Гроші та кредит

Зміст

1. Поняття грошової маси та аналіз її структури

2. Кейнсіанська теорія "керованих грошей"

Задача 1

Задача 2

Список використаної літератури

1. Поняття грошової маси та аналіз її структури

Грошова маса (маса грошей) - це сукупність купівельних, платіжних та накопичувальних засобів, що знаходяться у розпорядженні всіх економічних суб'єктів (юридичні, фізичні особи і держава).

Грошова маса поділяється на такі складові [4, c. 64]:

1) Гроші, що обертаються.

2) Фонд резервних платежів юридичних осіб.

3) Фонд накопичення фізичних осіб.

Грошовий агрегати, які застосовуються для вимірювання кількості грошей, що знаходяться в обігу класифікуються наступним чином:

М0 = готівка (гроші поза банками).

М1 = М0 + кошти на розрахункових і поточних рахунках у національній валюті(вклади до запитання).

М2 = М1 + строкові вклади (депозити) у національній валюті + усі види вкладів в іноземній валюті.

М3 = М2 + цінні папери власного боргу комерційних банків та кошти клієнтів за трастовими операціями комерційних банків.

Ще одним кількісним вимірником грошового обігу є швидкість обігу грошей. Швидкість обігу грошей - частота переходу грошей від одного економічного суб'єкта до іншого і вимірюється в днях або разах. В банківській практиці швидкість обігу грошей - кількість оборотів грошової одиниці через касу банку.

Формула для визначення швидкості обігу грошей має такий вигляд:

V = PQ / М (1)

де М - маса грошей, що знаходиться в обігу;

V - швидкість обігу грошей;

Р - загальний рівень цін.

Чинники, які впливають на швидкість обігу грошей:

1. Зміна грошової маси.

2. Рівень цін ( чим вищі ціни, тим вищою повинна бути швидкість обігу грошей).

3. Кількість товарів (якщо Q зростає, то швидкість обігу грошей також зростає).

4. Рівень відсоткової ставки ( чим вище ставка відсотка, тим вищою повинна бути швидкість обороту грошей).

5. Загальноекономічні фактори (циклічність виробництва, темпи його зростання або спадання, ефективність виробництва).

6. Монетарні фактори (структура платіжного обороту, співвідношення готівкових і безготівкових грошей).

7. Група інших чинників (частота виплати заробітної плати).

Закон грошового обігу виражається рівнянням Фішера [6, с. 105]:

МV= РQ (3)

Згідно з законом грошового обігу кількість грошей, що обслуговують грошовий обіг має дорівнювати ВВП поділеному на швидкість обігу грошей.

Закон грошового обігу більш точно можна записати в такому вигляді:

МV = РQ - К + П - ВЗ (4)

де К- сума цін товарів, проданих в кредит в даному періоді, строк оплати яких настане в наступному періоді;

П - сума цін товарів проданих в кредит в попередньому періоді, строк оплати яких настає в даному періоді;

ВЗ - сума платежів, що взаємопогашаються (взаємозалік).

Вимірювання грошової маси у обігу залежить від типу економіки, властивому державі [26]. У макроекономічній літературі визначають чотири моделі економіки: просте відтворення; розширене відтворення; економіка з державним сектором; відкрита економічна система.

На даний час економіка України є переважно моделлю четвертого типу, яка пов'язана з механізмами експортно-імпортних операцій, фінансовим операціями. Систему грошових потоків у економіці такого типу можна подати, на думку Е. Долана, у вигляді (рис. 1):

Товари та послуги Товари та послуги

Плата за ресурси Національний доход

Економічні ресурси Економічні ресурси

Рис. 1. Система грошових потоків у відкритій економічній моделі України [6, с. 55]

Сучасна взаємодія органів грошової влади в Україні включає в себе чотири центри: Національний банк України (НБУ), Верховна Рада України (при затвердженні дефіциту Державного бюджету і джерел його покриття, врахування надходжень від НБУ від прибуткової діяльності тощо), Уряд України (при прийнятті рішень про фінансування тих чи інших заходів, що впливають на кошти на рахунках Уряду у НБУ і на монетарну базу) і Президент України, який прямо або опосередковано може впливати на монетарні рішення (рис. 2).

Рис. 2. Органи грошової влади України

При такій структурі грошової влади дуже важливим є чітке розмежування повноважень і рівня впливу Кабінету Міністрів та НБУ на грошово-кредитну політику і банківську систему [7, с. 81].

Грошово-кредитні відносини - це основа ринкових методів управління. Характер грошово-кредитної політики суттєво впливає на стабілізацію економіки України і усіх суб'єктів господарювання.

Самі її складові: динаміка інфляції, процентні ставки, валютний курс стали індикаторами оцінки економіки і перспектив розвитку.

Рішення в області грошово-кредитного регулювання приймається на основі таких показників: грошова маса, грошова база, валютні резерви, внутрішні активи, стан платіжного балансу, динаміка курсу гривні.

Провідником грошово-кредитної політики держави у такій системі виступає Національний Банк України, який регулює кредитну діяльність за допомогою постанов та інших нормативних актів [98-103]. Саме він придає кількісну характеристику поняттям “грошова маса” та “грошова база”.

Грошова маса є сукупністю готівки та грошей безготівкового обороту. Для вимірювання грошової маси використовують грошові агрегати.

Грошовий оборот - це сукупність платежів, що здійснюються в економіці або процес безперервного руху грошей між суб'єктами економічних відносин в процесі суспільного відтворення. Ці платежі називаються грошовими потоками. Грошовий оборот більш широке поняття ніж грошовий обіг. Грошовий обіг складова частина грошового обороту. Грошовий оборот включає в себе такі сектори [6, c. 110]:

1) грошовий обіг,

2) фінанси,

3) кредит.

При грошовому обігу рух грошей еквівалентний і безповоротний.
У сфері фінансів рух грошей нееквівалентний і безповоротний.
При кредиті - рух грошей поворотний і нееквівалентний.

При визначенні грошових потоків важливо розрізняти:

1. Ініціатора платежу.

2. Пару учасників.

3. Напрям та характер руху грошей.

В економічній системі виділяють три основні групи суб'єктів:

1. домашні господарства,

2. фірми,

3. уряд (державні структури).

Структура грошового обороту включає (рис. 3):

1. "Фірми - ринок ресурсів": оплата фірмами ресурсів, які вони купують у домашніх господарств, (робоча сила, земля, житло).

2. "Ринок ресурсів" - домашні господарства": доходи домашніх господарств (сімейних господарств) від реалізованих ресурсів(зарплата, рента, дивіденди).

3. "Домашні господарства - ринок продуктів": витрати сімейних господарств на споживання.

4. "Ринок продуктів - фірми": доходи фірм від реалізації товарів та послуг.

5. "Домашні господарства - фінансовий ринок": формування домашніми господарствами заощаджень.

6. "Домашні господарства - держава": сплата сімейними господарствами податків.

7. "Фінансовий ринок - фірми": отримання фірмами кредитів.

8. "Фірми - ринок продукції": інвестиційні витрати фірм.

9. "Держава - ринок ресурсів": оплата урядовими органами праці бюджетників.

Продукти продукти

гроші

гроші

ресурси ресурси

Рис. 3. Модель грошового обігу

10. "Держава - ринок продуктів": державні закупки.

11. "Фінансовий ринок - держава": державний кредит.

12. "Фінансовий ринок - світове господарство": чистий відплив грошових коштів з внутрішнього фінансового ринку на світовий.

13. "Світове господарство - фінансовий ринок": чистий приплив грошових коштів з світового на внутрішній фінансовий ринок.

14. "Домашні господарства - світове господарство": оплата товарів, що надходять в країну за імпортом.

15. "Світове господарство - фірми": надходження в країну грошей із світового ринку в оплату експорту.

Якщо виключити 6,7,11,12,13 потоки із структури грошового обороту, то отримаємо структуру грошового обігу.

Грошова маса (маса грошей) - це сукупність купівельних, платіжних та накопичувальних засобів, що знаходяться у розпорядженні всіх економічних суб'єктів (юридичні, фізичні особи і держава).

Грошова маса поділяється на такі складові [8, c.25]:

1) Гроші, що обертаються.

2) Фонд резервних платежів юридичних осіб.

3) Фонд накопичення фізичних осіб.

У національній економіці відбувається безперервний кругообіг доходів і продуктів, який опосередковується відповідним обігом грошей. Грошовий обіг - це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий обіг - це сукупність всіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.

У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають взаємозв'язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки.

У розвинутому ринковому господарстві грошовий обіг не може здійснюватися без участі і активної ролі банків. Банки стають необхідними посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами. Банки цілеспрямовано регулюють грошові потоки у народногосподарському обігу.

Базова модель грошового обігу включає в себе:

1. ринки ресурсів і продуктів;

2. банки;

3. суб'єкти народногосподарського обігу - підприємства й населення.

2. Кейнсіанська теорія "керованих грошей"

Теорія грошей займає чільне місце в науковій спадщині одного з найвідоміших економістів XX ст. Дж.М. Кейнса. їй він посвятив цілий ряд праць, зокрема "Трактат про грошову реформу" (1923), "Трактат про гроші" (1930) і "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936). Оцінюючи в цілому внесок Кейнса в теорію грошей, слід зробити такі два зауваження [8, с. 154]:

1. У своїх дослідженнях Кейнс не зачіпав кардинальних питань теорії грошей - їх сутності та вартості. У цих питаннях він повністю залишився на традиційній для кількісників позиції номіналістичної теорії, називаючи гроші витвором держави, а вартість їх визначав як результат кількісного співвідношення маси грошей і маси товарів в обороті, тобто з позицій кількісної теорії. Кейнс також неодноразово підкреслював, що за незмінності всіх інших чинників впливу на ціни, зміна кількості грошей прямо впливає на рівень цін, хоч цей вплив не є прямо пропорційним.

2. Головним спрямуванням дослідницьких зусиль Кейнса в теорії грошей були питання місця і ролі грошей у відтворювальному процесі. Щодо цих питань він цілковито дотримувався методології монетаристської теорії грошей, за якою головним об'єктом наукових досліджень повинні бути прикладні аспекти використання грошей в економіці.

Дж.М. Кейнс не тільки спирався на напрацювання своїх попередників, а й пішов значно далі в напрямі завершення теорії "регульованих грошей", "керованої інфляції", дослідження монетарного впливу на економічний цикл, на розвиток виробництва тощо.

Ідея Туган-Барановського про вплив кількості грошей на ціни і виробництво через механізм дисконтного процента не тільки лягла в основу теорії грошей Кейнса, а й виявилася ключовим її елементом. Через процент та інвестиції він визначав прямий шлях впливу кількості грошей на процес відтворення, а в процентній політиці вбачав основний важіль монетарної політики держави.

Разом з тим Дж.М. Кейнс не був простим поглиблювачем ідей кількісної теорії грошей. Він посідає своє особливе місце у світовій економічній думці взагалі і в теорії грошей зокрема. Ця особливість проявляється в цілому ряді теоретичних висновків щодо механізму впливу грошей на реальний сектор економіки і ролі монетарної політики в державному регулюванні економіки, які не вписувалися у загальний процес розвитку неокласичної теорії грошей.

Спираючись на дослідження економічних криз, які періодично потрясали світову економіку протягом 50-ти останніх років, Дж. М. Кейнс дійшов висновку, що в нових умовах ринковий механізм суспільного відтворення не спроможний самостійно, на засадах саморегулювання забезпечити достатню ринкову рівновагу і рівномірність економічного розвитку. Тому виникла об'єктивна необхідність доповнити цей механізм державним регулюванням економіки.

Дж. М. Кейнс остаточно відкинув постулати класичної теорії, що "гроші не мають значення" у відтворювальному процесі, що це лише другорядний технічний інструмент, і довів протилежне: гроші мають суттєве значення і виконують самостійну роль у розвитку економіки. Вони активно впливають на мотиви поведінки економічних суб'єктів, на їх господарські рішення і тому є джерелом стимулювання підприємницької активності і розвитку виробництва. Тим самим він відкинув "класичну дихотомію", що створила глибокий розрив між сферою реальної економіки і грошовою сферою. Головним каналом зв'язку між цими сферами Кейнс визнав норму процента, яка зазнає впливу сил грошового ринку (попиту і пропозиції грошей) й одночасно сама впливає на прийняття рішень про майбутні інвестиції.

З цих двох кейнсіанських положень випливало третє - про можливість ефективного регулювання грошей і свідомого використання їх державою як інструмента впливу на економіку, про проведення дійової монетарної політики з метою згладжування коливань економічного циклу та впливу на економічний розвиток взагалі. Отож, він створив закінчену концепцію "керованих грошей", що базувалася на широкому державному регулюванні пропозиції грошей та була спрямована на забезпечення стимулювання ефективного попиту. Гроші стали об'єктом державного регулювання й одночасно інструментом державного втручання в економічні процеси через механізм монетарної політики.

Кейнс змістив центр аналізу ролі грошей в економіці з довгострокових часових інтервалів, як це робили неокласики, на короткострокові, тому що тільки на цих інтервалах можливо було з'ясувати механізм економічного циклу та вияснити зв'язок грошей з його розвитком. Це був новий підхід, який дав можливість Кейнсу зробити принципово нові висновки.
Зокрема він довів, що на короткострокових інтервалах вплив грошей на економіку здійснюється не за постулатами кількісної теорії, тобто не тільки через ціни, а й з допомогою інших інструментів, передусім норми процента.

До цього висновку він прийшов у результаті поглибленого дослідження "теорії касових залишків", сформованої кембриджською школою. Кейнс глибоко вивчив роль процента в динаміці реальної економіки, насамперед через зв'язок "процент - інвестиції". Зміна норми процента безпосередньо впливає на інвестиційну активність економічних суб'єктів: при підвищенні процента вона знижується, а при зниженні - підвищується. Динаміка ж інвестицій безпосередньо впливає на зміну інвестиційного попиту, зайнятості, масштабів виробництва, темпів економічного зростання.

Ланцюг причинно-наслідкових зв'язків у грошовому механізмі впливу на економіку Кейнс вибудував за такою схемою: зміна грошової пропозиції зумовлює зміну рівня процентної ставки, Що, у свою чергу, призводить до зміни в інвестиційному попиті і через мультиплікативний ефект - до зміни обсягів номінального ВВП. У зв'язку з цим передатний механізм впливу грошей на реальну економіку, що випливає з кейнсіанської концепції, може бути виражений такою формулою [6, с. 79]:

М - Пр - І - Пз - ВВП, (3)

де Пр - ставка процента,

І - попит на інвестиції,

П3 - загальний обсяг платоспроможного попиту,

ВВП - номінальний обсяг виробленого ВВП.

Отже, ця формула має спрощений вигляд порівняно з формулою передатного механізму Туган-Барановського, оскільки не враховує таких факторів, як прямий вплив зміни пропозиції грошей на платоспроможний попит та психологічна оцінка економічними суб'єктами вартості грошей (інфляційні очікування).

Уведення в передатний механізм процента та інвестицій значно розтягнуло ланцюг зв'язку між масою грошей і цінами, зробило його не таким жорстким, що сприяло розширенню меж збільшення пропозиції грошей без інфляційних наслідків. Це дало підстави Кейнсу захищати переваги "слабкої" валюти перед "твердою", допустимість помірної інфляції, доцільність політики "дешевих грошей". Він вважав таку інфляцію цілком виправданою ціною за активізацію кон'юнктури ринку, стимулювання ефективного попиту з метою сприяння зайнятості та економічного зростання.

У традиціях кембриджської школи Дж.М. Кейнс відвів важливе місце аналізу мотивів нагромадження грошей. У Кейнса їх три: трансакційний, обачності та спекулятивний. Перші два пов'язані з традиційною роллю грошей як засобу обігу та платежу. Вони здебільшого об'єднуються під загальною назвою "трансакційний попит", який залежить від обсягу товарообмінних угод чи доходу. Головна новизна, внесена Кейнсом, - виокремлення третього елемента попиту на гроші - попиту на спекулятивні залишки. Кейнс пов'язав його з динамікою ціни на фінансові активи, зокрема облігації, тобто з процентом. Відтак він запровадив в аналіз розподілу індивідуумом свого доходу елемент вибору. І головним чинником, що дуже важливо, регулювання спекулятивного попиту, як і всього попиту на гроші. Кейнс вважав норму процента. Тому сукупний попит на гроші (М) у Кейнса складається з двох частин: трансакційного (М1), що є функцією доходу, і спекулятивного, що є функцією процента (М2) [9, с. 124]:

М = М₁ + М₂ = L₁(y) + L₂(i) (4)

де L1(y) - функція доходу;

L2(i) - функція процента.

Кейнс не виключав можливості руйнівної інфляції при надмірному зростанні пропозиції грошей. Нарощування її може досягти такого рівня, за якого ставка процента знижується до критично низької межі. За нею економіка потрапляє в так звану "ліквідну пастку". Економічні суб'єкти віддають перевагу накопиченню ліквідності, перестають нарощувати дохідні активи, процентна ставка стабілізується і починає підвищуватися. У цих умовах перестає зростати інвестиційний попит, розривається ланцюжок зв'язку між грошима і виробництвом. Подальше зростання пропозиції грошей спричинить розбалансованість ринків, зростання цін та високу інфляцію. У цьому Кейнс убачав слабкість грошей як економічного регулятора та недостатню ефективність монетарної політики в стабілізації економіки.
Ці висновки дали Кейнсу підстави звернутися до фіскально-бюджетної політики як надійнішого та ефективнішого способу економічного регулювання. Він вважав, що з допомогою регулювання податків та дефіцитного бюджетного фінансування суспільних потреб можна більш оперативно і дійово впливати на платоспроможний попит, ніж через монетарну політику.

Проте слід зауважити, що надто вільне дефіцитне фінансування з державного бюджету призводить до такого ж самого надмірного зростання попиту та руйнівної інфляції, як і тривале проведення монетарної політики "дешевих грошей". Тому проблема полягає не у виборі шляху "накачування" платоспроможного попиту - монетарного чи фіскально-бюджетного, а у визнанні ефективного попиту вирішальною ланкою відтворювального процесу і в абсолютизації його ролі в цьому процесі. Реалізація такого підходу протягом тривалого часу неминуче призведе до інфляції незалежно від обраного шляху "накачування" ефективного попиту, що згодом проявилось в реальній дійсності країн, що управляли своєю економікою згідно з рекомендаціями Дж.М. Кейнса.

Економічна теорія Кейнса глибоко вплинула на всю економічну думку Заходу. Вона була домінуючою протягом кількох десятиліть, її рекомендації широко застосовувалися в економічних програмах урядів більшості західних країн. Це пояснюється тим, що кейнсіанська доктрина з'явилася у розпалі великої економічної депресії 1929-1933 pp., коли традиційна монетарна політика була паралізована і виявилася неспроможною вивести економіку з глибокої кризи. Рекомендації ж Кейнса давали можливість активно впливати передусім на зайнятість і обсяги виробництва як "найвужчі" місця економічного розвитку, вказуючи шлях виходу з кризи.

Коли період "великої депресії" минув (значною мірою завдяки кейнсіанській політиці "дешевих грошей"), погляди економістів і політиків все частіше стали звертатися до її інфляційної складової. І в міру зростання інфляції падала довіра до кейнсіанських рецептів. Дедалі більше дослідників звертали увагу на те, що концепції Кейнса не пристосовані для аналізу господарських ситуацій, що характеризуються стійким підвищенням загального рівня цін. Це призвело до критики кейнсіанства наприкінці 60-х - на початку 70-х років і до швидкого розчарування у цьому вченні. На перший план висунулася проблема інфляції і ролі в ній грошових чинників. Ця сфера аналізу завжди була традиційною вотчиною кількісної теорії. За кейнсіанством стійко закріпилася репутація "проінфляційної доктрини", що ігнорує цінову динаміку і приносить купівельну спроможність грошей у жертву завданням забезпечення високих темпів економічного зростання.
Загальне розчарування в чудодійному характері кейнсіанських рецептів посилило вплив прихильників неокласичної теорії грошей, які істотно обновили традиційну кількісну теорію, надавши їй вигляду сучасного монетаризму.

Задача 1

На підставі наведеної інформації розрахувати грошовий агрегат М1, М2, М3: маса готівки - 6 100 тис грн., у національній валюті - 2 980 тис грн., кошти на ощадних рахунках до запитання - 3 986 тис грн., кошти на рахунках капіталовкладень - 8 496 тис грн., трастові вклади - 13 111 тис грн.

Розв'язання.

Першим групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М0, який являє собою готівку чи гроші поза банками. Грошовий агрегат М0 має найбільшу ліквідність. Його структурними елементами є:

монети, що їх карбують державні установи;

скарбничі білети, що є казначейськими зобов'язаннями, випуск яких пов'язаний з фінансуванням дефіциту державного бюджету (ця форма грошей нині в Україні не використовується);

банкноти, що являють собою різновид кредитних грошей, емісія яких здійснюється центральними банками (в Україні Національним банком). Банкнота має загальну оборотність і, як і монета, абсолютну ліквідність.

М0 = 6100 тис. грн.

Другим групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М1. Його ще називають грошовою масою у вузькому розумінні. Функціональні форми грошей, що поєднані в агрегат М1, використовуються переважно у функції засобу обігу. Структурними елементами грошового агрегату М1 є готівкові гроші (агрегат М0) та трансакційні депозити.

Трансакційні депозити -- це вклади фізичних та юридичних осіб у комерційні банки й ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів. Трансакційні депозити являють собою вклади до запитання на поточні та розрахункові рахунки. Вони можуть не приносити відсотків, а лише дають змогу їхнім власникам користуватись чеками та електронними переказами (в тому числі й кредитними картками). За своїм обсягом чекові вклади, що забезпечують безготівковий обіг грошей, є найпоширенішими. За їх допомоги у країнах Заходу здійснюється понад 90 % усіх видів оплат. Завдяки цьому система чекового обігу постійно прогресує. Вона ґрунтується на використанні новітньої електронної техніки. Оскільки структура банківських та ощадних установ, які здійснюють відповідні операції, постійно розширюється, то це підвищує ліквідність трансакційних депозитів, наближаючи її до рівня ліквідності готівки.

М1 = 6100 + 3986 = 10 086 (тис. грн.)

Наступним групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М2. Його називають грошовою масою в широкому розумінні. Функціональні форми грошей агрегату М2 використовуються не тільки як засіб обігу, але і як засіб нагромадження чи збереження купівельної спроможності. Його структурними елементами є грошовий агрегат М1 та строкові депозити, що отримали назву «майже грошей» або «грошових активів». Строкові депозити являють собою гроші, які зберігаються на безчекових ощадних рахунках у комерційних банках та ощадних установах, про що їх власники отримують певні свідоцтва -- сертифікати. Перетворення цих грошей на готівку чи інший високоліквідний платіжний засіб обумовлене певним строком. Гроші на таких рахунках застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадження, а не засобу обігу, тому їх ліквідність є більш низькою.

М2 = 10 086 + 8 496 = 18 582 (тис. грн.)

Ще нижча ліквідність у тих грошей, які клієнти зберігають на рахунках, відкритих для ведення банками довірчих операцій. Сукупність цих активів і грошового агрегату М2 становить грошовий агрегат М3. У деяких країнах виділяється також агрегат L, який включає до свого складу агрегат М3, казначейські векселі та деякі інші грошові активи.

М3 = М2 + трастові вклади = 18 582 + 13 111 = 31 693 (тис. грн.)

Задача 2

Визначити суму відсотків та кінцевого платежу, що його має сплатити позичальник, якщо позику 250 тис грн. надали під 12% річних простих на 9 місяців.

Розв'язання.

Нарахування простих відсотків за кредитом здійснюється за формулою:

де K - сума наданого кредиту, грн.;

r - відсоткова ставка, річних, частка одиниці;

n - строк від надання кредиту до дати платежу, місяців;

12 - кількість місяців у році.

Отже, сума нарахованих за 9 місяців відсотків складе:

(тис. грн.)

Загальна сума кінцевого платежу становитиме суму основної частини боргу та відсотків, тобто:

P = K + V = 250 + 22,5 = 272,5 (тис. грн..)

Відповідь: 22,5 тис. грн.; 272,5 тис.грн.

Список використаної літератури

1. Алісов Є.О. Гроші і грошовий обіг: теоретичні засади та стан правового регулювання в Україні. -- Х.: Інформаційно-правовий центр "Ксилон", 2004. -- 328 с.

2. Алісов Є.О. Теоретичні проблеми правового регулювання грошового обігу в Україні / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. -- Х.: Фоліо, 2004. -- 288 с.

3. Дзюбик С.Д. Грошовий обіг: Навч. посібник для слухачів Академії, студентів екон. фак. / Українська академія держ. управління при Президентові України. -- К., 1997. -- 100 с.

4. Добросердова Т.О., Кардашова Т.М. Гроші, грошовий обіг та кредит: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Азовський регіональний ін-т управління при Запорізькому держ. ун-ті. -- Бердянськ: ТОВ "Будинок техніки плюс", 2002. -- 110 с.

5. Киян І. Грошовий обіг: готівковий і безготівковий / (голов.ред.). -- Д.: Баланс-Клуб, 2004. -- 544 с.

6. Костіна Н.І., Соколова Е.О., Кононець О.Я. Гроші та грошова політика: Навч. посіб. для вищих закл. освіти. -- К.: НІОС, 2001. -- 224с.

7. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навч. посіб.. -- 5. вид., стер. -- К.: Знання, 2003. -- 200 с.

8. Савлук М.І., Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф., Лазепко І. М., Шамова І. В. Гроші та кредит: Підруч. -- 3. вид., перероб. і доп. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 598 с.

9. Стельмах В.С., Єпіфанов А.О., Гребеник Н.І. Грошово-кредитна політика в Україні -- 2.вид., перероб. і доп. -- К.: Знання, 2003. -- 421 с.

10. Офіційний сайт НБУ: http://www.bank.gov.ua