Валютний курс

Донецький Національний технічний університет

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

по дисципліні "Макроекономіка"

Тема: Валютний курс

Виконавець

студентка

Консультант _________________

_____________________

2008

Зміст

Вступ

1 Основи теорії валютного курсу

1.1 Сутність валютного курсу його котирування і функції

1.2 Номінальний та реальний ефективні валютні курси

1.3 Фактори, які впливають на валютний курс

2 Режими валютного курсу, їх вплив на економічний розвиток країни

2.1 Фіксований валютний курс

2.2 Плаваючий валютний курс

2.3 Система множинних валютних курсів

3 Особливості валютної політики в Україні

3.1 Формування валютно-курсової політики в Україні

3.2 Призначення національної валютної системи

3.3 Питання вибору оптимального валютного режиму для України

Висновки

Додатки

Перелік посилань

Реферат

Дана курсова робота складається з 48 сторінок, має 3 розділи по 3 підрозділи в кожному.

В роботі міститься 2 малюнка, 2 таблиці, 1 схема, 1 додаток.

Використаних джерел - 24.

Об'єкт дослідження - валютний курс.

Ціль роботи: дослідити механізм формування валютного курсу, можливості вдосконалення валютної системи в Україні.

Метод дослідження - кількісний і якісний аналіз валютного курсу.

Валютний курс (інколи його називають обмінним курсом) являє собою співвідношення між грошовими одиницями двох країн, або ціну грошової одиниці однієї країни, відображену в грошових одиницях іншої країни чи в міжнародних валютних одиницях.

Зовні валютний курс проявляється як коефіціент перерахунку однієї валюти в іншу, однак вартісною основою валютного курсу є купівельна спроможність валют, яка виражає середні національні рівні цін на товари, послуги, інвестиції. Ця економічна (вартісна) категорія притаманна товарному виробництву і віддзеркалює виробничі відносини між товаровиробниками і світовим ринком.

Існує декілька видів режимів валютного курсу: фіксований, плаваючий, система множинних валютних курсів. В залежності від економічного розвитку, типу економіки і т.д., кожна країна обирає найбільш оптимальний для неї режим валютного курсу. Дуже важливо обрати правильний режим, адже це сприяє розвитку міжнародних економічних відносин, та національної економіки в цілому.

ВАЛЮТНИЙ КУРС, КОТИРУВАННЯ, НОМІНАЛЬНИЙ, РЕАЛЬНИЙ ОБМІННИЙ КУРС, РЕЖИМИ ВАЛЮТНОГО КУРСУ, ВАЛЮТНА СИСТЕМА

Вступ

Після виборення Україною незалежності надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов'язаних з валютою і валютно-фінансовою системою. Адже міцність фінансово-валютної системи країни визначає її економічну незалежність. Крім того, рівень інтеграції валютно-фінансової системи країни з міжнародною валютно-фінансовою системою зумовлює ефективність існування різних форм міжнародної торгівлі, а значить, без сумніву впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни.

Україна має платіжний засіб (грошову одиницю) - українську гривню, яка є валютою. В Україні є грошові знаки чужоземних держав, найпоширенішими з яких є американський долар. Ці знаки - теж валюта. Існують і інші види валюти. Режим функціонування всіх видів валюти в країні є також потужним фактором її подальшого соціально-економічного розвитку. Ось чому питання валюти є завжди в полі зору провідних економістів-фінансистів держави.

Розвиток зовнішньоекономічних відносин потребує особливого інструменту, посередництвом якого суб'єкти, які діють на міжнародному ринку, змогли б підтримувати між собою тісні фінансові взаємостосунки. Таким інструментом виступають банківські операції по обміну іноземної валюти. Найважливішим елементом в системі банківських операцій в іноземній валюті є обмінний валютний курс, так як розвиток зовнішньоекономічних відносин потребує виміру вартісного співвідношення різних країн. Валютний курс необхідний для:

1)Взаємного обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів та кредитів. Експортер обмінює іноземну валюту на національну, так як валюти інших країн не можуть обертатися в якості законного купівельного та платіжного засобу на території даної держави. Імпортер обмінює національну валюту на іноземну для оплати товарів, куплених за кордоном. Боржник купує іноземну валюту за національну для погашення заборгованості та виплати відсотків по зовнішніх боргах;

2)Порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених в національній та іноземній валютах;

3)Періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків.

На сьогоднішній день існує багато вчених-економістів, які займаються проблемою валютного курсу. Це О. Петрик, Я. Белінська, А. Голуб, Л. Кушнер, А. Шаповалов та ін. Вони аналізують існуючу ситуацію, розглядають можливості удосконалення існуючої системи валютного регулювання, обирають найбільш оптимальний режим валютного курсу для економіки країни.

Метою даної роботи являється обгрунтування необхідності валютного регулювання, вибору найбільш оптимального валютного режиму на сучасному етапі розвитку економіки України.

Виходячи з поставленої мети, дана курсова робота ставить перед собою наступні основні завдання:

розглянути економічну суть валютного курсу, його функції і фактори, впливаючі на обмінний курс;

ознайомитися з різними видами режимів валютного курсу, їх впливом на розвиток економіки країни;

проаналізувати розвиток валютної системи в Україні та можливості переходу до режиму плаваючого валютного курсу.

1. Основи теорії валютного курсу

1.1 Сутність валютного курсу його котирування і функції

Майже всі національні економіки незалежних держав є відкритими економічними системами, тобто кожна держава має певні економічні чи фінансові відносини з іншими державами, які проявляються в міжнародній торгівлі, рухові капіталу, реалізації послуг на світовому ринку, тощо. При реалізації товарів та послуг на світовому ринку товари вироблені національними виробниками, отримують суспільне визнання на основі інтернаціональної міри вартості. Для співставлення вартості товарів вироблених в різних країнах, використовують валютні курси.

Валютний курс є одним із ключових параметрів міжнародних економічних відносин. Зміни валютного курсу значно впливає практично на всю систему мікро- та макроекономічних показників всіх країн, конкурентність її товарів та послуг на світових ринках, перерозподіл ресурсів, збалансованість платіжного балансу, тощо. Тому визначення валютного курсу, а особливо управління ним є ключовим елементом зовнішньоекономічної політики кожної держави.

Як економічна категорія, валютний курс (інколи його називають обмінним курсом) являє собою співвідношення між грошовими одиницями двох країн, або ціну грошової одиниці однієї країни, відображену в грошових одиницях іншої країни чи в міжнародних валютних одиницях.

Зовні валютний курс проявляється як коефіціент перерахунку однієї валюти в іншу, однак вартісною основою валютного курсу є купівельна спроможність валют, яка виражає середні національні рівні цін на товари, послуги, інвестиції. Ця економічна (вартісна) категорія притаманна товарному виробництву і віддзеркалює виробничі відносини між товаровиробниками і світовим ринком. Оскільки вартість являється всеохоплюючим вираженням економічних умов товарного виробництва, то порівняльність національних грошових одиниць різних країн базується на вартісному співвідношенні, яка складається в процесі виробництва та обміну. Виробники та покупці товарів та послуг за допомогою валютного курсу порівнюють національні ціни з цінами в інших країнах. В результаті співставлення виявляється ступінь вигідності того чи іншогго виробництва в даній країні або інвестицій за кордоном. Як би не спотворювалась дія закону вартості, валютний курс в кінцевому підсумку підкоряється його дії, віддзеркалює взаємозв'язок національної та світової економіки, де проявляється реальне курсове співвідношення валют.

Процес визначення валютного курсу називається котируванням.

Повне котирування означає, що встановлюється курс покупця і продавця (відповідна сторона bid і сторона offer). Різниця між курсом покупця і курсом продавця (маржа або спред) для того, хто здійснює котирування, є джерелом прибутку.

Наприклад, курс гривні до долара записують так: USD/UAH=5,3845 - 5,4231.

Такий запис означає, що дилер, який проводить котирування, купує американські долари за ціною 5,3845 грн., а продає за ціною 5,4231 за один долар. При цьому маржа становить 3,86 коп. за 1 долар США. Інколи дилери можуть робити запис курсів у зворотному порядку: 5,4231 - 5,3845, проте такий запис не змінює економічну сутність валютообмінної операції - за нижчим курсом дилер купує валюту, а за вищим продає [1].

Розрізняють пряме і зворотне котирування. Пряме котирування (direct quotation) визначає вартість одиниці іноземної валюти. Непряме, або зворотне, котирування (indirect quotation) визначає вартість одиниці національної валюти. Курси національної та іноземної валют є взаємно оберненими величинами, які відповідають одній і тій самій пропорції обміну двох валют.

USD/AUD = 0,7727;

EURO/GBR = 1,4501.

Наведені співвідношення означають, що для придбання одного австалійського долара потрібно 0,7727 американського долара, одного англійського фунта - 1,4503 євро. Перше котирування є непрямим у Австралії і прямим у США, друге - непрямим у Британії та прямим у Європі.

При котируванні валют установлюються базова валюта та валюта котирування. Базовою є валюта, відносно якої котируються інші валюти (як правило, це валюти головних промислово розвинутих країн). Але інколи з історичних причин менш значущі валюти виконують роль базової. Наприклад, австралійський та новозеландський долари є базовими відносно долара США. Валютою котирування є валюта, яка котирується до базової й виражає вартість останньої [2].

Валютний курс, будучи однією з найважливіших економічних категорій сфери міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин, виконує низку функцій:

За допомогою валютного курсу додається економічна обмеженість грошових одиниць різних країн. Її локальна вартість перетворюється в інтернаціональну. Як наслідок валютний курс виступає як засіб інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної системи світових грошей.

Через систему валютних курсів здійснюється порівняння умов і результатів процесу виробництва - продуктивності праці, витрат виробництва, заробітної плати, темпів економічного зростання, тощо в окремих країнах.

За допомогою валютних курсів порівнюється рівень цін національних економік, зокрема національної вартості товарів і послуг з інтернаціональними цінами та інтернаціональною вартістю. Через механізм валютного курсу національні витрати виробництва товарів і послуг прирівнюються до інтернаціональних. Таким чином валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації інтернаціональної вартості товарів та послуг.

Через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, залученими до світового ринку.

Валютний курс є засобом сприяння об'єднанню та стабільному розвитку фінансових ринків [1, 2].

Валютний курс, виконуючи ці функції, розкриває себе як важливий макроекономічний показник та інструмент макроекономічної політики.

1.2 Номінальний та реальний ефективні валютні курси

Для відкритої економіки важливим макроекономічним показником є реальний ефективний обмінний курс (РЕОК). Він містить інформацію не тільки про номінальний обмінний курс, а й про динаміку цін провідних торгових партнерів країни. Саме тому зміна РЕОК часто використовується як показник зміни зовнішньоекономічної конкурентоспроможності країни. Показники номінального та реального ефективних обмінних курсів країн регулярно надаються різними міжнародними організаціями, зокрема МВФ. Незважаючи на досить розвинену методологічну базу для розрахунку реального ефективного обмінного курсу, існують різні алгоритми розрахунку РЕОК. Проблеми, як правило, пов'язані з тим, що використовуються різні базові дати, різні методи зваження частки впливу країн - торгових партнерів, зокрема з урахуванням третіх ринків. Показник реального ефективного валютного курсу розраховується переважно для визначення його співвідношення з експортом, імпортом та торговим балансом як складової поточного рахунку країни.

У зв'язку з коливанням цін номінальні показники втрачають свою пояснювальну властивість щодо поведінки економічних суб'єктів та стають менш важливими. Залежно від величини зміни та часу, протягом якого відбувається „коливання” цін, динаміка реальних показників (реальний дохід, реальна заробітна плата, реальні відсоткові ставки та, між іншим, реальний валютний курс) може виявитися відмінною від динаміки відповідних номінальних показників. Цінність номінальних показників для аналізу економічних явищ полягає у тому, що, по-перше, дані про них надходять раніше, ніж дані про ціни, та, по-друге, протягом обмеженого відрізку часу (в короткому періоді) можна робити припущення щодо стабільності (незмінності) цін. Перший аргумент стосується безпосередньо валютного курсу, оскільки його номінальні показники стають відомими, як правило, набагато (за 10-30 днів) раніше, ніж інші показники динаміки цін.

Аналогічно визначенню номінального валютного курсу як співвідношення цін двох валют реальний валютний курс визначається також з урахуванням цінових рівнів, а саме ціни на товари вітчизняного виробництва (Р), а також ціни на іноземні товари (Р*). Реальний обмінний валютний курс (РОВК) - це номінальний обмінний курс (НОК), відкоригований на співвілношення внутрішнього та зовнішнього цінових індексів.

Номінальний курс валюти Е - це ціна іноземної валюти по відношенню до національної. Наприклад, Е = 5,1 гривні за долар США. Коли Е зростає, іноземна валюта дорожчає, а національна дешевшає. Коли Е зменшується, іноземна валюта дешевшає, а національна дорожчає. У разі квазіфікованих режимів валютного регулювання зміна курсу валюти призведе до ревальвації чи девальвації.

Ефективний курс валюти:

номінальний курс валюти завжди двосторонній (країна до країни);

але курси валюти до різних торговельних партнерів змінюються по-різному;

ефективний курс валюти - це курс, який складається зі зважених за важливістю номінальних курсів країн-партнерів.

Ефективний курс валюти

де , u'I - ваги країн торговельних партнерів.

Зростання (зменшення) Е - це знецінення (подорожчання) національної валюти відносно кошика валют країн - торгівельних партнерів.

Реальний курс валюти:

Е - номінальний двосторонній курс валюти (країна до країни);

Р* - ціна іноземного товару в іноземній валюті;

Р - ціна еквівалентного національного товару у національній валюті;

реальний курс валюти - це Ј = (ЕР*)/Р;

на практиці застосовуються Р та Р* для різних товарів (застосовуються різні індекси: GPI, GDP дефлятор).

Реальний ефективний курс валюти

Ј = ((ЕР*)/Р) ((ЕР*)/Р) ... ((ЕР*)/Р).

Номінальний валютний курс двох країн є відносною ціною їхніх валют. Оскільки Україна торгує та конкурує на міжнародних ринках з багатьма іноземними країнами, номінальний валютний курс має бути, як правило, багатостороннім, тобто ефективним, показником. Для розрахунку номінального ефективного обмінного валютного курсу (НЕОК) необхідно визначити коло країн та встановити їхню відносну важливість [3].

Аналогічний підхід можна використати при розрахунку реального ефективного обмінного валютного курсу (РЕОК) для отримання загального показника співвіднощення цін на товари і послуги в країні та у її торгових партнерів. У такому разі окрім визначення кола країн та їхніх ваг слід також вирішити, які індекси цін використовувати.

1.3 Фактори, які впливають на валютний курс

Виділяють наступні фундаментальні фактори, що впливають на валютний курс [4]:

А) Валютний курс по паритеті купівельної спроможності (PPP rate) - це ідеальний курс обміну валюти, розрахований як середньозважене співвідношення цін для стандартного кошика промислових споживчих товарів і послуг двох країн. В ідеальній моделі використовується формування курсу на основі тільки цін торгових операцій між двома країнами. Реальний валютний курс дорівнює курсу по паритеті купівельної спроможності.

У найпростішому виді, якщо абстрагуватися від реальних обсягів торгівлі і часткою різних товарів у структурі споживання, формула перебування курсу по паритеті купівельної спроможності виглядає в такий спосіб:

Де Pі(DEM) і Pі(USD) - ціни відповідно в німецьких марках і в доларах США на товари і послуги в Німеччині і США, що входять у стандартний кошик промислового і приватного споживання цих країн;

Wі(DEM) і Wі(USD) - частка цих товарів і послуг у структурі промислового і приватного споживання цих країн;

N - кількість товарів, включених у кошик.

Чим значніше вибірка, тим більше репрезентативний отриманий результат - значення валютного курсу. Метод визначення і коректування курсу відповідно до паритету купівельної спроможності валют властивий системі фіксованих валютних курсів.

Б) Валовий національний продукт (ВНП) - є ключовим показником стану економіки і містить у собі в якості складових менш великі економічні індикатори. Формула ВНП має наступний вид:

GNP = C + І + G + X - M,

Де С - споживання; І - інвестиції; G - державні витрати; X - експорт; М - імпорт.

Існує пряма залежність між зміною показника ВНП і валютного курсу: ^ ВНП - Валютний курс ^

Логіка цього впливу наступна. Ріст ВНП означає загальний гарний стан економіки, збільшення промислового виробництва, приплив закордонних інвестицій в економіку, ріст експорту. Збільшення закордонних інвестицій і експорту приводить до посилення попиту на національну валюту з боку іноземців, що виражається в підвищенні курсу. Триваючий протягом декількох років ріст ВНП приводить до "перегріву" економіки, посиленню інфляційних тенденцій і, отже, до чекання підвищення процентних ставок (як основної антиінфляційної міри), що також збільшує попит на валюту.

В) Рівень реальних процентних ставок визначає загальну прибутковість вкладень в економіку країни (відсоток по банківських депозитах, прибутковість по вкладеннях в облігації, рівень середнього прибутку і т.д.). Зміна процентних ставок і курсу валюти знаходиться в прямій залежності: ^ Процентна ставка - Валютний курс ^

Я поділяю думку, висловлену у статті Кравченко П.П. [4], що у формуванні обмінного курсу двох валют головну роль грає різниця процентних ставок між двома країнами (процентний диференціал). Якщо в цих країнах рівень реальних процентних ставок приблизно однаковий, характеризуючи однакову прибутковість вкладень в економіку кожної з країн, то підвищення центральним банком однієї з країн рівня облікової ставки викликає зсув прибутковості на користь вкладень у даній валюті. Це приводить до збільшення попиту на цю валюту і росту її курсу.

Г) Рівень безробіття (фактор зайнятості) може розглядатися у виді двох величин: як рівень безробіття (тобто процентне відношення числа безробітних до загальної чисельності працездатного населення), або як зворотний йому показник чисельності працюючих.

Показник безробіття публікується звичайно у відсотках. Існує зворотна залежність зміни рівня безробіття і валютного курсу: vБезробіття - Валютний курс ^

Відповідно до сучасної економічної теорії не може бути досягнуто нульовий рівень безробіття (завжди існують сезонне, структурне, фрикційне безробіття). Тому макроекономічному стану повної зайнятості для індустріально розвитих країн відповідає рівень безробіття, приблизно рівний 6%.

Д) Рівень інфляції, знецінення національної грошової одиниці, виміряється в темпах росту цін. Розрізняють два показники зміни рівня цін:

PPІ - індекс зміни виробничих цін (на оптові партії промислових товарів); обчислюється у відсотках до попереднього періоду; є первинною ознакою інфляції, тому що виробничі ціни включаються в споживчі ціни;

CPІ - індекс споживчих цін - показник рівня інфляції.

Рівень інфляції і зміна валютного курсу знаходяться в зворотній залежності: vІнфляція - Валютний курс ^

Інфляція, викликаючи ріст цін, приводить до зміни курсу валюти по паритету купівельної спроможності. Вирвавшись з-під контролю, вона знижує ділову активність у країні, зменшує темпи росту ВНП і привабливість вкладень в економіку країни для закордонних інвесторів. Найбільш характерним прикладом впливу високої інфляції на валютний курс є знецінення карбованця стосовно долара США в Україні в 1992 - 1994 рр..

Е) Платіжний баланс - баланс закордонних платежів і надходжень у країну - включає:

торговий баланс;

баланс руху капіталів.

Перевищення платежів з-за кордону над платежами за кордон складає позитивне сальдо платіжного балансу і приводить до росту курсу національної валюти. Перевищення платежів за рубіж над надходженнями в країну створює дефіцит платіжного балансу (негативне сальдо) і веде до падіння курсу національної валюти.

Дефіцит ^ Позитивне сальдо v - Валютний курс v

Дефіцит v Позитивне сальдо ^ - Валютний курс ^

Торговий баланс - це баланс платежів по зовнішньоторговельних операціях. Якщо експорт перевищує імпорт, то сальдо торгового балансу позитивне [5].

Експортери, одержуючи експортний виторг в іноземній валюті, продають її в обмін на національну валюту, сприяючи росту курсу останньої. Дана ситуація характерна для Японії і Німеччини - країн із традиційно позитивним сальдо торгового балансу, що викликає підвищення курсу ієни і німецької марки до інших валют.

Якщо імпорт перевищує експорт, то має місце дефіцит торгового балансу (негативне сальдо). У даній ситуації імпортери змушені продавати національну валюту в обмін на іноземну для закупівель закордонних товарів, що веде до зниження валютного курсу. Наприклад, у Великобританії, що має негативне сальдо балансу торгівлі з Німеччиною, в останні роки спостерігається зниження курсу фунта стерлінгів до німецької марки.

Баланс руху капіталів. В основі міжнародного руху капіталів лежать інвестиційні плани великих інвесторів (грошових, пенсійних, страхових і взаємних фондів, що акумулюють значні грошові ресурси населення і корпорацій). Найбільш великими й активними інвесторами є американські фонди, що володіють активами в сотні мільярдів доларів. З метою максимально вигідного розміщення активів вони періодично змінюють структуру портфеля інвестицій, вкладаючи фінансові ресурси в різні інвестиційні інструменти - акції корпорацій, урядові і приватні облігації, банківські депозити і т.д. Якщо керуючі порахують, що реальна прибутковість закордонних облігацій вище, ніж вітчизняних, вони продадуть останні, обміняють національної валюти на валюту держави, де знаходяться облігації, і куплять їх. Якщо обсяг даних операцій буде дуже значним, то відбудеться:

падіння вартості вітчизняних облігацій, що приведе до росту їхньої прибутковості;

зниження курсу вітчизняної валюти щодо валюти, у якій обчислюється вартість придбаних облігацій;

ріст вартості закордонних облігацій, що приведе до зниження їхньої прибутковості.

Платіжний баланс можна звести до рівня процентних ставок і загальної прибутковості вкладень в економіку країни, що є більш глибокою причиною змін, що відбуваються, тоді як рух капіталів - це процес, що безпосередньо приводить до середньострокових змін валютного курсу. Наприклад, падіння курсу долара до основних валют у 1994 р. (зокрема , до німецької марки) було викликано масовим перекладом інвестиційними фондами засобів з доларових вкладень у більш привабливі німецькі і японські цінні папери.

Ж) Індекс промислового виробництва, як і показник валового національного продукту, відбиває зміну промислового виробництва і прямо впливає на рівень обмінного курсу:

Промислове виробництво ^ - Валютний курс ^

З) Динаміка зміни національного виробництва. Швидкий економічний ріст викликає побоювання, що рівень інфляції в цій країні підвищиться. Через якийсь час "сильна" економіка може мати протилежний вплив на валютний курс. Валютний курс у застійній економіці, швидше за все, буде падати. Економіки, що розвиваються швидше, ніж увесь інший світ, схильні створювати дефіцит бюджету, торгового балансу, роблячи на окремих етапах тиск на валюту.

И) Індекс головних показників розраховується як середньозважений показник основних економічних індикаторів, що включають рівень безробіття, промислового виробництва, продажів, зміну фондових індексів і ін. Збільшення індексу свідчить про поліпшення стану економіки і веде до росту курсу національної валюти (використовується в США).

К) Індекс ділового оптимізму. У промислово розвитих країнах широко поширені регулярно публикуємі індекси ділового оптимізму, що розраховуються на основі опитувань про стан економіки ведучих бізнесменів - керівників великих корпорацій. У США - це індекс NAPM, у Великобританії - індекс CBІ.

Збільшення даного індексу підвищує довіру о національної економіки і сприяє росту курсу валюти:

Індекс ділового оптимізму ^ - Валютний курс ^

2. Режими валютного курсу, їх вплив на економічний розвиток країни

2.1 Фіксований валютний курс

Фіксований валютний курс передбачає наявність офіційно зареєстрованого співвідношення валют, яке підтримується органами державного управління. Фіксований валютний курс в свою чергу можна поділити на:

1) Фіксований валютний курс в рамках валютного коридору - це курс, коливання якого допустимі тільки в зафіксованих раніше межах Як приклад фіксованого валютного курсу в рамках валютного коридор), можна привести Європейську валютну систему, в рамках якої валютний курс міг коливатися в межах від 2.5 до 15.0%. Якщо курс валюти держави, яка входила до Європейського союзу, наближався до верхньої або нижньої межі, то перед центральним банком цієї країни ставали такі ж проблеми, як і при системі фіксованого валютного курсу

2) Фіксований валютний курс з можливим відхиленням - це курс, який фіксується на довгостроковий термін і врахуванням можливості незначних відхилень, але може значно змінитися, якщо порушується рівновага, або спостерігається значний вплив на курс з боку ринку. Прикладом використання фіксованого валютного курсу з можливим відхиленням є Бреттон-Вудська валютна система, в рамках якої допускалось коливання валютного курсу до 1% в будь-який бік від встановленого паритету відносно долара США. Однак в залежності від економічної ситуації, в період з 1945 по 1972 роках було проведено більше 500 відхилень валютного курсу, що значно перевищували встановлені межі Якщо курс вчасно не коригується, то для проведення інтервенції такий режим буде надто дорогим [6].

3) Валютний курс, фіксований центральним банком - це курс, установлений та зафіксований центральним банком для вирішення певної проблеми або стабілізації економічної ситуації і в країні. Він більш жорсткий порівняно з фіксованим курсом з можливим відхиленням, як правило фіксується на невизначений період і може змінюватись без попереднього обумовлення. Прикладом валютного курсу фіксованого центральним банком може слугувати фіксація валютного курсу в Україні в 1993-1994 роках. Важливим питанням при фіксації валютного курсу є вибір валюти чи певного набору валютна яку буде зорієнтована вартість національної грошової одиниці. Як правило, вибір такого стандарту обумовлюється особливістю зовнішньоекономічних зв'язків країни, або пріоритетами валютної політики. Національні валюти можуть бути прив'язані:

* до СДР, це курси валют Лівії, М'янми, Руанди, Сейшельських островів (всього чотири країни);

* до долара США - це курси валют Аргентини, Сірії, Панами, Венесуели та ін. (всього двадцять три валюти);

* до французького франка, це курси валют країн колишніх колоній Франції та країн-членів Західно-Африканського Економічного Співтовариства та Центральноафриканського Союзу, що входять в зону франка (всього чотирнадцять країн);

* до інших валют, до ранду ПАР - курси валют Намібії, Лесото, Свазіленду;

до російського рубля - курс валюти Таджикистану (всього сім валют);

* до кошика валют. Це валюти прив'язані до штучно побудованих комбінацій валют основних торговельних партнерів. Це валюти Алжиру, Кіпру, Швеції, Угорщини та інших;

* валютний курс, оснований на системі змінного паритету, коли держава встановлює твердий валютний курс по відношенню до базової валюти, проте зв'язок між динамікою курсів не автоматичний, а встановлюється за спеціальною формулою, яка враховує різницю в темпах зростаннях цін. Це валюти Бразилії, Чилі, Колумбії, Мадагаскару та ін.

Перевагами фіксованого валютного курсу можна вважати те, що фіксований валютний курс, коли він стабільний, дає підприємствам- учасникам зовнішньоекономічної діяльності основу для планування та ціноутворення. Режим фіксованого валютного курсу може використовуватися у випадках, коли в державі не достатньо розвинені інструменти для проведення ринкової грошово-кредитної політики.

Недоліком фіксованих валютних курсів можна вважати те, що на сьогоднішній день не існує надійного способу для визначення, чи буде обраний валютний курс оптимальним. Ні уряд, ні центральний банк не можуть з впевненістю сказати, що вони краще за ринок знають в якій точці знаходиться курс рівноваги. Крім того, центральному банку необхідно мати достатню кількість валютних резервів, та бути готовим провести валютну інтервенцію. Фіксовані валютні курси мають перевагу з точки зору короткострокової стабільності, але вони виявляються надзвичайно нееластичними в довгостроковій перспективі [7]. У зв'язку з цим, більшість країн віддають перевагу керованому плаваючому валютному курсу.

2.2 Плаваючий валютний курс

Під плаваючим валютним курсом розуміють такий курс, рівень якого визначається па ринку під впливом попиту та пропозиції.

Плаваючий валютний курс в свою чергу можна поділити на:

1) Вільно плаваючий - це курс, який формується на валютних ринках під впливом попиту та пропозиції при помірних інтервенціях центрального банку. Тобто, теоретично такий режим валютного курсу можливий, але на практиці в довгостроковому плані використовується рідко. Як правило центральні банки хоч і рідко, але проводять інтервенції. Такий курс використовують в основному економічно розвинені країни та деякі країни, що розвиваються. До них відносяться Сполучені Штати Америки, Японія, Великобританія, Норвегія, Канада, Індія, Гана та інші (всього 59 країн). Режим вільного плавання валют найбільш поширений серед країн з розвиненою ринковою економікою та високим рівнем доходів населення. Його успішно використовують в умовах економічної та політичної стабільності, повної відсутності інфляції або незначного її рівня.

2) Регульований плаваючий валютний курс - це курс, подібний до вільно плаваючого, але при більш значному втручанні центрального банку в процес його формування. Використовується Ізраїлем, Україною, Туреччиною, Росією, Польщею та ін. (всього 36 країн). Режим керованого плавання полягає в тому, що держава вибирає валютний режим з врахуванням конкретної економічної ситуації, намагаючись не використовувати жорстке фіксування або вільне плавання. Керований плаваючий курс, який інколи називають змішаним, можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс. Однією з форм такого контролю є встановлення так званого курсового валютного коридору - встановлення мінімальної та максимальної межі коливання валютного курсу. Для проведення такої політики необхідні або значні валютні резерви, або періодичне позитивне та негативне коливання сальдо платіжного балансу. При чому, чим більш нестабільний стан економіки держави, тим більші повинні бути запаси валюти. Досвід країн, що використовують режим регульованого плавання валюти показує, що його використання потребує значної матеріально-технічної бази, відповідного методичного забезпечення, високої майстерності та професіоналізму, оскільки дуже важко оцінити, коливання валютного курсу є тимчасовими чи пов'язані з негараздами в макроекономічному плані.

3) Режим спільного плавання курсів валют - використовувався країнами ЄС до введення єдиної валюти евро для розрахунків країн-членів Європейського Союзу з іншими членами що знаходились у поза союзній зоні [8].

Якщо співставити режими валютного курсу, які використовувалися країнами в різні часи, отримаємо:



Малюнок 2.1. Застосування різних режимів валютного курсу в різних країнах. Класифікація МВФ (1974 - 2000 рр.) [9].

Як бачимо, більшу частку у світовому застосуванні різних режимів валютного курсу займав і продовжує займати фіксований валютний курс. Це пояснюється досить високою безпекою прив'язки до твердої валюти. Але останнім часом намічається тенденція до переходу більшості країн до режиму вільного плавання, адже вони більш гнучкі і відображають реальний стан економіки.

Перевагами плаваючих валютних курсів можна вважати те, що визначаються вони в основному ринковими силами під впливом попиту та пропозиції, і відображають реальний стан економіки держави. Якщо ринки працюють ефективно і валютний курс вільно плаває, то у спекулянтів не буде можливості отримувати прибуток за рахунок центрального банку. Попит та пропозиція на іноземну валюту буде балансуватися ринком і в центрального банку не буде потреби проводити валютну інтервенцію. Тому зовнішні потоки не будуть впливати на внутрішні монетарні показники і буде проводитись незалежна грошово-кредитна політика. Недоліками плаваючих валютних курсів можна вважати те, що може виникнути ситуація, коли валютний курс може перебувати на необумовленому економічними прогнозами рівні. Майбутній валютний курс може бути взагалі не визначеним, що може створити труднощі для підприємств в сфері планування та ціноутворення. В деяких ситуаціях від невизначеності прогнозу валютного курсу можна застрахуватися використовуючи форвардні або ф'ючерсні угоди, проте такі дії супроводжуються додатковими витратами. Проведення зваженої внутрішньої грошово-кредитної політики може бути порушено, коли уряд та центральний банк, не маючи можливості протидіяти падінню валютного курсу, вимушені будуть проводити інфляційну бюджетну та грошово-кредитну політику.

В умовах плаваючих валютних курсів посилився їх вплив на рух капіталів, особливо короткострокових, що позначається на валютно - економічному стані окремих держав. В результаті приплив спекулятивних іноземних капіталів у країну, курс валюти якої підвищується, може тимчасово підвищити обсяг позичкових капіталів та капіталовкладень, що використовується для розвитку економіки. Відплив капіталів з країни призводить до їх нестачі, зменшення інвестицій [10].

Плаваючі валютні курси як правило не стійкі щодо короткострокових періодів, проте в довгостроковій перспективі вони достатньо гнучкі і відображають стан економіки.

2.3 Система множинних валютних курсів

Окрім фіксованого та плаваючого валютних курсів в світовій економічній практиці використовуються системи множинних валютних курсів, та система подвійного валютного курсу. Система множинних валютних курсів характеризується розмаїттям валютних курсів, кожний з яких використовується для певного набору операцій. Режим множинних валютних курсів виникає тоді, коли для купівлі та продажу валюти існує більше ніж один курс. Система множинних валютних курсів може використовуватися урядами країн, що розвиваються, як засіб збирання додаткових доходів. Додаткові доходи виникають, коли центральний банк продає валюту за значно завищеним валютним курсом, ніж купує. Множинні валютні курси можуть також використовуватися для субсидіювання або оподаткування певних секторів економіки (завищений валютний курс виступає своєрідним податком на імпортерів, а занижений -- на експортерів).

Режими множинних курсів виникають тоді, коли для купівлі та продажу валюти існує більш як один курс, або коли курси купівлі та продажу різняться більш як на 2 % (менша різниця між курсами купівлі та продажу слугує для покриття вартості здійснення операцій з іноземною валютою та не передбачає присутності множинних курсів).

Множинні валютні курси використовуються урядами країн, що розвиваються, як засіб збирання доходів. Доходи виникають під час продажу центральним банком іноземної валюти імпортерам за ціною (курс продажу центрального банку), що значно перевищує ціну, за якою він купує іноземну валюту в експортерів (курс купівлі центрального банку).

Множинні валютні курси також використовуються в таких країнах для субсидіювання або оподаткування певного сектора промисловості або секторів економіки. Відносно високий курс продажу для імпортерів окремих товарів виступає своєрідним податком на ці товари. Низький курс купівлі для окремих експортерів діє як податок на цей експорт.

Система множинних валютних курсів має як позитивні, так і негативні аспекти. Вона найбільш прийнятна для країн, які роблять перші кроки у напрямі ринкової системи курсоутворення та конвер-тованості національної грошової одиниці. Однак тривале використання цієї системи може негативно вплинути на ефективність процесу відтворення, оскільки поступово нагромаджуються негативні тенденції в розподілі ресурсів, а також змінюється структура відносних цін. Крім того, створюються умови для отримання прибутку не з виробничої діяльності, а з різниці між неоднаковим рівнем валютних курсів унаслідок завищення контрактної ціни імпортних товарів або заниження експортних цін [12].

В умовах активної валютної спекуляції центральні банки промислово розвинутих країн використовують режим подвійного валютного курсу, що є різновидом системи множинних валютних курсів. Він полягає в подвійному котируванні курсу національної грошової одиниці: окремо за комерційними та фінансовими операціями.

3. Особливості валютної політики в Україні

3.1 Формування валютно-курсової політики в Україні

Питання вибору оптимальної моделі валютного режиму, з огляду на стрімкі світові інтеграційні процеси та важко прогнозовані коливання базисних валют на світових валютних ринках, набуває все більшого значення.

На сьогоднішній день, у світовому масштабі, існує велика кількість різного роду режимів валютних курсів, але жоден з них не можна вважати бездоганним. Крім того, неможливо визначити формулу оптимального режиму курсоутворення, який міг би бути уніфікованим до економік країн, що розвиваються, а відповідно, і до економіки України. Оскільки кожна окрема країна висуває різноманітні цілі економічної політики, то і для їх реалізації використовуються різного роду режими валютних курсів. Проблеми вибору валютного режиму широко розглядаються в працях як іноземних (Айхенгрін, Обстфельд, Франкель та ін.), так і вітчизняних фахівців, а також у потужних розробках міжнародних фінансових інститутів, і особливо в рекомендаціях Міжнародного Валютного Фонду. Водночас, практично всі провідні спеціалісти з питань курсоутворення одноголосно проголошують найбільш безпечним, з економічної точки зору, використання режиму некерованого вільно плаваючого валютного курсу в комплексі з одночасним проведенням збалансованої бюджетної, фіскальної та інвестиційної політики. Разом з тим вільно плаваючим валютним курсам притаманна нестабільність, тоді як обвал фіксованогокурсу буде мати катастрофічні наслідки для будь-якої країни, що використовуватиме такий режим курсоутворення на постійній основі [13].

Аби відповісти на запитання, який же режим валютного курсу є найприйнятнішим для України та яким повинен бути його рівень, необхідно спочатку розглянути макроекономічні умови, за яких формувалась валютно-курсова політика.

На світанку становлення ринкових відносин в Україні, що характеризувалося макроекономічною нестабільністю, недовірою до національної валюти, скороченням виробництва, повальним дефіцитом споживчих товарів та повальним їх імпортом, рішення про підтримку стабільності номінального курсу гривні відносно долара США дало можливість стабілізувати ситуацію, надало економіці «номінальний якір». Завдяки прив'язці валютного курсу економічні суб'єкти отримали можливість планувати свою діяльність, інвестиції та виробництво, що стало тим елементом стабільності, без якого бізнес не має змоги реалізовувати власні програми розвитку.

Водночас слід нагадати, що вперше курсової стабільності вдалось досягнути лише у 1996--1997 роках -- усі попередні спроби підтримувати на певному рівні валютний курс були невдалими. Дестабілізуючим чинником виступала бюджетна політика, що вимагала емісійного фінансування значного дефіциту бюджету. У 1996--1997 роках дефіцит хоча і залишався значним (5--6% ВВП), та все ж відчутно скоротився порівняно з показниками першої половини 1990-х. І головне -- більше не фінансувався безпосередньо емісійними коштами НБУ: фінансування відбувалося переважно через участь нерезидентів у внутрішньому ринку ОВДП. Це створило ілюзію фінансової стабільності, яка через невиважену бюджетну політику та відсутність глибинних змін у реальному секторі довго підтримуватися не могла та цілком логічно завершилася валютною кризою 1998 року.

Пристосування економіки до нових умов тривало понад два роки, впродовж яких гривня девальвувала відносно долара США майже втричі. Починаючи з 2000-го, валютно-курсова політика повернулася до принципу підтримки відносної стабільності номінального курсу гривні до долара США. Проте за однієї і тієї ж форми це була вже якісно інша політика.

По-перше, підтримуваний НБУ курс гривні виявився не завищеним, як раніше, а заниженим (табл. 1). Це надало значні цінові переваги вітчизняним експортерам, і на фоні поліпшення світової кон'юнктури на традиційні товари українського експорту вони змогли швидко наростити обсяги виробництва. Занижений курс гривні сприяв також і розвитку імпортозаміщуючих виробництв. Спираючись на стабільний валютний курс як «номінальний якір» та цінові переваги, вітчизняні підприємства почали вкладати дедалі більше коштів у розвиток виробництва, нарощувати його обсяги. Замість хронічного дефіциту рахунку поточних операцій платіжного балансу, починаючи з 1999-го встановилось його стійке позитивне сальдо.

Таблиця 3.1. Оцінка реального курсу гривні щодо долара США [14].

Рік	ВВП за паритетом купівельної спроможності на душу населення, доларів США	ВВП на душу населення у поточних цінах, доларів США	Недооцінка національної валюти
1991	6867.3	-	-
1992	6338.6	399.3	0.94
1993	5547.3	266.0	0.95
1994	4392.5	455.4	0.90
1995	3973.6	718.9	0.82
1996	3672.2	872.7	0.76
1997	3667.7	991.1	0.73
1998	3669.6	834.5	0.77
1999	3736.3	632.6	0.83
2000	4076.5	632.4	0.84
2001	4601.9	776.9	0.83
2002	4924.9	874.9	0.82
2003	5312.4	1031.9	0.81
2004	5663.5	1293.1	0.77
2005	6045.5	1588.7	0.74

По-друге, якісні зміни відбулись і в реальному секторі економіки. Уряд започаткував низку структурних реформ, зокрема в енергетичному секторі, розгорнулася боротьба із взаємозаліками та бартером, що додало українській економіці ринкових рис.

По-третє, радикальних змін зазнала і бюджетна політика. У 2000-2003 роках рівень дефіциту бюджету не перевищував 1% ВВП (а в окремі роки спостерігався навіть профіцит). Причому фінансувався дефіцит переважно за рахунок коштів від приватизації, не створюючи таким чином загрози для макроекономічної стабільності.

Слід визнати, що політика підтримки відносної стабільності номінального курсу гривні до долара США на дещо заниженому рівні на певному етапі економічного розвитку зробила свою справу: дозволила швидко наростити обсяги виробництва, переважно у орієнтованих на експорт секторах економіки; на базі експорту продукції з низьким ступенем обробки здійснити швидке первинне нагромадження капіталу; надала «номінальний якір», дозволивши підприємствам планувати та розвивати свою діяльність; Національному банку вдалося накопичити валютні резерви та ремонетизувати економіку.

З іншого боку, той поштовх економічному розвитку та первинному нагромадженню капіталу, що його надав занижений курс гривні, мав і зворотний бік. Адже можна сказати, що зростання економічної динаміки відбулося за рахунок постачання Україною на світові ринки продукції за низькими цінами завдяки дешевизні робочої сили, сировини та інших ресурсів. Водночас політика дешевої робочої сили мусить розглядатися суспільством як неприпустима розкіш для країни із низьким рівнем життя населення та постійним скороченням його кількості [15].

Іншими «побічними ефектами» такої політики стали:

-- значне зростання зовнішньої залежності економіки;

-- нерозвиненість внутрішнього ринку;

-- значна доларизація економіки - не тільки формальна, у балансах підприємств і заощадженнях населення, а й неформальна, через встановлення цін та орієнтирів діяльності в іноземній валюті.

3.2 Призначення національної валютної системи

Валютна система - це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову.

Національні валютні системи базуються на національних грошах і, по суті, є складовими грошових систем окремих країн. Як і ці останні, вони визначаються загальнодержавним законодавством.

Як організаційно-правове явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є:

1. Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Такими органами в Україні е:

- Кабінет Міністрів України;

- Національний банк України;

- Державна податкова адміністрація;

- Державний митний комітет;

- Міністерство зв'язку України.

У визначенні цілей та завдань валютної політики на певний період, крім Кабінету Міністрів та НБУ, беруть участь Адміністрація Президента та Верховна Рада України. Валютне регулювання і валютний контроль у країні здійснює НБУ, який має право делегувати частину цих функцій на вибрані комерційні банки, надавши їм ліцензії на здійснення валютних операцій та статус агентів з валютного контролю (уповноважених банків).

Органи Державної податкової адміністрації здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться на території України резидентами та нерезидентами.

Органи Державного митного комітету контролюють додержання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Органи Міністерства зв'язку контролюють додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державний кордон.

Зазначені державні органи та комерційні банки створюють інфраструктуру валютної системи, у центрі якої знаходиться НБУ як орган державного валютного регулювання і контролю. Загальна схема елементної структури та призначення національної валютної системи наведена на малюнку 3.1.

Малюнок 3.1. Стуктура та призначення національної валютної системи [16].

2. Назва, купюрність та характер емісії національної валюти. В Україні національна валюта називається гривнею.

3. Ступінь конвертованості національної валюти. Українська національна валюта гривня є частково вільно конвертованою. Верховна Рада України ратифікувала угоду про приєднання до VIII статті Статуту МВФ, якою передбачено вільну конвертова-ність національної валюти в іноземну з операцій за поточними платежами.

4. Режим курсу національної валюти. Законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабінет Міністрів та НБУ. Режим валютного курсу поступово змінювався від жорсткої фіксації до регульованого плавання (у межах "валютного коридору") і до вільного плавання, що було введене в 2000 р.

5. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті. Звичайно цей режим зводиться до повної заборони, або до заборони з деякими винятками для окремих видів платежів. В Україні заборона на використання інвалюти у внутрішніх платежах була введена лише в 1995 p., хоч за деякими платежами дозволено її використання і зараз: надання інвалютних позичок банками, оплата послуг, пов'язаних із зовнішньоекономічною діяльністю (оплата авіаквитків на міжнародних авіалініях, оплата митних послуг тощо) та в інших, визначених НБУ випадках [17].

6. Режим формування і використання державних золотовалютних резервів. Він* установлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися двояко:

- у формі жорсткої прив'язки національної валюти до певної іноземної (національної чи колективної) з установленням фіксованого курсу її до цієї валюти. За такого режиму іноземна валюта перетворюється в забезпечення національних грошей, тобто державні запаси її повинні на 100% забезпечувати наявну в обороті масу національних грошей. Емісія останніх здійснюється тільки через купівлю цієї валюти на внутрішньому ринку, а вилучення з обороту - через її продаж. За такого режиму курс національної валюти "плаває" разом з курсом базової іноземної валюти, а центральний банк країни втрачає окремі свої функції, зокрема функцію кредитора останньої інстанції, певною мірою втрачає свій статус органу монетарної політики. Не випадково грошову систему за такого режиму у світовій практиці називають системою "валютного бюро", а центральний банк стає органом такого бюро;

- у формі використання валютних запасів для підтримання рівноваги на національному валютному ринку з метою стабілізації зовнішньої і внутрішньої вартості грошей при збереженні незалежності центрального банку в проведенні національної монетарної політики та виконанні ним усіх традиційних функцій. Україна в себе ввела якраз цей режим використання золотовалютних резервів.

7. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Якщо економіка розбалансована, національні гроші не стабільні, в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою. Так, в Україні в період загострення економічної і фінансової кризи було введено обмеження на відкриття юридичними особами рахунків в іноземних банках і заборонено переведення на них інвалюти; експортерам заборонялося вільно розпоряджатися своєю валютною виручкою, і вони зобов'язані були повністю чи частково продавати її на валютному ринку тощо. У міру поліпшення економічної ситуації подібні обмеження послаблювалися чи зовсім скасовувалися. Розвинуті країни в останні десятиліття взагалі скасували валютні обмеження [18].