3

Вступ

Різноманітність естетичних відношень людство відтворило як естетичні категорії. Водночас усвідомлювався процес формування власне естетичного відношення, що започаткувало, крім інших, і категорію естетичної діяльності як специфічної здатності особистості та людства в цілому перетворювати дійсність за законами краси. Ця діяльність пов'язана з усіма проявами людської діяльності, проте має ряд особливостей. У будь-якій утилітарній діяльності (як індивідуальній, так і колективній) є хоча б елементи загальнолюдського значення, змісту, сенсу, якою відтворюють загальнолюдську чинність даної діяльності. 3 цим загальнолюдським началом пов'язано естетичне забарвлення або естетичний зміст людської діяльності.

Кожен, хто володіє естетичною свідомістю, свідомо або несвідомо оцінює дійсність у співвідношенні зі своїми естетичними уявленнями. Тому на ступінь естетичної забарвленості даного виду діяльності справляє істотний вплив така якість естетичного смаку як зміст естетичного ідеалу; розвиненість естетичного почуття, емоцій та уявлень суб'єкта діяльності.

Таким чином, естетична діяльність - це будь-яка людська діяльність у її загальнолюдському вимірі Хоча загальнолюдське не вичерпується естетичним. Разом з красою зміст загальнолюдського складають добро, істина, свобода тощо. Наприклад, кожній людині красивий будинок подобається більше, ніж непоказний, і на будівництво такої оселі будуть спрямовані всі її зусилля; елегантне плаття приваблює більше, ніж лантухувате, тому вибір за інших рівних умов буде зупинений на першому. Кожен сподівається побачити результат своєї праці гармонійним, пропорційним, привабливим, який прикрашає побут, оселю, зовнішність особистості, піднімає її настрій, самопочуття.

1. Сутність естетичної діяльності

Мета естетичної діяльності - перетворення дійсності за законами краси, тобто за законами ритму, симетрії, пропорції, гармонії тощо. Це пов'язує естетичну діяльність з діяльністю творчою, яка акцентує на перетворюючому характері впливу, естетичний намір вносить якісний сенс, „зверx ідею” цього перетворення. Зв'язок між естетичним та творчим характером людської діяльності є діалектичним, відсутність будь-якого аспекту позбавляє сенсу діяльність в цілому.

Мета естетичної діяльності знаходиться не зовні, а в людині: завдяки їй у особистості розвиваються якості та здібності, які мають загальне культурне значення. Згідно з законом перенесення, у процесі естетичної діяльності формуються, а потім можуть бути використані у будь-якій людській діяльності якості мислення та характеристики ціннісного світу, що наповнюють творчістю та естетичною значущістю будь-який прояв особистості. Серед цих результатів слід назвати чуттєве, образне мислення; здатність до емоційного реагування, співвідносну з культурою почуття; здатність до тонкого, чутливого спілкування з іншими людьми, здатність до відображення дійсності, яка формується на підставі творчого уявлення, що має естетичну природу, здатність до передбачення тощо.

Цінності, що створюються процесі естетичної діяльності, мають вічний характер. Наприклад, фізика за два віки пройшла шлях від Ньютона до Ейнштейна. Є галузі, в котрих не діють закономірності, що були відкриті Ньютоном, де діє фізика Ейнштейна. Але знахідки, зроблені Рубенсом чи Рембрандтом, не стали менш значними з появою шедеврів Матісса чи Ван Гога. Е. Золя,

Естетична діяльність породжена трудовою діяльністю та існує як її частина (згадаймо, наприклад, танці народів Півночі, в яких відтворені звичаї та головні види трудової діяльності, наприклад, мисливство полювання на тюленів, оленів, качок тощо). Тому необхідно враховувати таке: естетична діяльність - це необхідний аспект суспільної практики, на підставі якої розвивається естетичне виробництво (творчість і свідомість) та естетичне споживання; естетична діяльність - атрибут (істотна властивість) будь-якої соціальної діяльності, що створює довершену річ, досконалий витвір, породжує відточену думку (ідею); однак естетичну діяльність можна розглядати як окремий вид діяльності, яка існує самостійно. Так характеризується вид діяльності, де безпосередньо та в основному розв'язуються естетичні завдання.

Отже, естетична діяльність внутрішньо неоднорідна. Вона розглядається як система видив діяльності, специфіка яких визначається співвідношенням цілей перетворення та характером того об'єкту (та дійсності), на який це перетворення спрямоване 3 особливостей естетичної діяльності випливають такі висновки:

1. Естетична діяльність співвідносна з усіма видами людської діяльності, але ступінь її наявності залежить від наділення особистості на перетворення світу за законами краси, тобто від розвиненості естетичної потреби; здатності особистості до такого перетворення, тобто від розвиненості естетичних умінь, навичок, знань тощо; умов, за яких ця діяльність здійснюється.

Обставини можуть сприяти як реалізації цих якостей та потреб особистості, так і їх формуванню. Однак умови виконання можуть заважати реалізації цілей естетичної діяльності, а також гальмувати розвиток естетичної свідомості особистості.

2. Види естетичної діяльності співвідносні з наявністю естетичних та інших цілей, що є метою такої діяльності, а також з характером предмета, що перетворюється.

Власне естетична діяльність - діяльність, що спрямована на досягнення будь-яких неутилітарних цілей. Насамперед, це художня діяльність, за винятком архітектури та декоративно-побутового мистецтва. Інша справа - духовна користь, яку дістає особистість під час спілкування з другом, читання книги або сприйняття величних явищ природи, тощо.

3. Результатом естетичної діяльності є не тільки світ предметів та навколишнє середовище, що перетворюються за законами краси, а й сама людська суб'єктивність, яка збагачується та удосконалюється завдяки розвиненому творчому уявленню та іншим навичкам і умінням, що мають естетичну природу. Серед них: відчуття форми, уміння мислити за аналогією та асоціацією, образне мислення, інтуїція, а також уміння організувати свою працю так, щоб вона приносила насолоду, тощо.

2. Естетична і художня діяльність, їх співвідношення і особливості

Ця про6лема і досі одна з найскладніших та дискусійних в естетиці. Погляди на неї, що висловлюються дослідниками, можна умовно згрупувати у такому вигляді.

Прихильники першої точки зору стверджують, що естетична та художня діяльність повністю збігаються. Проте (навіть у межах здорового глузду) зрозуміло, що не будь-який одяг або меблі можуть бути розцінені як творіння мистецтва, тобто не будь-який результат естетичної діяльності несе у со6і художню інформацію, містить художню концепцію світу, але обов'язково має естетичний характер.

Прихильники другої точки зору вважають, що естетична та художня діяльність - це різні види діяльності, які не збігаються, а існують паралельно. Але і в історичній, і у повсякденній практиці естетична діяльність перетворюється в художню у своїх найдосконаліших формах.

Існує і третя точка зору, сутність якої полягає у тому, що естетична діяльність ширша за художню, тому що її результатом стають не тільки твори мистецтва, а й предмети побуту, засоби виробництва тощо. Однак художня діяльність не вичерпується естетичним змістом, оскільки художня діяльність - це творчість не тільки за законами краси, але й за законами добра, справедливості тощо. Ця точка зору є найбільш доведеною, хоча потребує деяких уточнень: естетична діяльність і в її онтогенетичному, і у філогенетичному планах передує художній; у художній діяльності естетична набуває свого вищого втілення; у художній діяльності закріплюються вищі досягнення й тенденції естетичної діяльності.

3. Поняття технічної естетики. Дизайн як проектна культура

В умовах сучасної цивілізації важливого значення набуває дизайн - найрозвинутіша та усвідомлена галузь людської діяльності за законами краси поза мистецтвом.

Дизайн у вузькому, спеціальному значенні терміна - це проектна художньо-творча діяльність, що направлена на розробку елементів предметно-просторового середовища людського життя та діяльності, які виготовлені індустріальною, з високими споживчими властивостями й естетичними якостями. Позначка дизайну - у цьому вузькому смислі - формування гармонійного середовища життєвої, виробничої і соціально культурної сфер. Об'єкти дизайну - промислові вироби (виробниче обладнання, побутова техніка, меблі, посуд, одяг тощо); елементи і системи міського, виробничого і житлового середовища; візуальна інформація. Відповідно розрізняють окремі види дизайну: дизайн промислових виробів, дизайн середовища, графічний дизайн, дизайн соціально-культурної сфери.

У середині кожного виду можлива також спеціалізація дизайну. Позначка проектування в дизайні - оптимізація функціональних процесів життєдіяльності людини, підвищення естетичного рівня виробів і їх комплексів. Предметом проектування в дизайні є структура і якості форми предметного середовища в цілому і окремих виробів як його елементів. Метод дизайну принципові основи діяльності, що складаються революційно і визначають її позначку та категоріальний апарат, який задає методичні підвалини проектування - засоби моделювання об'єкта і сукупність правил, що визначають послідовність і зміст етапів формотворення. Сучасні принципи дизайну - поєднання в цілісній стpуктуpі і гармонійній формі всіх суспільно необхідних якостей об'єкта, що проектується. Основними робочими категоріями дизайнерського проектування є образ, функція, морфологія, технологічна форма, естетична цінність.

Здійснення ідеї створення цілісного об'єкта потребує глибокого знання основних законів і тенденцій розвитку економіки, виробництва, споживання, а також розуміння духовних потреб суспільства. Тому дизайн базується на наукових основах моделювання об'єкта, поєднує наукові принципи з художніми в проектному образі і знаходить застосування в інших галузях суспільної діяльності - це так званий соціальний дизайн.

Теоретичною базою сучасного дизайну є технічна естетична наукова дисципліна, яка комплексно вивчає соціальні, естетичні, функціональні, ергономічні і технічні аспекти формування предметно-просторового середовища і складає науково-методичні основи дизайну.

Виникнення дизайну пов'язано з розвитком промисловості наприкінці XІX ст., коли вузька спеціалізація виробництва призвела до руйнування універсальності творчих сил людини та, як наслідок, до втрати естетичної чинності предметів, які вироблялися промисловим способом.

Отже виникнення дизайну пов'язано з власне процесом розвитку людської цивілізації. З самого свого виникнення дизайн орієнтувався на досягнення єдності трьох принципів: корисності, зручності та краси.

Розробку даних принципів здійснив Г. Земпер, який у 1860 - 1863 рр. написав працю „Стиль у технічних та тектонічних мистецтвах, або Практична естетика”, де сформулював фундаментальний закон дизайну: форма предмета повинна залежати від його функції у людській практиці, матеріалу виготовлення та технології виробництва, а також визначатися рівнем соціально-історичного розвитку суспільства.

У нашій країні ідеї дизайну набули розвитку на початку ХХ ст., що пов'язано з діяльністю Страхова, Енгельмейера, Столярова та ін. У 1920 р. були створені перші організації, які спеціально займалися розробкою дизайнерських проблем - Всеросійські художньо-технічні майстерні. У 1962 р. був створений Всесоюзний науково-дослідний інститут технічної естетики. Цей центр дизайнерської теорії та творчості мав філії в багатьох містах (наприклад, у Xаpкові), а на великих підприємствах працювали спеціальні художньо-конструкторські бюро. Водночас були організовані перші спеціальні вищі та сеpедні навчальні заклади (наприклад, Харківський художньо-промисловий інститут, нині - Xаpківська державна академія дизайну і мистецтва, яка є головним закладом підготовки дизайнерських кадрів України), де розпочалася підготовка фахівців такого профілю.

У 1964 р. на міжнародному семінарі дизайнерів у Бельгії було прийнято визначення дизайну:

Таким чином, були виділені головні специфічні особливості дизайну як різновиду естетичної діяльності.

Дизайн має власний предмет. Об'єктом дизайнерської діяльності є світ речей, які створюються людиною за допомогою засобів індустріальної техніки за законами краси та функціонування.

Мета дизайну (художнього конструювання) полягає у формуванні гармонійного предметного середовища, яке найбільш повно задовольняє матеріальні та духовні потреби людини.

Соціальне призначення дизайну полягає в тому, щоб створювати предмети промислового виробництва, які здатні „по-людському ставитися до людини”, тобто були гідними посередниками між виробником та споживачем. Дизайн призначений здійснювати масову культурно-естетичну комунікацію, щоб передати через предмети побуту, засоби виробництва, речі повсякденного використання певний тип естетичного смаку. Дизайн пов'язує в одне ціле матеріальну та духовну культуру суспільства, забезпечуючи цілісність цивілізації.

Висновки

Сучасний маркетинг як один з напрямів сьогодення ринкової діяльності дуже широко використовує закони дизайну для створення цілісного предметного середовища. Дизайн вимагає врахування будь-якої новації у зміні предметного світу.

Отже, слід висунути тезу про схожість дизайну не тільки з технічною творчістю, з одного боку, але й з художньою творчістю у теорії дизайну з 1980-х рр. домінує ідея проектної культури.

Зміст терміна „пpоектна культура” осягає комплекс засобів і форм інституціональної організаційної проектної діяльності, яка функціонально пов'язана з системами управління, планування і є особливого роду виробництвом проектної документації, умови якої передбачають бажаний результат дій і образ майбутнього об'єкту - речі, предметного середовища, системи діяльності, способу життя в цілому світі.

Але крім характеристики інституціональної проектної діяльності проектна культура сучасності є відмінною стильовою рисою сучасного мислення, однією з найважливіших типологічних ознак сучасної культури майже у всіх основних її аспектах, пов'язаних з творчою діяльністю людини. Впливу проектної культури зазнають сучасні наука, мистецтво, психологія людини, її відношення до світу, до соціального і предметного середовища; у формах споживання і творчості також присутні риси проектного переживання світу, тобто передбачення таких його образів, котрі повинні бути створені внаслідок людської життєдіяльності.

Таке трактування проектної культури надає терміну „дизайн” широкого розуміння - як будь-якого прояву проектного мислення в сучасній культурі суспільства.

Отже, естетична діяльність у сукупності всіх видів та форм пронизує різні сфери людської діяльності, естетизує її, наближає до створення ідеалів краси, підносить саму суб'єктивність особистості.

Список використаної літератури

1. Аролюб В.Р. Дизайн и искусство. - М, 1994

2. Бореб Ю.Б. Эстетика. В 2-х т. - Смоленск, 1997

3. Гулыга А.В. Принципі эстетики. - М., 1998

4. Зись А. Искусство и эстетика. - М., 1989

5. Колесникова О.В., Межоба Н.Г., Святош А.М. Естетична діяльність та сфери її виявлення. - Х., 1994.

6. Левчук Л., Оніщенко О. Основи естетики. - К., 2000

7. Ортега - и - Гассет Х. Эстетика. Философия культуры. - М., 1991

8. Українська та зарубіжна література. - К., 2000

9. Эстетика: Учебн. пособие / Под ред. В.А. Лозового. - Сумы, 1999

10. Яковлев Е. Естетика. - М., 2002