Вивчення витрат у бюджеті України

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський радіомеханічний технікум

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни „ФІНАНСИ”

Спеціальність 5.050107 „Економіка підприємства”

Чернігів 2005-2006р

ЗМІСТ

1.Класифікація бюджетних доходів та видатків. Доходи Державного бюджету

2.Становлення і розвиток науки о фінансах в Україні

3.Висновки

Список літератури

1.Класифікація бюджетних доходів та видатків. Доходи Державного бюджету

Доходи Державного бюджету -- це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.

Залежно від конституційного устрою держави може бути кілька рівнів доходів бюджету -- від загальнодержавного до нижчих адміністративно-територіальних угруповань. Україна згідно з Конституцією є унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні -- державний та місцеві. До місцевих відносять бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, обласні, міські, районні, сільські та селищні.

Головним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Основними методами, які використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу і утворення бюджетних доходів, є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей.

Джерела доходів Державного бюджету України визначені Бюджетним кодексом та іншими нормативними актами. Конкретизація доходів та ставок відрахувань уточнюється в Законі про Державний бюджет на поточний рік.

На рівень доходів Державного бюджету впливають зовнішні та внутрішні фактори. Вони можуть мати економічне, соціальне, політичне, національне спрямування.

Зовнішні фактори:

1) зовнішній державний борг;

2) рівень інтеграції у зовнішньоекономічний простір;

3) рівень цін на енергоносії;

4) рівень зовнішньої фінансової допомоги від іноземних держав, міжнародних фінансових організацій;

5 )сальдо торгівельного балансу.

Внутрішні фактори:

1) рівень податкових ставок;

2) рівень банківського процента;

3) рівень податко-спроможності населення;

4) об'єкти приватизації;

5) рівень ВВП;

6) курс національної валюти;

7) рівень інфляції;

8) внутрішній державний борг.

Доходи Державного бюджету України включають:

* доходи (за винятком тих, які згідно з Бюджетним кодексом закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори й обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

* гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

* міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Доходи Державного бюджету мають таку класифікацію:

1. залежно від повноти зарахування доходів до бюджету:

* закріплені - згідно з чинним законодавством повністю зараховуються до бюджету;

* регулюючі - зараховуються у певному відсотковому відношенні;

2. за частотою появи:

* звичайні - регулярно включаються в доходи;

* надзвичайні - з'являються в доходах за виняткових, але обґрунтованих обставин;

3. за методами залучення:

* податки;

* збори;

* обов'язкові платежі;

* інші надходження;

4. за способом зарахування:

* загальний фонд;

* спеціальний фонд;

5. за розділами відповідно до Бюджетного кодексу:

* податкові надходження;

* неподаткові надходження;

* доходи від операцій з капіталом;

* трансферти.

Основне призначення системи державних доходів -- створення надійної фінансової бази для забезпечення фінансової діяльності держави

Висновок

Доходи Державного бюджету залежать від стану економічного розвитку держави, рівня сплати платежів до бюджету, ефективності системи контролю за цими платежами.

Важливе значення для рівня доходів бюджету мають зовнішні та внутрішні чинники.

В умовах України вагомий вплив на рівень доходів відіграє "тіньова економіка". Вивести економіку з цієї "тіні" -- одне із головних завдань всіх гілок влади.

Видатки Державного бюджету.

Видатки Державного бюджету -- це витрати держави на загальнодержавному рівні, які необхідні для виконання державою її функцій. Ці витрати виражають економічні відносини, на основі яких здійснюється використання централізованих коштів за напрямами, визначеними законом.

Напрями використання бюджетних видатків обумовлюються цілою низкою факторів, основними з яких є:

* необхідність утримання державних установ;

* рівень розвитку регіонів держави;

* зв'язки видатків із загального державного бюджету з видатками з місцевих бюджетів;

* форми надання бюджетних коштів;

* інші фактори, які можуть мати вагоме значення залежно від конкретної економічної і політичної ситуації в державі.

Класифікація видатків. Для більш детального з'ясування ролі бюджетних видатків їх можна класифікувати за такими критеріями:

1. за часовим виміром:

* видатки на розвиток:

* видатки пов'язані з капітальними затратами на розвиток виробництва;

* поточні видатки:

* видатки пов'язані з забезпеченням поточної діяльності;

2. за фондами фінансових ресурсів:

* загальний фонд;

* видатки пов'язані з фінансуванням діючої мережі установ, закладів, соціальних програм;

* спеціальний фонд;

* видатки пов'язані з окремими заходами, програмами;

3. за роллю в суспільному виробництві:

* розвиток матеріального виробництва;

* фінансування виробничих галузей народного господарства-промисловість, сільського господарства, транспорту, будівництва, зв'язку тощо;

* розвиток нематеріальної сфери;

* фінансування соціальної сфери-науки, культури, соціального захисту населення тощо;

4. за суспільним призначенням:

* економічний розвиток;

* соціально-культурні заходи;

* наука і освіта;

* обороноздатність країни;

* правоохоронна діяльність;

* управління;

* зовнішньоекономічна діяльність;

* обслуговування державного боргу;

5. за цільовим призначенням:

* заробітна плата;

* нарахування на заробітну плату;

* господарські витрати;

* поточний та капітальний ремонт;

* дотації тощо;

6. за територією:

* загальнодержавний рівень;

* особливі території;

* автономна Республіка Крим, м. Київ та Севастополь;

* регіональний (місцевий) рівень.

Видатки бюджету здійснюються через бюджетне фінансування.

До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:

1) державне управління:

* законодавчу владу;

* виконавчу владу;

* Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту:

* спеціалізовані школи (у тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

* загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

8) охорону здоров'я;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення:

* державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам керівного і рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);

* державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи щодо соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни);

* державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

* державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

* державну підтримку молодіжних громадських організацій, на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

* державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

10) культуру і мистецтво;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт;

13)державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів.

2.Становлення і розвиток науки о фінансах в Україні

Термін "фінанси" походить від латинського fіпапtіa, що означає обов'язкову сплату грошей. Вперше в теперішньому розумінні його почали застосовувати ще наприкінці XIII ст. в Італії. Він означав мобілізацію грошових засобів державою для виконання своїх функцій.

Державні фінанси -- складова частина фінансової системи, її центральна підсистема, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток країни, Вона має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено функціями і роллю держави у регулюванні та забезпеченні демократичних економічних і соціальних умов життя населення, створення сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур.

Фінанси виникли і тривалий час розвивалися як система мобілізації коштів, матеріальних і фінансових ресурсів для потреб правлячої еліти різних форм державних утворень і оборони певної території. Для зазначених цілей вводились різні форми податків, зборів і платежів. Використання їх не підлягало жодному контролю з боку населення, тому протягом майже шести століть під поняттям "фінанси" у свідомості людей відкладалися різноманітні форми зиску і несправедливого зменшення доходів населення.

Історичний шлях, який пройшла бюджетна система України, можливо дослідити окремо у межах єдиного цілого.

Стосовно періодизації економічної історії Україна сьогодні не має єдиної точки зору. Один із найавторитетніших дослідників української історії І. С. Коропецький зазначає, що два простори України -- один під Польсько-Литовським королівством і другий під Росією -- потрібно досліджувати відокремлено в період між другою половиною XVII і кінцем XVIII ст. Такий відокремлений аналіз треба також застосовувати до XIX і початку XX ст., коли більшість земель України була під царатом, а Західна Україна -- під Австро-Угорщиною. В обох зазначених частинах України економічна орієнтація і соціальні інституції були зовсім різні, а тому їх спільний аналіз був би недоречним. Крім того, свої особливості мали такі окраїни, як Карпатська Україна і Буковина.

Розглянемо найбільш відомі періодизації української історії. К. Г. Воблий пропонує поділити історію України до 1914 р. на чотири періоди:

1) до середини XV ст.;

2) від кінця XVI ст. до кінця XVIII ст.;

3) від кінця XVIII ст. до 1861 р.;

4) 1861 р. -- до початку Першої світової війни.

Київська Русь у X--XII ст. була однією з наймогутніших держав Європи.

Стабільність надходжень до княжої казни забезпечувалась такими чинниками:

-- наявністю передової на той час юридичної бази;

-- створенням спеціальних державних адміністративних структур;

-- високим рівнем розвитку господарства;

-- відносною внутрішньою та зовнішньою стабільністю;

-- швидким відновленням господарства після військових дій.

У Київській Русі часів княгині Ольги було вперше започатковано елементи розмежування державної княжої казни та власних доходів правителя держави.

Стабільність держави забезпечувалась економічними, військовими та зовнішньополітичними чинниками, які базувались передусім на достатніх доходах княжої казни. Розбалансування цих чинників призвело до зменшення доходів, а отже, до занепаду держави.

Могутньою державою на той час могла бути тільки держава зі значною територією. Дроблення Київської Русі на удільні князівства-призвело в кінцевому результаті до її занепаду.

Ослаблена держава -- як Київська Русь, так і Галицько-Волинське князівство -- без розвиненої економіки і міцного державного управління стає легкою здобиччю не досить сильних держав -- Литви та Польщі.

Держава, яка стала підвладною іншим державам, хоч і не відчуває значних утисків, все ж поступово втрачає атрибути державності -- мову, звичаї, закони, державну символіку, релігію, суд, податки, і, відповідно, її бюджетні надходження обслуговують інтереси іншої держави.

Український народ, незважаючи на національні утиски від монголо-татар, литовців, поляків протягом XIII--XVI ст. довів, що ідея створення незалежної держави є особливою ознакою нації. Осередком розвитку цієї ідеї було козацтво.

Основою визволення нації від іноземного панування в середні віки була збройна боротьба. Козаки як основа війська вибороли свою свободу, і на початку XVI ст. почали зароджуватись осередки державності -- Запорозька Січ та Гетьманщина.

Підґрунтям державності була українська національна думка, яка теоретично і практично забезпечила створення основ держави -- мову, адміністративний устрій, військову, правову, господарську, судову, фінансову, у тому числі й бюджетну системи.

Наявність чіткої юридичної бази зовнішніх і внутрішніх соціально-економічних взаємин є запорукою міцної, стабільної держави. Будь-які неточності можуть бути використані як зовнішніми, так і внутрішніми супротивниками. Взаємини Гетьманщини з Росією, внутрішні процеси в Гетьманщині та в Запорозькій Січі це підтверджують.

Багатовікова відсутність власної держави -- від часів Київської Русі до Гетьманщини, необхідність пристосовуватись до соціально-економічних устроїв інших держав -- Литви, Польщі, Угорщини, Росії породило в українському суспільстві особливий тип "українця-хохла", для якого пріоритетним є власна вигода, а не національні інтереси, причому оптимальне співвідношення виключається.

За період з кінця XVIII до початку XIX ст. на українських землях сформувався товарний тип господарювання, що обумовив появу нових верств суспільства -- капіталістів та найманих робітників.

Економіка українських земель, що перебували під владою інших держав, хоч і набула певного розвитку, здебільшого слугувала інтересам цих держав.

Унаслідок військових дій, в яких брали участь держави, до складу яких входили українські землі, людські, матеріальні та фінансові ресурси цих земель зазнали відчутних втрат.

Перебування під владою інших держав негативно позначилося не лише на економіці обох частин України, а й на національній, освітній, культурній, релігійній сферах суспільного життя.

На арену боротьби за спільні інтереси наприкінці XIX ст. виступили політичні партії, які надалі почали відігравати провідну роль у суспільстві при вирішенні основних питань розвитку. Зародження і становлення українських політичних партій продемонструвало наявність внутрішніх суперечностей, що призводило до роз'єднання і об'єднання з іншими групами. Проводячи паралель із кінцем XX -- початком XXI ст. можна відзначити, що ці процеси віддзеркалюють ментальність українського народу.

Відродження України як незалежної держави продемонструвало віковічне прагнення народу України мати свою незалежну державу.

При розбудові нової держави Україна зіткнулась із проблемами професійності управлінського персоналу. Тривале перебування у складі інших держав суттєво понизило інтелектуальний потенціал народу.

При утворенні держави обов'язковими є всі складові її функціонування: військова, адміністративна, судова, юридична, економічна, фінансова, політична. Неефективність функціонування будь-якої складової може мати досить відчутні негативні наслідки, неефективність функціонування кількох складових може призвести до втрати державності, що й сталось з Україною в 1921--1922 рр.

Запровадження НЕПу врятувало радянську владу не тільки від економічного, а й політичного краху.

Прихід до керівництва в СРСР Сталіна призвів до створення тоталітарної держави, остаточно поховавши надії на рівноправний союз республік. У 30-ті роки було остаточно знищено залишки державної самостійності України.

Створена у 20--30-ті роки економічна система функціонувала не за законами нормального економічного розвитку, а на ґрунті жорсткого визиску всіх народів СРСР.

Реформи, які проводились протягом усього періоду існування СРСР, були непродуманими, непослідовними і не змогли суттєво підвищити життєвий рівень населення, аби досягти економічного стану розвинутих держав світу.

Входження України до Радянського Союзу дало змогу наростити економічний, військовий потенціал, хоча ці процеси супроводжувались погіршенням екологічної ситуації, дисбалансом галузей народного господарства, зниженням якості продукції, накопиченням соціальних, національних, демографічних, релігійних проблем.

За роки незалежності Україна прийняла понад 700 нових законів (станом на 01.01.2001 р.), які сприяють формуванню ефективної ринкової економіки, збільшенню надходжень до державного бюджету, підвищенню життєвого рівня населення.

За 10 років Україна встановила дипломатичні зв'язки з близько 160 Державами світу, стала членом основних європейських та світових організацій.

Набули високого розвитку методи і форми мобілізації коштів та розподілу їх для задоволення потреб населення, удосконалення і розширення виробничих процесів у державі.

Сфера фінансової діяльності суспільства значно розширюється в умовах ринкової економіки. У зв'язку з цим зростає потреба у спеціальних знаннях, вмінні правильно оцінювати явища і процеси в галузі фінансів, які здійснює держава.

Сьогодні фінанси слід розглядати насамперед як економічну категорію, що відображає сукупність відносин, пов'язаних зі створенням, розподілом і використанням фондів фінансових ресурсів.

В економічному житті держави фінанси є досить складним явищем. За допомогою їх держава перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту, який виступає головним об'єктом фінансових відносин. У зв'язку з цим фінанси прийнято розглядати як систему відносин, що склалася в суспільстві в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. З одного боку, суб'єктом цих відносин є держава, а з іншого -- населення і підприємницькі структури.

Держава для виконання властивих їй функцій повинна мати у своєму розпорядженні певну величину фінансових ресурсів, що створюються в її народногосподарському комплексі. З цією метою вона здійснює свою фінансову діяльність, законодавчо визначаючи форми мобілізації доходів і витрат для досягнення економічного і соціального прогресу в державі.

Висновки

Видатки бюджету -- особлива економічна категорія, яка відображає відносини з приводу витрат держави на здійснення своїх повноважень.

Видатки бюджету регламентуються відповідними законодавчими та нормативними актами органів державної влади. Бюджетне фінансування передбачає дотримання певних принципів, спрямованих на забезпечення ефективності використання бюджетних асигнувань.

Пройшло багато століть, перш ніж фінансова система і бюджет сталі невід'ємним атрибутом держави, а необхідність їх формування була усвідомлена людьми. Цьому передувала тривала еволюція товарно-грошових відносин, вироблення системи збирання і витрачання державних доходів, яка б задовольняла більшу частину суспільства, забезпечувала виконання державою таких життєво важливих функцій, як захист від посягань інших держав, фінансування соціально-економічного розвитку країни тощо. Усе це у відносно дієздатному варіанті було сформовано протягом XIX ст.

Список літератури

Ю. В. Пасічник „Бюджетна система України та зарубіжних країн”. Київ „Знання - прес” 2002.

О. Д. Василик „Державні фінанси України”. Київ „Вища школа” 1997.

В. М. Опарін „Фінанси”. Київ 2002.

С. І. Юрія „Фінанси”.