Податкова звітність

Міністерство освіти і науки України

Міжгалузевий інститут управління

Кафедра цивільно-правових дисциплін

Контрольна робота

З дисципліни: Податкове право

На тему: Податкова звітність

Виконав: студент VІ курсу

юридичного факультету

заочної форми навчання

групи ПЗ-6.3

Красій Артур Вячеславович

Перевірив(ла):

ст. викладач Рябець Т. А.

Київ 2010

План

Вступ

1. Облік платників податків

2. Джерела сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податків

3. Права місцевих органів щодо місцевих зборів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Нарахування і сплата будь-якого виду податку чи збору (обов'язкового платежу) припускають здійснення належним чином обліку і розрахунку, результати яких відображаються у від повідній формі податкової звітності.

Податкова звітність являє собою сукупність дій платника податків (або особи, що його представляє) і податкового органу зі складання, ведення і здачі документів установленої форми, що містять відомості про результати діяльності платника податку, його майнове становище і фіксують процес обчислення податку, а також суму, що підлягає сплаті до бюджету. По даткову звітність може здійснювати як платник податку самостійно, так і його представник або податковий агент.

Податкова звітність реалізується шляхом подання платником податку податкової документації, тобто документів, що містять відомості про обчислення і сплату податку. У податковій документації фіксується саме процес нарахуван ня і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Податкову звітність подають до податкових органів за під сумками звітного періоду у встановлений законодавством строк. Терміни здійснення податкової звітності встановлю ються по кожному податку окремо.

На платника податку покладається обов'язок з податкової звітності у разі, якщо відповідним податковим законом на нього покладено обов'язок зі сплати податку. Наприклад, усі фізичні особи згідно зі ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» зобов'язані сплачувати при бутковий податок, причому обов'язок з податкової звітності таких осіб закріплений ст. 12 цього нормативного акта, відпо відно до якої громадяни, крім тих, які одержували доходи тільки за місцем основної роботи, зобов'язані до 1 березня на ступного року надати в податковий орган за місцем проживан ня декларацію про суму сукупного доходу, отриманого як за основним, так і не за основним місцем роботи.

1. Облік платників податків

З метою дотримання податкового законодавства і проведення податкового контролю платники податків підлягають постановці на облік у податкових і інших державних (контролюючих) органах.

Розрізняють первинний і вторинний податковий облік. Первинний - це податковий облік, у ході якого платникові податків привласнюється єдиний по усіх видах податків і зборів ідентифікаційний номер. Вторинний - це податковий облік, у ході якого платникові податків привласнюється, крім первісного, ще один ідентифікаційний (індивідуальний) номер по окремому податку чи збору, у встановленому законодавством порядку (наприклад, Реєстр платників податку на додану вартість).

22 грудня 1994 року був прийнятий Закон України «Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків і інших обов'язкових платежів» і в листопаді 1997 року податкові органи завершили формування автоматизованої інформаційної системи по контролю за сплатою фізичними особами податків і інших обов'язкових платежів, у результаті якого створений державний реєстр фізичних осіб-платників податків і інших обов'язкових платежів. Кожній особі в державному реєстрі привласнюється окремий ідентифікаційний номер, без якого неможливо відкрити розрахунковий рахунок у банку й одержати заробітну плату. Ідентифікаційний номер містить зведення про платника податків: дата народження, порядковий номер при реєстрації даного громадянина і стать. Остання, десята цифра ідентифікаційного коду призначена для захисту від випадкових помилок.

22 січня 1996 р. було прийняте Положення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України «Про створення єдиного державного реєстру підприємств і організацій України». Це положення закріплює єдину автоматизовану систему обліку, нагромадження й обробки даних про підприємства, організації усіх форм власності, а також їхніх окремих підрозділів (філій, відділень, представництв). Метою створення державного реєстру стало забезпечення єдиних принципів ідентифікації й обліку суб'єктів господарської діяльності, здійснення нагляду за структурними змінами в економіці, забезпеченням інформацією. До реєстру включаються дані про юридичних осіб, які розташовані і здійснюють свою діяльність на території України чи за межами України, але створених за участю юридичних осіб України. Реєстр створений як комплекс відомостей, куди ввійшли ідентифікаційні, класифікаційні, довідкові, реєстраційні й економічні дані. Створення і ведення державного реєстру реалізується Міністерством статистики України.

Якщо суб'єкт підпадає під визначення ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» тобто є платником такого податку, то він зобов'язаний зареєструватися як платник податку на додану вартість відповідно до Положення «Про реєстр платників податку на додану вартість», затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації України №149 від 1 березня 2000 року. Реєстр платників податку на додану вартість - це автоматизована система збору, нагромадження й обробки даних про осіб, що відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» і Указу Президента України від 7 серпня 1998 року «Про деякі зміни в оподатковуванні» зобов'язані здійснювати утримання і внесення в бюджет податку, що сплачується покупцем. При включенні до реєстру будь-якої особи, діяльність якої підлягає оподатковуванню, їй привласнюється індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Індивідуальний податковий номер є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за платником податку на додану вартість до моменту виключення його з реєстру в зв'язку з вибуттям зі складу платників податку на додану вартість.

Крім вищерозглянутих видів реєстрацій платників податків існують також наступні: реєстрація в Пенсійному фонді, Фонді соціального страхування по тимчасовій утраті працездатності (не всі суб'єкти підприємницької діяльності проходять обов'язкову реєстрацію в цьому органі, що здійснюється відповідно до Інструкції «Про порядок надходження, обліку і витрати коштів Фонду соціального страхування по тимчасовій утраті працездатності», затвердженої Постановою правління Фонду соціального страхування по тимчасовій утраті працездатності від 26.06.2001р.№16); реєстрація у Фонді соціального страхування від нещасливих випадків на виробництві і професійних захворюваннях України (реєстрація в цьому Фонді буває обов'язкова і добровільна, відповідно до Інструкції «Про порядок перерахування, обліку і витрати страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасливих випадків на виробництві і професійних захворюваннях України», затвердженої Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасливих випадків на виробництві і професійних захворюваннях України від 20.04.2001р. №12); реєстрація у Фонді загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (така реєстрація стосується роботодавців, відповідно до Інструкції «Про порядок числення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття й обліку їхнього надходження у Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття», затвердженої наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 18.12.2000р. №339, роботодавці зобов'язані зареєструватися як платники страхових внесків у центрах зайнятості, на яких покладені функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду).

Зняття з обліку платника фіксується в журналі за ф. №6-ОПП, а відмітка про зняття платника з обліку вводиться в районний рівень Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб або Державного реєстру фізичних осіб. Облікові справи про таких платників здаються до архіву органу державної податкової служби по закінченні звітного року.

2. Джерела сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податків

Відповідно до чинного законодавства про оподаткування, платники відповідних податків мають самостійно обчислювати і в зазначені терміни сплачувати встановлені для них податки, а також платежі в бюджет і державні цільові фонди.

Податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків (платежів) сплатити у встановлені терміни у відповідні бюджети і державні цільові фонди обчислену суму податку (платежу) у встановленому порядку.

Не сплачене у встановлений термін податкове зобов'язання, а також нарахована на суму цього зобов'язання пеня є заборгованістю з податків (недоплатою).

Податкові зобов'язання, а також заборгованість за ними можуть погашатися платником податків за рахунок власних коштів, а в разі їх відсутності - за рішенням органу стягнення за рахунок відповідного майна платника.

При цьому джерелами власних коштів, що спрямовуються на сплату податкових зобов'язань (боргів), є кошти, отримані від продажу продукції, товарів (виконання робіт, надання послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів та ін.

Існує також певний порядок сплати податків за рахунок доходу:

Спочатку оподаткований дохід зменшується на майнові податки, мито та інші платежі.

На другому етапі перераховуються місцеві податки, ви трати по сплаті яких відносять на фінансові результати діяльності платника.

На третьому етапі виплачуються всі податки, що залишилися, з тих, котрі сплачуються за рахунок доходу.

Специфічні особливості має внесення страхових внесків за рахунок доходу. Головне тут полягає в тому, що вони складають частину собівартості й обчислюються за встановленими ставками фактичних витрат на оплату праці. Таким чином реалізуються грошові нагромадження, з допомогою яких части на чистого доходу спрямовується на різні види обов'язкового державного страхування.

За рішенням платника податків оплата його податкових зобов'язань або погашення податкової заборгованості може здійснюватись шляхом заліку непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету перед таким платником податків, термін погашення яких настав до моменту виникнення податкових зобов'язань платника податків.

Джерелом самостійної сплати обов'язкових платежів (податків, зборів) з об'єктів нерухомості можуть бути активи як власника таких об'єктів нерухомості, так і будь-якої особи, на яку покладено обов'язок сплачувати податки.

Джерелами погашення заборгованості з податків у їх платника за рішенням органу стягнення є будь-які активи платника податків, що з моменту виникнення боргу автоматично передаються в податкову заставу.

Виключними джерелами сплати податку є:

будь-які грошові суми, що надійшли платнику податку;

доходи й інші кошти, отримані платно чи безоплатно платником податку, в тому числі придбані за рахунок доходу;

позикові кошти і кошти цільового фінансування.

Деталізований механізм, що регулює джерела сплати по датків, закріплений ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року. Згідно з цією статтею, джерелами самостійної оплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника по датків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, ви пуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отри мані в позику (кредит), а також з інших джерел.

За рішенням платника податків оплату його податкових зобов'язань або погашення податкового боргу може бути здійснено шляхом проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов'язань певного бюджету перед таким платником податків, що виникли відповідно до норм податкового чи бюджетного законодавства або цивільно-правових угод, строк погашення яких настав до моменту виникнення податкових зобов'язань платника податків. Порядок проведення за ліку визначається центральним податковим органом за погодженням з Державним казначейством України.

За податками, зборами (обов'язковими платежами), які відповідно до закону стягуються з об'єктів нерухомості, джерелом їх самостійної оплати можуть бути активи як власника таких об'єктів нерухомої власності, так і будь-якої іншої осо би, на яку покладений обов'язок сплати, яка здійснюється виключно у грошовій формі. При цьому якщо особу, відповідальну за сплату податків або зборів (обов'язкових платежів), не виявлено, податкові процедури застосовуються безпосередньо до об'єктів такої власності, які підпадають під податкову за ставу та підлягають продажу.

У разі непогашення у встановлений термін платником податкових зобов'язань або податкового боргу через відсутність у нього власних коштів і рішення про відстрочення платежів податковий орган може погасити такі зобов'язання і борг за рахунок продажу активів, що перебувають у заставі у такого платника. Проте такий продаж здійснюється не раніше як через місяць (30 днів) з дня відправлення платнику податків податковим органом другої податкової вимоги про самостійне погашення наявного в нього податкового боргу.

Якщо платник податків до укладення договору закупівлі-продажу його активів повністю погашає суму податкової заборгованості, податковий орган приймає рішення про звільнення цих активів з-під податкової застави і скасовує рішення про їх продаж.

Якщо при ліквідації платника податків частина його податкових зобов'язань або податкового боргу залишається непогашеною через недостатність активів, вона погашається за рахунок активів засновників або учасників цього підприємства, якщо вони несуть повну або часткову відповідальність за зобов'язаннями платника податків відповідно до чинного законодавства.

3. Права місцевих органів щодо місцевих зборів

Сільські, селищні, міські (крім Київської і Севастопольської міських) рад у межах своєї компетенції самостійно розробляють, затверджують і виконують бюджети місцевого самоврядування. Втручання державних органів у процес розроблення, затвердження і виконання бюджетів місцевого самоврядування не допускається.

Бюджети місцевого самоврядування не включаються до інших місцевих бюджетів, а також до Державного бюджету України.

Мінімальні розміри бюджетів місцевого самоврядування визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя, які встановлюються Верховною Радою України.

Доходи бюджетів місцевого самоврядування формуються за рахунок закріплених законом джерел та відрахувань від загальнодержавних податків і доходів. Відрахування в бюджети місцевого самоврядування провадяться відповідно до законів України про бюджетну систему, про оподаткування та інших законів України.

У бюджети місцевого самоврядування повністю зараховуються доходи:

- прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які проживають на відповідній території;

- державне мито, плата за патенти на зайняття індивідуальною трудовою та підприємницькою діяльністю;

- надходження від здачі в оренду майна, яке належить до комунальної власності;

- податок з власників транспортних засобів;

- платежі за землю;

- плата за природні ресурси місцевого значення;

- податок на прибуток кооперативів;

- податок на доходи підприємств (об'єднань), організацій і установ, які входять до складу місцевого господарства, їх структурних одиниць, кооперативних і громадських організацій, а також спільних підприємств відпо-відно до частки в них органів місцевого самоврядування;

- місцеві податки і збори.

У бюджети місцевого самоврядування зараховуються надходження за нормативами, затвердженими відповідними законами про податки:

- від податку на додану вартість;

- від акцизного збору;

- від податку на доходи підприємств (об'єднань), організацій і установ, за винятком підприємств, які входять до складу місцевого господарства, новостворюваних малих підприємств, а також спільних підприємств, відповідно до частки в них органів місцевого самоврядування;

- від плати за природні ресурси загальнодержавного значення;

- від інших доходів, передбачених законодавством України.

Платежі підприємств вносяться до бюджету за місцезнаходженням під-приємств, їх філій, інших структурних одиниць і підрозділів.

Розподіл платежів підприємств, що мають на даній території філіали, провадиться пропорційно частці їх працівників у загальній чисельності зайнятих на підприємстві.

У бюджети місцевого самоврядування з інших бюджетів можуть передаватися кошти у вигляді субвенцій, субсидій, дотацій.

Сільські, селищні, міські ради мають право надавати окремим категоріям платників пільги щодо податків і платежів, які надходять у відповідний місцевий бюджет.

У місцеві бюджети (обласні і районні) зараховуються надходження за нормативами від загальнодержавних податків, зборів і платежів:

- від податку на додану вартість;

- від акцизного збору;

- від податку на доходи підприємств (об'єднань), організацій і установ, за винятком підприємств, які входять до складу місцевого господарства, новостворюваних малих підприємств;

- від плати за природні ресурси загальнодержавного значення;

- від інших доходів, передбачених законодавством України.

Розміри частини загальнодержавних податків, зборів і платежів, що зараховуються в обласні бюджети, бюджети міст Києва і Севастополя, міст обласного підпорядкування, визначаються Верховною Радою України.

Розміри частини загальнодержавних податків, зборів і платежів, що зараховуються в районні бюджети, визначаються обласними радами.

Органи місцевого самоврядування самостійно:

- визначають напрями використання коштів своїх бюджетів, витрачають бюджетні кошти;

- збільшують в межах наявних у них коштів норми видатків на утримання житлово-комунального господарства, закладів охорони здоров'я, со-ціального забезпечення, народної освіти, культури, фізкультури і спорту, ор-ганів внутрішніх справ, охорони природи, визначають додаткові пільги і допомогу при поданні допомоги окремим категоріям населення;

- встановлюють розмір видатків на утримання створюваних ними органів управління.

Доходи, додатково одержані при виконанні бюджетів місцевого самоврядування, а також суми перевищення доходів над видатками, що утворюються в результаті перевиконання доходів або економії у видатках, залишаються в розпорядженні органів місцевого самоврядування, вилученню не підлягають і використовуються за їх розсудом.

Органи місцевого самоврядування формують позабюджетні та цільові фонди, в які включаються:

- додаткові доходи і зекономлені кошти, одержані за рахунок здій-снення організованих ними заходів щодо розв'язання економічних і соціаль-них проблем;

- добровільні внески і пожертвування громадян, підприємств (об'єднань), організацій і установ;

- доходи від місцевих позик і місцевих грошово-речових лотерей, аукціонів;

- штрафи, які стягуються за одержання підприємствами (об'єднаннями), організаціями і установами необгрунтованого доходу у зв'язку з завищенням цін (тарифів) на продукцію (роботи, послуги);

- штрафи, які можуть встановлюватись рішеннями ради для фізичних і юридичних осіб, за влаштування смітників у невідведених для цього місцях, забруднення вулиць, площ, інших територій ради, міського транспорту, закладів культури тощо; знищення або пошкодження зелених насаджень, клумб і таке інше; порушення правил торгівлі; порушення правил паркування автомобілів; порушення громадського спокою використанням гучномовців або потужних освітлювальних приладів;

- доходи від розпродажу майна ліквідованих підприємств місцевого господарства, які належать до комунальної власності;

- плата за реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності;

- інші позабюджетні кошти.

З фондів соціального розвитку підприємств (об'єднань), організацій і установ пропорційно виділяються суми коштів на соціальний розвиток тих житлових масивів, селищ, сіл, в яких проживає відповідна кількість їх праців-ників.

Крім того, до позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування базового рівня включаються:

- орендна плата за землю;

- частина платежів та штрафів за забруднення навколишнього природного середовища, нераціональне використання природних ресурсів, розміщення відходів та інших платежів за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, санітарних норм і правил, що визначаються відповідно до нормативів, які затверджуються Верховною Радою України;

- штрафи за адміністративні правопорушення, вчинені на відповідній території;

- доходи від реалізації безгосподарного і конфіскованого майна, як-що інше не передбачено законодавством України;

- доходи від продажу населенню квартир і будинків, що належать до комунальної власності.

Позабюджетні кошти витрачаються за розсудом відповідних органів місцевого самоврядування. Кошти позабюджетних фондів перебувають на спеціальних рахунках, які відкриваються в установах банків і вилученню не підлягають.

Органи місцевого самоврядування мають право формувати валютні фонди за рахунок:

- відрахувань за стабільними довгочасними нормативами від валютної виручки підприємств (об'єднань), організацій і установ, розташованих на відповідній території, які встановлюються законодавством України;

- доходів від власної зовнішньоекономічної діяльності;

- добровільних внесків і пожертвувань юридичних осіб та громадян;

- надходжень від реалізації товарів, робіт (послуг) іноземним юридичним особам і громадянам;

- інших не заборонених законом джерел.

Кошти валютних фондів перебувають на спеціальних рахунках, які від-криваються в установах банків, витрачаються за розсудом відповідного органу місцевого самоврядування і вилученню не підлягають.

Фінансові ресурси громадських рад і комітетів утворюються за раху-нок доходів від діяльності створених ними підприємств, добровільних внес-ків і пожертвувань інших підприємств (об'єднань), організацій, установ і населення, а також заходів, які проводять ці органи.

Сільська, селищна, міська рада має право передавати частину своїх фі-нансових ресурсів громадським радам і комітетам для цілей, визначених радою, крім підприємницької діяльності.

Громадські ради і комітети самоврядування:

- самостійно використовують наявні в їх розпорядженні фінансові ресурси відповідно до цілей своєї діяльності, в тому числі на утримання утворюваних ними органів;

- мають право відкривати в установах банків рахунки для грошових операцій.

Органи місцевого самоврядування, які є юридичними особами, мають право:

а) користуватися на договірних засадах кредитами на виробничі і соціальні цілі;

б) утворювати цільові фонди і використовувати їх для фінансування цільових програм та вирішення питань місцевого життя.

Місцеві ради правомочні розглядати питання, віднесені законодавством України до їх відання.

Висновки

Податки - це обов'язкові збори, які стягаються з юридичних та фізичних осіб в процесі розподілу те перерозподілу частини вартості ВВП, які акумулюються в централізованих фондах грошових ресурсів держави в бюджетах.

Взяття на облік платника податків - юридичної особи здійснюється податковою інспекцією протягом двох робочих днів після надходження заяви при наявності всіх поданих документів. Дані заяви про взяття на облік заносяться до районного рівня Єдиного банку даних про платників податків юридичних осіб і фіксується у відповідному журналі.

Юридичні особи реєструються в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням, а фізичні особи - за своїм місцем проживання.

Установи та організації які повністю фінансуються з бюджету і не мають власних поточних рахунків в установах банків можуть не ставати на облік.

Джерело податку - кошти платника (переважно - прибуток), що він використовує для сплати податку.

Джерелами погашення податкового боргу платника по датків за рішенням органу стягнення є будь-які активи платника податків. Якщо у платника податків, який є філією або відособленим підрозділом юридичної особи, немає активів, достатніх для погашення його податкового обов'язку чи податкового боргу, додатковим джерелом погашення податкового обов'язку чи податкового боргу такого платника можуть стати активи юридичної особи, на які може бути звернене стягнення.

Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюється сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. Отже, основним джерелом, за рахунок якого виплачується основна частина податків, є прибуток.

Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.

2. Закон України «Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків і інших обов'язкових платежів» від 22 грудня 1994 року.

3. Закон України «Про систему оподаткування» // Відомості Верховної Ради України. - 1997 р. - № 16.

4. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року.

5. Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року.

6. Указу Президента України «Про деякі зміни в оподатковуванні» від 7 серпня 1998 року.

7. Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1996 р.

8. Положення Кабінету Міністрів України «Про створення єдиного державного реєстру підприємств і організацій України» від 22 січня 1996 р.

9. Податкове право: підручник / За ред. проф. Кучерявенко М. П. - Київ., 2008 р.