Валютний курс

Зміст

Вступ.

1. Валютний курс та фактори, що впливають на нього.

1.1. Поняття валютного курсу.

1.2. Фактори, які впливають на валютний курс.

2. Міжнародні фінансові інституції.

2.1. Міжнародний валютний фонд

2.2. Світовий банк.

Вступ

1. Валютний курс та фактори що впливають на нього

1.1. Поняття валютного курсу

Зовнішньоекономічні операції у більшості випадків пов'язані з обміном однієї національної валюти на іншу. У цьому зв'язку виникає необхідність у встановленні співвідношення обміну між валютами - валютного курсу.

Валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або «ціна» грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни.

Курси іноземних валют встановлюються шляхом їх котирування відповідно до чинних законодавчих норм та практики, яка склалася.

Валютний курс відбиває взаємодію сфер національної та світової економік. Якщо основні характеристики кожної валюти формуються у межах національних господарств, то їх кількісне порівняння відбувається у зовнішньоекономічних операціях. Валютний курс порівнює національні вартості не прямо, а опосередковано - через їх відносну купівельну спроможність. Це забезпечує наявність вартісних критеріїв при проведенні міжнародних розрахунків, дає змогу вимірювати ефективність зовнішньоекономічних операцій.

Валютний курс необхідний для:

обміну валютами під час торгівлі товарами, послугами, у процесі руху капіталів та кредитів;

порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;

періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків.

У банківській практиці встановлюється курс продавця, за яким банки продають валюту, й курс покупця, за яким банки купують валюту. Повне котирування включає курс покупця і курс продавця. Різниця між курсами продавця (продаж) і покупця (купівля) - маржа є для банків джерелом прибутку.

НБУ може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України для уповноважених банків та інших кредитно-фінансових установ.

Суттєве зниження темпів інфляції, досягнення грошової стабілізації в Україні обумовлюють і стабільність валютного курсу української гривні.

У реальній практиці валютних відносин використовують такі види валютних курсів:

фіксовані;

плаваючі (гнучкі);

змішані.

Фіксований валютний курс передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, який підтримується державними валютними органами. Плаваючий валютний курс самостійно (вільно) формується на валютних біржах (ринку) під впливом попиту і пропозиції. При змішаному валютному курсі держава вибирає валютний режим з урахуванням конкретної економічної ситуації, намагаючись подолати абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Змішаний валютний курс іншими словами можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс. Однією з форм такого контролю є введення так званого курсового валютного коридору - встановлення мінімального і максимального значення відхилення валютного курсу. Різноманітні варіанти валютних курсів можна класифікувати за табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Теорія грошей визначає такі функції валютного курсу (рис. 1.2):

По-перше, за його допомогою знімається економічна обмеженість національної грошової одиниці. Відбувається перетворення її локальної цінності на інтернаціональну. Відтак валютний курс є засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення світової грошової системи.

По-друге, через валютні курси здійснюється порівнювання вартісних показників окремих країн, умов і результатів виробничого відтворення - продуктивності праці, заробітної плати, темпів економічного зростання, а також платіжного балансу країни.

По-третє, за допомогою валютних курсів порівнюються національні ціни зі світовими цінами та інтернаціональною вартістю. Валютний курс - це механізм реалізації інтернаціональної вартості товарів і послуг. По-четверте, через механізм валютних курсів перерозподіляється національний продукт між країнами-учасницями міжнародних економічних зв'язків.

Для кожної держави визначення курсової політики має надзвичайно важливе економічне і політичне значення. Розробляючи стратегію курсоутворення, держава повинна, з одного боку, усвідомлювати, що ринковий валютний курс є реальною ціною іноземної валюти, яка відповідає потребам більшості покупців і продавців і сприяє вирівнюванню платіжного балансу країни. З іншого боку, необхідно пам'ятати, що коливання валютного курсу часто бувають пов'язані із спекулятивними операціями, змінами очікувань і т. ін., що може деструктивно впливати на загальну економічну ситуацію в країні.

Основним валютним курсом у країні є офіційний курс. Офіційний курс використовується при здійсненні всіх операцій продажу та купівлі іноземної валюти, в бухгалтерському обліку всіх операцій, здійснених в іноземній валюті, розрахунків з бюджетом і митницею, при плануванні та-аналізі зовнішньоекономічної діяльності, ціноутворенні, складанні оперативної та бухгалтерської звітності, для міждержавних розрахунків. Офіційний курс використовують усі резиденти України та нерезиденти, які здійснюють діяльність на території України незалежно від форми власності та господарювання, видів операцій та товарних груп.

1.2. Фактори, які впливають на валютний курс

Як будь-яка ціна, валютний курс відхиляється від вартісної основи - купівельної спроможності валют - під впливом попиту та пропозиції валюти. Співвідношення такого попиту та пропозиції залежать від ряду факторів. Багатофакторність валютного курсу відбиває його зв'язок з іншими економічними категоріями - вартістю, ціною, грошима, відсотком, платіжним балансом і т.д. При чому відбувається складне їх переплетіння та висування в якості вирішальних то одних, то інших факторів.

Розрізняють кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс.

Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями ділової активності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами.

Поряд з кон'юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на попит та пропозицію валюти, тобто на динаміку її курсу, впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої національної грошової одиниці у валютній ієрархії.

Зростання національного доходу. Національний дохід не є незалежною складовою, котра може змінюватись сама по собі. Однак в цілому ті фактори, котрі примушують змінюватись національний дохід, мають великий вплив на валютний курс. Так, збільшення пропозиції продуктів підвищує курс валюти, а збільшення внутрішнього попиту понижує її курс. В довгостроковому періоді більш високий національний дохід означає і вищу вартість валюти країни. Тенденція є зворотною при розгляді короткострокового інтервалу часу впливу доходу населення, що збільшується на величину валютного курсу.

Темпи інфляції. На валютний курс впливає темп інфляції. Чим вищий темп інфляції в країні, тим нижче курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Інфляційне знецінення грошей в країні викликає зниження купівельної спроможності та тенденцію до падіння їх курсу до валют країн, де темп інфляції нижче. Дана тенденція зазвичай простежується в середньо- та довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність до паритету купівельної спроможності здійснюється в середньому на протязі 2 років.

Залежність валютного курсу від темпу інфляції особливо велика в країн з великим об'ємом міжнародного обміну товарами, послугами та капіталами.

Стан платіжного балансу. Платіжний баланс безпосередньо впливає на величину валютного курсу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, так як збільшується попит на неї з боку іноземних боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденціє до зниження курсу національної валюти, так як боржники продають її за іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань. Розміри впливу платіжного балансу на валютний курс визначається ступенем відкритості економіки країни. Так, чим вища доля експорту у ВНП (чим вища відкритість економіки), тим вища еластичність валютного курсу по відношенню до зміни платіжного балансу. Нестабільність платіжного балансу призводить до скачкообразної зміни попиту на відповідні валюти та їх пропозиція.

Крім того, на валютний курс впливає економічна політика держави в області регулювання складових частин платіжного балансу: поточного рахунку та рахунку руху капіталів. При збільшенні позитивного сальдо торгового балансу зростає попит на валюту даної країни, що сприяє підвищенню її курсу, а при появі від'ємного сальдо відбувається зворотній процес. Зміна сальдо балансу руху капіталів певним чином впливає на курс національної валюти, котре по знаку ("+" або "-") аналогічно торговому балансу. Однак існує і негативний вплив надлишкового притоку короткострокового капіталу в країну на курс її валюти, так як він може призвести до збільшення цін та знецінення валюти.

Різниця процентних ставок у різних країнах. Вплив цього фактору на валютний курс пояснюється 2 головними обставинами. По-перше, зміна %-х ставок в країні впливає при інших рівних умовах на міжнародний рух капіталів, перш за все короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює надходження іноземного капіталу, а її зниження сприяє відлив капіталів, у тому числі національних, закордон. По-друге, процентні ставки впливають на операції валютних ринків та ринків позикових капіталів. При проведенні операцій банки приймають до уваги різницю процентних ставок на національному та світовому ринках капіталів з метою отримання прибутків. Вони надають перевагу отриманню дешевших кредитів на іноземному ринку позикових капіталів, де ставки нижчі, і розміщати іноземні валюту на національному кредитному ринку, якщо на ньому процентні ставки нижчі.

Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденцію до зниження, то фірми та банки завчасно продають її за більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці та політиці, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції та стихійного руху «гарячих» грошей.

Ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках. Наприклад, той факт, що 60-70% операцій євробанків виконується в доларах, визначає масштаби попиту на цю валюту та її пропозицію. На курс валюти впливає і ступінь її використання в міжнародних розрахунках.

Ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках. Вона визначається станом економіки та політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище чинниками, які впливають на валютний курс, причому дилери враховують не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції валюти, а й перспективи їх динаміки.

Валютна політика. Співвідношення ринкового та державного регулювання валютного курсу впливає на його динаміку. Формування валютного курсу на валютних ринках через механізм попиту та пропозиції валюти, як правило, супроводжується різкими коливаннями курсових співвідношень. На ринку складається реальний валютний курс - показник стану економіки, грошового обігу, фінансів, кредиту та ступеня довіри до певної валюти. Державне регулювання валютного курсу спрямоване на його підвищення або зниження виходячи з завдань валютно-економічної політики.

Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютному ринку. Фондовий ринок може залучати іноземну валюту безпосередньо, а також «відтягувати» кошти в національній валюті, які могли б бути використані на валютному ринку для купівлі іноземної валюти.

2. Міжнародні фінансові інституції

2.1. Міжнародний валютний фонд

Одним із результатів міжнародної валютно-фінансової конференції ООН, що відбулася в липні 1944 р. в Бреттон-Вудсі (СІЛА), стало створення в 1945 р. двох спеціалізованих організацій ООН -- Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР).

Міжнародний валютний фонд є міжурядовою організацією, що призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами та для фінансової допомоги їм через надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Практичну діяльність Міжнародний валютний фонд розпочав у 1947 р.

Кожен член МВФ має свою частку (квоту) участі, виражену в SDR. Ця частка відображає розміри економіки країни-члена МВФ і є базовим елементом у взаємовідносинах країни -- члена з Фондом. Вона визначає кількість голосів, що має країна-учасник, і дорівнює 250 базисних голосів плюс один голос за кожен мільйон SDR. Квота визначає також суму підписки країни на капітал ВМФ і можливості використання ресурсів Фонду. Для розрахунку квоти країни-учасника використовують показники річного експорту та імпорту, національний дохід, золоті запаси, поточні доходи та видатки тощо.

Кредитна діяльність Фонду здійснюється у двох напрямах. Це надання валютних коштів країнам із ресурсів Фонду та надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок позикових коштів. МВФ здійснює кредитні операції лише з офіційними органами країн -- центральними банками, казначействами, стабілізаційними фондами.

Розрізняють кредити на покриття дефіциту платіжного балансу та на підтримку структурної перебудови економіки країни--члена Фонду. Доступ країн-членів до кредитних ресурсів Фонду та обсяг і порядок кредитування регламентуються певними документами. При отриманні кредиту країна сплачує Фонду комісійні в розмірі 0,5% від суми кредиту. Процентні ставки за кредитами формуються на основі поточних ринкових процентних ставок.

При наданні кредиту країна-позичальник здійснює обмін іноземної валюти або SDR на еквівалентну суму в національній валюті, яка зараховується на рахунок МВФ у центральному банку даної країни. Оскільки більшість країн-позичальників є країнами, що розвиваються з неконвертованими або частково конвертованими валютами, надані кредити фактично є кредитами під заставу національної валюти. На них, як правило, немає попиту, і вони залишаються на рахунку Фонду до їх викупу країнами-позичальниками.

По закінченні терміну кредитування країна-позичальник повинна здійснити обернений обмін -- викуп національної валюти і повернення Фонду відповідної суми іноземної валюти або SDR. Крім того, країни-учасниці зобов'язані достроково здійснювати викуп своєї валюти, внесеної до Фонду, в міру поліпшення їх платіжних балансів та зростання валютних резервів. При викупі у Фонду національної валюти країни-боржника іншою країною заборгованість останньої перед Фондом погашається.

Частка кредитних ресурсів, що надається країні вперше, називається резервною часткою і становить до 25% квоти країни-учасниці. Ресурси, які можуть надати країні понад резервну частку, дорівнюють величині квоти і, як правило, діляться на 4 кредитних частки (транші) до 25% кожна. Це означає, що гранична сума кредиту, що може надаватись країні-учасниці, становить 125% її квоти у Фонді. Країни-позичальники повинні використовувати кошти, надані Фондом, лише на цілі, обумовлені відповідним договором, і такі, що не суперечать цілям Фонду. Якщо країна не виконує рекомендацій Фонду або використовує кредит на цілі, не передбачені кредитною угодою, Фонд може скоротити або припинити кредитування країни. Кредити можуть надаватись Фондом у формі резервного кредиту або кредиту стенд-бай, який полягає в наданні іноземної валюти країні відповідно до домовленості визначеними частками через встановлені проміжки часу протягом усього терміну кредитування. Кредити стенд-бай використовуються переважно для фінансування макроекономічних стабілізаційних програм країн -- членів МВФ і надаються при виконанні країною певних умов.

Система розширеного кредитування МВФ призначена для надання кредитів у разі серйозних порушень рівноваги платіжного балансу внаслідок структурних порушень у сфері виробництва, торгівлі та цінового механізму. Угоди про розширене кредитування звичайно обмежуються 3--4-річним терміном.

Для розширення кредитних можливостей у структурі МВФ формуються спеціальні фонди, які використовуються для надання кредитів на визначені цілі у визначених випадках. Так, Фонд компенсаційного та непередбаченого кредитування призначений для кредитування країн, у яких дефіцит платіжного балансу обумовлений зовнішніми чинниками, що не залежать від самої країни.

Фонд є інституційною основою світової валютної системи. Він підтримує стабільність у міжнародних валютних відносинах, сприяє економічному зростанню, розвитку міжнародної торгівлі, забезпеченню високого рівня зайнятості та доходу.

На сьогодні членами Фонду є 181 країна. Оплачений капітал МВФ сягає 297 млрд дол. США, причому кількість промислове розвинених країн-членів становить 1/5 усієї кількості країн учасників, а їхня частка в капіталі -- 2/3. Оскільки кількість голосів, що надаються країні, пропорційна до суми внесених коштів, визначають стратегію Фонду провідні країни світу, зокрема СІЛА, частка яких у загальній кількості голосів становить 17,7%. На початку 90-х років членами МВФ стали ряд країн Східної Європи та СНД. Україна стала членом МВФ у 1992 р. з квотою менш як 1% у загальному капіталі Фонду.

2.2. Світовий банк

Міжнародний банк реконструкції та розвитку, або Світовий банк (СБ), був створений по закінченні Другої світової війни з метою надання допомоги у відбудові і розвитку економіки країн, що входять до його складу. Після відбудови зруйнованих війною розвинених країн Світовий банк поставив собі за мету сприяти економічному і соціальному прогресу країн, що розвиваються. Банк та його філії -- Міжнародна асоціація розвитку (МАР) і Міжнародна фінансова корпорація (МФК) -- не тільки надають фінансову допомогу цим країнам, а й стимулюють інвестиції з інших джерел.

Статутний капітал СБ формується за рахунок підписки на акції країн -- учасниць МВФ. Кількість акцій кожного з учасників пропорційна до величини квоти в Міжнародному валютному фонді. Зобов'язання Банку формуються за рахунок емісій боргових зобов'язань та інших запозичень на міжнародному фінансовому ринку і на ринках розвинених країн. Оскільки ресурси Банку формуються за рахунок коштів, залучених на фінансових ринках за ринковими процентними ставками, позики надаються після проведення докладної експертизи лише позичальникам з задовільним кредитним рейтингом для фінансування проектів, за якими очікується значний рівень доходу. Рішення про надання кредиту приймається Банком на основі експертних оцінок МВФ та експертизи співробітниками експертної комісії Банку.

На сьогодні Світовий банк надає технічну та фінансову допомогу більше ніж 100 країнам світу. Більшість кредитів СБ спрямовані на структурну перебудову економіки, розвиток енергетичної, гірничодобувної, нафтогазової галузей, сільського господарства тощо. Позики, як правило, надаються урядам або під гарантію урядів чи інших фінансових організацій терміном на 15--20 років і мають пільговий період 5 років.

Міжнародна асоціація розвитку, що входить до групи Світового банку, була створена в 1960 р. для надання допомоги найбіднішим країнам на пільгових умовах. Вона надає довгострокові кредити на десятки років та емітує безпроцентні позики з коштів, внесених до асоціації багатими країнами. Кредити надаються країнам, річний дохід в яких на душу населення менший від визначеної межі. Розмір кредиту залежить від ефективності економічної політики держави, її території тощо.

Міжнародна фінансова корпорація була створена в 1956 р. з метою мобілізації національних та іноземних капіталів для розвитку приватного сектора в країнах "третього світу". Корпорація здійснює інвестиції за рахунок власних або наданих в її розпорядження коштів. Кредити надаються на термін від 5 до 15 років високорентабельним підприємствам приватного сектору. Умовами кредитування часто передбачається продаж акцій корпорацій -- позичальників Міжнародній фінансовій корпорації.

Крім Міжнародної асоціації розвитку та Міжнародної фінансової корпорації до групи Світового банку входять ще три організації -- Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій, яке займається страхуванням капіталовкладень від втрат, викликаних некомерційними ризиками, Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних суперечок та Спеціальний фонд допомоги для Африки південніше від Сахари.