Принципи формування портфелю акцій

Міністерство освіти і науки України

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра МЕВ

Принципи формування портфелю акцій

Виконав: ст. гр. МЕВ-04-1

Ю.Ю. Грищук

Перевірив: Л.П. Теляча

Хмельницький, 2007

План

Вступ 3

1. Поняття портфелю і його особливості 4

2. Принципи формування структури портфеля 6

3. Теорії портфелю 8

Висновок 13

Література 14

Вступ

Актуальність теми полягає в потребі розкрити для широкого розуміння портфельних інвестицій, а саме принципів формування такого портфелю, так як на даний час в Україну вкладаються більше прямі інвестиції з метою контролю діяльності об'єкту вкладення, а нам вигідніше отримувати саме портфельні інвестиції, які не дають права контролю. Важливо це розуміти і вітчизняному імпортеру капіталу так як портфель може бути сформований з максимальним зниженням ризику для такого виду капіталовкладень і дає не малі дивіденди.

1. Поняття портфелю і його особливості

За загальновживаним визначенням капітальні вкладення - це періодично здійснювані довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.

Щодо зовнішніх інвестицій, то тут потрібно розглянути поняття міжнародний рух капіталу. Це вкладання і функціонування капіталу за кордоном, насамперед з метою збільшення його початкової вартості. Вкладаючи капітал за кордоном, інвестор здійснює закордонне інвестування.

Зовнішні прямі інвестиції - це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи іншого конкретного проекту, а ті закордонні інвестиції, які менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, називаються портфельними.[1, С. 214.].

Динамічне зростання потоків міжнародних портфельних інвестицій у 80 - 90-ті роки XX ст. переконливо засвідчило їхню нову роль у світовій фінансовій системі.

Лібералізація фінансових ринків багатьох країн світу, відкриття нових географічних сфер вкладення капіталу викликали значний сплеск міжнародної активності інституційних та індивідуальних портфельних інвесторів.

Міжнародні портфельні інвестиції не дають інвесторові права реального контролю над об'єктом інвестування. Такі вкладення можуть здійснюватися або в акціонерні цінні папери, що засвідчують майнові права їх власника, або в боргові цінні папери (облігації, боргові розписки тощо), що засвідчують відносини позики. Головним мотивом міжнародних портфельних інвестицій є не участь в управлінні підприємством, а отримання доходу у вигляді дивідендів.

Як свідчать події останніх десятиліть, міжнародні портфельні інвестиції більш ліквідні, рухливі та чутливі до ситуації на фінансових ринках, ніж прямі іноземні інвестиції. Портфельному інвесторові все одно, в яку галузь або компанію вкладати кошти. Критеріями інвестування є лише рівень доходів та перспективи зниження ризику. У разі погіршення ситуації на ринках та зростання ризику портфельний інвестор може вилучити свої інвестиції набагато швидше, ніж прямий інвестор, тому вони є набагато ліквіднішими.

Ознаками активізації міжнародних портфельних інвестицій є:

· збільшення питомої ваги іноземних цінних паперів у портфелях пенсійних фондів;

· збільшення кількості міжнародних та глобальних інвестиційних фондів і зростання вартості їхніх активів;

· збільшення практики емісії в США американських депозитарних розписок на іноземні акції;

· збільшення випадків реєстрації транснаціональними корпораціями своїх цінних паперів на зарубіжних ринках акцій;

· поширення практики розповсюдження акцій філій ТНК серед місцевих інвесторів.

До основних причин зростання міжнародних портфельних інвестицій в останні 20 років можна віднести такі:

· лібералізація та дерегуляція фінансових ринків;

· намагання інституційних інвесторів знизити ризики шляхом міжнародної диверсифікації портфеля;

· поява додаткових джерел фінансування внаслідок збільшення обсягу ринку євровалют та національних грошових ринків;

· значна перебудова та модернізація роботи провідних фондових бірж світу;

· зростання обсягу необхідної для інвесторів інформації про зарубіжні ринки цінних паперів.[2, C. 335-337].

Портфельні інвестиції -- це вкладення в акції зарубіжних підприємств (без придбання контрольного пакета), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій з метою отримання підвищеного доходу за рахунок податкових пільг, зміни валютного курсу і т.д.

Портфелі цінних паперів можуть класифікуватися як фіксовані і такі, що змінюються (керовані).

Фіксований портфель являє собою сукупність цінних паперів, що залишаються на весь період існування портфеля в низинному стані. Як правило, такі портфелі представлені державними цінними паперами. Остання дата погашення цих облігацій визначає термін існування всього портфеля. Фіксований портфель гарантує інвестору високу безпеку, але не дає великих доходів.

Тому інвестори, як правило, формують портфель цінних паперів, який змінюється і яким вони можуть керувати відповідно до своєї інвестиційної мети. Основними принципами такого формування є прибутковість, безпека, зростання і ліквідність вкладень.

Підприємство може залучати грошові ресурси за рахунок випуску цінних паперів та вкладати залучені кошти в цінні папери інших емітентів з метою отримання додаткового прибутку чи збереження та збільшення капіталу, розширення сфери впливу та перерозподілу власності, створення холдингових структур, спекулятивної гри тощо.

2. Принципи формування структури портфеля

Інвестор, який планує здійснити міжнародні портфельні інвестиції, має перш за все визначити принципи формування структури їх портфеля.

Можлива така послідовність формування структури портфеля міжнародних інвестицій у цілому або по конкретним сегментам:

> країни (валюти) > види цінних паперів > конкретні цінні папери;

> види цінних паперів > країни (валюти) > конкретні цінні папери;

> види цінних паперів > конкретні цінні папери > країни (валюти);

> конкретні цінні папери > країни (валюти).

В першому випадку інвестор може вибрати спочатку, наприклад, Японію та Францію, а потім японські облігації та французькі акції і, на кінець, конкретні цінні папери.

У другому випадку спочатку вибираються види цінних паперів (наприклад, акції або короткострокові державні облігації), потім для кожного виду визначаються країни (наприклад, Японія для інвестицій в акції, а Великобританія -- короткострокові державні облігації) і на кінець визначаються конкретні цінні папери.

Третій та четвертий випадки характерні для визначення структури сегменту акцій у портфелі міжнародних інвестицій.

При цьому в третьому випадку вибір виду цінних паперів означає вибір певних галузей економіки, після чого вибираються акції конкретних компаній певної країни. Вибір таких акцій визначає сукупність країн (валют) інвестування.

Таким чином, в першому та другому випадку реалізується принцип "країни (валюти) > конкретні цінні папери", який у літературі називається принципом "зверху вниз" (Top Down). В третьому та четвертому випадках реалізується принцип "конкретні цінні папери > країни (валюти)", або принцип "знизу вверх" (Bottom Up).[3, C. 16-17].

Цілі конкретного інвестора можуть бути такими:

· одержання якості (доходність та ризик), близького за якістю ринкового портфеля, структура якого відповідає капіталізації відповідного ринку;

· одержання доходності вище доходності ринкового портфеля;

· забезпечення ризику нижче ризику ринкового портфеля.

Ці цілі можуть визначатися як для портфеля міжнародних інвестицій у цілому, так і для окремих його сегментів.

Одночасно з формуванням структури портфеля іноземний інвестор має визначити принципи управління його ризиком. При цьому можливі такі варіанти дій:

· не приймати ніяких заходів, надіючись на сприятливу ситуацію;

· диверсифікувати інвестиції по країнам, видам цінних паперів, галузям економіки та цінним паперам;

· збільшити частку інвестицій у безризикові активи;

· вибирати менш ризиковані активи та валюти інвестицій на основі прогнозу їх якості;

· приймати спеціальні заходи для захисту від несприятливої зміни ціни активу та (або) валютного курсу.

Додатковою специфікою управління ризиком міжнародних інвестицій є прийняття заходів із зменшення ризику падіння курсу валют інвестицій до валюти інвестора.[4, C. 309-310].

Портфель характеризується високою швидкістю відновлення і відповідно більш високою часткою високоліквідних цінних паперів, частина з них орієнтована на інвестиції в державні цінні папери.

Неможливо знайти цінний папір, який би був одночасно високоприбутковим, високонадійним і високоліквідим. Кожен окремий папір може володіти максимум двома з цих якостей. Сутність портфельного інвестування саме і полягає в розподілі інвестиційного потенціалу між різними групами активів. У залежності від того, яка мета і задачі стоять попередньо при формуванні того чи іншого портфеля, вибирається визначене процентне співвідношення між різними типами активів, що складають портфель інвестора. Грамотно врахувати потреби інвестора і сформувати портфель активів, що об'єднав би розумний ризик і прийнятну прибутковість - це основна задача менеджера будь-якої фінансової установи.

Портфельне інвестування може здійснюватися фізичною чи юридичною особою на правах ділового партнерства, що виступає як повноправний об'єкт управління.

3. Теорії портфелю

Ми вважаємо, що неможливо до кінця розібратися з принципами формування портфеля, не вникаючи в суть теорій вчених у цій галузі, які були перевірені на практиці.

Основна ціль портфельного інвестування - додати сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, що недосяжні з позиції окремо узятого цінного папера, і можливі тільки при їхній комбінації.

Існують різні теорії портфелів. Деякі вчені називають інвестиційним портфелем тільки сукупність засобів, вкладених у цінні папери. Інші розбивають усі інвестиційні проекти на портфель реальних інвестицій і портфель цінних паперів. При цьому портфель цінних паперів формується, як правило, після визначення інвестиційної політики компанії, а також після формування портфеля реальних інвестицій.

Ці теорії багато в чому визначаються тим, що портфельних інвесторів цікавлять за кордоном насамперед чотири моменти: а) рівень прибутковості іноземних цінних паперів; б) ступінь ризику цих вкладень; в) рівень ліквідності цих паперів; г) бажання диверсифікувати свій портфель цінних паперів за рахунок паперів іноземного походження. Комбінація цих чотирьох моментів приводить до того, що портфельні інвестиції особливо сильно піддані коливанням економічної і політичної кон'юнктури.

Сучасна теорія портфельних інвестицій бере свій початок з невеликої статті Г. Марковіца "Вибір портфеля".[5].

Вплив портфельної теорії Г. Марковіца значно підсилилося після появи наприкінці 50-х - на початку 60-х років ХХ ст. робіт Дж. Тобіна з аналогічних проблемах. Тут слід зазначити деякі розходження між підходами Г. Марковіца і Дж. Тобіна. Перший з цих підходів лежить у руслі мікроекономічного аналізу, оскільки акцентує увага на поводженні окремого інвестора, що формує оптимальний, з його погляду , портфель на базі власної оцінки прибутковості і ризику обраних активів. До того ж спочатку ця модель стосувалася в основному портфеля акцій, тобто ризикових активів. Дж. Тобін теж запропонував включити в аналіз безризикових активів (наприклад, державні облігації). По суті, його підхід є макроекономічним, оскільки в даному випадку головним об'єктом вивчення є розподіл сукупного капіталу в економіці на дві форми: наявну (грошову) і ненаявну (у виді цінних паперів). У. Шарпом була розроблена модель оцінки капітальних активів та модель ринку капіталів. М. Скоулз и Ф. Блек зробили можливим правильне обчислення премії за ризик (дохід на ризикові вкладення). Цією проблемою а також проблемою оцінки опціонів займався Р. Мертон.

Таким чином, класична портфельна теорія пройшла три етапи свого розвитку. Першим етапом - первісним була розробка математичних основ для портфельної теорії. Наступних дві - це сучасні теорії портфельних інвестицій: другий - створення теорії ринкового портфеля в роботах Г. Марковіца, Дж. Тобіна й У. Шарпа; третій - формування на основі теорії ринкового портфеля теорії оптимального портфеля в роботах Ф. Модільяні, М. Міллера, Ф. Блека, М. Скоулза і Р. Мертона.[6].

Слід зазначити, що формування і керування портфелем - галузь діяльності професіоналів, а створюваний портфель - це товар, що може продаватися або частинами (продають частки в портфелі для кожного інвестора), або повністю (коли менеджер бере на себе керування портфелем цінних паперів клієнта).

Різновидів портфелів багато, і кожний конкретний власник дотримується власної стратегії інвестування з огляду на стан ринку цінних паперів і ґрунтовно "перетрушуючи" портфель, відповідно до золотого, правила роботи з цінними паперами, не рідше одного разу на три-п'ять років.

Формулюючи її, він розумів, що абсолютно надійних акцій чи облігацій не буває. Усі вони так чи інакше зв'язані з ризиком для корпорації: вона може одержати великий дохід або залишитися без нічого. Розвиваючи підхід Г. Марковіца, У. Шарп розділив теорію портфеля цінних паперів на дві частин: перша - систематичний (чи ринковий) ризик для активів акцій, друга - несистематичний. Для звичайної акції систематичний ризик завжди зв'язаний зі змінами у вартості цінних паперів, що знаходяться в обігу на ринку. Інакше кажучи, прибутковість однієї акції постійно коливається навколо середньої прибутковості всього активу цінних паперів. Цього ніяк не уникнути, оскільки діє сліпий механізм ринку.

Несистематичний ризик зв'язаний із впливом всіх інших факторів, специфічних для корпорації, що випускає в обіг цінні папери. Визначивши спеціальні коефіцієнти реакції цін чи акцій облігацій на зміни ринкової кон'юнктури (знамениті "альфу" і "бету"), Шарп розробив формулу розрахунку порівняльної міри ризику цінних паперів на основі "лінії ефективності ринку позичкового капіталу".

Важливим моментом систематичного ризику є те, що збільшення кількості акцій чи облігацій не здатне ліквідувати його. Однак зростаюча покупка цінних паперів може викликати усунення несистематичного ризику. Звідси виходить, що вкладник не може уникнути ризику, зв'язаного з коливаннями кон'юнктури фондового ринку. Задача при формуванні ринкового портфеля полягає в зменшенні ризику шляхом придбання різних цінних паперів. І робиться це так, щоб фактори, специфічні для окремих корпорацій, врівноважували один одного. Завдяки цьому прибутковість портфеля наближається до середнього для всього ринку.

На основі цієї моделі Шарп запропонував спрощений метод вибору оптимального портфеля, що зводив задачу квадратичної оптимізації до лінійного. У більш простих випадках ця задача могла бути вирішена практично "вручну". Таке спрощення зробило методи портфельної оптимізації застосовними на практиці. У 70-х роках ХХ ст. розвиток програмування, а також удосконалювання статистичної техніки оцінки коефіцієнтів "альфа" і "бета" окремих цінних паперів і індексу ринку в цілому привели до появи перших пакетів програм для рішення задач керування портфелем цінних паперів.

Висновки В. Шарпа стали відомі як моделі оцінки довгострокових активів, що базуються на припущенні, що на конкурентному ринку очікувана премія за ризик змінюється прямо пропорційно коефіцієнту "бета". Інакше кажучи, цей економіст розвив положення Г. Марковіца щодо вибору оптимального інвестиційного портфеля, і його науковий внесок у портфельну теорію стисло сформульований у наступних принципах:

· інвестори віддають перевагу високо очікуваної прибутковості інвестицій і низькому стандартному відхиленню прибутковості. Портфель звичайних акцій, що забезпечують найвищу очікувану прибутковість при даному стандартному відхиленні прибутковості, називається "ефективним портфелем";

· якщо ви хочете знати граничний вплив акції на ризик ринкового портфеля, то повинні враховувати не ризик акції самої по собі, а її внесок у ризик портфеля. Цей внесок залежить від чутливості акції до змін у вартості ринкового портфеля;

· чутливість акції до змін у вартості ринкового портфеля позначається коефіцієнтом "бета", що, отже, вимірює і внесок акції в ризик ринкового портфеля;

· якщо інвестори можуть брати позики чи надавати кредити по без ризиковій процентній ставці, то їм варто завжди мати комбінацію без ризикових інвестицій і портфель звичайних акцій. Склад такого портфеля залежить тільки від того, як інвестор оцінює перспективи кожної акції, а не від його відношення до ризику;

· якщо інвестори не мають якоїсь додаткової інформації, то їм варто тримати такий же портфель акцій, який є в інших, - інакше кажучи, ринковий портфель цінних паперів.

Сьогодні модель Г. Марковіца використовується в основному на першому етапі формування портфеля активів при розподілі інвестованого капіталу по їхніх різних типах (акціям, облігаціям, нерухомості і т.п. ). Однофакторна модель У. Шарпа використовується на другому етапі, коли капітал, інвестований у визначений сегмент ринку активів, розподіляється між окремими конкретними активами, що складають обраний сегмент (тобто по конкретних акціях, облігаціям і т.п.). [6].

Висновок

Таким чином, можна сформулювати основні постулати, на яких побудована сучасна теорія портфельних інвестицій: ринок складається з скінченого числа активів, прибутковість яких для заданого періоду вважається випадковою величиною; інвестор здатний, наприклад, виходячи зі статистичних даних, одержати оцінку очікуваних (середніх) значень прибутковості і їхній попарних коваріацій - можливостей диверсифікованості ризику; інвестор може формувати різні припустимі (для даної моделі) портфелі, прибутковість яких також є випадковою величиною; зіставлення обираних портфелів ґрунтується тільки на двох критеріях - середньої прибутковості і ризику; інвестор з двох портфелів з однаковою прибутковістю обов'язково віддасть перевагу портфелю з меншим ризиком. [7].

Література

1. М.Г. Грещак, В.М. Колот, А.П. Наливайко, С.Ф. Покропивний. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. По кропивного, - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

2. Рогач О. Міжнародні інвестиції: теорія та практика бізнесу транснаціональних корпорацій: Підр-к. - К.: Либідь, 2005. - 720 с.

3. Черкасов В.Е. Международные инвестиции. Учебно-практическое пособие. - М.: Дело, 1999. - 160 с.

4. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навч. пос. - Київ: ЦУЛ, 2003. -376с.

5. M a r k o w і t z H. Portfolio Selection. "Journal of Finance" 7, March 1952.

6. www.dovbenko.kiev.ua\ru\published\articles\1053,6\index.htm.

7. Ринок цінних паперів України. - 2003. - № 9-10 \ On The WEB.