Статистичний аналіз прямого оподаткування в Україні

83

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Кафедра статистики

Спеціальність (код) - 8110

"Економічна статистика"

Магістерська програма

"Прикладна статистика"

заочна форма навчання, курс VI

МАГІСТЕРСЬКА ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: "Статистичний аналіз прямого оподаткування в Україні"

студентки: Реви Вероніки Актаївни

Науковий керівник

к.е.н, доцент Мазуренко Ольга Костянтинівна

Рецензент

Начальник відділу економічного аналізу та прогнозування ДПІ у Печерському районі

м. Києва Ковальова Тамара Ярославівна

Робота допущена до захисту в ДЕК

Протокол № ____ від _________

Завідувач кафедри

к.е.н., доцент Манцуров Ігор Германович

Київ 2006

Зміст

Вступ

1. Прямі податки як об'єкт статистичного дослідження

1.1 Основні визначення податків

1.2 Основні види податків

1.3 Роль прямих податків в оподаткуванні

1.4 Система статистичних показників щодо аналізу прямих податків

2. Статистичний аналіз обсягів та структури прямого оподаткування

2.1. Аналіз структури та структурних зрушень

2.2 Регіональний аналіз прямих податків

2.3 Аналіз взаємозв'язків

3. Аналіз динаміки прямого оподаткування

3.1 Статистичні характеристики динаміки прямих податків

3.2 Оцінка тенденцій

3.3 Визначення прогнозних значень надходжень прямих податків

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Головним джерелом формування дохідної частини бюджетів усіх рівнів є податки. Вони віддзеркалюють фінансові відносини між державою і платниками з метою створення централізованого фонду коштів, що перебувають у розпорядженні держави. У Конституції України (ст. 67) закріплено обов'язок кожного громадянина сплачувати податки й збори в порядку і розмірах, встановлених законом, та визначено, що система оподаткування встановлюється виключно шляхом прийняття відповідних законів.

Принципи побудови податкової системи України, її склад визначено Законом України "Про систему оподаткування в Україні" від 1997 року з подальшими змінами й доповненнями. Податкова система - сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку. Вимога системності в оподаткуванні полягає в тому, що усі податки повинні бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не суперечити системі в цілому та іншим її елементам. Системний підхід означає, що мають реалізуватися такі функції податків, як фіскальна і регулювальна. З фіскальної позиції - податкова система повинна забезпечувати гарантоване та стабільне надходження податків до бюджету. З регулювальної позиції - забезпечувати державі можливість впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

За економічним змістом (за формою взаємовідносин платника і держави) податки поділяють на:

ь прямі податки - обов'язкові платежі, які на пряму сплачуються платником до бюджету держави залежно від розміру об'єкта оподаткування. При чому сплата такого податку призводить до вартісного зменшення об'єкта оподаткування (податок з прибутку підприємств, податок з доходів фізичних осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів);

ь непрямі податки - обов'язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, при чому сума податку не зменшує об'єкту оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито);

Прямі податки належать до найбільш древніх форм оподаткування. Вона є обов'язковим елементом податкової системи держави на всіх етапах розвитку

Узагальнення визначення прямих податків як історичної категорії має ґрунтуватися на визначені їх як об'єктивного соціально-політичного явища, елемента суспільно-історичного процесу, що має свою історію, яка відображає рівень розвитку суспільства та економічної системи держави.

Звичайно, таке розуміння сутності прямих податків історично обмежене, але якщо вдуматись, то на сьогодні, вирішуючи проблеми прямого оподаткування, ми часто звертаємося до першооснов. Однак сучасне наукове уявлення про категорію прямого оподаткування, ми вважаємо, може бути сформульоване не тільки на засадах скрупульозного аналізу її історичних аспектів, а й з точки зору як економічного, так і правового змісту даного поняття та крізь призму загальної теорії податків.

Ця теорія дає змогу по-новому поглянути на процеси, що відбуваються нині в світі в цілому та в Україні зокрема.

В значній більшості наукових досліджень прямими податками вважаються ті, які сплачують юридичні та фізичні особи (платники) безпосередньо залежно від розміру майна, одержуваного доходу або прибутку.

Науковою та достатньо обґрунтованою є позиція деяких вчених щодо класифікації податків на прямі та непрямі за ознакою платоспроможності. Саме така концепція покладена в основу податкової структуру американської економіки. Принцип платоспроможності декларує, що тягар оподаткування має розподілятися згідно з платоспроможністю платників податку - розмірами доходів, обсягами споживання, вартістю майна тощо.

Класифікація податків за ознакою платоспроможності платника набула належної аргументації та має в собі певний науковий потенціал і значення, оскільки поєднує різні за характером методи обчислення і способом платежу до бюджету: прямі - прибуткові, помайнові; непрямі - повитратні, які залежать від обсягу споживання. Це свідчить про те, що відмінності між ними в сучасних умовах не дуже суттєві. Так чи інакше оподаткуванню підлягають доходи споживачів, тільки в одному випадку в прямій формі, а іншому - в опосередкованій.

Однак у наукових дискусіях протягом тривалого часу продовжувався нескінчений пошук істини щодо класифікації податків на прямі та непрямі. У цілому, вже наприкінці ХХ ст. в багатьох європейських країнах сформувалася відносно стабільна система прямого оподаткування. Так, найбільшого поширення набули особисті податки, майнові, на землю, промислові.

Основними видами прямих податків в Україні є податок на прибуток юридичних осіб і особистий податок з доходів фізичних осіб. Установлення одночасно цих двох видів прямих податків дає змогу державі охопити оподаткуванням весь створений валовий дохід. Отже, прямі податки мають у своїй основі свою особистість, або доходи, незалежно від джерел, або майно, незалежно від доходів.

Оцінюючи прямі податки за ступенем їхньої відповідності основним принципам оподаткування та тим, наскільки і як вони стосуються інтересів різних верств населення, як виконують своє фіскальне призначення, слід зазначити:

ь прямі податки дають реальну можливість встановити пряму залежність між доходами платника та його платежами до бюджету;

ь прямі податки сприяють розподілу податкового тягаря так, що значні податкові витрати мають ті члени суспільства, в яких вищі доходи;

ь прямі податки справляють значний вплив на саму державу, яка повинна забезпечити сприятливі умови для ефективного розвитку виробництва, адже якщо обсяг вітчизняного виробництва продукції зростає, то більшими стають надходження до бюджету;

ь система стягнення прямих податків коштує дешевше, ніж система стягнення непрямих;

ь при прямому оподаткуванні податкові служби вступають у безпосередні взаємовідносини з платниками податку, що спонукає до розвитку економічної та політичної самосвідомості; виникають думки, на які цілі спрямовуються кошти та наскільки раціонально їх використовують. При непрямому оподаткуванні сплата податку не так помітна, тому платники інертні щодо податкової політики держави;

ь історія розвитку прямих податків свідчить про те, що вони призводять до кардинальної зміни як структури виробництва, так і структуру споживання.

Водночас прямі податки мають певні недоліки:

ь при формуванні державного бюджету пряме оподаткування не може бути стабільним джерелом його доходів, оскільки, наприклад, податок на прибуток, особисті прибуткові податки - це результат ефективної діяльності вітчизняного виробника. І навпаки, непрямим податкам властиве їхнє швидке надходження. Перерахування податків до бюджету здійснюється відразу після реалізації продукції. Крім того, фіскальна ефективність непрямих податків пов'язана з тим, що вони охоплюють величезну кількість людей, які їх сплачують при придбані кожної одиниці оподаткованого товару, через що вони дають фіску стабільніший дохід;

ь оскільки прямими податками охоплюються прибутки та доходи підприємств і населення, то досить низькою є ймовірність їхнього повного чи майже повного надходження. Надійнішим об'єктом оподаткування є товари й послуги, процес споживання яких призупинити ніхто не в змозі;

ь прямі податки є поблажливішими для платників, ніж непрямі, де одразу вимагається сплата значної суми. Непрямі ж податки менш помітні для споживачів, оскільки вони сплачуються невеликими частками, шляхом включення їх до ціни товарів, що купуються. Крім того, перевага цих податків полягає й у тому, що їхнє стягнення не пов'язане з неприємним для платника втручанням податкових органів у його приватне життя. Тому протидія непрямим податкам з боку платників значно менша, ніж прямим;

ь пряма форма оподаткування потребує складного механізму стягнення податків, оскільки пов'язана з досить складною методикою проведення бухгалтерського обліку та звітності.

Україна пройшла досить тривалий і складний шлях, поки прямі податки увійшли в її економічне життя і стали стабільним джерелом формування бюджету та регулятором підприємницької діяльності. Тому доречним буде аналіз передумов становлення й особливостей розвитку чинної системи прямого оподаткування України.

Упродовж 1992-1997 років тривав пошук кращих форм прямого оподаткування і в кінцевому підсумку на сьогодні є два основних прямих податків: податок на прибуток підприємств і податок з доходів фізичних осіб, які в сукупності забезпечують понад 40 відсотків податкових надходжень доходів бюджетної системи України.

До переваг прямих податків, які справляються в Україні слід віднести те, що вони:

ь дають реальну можливість встановити пряму залежність між доходами платника та його платежами до бюджету;

ь виступають дійовим фінансовим регулятором доходів платників, інвестицій, нагромадження капіталу, ділової активності, сукупного споживання тощо;

ь сприяють розподілу податкового тягаря так, що значні податкові витрати мають ті члени суспільства, в яких вищі доходи;

ь справляють значний вплив на саму державу, яка повинна забезпечити умови для ефективного розвитку виробництва. В іншому випадку будуть втрати доходів бюджету.

Підвищення ролі прямих податків може бути забезпечено лише внаслідок загальної зміни економічної ситуації країни; економічного зростання, підвищення рівня доходів суб'єктів господарювання, тобто створення сприятливого середовища для швидкого розвитку ринкових відносин, забезпечення макроекономічної рівноваги.

Усе вищезгадане зумовлює значну актуальність теми, яку обрано для написання даної дипломної роботи.

Інформаційну базу роботи складають законодавчі та нормативні акти України, методичні видання з даної теми, матеріали періодичної літератури, статистичні дані, матеріали всесвітньої мережі Internet.

Податковий вплив держави повинен бути цілеспрямованим, бо не тільки одне зменшення податкового тягаря сприяє розвитку економіки. Тому, метою дослідження даної роботи є аналіз структури та динаміки прямого оподаткування в Україні, оцінка місця прямих податків в доходах бюджету.

Під час написання даної дипломної роботи було поставлено наступні завдання:

ь розкрити економічну сутність прямого оподаткування, склад та структуру прямого оподаткування;

ь сформувати основні статистичні показники щодо аналізу прямого оподаткування;

ь провести статистичний аналіз обсягів та структури прямих податків;

ь визначити структурні зрушення;

ь провести аналіз регіонального розподілу прямих податків в Україні;

ь вивчити взаємозв'язок прямих податків з макроекономічними показниками;

ь розрахувати статистичні характеристики динаміки прямих податків;

ь описати тенденції прямих податків;

ь розрахувати прогнозні значення прямих податків.

Предметом дослідження є податкові надходження Зведеного бюджету України.

Об'єктом дослідження є прямі податки в Україні в обсязі податкових надходжень Зведеного бюджету.

Методи дослідження. Для проведення досліджень використовували такі статистичні методи, як групування, аналізу динамічних рядів, абсолютних та відносних величин, факторний аналіз, кореляційний аналіз.

1. Прямі податки як об'єкт статистичного дослідження

1.1 Основні визначення податків

Податки дуже складна й надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. Це - обов'язковий елемент економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона обирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і в кінцевому підсумку - позбавленою будь-якого сенсу.

Об'єктивною реальністю є те, що за наявних економічних умов підприємницькі структури та громадяни повинні віддавати частку своїх доходів на загальнодержавні суспільні потреби, а натомість одержувати від держави безкоштовні блага та послуги.

Найдавнішим джерелом державних доходів були домени, або державне майно, землі, ліси. Спочатку вони належали до власності монарха, доходи якого служили одночасно й доходами держави. Це були приватно-правові, а не публічно-правові доходи.

Іншим джерелом державних доходів виступали регалії - дохідні прерогативи казни, певні галузі виробництва, види діяльності, що приймались у виключне користування казни і виключались з суспільного обороту, із сфери діяльності населення.

Основними видами регалії були:

ь "безхазяйна регалія" - все, що не мало хазяїна, оголошувалось таким, що належить казні. Це природні явища, як наприклад, вітер, вода, надра, що тягло за собою встановлення державної монополії на вітряні млини;

ь митна регалія, яка реалізовувалась шляхом встановлення зборів за право проїзду територією і стала прообразом митних платежів;

ь судова регалія - це здійснення правосуддя тільки державою (судові штрафи, мито, доходи від конфіскацій);

ь монетарна регалія - це право чеканити монету.

Регалії стали перехідним ступенем до податків.

Головними передумовами виникнення податків є перехід від натурального господарства до грошового та виникнення держави.

Податки як джерело доходів держаного бюджету не нараховують і двохсот років. Поняття податок першим розкрив А. Сміт у роботі "Про багатство народів" (1770 р.). За його словами "податок - це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати".

Найбільшого розквіту податки отримують за умов розвиненої економіки. Саме вони стають об'єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Вона включає методи й об'єкти оподаткування, ставки податків, терміни їх сплати, контроль за надходженням та витрачанням.

Податки стають ефективним знаряддям втілення державної політики з питань економіки та соціального розвитку. Змінюються не тільки їх види і форми справляння, а й саме ставлення до них. За допомогою податків здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному та галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами. Цей перерозподіл згладжує вади ринкового саморегулювання, створює додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації праці, підтримання рівня зайнятості.

Формування дохідної частини бюджету є важливим видом діяльності будь-якої держави. Процес приватизації державної власності і становлення ринкових відносин протягом останніх років суттєво змінили зміст фінансових ресурсів державного бюджету, при цьому все більшого значення набувають методи їх акумуляції. Податки стають не тільки головним джерелом формування державного бюджету, але і важливим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінансового регулятора виробництва, стають засобом забезпечення соціальної сфери.

У світовій фінансовій науці розрізняють два системних підходи до теоретико-організаційного обґрунтування проблеми фіскального вибору та трактування категорії "податок".

Перший ґрунтується на визнанні необхідної обов'язковості податків і податкових платежів. Податки як ціна суспільних благ у цій концепції одночасно розглядають у двох аспектах - цільовому і примусовому. Такий напрям фінансової думки базується на тезі, запропонованій ще Е. Саксом, - послух і примус є необхідними елементами податкової теорії. В теоретичному трактаті примусовий характер сплати обов'язкових платежів державі в обмін на суспільні блага у фінансовій літературі називають податком за Пігу.

Коригувальні податки за Пігу є досить ефективним і відносно простим методом централізації валового внутрішнього продукту в руках держави. Побудова оподаткування базується на тому, що будь-який податок, окрім чисто фіскальної функції, має ще й зовнішні для фіску соціально-економічні ефекти. Тим самим держава в процесі оподаткування може регулювати економічні і соціальні процеси, спрямовувати їх у потрібне русло, незважаючи на погляди і побажання податкоплатників.

На відміну від розуміння податку як примусу законослухняних платників-виконавців, другий напрям фіскальної теорії визначає податок як громадянський обов'язок. Податок, що сплачується на основі свідомого індивідуального вибору і власної оцінки характеру державної діяльності виборцем - податкоплатником, одержав назву "податку Кларка", від імені американського економіста Едвара Кларка.

Отже, відбувається певна трансформація від розуміння податку як принципово обов'язкового платежу державі до розуміння його як усвідомленої необхідності. Кларк формулює проблему фіскального вибору як економічну теорію демократії, де існує згода громадян - виборців оплачувати податками зроблений ними вибір державотворення. Він науково пояснює залежність добробуту податкоплатників від їхньої власної поведінки.

Взаємозв'язок між суспільним вибором і оподаткуванням повною мірою реалізується лише в умовах свідомої й масової участі громадян - платників у діяльності державних інститутів. У світлі концепції Кларка демократія - це не лише свобода думки й законослухняної діяльності, а й обтяжливий фіскальний обов'язок свідомо оплачувати свободу.

Чисте оподаткування за Кларком можливе тільки в умовах абсолютно досконального громадського суспільства, що в реальній суспільній практиці блокується недоскональним і корисним товарно-грошовим фетишизмом людини як біологічної істоти. Тому демократичному суспільству, що зробило вибір на користь соціально-орієнтованої ринкової економіки, потрібно знаходити рівновагу між примусом і самооподаткуванням, між тягарем і вигодами оподаткування.

Податки в умовах переходу до ринкової економіки повинні використовуватися не тільки як джерело одержування доходів бюджету, а й як важливий інструмент фінансового регулювання економіки. В цих умовах особливої актуальності набувають дослідження концептуальних засад природи податку як соціально-економічної категорії.

Ґрунтовні дослідження функціонального призначення податків, прояву їх впливу на всі сфери економічного та соціального життя тісно пов'язані з іменами видатних фінансистів минулих століть і сучасності: найперше представників італійської (Маффео Пантелеоні, Уго Мадзолію, Джованні Монтемартіні, Енріко Бароне, Франческо Нітті) та шведської (Кнут Віксель, рік Ліндаль) шкіл фінансової науки, а також видатних теоретиків оподаткування Адольфа Вагнера (Німеччина), І.М. Озерова, Й.М. Куліш ера, М.І. Тургенєва (Росія), Джона М.Кейнса (Великобританія), лауреатів Нобелівської премії Поля Самуельсона і Джеймса Б'юкена, їхніх менш титулованих, але всесвітньо відомих співвітчизників Ричарда Масгрейва і Артура Лаффера (США) тощо. Їх спільний науковий доробок заклав концептуальні основи і став провісником сучасної фіскальної теорії.

У розвитку поглядів на роль держави можна виділити два напрями, які дають змогу краще зрозуміти соціально-економічний та суспільний зміст податків. Перший, проголошуючи невиробничий характер державних послуг, не тільки відділяв фінансове господарство від державного, а й протиставляв їх. Податок у цій концепції не пов'язаний із задоволенням соціально-економічних потреб суспільства, оскільки обслуговує невиробничі видатки держави. Другий напрям визначав господарську діяльність держави як складову частину народногосподарської діяльності, як потребу економічного і соціального розвитку.

У поглядах на податок відбувається трансформація у бік розуміння податку в ринкових умовах як усвідомленої необхідності. Для суб'єктів господарювання податок може бути поганий або дуже поганий, оскільки він, навіть і мінімальний, скорочує їхні реальні доходи. Але його сплата є обов'язковою для задоволення суспільних потреб і не залежить від бажання та волі конкретного платника.

Податок - універсальна вихідна категорія, яка виражає основні суттєві риси і властивості фінансів у будь-якій економічній системі ринкового типу. Не випадково в умовах функціонування ринкової економіки податкова форма в системі фінансових відносин стає провідною. Аналіз податків як вихідної категорії, в якій проглядаються основні суттєві риси і властивості фінансів, дає правильний орієнтир для розгляду різних фінансових понять і категорії у чіткій відповідності з процесом економічного розвитку.

Перехід від марксистсько-ленінських догматичних постулатів до науково об'єктивних основ пізнання фінансової науки дав змогу вітчизняним вченим-економістам по-новому глянути на теоретичні засади функціонування податків.

За економічним змістом податки - це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів грошових ресурсів, необхідних для виконання державою своїх функцій.

Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Існують ще обов'язкові платежі, яким притаманні риси податків:

ь податкові платежі: плата за воду, землю - обов'язкові збори, які стягуються з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та платником;

ь відрахування, внески - обов'язкові збори з юридичних та фізичних осіб, яким притаманні ознаки цільового призначення.

Основними характерними особливостями податку в порівнянні з обов'язковими платежами є те, що він:

ь справляється на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачені пільги щодо даного податку;

ь має односторонній характер встановлення. Оскільки податок сплачується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то він є індивідуально безповоротний. Сплата податку не породжує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

ь може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

ь не має цільового призначення;

ь є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної сили.

Отже, податки - це обов'язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Виходячи із сутності податків, дана категорія розглядається не тільки як економічна, але й як суспільно-соціальна. Процес стягнення податків пов'язаний із соціальним статусом (рівнем добробуту) конкретних податкоплатників. Через сплату податків реальні доходи понижуються, але при отриманні від держави суспільних благ та трансфертних платежів реальний добробут покращується. Тому, використовуючи податки як інструмент врівноваження суспільного добробуту, держава повинна враховувати суспільно-соціальний характер податків та податкових платежів. Цей характер проявляється при обмінні податків на суспільні блага і трансфертні платежі. При чому цей обмін є нееквівалентний для конкретного платника на мікрорівні, але на макрорівні сума сплачених податків а податкових платежів через бюджет повинна перерозподілятися для всієї кількості податкоплатників і повернутись у вигляді суспільних благ та трансфертних платежів (теорія Ліндаля). Цей обмін в фіскальній науці називається "ціни за Ліндалем".

Таким чином, суспільна ціна податків вимірюється втратою частини особистого прибутку конкретними платниками, яку через бюджет перерозподіляють між усіма членами суспільства. Еволюція фінансового знання про суспільний характер податків нерозривно пов'язана з теоретичною концепцією держаних благ. Під державними благами мається на увазі такі види благ, джерелом забезпечення яких є кошти органів державної влади. Такі блага, що мають характер суспільних, не виробляються приватною економікою, а забезпечуються тільки державою. При чому якщо держава - орган з виробництва незамінних суспільних благ, то ці блага реалізуються споживачам за цінами, рівень яких установлюється за суспільною згодою. Ціною суспільних благ є податки, а оплата державних благ - єдине можливе використання податкових надходжень. У результаті між державою - виробником суспільних благ і суспільством досягається еквівалентна мінова угода "блага - податки".

Вітчизняна фінансова наука при визначенні природи податку традиційно приділяє значну увагу дослідженню проявів конкретних функцій цієї категорії.

Функції податку - це проявлення його сутності в дії, спосіб вираження властивостей.

Виходячи із сутності податку як категорійного поняття, можна визначити дії функції даної категорії: фіскальної і розподільно-регулюючу.

Спочатку податки у всіх державах вводились з метою виконання фіскальної функції, тобто забезпечення держави джерелами грошових коштів для фінансування державних витрат. Пізніше держави в більшій чи меншій ступені почали використовувати податкові ставки і податкові пільги з метою регулювання соціально-економічних процесів, і податки стали виконувати регулюючу функцію, тобто впливати на відновлення (стимулювати чи стримувати його темпи, збільшувати чи зменшувати нагромадження капіталу і платоспроможний попит населення) і сприяти рішенню різноманітних соціальних завдань (таким, як захист низькооплачуваних осіб, перерозподіл доходів для забезпечення соціально незахищених верств населення, здійснення ефективної демографічної політики).

Однак на сучасному етапі розвитку і модернізації механізмів оподаткування відбувається свого роду диверсифікація функціонального призначення фіску, тому на теоретичному рівні в складі основних податкових функцій можна умовно виділити певні підфункції залежно від того, на реалізації якого з аспектів впливу оподаткування акцентується увага або прояв якого ефекту в межах головної функції є найбажанішим у конкретній соціально-економічній ситуації.

Такий підхід, по-перше, суттєво не ускладнює понятійного апарату фінансової науки. По-друге, дає змогу чітко і з достатнім ступенем деталізації зрозуміти специфічне призначення податків як самостійного фінансового явища і в той же час уникнути концентрації уваги на дії податків, що має "побічні, зовнішні для фіску соціальні наслідки".

Так, суть фіскальної функції полягає в тому, що за допомогою податків формуються фінансові ресурси держави. Податки виступають основним (найважливішим) джерелом доходів бюджетів різних рівнів. Об'єктивне існування податків як основного джерела доходів передбачає:

a) їх рівномірне надходження впродовж року (рівнонапруженість);

b) стабільність надходження;

c) податки повинні рівномірно надходити на всіх територіальних рівнях.

Розподільчо-регулююча функція полягає в тому, що за допомогою податків відбувається перерозподіл вартості валового продукту між державою та її суб'єктами і через елементи податку (об'єкт, суб'єкт оподаткування, ставка податку, податкові пільги тощо) держава в змозі регулювати вартості пропорції такого розподілу. Змінюючи пропорції функціонування ресурсів в економіці, оподаткування суттєво впливає на процес виробництва, нагромадження капіталу, інвестування, платоспроможний попит і пропозицію. Завдяки податкам держава отримує можливість регулювати різні аспекти соціально-економічного життя на макрорівні, а на мікрорівні - впливати на конкретну поведінку платника податків. Так, маніпулюючи пропорціями та режимами вилучення в суб'єктів господарювання або домогосподарств частки їх доходів, податок може відповідно міняти напрями їхньої діяльності.

З наведеного визначення випливає, що застосування терміну "розподільчо-регулююча функція" є найдоцільнішим, бо він точно розкриває зміст цієї функції, механізм її прояву, підкреслює органічне поєднання розподільчого призначення з регулюючим впливом оподаткування. Крім цього, "амортизуючи" кризові явища, усуваючи диспропорції в ринковій економіці та сприяючи раціональнішому використанню виробничих факторів, ця функція стабілізує і розширює податкову базу і відповідно забезпечує успішне здійснення фіскальної функції, а це ще один аргумент на користь тісного взаємозв'язку та взаємозумовленості фіскального і регулюючого аспекту функціонування податків.

Сьогодні, поряд з переліченими, виділяють стимулюючу функцію податків. Однак, ми вважаємо, що податкове стимулювання - один із наслідкових ефектів розподільчо-регулюючого впливу податків на економічну діяльність, а тому стимулюючу дію оподаткування слід розглядати як підфункцію регулюючої функції.

По-перше, сам термін "регулювати" означає вносити певний порядок в якусь діяльність, спрямовувати розвиток чи зміну чого-небудь у певно русло. Керуючись таким тлумаченням, вважаємо, що "регулювання" поєднує в собі і стимулювання, заохочення, прискорення, посилення, спонукання до дії чи певних змін процесів, явищ, і реверсний вплив - стримування, сповільнення, послаблення, обмеження.

По-друге, заперечення стимулюючої функції податків значною мірою зумовлені психологічними факторами. Так, депресивність вітчизняної системи оподаткування щодо підприємницької та інвестиційної активності породжує заперечення будь-якої стимулюючої дії податків взагалі. З іншого боку - применшення їх значення в директивно-плановій економіці радянського типу і зростання ролі оподаткування на нинішньому етапі соціально-економічного розвитку країни іноді викликають певну гіперболізацію його значимості як стимулятора економічного зростання. Західні вчені до дослідження регулюючого впливу фіску на соціально-економічні сторони життя суспільства підходять з виважених позицій без надмірних емоцій. Адже циклічність розвитку зрілих ринкових економік потребує використання податкового механізму не тільки для економічного пожвавлення, а й для захисту від "перегріву" господарської кон'юнктури ринку (кризи перевиробництва).

По-третє, говорити про виконання податками окремої стимулюючої функцій недоречно через те, що конкретні заходи податкової політики впливають на економіку опосередковано, через процеси розподілу і перерозподілу вартісних пропорцій ВНП. Тому між застосуванням форм податкового заохочення платників податків та проявом результатів їх впливу минає певний час. Інколи внаслідок наявності останнього економічна ситуація змінюється настільки, що податкове стимулювання не лише втратить доцільність, а й може стати деструктивним фактором. Крім цього, сам стимулюючий вплив матиме суперечливий характер, викликаючи поряд із позитивними ефектами негативні. Інакше кажучи, економічну реакцію суб'єктів господарювання на зміну податкового механізму спрогнозувати дуже важко, бо вона залежить від цілого ряду інших чинників, які можуть впливати на цей механізм, суттєво віддаляючи його від початкового задуму.

Із з'ясуванням сутності податків та єдності їх функцій випливає важливий у теоретичному плані висновок про те, що специфічне суспільне призначення податків знаходить своє вираження не в існуванні кожної функції окремо, а лише в їх єдності.

Справляння податку пов'язане з вартісними пропорціями розподілу ВВП та національного продукту. Причому держава через конкретні ставки та пільги може регулювати ці вартісні пропорції розподілу. Іншими словами, податки - це інструмент державного втручання в економічні процеси, що проходять в суспільстві. Використовуючи такий інструмент, держава повинна оптимально враховувати інтереси трьох сторін оподаткування:

ь держава;

ь платники податку;

ь конкретні громадяни - виборці, які отримують суспільні блага.

Соціально-економічний характер податку проявляється в одночасному існуванні податку як фіскального інструменту формування дохідної частини бюджету, а також як інструменту економічного регулювання вартісних пропорцій розподілу ВВП та національного продукту. В цьому і проявляється природа податку.

В основі вивчення податкової системи і механізмів оподаткування повинно лежати повне і точне розуміння податкової термінології і понять, які розкривають суть оподаткування. Для пізнання природи податку необхідно чітко визначити основні елементи, які зумовлюють внутрішній зміст даного поняття. Од основних елементів податку відносять:

1. Суб'єкт оподаткування - це учасник процесів справляння податку (платник, державні органи);

2. Об'єкт оподаткування - явище, предмет чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок;

Є два підходи до оцінки об'єкта:

a) кількісний і натуральний;

b) грошовий.

3. Джерело сплати - це той фонд, явище чи предмет, з якого сплачується податок. Джерелом можуть виступати:

a) доходи платника податку, отримані в різних формах;

b) частина майна, коли для покриття податку не вистачає доходу;

c) позика як джерело сплати;

4. База оподаткування - законодавчо закріплена частина доходів чи майна платника податків (за вирахуванням пільг), яка враховується при розрахунку суми податку;

5. Масштаб вимірювання - це та одиниця, яка береться в основу виміру об'єкта оподаткування (грошова одиниця для податку з доходів громадян, одиниця вимірювання площі для земельного податку);

6. Ставки податку - це законодавчо встановлений розмір податку виходячи із об'єкта оподаткування або масштабу вимірювання. Існує два види ставок:

a) натуральні (тверді) - встановлюються в грошовому виразі на одиницю об'єкта оподаткування в натуральному обчисленні;

b) процентні ставки - встановлюються у певних процентних відношеннях до об'єкта оподаткування.

Процентні ставки бувають таких видів:

a) пропорційна - процентна ставка, яка забезпечує пропорцію нарахування податку;

b) прогресивна - при збільшенні об'єкту оподаткування збільшується ставка податку. Якщо темпи росту ставки податку відповідають темпу росту об'єкта оподаткування - це проста прогресія. Якщо темпи росту ставок податку випереджують темпи росту об'єкта оподаткування - це складна прогресія.

c) регресивні ставки - при збільшення об'єкта оподаткування зменшується ставка податку.

Існує три методи встановлення ставок:

a) інтуїтивний - ставки встановлюються на основі бажання та волі законотворців;

b) емпіричний - ставки встановлюються на основі аналізу за попередній період і у відповідності з потребами;

c) метод математичного моделювання;

7. Податкові пільги - це законодавчо встановлені умови та можливості пониження податкового навантаження та послаблення податкового пресу.

Існує чотири види пільг:

a) повне або часткове звільнення від сплати податку конкретного платника;

b) повне або часткове звільнення від сплати податку певного виду діяльності або об'єкта оподаткування;

c) пониження ставок оподаткування і використання нульової ставки;

d) зменшення належної до сплати суми нарахованого податку і використання податкового кредиту;

8. Норми оподаткування - відношення податкових надходжень до податкової бази;

9. Податкові канікули - відстрочення на певний період належних до сплати сум податків або повне звільнення від сплати податку протягом певного періоду;

10. Податкове право - сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі податків;

11. Податковий звіт - документ, що подається до податкової інспекції зі звітними даними про розрахунки з бюджетом;

12. Податковий період - термін, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобо'вязання;

13. Податковий кредит - термінова відстрочка податку, який належить до сплати підприємством у бюджет в календарному році;

14. Податковий тиск - відношення загальної суми податкових зборів до сукупного національного продукту;

15. Податкове розслідування - виявлення і розслідування фактів ухилення від оподаткування шляхом приховування доходів та інших об'єктів оподаткування;

16. Ухилення від сплати податків - дії платників податків, спрямовані на несплату податків шляхом заниження доходу та оцінки майна або повного приховування їх;

17. Податкові правовідносини - суспільні відносини, які виникають при сплаті податків та інших платежів і урегульовані нормами фінансового, адміністративного, цивільного та кримінального права.

Податки і збори, передбачені податковою системою України, наведені в додатку 1.

1.2 Основні види податків

Кожен вид податків має свої специфічні риси і функціональне призначення та займає окреме місце в податковій системі.

Податки можна класифікувати за певними ознаками:

2. За економічною ознакою об'єкта оподаткування:

ь податки на доходи та прибутки - обов'язкові збори, які стягуються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб в момент його отримання. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток чи валовий дохід підприємства;

ь податки на споживання - обов'язкові збори, які стягуються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, при чому їх плата не залежить від результатів фінансово-господарської діяльності, а від розміру споживання. Вони справляються у вигляді непрямих податків;

ь податки на майно - обов'язкові збори, які стягуються в наслідок наявності конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній та державних формах власності (податок на нерухоме майно, податок з власників транспортних засобів).

2. За економічним змістом (за формою взаємовідносин платника і держави):

ь прямі податки - обов'язкові платежі, які на пряму сплачуються платником до бюджету держави залежно від розміру об'єкта оподаткування. При чому сплата такого податку призводить до вартісного зменшення об'єкта оподаткування (податок з прибутку підприємств, податок з доходів фізичних осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів);

ь непрямі податки - обов'язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, при чому сума податку не зменшує об'єкту оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито);

3. За ознакою органів державної влади, які їх встановлюють:;

ь загальнодержавні податки - обов'язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов'язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів;

ь місцеві податки та збори - обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов'язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території. Місцеві податки та збори надходять виключно до місцевих бюджетів. У фіскальній практиці існує три методики (варіанти) запровадження місцевих податків:

· місцеві органи влади базового рівня управління встановлюють місцеві податки згідно переліку та в межах граничних розмірів, які затверджуються найвищим органом влади в державі;

· встановлення місцевих податків як надбавки до загальнодержавних (наприклад, США);

· повна автономія запровадження місцевих податків (Італія, Японія);

4. За формою стягнення:

ь розкладні (розкладкові) податки - обов'язкові платежі, які визначаються як розподілення загальної суми на певну кількість платників (подушні податки). Такі податки широко використовувались на ранній стадії розвитку оподаткування. Їх розмір визначали, виходячи з потреби здійснити конкретні витрати: викупити короля з полону, побудувати захисну стіну тощо. Суми витрат розподілялись між платниками - на кожного платника припадала конкретна сума податку. В теперішній час розкладні податки використовуються рідко, в основному в місцевому оподаткуванні;

ь квотарні (окладні, дольові, кількісні) податки - обов'язкові платежі, які стягуються за певними ставками від чітко визначеного об'єкту оподаткування. На відміну від розкладних, вони виходять не із потреби покриття витрат, а з можливості платника заплатити податок. Дані податки безпосередньо чи непрямо враховують майновий стан платника податку;

5. За способом зарахування податкових надходжень:

ь закріплені - обов'язкові платежі, які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету (бюджетів);

ь регулюючі - обов'язкові платежі, які можуть надходити до різних бюджетів (акцизний збір);

6. Відносно до платника:

ь податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок);

ь податки з фізичних осіб (податок з доходів фізичних осіб);

ь змішані (плата за землю, податок з власників транспортних засобів);

7. Відносно до джерела сплати:

ь податки що включаються у валові витрати на собівартість;

ь податки, що включаються в ціну товару;

ь податки, що сплачуються з прибутку або капіталу.

Міжнародна класифікація податків та податкових платежів наступна:

1. Подоходні податки, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості капіталу. Дані податки утримуються з реального чи передбачуваного чистого доходу:

ь з приватних осіб і домашніх господарств;

ь з корпорації та інших підприємств;

ь податки на приріст ринкової вартості капіталу, отриманий або за рахунок продажу землі, або операцій з цінними паперами чи іншими активами.

До цієї групи відносяться будь-які податки на доходи від власності, землі чи нерухомого майна, які справляються на основі чистого доходу як частина подоходного податку. Але в цю групу не включаються податки на власність, які справляються на основі доходу з оренди.

Дана категорія об'єднує податки з різними базами:

ь подоходні податки;

ь податки на прибуток;

ь податки на доходи з азартних ігор.

2. Відрахування на соціальне страхування:

ь внески працюючих за наймом;

ь відрахування роботодавців;

ь внески працюючих не за наймом чи непрацюючих;

ь інші нероздільні відрахування на соціальне страхування.

3. Податки на фонд заробітної плати.

4. Податки на власність:

ь періодичні податки на нерухоме майно;

ь періодичні податки на чисту вартість майна (з населення і з корпорацій);

ь податки на майно, яке передається і отримується у спадщину, податки на дарування;

ь податки з фінансових операцій і операції з капіталом;

ь одночасні податки на власність;

ь інші періодичні податки на власність.

5. Внутрішні податки на товари і послуги:

ь загальні податки з продаж, податки з обігу чи податки на додану вартість;

ь акцизні збори;

ь прибутки фіскальних монополій;

ь податки на окремі види послуг;

ь податки на користування товарами або на право користування товарами чи проведення відповідних видів діяльності (ліцензії на проведення підприємницької діяльності, податки на автотранспортні засоби тощо);

ь інші податки на товари та послуги.

6. Податки на міжнародну торгівлю і зовнішні операції:

ь імпортні мита;

ь експортні мита;

ь прибуток експортних чи імпортних монополій;

ь прибуток від операцій з іноземною валютою;

ь податки на операції з іноземною валютою;

ь інші податки на міжнародну торгівлю і зовнішні операції.

1.3 Роль прямих податків в оподаткуванні

Прямі податки - це податки, що стягуються не в результаті придбання матеріальних благ, що залежать від доходу або майна, і платники яких є безпосередньо власниками цих доходів або майна.

Прямі податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. За економічним змістом це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають односторонній характер - від платників до держави. Повернення переплат податків не може розглядатись як зворотній рух, тому що воно пов'язане не із сутністю розглядуваних відносин, а з характером розрахунків із бюджетом - якби вони були максимально правильними, то переплат взагалі не було б.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визначається найсправедливішим. Разом з тим форма прямого оподаткування потребує і складного механізму стягнення податків, бо виникають проблеми об'єкта оподаткування й ухилення від сплати.

На рис. 1.1. наведено схему класифікації прямих податків.

Так, за економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно.

Податки на доходи стягуються із доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий доход підприємств.

Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків.

Рис. 1.1. Класифікація прямих податків

Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності. Оцінка майна може провадитись різними методами (вартість у грошовому виразі, площа будинку, потужність двигуна автомобіля тощо).

Прямі податки поділяються також на особисті й реальні. Відмінність між ними полягає у співвідношенні платника податку й об'єкта оподаткування. При особистих первинним явищем виступає платник, а вторинним - об'єкт оподаткування. При реальних, навпаки, первинною основою є об'єкт оподаткування, а платник - вторинне явище. Для держави не має значення, хто буде сплачувати ці податки, головне - забезпечити їх повне надходження згідно з обсягом об'єкта оподаткування.

Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину і дарування.

Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал.

У сучасних умовах більш поширені особисті податки, а серед них головними видами виступають прибутковий і майновий податки.

Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал.

Прибутковий податок надає можливість установити пряму залежність між доходами платника і його платежами в бюджет. Залежно від форми доходу індивідуальної чи узагальненої для всього підприємства він поділяється на два види: з фізичних і юридичних осіб. Податок з фізичних осіб стягується з особистих доходів громадян - заробітної плати та інших доходів, а також персоніфікованого прибутку підприємців. Податок з юридичних осіб справляється із загального доходу підприємства, у формі якого виступає прибуток. Установлення одночасно цих двох видів прибуткового податку дає можливість, по-перше, охопити оподаткуванням увесь створений валовий доход, який включає заробітну плату і прибуток, по-друге, регулювати фінансовими методами співвідношення між ними.

Оскільки прибуткові податки з юридичних та фізичних осіб мають у сукупності один об'єкт оподаткування, то співвідношення між ними визначається пропорціями розподілу валового доходу.

Прибутковий податок з юридичних осіб може встановлюватися і відносно валового доходу. Однак це означає більш високий рівень узагальненого оподаткування. Тому цілком логічним було б звільнення від оподаткування доходів робітників і службовців підприємства. Коли ж при оподаткування валового доходу зберігається індивідуальне прибуткове оподаткування, як це має місце в Україні, то виникає цілий комплекс проблем.

Прибутковий податок мас свої переваги й недоліки. Головною його позитивною якістю є те, що він ставить рівень оподаткування у пряму залежність від джерела сплати податків - доходу. Інші форми і види податків можуть тільки більш-менш наближатись до прямої залежності. Разом з тим велике значення для реалізації принципу справедливості має підхід до встановлення шкали ставок - пропорційних, прогресивних чи регресивних. При прогресивних велику роль відіграє рівень прогресії - поміркований чи високий.

Прибутковий податок надає можливість установити пряму залежність між доходами платника і його платежами в державний бюджет. Залежно від форми доходу - індивідуальної чи узагальненої для всього підприємства він поділяється на два види: з фізичних і юридичних осіб. Податок з фізичних осіб стягується з особистих доходів громадян - заробітної плати та інших доходів.

Прибутковий податок має свої переваги й недоліки, головною його позитивною рисою є те, що він ставить рівень оподаткування у пряму залежність від джерела сплати податків - доходу. Інші форми і види податків можуть тільки більш-менш наближатись до прямої залежності. Разом з тим велике значення для реалізації.

Справедливість прямого прибуткового оподаткування не є заданою і автоматично діючою, вона реалізується через шкалу ставок.

Недоліки прибуткового оподаткування полягають у труднощах, пов'язаних із обліком об'єкта оподаткування. Першу проблему становлять приховування доходів і ухилення від сплати податку. Це об'єктивне явище, оскільки фінансові відносини завжди пов'язані з формуванням доходів одних суб'єктів за рахунок видатків інших. Кожний суб'єкт прагне отримати якомога більше доходів і витратити якнайменше своїх коштів. Проблема ухилення від оподаткування досить складна і вирішується різними способами. Насамперед необхідно забезпечити ефективне використання мобілізованих державою коштів. Неефективне і нераціональне спрямування витрат держави створює атмосферу морального (але не юридичного) виправдання неплатників. Разом з тим держава встановлює досить сувору систему фінансової, а в окремих випадках і кримінальної, відповідальності за порушення податкового законодавства, формує відповідний моральний клімат, при якому сплата податку - це першочергове і головне зобов'язання платника перед суспільством. Нарешті, держава може або зовсім відмовитись від стягнення тих податків, де великі можливості і ймовірність ухилення від сплати, або застосувати невисокі ставки, при яких ухилення від сплат не веде до значних втрат доходів держави і відчутного збільшення доходів платників.