Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи організації прибутком на підприємстві

1.1 Суть і види прибутку підприємства

1.2 Економічна сутність прибутку та його взаємозв'язок із рентабельністю

1.3 Фінансове планування як елемент системи управління прибутком на підприємстві

2. Планування прибутку на підприємстві

2.1 Роль і місце прибутку в економіці підприємства. Формування прибутку

2.2 Планування прибутку

3. Аналіз ЗАТ автотранспортного підприємства «Південелектромережабуд

3.1 Показники рентабельності

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження. Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займають визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід - основні джерела фінансових ресурсів. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни.

Фінансам підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні загальні та специфічні ознаки. Треба брати до уваги також і особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у різних сферах економіки. Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості валового внутрішнього продукту. Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, формування та використання грошових доходів і децентралізованих фондів. Особливості фінансів підприємств, зумовлені їхнім функціонуванням у різних галузях економіки, розглянемо далі.

Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто поняття "фінанси підприємств" ототожнюється з грошовими коштами, наявними фінансовими ресурсами. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття "фінанси", якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими загальними властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності.

Вихід економіки України з кризового стану неможливий без розуміння керівниками та працівниками фінансових служб і установ особливостей функціонування фінансової системи держави і фінансового механізму господарюючих суб'єктів.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теорія фінансів підприємств.

Предмет дослідження - планування та управління прибутку, оцінка фінансової стійкості, стабільності підприємства, а також порядок проведення фінансової санації та проект фінансового оздоровлення підприємства.

Метою курсової роботи є дослідження планування та управління прибутку, оцінки фінансової стійкості, стабільності підприємства, а також порядку проведення фінансової санації та проект фінансового оздоровлення підприємства.

Мета курсової роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

дослідити планування та управління прибутку;

охарактеризувати проблему оцінки фінансової стійкості, стабільності підприємства;

висвітлити проблему порядку проведення фінансової санації та проект фінансового оздоровлення підприємства.

1. Теоретичні основи організації прибутком на підприємстві

1.1 Суть і види прибутку підприємства

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Поява прибутку безпосередньо зв'язана з появою категорії «витрати виробництва». Прибуток -- це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Обособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Визначення економічної сутності прибутку, як і інших форм, що їх приймає національний дохід за його первинного розподілу і наступного перерозподілу, неможливе без правильного тлумачення сутності необхідного й додаткового продукту в суспільстві.

Необхідний і додатковий продукт -- це категорії виробництва. Для з'ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що лежить в основі поділу чистого продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створення «... фонду життєвих коштів або робочого фонду, що необхідний робітнику для підтримання і відтворення його життя і що за всіх систем суспільного виробництва він сам постійно повинен виробляти й відтворювати».

Додатковий продукт -- це вартість, створювана безпосередніми виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. У необхідному й додатковому продукті втілено заново створену вартість, грошове вираження якої становить національний дохід.

Прибуток -- це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток -- це форма прояву вартості додаткового продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва -- це частина національного доходу.

Фактори, що безпосередньо впливають на обсяг реалізації і, в остаточному підсумку, прибуток підприємства, можна умовно підрозділити на три групи:

	Виробничі фактори - пов'язані з обсягом виробництва, його ритмічністю, матеріальною, науково-технічною й організаційно-технічною оснащеністю, і відповідно з якістю продукції, її асортиментами й структурою й т.д.
	Комерційні фактори - охоплюють у широкому смислі поняття маркетингу: укладання господарських договорів на основі вивчення діючої й перспективної кон'юнктури ринку, цінове регулювання збуту, його організаційно-економічне забезпечення. Надійність прогнозу комерційних факторів опирається, з одного боку, на страхування ризиків (в основному, ризиків втрати майна, зриву поставок, віддалення або відмови від платежу), з іншого боку - на залучення надійних платоспроможних клієнтів (замовників, покупців), що вимагає певних поза виробничих витрат (представницьких, на рекламу й ін.).
	Фінансові фактори, що охоплюють і виторг від реалізації продукції (послуг), і підприємницький доход від усіх видів діяльності, включають: форми розрахунків; цінове регулювання, у тому числі уцінку у випадку уповільнення реалізації; застосування штрафних санкцій; вивчення й стягнення дебіторської заборгованості, а також забезпечення ліквідності інших активів; залучення кредиту банку або коштів із централізованих резервів; стимулювання залучення грошових ресурсів на фінансових ринках - доходів від цінних паперів, внесків, депозитів, оренди й інших фінансових вкладень. При цьому чим швидше і повніше надходження доходів, тим ефективніше вся діяльність.

Управління прибутком є важливою частиною економіки господарюючого суб'єкта. Розподіл прибутку є зворотнім боком процесу виробництва. Наскільки вдалим буде цей процес, настільки буде при незмінних умовах зростати ефективність виробництва. Найбільш складним є механізм розподілу прибутку на підприємствах колективної форми власності, оскільки він повинен будуватися з урахуванням багатьох факторів. Процес управління прибутком підприємств колективної форми власності, складовою частиною якого є дивідендна політика передбачає вибір оптимальної системи розподілу, яка б задовольняла загальновиробничі інтереси підприємства у поєднанні з інтересами співвласників, причому ці інтереси є специфічними в залежності від організаційно-правової форми колективної власності.

Одним з методологічних підходів до вирішення цього питання має стати узагальнення існуючого досвіду з адаптацією його до вітчизняних умов. На практиці кожне підприємство повинне підійти до цієї проблеми, виходячи з притаманних йому особливостей та зовнішніх факторів впливу.

Прийняття рішень стосовно розподілу прибутку повинно орієнтуватись на об'єктивні чинники сьогодення. Криза, що охопила сферу господарської діяльності, інвестування, кредитування, і з якої до сих пір не може вийти економіка України, спричиняє необхідність вироблення такої політики розподілу прибутку, яка дозволила б підприємству максимум зусиль спрямувати на підтримку рівня платоспроможності працюючих громадян.

Далекоглядна розподільча політика, крім того, повинна передбачати можливість акумуляції коштів для забезпечення джерел розширеного відтворення власного виробництва. В умовах нестабільної економіки прибуток є джерелом утворення обов'язкових резервних фондів для підтримки платоспроможності підприємства. Беззаперечним фактором впливу на розподільчу політику підприємств є система оподаткування його доходів. Чим більше податковий тиск на підприємство, тим менше наявних доходів включаються у розподільчий процес. На схемі 1.1 відтворений узагальнений процес управління прибутком в умовах акціонерного товариства. Вона надає уяву про два пов'язані між собою процеси: розподіл прибутку і формування оптимальної структури капіталу акціонерного товариства. Як правило оцінки і рішення у цих сферах приймаються вищим керівництвом компанії, тому що вони визначають довгострокову життєдіяльність фірми.



Рис 1. Схема управління прибутком

Верхній сегмент відображає розподіл прибутку від основної діяльності між власниками, кредиторами і реінвестуванням в бізнес. На кожний елемент тут впливають поточні і минулі рішення, а також фінансова політика. Критичним моментом являється відносний розмір дивідендів що сплачуються, оскільки це безпосередньо впливає на можливості альтернативного використання прибутку для росту інвестицій.

1.2 Економічна сутність прибутку та його взаємозв'язок із рентабельністю

Прибуток - це частина отриманого на вкладений капітал чистого доходу підприємства, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі здійсненими витратами. По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках.

По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунків.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.

Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Різні варіанти рішень, що приймаються при визначенні прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

Обчислення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може ґрунтуватися на показниках прибутку від їх випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можуть братися в таких варіантах: собівартість продукції (виробнича); собівартість продукції за виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в цінах виробника (вартість за мінусом непрямих податків).

Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: загальний прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності. При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.

1.3 Фінансове планування як елемент системи управління прибутком на підприємстві

Основним об'єктом у фінансовому плануванні є прибуток підприємства. Безпосередньо організація управління фінансами залежить від розмірів компанії і виконуваних нею задач. При вирішенні фінансових питань необхідно точно трактувати поняття "прибуток". Якщо повернутися до рахунка прибутків і збитків, то по ньому легко помітити, що є істотна різниця між валовим і чистим прибутками: валовий прибуток являє собою поточні доходи до сплати податків, чистий - після їхньої сплати, тобто це ті засоби, який компанія може використовувати за своїм розсудом. У свою чергу чистий прибуток, у залежності від виконуваних ним функцій, ділиться на розподілений, тобто той що пішов на виплату дивідендів чи взагалі в особисті доходи власників фірми, і нерозподілений, тобто вкладений у виробництво. Якихось особливих рецептів відносно розподілу чистого прибутку не існує, - усе залежить від конкретних цілей фірми і її фінансового стану. Можна лише відзначити, що прибуток, який розподіляється, складає зазвичай 30-50% чистого прибутку.

В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку - це стале джерело фінансування розвитку виробництва (реінвестування прибутку), виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників підприємства, благодійної діяльності. Чистий прибуток - найважливіший показник для оцінювання виробничої та фінансової діяльності підприємств, оскільки відбиває ступінь його активності та фінансового благополуччя, а також ефективність менеджменту. За чистим прибутком визначається прийнятний для інвестора рівень дохідності активів підприємства для порівняння з альтернативними варіантами напрямку інвестування (за умови порівняльного ризику). Чистий прибуток є одним з основних джерел збільшення капіталу підприємства, що відбито у формі №4 „Звіт про власний капітал” фінансової звітності. Постійне збільшення прибутку за умов припустимого ризику, тобто в разі залучення додаткових позикових коштів чи додаткового розміщення акцій, зміцнює конкурентні позиції підприємства на ринку капіталу.

Розглянемо, які саме чинники впливають на цей підсумковий показник.

Основним чинником є дохід (виручка) від реалізації продукції, що свідчить про ринковий попит на продукцію підприємства, повернення вкладених у виробництво коштів і можливість розпочати новий виробничий цикл. Розмір виручки від реалізації залежить від обсягів і структури виробництва за видами продукції та ринкових цін кожного виду. Відділи маркетингу підприємств зобов'язані постійно аналізувати ринковий попит на продукцію підприємства і своєчасно на нього реагувати. Економічне обґрунтування обсягів виробництва виконується через пошук так званого критичного обсягу, критичної точки, або точки беззбитковості.

Ще один чинник, який істотно впливає на розмір чистого прибутку, - це сукупні витрати на виробництво і збут продукції: собівартість реалізованої продукції, а також адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства) та витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламу, доставку продукції споживачам тощо).

З плануванням прибутку тісно пов'язане касове планування, тобто процес оцінки всіх джерел надходження і видатків наявних засобів протягом визначеного періоду часу.

Основна задача тут - визначити мінімальний розмір оборотного капітал, необхідного для перетворення готівки в товарні запаси, потім у дебіторську заборгованість і, нарешті, знову в готівку.

Оборотним капіталом звичайно вважається перевищення мобільних засобів (поточних активів) над короткостроковими пасивами. Збалансованість оборотного капіталу обов'язкова в силу цілого ряду причин: вона дає можливість вчасно оплачувати рахунки за матеріали і робочу силу, робити витрати, зв'язані з виробничою і збутовою діяльністю, користуватися стійкою кредитною репутацією.

Визначивши потребу в оборотних коштах, необхідно скласти прогноз надходження і витрат наявних засобів, необхідних для планування виплати дивідендів, оплати відсотків і погашення кредитів. Функції такого прогнозу виконує касовий бюджет, що відбиває передбачувані надходження готівки і її використання, а також потреба в кредитах чи неможливе одержання надлишків готівки.

Касовий бюджет розглядати як рахунок прибутків і збитків, але лише в тому, що стосується готівки .

Фактичні надходження і платежі зазвичай відрізняються від передбачених у касовому бюджеті, що може бути викликане зміною умов збуту чи виробництва, а також недостатнім контролем за рухом наявних засобів. Щоб зберегти оборотний капітал у належному стані, можливе прийняття визначених стабілізуючих мір:

- зменшення прямих перемінних витрат;

- посилення інкасації рахунків дебіторів;

- тимчасове відмовлення від великих витрат;

- скорочення товарних запасів;

- використання спроби відстрочки погашення кредитів;

- як останній засіб - зміна виробничих планів.

Як стабілізуючий фактор повинні також виступати спеціальні резерви і фонди, що фінансуються як із прибутку, так і з витрат. Досвід показує, що підприємства повинні обов'язково накопичувати засоби, щоб мати їх на майбутні витрати - сплату податків, погашення боргів, заміну устаткування і т.д..

Резерви відрізняються від фондів тим, що у фондах наявні засоби акумулюються, а в резервах наявні засоби зазвичай складають заздалегідь фіксовану суму.

Резерви від прибутку забезпечують виконання планів по розвитку виробництва, а також служать для непередбачених подій.

Фонд є сума готівки, відкладена для спеціальних цілей. Головні характеристики фонду - цільова спрямованість і строго регламентована система формування шляхом регулярних відрахувань. Наприклад, пенсійний фонд (якщо такий формується на підприємство) призначений тільки для виплати пенсій (фірмових надбавок до пенсії, вихідних допомога при виході на пенсію) і формується за рахунок відрахувань із заробітної плати.

2. Планування прибутку на підприємстві

2.1 Роль і місце прибутку в економіці підприємства. Формування прибутку

Прибуток підприємства - це перевищення доходів від його діяльності над сумою витрат; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень.

Податок на додану вартість і акцизний збір, які надходять у складі виручки від реалізації продукції підприємств, являють собою форми централізованих нагромаджень, у повній сумі надходять в розпорядження держави, формуючи значну частку прибуткової частини державного бюджету.

На відміну від ПДВ і акцизного збору, прибуток, що його одержують підприємства у сфері виробництва товарів і послуг, хоч він також є одним із основних джерел формування централізованих фінансових ресурсів держави, значною своєю частиною використовується тими підприємствами, які його одержали, на збільшення виробництва, реконструкцію і технічне переоснащення їх основних засобів, удосконалення технології, матеріальне заохочення, соціальний розвиток колективів.

Законодавство України, яке регулює господарську діяльність суб'єктів підприємництва і порядок організації бухгалтерського обліку і звітності, з одного боку, і систему оподаткування прибутку - з другого, під "прибутком" визначає два різних економічних явища.

Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", прибутком вважається сума валових доходів, тобто по суті доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів. Аналіз складу валових доходів і валових витрат свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування являє собою досить умовну величину, яка відображає співвідношення між доходами й витратами підприємства за певний, законодавче встановлений період оподаткування. Головна його особливість полягає в тому, що він безпосередньо не залежить від собівартості продукції, від різниці між виручкою після реалізації продукції і витратами на виробництво цієї продукції. Прибуток як об'єкт оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку, який не збігається з бухгалтерським обліком прибутку.

Прибуток у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару й затратами на виробництво товару - його собівартістю. У стандарті бухгалтерського обліку П(С)БО 3 записано: "Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати". Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибутку. Такий показник, безумовно, більшою мірою характеризує якість господарювання підприємства, саме він є реальним і щодо спроможності підприємства відраховувати частину прибутку до бюджету.

Прибуток синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства. Для зростання прибутку підприємство зобов'язане:

нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;

розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент, підвищувати якість продукції;

впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;

зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції (тобто її собівартість);

з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, в тому числі фінансові ресурси;

зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

грамотно будувати договірні відносини з постачальниками й покупцями;

вміти найдоцільніше розміщувати (вкладати) одержаний раніше прибуток задля досягнення оптимального ефекту .

Прибуток, який визначається в бухгалтерському обліку підприємств, формується як фінансовий результат операційної діяльності (зазвичай це основна частина загального фінансового результату діяльності), інвестиційної діяльності, фінансової (у вузькому розумінні слова) діяльності. Крім цих джерел формування прибутку (вони об'єднані поняттям "звичайна діяльність"), у певних випадках підприємство може мати прибутки (частіше - збитки) від надзвичайних подій - повеней, пожеж та інших природних катаклізмів.

Валовий прибуток - це різниця між оптовою (договірною або регульованою, без податку на додану вартість і акцизного збору) ціною реалізованої продукції і її виробничою собівартістю.

Наприклад, на виріб "А", який не є підакцизним, тобто такий, що не обкладається акцизним збором, встановлена договірна ціна (без ПДВ) 27,80 грн., виробнича собівартість виробу становить 19,70 грн. Виручка від реалізації виробу дорівнює (27,80 Ч 1,2) 33,36 грн. (20% - ПДВ), валовий прибуток від реалізації складає 8,10 грн. (27,80 - 19,70) .

Слід зазначити, що валовий прибуток від реалізації продукції, в силу чинної методології обліку виробничої собівартості, не характеризує дійсної суми прибутку, яку одержує підприємство від реалізації продукції: до неї не включаються адміністративні витрати й витрати на збут, а також деякі інші операційні витрати, пов'язані з випуском продукції. Крім того, в ході аналізу прибутковості окремих виробів і послуг, які реалізує підприємство, треба мати на увазі, що стандартом П(С)Б016 передбачений порядок, згідно з яким постійні загальновиробничі витрати на окремі вироби списуються лише в частині, яка відповідає так званій звичайній виробничій потужності підприємства з випуску тих чи інших виробів, а суми постійних витрат понад цю величину списуються на собівартість реалізованої продукції в цілому (тобто не розподіляються).

На виробничу собівартість продукції підприємства зобов'язані відносити всі витрати на виробництво згідно з чинним законодавством. Нині встановлено такий перелік витрат виробництва за елементами витрат:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація.

Засобами управлінського обліку підприємство з метою контролю виробничих витрат на виробництво продукції може групувати виробничу собівартість продукції за калькуляційними статтями у такий спосіб:

прямі матеріальні витрати на виробництво продукції;

пряма заробітна плата основних виробничих робітників;

відрахування на соціальні заходи, які стосуються заробітної плати основних виробничих робітників;

загальновиробничі витрати.

Оскільки адміністративні витрати й витрати на збут, а також інші операційні витрати, пов'язані з виробництвом і збутом продукції, по суті також є елементами собівартості продукції, з аналітичною метою вони можуть згруповуватися з усіма іншими витратами, що дає змогу аналізувати повну собівартість випущеної (або реалізованої) продукції (прийнятною назвою для такого групування є "операційні витрати на випуск і реалізацію товарів, робіт, послуг").

До виробничої собівартості продукції входять (у складі елемента "відрахування на соціальні заходи") витрати підприємства на створення таких загальнодержавних цільових фондів.

Фінансові результати від операційної діяльності складаються у підприємства згідно з формулою:



		(2.1)

де П_о.д - фінансові результати (прибуток) від операційної діяльності;

П_вал - валовий прибуток;

АВ - адміністративні витрати;

ЗВ - витрати на збут;

ОД - інші операційні доходи;

ОВ - інші операційні витрати.

До інших операційних доходів належать:

доходи від реалізації зайвих матеріалів та інших оборотних матеріальних активів;

доходи від оренди основних засобів;

суми одержаних (або визнаних контрагентами, або присуджених господарськими судами) штрафів, пені, неустойок за порушення контрагентами договірних умов, законодавства;

суми списаної кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності;

доходи від операцій з тарою, коли, наприклад, різниця між цінами на нову оборотну тару й цінами, які використовуються у розрахунках при поверненні тари, перевищує видатки на ремонт і реставрацію цієї тари;

вартість оприбуткованих надлишків, які виявлені при інвентаризаціях;

доходи від реалізації іноземної валюти та від курсових різниць при операціях з іноземною валютою;

деякі інші доходи операційної діяльності. Інші операційні витрати включають:

собівартість реалізованих зайвих матеріалів та інших матеріальних ресурсів;

собівартість реалізованої іноземної валюти;

витрати на дослідження і розробки;

нестачі і втрати від псування цінностей та від їх знецінення;

сплачені (або визнані, присуджені господарським судом) штрафи, пені, неустойки на користь контрагентів;

втрати від курсових різниць при операціях з іноземною валютою;

суми дебіторської заборгованості, визнаної сумнівною або безнадійною;

деякі інші операційні витрати.

Наведений вище перелік інших операційних доходів і витрат свідчить про те, що фінансовий результат діяльності підприємства значною мірою залежить від організації роботи фінансової служби у напрямі пошуку резервів збільшення прибутку в позавиробничих і позареалізаційних операціях.

Показник "Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування" визначається шляхом додавання до фінансових результатів від операційної діяльності доходів і вирахування видатків від здійснення інвестиційних і фінансових операцій.

Доходи від здійснення інвестиційних операцій і фінансових операцій (у вузькому значенні слова) включають:

доходи на вкладений капітал у спільні підприємства;

одержані дивіденди на акції інших акціонерних товариств;

одержані проценти на облігації;

виручка від реалізації об'єктів основних засобів.

Витрати від здійснення інвестиційних і фінансових операцій:

проценти за банківський кредит;

проценти, сплачені інвесторам за облігації власної емісії;

інші витрати, пов'язані з залученням позикового капіталу;

залишкова вартість реалізованих об'єктів основних засобів.

У сальдовому бухгалтерському балансі не наводяться дані про суму одержаного прибутку: у І розділі у складі власного капіталу фігурує сума лише невикористаного (нерозподіленого) прибутку.

В разі перевищення суми витрат підприємства над сумою доходів від його діяльності утворюються збитки, які знаходять відображення у І розділі пасиву балансу (у від'ємному значенні). На суму балансового збитку (минулих і звітного років) зменшується підсумок І розділу і валюта балансу в цілому (зменшується сума власних фінансових ресурсів). Збиткова діяльність підприємства несумісна з ринковими умовами господарювання.

2.2 Планування прибутку

Важливе значення для забезпечення умов невпинного зростання прибутку і рентабельності має якість їх планування. Це складний і багатогранний процес, який включає в себе глибокий економічний аналіз виробничих і фінансових показників за період, що передував плановому періоду, досягнення максимальної узгодженості з кількісними і якісними показниками плану випуску продукції (виконання робіт, послуг), її реалізації, собівартості, врахування наявних резервів збільшення випуску продукції, зниження витрат на виробництво, особливо непродуктивних і позареалізаційних витрат і збитків.

Якщо план із прибутку складено на належному рівні, професійно грамотно, підприємство має змогу правильно визначити обсяг платежів у державний бюджет і суму прибутку, що залишається в його розпорядженні з метою створення фінансової бази для розвитку виробництва, необхідних витрат на розвиток соціальної сфери, матеріальне заохочення праці.

У плануванні прибутку беруть участь (за умови організаційної відповідальності за цю справу фінансової служби) всі виробничі і функціональні підрозділи підприємства. Тільки в такому разі план може правильно віддзеркалювати внутрішньогосподарські резерви виробництва на базі більш раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Планування прибутку - складова частина фінансового планування. Воно проводиться нарізно за видами діяльності підприємства, оскільки розрізняється методологія обчислення й оподатковування прибутку відрізних видів діяльності. У процесі розробки фінансових планів враховуються всі фактори, що впливають на розмір прибутку та моделювання цих змін у квартал, півріччя.

У загальному випадку виділяють три методи планування прибутку. Перший - метод прямого розрахунку. В його основі лежить розрахунок прибутку від реалізації продукції за асортиментом. Планування є елементи чистого прибутку і в першу чергу прибутку від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Основою розрахунку прибутку служить прогнозований обсяг продажу, оскільки саме з ним пов'язана виробнича програма і запаси. Цей обсяг обмежується наявними виробничими потужностями, саме вони і є відправною точкою планування. Після визначення обсягу продажу розробляється виробнича програма на основі укладених контрактів.

Виробнича програма залежить від планового обсягу реалізації і від запасів готової продукції на складі на початок та кінець планового періоду.

При цьому враховується і зміна залишків незавершеного виробництва. Виробнича програма є також основою для розрахунку потреби в матеріалах, що так само визначається з урахуванням запасів на складі на початок планового періоду і перехідних залишків на кінець періоду.

Важливим моментом у плануванні прибутку є облік трудових витрат виходячи з норм витрат робочого часу на виготовлення одиниці продукції і вартості людино-години. З урахуванням необхідних відрахувань у соціальні фонди плануються витрати на оплату праці.

Далі складається кошторис виробничих накладних витрат, що включаються у повну собівартість. Сума цих витрат залежить від їх складу і зв'язку з обсягом виробництва. Окремо визначаються імінні та постійні витрати. В результаті проведених розрахунків формується виробнича та повна собівартість реалізованої продукції з урахуванням залишків готової продукції на початок і кінець планового періоду.

На наступному етапі складаються кошториси адміністративних і комерційних витрат. Ці витрати пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництвом, а також із просуванням товарів на ринок збуту. Частина цих витрат залежить від обсягу продажу (наприклад комісійні). Інші є постійними і враховуються в загальній сумі. Визначення постійних і змінних витрат підприємство здійснює самостійно.

На підставі цих розрахунків формується план з прибутку від реалізації продукції. Для планування балансового прибутку використовуються дані про майбутні операційні доходи і витрати з фінансової та інвестиційної діяльності.

Більш простий варіант припускає узагальнений розрахунок за позиціями плану. Прибуток від випуску товарної продукції розраховується як різниця між вартістю всього товарного випуску за цінами продажу (без ПДВ акцизів, митних платежів, торгових і збутових знижок) і повною собівартістю товарної продукції планового періоду.

Прибуток від реалізації продукції розраховується як різниця між розмірами виручки в цінах продажу (без ПДВ, акцизів, торгових і ібутових знижок) і повною собівартістю реалізованої продукції. Розмір виручки і повна собівартість реалізованої продукції визначаються з урахуванням перехідних залишків готової продукції на початок і кінець планового періоду.

Другий метод планування прибутку - аналітичний - застосовується при незначних змінах в асортименті продукції та при відсутності інфляції, зростанні цін і собівартості. При використанні аналітичного методу розрахунок ведеться окремо за порівнянною і непорівнянною товарною продукцією. Порівнянна продукція випускається в базисному році.

Прибуток від виробництва порівнянної продукції в плановому році визначається з врахуванням прибутку, обчисленого на першому і наступних етапах;

Перевага аналітичного методу полягає в тому, що він показує вплив різних факторів на величину прибутку. Але ця перевага виявляється тільки при стабільних умовах господарювання.

Третій метод припускає визначення точки беззбитковості, тобто визначення обсягу і вартості продажу, при яких підприємство здатне покрити всі свої витрати, не одержуючи прибутку. Цей метод планування прибутку базується на принципі розподілу витрат на постійні і змінні та розрахунку маржинального прибутку. З виторгу від реалізації продукції (без ПДВ, акцизів, мита) віднімаються змінні витрати і залишається маржинальний прибуток. Далі з маржинального прибутку віднімаються постійні витрати і визначається фінансовий результат (прибуток чи збиток). Точка беззбитковості -- це такий розмір виручки, при якому підприємство не одержує ні прибутку, ні збитку.

Після визначення точки беззбитковості планування прибутку будується на основі ефекту операційного (фінансового) важеля, тобто того запасу фінансової стійкості, при якому підприємство може дозволити собі знизити обсяг реалізації, не приходний до збитковості. Ефект операційного важеля полягає в тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації приводить до ще більш сильної зміни прибутку. Дія даного ефекту пов'язана з непропорційним впливом постійних і змінних витрат на фінансовий результат при зміні обсягу виробництва і реалізації. Чим вище частка постійних витрат у собівартості продукції, тим сильніше вплив операційного важеля, і навпаки, при зростанні обсягу продажу частка постійних витрат у собівартості знижується і вплив операційного важеля зменшується.

3. Аналіз ЗАТ автотранспортного підприємства «Південелектромережабуд»

3.1 Показники рентабельності

1) рентабельність виробничої діяльності за доходом:

чистий дохід дорівнює нулю у 2005 році та 0,22грн. - у 2006 році. Збільшення рентабельності продажу свідчить про покращення роботи підприємства.

2)рентабельність виробничої діяльності за витратами:

Показник рентабельності продукції дорівнює нулю у 2005 році та 3,51 грн. - у 2006 році. Оскільки показник рентабельності продукції збільшився, це свідчить про покращення роботи підприємства.

Оскільки підприємство у 2005 і 2006 роках не мало прибутку, то розраховувати інші показники рентабельності немає сенсу.

На основі даних розрахунків та відповідних показників можна робити висновки про фінансовий стан підприємства, його діяльність, що має тенденції до зростання або ні, в порівнянні з попереднім роком. В залежності від того хто проводить даний аналіз: власник чи кредитор, вибираються та аналізуються ті показники, які саме їх цікавлять і звертають на них більшу увагу, оскільки розраховувати всі для якогось окремого користувача немає сенсу.

Висновки

За результатами дослідження можна зробити наступні висновки:

1. Прибуток підприємства - це перевищення доходів від його діяльності над сумою витрат; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень.

Прибуток у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару й затратами на виробництво товару - його собівартістю. У стандарті бухгалтерського обліку П(С)БО 3 записано: "Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати". Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибутку. Такий показник, безумовно, більшою мірою характеризує якість господарювання підприємства, саме він є реальним і щодо спроможності підприємства відраховувати частину прибутку до бюджету.

2. Рентабельність - це якісний вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або міру використання наявних ресурсів у процесі виробництва і реалізації товарів, робіт і послуг.

3. Важливе значення для забезпечення умов невпинного зростання прибутку і рентабельності має якість їх планування. Це складний і багатогранний процес, який включає в себе глибокий економічний аналіз виробничих і фінансових показників за період, що передував плановому періоду, досягнення максимальної узгодженості з кількісними і якісними показниками плану випуску продукції (виконання робіт, послуг), її реалізації, собівартості, врахування наявних резервів збільшення випуску продукції, зниження витрат на виробництво, особливо непродуктивних і позареалізаційних витрат і збитків.

4. Фінансову стійкість підприємства тісно пов'язано із перспективною його платоспроможністю. Її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу. Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства здійснюється за даними балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості та незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності.

5. Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Список використаної літератури

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.

Господарський кодекс України.

Закон України "Про внесення змін і доповнень в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р.

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р.

Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом. - М.: Финансы и статистика, 2004. - 692 с.

Білик М.Д. Управління фінансами підприємств. - К.: Знання, 2008. - 362 с.

Бригхем Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент: Полный курс: В 2-х т. / Пер. с англ. под ред. В.В. Ковалева. СПб. : Экономическая школа, 2008. Т. 1. - 497 с.

Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. - М.: Финансы и статистика, 2006. - 788 с.

Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством. - К.: КНЕУ, 2000. - 392 с.

Глухов В., Бахрамов Ю. Финансовый менеджмент. - СПб: Питер, 2005.- 628 с.

Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч. посібник. - 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: Кондор - 2003. - 364 с.

Калина А. и др. Рынок ценных бумаг. - К.: МАУП, 2008. - 258 с.

Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства // Фінанси України. - 2000. - №2. - С. 58-63.

Крайник О.П., Клепикова З.В. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. - Львів: Інтелект, К.: Дакор, 2000. - 260 с.

Максимовский С.Д. Акционерные общества. - М.: ЮНИТИ, 2008. - 473 с.

Нікбахт Е. , Гропеллі А. Фінанси / Пер з англ. - К.: Вік, Глобус, 2002. - 569 с.

Петрович Й.М. Економіка виробничого підприємництва. - К.: Знання, 2001. - 462 с.

Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. Вид. 2-ге, доповн. і переробл. - Луцьк: Ред. - вид. відд. "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. - 456 с.

Суторміна В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навч. посібник / В.М. Суторміна, В.М. Федосов, Н.С. Рязанова; за ред. В.М. Фесосова. - K.: Либідь, 2003. - 247 с.

Суторміна В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій. - К.: Знання, 2003. - 304 с.

Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2000. - 412 с.

Тітов М.І. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти. -Харків: Консум, 2007. - 192 с.

Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. - 360 с.

Фінанси підприємств: Навчальний посібник: Курс лекцій / За ред. д.е.н., проф. Г.Г. Кірейцева. - Київ: ЦУЛ, 2002. - 268 с.

Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.

Фінансова діяльність підприємства. - К.: Либідь, 2008. - 546 с.