Етика благоговіння перед життям Альберта Швейцера і професійна етика лікаря і фармацевта

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етика благоговіння перед життям Альберта Швейцера і професійна етика лікаря і фармацевта

Балабай Я. В.

кандидат історичних наук, доцент кафедри філософії та соціології, Національний фармацевтичний університет (Україна, Харків)

Проаналізовано основні положення етики благоговіння перед життям видатного німецько--французького мислителя, лауреата Нобелівської премії миру, лікаря Альберта Швейцера. Основи даного етичного вчення подаються як необхідний компонент процесу формування професійної етики лікаря й фармацевта. Приділено увагу концепції волі до життя як ключової ідеї етики благоговіння перед життям. У статті зроблено акцент на концепції волі до життя, яка має складати основу формування професійної етики лікаря й фармацевта. Викладено й проаналізовано точку зору А. Швейцера щодо наукового експерименту і наукового прогресу у цілому. У статті порушено питання про відповідність теорії (етичного вчення) практиці (лікарській справі), у якому особистий приклад А. Швейцера вважається класичним. Простежено зв'язок між основними положеннями етики благоговіння перед життям та концептом гуманітарної медицини й колегіального (гуманітарного) підходу у медицині, які на сьогодні становлять зміст процесу формування медицини й фармації з “людським обличчям”.

Ключові слова: етика благоговіння перед життям, Альберт Швейцер, воля до життя, гуманітарна медицина, професійна етика лікаря, професійна етика фармацевта.

У зв'язку з тенденцією до антропологічного повороту в науці відбуваються зміни у системі морально-етичного виховання майбутнього лікаря і фармацевта. Медицина і фармація відносяться до наук про людину, а отже проблеми антропологічного повороту набувають значної актуальності і для цієї сфери. Необхідність гуманізації медичної професії полягає у доповненні досягнень медичної науки духовною складовою, запровадженні персоналізованого підходу до пацієнта, акцентування медицини не на хворобі, а на пацієнті. Відносно новий у вітчизняній науці концепт гуманітарної медицини орієнтований на дію та взаємодію людей у сфері медицини як частини культури. Гуманітарна медицина - це двобічна взаємодія, що взаємозбагачує медичну науку й практику з соціальними та гуманітарними науками [8, с. 112]. Етика благоговіння перед життям А. Швейцера, яка є прикладом успішної реалізації етичного вчення “з людським обличчям” у медичній практиці має складати основу для формування професійної етики лікаря і фармацевта. Таким чином, наведення та аналіз основних положень етики благоговіння перед життям як частини професійної етики лікаря й фармацевта є основним завданням даної статті.

Життєвий та творчий шлях А. Швейцера був досить ґрунтовно досліджений у роботі “Альберт Швейцер: Мислитель, Гуманіст, Лікар” [4]. Аналіз зарубіжної наукової періодики з обраної теми свідчить про актуальність концепту гуманітарної медицини [1; 7; 8] й необхідність запровадження до сучасної медицини практики колегіального (гуманітарного) підходу лікаря до пацієнта [8], що успішно практикувався А. Швейцером у клініці у Ламбарене [12].

Життя видатного німецько-французького мислителя, теолога, музикознавця, органіста, лауреата Нобелівської премії миру, “лікаря з джунглів” Альберта Швейцера (1875-1965 рр.) є унікальним прикладом самозречення заради життя. Будучи успішною і цілком реалізованою людиною, він вирішив присвятити своє життя служінню людям, змінивши професійну діяльність теолога і всесвітньовідомого органіста на самовіддану лікарську практику у тропічній Африці. “Тільки той, хто у глибокому самозреченні заради власної волі до життя відчуває почуття внутрішньої свободи від різних подій, здатен завжди і до кінця віддавати свої сили заради іншого життя”, зазначав А. Швейцер [2, с. 311]. Життя А. Швейцера є найліпшим доказом послідовного і наполегливого втілення його етичного вчення. Своє покликання А. Швейцер вбачав у відмові від особистої кар'єри й наданні медичної допомоги усім, хто її потребує.

А. Швейцер дійшов висновку, що в основі всього сущого й усіх явищ у світі є воля до життя [2, с. 304]. Воля до життя є універсальною властивістю всього живого у світі, ознака, яка відокремлює живу природу від неживої. Усе, що живе, має волю до життя у тій самій мірі, у якій вона притаманна людині. Професійним завданням лікаря і фармацевта є відповідність дій в межах цього всеохоплюючого прагнення, а саме: життя людини і будь-якої живої істоти, незалежно від її форми, базується на волі до життя і ніхто не має право обмежувати та/або знищувати її. “Я можу знищити бактерії, що наражають моє життя на небезпеку. Моє щастя будується на вимушеному заподіянні шкоди іншим. Звичайна етика не шукає компромісів. Вона встановлює міру жертви людського життя і щастя за рахунок інших форм життя. Таким чином, людина створює відносну, прикладну етику. Етика благоговіння перед життям не визнає відносної етики. Вона визнає добрим лише те, що слугує збереженню та розвиткові життя. Будь-яке знищення життя або заподіяння йому шкоди незалежно від того, за яких умов це сталося, характеризується як зло. Етика благоговіння перед життям не визнає ніякої взаємної компенсації та етики необхідності. Людина набуває більше моральних якостей, враховуючи етичні принципи, більше прагне зберігати і розвивати життя, стає більш твердою у своєму спротиві необхідності винищення та використання інших форм життя для свого блага” [2, с. 314-315].

Яким же чином встановити баланс між основними положеннями етики благоговіння перед життям й відносинами між людиною та творінням природи? Якщо людина завдає шкоди будь-якому життю, вона має чітко усвідомлювати, наскільки це є необхідним. Згідно з етикою благоговіння перед життям не можна робити нічого, окрім неминучого. Люди, які проводять експерименти над тваринами, під час розробки нових медичних препаратів, або ті, що прищеплюють тваринам штами хвороби, для використання отриманих результатів для лікування людей, ніколи не мають права заспокоювати себе тим, що їх жорстокі дії спрямовані на досягнення благородних цілей. Ніхто не може сказати, де полягає крайня межа наполегливості у збереженні та розвиткові життя. Тільки сама людина може про це судити керуючись відчуттям найвищої відповідальності за долю іншого життя [2, с. 315].

Науковий прогрес, на думку А. Швейцера, полягає в тому, що наука з плином часу точніше описує явища, в яких існує життя, відкриває нові форми життя, про існування яких ми, навіть, і не підозрювали і дає нам засоби, за допомогою яких ми можемо використовувати процес розвитку волі до життя [2, с. 305]. Таким чином вчений пов'язує науковий прогрес з основним положенням свого вчення - волею до життя як основи всього сущого і усіх явищ у світі.

Основні принципи етики благоговіння перед життям формують певний склад розуму, умонастрій, який привносить відчуття неспокою й постійної відповідальності. Етика - це безмежна відповідальність за все живе. Етику благоговіння перед життям не спростовує існування природного відбору. Людина, наділена душею й свідомістю, має зберігати та удосконалювати життя, а не руйнувати створене природою [2, с. 309]. Етика - це самозречення, мотивоване відчуттям благоговіння перед життям [2, с. 308]. А. Швейцер пропонував скоректувати існуючі моральні норми й приписи на користь єдиного правила - благоговійного ставлення до життя в усіх його проявах.

А. Швейцер стверджував, що здоров'я є найбільшим благом, яким люди, нажаль, рідко опікуються [3, с. 72- 73]. Здоров'я людини і будь-якої живої істоти є основою волі до життя, її необхідною передумовою, а отже, і найвищою цінністю етики благоговіння перед життям. Здоров'я - добро, хвороба - зло. Добро, за думкою А. Швейцера, це те, що сприяє збереженню та розвиткові життя, а зло навпаки, є тим, що знищує життя або перешкоджає йому. Добро - це духовне і матеріальне збереження, розвиток людського життя і прагнення надати йому найвищої цінності [2, с. 307].

Жорстка буденність часто суперечить моральним принципам. Людина, будучи Божим створінням, не повинна перешкоджати своєю діяльністю іншим живим організмам. Проте, вона має поводити себе морально, зводячи до мінімуму заподіяну шкоду, її творча воля до життя одночасно може набути руйнівного характеру, тому сумління не може бути чистим. Принципи етики благоговіння перед життям є універсальними, оскільки вони стосуються усіх форм життя: людини, тварини, комахи, чи рослини. Етична людина не запитує, якою мірою та чи інша істота заслуговує на співчуття і є цінною, і чи має вона здатність відчувати. Життя є священним для етичної людини.

Таким чином, етика благоговіння перед життям є важливою складовою професійної етики лікаря і фармацевта. Представники професій, безпосередньо пов'язаних зі здоров'ям та життям людини мають усвідомлювати, що життя - це найвища цінність, яка вимагає благоговійного ставлення. Життя є священним саме по собі і у будь-якій формі його прояву. Підтримка і розвиток життя є найблагороднішою і найвідповідальнішою місією, яка покладена на плечі лікаря і фармацевта. Відповідальність і відчуття постійного неспокою за життя відрізняє професійну етику побудовану на вченні благоговіння перед життям. Етика благоговіння перед життям має стати основою гуманітарної медицини і фармації, яка орієнтована на збереження й розвиток життя, мінімізацію стресів, пов'язаних з біллю, травмами, хворобою та обмеженими можливостями як її безпосереднім ймовірним наслідком. Гуманітарний підхід як основа гуманітарної медицини був яскраво виражений у лікарській діяльності А. Швейцера. “Подвиг Ламбарене” є прикладом істинної гуманізації і солідарності європейського лікаря з найбіднішим народом Африки. Розумний, компетентний, доброзичливий лікар став взірцем для формування морально-етичного ідеалу лікаря. Феномен Швейцера демонстрував відповідність проголошених ним ідей і подальших вчинків. Його діяльність суперечила переконанням більшості людей, які звикли до безкінечних протиріч між мрією і соціальним життям, поведінкою і проголошеними ідеями [4, с. 50]. Основні принципи етики благоговіння перед життям, розробленої та втіленої у життя чесним, професійним, самовідданим лікарем, яким був А. Швейцер має стати основою для формування професійної етики лікаря та фармацевта.

етика благоговіння життя швейцер

Список використаних джерел

1. Аверкина Е. И. Гуманитарное пространство медицинского дискурса / Е. И. Аверкина // Философские науки. - 2014. - №12. - С.103-110.

2. Альберт Швейцер - великий гуманист XX века. Воспоминания и статьи / Сост.: В. Я. Шапиро; Институт востоковедения АН СССР. - Москва: Наука, 1970. - 238 с.

3. Альберт Швейцер. Культура и этика / Альберт Швейцер. - М. : Прогресс, 1973.

4. Альберт Швейцер: Мислитель, Гуманіст, Лікар / К. Імієлінські, К. Імієлінські, А. Імієлінські. - Пер. з англ. М. Л. Табачнікова. - Одеса: Одес. держ. мед. ун-т, 2001. - 157 с.

5. Геттинг Геральд. Встречи с Альбертом Швейцером / Геральд Геттинг. - 1967. - 136 с.

6. Грекова Т. И. Странная вера доктора Швейцера / Татьяна Ивановна Грекова. - Москва: Советская Россия, 1985. - 205 с.

7. Доманова С. А. Концепт гуманитарной медицины как фундаментальная антропологическая константа / С. А. Доманова // Философские науки. - 2014. - №11. - С.124-129.

8. Олескин А. В. Гуманитарная медицина и гуманитарная биология / А. В. Олескин // Философские науки. - 2014. - №12. - С.111-118.

9. Петрицкий В. А. Свет в джунглях / В. А. Петрицкий. - Ленинград: Детская литература, ЛО, 1972. - 255 с.

10. Швейцер Альберт. Благоговение перед жизнью: пер. с нем. / Альберт Швейцер, М. Г. Селезнев; Общ. ред., сост., вступ. ст. Абдусалам Абдулкеримович Гусейнов. - Москва: Прогресс, 1992. - 573 с.

11. Швейцер Альберт. Культура и этика / Альберт Швейцер; Пер. Н. А. Захарченко, Геннадий Владимирович Колшанский; Общ. ред. В. А. Карпушин. - Москва: Прогресс, 1973. - 342 с.

12. Швейцер Альберт. Письма из Ламбарене / Альберт Швейцер; Изд. подгот. Дмитрий Алексеевич Ольдерогге; Примеч. А. М. Шадрин. - 2-е изд., перераб. и доп. - Ленинград: Наука, ЛО, 1989. - 471 с.

Размещено на Allbest.ru