Вдосконалення пенсійного забезпечення в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вдосконалення пенсійного забезпечення в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду

План

Вступ

1. Загальна характеристика та наслідки реформи пенсійного забезпечення в Україні

2. Основні світові стратегії і моделі пенсійного забезпечення

3. Особливості пенсійного забезпечення в Аргентині, Чехії та Греції

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Євроінтеграційні орієнтири України, посилення соціальної спрямованості ринкових перетворень вимагають, щоб соціально-економічна політика держави та діяльність уряду щодо її реалізації були направлені на досягнення європейських стандартів якості життя та загальнолюдських цінностей. Це передбачає надійний соціальний захист населення і належне пенсійне забезпечення як один із визначальних чинників суспільного добробуту. В даному аспекті ефективність функціонування пенсійної системи та її реформування стають важливою умовою суспільного розвитку і соціальних перетворень. Потреба проведення пенсійної реформи зумовлена необхідністю вирішення багатьох проблем: низька частка заробітної плати у валовому внутрішньому продукті (ВВП); недостатній для якісного життя розмір пенсій багатьох категорій пенсіонерів; невідповідність системи управління пенсійними ресурсами принципам соціального партнерства; недосконалість законодавчої бази та багатьох інших.

Метою дослідження є визначення основних напрямів реформування пенсійної системи України на основі міжнародного досвіду.

Визначена мета зумовила постановку і вирішення наступних завдань:

· дослідити особливості розпочатої в Україні пенсійної системи;

· виявити й узагальнити закономірності формування системи пенсійного забезпечення, проаналізувати сучасні світові тенденції та особливості базових моделей її організації, їх специфіку та можливості використання в Україні;

· обґрунтувати концептуальні засади вдосконалення та розвитку державного пенсійного забезпечення в Україні;

Предметом дослідження є фінансові відносини, які виникають в процесі формування доходів, та використання коштів державного пенсійного забезпечення в Україні і шляхи його подальшого розвитку. Подану тему досліджували вчені: В. Лукович [4], С. Погорєлова [9], Л. Ткаченко [10], Е. Лібанова [5], М. Плаксій [6-8] та інші.

1. Загальна характеристика та наслідки реформи пенсійного забезпечення в Україні

Пенсійна реформа, що розпочалася в 2004 році запровадженням Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачає: суттєве збільшення доходів осіб пенсійного віку, забезпечення максимальної залежності пенсійних виплат від персоніфікованих страхових внесків застрахованих осіб; посилення стимулів до праці та детінізації заробітної плати і зайнятості, а також заохочення застрахованих осіб до заощаджень на старість; диверсифікацію джерел фінансування пенсій шляхом поєднання внесків на соціальне страхування та обов'язкових і добровільних накопичувань [2].

На сьогодні в Україні система пенсійного забезпечення складається з трьох рівнів. Перший рівень - солідарна система пенсійного страхування, що базується на засадах субсидування та здійснення пенсійних виплат за рахунок коштів Пенсійного фонду. Другий рівень - накопичувальна система, яка функціонуватиме на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді. Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, яка грунтуватиметься на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення [11, c. 205].

Сплата страхових внесків здійснюється шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів пенсійного фонду, а сум страхових внесків до нагромаджувальної системи - на банківський рахунок нагромаджувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду [1].

Застрахована особа в разі досягнення пенсійного віку, передбаченого Законом України, має право на отримання довічної пенсії з Пенсійного фонду, довічної пенсії або одноразової виплати за рахунок коштів нагромаджувального фонду пенсійного рахунку. Обсяг солідарної пенсії встановлюють у законодавчому порядку. Обсяг довічної пенсії розраховують актуально, виходячи з вартості оплаченого договору страхування довічної пенсії з урахуванням майбутнього інвестиційного доходу, видатків пов'язаних з подальшим інвестуванням зазначених сум і з урахуванням середньої для чоловіків і жінок тривалості життя.

Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, а жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше 5 років. Загальний обсяг внесків до Пенсійного фонду становить 35,2 % (33,2 % і 2 % працедавці та застраховані особи відповідно). Мінімальний обсяг пенсії за віком, за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок - 20 років страхового стажу, встановлюють в обсязі 20 % від середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за попередній рік [3].

В останні роки в Україні зростає частина пенсіонерів у загальній кількості населення, спостерігається тенденція «старіння нації [4]. У Верховній Раді вже неодноразово поставало питання підвищення пенсійного віку, що як вважають народні депутати, є найкращим способом поліпшити пенсійне забезпечення. Багато громадян досягають того віку, коли вони вже не можуть продовжувати трудову діяльність, щоб забезпечити своє існування. Через це пенсійні системи мають надавати послуги двох типів:

по-перше, це створення надійних і привабливих умов для заощадження коштів з метою самозабезпечення у пенсійному віці;

по-друге, це гарантування громадянам похилого віку такого рівня життя, який був би не нижчим за прийнятий в країні мінімальний стандарт (незалежно від того, чи була у них можливість заощаджувати кошти протягом трудової діяльності).

З 1 січня 2004 року в Україні запроваджено реформовану солідарну пенсійну систему та добровільну накопичувальну систему через недержавне пенсійне забезпечення [12]. На відміну від інших країн, де проводилась пенсійна реформа, в Україні за нормами нового пенсійного законодавства було перераховано раніше призначені пенсії. При цьому гарантувалося збереження розміру раніше призначених пенсій і застосування всіх пільг при обчисленні стажу роботи, передбачених раніше діючим законодавством.

Запроваджено нову формулу обчислення пенсії, яка передбачає розширення періоду врахування заробітку при призначенні їх розмірів та зарахування до страхового стажу лише тих періодів, за які сплачено страхові внески до Пенсійного фонду. Важливого значення набуває питання збереженості коштів нагромаджувальної системи та їх відтворення в майбутньому з інвестиційним прибутком. При цьому залишається важливим не порушити баланс солідарної пенсійної системи та забезпечити достойний рівень пенсійного забезпечення пенсіонерів цієї системи [7].

Як бачимо, з початку 2005 р. значно почали розвиватися недержавні пенсійні фонди, основною діяльністю яких є накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами та здійснення пенсійних виплат. Але поки що, їх розвиток досить повільний, тому на цьому етапі становлення системи недержавного пенсійного забезпечення Україні необхідно звернути увагу на позитивні сторони функціонування такої системи у зарубіжних країнах [12].

2. Основні світові стратегії і моделі пенсійного забезпечення

Практичне реформування пенсійної системи в Україні пробудило у суспільстві інтерес до світового досвіду розв'язання цієї надзвичайно важливої соціальної проблеми. Нині у світі існує три базові стратегії пенсійного забезпечення: солідарна, накопичувальна і змішана [9].

Солідарна стратегія передбачає солідарні відносини між поколіннями працівників - тобто тих, хто працює нині і утримує пенсіонерів, з одного боку, і пенсіонерів, з іншого [4]. Свого часу нинішні пенсіонери, коли вони працювали, утримували попереднє покоління пенсіонерів. Принципова особливість солідарної державної пенсії в Україні полягає у тому, що жінка або чоловік працювали, щоб заробити пенсію, 35 або 40 років і, ставши пенсіонерами, отримують її на рівні приблизно однієї третини своєї колишньої зарплати. Ця величина закладена у нормативах відрахувань до Пенсійного фонду України.

Накопичувальна стратегія передбачає наявність державних, корпоративних і особистих накопичувальних пенсійних програм, за допомогою яких формується майбутня пенсія громадянина [4]. Принципова особливість накопичувальної пенсії в тому, що вона є приватною власністю пенсіонера, який має право розпоряджатися нею на власний розсуд. Як правило, її заповідають спадкоємцям.

Тому доречно наголосити на можливості формування спадкових накопичувальних пенсій у рамках родини.

Змішана стратегія передбачає комплексне використання в пенсійній моделі елементів солідарної та накопичувальної стратегій, а також систем пенсійного страхування [10].

Нині солідарна і накопичувальна стратегії в чистому вигляді використовуються досить рідко (Україна, Чилі, Казахстан тощо). А от змішана стратегія - повсюдне явище у світі.

До основних стратегій і моделей пенсійного забезпечення у світі належать:

Радянська солідарна модель. Це приклади класичної солідарної стратегії пенсійного забезпечення. Її сутність розкрита вище при поясненні принципів солідарної стратегії [4].

Російсько-польська солідарно-накопичувальна модель пенсійного забезпечення - класичний приклад змішаної стратегії. До речі, саме ця модель взята за базову для формування власної пенсійної системи, в якій будуть присутні всі три рівні - солідарний, страховий і накопичувальний [9].

Американська накопичувально-солідарна модель (США, деякі країни Латинської Америки, Португалія). Середній американець має можливість забезпечити собі три пенсії: державну, приватну корпоративну і приватну індивідуальну. При реалізації пенсійних програм другого рівня учасники (юридичні та фізичні особи) мають право самостійно обирати інвестиційні проекти, куди фонди зобов'язані спрямувати їхні пенсійні внески. До того ж при відкритті особистого пенсійного рахунку (ОПР) є певні особливості. Так, не оподатковуються щорічні внески на суму, що не перевищує 2 тис. доларів (можна відкрити ОПР на дитину з моменту її народження). Крім того, якщо гроші знімаються з ОПР до досягнення 59,5 років, доводиться платити прибутковий податок [6].

Німецька накопичувально-солідарна (виробнича) модель має ті ж три рівні. Особливість німецької моделі у тому, що на підприємстві створюється самоврядний структурний підрозділ, який займається корпоративними та особистими пенсійними програмами працівників. Накопичені кошти йдуть на відновлення та модернізацію виробництва. Ця модель функціонує в Австрії, Бельгії, Франції, Греції, Швеції та інших країнах [9].

Японська накопичувально-солідарна модель. Дуже своєрідна, оскільки вібрала в себе багатовікові традиції японського суспільства. Ця модель, де-юре єсолідарною, а де-факто - накопичувальною, в якій держава взяла на себе функції недержавного пенсійного фонду. У Японії основою пенсійної системи є державне соціальне забезпечення, яке фінансується з бюджету, але забезпечене за рахунок пенсійних внесків самих працівників та роботодавців [4]. У зв'язку зі старінням населення та зростанням кількості пенсіонерів в Японії функціонує дворівнева модель. Основу базової пенсії складають пенсійні внески застрахованих громадян, підприємців і дотації держави (приблизно третина базової пенсії). Розмір базової пенсії у законодавчій формі встановлюється щорічно в фіксованому обсязі і є достатнім для задоволення основних потреб. Джерелом фінансування додаткових пенсій другого рівня є внески роботодавців і працівників, але виступають вони в формі додаткових пенсій: державної та корпоративної. Ця модель характерна також для Великобританії, Австралії та для деяких країн Північної Європи.

Чилійська накопичувальна модель. Введена А. Піночетом у 1981 р. Ця модель мала виключити вплив держави і політики на систему пенсійного забезпечення. Чилійська пенсійна програма розрахована на 40 років. Наприкінці цього терміну розмір пенсії має сягнути 400 доларів США [6]. Модель дворівнева. Перший рівень - це обов'язкове відрахування працівником 10% заробітної плати до одного з приватних пенсійних фондів, які жорстко контролюються державою. Після виходу громадян на пенсію ці нагромадження виплачують або їм, або правонаступникам у вигляді пенсій. Другий рівень - це страхування на випадок настання інвалідності чи втрати годувальника (3% від заробітної плати) [11].

За 20 років реалізації цієї моделі рівень пенсії в Чилі досяг 200 доларів США. Цю ж модель взяли за основу Аргентина, Перу, Колумбія та Казахстан [6].

У Чилі не існує централізованого фонду збирання пенсійних внесків, а функціонує кілька фондів. Однак, збільшення їхньої кількості призводить до дублювання функцій та зниження ефективності діяльності. Координують пенсійною системою приватні адміністратори пенсійних фондів.

Крім зазначеного вище, до недоліків чилійської системи пенсійного забезпечення варто віднести: кількість працюючих, які входять до пенсійної програми, щороку зменшується; за цією системою пенсією забезпечені тільки ті особи, які мають стабільні високі доходи, решта людей, які не працюють або є частково зайнятими, мають змогу отримувати тільки допоміжну пенсію; також експерти вважають, що комісійні стягнення приватних адміністраторів в обсязі 2,3-2,5 % є зависокими; у досить складній ситуації перебувають жінки, які в момент декретної відпустки не сплачують страхові внески, тому пропонують збільшити їхній пенсійний вік з 60 до 65 років [4].

Казахська накопичувальна модель. Запроваджена у Казахстані з 1 січня 1998 року. Її відмінністю від чилійської моделі є те, що першим рівнем служать обов'язкові щомісячні пенсійні внески у обсязі 10% заробітної плати до державного Пенсійного фонду. Другий рівень - це 14 недержавних пенсійних фондів, які реалізують індивідуальні та корпоративні накопичувальні пенсійні програми [9]. На другий рівень припадає майже дві третини в загальній сумі пенсійних накопичень.

Щодо питання до якої моделі слід відносити Україну, то на підставі пенсійної реформи Україна почала здійснювати заходи, спрямовані на введення трьохрівневої системи пенсійного забезпечення [4].

Якщо розглядати другий рівень майбутньої української пенсійної системи в динаміці розвитку, то виходить така картина:

1. Доти, доки працівник не став пенсіонером, другий рівень - це страховка на випадок настання інвалідності або втрати годувальника. (запозичено з чилійської моделі) [10].

2. При настанні пенсійного віку, коли працівник офіційно отримує статус пенсіонера за віком, другий рівень трансформується в додаткову державну пенсію, яка сформована за рахунок страхових відрахувань роботодавця і найманого працівника (японська модель) [11].

Проте, обрану модель слід застосовувати, враховуючи специфічні особливості економіки України.

3. Особливості пенсійного забезпечення в Аргентині, Чехії та Греції

пенсійне забезпечення накопичувальна змішана

Проаналізувавши думки вчених, можна зробити висновок, що пенсійні системи в країнах світу є дуже різноманітними і жодна з них не ідеальна.

Аргентина. Програму пенсійної реформи Аргентини розробив і ввів у дію уряд Карлоса Менемана. Пенсійна система складається із трьох рівнів [6].

Перший рівень - це базова пенсія, яку сплачують кожному громадянину, і яка становить 45 % середньої заробітної плати. Для отримання базової пенсії чоловіки мають досягти 65 років, жінки - 60 років і мати трудовий стаж - 30 років, або досягти 70 років і мати стаж 10 років. Другий рівень - компенсаційна пенсія і третій рівень - державна або недержавна пенсія на вибір застрахованого. Державна пенсія становить 0,85 % середньомісячної заробітної плати за останні 10 років за кожний рік сплати внесків. Недержавна пенсія залежить від суми внесків застрахованої особи плюс накопичений процентний дохід мінус адміністративні витрати [11].

Приватні пенсійні фонди забезпечують нагромадження на персональних рахунках не тільки ті гроші, які перераховано з Національної адміністрації соціального забезпечення, а й добровільні особисті внески та відсоткові нарахування за рахунок рентабельності діяльності фонду. Держава гарантує мінімальну пенсію. До недоліків аргентинської системи пенсійного страхування варто віднести: по-перше, велику частку (60 %) фінансування з державного бюджету, по-друге, низький рівень надходжень (в пенсійний фонд надходить всього приблизно 50 % всіх очікуваних відрахувань), по-третє, високі адміністративні витрати пенсійного фонду [6].

Чехія. Головний орган державного управління, який займається пенсійним забезпеченням є Чеське управління соціального забезпечення при Міністерстві праці та соціальної політики Чеської республіки [7]. Працедавці та наймані працівники до фонду пенсійного страхування та тимчасової втрати працездатності сплачують відповідно 26 % і 8 % (приватні працівники та самозайняті - 28 %) від доходу. Ці внески йдуть на виплату пенсій нинішнім пенсіонерам.

Сьогодні пенсійна система Чехії має дві складові: обов'язкова (основне пенсійне забезпечення) та добровільна (додаткове пенсійне забезпечення). Чоловіки, яким виповнилось 63 роки, а бездітні жінки віком 59 років, мають право на пенсію за віком, за наявності трудового стажу не менше 25 років [7]. Проте пенсійний вік поступово збільшується, щороку на чотири місяці для чоловіків і на два - для жінок, також планується збільшити трудовий стаж до 30 років. Коли людина вийшла на пенсію за віком, то вона має право й надалі працювати і тоді підвищують обсяг пенсії. Обмеження обсягу пенсії не існує [7].

Греція. У Фонд державного страхування сплачують внески як роботодавці, так і наймані працівники, відповідно, - 13,33 % і 6,67 %. Також, починаючи з 1993 р., до цього фонду держава сплачує 1 % ВВП. Для запобігання затримки або ухилення від сплати внесків нараховується пеня у розмірі 1,5 %. Загальний пенсійний вік становить: 1) для застрахованих до 31.12.1992 р. - 60 років для жінок та 65 років для чоловіків; 2) для застрахованих після 01.01.1993 р. - 65 років для жінок і чоловіків [8].

Для отримання пенсії за віком застрахована особа повинна мати 4500 страхових днів, що відповідає 15 рокам. До 2009 р., якщо застрахована особа відпрацювала не 4500 днів, а 3500, то вона отримувала пенсію нижчу за мінімальну, з 01.01.2009 р. така особа пенсії отримувати не буде [8].

Матері, застраховані до 31.12.1992 р., з неповнолітніми дітьми або дітьми-інвалідами, мають змогу вийти на пенсію в 55 років за наявності 5500 робочих днів, або на зменшену пенсію в 50 років за таких же умов. Матері, які застраховані після 01.01.1993 р., право на таку пенсію мають у віці 55 років у разі наявності страхового стажу 6000 робочих днів, а зменшена пенсія надається на 3 роки раніше на кожну дитину, починаючи з віку 65 років і до віку 50 років [12].

Обсяг пенсії в Греції залежить від страхового періоду, який обирає застрахована особа, - 5 років із останніх 10; від обсягу заробітної плати; від категорії до якої належить застрахована особа; від обсягу доплати за понаднормовий стаж 15 років, який становить 2 % за кожний страховий рік для осіб, застрахованих після 01.01.1993 р. [8].

Висновки

Проаналізувавши системи пенсійного забезпечення, зазначаю, що немає ідеального механізму пенсійного забезпечення.

На мою думку, для покращення пенсійного забезпечення в Україні доцільно:

? збільшити вік виходу на пенсію. Однак, збільшення пенсійного віку з урахування середньої тривалості життя в Україні у жінок 68 років і у чоловіків 57 років, може навіть погіршити наявну ситуацію (більшість чоловіків не доживе до пенсійного віку). Тому під час прийняття такого рішення варто враховувати демографічну ситуацію в країні;

? продовжувати роботу із вдосконалення пенсійного законодавства, особливо в частині впровадження нагромаджувального рівня пенсійного страхування;

? зменшити кількість пільг, створюючи окремі пенсійні програми для праців-ників шкідливих професій. Потрібно стимулювати працедавців покращувати умови праці для запобіганням втрати здоров'я та продовження тривалості активного періоду життя працівників, ніж давати змогу виходу на пенсію раніше встановленого віку;

? вдосконалити механізм індексації пенсій з метою підтримки купівельної спроможності доходів та запобігання бідності пенсіонерів;

? скасувати мінімальні гарантовані пенсії, що стимулюватиме громадян відмовлятись від нелегальних зарплат;

? заборонити раптове збільшення обсягу пенсій у час передвиборчої кампанії.

Отже, чинна пенсійна система України нещодавно зазнала змін, разом з тим, низка проблем у сфері державного пенсійного забезпечення залишається не вирішеними.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 р.

2. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 р.

3. Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» № 400/97-ВР від 26.06.1996 р.

4. Лукович В. Переваги сучасної системи пенсійного страхування: втрачені можливості із зволіканням впровадження другого рівня // Вісник Пенсійного фонду України, 2008. - № 8(74)

5. Національна система загальнообов'язкового державного соціального страхування: сучасні проблеми та стратегія розвитку: монографія / Е.М. Лібанова, В.М. Новіков, О.В. Макарова, У.Я. Садова, Н.І. Андрусишин, Г.В. Герасименко, І.О. Курило, І.О. Крючкова, І.В. Крючкова, П.Б. Лєвін. - К. : Ін-т демографії та соц. дослідж. НАН України, 2006. - С. 178

6. Плаксій М. Особливості пенсійного забезпечення Чилі та Аргентини/ Вісник Пенсійного фонду України, 2008. - № 4(70)

7. Плаксій М. Пенсійне забезпечення в Чехії // Вісник Пенсійного фонду України, 2008. - № 6(72)

8. Плаксій М. Система пенсійного забезпечення Грецької Республіки // Вісник Пенсійного фонду України, 2008. - № 8(74)

9. Погорєлова С. Історія становлення державної системи соціального захисту в європейських країнах // Вісник Пенсійного фонду України, 2008. - № 5(71)

10. Ткаченко Л. Шляхи подальшого реформування пенсійної системи України // Вісник Пенсійного фонду України, 2008. - № 8(74)

11. Кондрат І.Ю. Пенсійне забезпечення в Україні та світі // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України. - 2009. - № 19.3. - С. 204-208

Размещено на Allbest.ru