3

Реферат

Особливості фінансування інноваційних проектів за участю венчурного капіталу в Україні

План

Вступ

Сутність фінансування інноваційних проектів за участю венчурного капіталу

Основні принципи фінансування інноваційних проектів за участю венчурного капіталу враховуючи досвід зарубіжних країн

Особливості розвитку державного регулювання розвитку венчурного бізнесу в інвестиційній сфері в Україні

Особливості управління венчурним капіталом в інвестиційній сфері та проблеми розвитку інноваційної діяльності в Україні

Висновки

Література

Вступ

Життєздатність національної економіки значною мірою визначається масштабами та якістю наукових досліджень і новітніх технологій, що впроваджуються. У зв'язку з цим, у складний для України період становлення ринкових відносин украй важливим є не тільки збереження промислового потенціалу, а й його структурне перетворення з поступовим оновленням окремих ланок виробництва за рахунок використання технологій більш високого рівня - інновацій.

Через перебування економіки нашої країни досить довго у кризовому стані та через інфляційні процеси впродовж тривалого періоду не надавалась належна увага створенню ефективного механізму використання кредитних і фінансових ресурсів для стимулювання інвестиційної та інноваційної активності суб'єктів підприємницької діяльності, хоча б у пріоритетних напрямках розвитку економіки.

На мою думку питання організації фінансування інноваційних проектів за участю венчурного капіталу в Україні є досить актуальним. Не дивлячись на те, що активно розробляються концепції інноваційного розвитку економіки України, прийнято цілий ряд законодавчих та нормативних актів, які покликані стимулювати інноваційну зацікавленість підприємств, всього цього виявляється все ще не достатньо для того, щоб позитивні зміни інноваційній сфері набули системного і прогресуючого характеру, охопили всі основні галузі вітчизняної економіки.

Тому я хочу розглянути особливості фінансування інноваційних проектів за участю венчурного капіталу, проаналізувати ефективність їх використання та вказати недоліки, які стримують розвиток інноваційної діяльності в Україні. В даній роботі розглядаються особливості розвитку та державного регулювання розвитку венчурного бізнесу в інвестиційній сфері, особливості управління венчурним капіталом та проблеми розвитку інноваційної діяльності в Україні.

Сутність фінансування інноваційних проектів за участю венчурного капіталу

Венчурний капітал (від англ. «venture» - ризиковане підприємство) - це довгостроковий, ризиковий капітал, що інвестується в акції нових і швидкозростаючих компаній з метою отримання великого прибутку після реєстрації акцій цих компаній на фондовій біржі.

Ринок венчурного капіталу складається з двох секторів: неформального (представленого індивідуальними інвесторами) і формального (представленого венчурними фондами).

Неформальний сектор. Фінансуванням проектів на початкових стадіях їх розробки займаються, як правило, приватні особи ("business angels"), які вкладають "посівний капітал" ("seed finance"). Розмір інвестицій "business angels" знаходиться в межах від 10 тис. до декількох мільйонів доларів і зазвичай складає 5-20% їх коштів.

Приватні особи часто здійснюють декілька інвестицій, тим самим розподіляючи свої вкладення і знижуючи ризики. Вони можуть здійснювати інвестиції від свого імені або через свої компанії, що може бути пов'язано з оподаткуванням або іншими причинами. Зазвичай бізнес-ангели не афішують свою діяльність і віддають перевагу анонімності, тому оцінити реальний розмір ринку неформальних інвестицій неможливо. Проте, за існуючими даними, кількість активних приватних осіб у Європі оцінюється в 125 000, а кількість здійснюваних ними інвестицій в 30-40 разів перевищує число інвестицій венчурних фондів. Кількість же потенційних бізнес-ангелів перевищує число активних у 10 разів.

Участь бізнес-ангелов в управлінні компанією може бути різною і обговорюється з її власниками у кожному конкретному випадку. Деякі з них можуть бути залучені до повсякденного управління компанією або просто бути пасивними інвесторами. У 80% випадків бізнес-ангели активно беруть участь в управлінні проінвестованими компаніями.

Формальний сектор. На пізніших стадіях розвитку інвестованих компаній розміри фінансування значно більші. У США зазвичай мова йде про суми від 250 тис. до 20 млн. дол. на одне "коло" фінансування. Займаються цим найчастіше спеціальні інститути. Організаційна структура типового венчурного інституту виглядає таким чином. Він може бути утворений або як самостійна компанія "фонд", або як обмежене партнерство.

У деяких країнах під венчурною компанією "фондом" розуміють асоціацію партнерів, а не компанію як таку. Директори і управлінський персонал можуть бути найняті як самим фондом, так і окремою компанією, що управляє, або керівником, що надає свої послуги фонду.

Венчурний капіталіст, що стоїть на чолі фонду або управляючої компанії, не вкладає власні кошти у компанії, акцій яких він придбає. Венчурний капіталіст -- це посередник між синдикованими "колективними" інвесторами і підприємцем. У цьому полягає одна з найпринциповіших особливостей цього типу інвестування.

З одного боку, венчурний капіталіст самостійно ухвалює рішення про вибір того або іншого об'єкту для внесення інвестицій, бере участь в роботі ради директорів і всіляко сприяє зростанню і розширенню бізнесу цієї компанії. З іншого -- остаточне рішення про здійснення інвестицій приймає інвестиційний комітет, що представляє інтереси інвесторів. Зрештою отриманий венчурним інвестором прибуток належить тільки інвесторам, а не йому особисто. Він має право розраховувати тільки на його частину.

Крім того, компанія, що управляє, або приватні особи, співробітники управлінського штату, так само як і генеральний партнер, можуть розраховувати на частку від прибутку фонду, що зазвичай досягає 20%.

Традиційні джерела формування інвестиційних фондів у більшості країн світу -- кошти приватних інвесторів, інвестиційні інститути, пенсійні фонди, страхові компанії, різні урядові агентства і міжнародні організації.

Формальний і неформальний сектори відіграють взаимодоповнюючі ролі. Інвестиції неформального сектора особливо важливі на найраніших стадіях розвитку "стартових" фірм, коли вони потребують "посівного капіталу" для розробки концепції продукту і дослідного зразка, тоді як формальний сектор активніший на стадії швидкого зростання фірми, коли потрібні кошти на розширення виробництва і збільшення обсягу продажів.

До основних особливостей венчурного капіталу можна віднести такі характеристики:

1. Венчурний капітал є довгостроковим та ризиковим.

2. Інвестиції у фірми, чиї акції не обертаються у вільному продажі на фондовому ринку, а повністю розподілені між акціонерами - фізичними або юридичними особами.

3. Кошти можуть надаватися під перспективну ідею без гарантованого забезпечення наявним майном, заощадженнями або іншими активами підприємця. Єдиною заставою служить спеціально обумовлювана частка акцій фірми, що вже існує або тільки створюється.

4. До ухвалення остаточного рішення про участь у венчурному фінансуванні конкретних ідей і розробок проводиться велика попередня робота з вивчення рівня підготовки і особистих якостей підприємця, аналізу представленого бізнес-плану, оцінки супутніх ризиків та можливих шляхів їх зменшення.

5. Інвестиції спрямовуються або в акціонерний капітал закритих або відкритих акціонерних товариств в обмін пакет акцій, або надаються у формі інвестиційного кредиту, як правило на термін від 3 до 7 років.

На практиці, проте, найчастіше зустрічається комбінована форма венчурного інвестування, при якій частина коштів вноситься до акціонерного капіталу, а інша - надається у формі інвестиційного кредиту.

6. Ні інвестор, ні його представники не беруть на себе ніякого іншого ризику (технічного, ринкового, управлінського, цінового і ін.), за винятком фінансового. Усі перераховані ризики несе на собі компанія, і її менеджери.

Основні принципи фінансування інноваційних проектів за участю венчурного капіталу, враховуючи досвід зарубіжних країн

Аналіз успішного досвіду нових індустріальних країн дозволяє виділити принципи, на яких будувалася політика стимулювання інновацій, венчурного інвестування:

1. Орієнтація не стільки на макроекономічні результати реалізації проектів, скільки на демонстрацію іншої, ефективнішої і сучаснішої моделі інноваційного зростання і приватно-державного партнерства. Інноваційний розвиток економіки не може бути забезпечений за рахунок бюджетного фінансування. Але кошти, що виділяються урядом, можуть послужити каталізатором інноваційних процесів.

2. Істотне співфінансування проектів з боку держави при збереженні управління проектами в руках бізнесу. Слід зазначити, що в Чилі і в Ізраїлі рівень державного співфінансування складав близько 40% як при підтримці власне інноваційних проектів, так і при компенсації витрат виходу на нові ринки і освоєння нових технологій. Проте принциповим є те, що у всіх випадках проекти управлялися самим бізнесом або спеціалізованими посередницькими організаціями.

3. Децентралізація державної підтримки і формування мережі "інститутів розвитку". У всіх розглянутих країнах уряди одночасно використовували різні канали підтримки інноваційної активності. Подібне експериментування і різноманіття зменшувало ризики "провалів держави" через невдачі конкретних інститутів і надалі робило можливим розширення підтримки ефективніших з них - при згортанні невдалих програм.

4. Збереження старих інноваційних інститутів - з їх вбудовуванням в нову систему або поступовим заміщенням новими інститутами. При всій можливій неефективності існуючих інститутів вони виконують певні функції і їх радикальне руйнування може негативно відбитися на інноваційній системі.

5. Формування довіри до нових інститутів через особисту репутацію управляючих. Для успіху будь-якої політики дуже важлива довіра до неї з боку тих, кому ця політика адресована. Особливо гострою проблема довіри виявляється в умовах недосконалого ринку і неефективної держави, коли серед економічних агентів традиційно переважають негативні очікування відносно дій уряду. Вважається, що довіра до нових інститутів може бути забезпечена лише за рахунок відвертості і прозорості їх діяльності. Проте дотримання усіх вимог прозорості пов'язане з чималими витратами. Ці витрати можуть бути надмірними при щодо обмежених об'ємах фінансових ресурсів, які уряди країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою в змозі виділити на підтримку інноваційної активності. В цьому випадку довіра до нових інститутів може досягатися за рахунок того, що до складу їх найвищих органів управління і наглядових рад включаються представники держави і бізнесу, які користуються визнаною повагою в суспільстві і в діловому середовищі (наприклад, Фонд Чилі, CORFO й ін.).

6. Реалізація функцій підтримки через бізнес-посередників. Ризик неефективного використання коштів зростає у тих випадках, коли державні органи безпосередньо взаємодіють з компаніями, що претендують на державну підтримку. Це пов'язано з тим, що урядовці, як правило, не володіють достатньою кваліфікацією для того, щоб оцінити якість проектів, що представляються, і пов'язані з ними ризики. Крім того, у разі прямих контактів між чиновниками і представниками бізнесу, що звертаються за підтримкою, збільшується ризик корупції.

7. Надання послуг замість коштів. Стимули до отримання ренти від взаємодії з державними органами істотно обмежуються, коли підприємствам замість грошових субсидій надаються послуги. Це може бути навчання персоналу, сприяння сертифікації продукції, надання бізнесу науково-технічної інформації, здійснені за державні кошти, надання площ (наприклад, технопаркам) на території державних вузів або НДІ на пільгових умовах і т.д.

Особливості розвитку державного регулювання розвитку венчурного бізнесу в інвестиційній сфері в Україні

Модель розвитку інвестиційної діяльності, яка побудована на венчурному бізнесі як окремому виді підприємництва, є необхідною для успішного розвитку економіки України і поступу всього суспільства. Однак вона вимагає ряд передумов, зокрема законодавчого врегулювання венчурного бізнесу, наявності певної кількості інвесторів із достатнім обсягом капіталу, які зможуть стати суб'єктами венчурної діяльності.

Сам термін “венчурний бізнес” уже протягом кількох років зустрічається в низці законодавчих актів України, зокрема в Рішенні Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку від 8 січня 2002 р. № 8 та 9, постанові Верховної Ради “Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні” від 16 червня 2004 р., проте досі не дано визначення суті, функцій, принципів діяльності саме венчурних фондів і венчурних фірм. Актуальність і необхідність розвитку цих інститутів, зокрема, зазначена в Програмі діяльності Кабінету Міністрів “Назустріч людям”.

Уперше на законотворчому рівні функціонування венчурних фондів було передбачено Законом України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”. Проте в цьому законі йдеться лише про інвестиційні фонди, які проводять діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів із метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість, тобто інвестиції в уже існуючий бізнес, або нерухомість.

Питання венчурного фінансування також не вирішує і Закон України “Про інноваційну діяльність”. Зокрема, передбачена лише процедура фінансової підтримки Державною інноваційною фінансово-кредитною установою інноваційних проектів шляхом надання кредитів чи передавання майна у лізинг, яка здійснюється за умови наявності гарантій повернення коштів у вигляді застави майна, договору страхування, банківської гарантії, договору поруки тощо.

Слід зазначити, що на сьогодні повністю запроваджена процедура ліцензування компаній з управління активами ІСІ. Державною комісією регулювання ринку цінних паперів та фондового ринку протягом 2003 р. видано 27 ліцензій на здійснення діяльності з управління активами інститутів спільного інвестування. В Єдиному державному реєстрі інститутів спільного інвестування зареєстровано 32 інститути спільного інвестування, з яких 22 венчурні фонди.

Законом про ІСІ також передбачено, що відкриті інвестиційні та відкриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які були створені відповідно до Указу Президента України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”, зобов'язані ліквідуватися або привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства протягом двох років.

За оцінками Мінекономіки та з питань євроінтеграції, наведеними у доповіді “Перспективи інноваційного розвитку України”, ринок венчурного капіталу в Україні становить сьогодні приблизно 400 млн дол. (потенційний його обсяг за даними деяких компаній сягає 800 млрд дол.) і нараховує не більше десятка працюючих на ньому компаній. Серед них можна назвати Western NIS Enterprise Fund (капітал 150 млн дол., виділений урядом США для освоєння у харчовій промисловості, сільському господарстві, виробництві будівельних матеріалів, фінансовому секторі України), SigmaBlazer (капітал 100 млн дол.), фонд прямих інвестицій “Україна” (інвестував 22,5 млн дол.).

Враховуючи те, що Українська держава переходить на інвестиційну модель розвитку, сьогодні набирає особливого значення державне регулювання інвестиційного процесу в Україні, яке виражається в створенні певних передумов:

Ш введення відповідної законодавчої бази, контролю за дотриманням законодавства;

Ш стимулювання розвитку венчурного бізнесу та ІСІ;

Ш забезпечення прозорої, чесної конкуренції на виробництві, у сфері послуг і банківському секторі, що унеможливить отримання суперприбутків, використовуючи екстенсивні чинники ведення бізнесу;

Ш ведення єдиної бухгалтерської звітності замість двох чи трьох: для податкової, акціонерів і для себе;

Ш підготовка спеціалістів - професіоналів, які зможуть іти на виправданий ризик;

Ш проведення пенсійної реформи.

Головними суб'єктами проведення державної політики у сфері венчурного капіталу повинні виступати Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг разом з Державною комісією регулювання ринку цінних паперів та фондового ринку. До складу керівництва координаційної ради, створеної з метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів, необхідно включити Голову ДКФП.

Значна увага та контроль має приділятися питанням патентування і гарантування прав інтелектуальної власності, яка в даних умовах стає рушієм і необхідним компонентом інвестиційної сфери.

Формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо захисту інвесторів, залучення інвестиційних капіталів і технологій (ноу-хау), розвиток та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних, вільний обіг акцій на вторинному ринку цінних паперів, сприяння адаптації національного фондового ринку до міжнародних стандартів є тією рушійною силою, яка здатна оживити механізм реальної інвестиції.

Перспективним в даному напрямку досліджень є визначення державної політики щодо формування необхідних передумов для венчурного фінансування, зокрема в сфері податкової політики, митного законодавства.

Особливості управління венчурним капіталом в інвестиційній сфері та проблеми розвитку інноваційної діяльності в Україні

Загальною рисою, притаманною для венчурного фінансування, є пряма залежність між ризиком і можливістю отримати інвестиції - чим вищий фінансовий ризик, тим важче підприємцю отримати необхідне фінансування для його проектів і тим вищу ціну потрібно платити за залучені кошти у вигляді процентів, або в обсязі прибутків майбутньої фірми.

Однак виявилося, що в умовах інтенсивного науково-технічного прогресу відмова від здійснення ризикових, але перспективних підприємницьких проектів на практиці несе загрозу значно більших фінансових втрат для економіки і суспільства загалом через втрату конкурентоспроможності національних виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Для України американська модель венчурного бізнесу є найбільш прийнятною. Для неї характерним є високий рівень ризику, що відрізняє її від більш поширених механізмів підтримки бізнес-проектів, таких як, наприклад, інвестування в цінні папери або банківські кредити. Можна виділити три таких найбільш суттєві особливості, що відповідають завданням розвитку такого бізнесу в Україні:

1) Необхідні кошти можуть виділятися під перспективну ідею без гарантованого забезпечення власністю, збереженнями, або іншими активами підприємця. Якщо проект провалиться, максимум, на що може претендувати інвестор, це частина активів даної фірми, пропорційна його частці в зареєстрованому статутному фонді. Інвестор венчурного капіталу йде на розділення всієї відповідальності і фінансового ризику разом з підприємцем. Потреба в одержанні кредитів такого роду часто виникає у початківців або дрібних підприємців, винахідників, учених і інженерів, які намагаються самостійно реалізувати нові оригінальні і перспективні розробки. Дорога в комерційний банк для них часто закрита через такі причини:

Ш багато комерційних проектів починають приносити прибуток не раніше ніж через 3-5 років, але в такому разі вони погіршують баланс банку;

Ш такі проекти пов'язані з дуже високим ступенем фінансового ризику;

Ш банки будуть обов'язково вимагати забезпечення застави або гарантій.

2) Має місце активна участь інвесторів в управлінні фінансуванням проектів на всіх етапах, починаючи з експертизи ідей підприємців і закінчуючи забезпеченням ліквідності акцій створеної фірми.

3) Венчурні фонди готові вкладати кошти в наукомістські розробки навіть тоді, коли існує висока ступінь невизначеності. Адже саме тут приховано найбільший потенційний резерв одержання прибутку.

Зрозуміло, що інвестори венчурного капіталу йдуть назустріч підприємцям, виходячи не з альтруїстичних міркувань. Інтерес інвестора полягає якраз у тому, щоб отримати від своїх капіталовкладень прибуток, який буде суттєво вищим, ніж розміщення вільних фінансових коштів на банківських депозитах, або при їх вкладенні в державні цінні папери з фіксованим прибутком.

Варто навести перелік ризиків, які зважує верчурний інвестор перш ніж прийняти рішення:

· власність, акціонери

· структура акціонерного капіталу

· цілі, завдання та інтереси акціонерів, їхня відповідність інтересам і цілям венчурного фонду

· управління і рівень керованості підприємством

· організаційна структура

· професійна компетентність керівників, їхня здатність вирішувати проблеми розвитку відкритість, готовність до співробітництва і довіра - на підставі особистих відчуттів

· стан і статус керівників в діловому товаристві - на підставі опитувань

· персонал

· взаємини в колективі: наявність команди й командного духу, атмосфера в колективі

· зацікавленість, розуміння та участь в досягненні кінцевих оперативних результатів

· задоволення матеріальним і професійним становищем

· делегування повноважень

· ключові фігури та залежність підприємства від них: хто є ключовими фігурами, їхні фактичні функції і роль, вплив на прийняття рішень, випадки конфліктів у минулому і небезпека для теперішнього, ділові й фінансові інтереси на стороні, участь у числі засновників в інших підприємствах, цілі,які при цьому переслідуються

· клієнти: найбільші клієнти і залежність підприємства від них: хто є найбільшими клієнтами компанії, обсяги продажів їм, статус з погляду монополізму на ринку, географічна і галузева концентрація клієнтів залежність підприємства від платоспроможного попиту з боку клієнтів: статистичні дані про стан платоспроможного попиту на даному сегменті ринку; можливість використання фінансових інструментів для вирішення проблем неплатежів; думка клієнтів про якість продукції, виконанні зобов'язань по термінах, номенклатурі, характеристиках продукції, плани з розширення/звуження кола взаємовідносин (причини), рекомендації у випадку розширення

· ринок: опис ринку та його характеристики (насичений/ненасичений, конкурентний/ неконкурентний, зростаючий/стабільний та ін.)

· місткість ринку і ринкової частки підприємства (власна оцінка і дані маркетингових досліджень) у грошовому вираженні сезонність ринку

· ступінь монополізації та рівень державного регулювання і втручання конкуренція (на даний час і прогнозована на найближчі 5-7 років): інтенсивність конкуренції за якими напрямами вона здійснюється; сильні й слабкі сторони конкурентів небезпека конкуренції для підприємства (конкуренція по якості/ціні) можливість виникнення конкуренції з боку великих державних (акціонованих) підприємств, що відроджуються, та нових підприємств, що створюються за участю іноземного капіталу (транснаціональних компаній, фірм-монополістів)

· система постачання: чисельність найбільших постачальників галузева і географічна концентрація постачальників

· залежність підприємства від власних постачальників і його здатність змінити структуру закупівель без відчутних збитків

· продукція: на якому етапі життєвого циклу перебуває продукція підприємства; конкурентні переваги й недоліки; можливість і необхідність диверсифікації асортименту продукції; наявність і залежність від післіпродажного сервісу.

З метою формування інвестиційного простору на підставі результатів дослідження розроблено комплексне управління рівнем інвестиційного ризику, який назвається risk-mix. Risk-mix водночас є наукою і практичною діяльністю, його можна розглядати як систему, яка поєднує Risk-маркетинг і Risk-менеджмент.

Risk-mix як система - комплекс управлінських принципів впливу на взаємопов'язані економіко-організаційні, соціальні, правові, ринкові елементи, людський фактор та інформації щодо діяльності суб'єктів інвестиційного простору. Така система має певні завдання та методи їх вирішення.

Діяльність елементів інвестиційного простору буде успішною за умови застосовування елементів risk-mix у комплексі. Використання окремих складових комплексу не дає бажаних результатів, оскільки вони взаємозалежні й відображають різні напрями інвестиційної діяльності.

На жаль, вплив інноваційної складової на розвиток промислового виробництва в Україні й досі залишається не значним. Тому для забезпечення сталого розвитку вітчизняної економіки українська держава повинна вирішити головне завдання - сформувати і проводити ефективну науково-технічну та інвестиційно-інноваційну політику, створити інноваційну сферу адекватну сучасній ринковій економіці.

Поки українське середовище малого й середнього бізнесу ще залишається недостатнім ані за кількісними і якісними показниками, ані за часткою у ВВП, важко в нашій країні здійснювати розрахунок показника IRR. В Україні “венчурність” підприємств можна більш ефективно вимірювати за темпами їх розвитку, збільшення обсягів продаж. Зростання продаж дає можливість покращити й інші показники, насамперед - збільшити ринкову частку підприємства. Тому венчурний інвестор в Україні, вклавши кошти в підприємство, що виробляє цікавий продукт і користується попитом, має також шанс досягти своєї мети - продати за велику суму свій пакет акцій. Якщо обсяги продажів того чи іншого українського підприємства зростають в межах 40-50% на рік, то воно, можна вважати, до певної міри вже задовольняє типові запити венчурного інвестора.

Причин, що гальмують розвиток інноваційної сфери в Україні, є багато, але основні з них на мою думку, такі:

§ недостатність системи фінансування, регулювання, організації науково-дослідної та інноваційної діяльності на підприємствах;

§ погіршення фінансового та матеріального забезпечення науково-дослідної бази наукових установ;

§ мають місце труднощі в одержання кредитів як у централізованому інноваційному фонді, так і в комерційних банківських установах;

§ нерозвиненість конкурентних відносин;

§ не створений інститут ефективного правового регулювання у сфері інноваційної діяльності;

§ не налагоджена кооперація наукової та виробничої сфер.

Головною причиною низької інноваційної активності є відсутність власних коштів, зростання цін на паливо і сировину, надмірне оподаткування. У більшості підприємств бракує фінансових ресурсів, щоб здійснювати витрати на оновлення виробничої бази, поліпшення якості продукції та освоєння нових її видів. Це призводить до подальшого зниження конкурентоспроможності вітчизняних підприємств і продукції вітчизняного виробництва на світовому ринку, що викликає ланцюгову реакцію здійснення закупівлі імпортних товарів і зниження виробництва аналогічних вітчизняних товарів. Проблеми розвитку інноваційного процесу у промисловості спричиняються також високим рівнем невизначеності, непередбачуваності і не прогнозованості.

Для того, щоб у світогосподарських зв'язках Україна перестала бути для країн Заходу лише постачальником сировини і ринком збуту застарілої технології та недоброякісних і екологічно небезпечних товарів, аби наш технологічний розвиток так не залежав від інтелектуальної продукції інших країн, потрібно якомога швидше відновити науково-технічний розвиток, підняти престиж новаторської розумової праці, забезпечити підтримку підприємництва у виробничій сфері. Необхідно використовувати інновації як спосіб економічного розвитку, в економічній політиці держава повинна орієнтуватися на науково-технічне забезпечення виробництва, стимулювання випуску нових виробів на основі впровадження новітньої техніки і прогресивної технології.

Висновки

Вивчаючи питання, пов'язані з особливості фінансування інноваційних проектів за участю венчурного капіталу в Україні, можна зробити наступні висновки:

Венчурний капітал - це довгостроковий, ризиковий капітал, що інвестується в акції нових і швидкозростаючих компаній з метою отримання великого прибутку після реєстрації акцій цих компаній на фондовій біржі.

Модель розвитку інвестиційної діяльності, яка побудована на венчурному бізнесі як окремому виді підприємництва, є необхідною для успішного розвитку економіки України і поступу всього суспільства. Однак вона вимагає ряд передумов, зокрема законодавчого врегулювання венчурного бізнесу, наявності певної кількості інвесторів із достатнім обсягом капіталу, які зможуть стати суб'єктами венчурної діяльності.

Основними особливостями венчурного капіталу є такі характеристики: венчурний капітал є довгостроковим та ризиковим; інвестиції у фірми, чиї акції не обертаються у вільному продажі на фондовому ринку, а повністю розподілені між акціонерами - фізичними або юридичними особами; кошти можуть надаватися під перспективну ідею без гарантованого забезпечення наявним майном, заощадженнями або іншими активами підприємця.

В Україні “венчурність” підприємств можна більш ефективно вимірювати за темпами їх розвитку, збільшення обсягів продаж. Зростання продаж дає можливість покращити й інші показники, насамперед - збільшити ринкову частку підприємства.

Загальною рисою, притаманною для венчурного фінансування, є пряма залежність між ризиком і можливістю отримати інвестиції - чим вищий фінансовий ризик, тим важче підприємцю отримати необхідне фінансування для його проектів і тим вищу ціну потрібно платити за залучені кошти у вигляді процентів, або в обсязі прибутків майбутньої фірми.

Література

1. Закон України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) ” N 2299-III від 15.03.2001.

2. Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 року N 3480-IV.

3. Закон України „Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. - № 1560-XII. 4. Венчурний капітал у системі економічних відносин ринкової економіки: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / Н.Ю. Пікуліна; Київ. нац. екон. ун-т. -- К., 2002. -- 16 с. -- укp.

5. Голоднюк І., Данейко П., Домбровскі М., Михайличенко М. Розвиток ринку фінансових послуг в Україні: сучасний стан, проблеми та перспективи. К.:CASE Україна, 2006. -21 с.

6. Денисенко М. Фондовий ринок України: ретроспектива та погляд в майбутнє // Акционер. - 2002. - № 3. - С. 42 - 48 .

7. Інститути спільного інвестування: початок другого життя // Контракти. -2003. -№23.

8. Матеріали серверу ДКЦПФР [http://www.ssmsc.gov.ua]

9. Організаційно-економічний механізм використання венчурного капіталу в інноваційній діяльності підприємств: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.02.02 / І.С. Грозний; Нац. техн. ун-т "Харк. політехн. ін-т". -- Х., 2006. -- 19 с. -- укp.

10. Організаційно-економічний механізм розвитку венчурного бізнесу в промисловості України: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.02.02 / П.П. Федорович; Донец. нац. ун-т. -- Донецьк, 2006. -- 20 с. -- укp.

11. Стан ринку спільного інвестування. Аналітичний огляд станом на 30.06.06р. // [http://www.uaib.com.ua/files/f1153830499.mht]

12. Становлення та особливості розвитку венчурного капіталу: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / В.В. Опанасюк; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. -- К., 2005. -- 19 с. -- укp.