Методи державного регулювання грошового обороту

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

«КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

КРИВОРІЗЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра банківської справи

РЕФЕРАТ

З дисципліни «Гроші і кредит»

На тему: Методи державного регулювання грошового обороту

Кривий Ріг

2010 рік

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Сутність та поняття грошового обороту

РОЗДІЛ 2. Методи державного регулювання грошового обороту

Структурна політика

Політика конкуренції

Соціальна політика

Кон'юнктурна політика

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність проблеми. В умовах світової фінансової кризи особливо гостро виявились проблеми в грошовій системі України, пов'язані з нестабільністю монетарної сфери. Різке падіння курсу української гривні, неповернення депозитів та загроза банкрутства багатьох комерційних банків примусили підвищити обсяги державного регулювання грошового обороту, що обумовлює актуальність проблем. Пошук нових методів та інструментів державного регулювання грошового обороту, спроможних його стабілізувати та прискорити, набуває першочергового значення в структурі державної економічної політики. Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Грошовий оборот та проблеми забезпечення його стабільності та швидкості є традиційним об'єктом досліджень. Питання формування ефективного грошового обігу постійно досліджують А. Грищенко, В. Лагутін, М. Савлук. Проте наростання кризових явищ в українській економіці та її монетарній сфері породжують нові проблеми, на які має бути знайдена відповідь економічною наукою.

Мета роботи. В роботі поставлено завдання дослідити проблему підвищення ефективності державного регулювання грошового обороту через вдосконалення, насамперед, кон'юнктурної політики.

Грошовий оборот тісно пов'язані з усіма сферами економічного та соціального життя суспільства. Розбалансованість грошового обороту також гостро відчувається в соціальній сфері. Економічні та монетарні кризи тісно пов'язані і можуть розвиватися як синхронно, так і з деяким лагом запізнення. Ефективне державне регулювання грошового обороту можливе лише в контексті забезпечення макроекономічної стабільності та стабільності грошей. Ступінь і масштаби державного регулювання грошового обороту впливають на рівень розвитку економік та товарно-грошових відносин. Тому ефективне регулювання грошового обороту безпосередньо пов'язане з забезпеченням виконання грішми належних їм функцій.

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ ТА ПОНЯТТЯ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ

В умовах товарно-грошових відносин в процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, задоволення різного роду зобов'язань у грошовій формі, а також при розподілі та перерозподілі грошових коштів виникають розрахунки і платежі. І тому у багатьох виданнях сукупність усіх грошових платежів у народному господарстві трактується як грошовий оборот. Таке визначення має той істотний недолік, що фіксує лише кількісний бік грошового обороту, його результативний аспект. Сутність же його як руху грошей у процесі відтворення залишається поза увагою. Цей недолік спричиняє формальний підхід і до визначення поняття грошового обігу, який трактується лише як готівкова сфера грошового обороту.

Процес суспільного відтворення відбувається безперервно, тому безперервним є і рух грошей, що його обслуговує. Взятий сам по собі цей процес безперервного руху грошей між суб'єктами економічних відносин у суспільному відтворенні являє собою грошовий оборот.

Грошовий оборот -- явище макроекономічного порядку. Він обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Тому нерідко його називають сукупним грошовим оборотом.

Грошовий оборот обслуговує всі види та напрями діяльності підприємства, в зв'язку з чим виділяють його основні види:

· грошовий оборот з операційної діяльності;

· грошовий оборот з інвестиційної діяльності;

· грошовий оборот з фінансової діяльності.

В процесі грошового обороту підприємства гроші виступають у всіх властивих їм функціях:

· міри вартості

· засобу обігу

· засобу платежу

· засобу накопичення.

Грошовий оборот як макроекономічне явище слід відрізняти від обороту грошей у межах кругообігу окремого індивідуального капіталу, тобто на мікрорівні. В останньому випадку гроші є однією з функціональних форм капіталу, його складовою та елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. У цьому випадку гроші являють собою капітал, вони вимагають для себе відповідної норми прибутку (доходу) подібно до інших форм капіталу. Чим більшою масою грошей володіє даний індивідуальний власник, тим він багатший, тим більші його можливості «заробити» прибуток чи дохід.

Зовсім іншу роль відіграють гроші в сукупному грошовому обороті. Тут вони функціонують виключно як гроші і не є функціональною формою капіталу. Тому їх масу в обороті не можна вважати частиною багатства країни, тобто її зростання не збільшує сукупного капіталу суспільства подібно до капіталу окремого індивіда. Якби грошова маса, що перебуває в обороті, раптово збільшилася вдвічі, то загальний обсяг багатства країни не тільки не збільшився, а міг би навіть зменшитися у зв'язку зі зростанням витрат на виготовлення додаткових грошей та з провокуванням інфляції їх випуском в оборот.

Суб'єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні валового національного продукту. Економічною основою грошового обороту є процес суспільного відтворення. Суб'єкти цього процесу постійно одержують грошові доходи від реалізації належних їм ресурсів чи виготовлених ними продуктів, що спричинює відповідні грошові потоки. Водночас потоки руху грошей є не тільки результатом відтворювального процесу, а й важливою передумовою його успішного здійснення. Надмірні затримки в русі грошей неминуче викликають гальмування товарних потоків, погіршення кон'юнктури ринків, посилення стагнації виробництва.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ

Сучасна економічна думка, незалежно від її конкретного теоретичного спрямування, визнає відповідальність держави за стан розвитку економіки країни, а отже і її право впливати на економічне життя суспільства. Відмінності в поглядах окремих теоретиків стосуються лише ступеня та методів реалізації такого впливу. Одні з них, назвемо їх умовно кейнсіанцями, вважають, що такий вплив повинен бути прямим, безпосередньо спрямованим на окремого економічного суб'єкта, індивідуалізовано стимулювати відповідну його поведінку. Інші - назвемо їх умовно монетаристами, вважають, що економічні суб'єкти по природі своїй "запрограмовані" на високоефективну діяльність у ринковому середовищі, спроможні самостійно забезпечити найбільш доцільну поведінку з позицій окремого індивіда та суспільства в цілому. Тому державі немає потреби безпосередньо втручатися в поведінку окремих економічних суб'єктів, а свій вплив на економіку вона повинна звести до гарантування їм сприятливих умов діяльності, тобто опосередковано.

Однією з таких гарантій вважається законодавче забезпечення кожному економічному суб'єкту таких прав і свобод:

· свободу підприємництва, у тому числі вільний перелив капіталу;

· захист приватної власності, у тому числі захист прав кредитора та грошових заощаджень;

· свободу торгівлі, у тому числі захист від монополізації цін та ринків;

· свободу при укладанні договорів та захист прав учасників договірного процесу;

· свободу споживання та захист прав споживача від недобросовісного продавця;

· вільний вибір професії і місця роботи.

Необхідність забезпечення державою зазначених прав і свобод кожному економічному суб'єкту визнається і монетаристами, і кейнсіанцями як загальні передумови успішного функціонування ринкової економіки. Проте монетаристи вважають, що за наявності цих передумов "невидима рука ринку" сама відрегулює доцільну поведінку економічних суб'єктів, а кейнсіанці вважають, що це може зробити лише "рука держави". Найбільш вагомим аргументом кейнсіанців проти монетаристів у цій дискусії є посилання на незбіг економічних і соціальних наслідків діяльності окремих суб'єктів ринкової економіки - в гонитві за високою ефективністю (прибутковістю) вони упускають з поля зору соціальні аспекти. Усунути цю суперечність цілей може, нібито, лише держава. Дискусії навколо цієї

проблеми привели до істотного зближення позицій кейнсіанців і монетаристів щодо впливу держави на економіку країни.

Сьогодні всі визнають, що для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Зблизились позиції і щодо цілей цієї політики. Ними визнаються:

ѕ забезпечення певного рівня економічного зростання;

ѕ забезпечення максимальної зайнятості;

ѕ контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;

ѕ урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає широкий спектр заходів, які впливатимуть на економічне життя суспільства. Умовна їх можна розділити на чотири групи:

ѕ структурна політика;

ѕ політика конкуренції;

ѕ соціальна політика;

ѕ кон'юнктурна політика.

Перші три групи заходів передбачають вирішення відносно вузьких, локальних завдань.

Структурна політика передбачає надання субсидій чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторіальна політика)

Політика конкуренції передбачає заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, установлення особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена - в енергетиці, сільському господарстві тощо.

Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу доходів.

Особливе місце в економічній політиці займають заходи, що належать до кон'юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.

Через регулювання окремих грошових потоків, маси грошей, рівня процента, швидкості обігу грошей держава має можливість впливати не тільки на зміну попиту, а й на зміну пропозиції на товарних ринках. Наприклад, при збільшенні пропозиції грошей знижується рівень процента, що стимулює зростання інвестицій і розширення виробництва. А переорієнтація коштів завдяки зниженню рівня оподаткування з потоків чистих податків і державних закупівель у потоки інвестицій скорочує шлях надходження їх у сферу реальної економіки і теж сприяє розширенню виробництва. Подібними регулятивними заходами в грошовому обороті держава має можливість активно впливати на всі процеси в економіці - на виробництво, розподіл, обмін і споживання, що робить кон'юнктурну політику універсальним, глобальним способом досягнення цілей загальноекономічної політики.

За способом та характером впливу на поведінку економічних суб'єктів усі заходи кон'юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на три групи:

· заходи фіскальної політики;

· заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;

· заходи прямого впливу.

Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування державного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон'юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію.

Заходи фіскальної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях фінансових коштів у економічних суб'єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на поведінку економічних суб'єктів низький, що вимагає досить обережного, добре виваженого їх застосування.

Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценти) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.

Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:

a. експансійна;

b. рестрикційна.

При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко "дешевіють". Наслідком такої політики неминуче стає інфляція, темпи якої швидко зростають, у зв'язку з чим її ще називають політикою інфляції. Такий результат експансійної політики має негативний вплив на економіку, і тому уряди за нормальних обставин намагаються уникати такої грошово-кредитної політики. Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільного, контрольованого зростання грошової маси і м'якого зниження процента, завдяки чому інфляція підтримується на заданому рівні, стає контрольованою і перетворюється у дійовий стимулятор економічного зростання, збільшення зайнятості. Цю політику, на відміну від політики інфляції, називають політикою дезінфляції.

При політиці грошово-кредитної рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко "дорожчають", сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і різке падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди стараються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м'яко гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва. Така політика дістала назву політики рефляції.

Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізненням. До таких заходів можна віднести обмеження (заморожування) цін і доходів з метою гальмування високої інфляції; раціонування споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нормами тощо. Заходи прямого втручання суперечать закономірностям ринкового господарювання і тому застосовуються не часто, як виняток. Наприклад, в умовах перехідної економіки України держава тривалий час обмежувала ціни на житлово-комунальні послуги, плату за газ та електроенергію тощо.

Головним завданням кон'юнктурної політики є згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон'юнктури на рівні, що забезпечував би досягнення визначених цілей економічної політики. Таке регулювання ринкової кон'юнктури може забезпечуватися заходами як грошово-кредитної політики, так і фіскальної, або ж заходами обох політик одночасно.

Пожвавлення ринкової кон'юнктури може бути досягнуто як заходами монетарної політики - зниженням процентної ставки та збільшенням пропозиції грошей, так і заходами фіскальної політики - зростанням бюджетних витрат та скороченням рівня оподаткування. Стримування ринкової кон'юнктури теж може бути досягнуто заходами монетарної політики - підвищенням рівня процента і зменшенням пропозиції грошей (грошової маси) та заходами фіскальної політики - зростанням рівня оподаткування і скороченням бюджетного фінансування.

Крім спільності цілей впливу на ринкову кон'юнктуру, заходи монетарної і фіскальної політики пов'язані між собою механізмами дії. Так, зростання бюджетних витрат за стабільності оподаткування викличе зростання попиту на грошовому ринку і підвищення ставки процента, яка є важливим інструментом монетарної політики. І навпаки, зниження облікової ставки у складі монетарної політики призведе до зростання курсової вартості облігацій державних позик, збільшення попиту на них, що розширить можливості уряду щодо випуску і розміщення нових позик та зростання на цій основі бюджетних витрат.

Викладене вище дає підстави розглядати заходи монетарної та фіскальної політики не як альтернативні, а в нерозривній єдності, і враховувати на практиці не тільки їх прямі регулятивні наслідки, а й результати можливих

змін у дії інструментів у паралельній сфері регулювання грошового обороту. Так, при плануванні значних бюджетних витрат на дефіцитній основі в 1997-1998 pp. в Україні плекались надії на збільшення попиту й активізацію ринкової кон'юнктури, що повинно було позитивно вплинути на економічне зростання. Проте ці надії не виправдалися, оскільки зростання процентних ставок за ОВДП призвело до відволікання банківських резервів у запаси державних паперів, до зростання позичкового процента, скорочення банківського кредитування, падіння рівня грошово-кредитної мультиплікації. Врешті-решт пропозиція грошей виявилася недостатньою, щоб задовольнити всі потреби в платіжних засобах і погасити наявні боргові зобов'язання.

Дискусії щодо переваг монетарної та фіскальної політики. Фіскальні та монетарні заходи як складові кон'юнктурної політики мають свої переваги та недоліки. Протиставлення їх у свій час стало причиною розходження між кейнсіанцями та монетаристами щодо методів державного регулювання.

Дж. М. Кейнс і його послідовники, абсолютизуючи роль держави в регулюванні економіки, віддавали перевагу заходам фіскальної політики. Вони сформулювали такі переваги їх перед заходами монетарної політики:

· вони чинять більш відчутний вплив на активність економічних суб'єктів;

· реакція ринкової кон'юнктури на заходи фіскальної політики більш передбачувана, ніж на заходи монетарної політики;

· вплив фіскальних заходів на ринкову кон'юнктуру виявляється швидше, ніж вплив монетарних заходів.

Ці переваги кейнсіанці пояснювали тим, що державні рішення про їх здійснення можна прийняти більш оперативно, їх дію спрямувати більш цільове і адресне, реалізацію їх здійснити швидше ніж заходи монетарної політики.

Монетаристи на чолі з М. Фрідманом, абсолютизуючи здатність ринкової економіки до саморегулювання, легко довели, що сформульовані кейнсіанцями переваги фіскальної політики суто абстрактні і не проявляються в реальній дійсності. Зокрема діям цих заходів властивий такий самий, а то й більший, часовий лаг, як і заходам монетарної політики. Особливо це відчутно виявляється на стадії прийняття рішень про проведення фіскальних заходів. Оскільки зміна податків чи бюджетних витрат зачіпає інтереси широкого кола економічних суб'єктів і викликає значний соціальний резонанс, виникають гострі політичні суперечки, які надовго затягують прийняття необхідних рішень. А в самому процесі

розроблення і прийняття рішень щодо фіскальних заходів беруть участь багато владних структур, кожна з яких має свої специфічні інтереси і завдання, які теж провокують затягування прийняття необхідних рішень.

Недосконалість системи оподаткування, здатність економічних суб'єктів уникати сплати податків та інші обставини зводять нанівець й останні переваги фіскальної політики. Часті зміни системи оподаткування чи бюджетного фінансування взагалі є недоцільними, вкрай негативно впливають на поведінку економічних суб'єктів. Завищений рівень оподаткування штовхає їх на згортання своєї діяльності чи на перехід у "тінь". Істотно послаблюється результативність фіскальних заходів в умовах інфляції, яка породжує новий - інфляційний податок, що "розмиває" механізм дії державної фіскальної політики. Завдяки цим обставинам фіскальна політика своєю дійовістю значно поступається монетарній.

У результаті кейнсіансько-монетаристських дискусій у світовій економічній теорії та в регулятивній практиці набули широкого визнання монетарний фактор розвитку економіки та активне застосування монетарних заходів в економічній політиці. Більше того, нині намітилося явне зближення позицій кейнсіанців і монетаристів щодо оцінки ролі фіскальної та монетарної політики в системі державного регулювання економіки. Зараз вони розглядаються не як альтернативні, а як взаємодоповнювальні в єдиній системі кон'юнктурної політики, зі своїми особливими цілями та механізмами впливу на сукупний попит. Це значно розширило регулятивні можливості та збагатило інструментарій кон'юнктурної політики в цілому.

Отже, регулятивний вплив держави на ринкову кон'юнктуру - це реалізація кон'юнктурної політики, співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі то в процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту. Через регулювання окремих грошових потоків, маси грошей, %, швидкості обігу грошей держава має можливість впливати не лише на зміну попиту, а й пропозиції. За способом та характером впливу на поведінку економічних суб'єктів усі заходи кон'юнктурної політики можна поділити на 3 групи: заходи фіскальної політики, що зводяться до ек. регулювання через механізми оподаткування. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їх можливості і послаблює інвестиції. Заходи грошово-кредитної політики - через механізми зміни пропозиції грошей та їхньої ціни може бути експенційна - неконтрольоване зростання пропозиції грошей і як наслідок інфляція та рестрикційна відбувається різке обвальне скорочення пропозиції грошей і вони швидко дорожчають. Пряме втручання держави в економічне життя допускається в таких випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не діють. До таких заходів належать заморожування цін, раціонування споживання. Такі заходи суперечать ринковому господарюванню і застосовуються як виняток. Головним завданням кон'юнктурної політики є згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон'юнктури на рівні, що забезпечував би досягнення визначених цілей економічної політики. Таке регулювання забезпечується впливом певного її заходу або їх поєднанням.

ВИСНОВОК

Грошовий оборот -- це процес безперервного руху грошей в усіх їх формах між суб'єктами економічних відносин. Він обслуговує потоки продуктів та доходів у суспільному відтворенні.

Грошовий оборот складається з безлічі різноманітних грошових потоків, які між собою тісно пов'язані, постійно переходять один в інший, взаємобалансуючись. Це надає грошовому обороту характеру замкнутого, єдиного, збалансованого процесу, незалежно від того, у якій формі гроші виступають та якими способами вони приводяться в рух.

Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони виконують в процесі розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива роль грошового обороту, переплетіння в ньому інтересів окремих економічних суб'єктів та суспільства в цілому вимагають державного нагляду і контролю за виконанням банками сказаної функції. Кожна держава покладає це завдання на спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є Національний банк України, що передбачено конституцією та Законом “Про банки і банківську діяльність”. Інші органи державного управління економікою ѕ Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів ѕ реалізуючи свої заходи економічної та фінансової політики, те ж впливають на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ.

СПОСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р. №2121-III.

2. Гроші та кредит: Підручник. -- 3-тє вид., перероб. і доп. / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. -- К.: кнеу, 2002. -- 598 с.

3. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навчальний посібник. - К.: Знання, 1998.-169 с.

4. http://ukrkniga.org.ua/

5. http://uk.wikipedia.org/

6. http://studentbooks.com.ua/