. до 37,3% - в 2001). Ріст заробітної плати пояснюється збільшенням кількості працівників, часів надурочних робіт, необхідним підвищенням окладів, оскільки уряд впродовж цього періоду кілька разів підіймав рівень мінімальної заробітної плати. Отже, розмір та питома вага цієї статті витрат виросла за аналізуємий період, і це при зменшенні загальної суми витрат на 16,3 тис. грн. Ситуація з відрахуваннями на соціальні заходи аналогічна до витрат на оплату праці, оскільки вони взаємопов'язані, тобто вони зросли на 9,5 тис. грн., збільшивши свою частку на 2,4%. Зросла також сума інших витрат. Більш наочно структуру витрат можна представити у вигляді діаграми за допомогою засобів ЕОМ (дод. ).

Далі розглянемо показники ефективності фінансової діяльності ЖКК №112, результати розрахунків (дод. ) наведемо у таблиці ( табл. 1.2.5.):

Проведенню повного та всебічного аналізу діяльності підприємства на рентабельність та ділову активність заважає від'ємне значення власного капіталу, саме його оборотність та рентабельність повинні відображати стан по ЖКК в цілому. Але це неможливо на даний момент. Тому розгляд інших коефіцієнтів показує, що загалом рентабельність діяльності зросла, при чому спостерігається тенденція прискорення к 2002 року. Так коефіцієнти рентабельності реалізації зросли: на 0,35 (за прибутком від операційної діяльності), на 0,37 (за прибутком від загальної реалізації) та на 0,94 (за чистим прибутком). Рентабельність активів зросла на 0,19, а рентабельність виробничих фондів - на 5,45.

Показники оборотності підтверджують тенденцію позитивних зрушень у діловій активності ЖКК. Оборотність дебіторської заборгованості зросла на 0,03, оборотність кредиторської заборгованості - на 0,01, - більш швидкий ріст оборотності дебіторської заборгованості над оборотністю кредиторської заборгованості також є знаком поліпшення.

Оборотність запасів та фондовіддача в 2001 році зросли у порівнянні з 2000 роком, що відобразили коефіцієнти, але у порівнянні з 1999 роком вони зменшились. Це в першу чергу пояснюється значними сумами державних дотацій для регулювання цін на послуги ЖКК та пільгами по податку на додану вартість, які з 2000 року не діють, ці умови штучно зависили чисельники формул розрахунку обох розглянутих коефіцієнтів, тому, на наш погляд, слід враховувати зміни за останні два роки, коли обставини були рівні.

Таким чином, базове підприємство ЖКК №112 працювало впродовж 1999р.-2001р. у режимі збитковості, але з тенденцією переходу до прибутковості та погашення збитків минулих років, однак досягнення балансового та податкового прибутку у найближчі роки неможливе. Майже всі активи підприємства профінансовані за рахунок кредиторів через значну величину збитків, але в 2001 році, вперше за останні роки отримано прибуток за підсумками року. Також визначені деякі позитивні зрушення у оборотності деяких активів, у більш стрімкому рості доходів над витратами, у рентабельності реалізації та виробничих фондів. Але ці покращення фінансової діяльності можна збільшити, впровадивши деякі заходи.

1.3 Шляхи покращення фінансової діяльності в ЖКК №112

Вивчення стану житлового господарства в країні в цілому показало, що велике значення для кожного окремого господарства має реформування галузі на рівні держави як самостійно, так і в комплексі з іншими галузями економіки. Але, як від реформування галузі на макрорівні залежить розвиток кожної окремої організації, так і навпаки, поліпшення стану кожного житлового підприємства буде сприяти змінам на краще в економіці взагалі. Ефективність проведення реформ у житловому господарстві в значній мірі визначається системністю, яка припускає їх комплексне впровадження в даному секторі економіці. Необхідна демонополізація та поділ функцій підрядчика та замовника, функцій власника та керуючої системи, а також впровадження договірних відносин між споживачем та постачальником комунальних послуг.

Дуже важливим є створення конкуренції в управлінні та обслуговуванні житлової сфери, що дозволить власникам житла та об'єктів комунального призначення обирати ту організацію, яка спроможна забезпечити необхідну якість робот та послуг по більш низьким цінам. Для розвитку конкуренції доцільно, по-перше, формувати муніципальні замовлення на обслуговування та розвиток об'єктів житлово-комунального призначення (це повинні робити органи місцевого самоврядування); по-друге, розраховуватись за житлово-комунальні послуги на підставі договорів та передбачити економічні санкції за їх порушення; по-третє, приваблювати для надання послуг організацій різноманітних форм власності.

На наш погляд, дуже ефективним стане переймання досвіду сусідніх міст та областей, практики яких вже на сьогоднішній день дали багато позитивних результатів, а саме:

- введення можливостей створення приватного сектору на ринку комунальних послуг, як, наприклад, у Дніпропетровську (дод. );

реорганізація ЖКК, наприклад, через виділення в окремі госпрозрахункові підприємства, як у Комсомольську (дод. );

зменшення витрат на заходи по інформуванню боржників, як у Харкові (дод. );

залучення членів місцевої громади до управління та обслуговування житла, як у Чернігові (дод. );

впровадження комплексної системи заходів на підставі наукових та практичних розробок, як у Луцьку (дод. );

запровадження демпінгового порядку розрахунків населення за спожиті послуги, як у Бердянську (дод. );

застосування альтернативних форм обслуговування житлового фонду, як у Смілі (дод. );

реформування тарифів, як у Івано-Франківську (дод. ).

Сьогодні організації житлового господарства мають право проводити обслуговування населення шляхом надання комерційних послуг. При цьому укладається угода з замовником, обговорюється обєм робіт, встановлюється термін їх виконання. Якщо роботи по ремонту житла виконуються неякісно, замовник має право відмовитись від наданих послуг та розірвати угоду. Доход, отриманий від комунальних послуг використовується для погашення власних витрат житлових, у тому числі зарплатні.

У нашому базовому підприємстві виявлені такі найважливіші проблеми:

- підприємство є збитковим у довгостроковому періоді;

- планування доходів та витрат є суто формальним;

- стан житла, як основних засобів, є незадовільним;

коштів на поточні та капітальні ремонти не вистачає;

майже усе майно профінансоване за рахунок кредиторів;

темпи оборотності оборотних коштів досить повільні.

Для подолання цих проблем, на наш погляд, слід вжити наступні заходи:

розробити схему погашення боргів та активно її впроваджувати у дію;

проаналізувати можливість впровадження додаткових комунальних послуг користувачам житлового фонду;

перевести на комерційну основу всіх житлових організацій, при умові підтримки малозабезпечених верств населення з місцевих бюджетів;

проаналізувати кожну статтю витрат на можливість їх зниження;

вивчити можливість залучення кредитів;

призначити відповідального за плануванням доходів і витрат, використовувати для цього сучасні методи прогнозування, регулярно аналізувати виконання планів;

впровадити в дію більш широке використання спеціалізованих комп'ютерних програм, таких як АКР-2 (дод. ) та ІПС “ЖКГ” (дод. ).

Враховуючи те, що доходну частину житловому підприємству власними силами досить важко збільшити на сучасному етапі розвитку економіки при низькій платоспроможності населення, невдосконалені механізму притягнення боржників до відповідальності і т. ін.,- ми вважаємо, що підприємству слід більше уваги приділити розробці пропозицій щодо зменшення видатків.

Основні витрати, які призводять до значного зменшення фінансових результатів підприємств житлового господарства, пов'язані з використанням застарілих технологій по забезпеченню експлуатації житлового фонду і супутніх територій. Значні втрати виникають при забезпеченні житлових будинків теплом і водою при транспортуванні цих ресурсів від виробників до споживачів. Також втрачаються ресурси по окремим категоріям (вода, газ), оскільки у більшості багатоквартирних будинків відсутні лічильники. Значні непрямі втрати підприємства житлового господарства несуть у зв'язку з несвоєчасною оплатою за надані послуги споживачами. Але необхідно вказати, що і на самих підприємствах житлового господарства неорганізована належна робота по управлінню витратами. Відсутнє нормальне планування витрат, немає відповідальних осіб за налагодження режиму економії, не проводиться робота по стягненню боргів з дебіторів.

Для скорочення витрат базовому підприємству необхідно прийняти наступні заходи:

розробити технологічні напрямки скорочення втрат енергоресурсів при транспортуванні;

скоротити адміністративні витрати;

активно проводити роботу з дебіторами по стягненню боргів для скорочення непрямих втрат.

Тобто є два шляхи покращення фінансової діяльності: перший - максимізація ділової активності, прискорення оборотності активів; другий - мінімізація витрат, зокрема постійних, тому що змінні витрати - це матеріальні, їх зменшення призведе до уповільнення роботи. Тому, наа наш погляд в основу вдосконалення управління витратним механізмом базового підприємства повинне бути покладено вивчення поведінки витрат і їх розподіл на постійні і змінні.

Поведінка витрат - це характер реакції витрат на зміни в діяльності підприємства.

Зміни в складі і величині витрат відбуваються під впливом визначених подій і операцій, що мають місце в процесі господарської діяльності. Тому діяльність, що впливає на витрати називають фактором витрат.

Зрозуміти взаємозв'язок між витратами і відповідними факторами дуже важливо, оскільки це дозволяє передбачати майбутні регульовані витрати, що необхідні для прийняття управлінських рішень. Для опису поводження витрат у літературі традиційно використовують терміни: «змінні витрати» і «постійні витрати», а також «напівзмінні витрати» і «напівпостійні витрати». При цьому як основний фактор витрат звичайно розглядають обсяг діяльності (виробництво чи реалізація).

Вивчення поводження витрат дозволяє здійснити оцінку витрат і побудувати їхню функцію.

Оцінка витрат - це процес обчислення поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв'язку між витратами і різними факторами на підставі дослідження діяльності підприємства.

Функція витрат - це математичний опис взаємозв'язку витрат і їхнього фактора.

У спрощеному виді функція витрат може бути описана так:

, (1.3.1)

де: Y - сукупні витрати;

A - загальні постійні витрати;

В - змінні витрати на одиницю діяльності;

Х - значення фактора витрат.

На практиці витрати мають кілька факторів витрат, але для побудови функції витрат у більшості випадків вибирають один чи два фактори, які мають найбільший вплив.

Функція витрат полегшує передбачення витрат. Передбачення витрат - це прогнозування майбутніх витрат для різних рівнів (умов) діяльності. Наявність змішаних витрат ускладнює побудову функції витрат. Тому для визначення функції витрат застосовують різні методи:

- технологічний аналіз, - це системний аналіз функцій діяльності для визначення технологічного взаємозв'язку між витратами і результатом діяльності (такий аналіз вимагає детального вивчення всіх операцій, їхньої доцільності, визначення необхідних операцій, потреб ресурсів і оцінки адекватності їхнього використання, це своєрідний функціонально-вартіснийаналіз діяльності, перевагою такого аналізу є те, що він орієнтований на майбутні операції, а не на вивчення минулої діяльності, але він вимагає значних витрат часу і засобів);

- аналіз рахунків, - передбачає поділ витрат на перемінні і постійні, виходячи з відповідного фактора на основі даних рахунків бухгалтерського обліку (метод достатньо широко використовується на практиці, але слід враховувати, що він в значній мірі заснован на досвіді та інтуїції менеджера та аналізі минулих подій, його недоліком є те, що присутня певна суб'єктивність і можливість значних розбіжностей між минулими та майбутніми умовами діяльності);

- метод вищої-нижчої крапки, - передбачає визначення функції витрат на основі допущення, що змінні витрати - це різниця між сукупними витратами при вищому на нижчому рівнях діяльності;

- метод візуального пристосовування, - це графічний підхід до визначення функції витрат, при якому аналітик візуально проводить пряму лінію, приймаючи до уваги всі крапки витрат;

- регресійний аналіз, - це статистична модель, що використовується для визначення зміни середнього значення залежної величини під впливом зміни однієї чи декількох незалежних змінних величин.

При застосуванні регресійного аналізу для визначення функції витрат загальна сума витрат розглядається як змінна величина, що залежить від деякого фактора (обсягу виробництва, кількості замовлення і т.д.), що виступає як незалежна величина.

Лінійний взаємозв'язок між незалежними і залежними змінними величинами може бути описана графічно, як лінія регресії, чи за допомогою формули (рівняння регресії). фінанси план діяльність житловий

Модель, що використовує тільки одну незалежну величину для визначення зміни залежної змінної величини, називається простим регресійним аналізом Модель, що використовує кілька незалежних змінних величин для визначення зміни залежної змінної величини, має назву «множинний регресійний аналіз».

На відміну від методу вищої - нижчої крапки, регресійний аналіз бере до уваги всі дані спостереження для визначення функції витрат. Разом з цим, регресійний аналіз дозволяє уникнути недоліків візуального підходу, оскільки передбачає застосування методу найменших квадратів.

Метод найменших квадратів - статистичний метод оцінок параметрів генеральної сукупності. Він дозволяє розрахувати величини значень А і В так, що квадрат відстані від усіх точок сукупності, що вивчається, до лінії регресії є найменшим [ ].

Отже, розглянувши основні методики визначення функції витрат, перейдемо до розробки практичних прогнозів їх величини і проведемо за допомогою таких прогнозів розподіл витрат на постійні і змінні. При цьому скористаємося двома методами прогнозування - лінійним методом та методом логарифмічної лінії тренду. Необхідність використання двох методів прогнозування одночасно обумовлена тим, що в такий спосіб отримується більш точний результат. Прогнозування проводилося з використанням програмного забезпечення Ехсеl. Результати проведеного прогнозування наведені в додатку (дод. ). Нами отримано дві функції можливої зміни поведінки витрат на підприємстві ЖКК №112:

Y = 358,4 * ln(X) +89,9;

Y = 355,1 * X + 124,1.

Отримані функції і їх графічне відображення (дод. ) дозволяють зробити наступні висновки: постійні витрати підприємства, а враховуючи специфіку даного підприємства до них можна віднести адміністративні витрати, коливатимуться в межах від 89,9 тис. грн. до 124,1 тис. грн., а загальна сума витрат на наступний рік знаходитиметься в межах від 480 тис. грн. до 500 тис. грн. При цьому найбільш ефективна побудова витратного механізму в наступному періоді буде в тому випадку якщо адміністративні витрати будуть знаходитися на нижчому рівні, тобто на рівні 124,1 тис. грн., а загальна сума витрат перебуватиме на вищому рівні, тобто на відмітці 479,2 тис. грн. Це пов'язано з тим, що інші витрати (не постійні) - це виробничі витрати підприємства житлового господарства пов'язані здебільшого з обслуговуванням житлового комплексу, який є під його наглядом і їх подальше скорочення означатиме, що підприємство працюватиме в умовах дефіциту. Недоліком пропонованої методики управління витратним механізмом є саме неможливість врахування впливу на витрати інших факторів (інфляції, поведінки споживачів, податкової політики, зміни цін постачальників на матеріали і енергоресурси тощо).

Для ефективного стягнення боргів необхідно розробити графік погашення боргів згідно з стандартами бухгалтерського обліку, при чому найважливішим для ЖКК №112 буде як стягнення старих боргів, “з'їдених інфляцією”, так і поточних, виникаючих зараз. Треба поставити задачу знизити заборгованість, що виникла на 01.01.2002 року хоча б на 40 - 45%. Саме такого та, навіть, вище рівня погашення заборгованості досягли підприємства галузі, які впродовж 2000 - 2001 років застосовували цю методологію [ ]. Графік буде представлений у вигляді таблиці, інформаційною базою для якої є пояснювальна записка до річного звіту (дод.):