Основи інвестиційних відносин

Вступ

Ефективність всієї сфери економіки зумовлена вмінням своєчасно й ефективно вкладати у виробництво, послуги та інші види будь - якої підприємницької та непідприємницької діяльності фінансові, матеріальні, інтелектуальні та інші кошти й ресурси, щоб якнайшвидше, з найменшими ризиками та втратами отримати якомога більший прибуток.

Світовий досвід показує, що інвестиції є могутньою рушійною силою розвитку економіки. В сукупності з іншими чинниками вони сприяють збільшенню економічного потенціалу господарського комплексу і підвищенню конкурентоспроможності галузей, регіонів і держави в цілому. Тому і питанню залучення інвестиційних ресурсів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках відводиться далеко не остання роль в економічній політиці будь - якої держави. Причому, досвід і приклади високо розвинутих країн (післявоєнні Японія, Німеччина і ін.), вимушених у зв'язку з надзвичайною ситуацією спиратися для підняття економіки в значній мірі на іноземні інвестиції, свідчить, що при розумному управлінні цим процесом можливе досягнення позитивних результатів в забезпеченні економічного зростання.

Існує безліч напрямів і об'єктів, які можуть бути привабливими для будь - якого інвестора. На інвестиційних ринках обертаються різноманітні інвестиційні інструменти, яким властиві різні характеристики, прибутковість, різні ризики. Зазвичай вкладені кошти не завжди приносять очікувані результати. Це пов'язано з різними чинниками (інфляція, ліквідність, ризики, характер інвестора, економічний та інвестиційний клімат тощо). Іншими словами, вкладені кошти мають властивість втрачати свою купівельну спроможність з часом. Завдання інвесторів та інвестиційних менеджерів-вибрати найпривабливіші та найефективніші об'єкти інвестування, тобто вкладання будь - якого капіталу в будь - яку діяльність, у фінансові та інвестиційні інструменти повинні приносити максимальний прибуток.

Інвестиції звичайно плануються і для забезпечення ефективної віддачі потребують контролю, тобто пов'язані з бізнес - плануванням.

Основними завданнями при написанні цієї роботи є:

· визначення суті інвестування, його основних форм, об'єктів, класифікації інвестицій, а також основних інвестиційних джерел;

· визначення основних суб'єктів та інститутів інвестиційної діяльності;

· визначення принципів формування інвестиційної стратегії і тактики інвестора;

· визначення основних принципів і методів інвестування у реальні активи. Вивчення методології розробки бізнес - планів;

· визначення основних принципів формування портфеля реальних інвестиційних проектів.

Розділ 1. Теоретичні основи інвестиційних відносин

1.1 Економічна сутність та класифікація інвестицій

Економічна діяльність суб'єктів господарювання значною мірою характеризуються обсягами та формами інвестицій.

Інвестиції - це вкладання капіталу з метою подальшого його збільшення. Приріст капіталу в результаті його інвестування є компенсацією за ризик втрат від інфляції та неодержання процентів від банківських вкладень капіталу.

Джерелом приросту, основним мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси - вкладання капіталу і одержання прибутку - відбуваються в певному поточному часі, а саме: можна поступово вкладати капітал, а потім одержати прибуток; паралельно вкладати капітал й одержувати прибуток; вкладати капітал з інтервалами, а через деякий час одержати прибуток. У першому випадку прибуток буде одержано одразу після завершення інвестування в повному обсязі; у другому випадку прибуток можливий за умови повного завершення процесу інвестування; у третьому випадку між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, що залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.

Розрізняють інвестиції валові та чисті.

Валові інвестиції - це загальний обсяг інвестування на певний період, що спрямоване на нове будівництво, придбання засобів виробництва та приріст товарно - матеріальних засобів.

Чисті інвестиції-це сума валових інвестицій без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Динаміка чистих інвестиції характеризує економічний розвиток підприємства, галузі, держави. Якщо сума чистих інвестицій від'ємна, тобто обсяг валових інвестицій менший від суми амортизаційних відрахувань, це свідчить про зменшення обсягу випуску продукції. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю, це означає відсутність економічного зростання, а якщо сума валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань, то це означає, що економіка розвивається.

Зі збільшенням обсягів чистих інвестицій збільшуються доходи. Обсяг інвестицій залежить від розподілу доходу на використання та заощадження.

В умовах низьких середньодушових доходів основна їх частина витрачається на споживання. Зі збільшенням доходів збільшується їх частина, спрямована на заощадження. Вона і є джерелом внутрішніх інвестиційних ресурсів.

На обсяг інвестицій істотно впливає очікувана норма чистого прибутку. В умовах ринкової економіки прибуток є основним мотивом інвестування. Зі збільшенням очікуваної норми чистого прибутку обсяг інвестицій збільшується.

На обсяг інвестицій істотно впливає й ставка позичкового проценту, оскільки у процесі інвестування використовується як власний, так і позичковий капітал. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позичкового проценту, то за інших умов інвестування буде ефективним. Зі збільшенням ставки позичкового проценту обсяг інвестицій зменшується, і навпаки.

Очікуваний темп інфляції також істотно впливає на обсяг інвестицій. Що вищий очікуваний темп інфляції, то швидше знецінюється очікуваний прибуток після процесу інвестування. Цей фактор має вирішальне значення в разі довгострокового інвестування.

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності класифікуються за певними ознаками.

1. За об'єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладання коштів (майна) у реальні активи-матеріальні та нематеріальні (іноді інвестиції в нематеріальні активи, що пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризують як інноваційні). Фінансові інвестиції-це вкладання коштів у фінансові інструменти (активи), серед яких переважають цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні розрізняють інвестиції прямі та непрямі. Пряме інвестування здійснюють інвестори, які безпосередньо добирають об'єкти інвестування та вкладають в них кошти (майно, активи). Непрямі інвестиції здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об'єктів інвестування та управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні папери, які випускають інвестиційні та фінансові посередники. Зібрані кошти посередники вкладають у найефективніші, на їх погляд, об'єкти інвестування, керують ними, а потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами-інвесторами.

3. За періодом інвестування інвестиції поділяють на коротко- та довгострокові. Короткострокові інвестиції здійснюють на період до одного року. До них належать короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів. Довгострокові інвестиції здійснюються на період понад рік. Великі інвестиційні компанії розподіляють їх на чотири види: до двох років; від двох до трьох років; від трьох до п'яти років; понад п'ять років.

4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні - державні та місцеві органи влади, державні (казенні) підприємства, з бюджетних та позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іноземні-фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні - суб'єкти певної держави та іноземних держав.

5. За регіональною ознакою розрізняють інвестиції в державі та поза її межами. Внутрішні інвестиції здійснюють в об'єкти інвестування в межах держави, а іноземні-поза її межами. До іноземних інвестицій належить також придбання різних фінансових інструментів інших держав-акцій іноземних компаній облігації інших держав тощо.

1.2 Основні поняття інвестиційної діяльності

Існує багато визначень інвестиційної діяльності. Загалом можна вважати, що інвестиційна діяльність-це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають власні кошти (у матеріальній, фінансовій або іншій майновій формі) з метою отримати прибуток.

Інвестор-це суб'єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та вкладає власні, позичені і залучені кошти в об'єкти інвестування.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав.

Об'єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції і яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.

Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать:

· підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування;

· проектні організації та установи;

· фінансові посередники-інвестиційні банки, компанії, фонди;

· органи державного управління, що регулюють функціонування суб'єктів інвестиційної діяльності;

· інфраструктура фондового ринку.

2. Організаційно-економічний механізм інвестування

2.1 Управління інвестиційною діяльністю

2.1.2 Функції управління інвестиційною діяльність

Управління інвестиційною діяльність підприємства має кілька типових функцій, які визначаються метою реалізації обраної стратегії (Додаток № 2).

Інвестиційна стратегія завжди пов'язана з поточним станом підприємства, його діючою технічною, технологічною та фінансовою базою, здійснюваною фінансово-господарською діяльність. Стратегія дає відповіді на основні питання, що завжди стоять перед дирекцією підприємства:

1) Продовжувати чи коригувати здійснювану діяльність?

2) Якщо коригувати, то в яких напрямках?

3) В яких обсягах продовжувати чи коригувати діяльність?

4) Які це дасть результати через рік, два, три?

5) Які кошти для такого розвитку потрібні та де їх джерела?

Навіть якщо приймається рішення нічого не змінювати на підприємстві, то це теж є стратегія, яка має бути обґрунтована, досліджена та сформована.

Розробка стратегії є спеціальним дослідженням із типовими процедурами (Додаток № 3).

Інвестиційною стратегією вважатимемо систему вибраних довгострокових цілей і засобів їх досягнення, що реалізуються в інвестиційній діяльності підприємства.

Доцільність інвестиційної стратегії визначається такими критеріями:

· узгодженість з фінансовими ресурсами, які можуть бути спрямовані на інвестиції;

· ефективність, тобто узгодженість результатів і реальних витрат на їх досягнення;

· визначеність за термінами досягнення встановленої мети;

· оптимальність поєднання очікуваного досягнення потрібної прибутковості та можливих ризиків і невизначеності майбутнього періоду;

· узгодженість запланованих інвестицій із загальноекономічними умовами зовнішнього для підприємства середовища.

Визначаючи інвестиційну привабливість окремі сфери діяльності, потрібно враховувати комплекс факторів, що становлять зовнішні умови інвестиційного проекту:

· важливість галузі-значення продукції, її особливості, частка експорту, залежність від імпорту, рівень забезпеченості внутрішніх потреб країни;

· характеристика споживання продукції галузі, рівень конкуренції, особливості ринку збуту, фактичні та потенційно можливі обсяги ринку;

· рівень державного втручання в розвиток галузі-низький, середній чи великий, включаючи державні капітальні вкладення, податкові пільги, можливість прискореної амортизації;

· соціальна значущість сфери діяльності-кількість робочих місць, регіональне розміщення виробництв, середня заробітна плата, діяльність профспілок, екологічна небезпечність виробництва та продукції;

· фінансові умови роботи галузі-рівень загальної прибутковості, середня рентабельність, віддача на вкладений капітал, оборотність активів, їх середня ліквідність.

Інвестиційна привабливість окремого підприємства може мати такий вигляд.

1) Загальна характеристика виробництва: характер технології; наявність сучасного устаткування, в тому числі іноземного; складське господарство; наявність власного транспорту; географічне розміщення; наближеність до транспортних комунікацій;

2) Характеристика технічної бази підприємства: технології; вартість основних фондів; коефіцієнт зношення;

3) Номенклатура продукції, що випускається: обсяг виробництва; експорт; імпорт сировини та матеріалів; зв'язки з іншими підприємствами; постачальники та споживачі; оцінювання стабільності збуту (попиту);

4) Виробнича потужність, можливість нарощування виробництва;

5) Місце підприємства в галузі, на ринку;

6) Характеристика дирекції; схеми управління; чисельність персоналу, його структура, заробітна плата;

7) Структурний фонд; власники підприємства;

8) Структура витрат на виробництво, у тому числі за основними видами продукції, їх рентабельність;

9) Обсяг прибутку та його використання за звітний період;

10) Фінанси підприємства (Додаток № 4);

11) Загальний висновок.

2.1.3 Фінансовий аналіз підприємства

Найістотнішим фактором інвестиційної діяльності є наявність фінансових ресурсів (Додаток № 5).

Конкретна структура обраної інвестиційної діяльності виражається через поняття інвестиційного портфеля, тобто спеціального набору конкретних інвестиційних проектів, узятих до реалізації.

На стадії аналізу та розробки стратегії інвестиційний портфель є запланованим засобом досягнення стратегічних цілей. На стадії реалізації кожного проекту поняття інвестиційного портфеля визначає структуру інвестицій.

Інвестиційний портфель, як і кожний проект, що входить до нього, інвестор формує виходячи з певних критеріїв:

· прибутковість;

· терміновості досягнення інвестиційних цілей;

· ступеня ризику;

· відповідності проекту фінансовим ресурсам.

Формування інвестиційного проекту-завдання з багатьма критеріями. Воно має вирішуватися для майбутнього періоду, тому базується на прогнозованих даних.

Основні критерії формування інвестиційного портфеля.

Критерій прибутковості відображає очікуване збільшення доходів за рахунок збільшення вартості самого об'єкта інвестування, або високих і регулярних дивідендів на інвестований капітал.

Критерій терміновості досягнення інвестиційних цілей визначає вимоги інвестора до термінів реалізації інвестицій, досягнення потрібної прибутковості та окупності інвестицій, тривалість експлуатації об'єктів інвестицій.

Ступінь ризику інвестиційного проекту визначається показником вірогідності недосягнення потрібної прибутковості або взагалі втрати інвестиційних коштів.

До цього критерію слід віднести й ліквідність проекту-можливість зворотного процесу перетворення об'єкту інвестування знову на кошти. При цьому без втрат не обійтися. Обсяг втрат і час, потрібний для продажу об'єкта інвестування, визначають рівень ліквідності інвестиційного проекту.

Відповідність проекту фінансовим ресурсам - критерій вибору саме тих проектів, що відповідають обсягам коштів, які мають бути залучені інвестором. Співвідношення власних і залучених коштів може бути різним, але чим більшою є частка власного капіталу ініціатора інвестиційного проекту, тим надійніший проект.

Наведено типову послідовність формування інвестиційного портфеля (Додаток № 6):

1. розробка стратегії інвестиційної діяльності;

2. визначення складу та типу інвестиційного портфеля;

3. аналіз та попередній вибір інвестиційних проектів;

4. остаточний вибір інвестиційних проектів;

5. розрахунки та обґрунтування ефективності сформованого портфеля;

6. розробка організаційного плану реалізації інвестиційного портфеля та технології управління ним.

Здійснення інвестиційної діяльності передбачає відповідне управління процесом аналізу привабливості інвестиційного проекту: прийняття рішень щодо забезпечення ресурсами, їх раціонального використання, а також техніки та технології виробництва, проблем якості, цін і збуту, досягнення запланованого кінцевого фінансового результату.

У процесі управління інвестиційною діяльністю розрізняють такі етапи: підготовчий; реалізація проекту; експлуатації об'єкта інвестицій. Останній поділяється на два етапи: повернення інвестиційних коштів та одержання економічного ефекту від реалізації проекту.

2.2 Інвестиційний процес

Дослідження інвестиційного процесу, виявлення резервів його скорочення та розробка науково - обґрунтованих рекомендацій щодо їх практичного використання базуються на комплексному вивченні цього процесу як єдиної економічної системи з властивою їй сукупність ознак складових елементів.

У дослідженнях різних аспектів зазначеної проблеми зустрічається термін «інвестиційний процес». Застосування цього терміну в контексті формування механізму реалізації капітальних вкладень і ефективності створення основних фондів дає змогу підкреслити комплексний, системний підхід до нарощування й оновлення виробничого потенціалу народного господарства. В інвестиційному процесі об'єднується діяльність багатьох учасників розширеного відтворення, які працюють над створенням основних фондів для випуску продукції та задоволення суспільних потреб.

2.2.1 Регулювання інвестиційної діяльності державними органами

Основи законодавства поширюються на велике коло інвестицій, охоплюючи всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Інвестор повинен подати до фінансових органів декларацію про обсяги та джерела здійснюваних ним інвестицій, одержати необхідний дозвіл і погодження відповідних органів влади та спеціальних служб, висновки експертизи інвестиційних проектів щодо дотримання в них санітарно-гігієнічних та екологічних вимог.

З метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики країни здійснюється державне регулювання інвестиційної діяльності. Воно визначається планами й програмами розвитку народного господарства, бюджетами та передбаченими в них обсягами державного фінансування. При цьому створюються пільгові умови інвесторам, які здійснюють інвестиції у найважливіші (для задоволення суспільних потреб) напрямки, і насамперед соціальну сферу, технічне вдосконалення виробництва, впровадження відкриттів і винаходів.

Для регулювання інвестиційного попиту може вводитися диференційований податок на інвестиції; здійснюватись спеціальна амортизаційна політика, у тому числі з прискореною амортизацією основних фондів. При цьому пільги щодо амортизації можуть встановлюватись диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів, видів устаткування шляхом надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв; здійснення кредитної політики; впровадження державних норм і стандартів, антимонопольних заходів; приватизації державної власності; здійснення політики ціноутворення; створення певних умов користування землею та іншими природними ресурсами; експортування інвестиційних проектів

Велике значення мають гарантії прав і захист інвестицій. В основі законодавства про інвестиційну діяльність, держава повинна гарантувати стабільність прав суб'єктів цієї діяльності. У разі прийняття державними органами актів щодо прав інвесторів і учасників інвестиційної діяльності завдані їм збитки (у тому числі неодержані доходи) відшкодовуватимуться цими органами за рішенням суду чи арбітражу.

Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатись у роботу суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форми власності. Інвестиції не можуть бути націоналізовані, реквізовані; до них також не можуть бути застосовані заходи, рівні за наслідками.

Проте майже в кожному пункті гарантій прав і захисту інвестицій застережується, що вони (ці гарантії) можуть бути порушені державою в межах її компетенції або шляхом прийняття обмежувальних законодавчих актів. Надійність, упевненість і стійкі гарантії-важливі умови ефективного інвестування, основа стабільності розвитку не тільки економіки, а й суспільства в цілому.

2.2.2Стадії інвестиційного процесу

Для чіткого встановлення мети та вибору довгострокових орієнтирів велике значення має питання про стадії інвестиційного процесу. Єдності поглядів з цього питання не досягнуто. Дуже важливою за значенням і впливом на якість та ефективність кінцевих результатів є стадія підготовки інвестиційного процесу, яка, проте, недостатньо висвітлена в наукових джерелах, особливо в Україні.

Інвестиційний процес і цикл проходять через одні й ті самі стадії та етапи. Проте на відміну від інвестиційного процесу як безперервного процесу реалізації капітальних вкладень, що відображає суть розширеного відтворення основних фондів, інвестиційний цикл-це індивідуальний обіг капітальних вкладень. Він є органічною клітинкою процесу розширеного відтворення основних фондів, і ця обставина найповніше характеризує економічну, організаційну й технологічну єдність інвестиційного циклу.

Динаміку інвестиційних процесів слід розглядати в різних аспектах-часовому, просторовому, матеріальному та вартісному. Кожний з цих аспектів розкриває певні особливості інвестиційного процесу, але спільними для всіх є послідовний рух вартості й кругообіг капіталу, створення нової споживної вартості внаслідок об'єднання та перетворення продуктів кожної стадії інвестиційного процесу.

Складною, але нагальною проблемою для народногосподарської практики є забезпечення єдності матеріальної й вартісної сторін інвестиційного процесу. Від розв'язання цієї проблеми значною мірою залежить загальний стан економіки, оскільки вона безпосередньо пов'язана з інфляцією.

Завдяки комплексному характеру інвестиційний процес впливає не тільки на розвиток галузей народного господарства та промисловості, а й на регіональну економіку. Своєчасна та збалансована його реалізація в територіально-галузевому плані має стабілізуючий і стимулюючий вплив на розвиток і розміщення продуктивних сил країни. І навпаки, надто розтягнута в часі, розпорошена територіально і через це безсистемна реалізація інвестиційного процесу створює диспропорції в органічно взаємопов'язаному господарському комплексі.

Відтворення інтенсивного типу разом із підвищенням ефективності виробництва спрямоване також на поліпшення регулювання кругообігу основних фондів і скорочення тривалості використання виробничих ресурсів. При цьому важливо досягати максимального скорочення розриву в часі між розробкою нової технології та її впровадженням у проекти підприємств, початком реалізації капітальних вкладень та введенням в експлуатацію основних фондів і виробничих потужностей, а також їх повним освоєнням. Інтенсифікація інвестиційних процесів пов'язана зі скороченням часу між витрачанням ресурсів і одержанням бажаних результатів.

Періодична хвилеподібна зміна поколінь машин і устаткування, науково-технічних напрямів, організаційно-економічних систем відображає загальну закономірність науково-технічного прогресу, неухильний розвиток продуктивних сил і підвищення ефективності суспільного виробництва. Економічна наука пов'язує цей процес із такою багатоплановою категорією, як життєвий цикл, тобто період, що складається зі стадій створення, освоєння, використання, модифікації, повторного використання та ліквідації, які безперервно змінюють одна одну.

Наукове обґрунтування життєвого циклу будь-якого процесу має велике значення щодо вибору найефективніших шляхів його реалізації. Такий підхід становить сутність інвестиційного циклу. Найважливішою його рисою є тісний зв'язок з науково-технічним прогресом. Створювані внаслідок реалізації інвестиційного процесу основні фонди є носіями нової техніки і технології. На стадії науково-проектної підготовки потрібен комплексний підхід, який забезпечить поєднання мети науково-технічного прогресу з інвестиційними цілями та суміщення в часі періоду створення основних фондів з розробкою нової техніки та технології. У плановому порядку цього досягти важко; мають працювати автоматичні регулятори-власність, інтерес, прибуток, податок та ін.

2.3 Перспективні напрямки інвестиційної стратегії

2.3.1 Основні напрямки інвестиційної стратегії

Основними перспективними напрямками інвестиційної стратегії з погляду максимальної ефективності є такі:

· поліпшення відтворюваної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

· удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в них питомої ваги устаткування й відповідно скорочення будівельно-монтажних робіт;

· зміна галузевої структури капітальних вкладень з погляду істотного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, що виробляють продукти харчування та предмети особливого споживання (сільського господарства, переробних галузей, легкої та харчової промисловості);

· пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямів науково-технічного прогресу, які сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва та підвищенню якості продукції;

· збільшення обсягів капітальних вкладень в реалізацію житлової та інших соціальних програм (охорона здоров'я, освіти, тощо);

· збалансованість інвестиційного процесу.

Для того щоб ці прогресивні напрями інвестиційної стратегії та важливі складові її ефективності було реалізовано, потрібно всіма можливими способами нарощувати й підтримувати інтелектуальний потенціал інвестиційної діяльності, стимулювати підвищення його творчої віддачі, реконструювати старий господарський механізм і створити новий, який зробив би процес упровадження науково-технічного прогресу життєво необхідним і тому вигідним.

Важливу роль у скороченні тривалості інвестиційного циклу та підвищенні його ефективності відіграє інфраструктурна ланка. Треба зміцнити ремонтно-експлуатаційну базу підприємств, систему виробничо-технологічної комплектації, складське господарство та інші виробничі служби. Високі вимоги висуваються до кадрового потенціалу, тому слід розширити підготовку працівників через професійно-технічні училища, налагодити їх планову перепідготовку за новими спеціальностями, пов'язаними з новою технікою та технологією. Значну увагу треба приділити розвитку соціально-побутової інфраструктури-будівництва житла, дитячих дошкільних закладів, клубів, санаторіїв-профілакторіїв. Усе це створить необхідні умови для стабілізації трудових колективів, підвищення ефективності їх праці.

Інвестиційна діяльність збільшує основні фонди й виробничі потужності з урахуванням найновіших досягнень у галузі техніки й технології або підтримує їх у працездатному стані. Стратегічні й тактичні цілі підприємства взаємопов'язуються завдяки гармонійному розподілу функцій і завдань на стадії довгострокового прогнозу, розрахованого на 10-15 років, середньострокового плану, що складається на 3-8 років, і короткострокових планів, які розроблюються на 1-3 роки з глибоким конкретним опрацюванням усіх аспектів виробничої та інвестиційної діяльності.

Вихідними компонентами інвестиційного планування є пошук і формування варіантів капіталовкладень, визначення відносних і абсолютних розмірів їх прибутковості., встановлення можливостей фінансування за рахунок різних джерел, оцінювання надійності реалізації та можливості успіху того чи іншого варіанта інвестування. До вирішення таких складних і нехарактерних для управлінського персоналу проблем доцільно залучати науково-консультаційні фірми або тимчасово наймати групи вчених-спеціалістів у цій галузі наукових і практичних знань.

Основною метою підприємства в умовах ринкової економіки, як це випливає зі світового досвіду, є прибутковість. Подальша мета- збільшити обсяги виробництва й реалізації, створити й підтримувати добру репутацію підприємства у споживачів, високу продуктивність праці, поліпшити якість та споживчі властивості вироблюваної продукції, створити нові сучасні зразки виробів, досягти високих кількісно-кваліфікованих показників, високого професійного рівня виробничого персоналу, домогтися його сумлінного ставлення до роботи, а також високої суспільної репутації. Деякі з цих показників важко оцінити кількісно, проте вони істотно впливають на розробку інвестиційної політики підприємства і дають змогу на будь-якому проміжку часу приймати правильні й обґрунтовані рішення щодо капіталовкладень.

2.3.2 Планування та контроль капіталовкладень

До основних складових процесу планування та контролю капіталовкладень належать:

· пошук і дослідження об'єкта капітальних вкладень;

· розробка кількісних показників і якісних характеристик різних варіантів інвестування;

· порівняння варіантів і вибір найкращого;

· розробка проекту плану капіталовкладень з урахуванням специфіки обраного об'єкта й реальних можливостей фінансування капітальних вкладень;

· розгляд пропозицій і прийняття рішення про капіталовкладення, складання плану його реалізації;

· організаційно-економічний контроль процесу інвестування на всіх його стадіях.

Інвестиційний процес має найвищу ефективність за умови досягнення стану гармонії як при прийнятті рішення, так і при його втіленні. Проаналізувавши випадки невдалих капіталовкладень, можна сформулювати такі їх причини. Перша-незбалансованість частин, компонентів, факторів і функцій, що стосуються інвестиційної ідеї, процесу планування та реалізації плану. Друга важлива причина-розбіжність планів підприємства і капіталовкладень. У цьому разі ймовірність невдачі тим вища, чим менше гармонії між інвестиційним проектом і стратегією розвитку підприємства. Третя причина пов'язана з непередбачуваністю й мінливістю економічної ситуації. І нарешті, найпомітніша причина невдалого й неефективного інвестування полягає в незбалансованості інвестиційних потужностей, причому в різних вимірах і проявах, що охоплюють проектно-кошторисну документацію, будівельні конструкції та матеріали, машини, механізми, устаткування тощо.

Пошук нових ідей щодо капіталовкладень-прерогатива не тільки керівництва підприємства чи дослідного підрозділу. У цьому мають бути зацікавлені всі працівники. Це досягається природним шляхом у разі впровадження інших форм власності, які не відокремлюють працівника від засобів виробництва та отриманих прибутків.

Нова ідея щодо капіталовкладення на стадії її зародження формулюється значною мірою абстрактно. У загальних рисах, спираючись на попередній досвід і наукові знання, робиться певний висновок, наприклад такий: ідея плідна, принесе успіх і може бути рекомендована для реалізації. Після цього слід перевірити подібні характеристики на мову суворих кількісних характеристик. Оскільки інвестиції зачіпають довгострокові інтереси й реалізуються протягом тривалого часу, існує потреба надійного довгострокового планування та прогнозування.

З метою порівняння різних варіантів капіталовкладень і вибору найкращого треба оцінити рентабельність кожного з них. Рентабельність залежить від багатьох компонентів, найважливішими з яких є поточні прибутки, поточні витрати, витрати на придбання (основні капіталовкладення) і залишкова вартість. Слід ураховувати також інвестиційний період і розрахунковий розмір ренти. Розрахувавши ці компоненти, можна одержати вихідну інформацію для оцінювання рентабельності варіанта капіталовкладення.

Дуже важливо під час розрахунку наведених компонентів ураховувати вірогідність прогнозів щодо капіталовкладення. При цьому бажано спиратися на найімовірніші прогнози. Досягти такого рівня у прогнозуванні дуже важко, але необхідно, бо процес інвестування завжди пов'язаний з великими витратами, а тому їх марнотратство може означати для підприємства крах усієї діяльності.

Поточні прибутки, які підприємство одержує через інвестиції, є постійними. Розрахунок і оцінювання їх у динаміці змикаються з проблемою прогнозування обсягів реалізації вироблюваної продукції на ринку. Визначення поточних прибутків і вплив на їх збільшення потребують постійного вивчення ринку і попиту споживачів. Від цього залежать ефективність інвестиційного процесу і ступінь ризику, пов'язаного з досить тривалим інвестуванням капіталовкладень.

Поточні витрати здійснюються тривалий час залежно від капіталовкладень і відображають розмір компенсації за споживання у процесі виробництва різних видів ресурсів-матеріальних, трудових, енергетичних тощо. Розраховуючи ці ресурси, так само як і поточні прибутки, треба враховувати фактор часу, оскільки капіталовкладення мають тривалу комплексну дію на процес виробництва й неоднаковою мірою охоплюють окремі види виробничих ресурсів. Можливі різні варіанти, які слід ураховувати протягом усього періоду інвестування, тобто вводити у розрахунки функцію часу.

Витрати на придбання (основні капіталовкладення)-це великі одночасні витрати, які робляться на початку інвестиційного циклу і є передумовою всіх подальших витрат і прибутків. Це найважливіша стаття витрат у структурі інвестицій. Обчислити її легко, потрібно лише враховувати можливість появи додаткових витрат на придбання. Про це іноді забувають господарські керівники, здійснюючи поступове технічне переоснащення підприємств і модернізуючи устаткування.

В інвестиційних розрахунках важливо враховувати залишкову вартість капіталовкладень, тобто ту, що залишається наприкінці інвестиційного періоду. У поширеній нині практиці її не беруть до уваги; основні фонди, як правило, експлуатують до повного фізичного зношення, а моральні втрати не враховують. При цьому спостерігається відставання від сучасного рівня науково-технічного прогресу.

Інвестиційний період, або термін капіталовкладень, є дуже важливим компонентом у довгостроковому й поточному плануванні. Оскільки він впливає на виробничий процес у широкому розумінні, то для порівняння різних варіантів капіталовкладень, вивчення питань про їх рентабельність слід обов'язково мати уявлення про його тривалість. Інвестиційний період є невід'ємною частиною будь-якого капіталовкладення й використовується для складання інвестиційного плану.

В інвестиційному плануванні винятково велике значення має розрахунок ренти. Сьогоднішня вартість грошей перевищує майбутню. Тому завдання правильного розподілу витрат і прибутків у часі дуже важливе в інвестиційному плануванні. В економічній теорії розрахунковий розмір ренти розглядається з двох поглядів: як фактор витрат і прибутку. Це означає, з одного боку, що рента-це витрати, необхідні для перетворення капіталу на капіталовкладення, а з іншого боку, що розрахунковий розмір ренти-це прибуток (у відсотках), який передбачається від цього капіталовкладення або ж вміщення капіталу в альтернативні варіанти капіталовкладень.

Розмір ренти не може бути менший від норми прибутку, встановленої для інвестування капіталу. При визначенні рентабельності різних варіантів капіталовкладень у межах одного підприємства розрахунковий розмір ренти є цільовим прибутком, вираженим у процентах, тобто нормою прибутку (нормою ренти), що передбачається для інвестиції.

В інвестиційному плануванні важливо враховувати ймовірність досягнення бажаного ефекту й надійність реалізації окремого варіанта капіталовкладень. Із цим пов'язане прагнення керівництва й працівників підприємства уникнути невиправданого ризику та надійно реалізувати свої інвестиції.

2.4 Інвестиційний проект

2.4.1 Склад і характеристика інвестиційного проекту

Інвестиційний проект - це викладення цілей та особливостей конкретного інвестування й обґрунтування його доцільності. Без нього неможливо здійснювати інвестиції. Опрацювання інвестиційного проекту залежить від інвестора та чинних законів держави.

Далі під інвестиційним проектом розуміється письмовий документ, де викладено мету, методи реалізації, описи об'єкта інвестування, фінансову доцільність інвестицій. Такий проект потрібний як для власних цілей інвестора, так і для ознайомлення з намірами інвестора всіх можливих зацікавлених сторін: партнерів, банків, майбутніх споживачів.

Інвестиційний проект має типовий зміст, що поділяється на розділи.

2.4.2 Опис інвестиційного проекту

Короткий зміст

Це стислий (до 4 сторінок) конкретний виклад суті проекту (мета, обсяг інвестиційних витрат, технологія виробництва, доходи, окупність, ефективність, характер продукції, реальність збуту).

Продукція:

· опис товарів (чи послуг), що мають вироблятися; їх відмінність від типової продукції, що є на ринку;

· характеристика якості продукції, обґрунтування конкурентоспроможності;

· гарантійне обслуговування продукції;

· умови (патент, авторські права) технічної захищеності продукції.

Ринок та організація збуту продукції:

· обґрунтування прогнозованої ціни продукції чи послуги;

· обсяги можливої реалізації продукції;

· споживачі продукції (юридичні та фізичні особи);

· порівняння з продукцією конкурентів на ринку;

· аналіз конкурентного середовища (фірми-виробники, якість продукції, ціни, потенційний обсяг ринку);

· стратегія маркетингової діяльності (організація реклами, витрати на рекламу, ціноутворення, можливості стимулювання продажу, формування іміджу продукції та фірми в цілому).

Виробничий план (обсяг і структура виробництва товарів і послуг):

· номенклатура продукції та послуг;

· обсяг продажу;

· календарний графік обсягу виробництва (за квартали) на наступні два-три роки, що розроблюються щомісяця або в тижневому режимі (додаток № 7) ;

· забезпеченість виробництва матеріально-технічними ресурсами;

· система контролю якості продукції;

· місця та умови зберігання матеріально-технічних ресурсів;

· умови зберігання готової продукції;

· вплив на зовнішнє середовище й витрати на дотримання вимог цього, засоби утилізації відходів.

Персонал та соціально-трудові питання:

· організаційна схема управління підприємством, перелік усіх підрозділів та характер взаємодії;

· керівники, їхня службова характеристика та об'єктивні дані про них;

· штатний розпис, посадові обов'язки, вимоги до кваліфікації та спеціальності працівника, розподіл відповідальності;

· посадовий оклад або прогнозований рівень заробітної плати персоналу (Додаток № 8);

· потреба в навчанні персоналу, періодичність і обсяги витрат на підвищення кваліфікації працівників;

· умови стимулювання праці, особливо керівних працівників усіх рівнів.

Організаційний план (опис питань, пов'язаних з реалізацією інвестицій):

· обсяги та структура інвестиційних витрат (Додаток № 9);

· кошторис витрат;

· технічна база підприємства, приміщення, технологія виробництва;

· джерела фінансування;

· обсяг і структура основних фондів (Додаток № 10);

· юридична форма підприємств, форма власності на основні фонди.

Фінансовий план:

· витрати на виробництво товарів і послуг (Додаток № 11);

· очікувані у прогнозованому періоді обсяги реалізації продукції та послуг (Додаток № 12);

· обсяги надходжень і витрат підприємства (Додаток № 13);

· зведений баланс активів і пасивів підприємства;

· обсяги та напрями використання прибутку (Додаток № 14);

· порядок фінансування та обсяги позик, потрібних для реалізації проекту;

· терміни та графік повернення позик;

· пропозиції щодо умов можливої угоди на одержання потрібної позики та порядок розрахунків за фінансовими зобов'язаннями.

Оцінювання ризику та заходи для страхування:

· опис проблем, що можуть виникнути під час реалізації проекту та вплинути на його очікувану прибутковість;

· аналіз залежності результатів інвестування від окремих факторів, урахованих у розрахунку ефективності проекту;

· план можливих дій з нейтралізації негативних факторів або своєчасного страхування від наслідків негативних дій;

· оцінювання ефективності інвестицій в умовах можливого найнесприятливішого розвитку подій, розподіл ймовірностей успішного здійснення інвестиційних намірів інвесторів;

Управління реалізацією інвестиційного проекту:

· календарний план виконання робіт (початок, завершення, загальний час до завершення етапу, послідовність етапів);

· організація моніторингу за відхиленням від плану робіт;

· плани та організація подолання можливих відхилень від планових орієнтирів;

· критерії прийняття рішення про вихід з проекту та мінімізації збитків.

Економічна ефективність:

· розрахунок загальної прибутковості проекту, чистої зведеної вартості, рентабельності, терміну окупності інвестицій, співвідношення доходів і витрат.

Якість і обґрунтованість інвестиційного проекту не тільки визначають об'єкт інвестування, а й свідчать про кваліфікацію та обізнаність розробника проекту, рівень управління та планування роботи підприємства. Розробляється такий проект методом аналізу та прогнозування роботи підприємства.

2.5 Структура інвестиційного бізнес-плану

2.5.1 Послідовність розробки бізнес-плану

Найважливішим серед документів, потрібних для злагодженої роботи, є бізнес-план. Складати його можуть як окремі підприємці чи управлінський персонал фірми або групи фірм, які планують здійснювати інвестиційну діяльність, а також спеціалізовані консультаційні фірми.

Якщо бізнес-план підприємство розробляє самостійно, його підготовка може охоплювати кілька етапів.

На першому етапі видається наказ по підприємству чи приймається рішення зборів засновників, які визначають загальні напрями майбутніх інвестиційних програм, склад робочої групи і конкурентних виконавців, календарні строки підготовки бізнес-плану, осіб, які здійснюють загальне й методичне керування роботою. Загальне керівництво розробкою перспективного плану інвестиційної діяльності здійснює керівник підприємства, методологічне-його заступник з економічних питань або консультант. До складу робочої групи входять провідні спеціалісти таких служб і відділів: планово-економічного, маркетингу, юридичного, фінансового, бухгалтерії, головного технолога, праці та заробітної плати, відділу кадрів та ін.

До основних функцій робочої групи належать такі:

· визначення напрямів і загального обсягу робіт під час складання бізнес-плану;

· визначення функцій конкретних виконавців розподіл робіт між ними;

· підготовка документів, таблиць, схем, графіків, за якими конкретні виконавці повинні готувати й подавати інформацію;

· погодження питань про координацію дій між окремими виконавцями;

· визначення календарного плану із встановленням термінів виконання робіт і подання готових результатів.

На другому етапі кожний відділ і працівник робочої групи визначають обсяги роботи, збирають потрібну інформацію, виконують необхідні розрахунки, оформлюють табличний матеріал і текстову частину до нього.

2.5.2 Джерела інформації для складання бізнес-плану

Розробка бізнес-плану пов' язана з використанням великої кількості інформації. Повнота і якість її істотно впливають на можливість досягнення мети, поставленої під час складання бізнес-плану. Тому важливо знати, які дані потрібні для складання бізнес-плану і де їх можна знайти (Додаток № 15).

Певна частина інформації міститься в опублікованих наукових джерелах. Для її пошуку використовують енциклопедичні словники, статистичні збірники, реферативні журнали, моніторинги. Використання інформації під час розробки бізнес-плану дає змогу підвищити рівень обґрунтованості тих його розділів, які стосуються оцінювання ринку, маркетингової діяльності та конкурентів.

Третій етап розробки бізнес-плану передбачає узагальнення в цілому по підприємству матеріалів, одержаних від різних служб і виконавців, уточнення й установлення зв'язку між ними, оформлення остаточного варіанта, підписання й затвердження бізнес-плану.

Заключний етап-презентація бізнес-плану, тобто доведення основних його положень до зацікавлених осіб.

Якщо бізнес-план розроблює стороння консультаційна фірма, етапність як за формою, так і за змістом дещо різниться від тієї, яка існує в разі його складання на підприємстві. Підприємство насамперед повинно укласти угоду з консультаційною фірмою, де слід визначити завдання, умови й термін виконання роботи зі створення бізнес-плану.

У процесі виконання робіт підприємство передає виконавцю необхідні матеріали, документацію, розрахунки, а також забезпечує необхідні умови праці для спеціалістів.

Після завершення робіт засновник оцінює їх якість, вносить додаткові корективи до попередньо поставленого завдання, приймає й оплачує виконані роботи. Розроблений сторонньою організацією бізнес-план підписує керівник консультаційної фірми і затверджує керівник підприємства-замовника.

2.5.3 Оцінювання ефективності інвестиційного проекту

У процесі складання інвестиційного бізнес-плану важливо правильно й дохідливо викласти його мету, суть інвестиційного проекту і форми його реалізації, а також кінцеві результати від здійснення інвестицій. Цей розділ бізнес-плану, який можна назвати «Характеристика об'єкту інвестування», складається, як правило, після визначення всіх інших напрямів діяльності. Він є узагальнюючою частиною документа, де у стислій формі викладаються всі основні ідеї майбутнього проекту. Інвестор на основі цього розділу може зробити висновок, чи відповідає проект його інвестиційній стратегії та наявним ресурсам, чи влаштовує він інвестора щодо строків реалізації, строків і повноти повернення капіталу.

Насамперед необхідно викласти мету складання бізнес-плану: з метою пошуку партнера для здійснення спільної діяльності, з проханням надання кредиту на умовах повернення, повного або часткового фінансування на засадах неповернення, подання заявки на приватизацію чи викуп державного майна тощо.

Далі потрібно розкрити суть проекту, тобто загальну концепцію бізнесу, його репутацію в минулому та напрями розвитку на майбутнє, а також охарактеризувати продукцію, зазначити основні ринки збуту, розмір доходів і витрат, прибуток, рентабельність, ступінь ризику, які змогли б переконати інвестора в тому, що цей бізнес вигідний і перспективний.

Необхідно також викласти основні потреби в інвестиційних ресурсах і терміни їх освоєння, загальну вартість інвестиційного проекту, а також визначити можливу частку зовнішнього інвестора й період здійснення інвестицій, намітити терміни введення об'єкта в експлуатацію, визначити строки окупності й повернення капіталу інвестору. При цьому слід пам'ятати, що для інвестора інтерес становлять насамперед кінцеві фінансові результати, такі як сума грошового потоку, валовий і чистий прибутки.

Розрахунок показників для визначення ефективності інвестицій.

Важливо розрахувати показники, які використовують у міжнародній практиці для визначення ефективності інвестицій, а саме:

· суму чистого приведеного доходу, що визначається за формулою

ЧПД=ГП-I,

де ГП-сума грошового потоку, приведена до теперішньої вартості з використанням методу дисконтування; I-сума інвестиційних коштів, що спрямовуються на фінансування інвестиційного проекту;

· індекс дохідності інвестиційного проекту

Ід = ГП/І;

· період окупності

По = І/ГПп

де ГПп - сума грошового потоку, приведена до теперішньої вартості, в окремому періоді. Для короткострокових інвестицій за такий період беруть календарний місяць, а для довгострокових - один рік.

Оцінювання галузі, в яку здійснюються інвестиції.

У цьому розділі інвестиційного бізнес-плану необхідно стисло викласти вплив зовнішнього середовища на перспективність та ефективність розвитку майбутнього інвестиційного проекту. У цьому розділі бізнес-плану розглядається відповідність галузевої спрямованості інвестиційного проекту тим завданням структурної перебудови економіки, які намічаються в Україні. Визначаться рівень розвитку ринкових відносин у галузі: нові продукти, досягнення НТФ, новостворені ринки й покупці, нові потреби у продукті, можливості виходу на зовнішній ринок та інші економічні й соціально-політичні тенденції та фактори, здатні так чи інакше впливати на реалізацію проекту.

Характеристика продукції, робіт, послуг.

Потенційний інвестор значною мірою зацікавлений у тому, яку продукцію випускатиме об'єкт інвестування. Тому в бізнес-плані мають бути детально описані відмітні особливості нового продукту, його привабливість для покупців, переваги порівняно з аналогічною продукцією, яка вже є на ринку.

У цьому розділі наводяться загальна технологічна оцінка продукції (робіт, послуг), її функціональні характеристики (у разі потреби вони підтверджуються кресленнями, фотографіями), аналіз конкурентоспроможності й життєвого циклу, ступінь і форми правової захищеності.

2.5.4 Методи аналізу ринку і конкурентного середовища

Аналіз ринку є одним з найскладніших розділів бізнес-плану, мета якого - переконати інвестора в доцільності випуску того чи іншого продукту, його необхідності й конкурентоспроможності. Аналіз охоплює не тільки сучасний стан ринку, а й прогнозує його розвиток на близьку та далеку перспективу.

Аналізують ринок на основі глибоких маркетингових досліджень, результати яких прямо впливають на планування обсягів випуску продукції, рівень цін, розміри прибутку. З огляду на ці показники визначають розміри і параметри інвестиційного проекту, а отже, й обсяги потрібних інвестицій. Як бачимо, суть планування інвестицій, зрештою, зводиться до того, чи буде майбутня продукція конкурентоспроможною, чи знайде вона свого покупця на ринку.

Розробка такого розділу бізнес-плану починають з вивчення попиту й пропозицій на продукцію в межах певного регіонального ринку та поза його межами. Уваги слід звернути насамперед на структуру покупців і замовників. Потенційні замовники групуються за однорідними групами й сегментами ринку. Можливими критеріями сегментації ринку для приватних осіб можуть бути вік, стать, національність, освіта, стиль життя, професія, рівень доходів, життєвий цикл сім'ї, а для підприємств і організацій - місцеперебування, сфера діяльності, структура, обсяг виробництва й реалізація. При цьому слід розглянути специфічні особливості регіону.

На наступному етапі особливу увагу слід приділити видам продукції (послуг), які вже є на внутрішньому ринку, оскільки це створює конкуренцію; реально оцінити переваги та недоліки конкурентних товарів (послуг); зазначити фірми , які випускають такі товари (надають такі послуги ); визначити переваги нової продукції щодо конкурентоспроможності; порівняти конкурентні товари за такими показниками, як якість, дизайн, обслуговування, гарантійні зобов'язання, ціна тощо.

Вивчення товарів щодо конкуренції повинно дати фірмі відповіді на такі питання:

· яка частина ринку контролюється основними конкурентними фірмами;

· яка організаційна структура характерна для конкурентів і наскільки фірма , що виконує аналіз, вигідно відрізняється від них;

· наскільки стабільними є позиції конкурентів;

· як швидко фірма, яка здійснює аналіз, може переорієнтуватися на інші ринки;