Валютний ринок і валютні операції

1

Зміст

Вступ

1. Валютний ринок. Суб`єкти валютного ринку

2. Види валютних операцій

3. Інструменти валютного регулювання

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Валютний ринок належить до однієї з найважливіших складових грошового ринку держави і тому потребує проведення державного регулювання. За роки незалежності України та формування її валютного ринку було розроблено законодавчу та нормативно-правову базу, створено інституційні форми організації валютних відносин, створена національна валютна система тощо. Водночас динамізм валютних відносин, їх інтернаціоналізація потребують постійного вдосконалення чинного законодавства, приведення його у відповідність із сучасними економічними реаліями, що у кінцевому підсумку спрямовуються на підтримання стабільності національної грошової одиниці України та підвищення авторитету країни на міжнародному ринку.

Чинне законодавство визначає валюту України як грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Валютний ринок - це система соціально-економічних та організаційних відносин купівлі - продажу різних іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах. Валютні ринки забезпечують міжнародні розрахунки по зовнішній торгівлі, туризму, послугам, приватним переказам, руху капіталів.

1. Валютний ринок. Суб`єкти валютного ринку

Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Сучасний валютний ринок - система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

Слід також зауважити, що на валютному ринку здійснюється широке коло операцій з туризму, міграції капіталів, робочої сили, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередницькими і банківськими установами та фірмами. Валютний ринок охоплює також операції зі страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів і переміщення валютної ліквідності, різні заходи валютного втручання.

Головними суб'єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують сучасні заходи зв'язку, комп'ютерну техніку. Роль тих чи інших валют на ринку визначається їх місцем у світогосподарських зв'язках. Більша частина операцій припадає на долари США, англійські фунти стерлінгів, а також євро.

Основна частина валютних операцій проводиться в безготівковій формі, тобто по поточних і термінових банківських рахунках і тільки незначна частина ринку приходиться на торгівлю монетами і обмін готівкових грошей. Територіально валютні ринки прив'язані до великого банківського і валютно-біржових центрів (Лондон, Париж, Нью-Йорк, Франкфурт-на Майні, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Амстердам, Брюссель).

2. Види валютних операцій

На валютному ринку використовується дві групи операцій: касові та строкові. Касові операції здійснюються на умовах "спот" (spot). Операція "спот" - це угода на купівлю-продаж іноземної валюти на короткотерміновий преріод. Доставка валюти здійснюється після укладання угоди, але не пізніше двох робочих днів. Відповідно до цього визначається і валютний курс "спот"-курс на момент укладання угоди. Існує два "спот" курси для валюти: курс попиту (big rate) - курс, за яким клієнт може купити одну валюту в обмін на іншу і курс пропозиції (offer rate) - курс, за яким клієнт може продати одну валюту в обмін на іншу.

Другим видом валютних операцій є строкові або форвардні (forward), за якими суб`єкти ринку отримують право купити або продати валюту в майбутньому за курсом зафіксованим на момент укладання угоди. Форвардна угода включає три основні елементи: зобов`язання купити або продати певну суму валюти в обмін на іншу; виконання угоди (дата доставки валюти) у визначений термін; валютний курс фіксується в момент зукладання угоди. Форвардні валютні курси відрізняються від курсів "спот" на величину "знижки" або "премії", пов`язаної з відстроченням платежів.

Строкові валютні операції тісно пов`язані з процентними ставками по короткострокових депозитах. Форвардний курс має тенденцію до підвищення, якщо процентні ставки обмінної валюти нижчі, ніж процентні ставки контрагентної валюти. І навпаки, валюта країни де банківська процентна ставка вища буде мати у форвардній операції відповідну "знижку". При однакових ставках банківського процента регулятором валютного обміну залишається "спот"-курс.

У міжнародній практиці більшість країн орієнтується на ставку "ЛІБОР" (London: jnter Bank Offered Rate) - процент по міжбанківських депозитах у Лондоні.

Строкові або форвардні операції слугують для отримання прибутку у вигляді курсової різниці, а також для страхування суб`єктів ринку від валютних ризиків. Окрім цього, операції на строк - це широке поле діяльності валютних дилерів, які ведуть гру на підвищенні або зниженні ринкових курсів.

Для валютних ринків характерні такі основні види операцій:

- операції "спот" передбачають негайну постановку валюти за курсом, зафіксованим в угоді;

- операції "форвард" - це угоди, в яких сторони домовляються про постановку певної суми валюти через домовлений термін за узгодженим на момент операції курсом;

- операція "аутрайт" означає, що продавець зобов'язаний продати, а покупець - купити валюту в установлений строк за зафіксованим наперед курсом;

- операція "опціон", коли клієнт сплачує банку невелику премію й одержує право купити валюту в будь-який день встановленого угодою періоду за зафіксованим при укладенні угоди курсом або відмовитися від купівлі-продажу, якщо виконання угоди за визначеним курсом у даному інтервалі часу виявиться для нього більше невигідним, ніж втрата коштів на премію.

У філіях різних банків здійснюються наступні валютно-обмінні операції з готівковою іноземною валютою:

- купівля у фізичних осіб-резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;

- продаж фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти за готівкову гривню;

- зворотний обмін фізичним особам-нерезидентам невикористаних готівкових гривень за готівкову іноземну валюту;

- купівля дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту та за готівкові гривні;

- конвертація (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави;

- прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.

На міжбанківському ринку або на валютній біржі операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються шляхом котирування валют. Котирування - це офіційно встановлений центральним банком ринковий курс (ціни) національної валюти до відповідних іноземних валют на день проведення операцій. Інакше кажучи, котирування валют - це встановлення ринкового курсу дня.

При продажу і купівлі національної валюти банки диференціюють рівні курсів: "курс продавця" встановлюється вищим від курсу "покупця". Повна котировка включає курс покупця і продавця, у відповідності з якими банк купить або продасть іноземну валюту на національну. Курс купівлі при цьому розраховується, виходячи з рівня офіційного курсу проданої валюти та курсу, згідно з яким здійснена угода купівлі-продажу.

Різниця між курсами покупця і продавця - "маржа" - джерело доходу, за рахунок якого покриваються витрати і забезпечується банком прибуток від валютних операцій. Крім цього, оскільки валютні операції пов`язані з певним ризиком, маржа в деякій мірі служить для страхування валютного ризику.

Існують два методи котирування іноземної валюти до національної - пряма і непряма. Більшість країн використовує пряму котировку. При прямій котировці вартість одиниці чи 100 одиниць іноземної валюти виражена в національній грошовій одиниці. При непрямій котировці за одиницю прийнята національна валюта, курс якої виражений у певній кількості іноземної валюти. Непряма котировка - це величина зворотна прямій котировці. Непряма котировка використовується переважно у Великобританії. Що стосується США, то для внутрішніх цілей використовується принцип прямої котировки, а в міжнародній сфері американські банки застосовують метод непрямої котировки для багатьох валют, крім фунта стерлінга. Процедура котировки, яка складається шляхом послідовного зіставлення попиту і пропозиції по кожній валюті, називається "фіксинг". На основі фіксинга встановлюються курси продавця і покупця, які публікуються в офіційних бюлетенях. В операціях на міжбанківському валютному ринку котировка проводиться переважно по відношенню до долара США, так як він являється міжнародним платіжним і резервним засобом.

Операції з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти здійснюються в касах та пунктах обміну іноземної валюти.

Вказані операції здійснюються за курсами купівлі-продажу готівкової іноземної валюти, які встановлюються банком щоденно до початку робочого дня.

В пунктах обміну операції з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти або зворотного обміну фізичним особам-нерезидентам невикористаних коштів у гривнях на готівкову іноземну валюту здійснюються на суму, що не перевищує 15 000 гривень. Операції на суму, що перевищує 15 000 гривень, здійснюються лише через касу банку, після пред'явлення документа, що засвідчує особу, яка здійснює операцію з готівкою, із зазначенням в квитанції за формою №377-К прізвища, ім'я та по-батькові клієнта. При здійсненні операцій на суму, що перевищує 50 000 гривень, в квитанції за формою №377-К вказуються паспортні дані клієнта та його ідентифікаційний код.

Операції з купівлі готівкової іноземної валюти здійснюються:

- касами банку з оформленням квитанції за формою №377-К, перший примірник якої надається клієнту. Якщо купівля іноземної валюти здійснюється у фізичної особи-нерезидента, то додатково оформлюється довідка за формою №377, перший примірник якої надається клієнту;

- пунктами обміну іноземної валюти як банківськими, так і працюючими на підставі агентських угод з банком, з видачею клієнтам квитанцій за формою №377-А для фізичних осіб-резидентів, а для фізичних осіб-нерезидентів - довідок за формою №377.

Операції з продажу готівкової іноземної валюти фізичним особам-резидентам здійснюються:

- касами банку з оформленням квитанції за формою №377-К, перший примірник якої надається клієнту;

- пунктами обміну іноземної валюти з видачею клієнтам перших примірників квитанцій за формою №377-А.

Операції з купівлі готівкової іноземної валюти у фізичної особи-нерезидента та зворотний обмін готівкових гривень на іноземну валюту здійснюються після пред'явлення цією особою касиру каси банку або пункту обміну документа, який засвідчує особу та її громадянство.

Зворотний обмін готівкових гривень на готівкову іноземну валюту здійснюється лише фізичним особам-нерезидентам у разі невикористання чи неповного використання ними гривень, що були одержані в касі банку або в пункті обміну валюти. Зворотний обмін здійснюють як каси банку, так і пункти обміну валюти в разі надання першого примірника довідки за формою №377, яка дійсна протягом 6 місяців з дати її видачі. Сума зворотного обміну не може перевищувати тієї, що зазначена в довідці за формою №377.

3. Інструменти валютного регулювання

У практиці валютного регулювання використовуються такі інструменти, як девальвація і ревальвація валюти, валютна інтервенція, корекція дисконтних ставок національного банку, валютні обмеження, засоби регулювання платіжного балансу країни, режим конвертування валют.

Девальвація валюти. Девальвацію, тобто зниження курсу національної валюти,центральний банк проводить шляхом здійснення відповідних інтервенцій при значному дефіциті платіжного балансу. Вона спрямована на стимулювання експорту й обмеження імпорту товарів. Вона робить експортовані товари дешевшими, а імпортовані дорожчими, обмежуючи їх конкурентоспроможність на внутрішньому ринку. Девальвація сприяє стимулюванню експорту і стримуванню імпорту товарів, оскільки національні виробники продукції, яка продається за кордоном, отримують так звану девальваційну премію, а отже й можливість знижувати ціну, тобто переваги у конкурентній боротьбі на зовнішніх ринках. Водночас девальвація може стимулювати експорт лише за наявності відповідного виробничого потенціалу і сприятливої кон'юнктури на зовнішніх ринках. Крім того, подорожчання імпорту може зумовити збільшення витрат на виробництво вітчизняних товарів, а відтак спричинити посилення інфляції в країні. І нарешті, можливості застосування саме цього інструменту валютної політики можуть обмежуватися активною протидією країн - зовнішньоторгових партнерів.

Ревальвація валюти. Ревальвація, тобто підвищення центральним банком за допомогою заходів відповідної девізної політики курсу національної валюти, використовується для зменшення активності сальдо платіжного балансу шляхом обмеження експорту товарів і стимулювання імпорту. При цьому подорожчання експортних товарів знижує їх конкурентоспроможність на зовнішніх ринках, а здешевлення імпорту збільшує його надходження на внутрішній ринок.

Валютна інтервенція. Поряд із девальвацією і ревальвацією, що є досить жорсткими, по суті, "хірургічними" засобами державного втручання у сферу валютних відносин, широке застосування мають і інші інструменти валютної політики. Одним із найдійовіших є валютна інтервенція.

Механізм валютної інтервенції, санкціонованої МВФ як норма міждержавних валютних відносин, пов'язаний з операціями купівлі та продажу власної валюти або конкурентної валюти своєї країни. Такі операції впливають на співвідношення на валютному ринку попиту і пропозиції певної грошової одиниці і викликають кореляцію її обмінного курсу.

Валютна інтервенція може здійснюватися:

* за рахунок використання власних резервів валюти;

* за допомогою своп-угоди (swap agreement) - договору з певною країною з приводу отримання кредиту у валюті цієї самої країни, необхідної для здійснення валютної інтервенції;

* за рахунок продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті.

Статутом МВФ передбачається можливість продажу з цією метою кредитних позицій у СДР.

Про масштабність таких операцій може свідчити приклад із практики валютної політики США. У 1987 p., коли курс долара після стрімкого зростання в 1980-1985 pp. почав швидко падати, США, за різними оцінками, використовували на підтримку власної грошової одиниці шляхом валютної інтервенції понад 140 млрд дол.

В окремих випадках МВФ надає спеціальні кредити для здійснення валютної інтервенції з метою стабілізації валютних курсів.

Корекція облікових ставок Національного банку. Поряд із валютною інтервенцією досить поширеним засобом впливу на курсові співвідношення є відповідна корекція облікових ставок національного (центрального) банку, підвищення яких веде до зростання (завдяки підвищенню попиту) курсів валюти, а скорочення - до зниження цього курсу.

Механізм впливу облікової процентної ставки національного банку на курс валюти здійснюється через операції цього банку з комерційними банками й іншими кредитними інституціями з обліку короткострокових державних зобов'язань (насамперед казначейських векселів) і переобліку комерційних векселів. Оскільки показником прибутковості капіталу в різних країнах є облікові процентні ставки й темпи інфляції у цих країнах неоднакові, то для коректного визначення дохідності обчислюються реальні процентні ставки з урахуванням "ефекту Фішера".

За наявності твердої гарантії повернення капіталу і процента вільні капітали будуть вкладені в ту країну, де реальна процентна ставка вища, а значить, можна отримати вищий дохід. Відповідно привабливість і вартість даної валюти підвищується.

Залежність валютного курсу від реальних процентних ставок пояснюється обсягами та ступенем свободи капіталів, а також надійністю нових активів порівняно зі старими і наявністю перспектив зміни процентних ставок за ними.

Ступінь свободи капіталів визначає час, необхідний для продажу наявних активів, наявність попиту на ці активи на ринку. Тому можна зробити висновок, що в короткостроковому періоді зміни в процентних ставках (з урахуванням ризику) сприяють мобільності абсолютно вільних капіталів і лише при зберіганні тенденцій на тривалий період відбувається рух раніше "пов'язаних капіталів".

Валютні обмеження. Розглянуті інструменти валютної політики є засобом економічного впливу держави на динаміку курсового співвідношення власної валюти. Поряд із цим у практиці валютних відносин широко застосовуються методи прямого втручання держав у механізм формування обмінних курсів. Йдеться про валютні обмеження, що являють собою систему нормативних правил, які регламентують права громадян і юридичних суб'єктів ринку щодо обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здійснення інших валютних операцій.

Валютні обмеження можуть застосовуватися при здійсненні контролю за рухом капіталу, блокуванні валютної виручки, регламентації вивозу валюти громадянами, що здійснюють туристичні поїздки, та ін.

Механізм регулювання платіжного балансу. Засобом впливу на валютні курси слугують також складові механізму регулювання платіжного балансу країни: експортні субсидії, митні тарифи, податкові пільги, страхування від втрат, викликаних коливаннями валютних співвідношень, та ін.

Конвертованість валют. У системі валютного регулювання особливе місце приділяється здійсненню широкого комплексу заходів для забезпечення конвертованості валют.

Реалізація цього заходу, здійснюваного на основі нормативних актів кожної окремої країни, є одним із статутних вимог МВФ.

Конвертованість характеризує здатність вільного обміну національної грошової одиниці на інші валюти. Вона передбачає можливість купівлі і продажу іноземної валюти за національну. Поняття конвертованості за своїм змістом виходить за межі власне валютних відносин. Це загальноекономічна категорія, яка охоплює коло проблем, що не зводяться тільки до операцій, пов'язаних з обміном валют. Конвертованість - невіддільний атрибут ринкової економіки. Без конвертованості неможлива свобода вибору, тобто те, без чого ринкові відносини втрачають свою сутність.

Без конвертованості національної грошової одиниці товаровиробник не може включатися в різноманітні структури світового ринку, у міжнародний поділ праці, а покупець позбавляється можливості відповідним чином задовольняти свій платоспроможний попит.

Тільки за такого підходу стане зрозумілим, що конвертованість передбачає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу тощо. У цьому разі збалансованість експортних та імпортних операцій досягається економічними методами, серед яких найважливішими інструментами є валютний курс і банківський процент. Отже, конвертованість усіма своїми коренями входить у системні зв'язки, що формуються в базисній структурі ринкової економіки.

Режим конвертованості кредитно-паперових одиниць визначається інституційними нормами. Він є однією з важливих ланок валютної політики, здійснюваної кожною країною. Водночас існують і загальноприйняті МВФ вимоги щодо змісту режиму конвертованості.

Теорією і практикою розрізняються повна і часткова, зовнішня і внутрішня конвертованість.

При режимі повної конвертованості усі юридичні і фізичні вітчизняні і закордонні особи, що володіють певною сумою грошей даної країни, мають можливість вільно (без обмежень) використовувати ці гроші на будь-які цілі: вільно здійснювати як поточні, так і інвестиційні валютні операції за всіма видами операцій платіжного балансу.

Нині існує обмежена кількість валют, що діють у режимі повної конвертованості. Таку свободу може собі дозволити лише конкурентоспроможна на світовому ринку економіка з потужною експортною базою, розвиненими внутрішніми грошовими й інвестиційними ринками.

За часткової конвертованості на операції купівлі та продажу валют застосовуються певні обмеження. Відповідно до вимог МВФ ці обмеження не повинні стосуватися платежів за поточними міжнародними операціями. До таких операцій належать платежі за результатами зовнішньої торгівлі, короткострокові банківські операції, платежі, пов'язані з погашенням позичок і процентів, переведення прибутків з інвестицій, грошові перекази некомерційного характеру. У зв'язку з тим; що здійснення названих операцій є характерною ознакою конвертованості, їх обмеження відповідно до вимог Статуту МВФ не допускається.

При зовнішній конвертованості повна свобода валютних операцій для здійснення розрахунків із закордоном надається тільки іноземним (фізичним і юридичним) особам, що можуть вільно обмінювати зароблену в даній країні валюту на будь-яку іноземну, здійснювати перекази цієї валюти за кордон.

При внутрішній конвертованості правом обмінних операцій національних грошових одиниць на іноземну валюту користуються тільки фізичні і юридичні особи даної країни.

З огляду на те, що конвертованість є загальноекономічною категорією, виникає найскладніше за своїм змістом і водночас найактуальніше для нашої економіки питання: як зробити національну грошову одиницю конвертованою? Які передумови необхідні для цього?

Річ у тім, що конвертованість є не тільки складним, а й суперечливим у своїй сутності явищем. З одного боку, вона може призвести до негативних наслідків: можливість провокувати знецінювання національного багатства і робочої сили, масове банкрутство підприємств окремих видів виробництва, некероване поглиблення соціальної диференціації населення тощо.

Але, з іншого боку, конвертованість містить досить вагомий позитивний потенціал. Так, вона необхідна для забезпечення процесу демонополізації економіки, її структурної перебудови, подолання кризи платіжного балансу, інтеграції у світове господарство та ін. Без конвертованості ці доленосні питання взагалі не мають шляхів свого позитивного вирішення. Досвід країн, що домоглися конвертованості своїх грошових одиниць, показує, що нейтралізувати негативні наслідки й ефективно використовувати позитивний бік конвертованості можна тільки шляхом поетапного поступового впровадження її елементів у господарське життя. У процесі впровадження конвертованості найбільш складним і відповідальним є питання валютних курсів. Зокрема, існуюча практика валютного регулювання доводить, що штучне завищення валютного курсу неминуче призведе до торговельного і платіжного дефіциту, виснаження валютних резервів, підриву конвертованості, а також до зниження ефективності державної грошово-кредитної і валютної політики.

Сучасний валютний ринок - це інституційно регульований ринок. Валютне регулювання здійснюється на двох рівнях:

* на міжнародному - через систему міжнародних валютних організацій, союзів і угод, що діють на міждержавній і транснаціональній основі і служать засобом реалізації взаємного інтересу контрагентів і забезпечення конструктивної конкуренції;

* на національному - за допомогою використання таких інструментів валютного регулювання, як девальвація і ревальвація, валютна інтервенція, валютні обмеження, механізм регулювання платіжного балансу країни, а також через політику підтримання конвертованості національної валюти.

Третім учасником валютного регулювання є сам ринок. Саме його здатність до саморегулювання уможливлює проведення всіх тих заходів щодо валютного регулювання, які здійснюються на міжнародному і національному рівнях.

Висновок

Валютний ринок - система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

На валютному ринку використовується дві групи операцій: касові та строкові. Касові операції здійснюються на умовах "спот" (spot). Операція "спот" - це угода на купівлю-продаж іноземної валюти на короткотерміновий період. Доставка валюти здійснюється після укладення угоди, але не пізніше двох робочих днів. Відповідно до цього визначається і валютний курс "спот"-курс на момент укладання угоди. Існує два "спот" курси для валюти: курс попиту (big rate) - курс, за яким клієнт може купити одну валюту в обмін на іншу і курс пропозиції (offer rate) - курс, за яким клієнт може продати одну валюту в обмін на іншу.

Другим видом валютних операцій є строкові або форвардні (forward), за якими суб`єкти ринку отримують право купити або продати валюту в майбутньому за курсом зафіксованим на момент укладання угоди. Форвардна угода включає три основні елементи: зобов`язання купити або продати певну суму валюти в обмін на іншу; виконання угоди (дата доставки валюти) у визначений термін; валютний курс фіксується в момент укладання угоди. Форвардні валютні курси відрізняються від курсів "спот" на величину "знижки" або "премії", пов`язаної з відстроченням платежів.

До економічних інструментів валютної політики слід відносити такі:

1)девальвація;

2) ревальвація;

3) дисконтна політика;

4) дефляційна політика.

Девальвація валюти передбачає спрямовані дії відповідних інституційних структур, які мають на меті знизити обмінні курси валюти власної країни. Таке зниження використовується, з одного боку, для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, а, з іншого - для підвищення конкурентоспроможності та поліпшення торгових позицій країни на світовому ринку.

Ревальвація валюти має протилежний зміст. Вона пов'язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. Тут переслідується мета втримати на внутрішньому ринку споживчий попит і стимулювати товарний імпорт і приплив інвестицій.

Дисконтна політика полягає у зміні облікової ставки центральним банком країни з метою впливу на ринкову норму процента і регулювання міграції капіталів. За пасивного сальдо платіжного балансу дисконтна політика має на меті за допомогою підвищення ставки рефінансування центрального банку підвищити ринкову норму процента в країні загалом, що дасть змогу додатково залучати іноземні капітали в країну, які шукають вигідні сфери свого застосування. За активного сальдо - навпаки, зниження облікової ставки центрального банку є додатковим фактором експорту капіталу з країни.

Дефляційна політика застосовується для зменшення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження грошової маси і, відповідно, внутрішнього попиту, а відтак - переорієнтування національних виробників на зовнішні ринки, тобто збільшення експорту. У результаті цього, з одного боку, скорочення грошової маси в обігу зменшує витрати, зумовлює зниження рівня ділової активності, рівня доходів, а відтак і зниження імпорту, а з іншого - підвищення ринкової норми процента, що супроводжує політику "дорогих" грошей, зумовлює приплив іноземних капіталів у країну, а відтак - скорочення дефіциту платіжного балансу.

Список використаної літератури

1 Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посіб. / О. І.

Береслівська, О. М. Наконечний, М. Г. Песецька та ін.; За ред. М. І. Савлука.

- К.: КНЕУ, 2002

2 Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підр., 3-тє вид.- К.: Т-во "Знання", КОО, 2001

3 Гольчинський А.С. Теорія грошей. - К.: Основи. - 2001.

4 Долан Э. Дж. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. -М.: Л.,1991.

5 Гроші і кредит /за ред. Б. С. Івасіва. - К., 1999.

6 Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України // Фінанси України. - 1997.

7 Савлук М. І. грошово-кредитна політика Національного банку України та оцінка її ефективності // Вісник НБУ. - 1999.

8 Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підр. / А. С. Філіпенко. - К.:

Либідь, 1997

9 Фридмен М. Количественная теория денег. М., 1996.

10 Деньги / Под ред. А. А. Чухно. - К., 1997.