Управління та обслуговування державного боргу

1

Вступ

В умовах формування та функціонування ринкової економіки важливою складовою державних фінансів є державний борг. Дефіцит державного бюджету, залучення та використання позик для його покриття призвели до формування і значного зростання державного боргу в Україні. Великі розміри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також відповідно зростання витрат на його обслуговування обумовлюють необхідність вирішення проблеми державного боргу, а відтак і пошуку шляхів вдосконалення механізму його управління. Як свідчить досвід багатьох країн, чим обтяжливішим стає для держави нагромаджений зовнішній та внутрішній борг, тим його обслуговування активніше включається у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи.

В перехідній економіці України державний борг все більше набуває характеру не лише фінансової, але і соціально-політичної проблеми. Державний борг прямо пов'язаний з проблемою економічної безпеки країни.

Питання управління та обслуговування державного боргу є особливо важливим в контексті тих економічних труднощів, які впродовж останніх років переживає Україна. Розв'язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів економічної стабільності в країні. Від характеру врегулювання боргової проблеми в значній мірі залежить бюджетна дієздатність держави, стабільність її національної валюти, а відтак фінансова підтримка міжнародних фінансових організацій. Необхідність розв'язання цих питань потребує пошуку шляхів вдосконалення механізму управління та обслуговування державного боргу в Україні.

В той же час в Україні недостатньо досліджені питання, що стосуються проблем управління державним боргом, особливостей його формування і розвитку в умовах переходу до ринкової економіки. Зазначене обумовило актуальність обраної теми курсової роботи, його мету і задачі.

Метою дослідження є наукове обґрунтування економічної природи державного боргу; виявлення основних тенденцій і специфічних особливостей формування державного боргу в Україні; обґрунтування концептуальних засад щодо вдосконалення механізму управління державним боргом та його обслуговування в умовах перехідної економіки України.

Для досягнення поставленої мети у роботі передбачається вирішити ряд задач, головними з яких є:

обґрунтування економічної сутності державного боргу як складової державних фінансів;

виявлення основних тенденцій формування державного боргу України;

визначення основних етапів формування державного внутрішнього боргу, аналіз механізму управління ним;

оцінка розміру та динаміки зовнішньої заборгованості України;

узагальнення зарубіжного досвіду обслуговування державного зовнішнього боргу з метою його можливого використання в Україні;

розробка пропозицій щодо удосконалення управління та обслуговування державного боргу в Україні.

1. Характеристика та структура державного боргу країни

1.1 Сутність державного боргу країни

Формування державного боргу безпосередньо пов'язане з погашенням зобов'язань за державним кредитом. Разом з тим, на ці процеси впливають і інші фактори. Так, у випадках коли державні органи управління з тих чи інших причин не виконують передбачені законодавством видатки державного бюджету, на цій основі виникає заборгованість за виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій та ін. Сума державного боргу перевищує зобов'язання за державним кредитом. Державний борг - це сукупність зобов'язань держави за платежами, які належить виконати на підставі одержаних або гарантованих активів, товарів та послуг в минулі періоди. Нерідко державний борг розглядається як сума строкових боргових зобов'язань уряду, що виражені в грошовій формі. Та таке визначення буде не зовсім повним. Воно не охоплює багатьох платежів, які має виконати держава на підставі минулих подій. Так, воно не включає заборгованість, за виплатою зарплати, пенсій, компенсації переплачених податків, надання гарантій за кредитами та ін. Не зовсім вдалим є і визначення боргу, коли суб'єктом називається уряд, а не держава. Адже крім уряду, державна заборгованість може виникати і на підставі діяльності центрального банку, місцевих органів державної влади та ін. державний борг виникає не тільки на основі зобов'язань відповідних бюджетів, а і бюджетних установ.

Державний борг можна розглядати за різними критеріями. На цій основі визначаються види державного боргу. Виходячи з розрахунку суми і строків погашення, розрізняють капітальний і поточний державний борг.

Капітальний борг - це загальна сума заборгованості і процентних виплат, які мають бути сплачені за зобов'язаннями держави на визначені періоди.

Сума капітального боргу дає уявлення про те, яка загальна величина боргу держави без розбивки на періоди, на протязі яких він повинен бути погашений. Поточний борг - це сума зобов'язань держави, які підлягають виплаті (разом з перерахованими відсотками) в поточному році.

За різними оцінками, величина капітального державного боргу України на протязі 2004р. складала від 80 до 86 млрд. грн. В перерахунку на долари США вона досягала більш ніж 15 млрд. дол. Це сума, яка включає всю заборгованість держави, яку вона повинна погасити у майбутні періоди. До капітального боргу включається як довгострокова, так і короткострокова заборгованість. Кожне з зобов'язань має певний строк і повинно виконуватись відповідно укладених угод, або умов емісії та реструктуризації цінних паперів. З метою визначення фінансової стійкості держави розраховується коефіцієнт, який показує, як відносяться суми державного боргу до величини ВВП. За різними підходами критичний рівень такого відношення складає від 50 % до 100% ВВП. Більш високі його показника вважається несприятливими для забезпечення погашення державою своїх зобов'язань в установлені строки.

На сьогодні відношення прямого та гарантованого державного боргу України до ВВП складає близько 24,7 %. Враження про наближення катастрофи не складається. Проте дещо непокоїть сума державного боргу $16.3 млрд., внутрішній борг складає близько $4,3 млрд. Державний прямий борг України становив близько 70 млрд. грн. або 13 млрд. $, в тому числі: прямий зовнішній борг - 46,2 млрд. грн. або 8,7 млн. $; прямий внутрішній борг - 22,8 млрд. грн. або 4,3 млн. $. Гарантований борг України становив 17,5 млрд. грн. або 3,3 млн. $, в тому числі: гарантований зовнішній борг - 17,5 млрд. грн. або 3,3 млн. $; гарантований внутрішній борг - 966 тис. грн. або 182 тис. $.

1.2 Внутрішній та зовнішній державний борг

Державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Внутрішній борг - це заборгованість державних органів управління перед іншими державними структурами та перед резидентами. Зовнішній борг - це сукупність зобов'язань державних органів управління перед міжнародними фінансовими організаціями, іншими країнами та нерезидентами.

Згідно з Законом України "Про державний внутрішній борг України", до державного внутрішнього боргу відносяться строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. До складу внутрішнього боргу входять позики уряду, а також позики, здійснені при безумовній гарантії уряду. Державний борг складається із заборгованості минулих років, та поточних зобов'язань. Боргові зобов'язання уряду включають випущені цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом, а також одержані ним кредити. Внутрішня заборгованість включає також частину боргових зобов'язань колишнього СРСР, прийняту на себе Україною.

Внутрішній державний борг включає сукупність всіх боргових зобов'язань держави, включаючи адміністративно управлінську заборгованість (зобов'язання з виплати зарплати в державних установах та інших виплат державним службовцям), борги, які виникають у зв'язку з залученням коштів з метою фінансування бюджетного дефіциту та зобов'язання виплат державних пенсій. Розрізняють борги держави, які є офіціально визнаними (експліцитні борги) і не підтверджені, або імпліцитні борги. Останні зобов'язання, як правило, не враховуються у складі державного боргу, але в дійсності вони повинні включатись до його структури.

До складу внутрішнього державного боргу України входять такі зобов'язання:

1.Заборгованість КМУ перед НБУ за наданими кредитами та коштами, вкладеними в державні боргові цінні папери;

Заборгованість з погашення та обслуговування боргових цінних паперів перед комерційними банками;

Зобов'язання щодо погашення та компенсації виплат населенню на залишки вкладів в Ощадному банку України;

Грошові кошти, які призначені для погашення зобов'язань з виплати заробітної плати в державних установах, пенсій, стипендій та інших передбачених законодавства обов'язкових виплат громадянам;

Зобов'язання перед комерційними банками і іншими

юридичними особами за гарантіями з наданих кредитів та позик;

Компенсація заборгованості суб'єктам підприємницької

діяльності з поверненням ПДВ;

З загальної суми офіційно визнаного внутрішнього боргу, яка за оцінками експертів в 2005 році складала біля 21,5 млрд. грн. біля 45 % заборгованості випадає на НБУ. Характерною рисою такої заборгованості є те, що, по-перше, вона являє собою зобов'язання одного органу державного управління перед іншим.

Тому борги уряду перед НБУ є формальними і за рішенням Верховної Ради України можуть бути водночас ліквідованими. Проте, таке списання не може пройти безслідно для регулювання параметрів макроекономічного розвитку країни, оскільки з центрального банку буде вилучена значна частина активів. Другою важливою особливістю заборгованості уряду перед НБУ є те, що частина її сформована на неритовій основі. Кредити НБУ не можуть бути проданими на фінансовому ринку. А це значно ускладнює проведення фінансових операцій з такою заборгованістю. Що ж стосується державних облігацій, то вони можуть здійснювати обіг на фінансовому ринку, але за несприятливих умов (висока доходність, низький попит, проведення їх конверсії та ін., і ці інструменти не здійснюють обігу на ринках.

Третьою особливістю заборгованості уряду перед центральним банком є те, що значна частина її складає прострочені емісійні кредити. Строки погашення і обслуговування таких кредитів давно пройшли, але зобов'язання уряду не виконані. Такі позики було видано на основі проведення додаткових первинних емісій. Неповернення боргів центрального банку вчасно виступає, як фактор, який сприяє дестабілізації макроекономічного розвитку країни. Списання боргів уряду НБУ теж не можна назвати доцільною операцією. Адже в такому разі різко зменшуються активи центрального банку, що може привести до погіршення його відносин з закордонними банками, накладання арештів на рахунки вітчизняних комерційних банків в інших країнах та ін.

З метою регулювання граничних розмірів державного внутрішнього боргу Верховна Рада України, приймаючи Закон про Державний бюджет на поточний рік, починаючи з 1998 p., затверджує граничну суму внутрішнього боргу на кінець періоду. Така сума є обмеженням для проведення операцій уряду з позиками та виплатою заборгованості, яка виникла в попередні періоди.

Важливою складовою частиною внутрішнього державного боргу є заборгованість, яка виникла на основі вкладів громадян в Ощадний банк України. Офіційно сума заборгованості не врахована в сукупній сумі державного боргу. Це пов'язано з тим, що кошти громадян, які свого часу (в період існування СРСР) вкладено в Ощадний банк було переведено в Держбанк СРСР. Та все ж ці вклади зараз доцільно враховувати в структурі внутрішнього державного боргу.

Сума зовнішнього державного боргу України більше, ніж в 2 рази перевищує величину внутрішнього боргу. Правда, в останні роки спостерігається відносне скорочення частки зовнішнього боргу в загальній сумі державної заборгованості. Та загальна частка зовнішнього боргу в структурі державного боргу є високою. На 28.02.2005 р. гранична сума зовнішнього боргу держави встановлена на рівні 17,47 млрд. грн.

До складу зовнішнього державного боргу України включаються такі основні види заборгованості (за джерелами фінансування):

Зобов'язання за позиками, які надані міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, ВБ, ЄС, ЄБРР);

Заборгованість перед зарубіжними державами (Росії, Туркменістану, Японії, ФРН, США та ін.);

Зобов'язання за позиками, наданими закордонними комерційними банками (фідуціарні кредити);

Заборгованість фізичним та юридичним особам-нерезидентам з обслуговування та погашення внутрішніх і зовнішніх позик.

Виходячи з критеріїв мети залучення і використання коштів, зовнішній борг України поділяється на такі групи:

Кредити, залучені з метою фінансування дефіциту державного бюджету та підтримку платіжного балансу країни;

Пов'язані кредити, надані в рамках міждержавних та міжурядових домовленостей;

Інвестиційні кредити, залучені суб'єктами господарської діяльності під державні гарантії;

Довгострокові негарантовані кредити, залучені недержавними позичальниками в рамках власних проектів розвитку. [6, стор. 205-207]

2. Механізм управління державним боргом України

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів. Обслуговування державного боргу - це комплекс заходів з погашення позик, виплати процентів по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик.

Стратегічним завданням управління державним боргом є мінімізація вартості його обслуговування. При нарощуванні розмірів державного внутрішнього боргу всі зусилля слід спрямовувати на зменшення реальної вартості його обслуговування та на врахування динаміки заборгованості з темпами економічного росту.

Загрозу економіці становить не стільки сам по собі державний борг як його абсолютний показник, особливо якщо він не значно відхиляється за своїми параметрами від узагальнюючих макроекономічних показників, стільки зростання суми витрат на його обслуговування.

Враховуючи, що з 1991 по 2004 рік державний бюджет України затверджувався з дефіцитом, то відповідно з 1991 року відбувається зростання державного боргу.

Статистика державного боргу в Україні свідчить про кілька етапів у його формуванні. Перший етап - період з 1991 по першу половину 1994 років - характеризувався залученням виключно прямих кредитів Національного банку та утворенням зовнішнього боргу шляхом надання урядових гарантій по іноземних кредитах. На початок 1994 року державний борг склав 4,8 млрд. дол. США, з яких 25 % становив внутрішній державний борг.

До другого етапу можна віднести період з другої половини 1994 року по нинішній час. В цей період поряд з наданням урядових гарантій за кредити державний борг формувався також за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій. На цьому етапі була врегульована заборгованість України за енергоносії, розпочався випуск облігацій внутрішньої державної позики та поступове заміщення ресурсами, що отримані від цих облігацій прямих кредитів Національного банку України.

Аналіз структури боргу дає змогу зробити висновок, що наслідком політики здешевлення кредитних ресурсів, що проводилась в Україні, було зниження вартості залучення позичкових коштів на внутрішньому ринку за рахунок облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП).

На основі аналізу управління державного зовнішнього боргу виділяють такі основні цілі:

1) економічні цілі - це мінімізація вартості зовнішніх запозичень, які залучаються, покращання умов рефінансування і переоформлення заборгованості;

2) зниження загальних витрат по обслуговуванню зовнішнього боргу;

3) підвищення ефективності використання залучених ресурсів;

4) політичні цілі управління зовнішнім боргом - полягають у підтримці стабільності функціонування політичної системи;

5) соціальні цілі - це своєчасне фінансування соціальних програм, забезпечення соціальної стабільності та соціальної справедливості.

В Україні з усіх способів можливого використання залучених ресурсів значного поширення набув найменш ефективний спосіб - нові запозичення спрямовуються на фінансування поточних витрат бюджету, включаючи і обслуговування існуючого зовнішнього боргу. Тому Україні важко розраховувати на ті джерела фінансування, якими зазвичай користуються країни для обслуговування зовнішнього боргу.

В зв'язку з цим важливим є питання про можливість використання різноманітних методів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які використовуються в світовій практиці і знайти способи переходу від відстрочки платежів до скорочення боргу, це буде сприяти урегулюванню проблеми зовнішньої заборгованості і забезпечення ефективності економіки України.

В умовах нездатності країни виконувати зобов'язання по виплаті зовнішнього боргу і процентів по ньому виникає загроза її економічної незалежності. Надмірно високий тягар зовнішнього боргу, несвоєчасне здійснення платежів по ньому створюють значні перепони в функціонуванні національної економіки, підривають можливість проведення незалежної економічної політики і, відповідно, є фактором, який може впливати на економічну безпеку країни.

Для визначення стану зовнішнього державного боргу використовують такі основні показники:

1) відношення зовнішнього державного боргу до ВВП країни.

2) відношення обслуговування зовнішнього державного боргу до експорту країни.

коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).

Щодо відношення заборгованості до ВВП та експорту країни, то виділяються три групи країн-боржників:

а) країни з низьким рівнем заборгованості, коли обидва показники менші 60%;

б) країни з помірною заборгованістю, коли ці показники нижчі 80% і 220% відповідно, але вищі 60%;

в) країни з надмірною заборгованістю, коли зазначені показники перевищують 80 та 220% відповідно.

У світовій практиці безпечним вважається такий рівень зовнішнього боргу, коли сума його обслуговування не перевищує 25 % загальних валютних надходжень країни або 20 % вартості експорту товарів. Межею небезпеки при оцінці ситуації з погашенням боргу і сплатою процентів вважається відношення процентних платежів до експорту 15 - 20 %, межею підвищеної небезпеки - 25 - 30 %.

В Україні недостатньо на сьогодні своїх узаконених напрацювань по критичних показниках економічної безпеки країни по державному боргу. За більшістю показників боргової безпеки Україна поки що перебуває у безпечному стані, проте показник співвідношення обсягу зовнішньої заборгованості до ВВП наближається до критичної межі. Потенційну загрозу економічній безпеці держави становить недостатня кількість вільних коштів для обслуговування зовнішнього державного боргу.

В зв'язку з існуючою на цей час тенденцією до швидкого зростання обсягу зовнішньої і внутрішньої заборгованості нинішній рівень економічної безпеки в Україні явно недостатній. Це дає підставу говорити про необхідність комплексного вирішення проблеми внутрішнього і зовнішнього боргу з метою запобігання можливим загрозам економічній безпеці України.

Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу. Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:

аналіз кредитоспроможності тобто можливості країни позичати кошти;

оцінку платоспроможності або здатністю обслуговувати борг;

контроль рівня зовнішньої заборгованості;

контроль за складом зовнішнього боргу.

Ефективність управління зовнішнім боргом значною мірою визначається іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір зовнішніх займів безпосередньо залежить від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. В свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні.

Розміри та структура державного боргу відіграють важливу роль в макроекономічному розвитку економіки, вирішені соціальних проблем та динаміці міжнародних відносин. Через макроекономічні фактори державний борг позначається і на змінах в мікроекономічній сфері. Зокрема, державний борг здійснює прямий і непрямий вплив на напрями бюджетної політики, грошово-кредитний механізм, податкову систему, рівень інфляції, розміри і напрями використання внутрішніх І зовнішніх заощаджень, іноземних інвестицій та ін. На мікрорівні боргові зобов'язання держави позначаються на величині залучення кредитних ресурсів підприємствами та установами, ціноутворенні, факторах формування процентних ставок, можливостях залучення іноземних інвестицій для конкретних проектів та ін.

З метою досягнення позитивного впливу державного боргу на розвиток економіки необхідно проводити зважене управління його обсягами, структурою та динамікою. Державні органи управління повинні враховувати, що державний борг завжди має раціональні межі, за рамками яких він із стабілізуючого фактору перетворюється в фактор, який починає гальмувати розвиток фінансової системи. Управління державним боргом без врахування об'єктивних вимог та інтересів суб'єктів фінансових відносин нерідко призводить до негативних наслідків. Результатом може бути зниження рівня боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.

Метою управління державним боргом є досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування Інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та ін. Для досягнення поставлених цілей використовуються певні методи управління державним боргом. В умовах перехідної економіки задачі такого управління значно ускладнюються. Причиною є незбалансованість між різними ланками фінансової системи, хронічний дефіцит фінансових ресурсів як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях, нестійкість позицій держави на міжнародних ринках та ін.

Управління державним боргом включає декілька напрямів:

Мобілізацію коштів з метою забезпечення фінансування програм, не перекритих іншими (крім пов'язаних з державним боргом) джерелами;

Організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів;

Здійснення сприятливого як для держави, так і для кредиторів погашення одержаних в борг коштів за умовами і строками;

Організацію обслуговування державного боргу у розмірах і структурі, узгоджених з кредиторами;

Мобілізація коштів з метою формування фонду фінансових ресурсів для забезпечення погашення і обслуговування державного боргу може проводитися в різних формах. Це емісія та розміщення боргових цінних паперів держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; залучення кредитів державними органами управління як від вітчизняних, так і зарубіжних кредиторів, проведення взаємозаліків заборгованостей між державами. До факторів, які відносяться до непрямих форм мобілізації ресурсів відносяться: проведення додаткових первинних емісій грошових коштів центральним банком; накопичення заборгованості за виплатою заробітної плати в державному секторі економіки (пенсій, компенсацій та інших платежів населенню, передбачених законодавством); продаж зобов'язань держави фінансовим установам (як правило з дисконтом) з метою зменшення переносу виплат на більш віддалені строки; проведення роботи з ліквідації бюджетної заборгованості суб'єктів господарської діяльності.

За способами використання державний борг поділяється на активний і пасивний. Активний борг - це таке використання фінансових ресурсів, яке передбачає забезпечення економічного зростання. Він пов'язаний з проведенням інвестиційної і інноваційної діяльності, ї збільшенням попиту в країні, підтримкою конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, збільшенням експортного потенціалу, стримуванням інфляції та ін. Державний борг розглядається як пасивний тоді, коли одержані кошти направляються на поточне споживання. Такі виплати теж здійснюють вплив на розвиток економіки, але не розглядаються як фактор економічного зростання. [5, с. 207-209]

Висновки

В результаті проведеного дослідження сформульовані такі висновки:

1. Розмір державних позик не повинен перевищувати обсяги державних інвестицій, аби не покладати на наступні покоління тягар сплати державних боргів. Вирішення проблеми заборгованості потребує в законодавчому порядку відображення таких заходів: обґрунтування нової державної заборгованості, розробка прозорих та переконливих критеріїв надання державних гарантій, встановлення оптимальних розмірів внутрішнього та зовнішнього державного боргу, вдосконалення системи управління та обслуговування державного боргу.

2. Дослідження динаміки і структури державного боргу України дало змогу систематизувати етапи його формування. Перший етап характеризується залученням кредитів Національного банку України та утворенням зовнішнього боргу шляхом отримання іноземних кредитів під гарантії уряду. Другий етап - отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій та за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики з поступовим заміщенням цими облігаціями кредитів НБУ.

3. Крім класичної форми державного внутрішнього боргу в Україні в 1994 - 2004 роках утворився специфічний внутрішній борг держави з виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ, що є вкрай небезпечним для держави і може призвести до соціальної напруги. Для недопущення в майбутньому заборгованості із заробітної плати та інших соціальних виплат потрібно насамперед вдосконалювати нормативно-правову базу, яка повинна передбачати майнову і адміністративну відповідальність за несвоєчасну виплату заробітної плати та використання нетрадиційних джерел погашення заборгованості.

4. Зростання державного боргу призводить до збільшення витрат на його обслуговування. Управління державним боргом повинно бути спрямовано на збільшення терміну погашення заборгованості та скорочення витрат на обслуговування боргу, для цього в загальному обсязі державних зобов'язань довгострокові зобов'язання повинні займати центральне місце.

5. Нинішній рівень економічної безпеки в Україні, з огляду на триваючу тенденцію до швидкого зростання обсягу зовнішньої і внутрішньої заборгованості, недостатній. Розміри державного боргу в своїх абсолютних значеннях можуть досягати досить великих розмірів, проте борг завжди мусить знаходитися в певній залежності відносно величини ВВП. Перевищення показника державного боргу відповідно розмірів ВВП, а відтак й інших (скоординованих з ВВП) макроекономічних показників, починає становити загрозу економічній безпеці країни.

Комплексне вирішення проблеми внутрішнього і зовнішнього державного боргу із врахуванням запропонованих заходів сприятиме розбудові державних фінансів та покращанню фінансового стану України.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 26.06.1996 р.

2. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р.

3. Закон України „Про державний внутрішній борг України” від 16.09.92 р

4. Наказ Міністра фінансів України про Порядок ведення Міністерством фінансів України обліку державного боргу та операцій, пов'язаних з ним від 22.01.2001 р.

5. Бондарук Т. Г., Степаненко В.О. Проблеми утворення та обслуговування державного внутрішнього боргу. Фінанси України. - 1998.

6. Василик О. Д. Теорія фінансів. - К., 2000.

7. Дані офіціального сайту Міністерства Фінансів України: http://minfin.kmu.gov.ua/.