18

Зміст

Вступ

1. Правові основи фінансування закладів освіти

2. Казначейське обслуговування освітніх закладів

3. Джерела фінансування закладів освіти

4. Проблеми фінансування освітніх закладів

5. Шляхи реформування системи освіти та світовий досвід фінансування закладів освіти

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Сфера освіти для успішної своєї діяльності потребує налагодження певної системи відносин щодо забезпечення фінансовими ресурсами Фінансування освіти -- це система відносин стосовно формування, розподілу й використання фінансових ресурсів у сфері освіти. Актуальною проблемою сучасної господарської практики є перехід навчальних закладів на казначейську систему обслуговування Ця проблема потребує подальшого наукового обґрунтування з метою дослідження її переваг, недоліків і визначення передумов удосконалення

Система народної освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно з'єднаних між собою ланок виховання і навчання:

· дошкільне виховання;

· загальна середня освіта;

· позашкільне виховання;

· професійно-технічне навчання;

· середня спеціальна і вища освіта.

Це закріплено у Законах України «Про загальну середню освіту» № 651 від 13.05.1999 та «Про вищу освіту» № 1284-ІП від 17.01.2002 р.

Принципи державної політики у галузях освіти:

· доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

· рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей;

· гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

· органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;

· незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

1. Правові основи фінансування закладів освіти

2. Казначейське обслуговування освітніх закладів

Запровадження казначейської системи обслуговування навчальних закладів має важливе значення зокрема для запровадження єдиного механізму управління коштами державного та місцевих бюджетів, удосконалення управління видатками навчальних закладів на всіх стадіях бюджетного процесу, посилення поточного контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, Дотримання штатної, фінансової і касової дисципліни

Головне завдання казначейського обслуговування -- сприяти оптимальному управлінню доходами та витратами навчальних закладів. Треба зазначити, що це завдання охоплює широкий спектр функцій.

Повноваження власника (власників) щодо розпорядження державним майном у системі вищої освіти реалізуються відповідно до законів.

Вищі навчальні заклади у межах, визначених законами, та відповідно до статутів мають право:

· отримувати кошти і матеріальні цінності від органів державної влади, підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

· провадити фінансово-господарську діяльність в Україні та за її межами;

· розвивати власну соціально-побутову базу, мережу спортивно-оздоровчих, лікувально-профілактичних та культурних закладів;

· здійснювати капітальне будівництво, реконструкцію, капітальний і поточний ремонти основних фондів на умовах підряду або господарським способом;

· спрямовувати кошти на будівництво або благоустрій соціально-побутових об'єктів, а також на соціальну підтримку педагогічних, науково-педагогічних й інших категорій працівників вищих навчальних закладів та осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах;

· відкривати рахунки у національній та іноземній валютах у банках відповідно до законодавства про банківську діяльність.

Одним із недоліків казначейського обслуговування навчальних закладів є звуження фінансової самостійності закладів. З метою підвищення ефективності управління бюджетними коштами доцільно залучати тимчасово вільні бюджетні кошти та їх залишки у розпорядників із метою здійснення першочергових бюджетних видатків, недопущення касових розривів у процесі виконання бюджетів. Для чого треба:

· надати право органам ДКУ на місцях використовувати різноманітні інструменти управління бюджетними коштами, залучати вільні залишки загального і спеціального фондів бюджетів, давати гарантії;

· розміщувати тимчасово вільні бюджетні кошти в установах комерційних банків, що буде вагомим джерелом додаткових бюджетних ресурсів;

· встановлювати певний ліміт коштів, який залишається в обласних управліннях ДКУ;

· ввести до структури обласних управлінь ДКУ відділ управління бюджетними ресурсами, який аналізуватиме наявні ресурси, прийматиме рішення про обсяги і джерела залучення, проведення обліку й складання звітності про залучення коштів;

· визначити на центральному рівні: норматив ризику залучення коштів, механізм оперативного відшкодування залучених коштів;

· чітко визначити й розподілити функції між учасниками бюджетного процесу;

· для підвищення ефективності контролю за витрачанням бюджетних коштів слід чітко регламентувати функції, права й відповідальність органів Державної контрольно-ревізійної служби у здійсненні контролю;

· організувати дієвий контроль за дотриманням вимог законодавчих і нормативних актів під час проведення торгів у сфері державних закупівель, пов'язаних із витрачанням бюджетних коштів;

· пришвидшити прийняття законів України "Про Державне казначейство України" та "Про фінансовий контроль в Україні";

· переглянути питання оплати праці в органах Державного казначейства, враховуючи виконану працівниками контрольну й економічну роботу, їхню відповідальність при виконанні бюджету за доходами й видатками.

3. Джерела фінансування закладів освіти

В Україні освіта фінансується урядом із загальних податкових надходжень, акумульованих за допомогою різних податків. Разом з тим, певний зв'язок між фондами системи освіти та конкретними податками простежується. Між бюджетами різних рівнів існує розподіл відповідальності за акумуляцію відповідних податків та їх використання.

Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є:

- кошти державного та місцевих бюджетів;

- кошти юридичних і фізичних осіб, громадських організацій та фондів, у тому числі благодійні внески і пожертвування;

- кошти від надання навчальними закладами додаткових освітніх та інших послуг;

- гранти;

- кредити на розвиток навчальних закладів усіх рівнів та здобуття освіти;

- кошти від здійснення навчальними закладами економічної діяльності, регламентованої державою.

Видатки на освіту складають саму велику частину місцевих бюджетів, хоча величина її може значною мірою варіювати залежно від таких факторів:

- кількості навчальних закладів, що відносяться до юрисдикції даного району;

- обсягу бюджету, який в свою чергу визначається рівнем розвитку виробничої сфери району, обсягом податкових надходжень та тою їх часткою, що залишається у власному розпорядженні району.

В умовах фінансової скрути процес складання бюджету на освіту відбувається не стільки знизу (від навчальних закладів), скільки зверху - з обласного бюджету просто доводиться сума бюджету на райони. Бухгалтерії районних відділів освіти вже в межах цієї суми розподіляють видатки на школи, забезпечуючи в першу чергу обов'язкові витрати.

Офіційно заклади освіти мають право отримувати додаткові, позабюджетні кошти за рахунок надання таких платних послуг:

- освітні послуги;

- оренда;

- транспортні послуги;

- продаж виробленої продукції;

- інші.

Залучення додаткових ресурсів через надання платних послуг реально представлено лише у великих містах або в регіонах, де більш-менш розвинений виробничий сектор, в якому зайнята значна частина населення. Найбільш вагомим джерелом позабюджетних надходжень виступають додаткові освітні послуги. За рахунок коштів батьків та підприємств можуть вводитися навчальні курси понад обсяг, визначений державним стандартом для відповідного освітнього рівня. Так, в спеціалізованих школах, ліцеях і гімназіях, а також в звичайних загальноосвітніх школах утворюються проліцейні і ліцейні класи, в яких за рахунок коштів батьків збільшується кількість учбових годин по окремим предметам, або вводяться додаткові дисципліни.

Додаткові освітні послуги часто стають формою легалізації платності навчання. В ліцеях, гімназіях (державних) офіційно вноситься плата не за навчання, а плата за додаткові освітні послуги. Не всі діти отримують ці додаткові послуги, але всі батьки платять, розуміючи це саме як плату за більш якісне навчання (менша наповнюваність класів, вищий рівень вимог до учнів, кращий рівень підготовки).

4. Проблеми фінансування освітніх закладів, шляхи реформування системи освіти

Водночас стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави.

Критичним залишається стан фінансування освіти, недостатнім є рівень оплати праці працівників освіти. Державної підтримки потребують дошкільна, загальна середня освіта у сільській місцевості, професійно-технічна освіта, навчання здібних та обдарованих учнів і студентів.

Головними проблемами освіти є:

Визначення обсягів місцевих бюджетів освіти має встановлюватися на основі розрахункових нормативів, визначених Міністерством фінансів. Фактично ж ці нормативи є дуже низькими і не забезпечують фінансування навіть обов'язкових витрат. Встановлені нормативи є реальними лише для шкіл з великою чисельністю учнів, і крім того, вони не враховують фактичний стан шкільних будівель.

Місцеві (районні) бюджети освіти встановлюються на основі фактичної потреби, в якій враховані лише мінімальні, обов'язкові витрати (на заробітну плату і комунальні послуги). Фінансування закладів середньої освіти, за різними оцінками, здійснюється на 40--60% їх реальної потреби.

Міністерством економіки з 2002 року було профінансовано лише будівництво декількох сільських шкіл.

Видавництво підручників має фінансуватися з державного бюджету. Оскільки ж обсяги фінансування є недостатніми, місцеві органи управління освітою вживають своїх заходів: обласні органи можуть спрямовувати на ці цілі частину районних бюджетів, зобов'язати їх сплачувати певний відсоток вартості підручників, оплачувати частково за рахунок коштів батьків тощо.

Нормативними документами передбачено створення фонду всеобучу, який створюється за рахунок своїх надходжень в обсязі 1-3% і може використовуватися на власні потреби. Фактично ж цей фонд вже декілька років майже не планується в бюджеті освіти району.

Уточнення потреби відбувається під впливом таких факторів: вищі органи ці цифри намагаються зменшити, в свою чергу директори шкіл намагаються особисто “вибити” додаткові асигнування.

Отримання додаткових доходів за рахунок освітніх послуг реально представлено лише у великих містах, в регіонах воно не має перспективи внаслідок низького рівня доходів населення.

Оплата праці вчителів залишається на рівні, який не забезпечує нормального відтворення їх працездатності.

Стратегічні завдання і напрями реформування фінансового забезпечення освіти:

- перехід до ефективної моделі фінансування освіти, адекватної ринковій економіці, розвиток нової соціально-економічної структури освітньої сфери;

- стимулювання переходу на нові педагогічні технології та ефективну систему управління освітою, скорочення непродуктивних витрат, істотне збільшення видатків на розвиток наукових досліджень, зокрема з проблем освіти та педагогіки; підготовку і випуск підручників, посібників та іншої навчально-методичної літератури;

- поступове збільшення у загальних витратах на освіту коштів державних і приватних підприємств, громадських організацій, різних фондів, благодійних організацій тощо.

Основні шляхи реформування фінансового та матеріально-технічного забезпечення освіти:

- збереження за державою пріоритету у фінансуванні системи освіти та підвищення ролі регіонів у фінансуванні освітніх потреб;

- звільнення навчально-виховних закладів від податків на прибуток і добавлену вартість;

- створення при Міністерстві освіти централізованих фондів для реалізації загальнодержавних освітніх програм;

- розширення прав місцевих органів державної влади та органів громадського самоврядування навчально-виховних закладів у визначенні шляхів зміцнення навчально-матеріальної бази, вдосконаленні механізмів їх фінансово-господарської діяльності;

- запровадження додаткового фінансування навчально-виховних закладів для обдарованих дітей, що мають відповідну ліцензію, з спеціального фонду Міністерства освіти;

- заохочення навчально-виховних закладів, які за наслідками акредитації і атестації визнані такими, що мають позитивний досвід у розробленні і впровадженні нових прогресивних технологій навчання і виховання учнів та студентів, домагаються високих кінцевих результатів;

- упорядкування системи оплати праці та стипендіального забезпечення відповідно до конкретних результатів діяльності і якості роботи (навчання);

- поступове забезпечення учнів підручниками через торговельну мережу за кошти батьків;

- створення в системі освіти нових банків, фондів, акціонерних товариств тощо;

- заснування державного фонду сприяння громадянам у здобутті освіти в зарубіжних країнах;

- залучення іноземних інвестицій для розвитку інфраструктури навчально-виховних закладів (будівництво міжнародних освітніх закладів, центрів підготовки спеціалістів);

- поліпшення технології формування видатків державного та місцевих бюджетів на освіту, удосконалення системи кількісних та якісних показників для нормування зазначених видатків;

- запровадження змішаного фінансування інноваційних проектів у галузі освіти, зокрема розроблення та запровадження механізму пільгового оподаткування доходів фізичних осіб, які спрямовують власні кошти на оплату навчання;

- удосконалення правового підґрунтя для приватного фінансування діяльності навчальних закладів;

- проведення органами управління освітою (державними та місцевими) моніторингу інвестування навчальних закладів;

- запровадження спільного державного та громадського контролю за формуванням і виконанням бюджетів навчальних закладів.

У Болгарії уряд запровадив фінансування освіти у вигляді спільних державно-муніципальних субсидій. Такі субсидії передбачають два обов'язкові внески - з державного і місцевого бюджетів, їхній обсяг визначено для кожного окремого випадку, враховуючи наявні ресурси та особливості (демографічні, географічні тощо) певного регіону.

У Латвії розроблено спільну програму Міністерства освіти та місцевих органів самоврядування та інших установ під назвою "Програма розвитку сільської місцевості Латвії".

У Литві уряд і Міністерство освіти спрямовують фінансування на новий напрямок, заохочуючи нові програми та проекти замість традиційної підтримки культурних установ, а також залучаючи до участі третій сектор.

Вперше в історії незалежної України фінансування вітчизняної освіти зросло з 5% до 7% ВВП. Аналогічні витрати на освіту в Європі нині спостерігаються лише в окремих скандинавських країнах.

Висновок

Завдяки активній позиції Міністра освіти і науки за останні три роки витрати на освіту зросли з 14,9 млрд. грн. (2006 рік) до 43 млрд. грн. (2009 рік). У 2008 році видатки на освіту складатимуть близько 56 млрд. грн.

З ініціативи МОН у проекті бюджету на 2010 рік закладено такі видатки:

· на надання молодим громадянам пільгових довгострокових кредитів для здобуття вищої освіти у вищих навчальних закладах (14,7 млн. гривень);

· на реалізацію програми "300 шкіл" з метою ліквідації аварійних ситуацій в навчальних закладах - 300 млн. гривень;

· на видання, придбання, зберігання й доставку підручників та посібників для учнів і студентів - 130,0 млн. гривень;

· на інформатизацію вищих навчальних закладів, забезпечення професійно-технічних і вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання - 27,1 млн. гривень;

· на забезпечення шкіл сучасними технічними засобами навчання з природничо-математичних і технологічних дисциплін - 15,8 млн. гривень;

· на пільговий проїзд студентів і учнів професійно-технічних училищ у залізничному, автомобільному та водному транспорті - 31,9 млн. гривень;

· на придбання шкільних автобусів для перевезення дітей, які проживають у сільській місцевості - 70 млн. гривен. (кошти перенесено із спецфонду до загального);

· на комп'ютеризацію та інформатизацію загальноосвітніх навчальних закладів районів - 161,6 млн. гривень, як субвенція місцевим бюджетам;

· на продовження експерименту у Львівській, Харківській областях та місті Києві щодо передачі професійно-технічних навчальних закладів на фінансування з місцевих бюджетів - 482,2 млн. гривень;

· на реалізацію державної цільової соціальної програми "Школа майбутнього" на наступний рік враховано 55,6 млн. грн.;

· на надання кредитів на будівництво (придбання) житла для науково-педагогічних та педагогічних працівників - 30 млн. грн.;

· на реалізацію програми "Студентський гуртожиток" для учнів професійно-технічних та студентів вищих навчальних закладів - 52 млн. гривень;

· на здійснення Програми "300 шкіл" з метою ліквідації аварійних ситуацій 300 млн. грн.

Cписок використаних джерел та літератури:

1. Закон України “Про освіту” № 1060-XII від 23.05.91

2. Василенко О.Д. Державні фінанси України К., Вища школа 1997р.

3. Єпіфанов А.О., Дьяконова И.И. «Бюджет і фінансова політика України». Київ, 1997. - 234 с.

4. Кравченко В.І. Місцеві фінанси Украни: Навч. посіб. - К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. - С. 249 - 254.

5. http://www.minfin.gov.ua