Типи фінансової політики. Бюджетний процес. Функції податків

1

Контрольна робота

з дисципліни: «Фінанси»

1. Типи фінансової політики, регулююча фінансова політика

Головне завдання фінансової політики - забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тієї чи іншої державної програми економічного і соціального розвитку.

Фінансова політика - це сукупність державних заходів, що спрямовані на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання для виконання державою її функцій.

Але не слід прив'язувати фінансову політику лише до економічної політики. Фінансова політика - це самостійна сфера діяльності держави в області фінансових відносин. Фінансова політика має самостійне значення і в той же час вона виступає засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільних відносин: економіці, соціальній сфері або міжнародних відносинах.

Завдання фінансової політики:

1. Забезпечення умов для формування максимально можливихфінансових ресурсів.

2. Встановлення раціонального з погляду держави розподілу та використання фінансових ресурсів.

3. Організація регулювання та стимулювання економічних тасоціальних процесів фінансовими методами.

4. Розробка фінансового механізму, його розвиток відповіднодо цілей та завдань стратегії, що змінюються.

5. Створення ефективної і максимально ділової системи управління фінансами.

Для оцінки фінансової політики даного уряду в першу чергу необхідно мати ясну програму суспільного розвитку з виділенням інтересів всього суспільства або його окремих груп, характеристики перспективних та більш близьких завдань з визначенням терміну й методів їх реалізації.

Результативність фінансової політики тим вища, чим більше вона враховує потреби суспільного розвитку, конкретні історичні умови та особливості життя. Фінансова політика, насамперед, спрямована на формування максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, тому для визначення фінансової політики обхідна достовірна інформація про фінансовий стан держави, її фінансовий потенціал. В правовій демократичній державі показники фінансової статистики мають бути здобутком широкої громадськості. Фінансова звітність має бути регулярною, своєчасною та доступною.

В період еволюційного розвитку суспільного життя і стабільного державного устрою внутрішня і зовнішня фінансова політика держави вирішує одну головну задачу - забезпечення збереження, зміцнення існуючих в даній державі суспільних відносин. В період революційних змін політичні сили, зацікавлені в зміні діючої системи, запроваджують політику, що спрямована на знищення діючої системи та формування нових суспільних відносин. Роль фінансової політики в критичні моменти життя суспільства та держави неможливо переоцінити, тому що в першу чергу відбувається перерозподіл фінансових ресурсів.

В основі розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів знаходиться вибір суб'єктів - власників та розпорядників фінансових ресурсів, вибір пріоритетних напрямків використання фінансових ресурсів та ступеня їх централізації в руках держави. Ці завдання вирішуються залежно від сутності держави.

Типи фінансової політики. Розвиток держави пов'язаний із змінами фінансової політики. Використання того чи іншого типу фінансової політики пов'язано з особливостями поточного етапу розвитку економіки та соціальної сфери, інтересами правлячих партій та соціальних груп і привалюючими теоретичними концепціями, що впливають на економічний та політичний курс держави. Це все забезпечує збереження та розвиток існуючої в даній країні системи суспільних відносин.

Аналіз фінансової політики, що знаходила своє застосування в світової державної діяльності, дав змогу визначити три її характерних типи:

1) класична;

2) регулююча;

3) планово-директивна.

Класичний тип. До кінця 20-х років XX ст. основним типом фінансової політики був її класичний варіант.

Така фінансова політика базувалась на працях класиків політекономії А. Сміта (1723-1790), Д. Рікардо (1772-1823) та їх послідовників.

Основні її напрямки - це:

- невтручання держави в економіку;

- збереження вільної конкуренції;

- використання ринкового механізму як головного регулятора господарчих процесів.

Як наслідок, були зменшені державні витрати і податки, що забезпечувало умови для формування та виконання рівноважного (збалансованого) бюджету.

Фінансовий механізм будувався відповідно до цілей фінансової політики.

Держава намагалась зменшити витрати бюджету, які в основі складали витрати на військові цілі, виплати відсотків за державним боргом та його погашення і витрати на управління.

Система оподаткування мала забезпечити необхідні надходження коштів для формування збалансованого бюджету. Причому система податків будувалася в своїй основі на непрямих та майнових податках, які були досить простими і ефективними з погляду механізму їх вилучення.

Система управління фінансовою діяльністю була досить простою і керувалася як правило, одним органом управління - Міністерством фінансів (казначейством).

Регулюючий тип. Внаслідок бурхливого розвитку продуктивних сил, а також загострення комплексу економічних, політичних та соціальних проблем більшості держав наприкінці 20-х років XX ст., виникла необхідність перегляду фінансової політики.

В цей період в капіталістичних країнах здійснюється перехід до застосування регулюючої політики автором якої був Дж. Кейнс (1883-1946рр.).

Основний постулат: необхідно втручання та регулювання державою циклічного розвитку економіки.

Фінансова політика поряд з традиційними завданнями починає переслідувати мету використання фінансового механізму для регулювання економіки та соціальних відносин, забезпечити повну зайнятість населення.

Основним інструментом втручання в економіку виступають державні витрати, за рахунок яких відбувається формування додаткового попиту. Саме тому державні витрати забезпечують зростання підприємницької діяльності, збільшення національного доходу та сприяють зменшенню безробіття через фінансування створення нових робочих місць.

Система податків в умовах регулюючої фінансової політики докорінно змінюється. Головним механізмом регулювання стає прибутковий податок з громадян, що базується на прогресивних ставках. Цей податок забезпечує вилучення у суб'єктів економічної діяльності доходів, які використовуються у вигляді накопичень, що дозволяє збалансувати державний бюджет при високому рівні витрат.

Виняткова увага в фінансовому механізмі приділяється системі державного кредитування, на базі якого впроваджується політика дефіцитного фінансування. Держава активно застосовує довгострокові та середньострокові позики. Ринок позичкового капіталу стає другим за значенням джерелом доходів бюджету, а бюджетний дефіцит використовується для регулювання економіки.

Змінюється система управління фінансами. Замість єдиного органу управління виникає декілька самостійних спеціалізованих органів.

Відокремлюються служби, що займаються плануванням бюджету та бюджетних витрат, їх фінансуванням, контролем за надходженням податків, управлінням державним боргом.

В цілому кейнсіанська регулююча фінансова політика довела свою порівняльну ефективність в капіталістичних країнах. Вона забезпечила у 30-60-х роках стабільне економічне зростання, високий рівень зайнятості та ефективну систему фінансування соціальних потреб у більшості цих країн.

На зміну кейнсіанській політиці в 70-х роках XX ст. прийшла неоконсервативна стратегія. Вона базувалася на неокласичному напряму економічної теорії.

Цей різновид фінансової політики, не відмовляючись від регулювання як цілі, обмежив втручання держави в економіку та соціальну сферу.

Регулювання економіки стає багатоцільовим. До сфери регулювання входять:

- економічне зростання та зайнятість;

- грошовий обіг;

- валютний курс;

- соціальні фактори економіки;

- структурна перебудова господарства.

Фінансовий механізм за цих умов працює на:

1) скорочення обсягу перерозподілу національного доходучерез фінансову систему;

2) зниження бюджетного дефіциту;

3) стимулювання росту накопичень як джерела виробничогоінвестування.

Важлива роль надається податкам. Постає завдання щодо їх скорочення та зменшення ступеня прогресивності оподаткування.

Слід зауважити, що різноманітні різновиди регулюючої фінансової політики досить тісно пов'язані між собою. Саме тому однакові або схожі інструменти фінансового механізму застосовуються в різних країнах, які використовують як кейнсіанську, так і неоконсервативну системи регулювання, що веде до їхньої конвергенції.

Планово-директивний тип фінансової політики. Цей тил застосовується в країнах, що використовують адміністративно-командну систему управління економікою. Планова система управління, що ґрунтується на державній власності на засоби виробництва, дозволяє здійснювати пряме директивне керування всіма сферами економіки та соціального життя, в тому числі, і фінансами.

Мета фінансової політики в цих умовах - забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів в державі (в першу чергу на рівні центральних органів влади та управління) для їх наступного перерозподілу у відповідності до основних напрямів державного плану.

Основним завданням фінансового механізму, що відповідає планово-директивній фінансовій політиці, було створення інстру-ментів, за допомогою яких відбувалося вилучення всіх невикористаних згідно з державним планом фінансових ресурсів.

Вилучалися кошти у державних підприємств, населення та органів місцевої влади.

Для державних підприємств було утворено механізм двоканального вилучення чистого доходу (з подальшими незначними змінами). Чистий доход державних підприємств вилучався в бюджет спочатку за допомогою податку з обігу в галузях, де за рахунок цін, встановлених державою, утворювався надлишковий доход (легка, харчова промисловість). Після чого за допомогою індивідуальних відрахувань від прибутку (внесків вільного залишку прибутку) вилучалися до бюджету всі надлишки прибутку, які на думку державних органів влади, не можна було використовувати на підприємствах.

При цьому визначався граничний розмір всіх витрат підприємства за рахунок прибутку, тобто держава цілком регулювала весь фінансовий механізм державних підприємств. В окремі роки у державних підприємств вилучалося приблизно 80 % їх чистого доходу.

Регулювання використання грошових доходів населення здійснювалось за допомогою прибуткового податку. Окрім того, частина коштів вилучалася за рахунок розміщення фактично примусових державних позик. Вільні кошти населення, що вкладені в систему ощадних кас, також спрямовувалися до бюджету у вигляді соціальної безоблігаційної позики.

Приблизно такий самий механізм вилучення доходів застосовувався і до кооперативних підприємств.

Вилучення коштів у місцевих органів влади забезпечувалось обмеженнями щодо встановлення самостійних джерел доходів місцевих бюджетів. Система місцевих доходів вмішувала невеликі за обсягом доходи, питома вага яких в бюджеті не перебільшувала 10-15% від загальної суми доходів. У зв'язку з цим рівень доходів місцевих бюджетів цілком залежав від обсягу коштів, які виділялися їм вищими бюджетами у відповідності до порядку бюджетного регулювання.

Хід фінансових перетворень в Україні в основному повторюють союзні заходи. Однак масштаби несприятливих фінансово-кредитних проявів, що пов'язані насамперед з недостатнім урахуванням проблем переходу до ринкових відносин, завищеною оцінкою ролі товарно-грошових відносин в саморегулюванні економіки перехідного періоду, практичною втратою управління всіма фазами процесу відтворення, значно збільшили масштаби фінансової кризи.

Головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень в нашій країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально ці перетворення, але і запобігти створенню соціальної напруги в суспільстві і максимально пом'якшити труднощі переходу від однієї системи відносин до іншої.

Напруга в суспільстві залежить від полярності матеріального становища окремих груп населення. Чим чисельнішою буде та частина, яка програє від соціальних змін, тим вищою буде ступінь непередбаченості результатів політичних та економічних перетворень.

В основі визначення меж перерозподілу фінансових ресурсів має бути необхідність формування оптимальної структури економіки, що забезпечує не лише обороноздатність держави, але і цивілізовані умови та гідний рівень оплати праці громадян.

Розробка фінансової політики на 1991-1995 рр. здійснювалась в умовах суворої необхідності невідкладних мір щодо фінансового оздоровлення, стабілізації грошового обігу.

Основною метою став перехід до економічних методів регулювання грошового обігу через:

- підвищення ролі банківського кредиту в стимулюванні підприємств до ефективного використання позичкових коштів;

- більш гнучкий підхід до надання кредиту;

- формування банківських резервів;

- формування фінансового ринку (купівля та продаж цінних паперів);

- припинення необґрунтованого переливу грошей із безготівкового обігу в готівковий;

- поетапне переведення зовнішньоекономічних зв'язків на умови світових цін і розрахунків у ВКВ;

- реорганізація ощадного і страхової справ тощо. Фінансова політика, таким чином, визначалась якісно новими

підходами щодо функціонування господарства з урахуванням різноманітних форм власності, економічної самостійності підприємств, самоврядування та самофінансування регіонів; реформи цін; оплати праці; податкової та кредитної систем і була спрямована на формування фінансового механізму ринкової економіки.

Посилення ролі та значення децентралізованих фондів фінансових ресурсів, підвищення самостійності регіональної фінансової політики, розмежування функцій управління фінансами різних рівнів державної влади не призвели до одночасного посилення ролі фінансового впливу на економіку країни.

Необхідність забезпечення централізованих фінансових ресурсів для впливу на вирішальні пропорції єдиного процесу відтворення змушували уряд посилювати податковий прес, що не лише перетворює податкову політику в гальма структурних зрушень в економіці, але і призводить до занепаду виробництва.

Таким чином, боротьба з інфляцією, здолання занепаду виробництва, підвищення соціальної захищеності населення - першочергові задачі, що постають перед сучасною фінансовою політикою України.

2. Бюджетний процес

Бюджетний процес - це регламентована законом діяльність органів влади та управління із складення, розгляду, затвердження та виконання бюджету.

Ефективний бюджетний процес це далеко більше, ніж підготовка юридичного документу, що асигнує фонди коштів за групами статей. Ефективно складання бюджету є загально визначеним процесом, який має політичний, управлінський, плановий, комунікаційний і фінансовий виміри.

Бюджетний процес складається із заходів, що охоплюють розробку, виконання та оцінку плану з надання послуг та основних фондів.

Бюджетний кодекс визначає чотири стадії бюджетного процесу:

1) складання проектів бюджету;

2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджетУкраїни, рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету іприйняття рішення щодо нього.

Ефективний бюджетний процес:

- включає довгострокову перспективу;

- встановлює зв'язок із загальними організаційними цілями;- зосереджує бюджетні рішення на результатах і наслідках;

- включає і заохочує ефективне спілкування із заінтересованими особами;

- надає стимули керівництву.

Ці основні риси складання бюджету вказують на те, що бюджетний процес є не просто вправою на збалансування доходів і видатків одного року, але стратегічною дією, яка охоплює, багаторічний та оперативний фінансовий план з розподілу ресурсів відповідно до визначених цілей. Ефективний бюджетний процес виходить за межі традиційної коцепції постатейного контролю видатків, даючи стимули і гнучкість головним розпорядникам коштів вдосконалити його.

Основними завданнями бюджетного процесу є допомога суб'єктам, що приймають участь у бюджетному процесі:

1.Встановити загальні цілі для ухвалення рішень.

2.Розробити підходи до досягнення цілей.

3.Розробити бюджет, що узгоджується з підходами до досягнення цілей. Треба підготувати і затвердити фінансовий план і бюджет шо ведуть до досягнення цілей зважаючи на обмеження наявних ресурсів.

4. Оцінити ефективність і коригувати її. Програму і фінансову (ефективність треба постійно оцінювати і коригувати, щоб заохочувати наближення до цілей.

Складові бюджетного процесу:

1. Оцінювання потреб, пріоритетів, ускладнень і можливостей громади.

2. Визначення можливості і ускладнення щодо послуг, основних фондів та управління.

3. Розроблення та розповсюдження загальні цілі.

4. Затвердження фінансової політики.

5. Розроблення програмних, оперативних та інвестиційних політики і планів.

6. Розроблення програм і послуг, що узгоджуються з політикою і планами.

7. Розроблення управлінських стратегій.

8. Розроблення бюджету, що узгоджується з підходами до досягнення цілей.

9. Розроблення процесу підготовки і затвердження бюджету.

10. Розроблення і оцінювання фінансових варіантів.

11. Ухвалення варіантів, необхідних для затвердження бюджету.

12. Оцінювання ефективності та виконання поправок.

13. Наглядання, вимірювання та оцінювання ефективності.

14. Винесення відповідних змін, коригування.

Бюджетний цикл - це підготовка бюджетних запитів, затвердженя бюджетних запитів представницьким органом, виконання бюджету і звітування про фактичні бюджетні операції.

Бюджетний кодекс запроваджує процедуру парламентських слухань з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Проект основних напрямів бюджетної політики на наступний

бюджетний період ґрунтується на основних макропоказниках економічного та соціального розвитку України на наступний бюджетний період, аналізу виконання бюджету у поточному періоді, пріоритетів та програми уряду. Верховна Рада України або схвалює, або бере до відома зазначений документ.

На підставі інструкції з підготовки бюджетних запитів за типовою формою, яких зобов'язані дотримуватися головні розпорядники коштів, власне і розробляються бюджетні запити.

Місцеві фінансові органи на основі результатів аналізу приймають

рішення про включення цих запитів до проекту бюджету.

Бюджетний кодекс чітко встановлює граничні терміни прийняття відповідних рішень.

Важливим елементом є те, що головні розпорядники бюджетних коштів можуть брати зобов'язання та витрачати бюджетні кошти лише в межах відповідних бюджетних асигнувань.

Касове виконання бюджету

В сфері муніципального управління касове виконання здійснюється двома шляхами:

1)"система єдиного казначейства" - коли держава керує муніципальними коштами (Франція);

2)"система автономного управління" коли цю функцію покладено на муніципалітет (Германія, Австрія). Є приклади змішаних підходів (Італія).

Переваги:

- держава збирає всі доходи і згідно розпису перераховує кошти незалежно від надходжень, також перераховує субсидії, залишки коштів інвестує;

- надійність управління грошовою масою, гнучкість і чіткий розподіл;

- спрощується процедура контролю, зменшуються ризики, немає касових розривів;

- попередній контроль;

- заключний контроль.

В режимі автономії фінансового управління кожен муніципалітет розглядається як незалежна одиниця. В разі негативного балансу потрібне залучення коштів банку, а це сплата відсотків.

В деяких країнах в цілях управління місцевими коштами органи місцевого самоврядування можуть створювати місцеве казначейство за рахунок коштів місцевих бюджетів або заключати угоди з федеральним урядом на обслуговування (Росія).

Виходячи з цього, казначейське обслуговування має ряд переваг щодо ефективності використання бюджетних коштів, попереднього контролю, єдиного методологічного підходу.

Тому необхідно розробити концепцію казначейського обслуговування, визначивши права і повноваження кожного з учасників. При цьому необхідно забезпечити недопущення нецільового використання, неефективного розміщення замовлень, тобто всю повноту контролю.

Таблиця 1 - Бюджетний календар

Січень		- Затвердження розпису Державного бюджету України
Лютий		- Визначення переліку статистичних показників необхідних для обрахунку міжбюджетних трансфертів
Березень		- Збір статистичної інформації для визначення корегуючих коефіцієнтів та розрахунку міжбюджетних трансфертів
Квітень	Розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України	- До 1 - Національний банк України подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України проект основних засад грошово-кредитної політики та проект кошторису.
Травень		- Не пізніше 1 - подання річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України; - Розгляд Верховною Радою звіту про виконання закону про Державний бюджет України; - Розгляд основних макропоказників економічного і соціального розвитку України; - Аналіз виконання бюджету у поточному бюджетному періоді; - Оцінка обсягу фінансування бюджету; - Складання пропозицій проекту державного бюджету України; - Не пізніше, ніж за чотири дні до початку проведення парламентських слухань з питань бюджетної політики, Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний період.
Червень	Визначення основних напрямків бюджетної політики	- Не пізніше 1 - парламентські слухання з питань бюджетної політики (з доповіддю про основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає Прем'єр-міністр України або за його дорученням Міністр фінансів України); - схвалення Основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний період
Липень	Складання проекту Державного бюджету України	- інструкції щодо підготовки бюджетних запитів; - розроблення бюджетних запитів; - аналіз бюджетних запитів; - включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України
Серпень		- подання проекту закону про Державний бюджет України кабінету Міністрів України; - обґрунтування особливостей міжбюджетних взаємовідносин; - не пізніше 15 - оприлюднення законів, які впливають на формування доходної та видаткової частини бюджетів
Вересень	Розгляд проекту	- схвалення проекту закону Кабінетом Міністрів України; - не пізніше 15 - подання проекту закону з відповідними матеріалами Верховній Раді України; - не пізніше 22 - опублікування проекту закону в газеті “Урядовий кур'єр”; - не пізніше 20 - представлення проекту закону на пленарному засіданні Верховної Ради України.
Жовтень	Розгляд та прийняття Державного бюджету України Верховною Радою України	- не пізніше 1 - розгляд проекту закону в комітетах, депутатських фракціях та групах Верховної Ради України та подання пропозицій до Комітету з питань бюджету; - не пізніше 15 - розгляд Комітетом з питань бюджету спільно з уповноваженими представниками Кабінету Міністрів пропозицій до проекту закону та підготовка висновків та пропозицій до нього; - розгляд проекту закону про Державний бюджет України в першому читанні; - підготовка проекту закону до другого читання
Листопад		- не пізніше 3 - Кабінет Міністрів подає доопрацьований проект закону відповідно до бюджетних висновків і порівняльну таблицю; - 3 - 6 Комітет з питань бюджету готує висновки щодо розгляду проекту закону в другому читанні; - не пізніше 20 - прийняття проекту закону в другому читанні; - не пізніше 25 - внесення проекту закону на розгляд у третьому читанні; - прийняття проекту закону в третьому читанні
Грудень		- до 1 прийняття закону про Державний бюджет України; - формування місцевих бюджетів

3. Функції податків

При введенні податки наділяються певними функціями або призначенням.

Спектр поглядів на це питання в економічній літературі досить широкий, але з достатнім ступенем ймовірності їх можна поєднати в дві функції:

економічну (регулюючу);

фіскальну.

Фіскальна функція є основною, що випливає з самої природи податків; вона є характерною для всіх країн для всіх періодів їх розвитку.

За допомогою цієї функції створюються матеріальні передумови для здійснення та функціонування держави.

По мірі вдосконалення виробництва значення фіскальної функції зростає. Про це свідчить вся історія існування розвинутих капіталістичних країн, а на даний момент і розвиток нашої держави.

Фіскальна функція податків, за допомогою якої відбувається одержавлення частини національного доходу в грошовому вимірі, створює об'єктивні передумови для підвищення ролі держави щодо регулювання економікою країни. Таким чином, вона в значній мірі зумовлює економічну функцію податків.

Наявність регулюючої функції означає, що податки, як активний інструмент перерозподільних процесів, мають суттєвий вплив на відтворення, стимулюючи або стримуючи його темпи, посилюючи або послаблюючи нагромадження капіталу, поширюючи або звужуючи платоспроможний попит населення. Оскільки регулююча функція податків спрямовується на економічні та соціальні процеси, в її складі можна виділити економічну соціальну, стимулюючу під функції.

Майже не буває податків, які б цих функцій не виконували. Все залежить від того, який закладено механізм їхньої реалізації. Надмірне перевантаження податку пільговим оподаткуванням із метою стимулювання тих чи інших видів виробництв або споживання товарів, виконання робіт, надання послуг часто, замість стимулювання, призводить до протилежного - до зростання тінізації економіки.

Надання податкам стимулюючих функцій - досить складне та в економічному сенсі відповідальне завдання. Воно потребує глибоких наукових досліджень і всебічного обґрунтування. Суть питання в тому, що стимулюючі функції можуть бути закладені завдяки зміні або диференціації ставок податків, або ж повному звільненню від їх сплати. У цьому разі здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту через фінансову систему від одних суб'єктів оподаткування на користь інших.

Ця функція є невід'ємною від фіскальної та знаходиться з нею в тісному взаємозв'язку.

Іноді поряд з перерахованими виокремлюють розподільчу та контрольну функції податків. Чим підкреслюється їх фінансове походження.

Питання про те, наскільки ефективно держава може використовувати регулюючу функцію податків, є одним з провідних в теорії оподаткування.

Підвищене фіскальне значення податкових доходів створює об'єктивні умови для більш широкого та поглибленого їх впливу на процеси відтворення.

В той же час, регулювання виробництва, яке спрямоване на прискорення темпів економічного зростання, підвищує його доходність та в певній мірі поширює базу для фіскальної функції.

Література

1. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС. - 2000.- 416с.

2. Опарін В.М. Фінанси.(загальна теорія) -К.: КНЕУ, 1999.

3. Закон України Про державну податкову службу в Україні.