Значення та перспективи реалізації механізму публічно-приватного партнерства в умовах війни та у період післявоєнної розбудови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Значення та перспективи реалізації механізму публічно-приватного партнерства в умовах війни та у період післявоєнної розбудови

Косицька Вікторія Юріївна аспірантка, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, м. Київ

Анотація

У статті розкрито проблематику реалізації публічно- приватного партнерства у системі публічного управління соціально- економічним відновленням країни, зокрема, в умовах війни та в період післявоєнної розбудови задля створення необхідних умов забезпечення збалансованого розвитку регіонів України. В ході дослідження було визначено, що в умовах війни партнерство може бути як у стані занепаду, так і перейти на новий якісний рівень за рахунок оптимізації процесів та модернізації механізмів взаємодії. Встановлено, що найважливішими принципами ППП є ефективність витрат державного бюджету, пріоритет публічних інтересів та інформаційна відкритість. Приватні партнери мають можливість використовувати власні кошти та привертати різноманітні види інвестицій для реалізації проектів, що дозволяє зберегти кошти державного бюджету. У статті визначено основну проблематику впровадження механізму публічно-приватного партнерства для покращення інфраструктури регіону в умовах децентралізації управління. Звернуто увагу на наукові дослідження закордонних та вітчизняних науковців в напрямі державно-приватного партнерства, та чинну нормативно-правову базу, що регулює цю діяльність. Підкреслено пріоритетні напрями Концепції розвитку державно-приватного партнерства в Україні, виділено основні мотиви державно-приватного партнерства. Запропоновано механізм державно-приватного партнерства для покращення інфраструктури регіону. Основними складовими частинами успішного державно-приватного партнерства, основними складовими частинами якого виступають мотиватори, наявні форми співпраці, алгоритм організації, тощо. Взаємодія між державними органами влади та суб'єктами економічної діяльності дозволяє знизити рівень фінансового навантаження на місцеві бюджети. Важливим аспектом механізму державно-приватного партнерства - є можливість співпраці осіб публічного та приватного права, із врахуванням потреб кожного з них, зокрема територіальної громади. В основу механізму державно-приватного партнерства закладено процес позабюджетного інвестування в різні типи інфраструктури та об'єкти виробництва і невиробничої сфери. Основним завданням державних органів влади виступає: розбудова інфраструктури та забезпечення сталого розвитку соціально- економічних відносин (орієнтація державних місцевих органів влади та приватного сектору на потреби територіальної громади). Співпраця між державою та приватним сектором створює можливості використання в діяльності сторін інноваційних розробок та долучення до глобалізаційних та інтеграційних процесів. Механізм державно-приватного партнерства виступає однією зі складових частин трансформації економічних відносин, тим самими, покращуючи інфраструктуру регіону.

Ключові слова: державно-приватне партнерство, територіальні громади, мотиватори держави, механізми реалізації, каталізатори реформ.

Kosytska Viktoriia Yuryivna graduate student, Kyiv National Economic University named after Vadim Hetman, Kyiv

SIGNIFICANCE AND PROSPECTS OF IMPLEMENTATION OF THE MECHANISM OF PUBLIC-PRIVATE PARTNERSHIP IN THE CONDITIONS OF WAR AND IN THE PERIOD OF POST-WAR DEVELOPMENT

Abstract. The article reveals the problems of public-private partnership implementation in the system of public management of the country's socio-economic recovery, in particular, in the conditions of war and in the period of post-war development in order to create the necessary conditions for ensuring the balanced development of the regions of Ukraine. In the course of the study, it was determined that in the conditions of war, the partnership can either be in a state of decline or move to a new quality level due to optimization of processes and modernization of interaction mechanisms. It has been established that the most important principles of the PPP are the efficiency of state budget expenditures, the priority of public interests, and information openness. Private partners have the opportunity to use their own funds and attract various types of investments for the implementation of projects, which allows to save state budget funds. The article defines the main issues of implementing the mechanism of public-private partnership to improve the infrastructure of the region in the conditions of decentralization of management. Attention is paid to the scientific research of foreign and domestic scientists in the direction of public-private partnership, and the current legal framework regulating this activity. The priority directions of the Concept of development of public-private partnership in Ukraine are highlighted, the main motives of public-private partnership are highlighted. A public-private partnership mechanism for improving the region's infrastructure is proposed. The main components of a successful publicprivate partnership, the main components of which are motivators, available forms of cooperation, organization algorithm, etc. Interaction between state authorities and subjects of economic activity allows to reduce the level of financial burden on local budgets. An important aspect of the public-private partnership mechanism is the possibility of cooperation between public and private entities, taking into account the needs of each of them, in particular the territorial community. The basis of the public-private partnership mechanism is the process of off-budget investment in various types of infrastructure and objects of production and non-production spheres. The main task of state authorities is to build infrastructure and ensure the sustainable development of socio-economic relations (orientation of state local authorities and the private sector to the needs of the territorial community). Cooperation between the state and the private sector creates opportunities for the use of innovative developments in the activities of the parties and involvement in globalization and integration processes. The mechanism of public-private partnership acts as one of the constituent parts of the transformation of economic relations, thereby improving the infrastructure of the region. Cooperation between the public and subjects of economic activity allows to reduce possible risks during the implementation of new projects capable of improving the infrastructure of the region.

Keywords: public-private partnership, territorial communities, state motivators, implementation mechanisms, reform catalysts.

Постановка проблеми

Справжнім випробуванням для стабільного розвитку України стала широкомасштабна війна, котра призвела до значних економічних руйнувань та розриву традиційних економічних зв'язків. Загалом у контексті публічно-приватного партнерства (ППП), війна стає перешкодою для розвитку таких партнерств. публічний приватне партнерство економічний

Зокрема, збільшення витрат на війну зменшує бюджетні кошти, які могли б бути виділені на реалізацію проектів партнерства. Крім того, війна призводить до зменшення обсягів інвестицій та затримки реалізації проектів, що може сприяти збільшенню ризиків для приватного сектору.

З іншого боку, ППП може бути важливим інструментом для забезпечення економічного зростання та відновлення країни. Завдяки співпраці між державою та приватним сектором можна прискорити процес відновлення економіки та забезпечення розвитку соціальних інфраструк- турних проектів. Наприклад, державне фінансування та участь приватних інвесторів у проектах відновлення інфраструктури можуть стати в майбутньому важливим інструментом для забезпечення повного відновлення після війни. Отже, в умовах війни ППП може бути як у стані занепаду, так і перейти на новий якісний рівень за рахунок оптимізації процесів та модернізації механізмів взаємодії. Важливо забезпечити належну увагу до питання розвитку таких партнерств у контексті війни та після її закінчення, щоб забезпечити стале економічне зростання та розвиток країни.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідженню проблем формуванню та розвитку публічно-приватного партнерства в Україні присвячено чимало робіт українських та зарубіжних учених. Наприклад: А. Ренда, Л. Шрефлер, Л. Шарінгер, В. Устименко, Р. Джабраілов, С. Грищенко. Разом з тим, розгляд питань, пов'язаних з публічно-приватним партнерством, невичерпаний, що створює підґрунтя формування науково-технічних засад публічно-приватного партнерства.

Мета статті - є дослідження особливостей запровадження Публічно- приватного партнерства (ППП) в європейських країнах та оцінка можливості застосування досвіду європейських країн в українських реаліях.

Виклад основного матеріалу

Публічно-приватне партнерство - це інструмент, яким влада може користуватись для досягнення своїх стратегічних цілей. Однак, саме вирішення про використання партнерства не є стратегією. Для його ефективного використання необхідно визначити, які недоліки потрібно усунути та які потреби задовольнити. У країнах Європейського регіону та в інших розвинутих країнах ППП використовуються для вирішення різних завдань, включаючи залучення ресурсів приватного сектору, подолання обмежень на бюджетні витрати, покращення технічної якості та продуктивної ефективності реалізації державної політики у різних сферах. Також не останнє місце належить підвищенню якості відбору проєктів та прозорості програм державних закупівель. В Україні існує практика використання ППП задля покращення доступності та якості публічних послуг для населення і загалом переслідує низку цілей.

Для розуміння, як працює публічно-приватне партнерство та його правову сутність, потрібно з'ясувати основні принципи, на яких воно базується. Закон України «Про державно-приватне партнерство» встановлює низку принципів, за якими здійснюється партнерство в Україні:

- рівність партнерів перед законом та заборона дискримінації;

- узгодження інтересів для отримання взаємної вигоди;

- забезпечення ефективності реалізації;

- незмінність умов співробітництва, спільне визнання прав та обов'язків відповідно до діючого законодавства;

- справедливий розподіл ризиків та забезпечення конкурсних засад [1].

Якщо звернутись до аналізу наукової літератури, то пропонується наступний перелік принципів ППП:

- ефективність витрат з бюджету;

- пріоритет інтересів публічного сектору;

- соціальна відповідальність сторін;

- інформаційна відкритість партнерства;

- забезпечення контролю державними органами влади [2].

Таким чином, найважливішими принципами публічно-приватного партнерства є ефективність витрат державного бюджету, пріоритет публічних інтересів та інформаційна відкритість. Приватні партнери мають можливість використовувати власні кошти та привертати різноманітні види інвестицій для реалізації проектів, що дозволяє зберегти кошти державного бюджету. Такі ресурси можуть бути використані для виконання інших функцій та завдань державної влади, що відповідає принципу ефективності бюджетних витрат. Проекти ППП спрямовані на забезпечення публічних інтересів, оскільки діяльність органів державної влади повинна сприяти задоволенню потреб суспільства. Тому пріоритет публічних інтересів є одним з його принципів. Інформаційна відкритість також є важливим принципом, оскільки забезпечує доступ населення до інформації про діяльність органів публічної влади, що збільшує рівень довіри громадськості до державних інституцій.

Основними факторами успіху ППП, як підтверджує світовий та вітчизняний досвід, є: наявність політичної волі держави, належна нормативно-правова база та система його регулювання, наявність потоку проектів, глибина аналізу контрактів та можливість фінансування проектів. Для успішної реалізації таких проектів також потрібний високий рівень правової, економічної підготовки керівників та спеціалістів органів публічної влади, які беруть участь у проектах, професійні навички учасників проекту, готовність сторін до компромісів та здатність знаходити рішення спірних питань [1].

На сучасному етапі розвитку нашої країни економіка є досить складним і багатоаспектним об'єктом регулювання. Складно-структурна система, особливо, регіональної економіки не може регулюватися за допомогою якогось однотипного набору інструментів. Ефективна інтеграція України в європейський економічний простір, в тому числі, залежить від адекватного вироблення й реалізації публічно-приватного партнерства (далі - ППП) у системі державного регулювання, яке є однією з основних форм співпраці між державним та приватним секторами, що дозволяє досягти значних результатів у різних сферах діяльності, таких як будівництво та експлуатація інфраструктури, енергетика, транспорт, охорона здоров'я, освіта, культура та інші [3; 4].

Механізм реалізації системи регулювання передбачає цілеспрямоване поєднання централізації і децентралізації в соціально-економічній сфері у регіональному відтворювальному процесі. Регіон слугує складовим елементом

цієї системи, у складі якої представлені основні показники економічної структури виробництва, для якої властива присутність певних природних та ресурсних чинників, процеси управління якої реалізують регіональні органи влади. Він є одним із ключових об'єктів організаційно-економічних і політико-правових відносин, спрямованих на формування сприятливих умов життя та задоволення потреб населення з урахуванням специфіки його розвитку [5].

В умовах розвитку ринкових відносин та потреби в залученні інвестицій для розвитку економіки ППП стає все більш актуальним. Його дослідження є важливим, оскільки воно дозволяє виявити недоліки та проблеми, які виникають у процесі реалізації проектів, та розробити способи їх вирішення. Отже вивчення такої форми співпраці може сприяти вдосконаленню законодавства, що регулює це питання. Тому в умовах нинішньої збройної агресії російської федерації проти України публічно-приватне партнерство має стати одним із інструментів забезпечення післявоєнного відновлення країни, її подальшого стабільного економічного розвитку [5].

Принципово важливою є необхідність створення державою нормативно- правової бази для формування публічно-приватного партнерства. Саме це концептуальне положення - необхідність розгорнутої нормативно-правової бази на всіх рівнях влади, а також створення адекватного конкурентного середовища і стабільної бази для розвитку всіх секторів економіки - є основою, на якій у цій роботі передбачається позначити й обґрунтувати найбільш значущі напрями формування партнерських відносин держави і підприємницьких структур в умовах розвитку країни [6].

Публічно приватне партнерство є інструментом залучення бізнесу для подолання дефіциту коштів у державному бюджеті. Це вирішує суспільні, соціально-економічні проблеми. Щороку у світі реалізується сотні проектів ППП в системі охорони і здоров'я, інфраструктури та житлово-комунального господарства.

В світовій практиці, виділяють наступні механізми ППП [6]:

1. Контракти, як адміністративний договір, що укладається між державою і приватною фірмою на здійснення певних суспільно необхідних і корисних видів діяльності.

2. Оренда в її традиційній формі (договору оренди) та у формі лізингу. Особливість орендних відносин між владними структурами та приватним бізнесом полягає в тому, що на певних умовах договором відбувається передача приватному партнеру державного або муніципального майна у тимчасове користування і за певну плату. У разі договору лізингу лізинго- одержувач завжди має право викупити державне або муніципальне майно.

3. Концесія (концесійна угода) -- специфічна форма відносин між державою і приватним партнером, яка отримує все більше поширення. Її особливість полягає в тому, що держава в рамках партнерських відносин, залишаючись повноправним власником майна, що є предметом концесійної угоди, уповноважує приватного партнера виконувати протягом певного терміну функції, які обумовлюються в угоді і наділяє його з цією метою відповідними правами, необхідними для забезпечення нормального функціонування об'єкта концесії. За користування державною або муніципальною власністю концесіонер вносить плату на умовах, обумовлених в концесійній угоді. Право ж власності на вироблену по концесії продукцію передається концесіонеру. У світовій практиці концесійні контракти реалізуються за допомогою різних механізмів -- BOT, BTO, BOOT, ROT, BOMT, BOO, DBOOT і інших. Відрізняються вони від кількості наданих приватному партнеру прав щодо власності публічно-приватного партнерства.

4. Угоди про розподіл продукції. Ця форма партнерських відносин між державою і приватним бізнесом нагадує традиційну концесію, але все ж таки відрізняється від неї. Відмінності полягають перш за все в різній конфігурації відносин власності між державою і приватним партнером. Якщо в концесії, як вже згадувалося, концесіонеру на правах власності належить вся випущена продукція, то в угодах про розподіл продукції партнеру держави належить тільки її частину. Умови і порядок розподілу продукції між державою та інвестором визначаються в спеціальній угоді.

5. Спільні підприємства -- поширена форма партнерства держави та приватного бізнесу. Залежно від структури і характеру спільного капіталу вони можуть бути або акціонерними товариствами (АТ), або спільними підприємствами з пайовою участю сторін. Як акціонери в АТ можуть виступати органи держави і приватні інвестори.[3]

6. Контракти життєвого циклу. Західні країни розглядають контракти життєвого циклу (Life Cycle Contracts/ LCC) як різновид концесій. Бізнес- партнер отримує щорічний прибуток тільки в тому випадку, якщо він підтримує інфраструктурний об'єкт на певному рівні. Контрактна модель КЖЦ дозволяє держзамовнику перекласти всі проектні, будівельні та експлуатаційні ризики на приватну сторону, сконцентруватися лише на основних параметрах об'єкта і контролі досягнення заданих параметрів. Тим самим після введення об'єкта в експлуатацію тягар утримання повністю лежить на приватній стороні. Обсяг поточних витрат залежить від того, наскільки якісно виконавці виконали роботи з проектування та будівництва, тобто стимулюється підвищення якості робіт на всіх стадіях проекту [3].

Виникнення ППП, сталося на думку дослідників [7], в період економічної кризи у 70-80-х років ХХ сторіччя, коли у багатьох країнах саме був дефіцит державного бюджету. Вперше залучили кошти приватних інвестицій уряд Великобританії на чолі з М. Тетчер. Спочатку сутність співробітництва полягала в базуванні на концесійних договорах, де користувач був покупцем послуг, а приватний сектор - постачальник. Спрямування інвестицій до соціальної інфраструктури, телекомунікації, захист оточуючого середовища. Тобто, держава виступала, покупцем послуг, через що набула актуальності нова проблема з фінансуванням проектів. Наступний етап розвитку ППП був пов'язаний з урядом Д. Мейджора. У 1992 році впровадили новий закон про створення «Ініціатив приватного фінансування» (Private Finance Initiative - PFI ), сутність полягала в тому, що впроваджувалась нова, окрема інституція по питанням ППП та всі функції фінансування проектів будівництва, реконструкції, експлуатації переходили до приватного сектору. Таким чином, це сприяло економічному зростанню та накопиченню капіталу. Успішні проекти кінця 90-х років ХХ сторіччя у Великобританії наступні: створення системи утилізації відходів, будівництво громадської бібліотеки, школи, будинки перестарілих, залізничні мережі, дорожні розв'язки. Результати розвитку програми у Великобританії, дали поштовх впровадження ППП в Європейських країнах, таких як: Франція, Нідерланди, Ірландія, Німеччина, Італія та інші країни с розвиненою економікою.

Для України публічно-приватне партнерство є новим соціально- економічним явищем. Публічно-приватне партнерство є одним з вагомих напрямів діяльності державних органів влади щодо розбудови регіональної інфраструктури, шляхом залучення більшого обсягу інвестиційних ресурсів. Взаємодія між державними органами влади та суб'єктами економічної діяльності дозволяє знизити рівень фінансового навантаження на місцеві бюджети. Важливим аспектом механізму публічно-приватне партнерства - є можливість співпраці осіб публічного та приватного права, із врахуванням потреб кожного з них, зокрема територіальної громади [8]. Визначено основні риси публічно-приватне партнерства, як то:

- мати довготривалий характер (5-50 років);

- передбачати передачу приватному партнеру частини ризиків у процесі реалізації проектів;

- мати вищі техніко-економічні показники ефективності, ніж у разі реалізації без участі приватного партнера;

- передбачати внесення приватним партнером інвестицій в об'єкти партнерства [9].

Відповідно до Концепції розвитку державно-приватного партнерства в Україні на 2013-2018 рр., пріоритетними напрямами співробітництва, є: виробнича інфраструктура та високотехнологічне виробництво; агропромисловий комплекс; будівництво та житлово-комунальне господарство; соціальний захист населення; наукова, науково-технічна інноваційна та інформаційна діяльність; розвиток природно-заповідного фонду [10].

Мотивами реалізації механізму публічно-приватне партнерства виступають: підвищення ефективності державного сектору, зокрема шляхом використання державних ресурсів; цей механізм - є каталізатором проведення реформ державного сектору та виступає компонентою залучення приватного капіталу для розвитку інфраструктури, досягаючи позитивних результатів у напрямі задоволення соціальних запитів територіальні громади. В процесі реалізації механізму публічно-приватне партнерства виникає потреба у проведенні реформ, розробці та прийнятті нових нормативно-правових актів, що регулюють певні види діяльності та їх окремі аспекти (зокрема, взаємодія держави або громади з суб'єктами економічної діяльності, способи фінансування державно- приватних проектів із розбудови місцевої інфраструктури [6].

В основу механізму публічно-приватне партнерства закладено процес позабюджетного інвестування в різні типи інфраструктури та об'єкти виробництва і невиробничої сфери. Основним завданням державних органів влади виступає: розбудова інфраструктури та забезпечення сталого розвитку соціально-економічних відносин (орієнтація державних місцевих органів влади та приватного сектору на потреби територіальної громади) [5]. Співпраця між державою та приватним сектором створює можливості використання в діяльності сторін інноваційних розробок та долучення до глобалізаційних та інтеграційних процесів. В умовах сьогодення публічно-приватне партнерство знаходиться на початковій стадії свого розвитку в Україні, основними перешкодами виступають інституційні (наявна політична нестабільність в Україні, постійні зміни законодавчої бази, що регулює порядок здійснення підприємницької діяльності, низька координація дій урядових інституцій, присутня практика короткострокового бюджетного планування, відсутність досвіду управлінських навичок та розвитку відносин інтелектуальної власності) та правові бар'єри (нестача типових документів, недосконале концесійне законодавство). Базисом публічно-приватне партнерства виступають цілі:

- активна розбудова інфраструктури (морські та річкові порти, магістральні авто- і ж/д дороги, мости, великі розв'язки, судноплавні канали, інші великі гідротехнічні споруди загального користування (акваторії портів тощо);

- вдосконалення сервісів призначених для соціальних потреб територіальної громади;

- розвантаження бюджетів всіх рівнів;

- покращення якості надання державних послуг;

- скорочення відповідальності та ризиків публічного партнера у сфері надання послуг;

- налагодження відносин між бізнесом та державними структурами;

- залучення нових ресурсів для реалізації політики регіонального розвитку [7].

Узагальнюючи вищевикладене, пропонується «Концептуальний підхід у напрямі вдосконалення механізму публічно-приватне партнерства», який може бути використаний з метою покращення інфраструктури регіону (рис.1), основними складовими частинами якого виступають: мотиватори, наявні форми співпраці, алгоритм організації публічно-приватне партнерства (етапи ППП), а також сукупність нормативно-правових актів, що регулюють цю діяльність. До основних мотиваторів публічно-приватного партнерства віднесено: отримання додаткового капіталу до проекту, зміни в державному секторі, що загалом впливають на діяльність суб'єктів економічної діяльності, розробка та запровадження нових нормативно-правових актів (локального характеру, що призначені для реалізації певних проектів).

Рис. 1. Концептуальний підхід у напрямі вдосконалення механізму публічно-приватне партнерства

Джерело: сформовано автором на підставі [3; 5; 7].

Публічно-приватними формами співпраці виступають: різні правові режими, спільні господарські організації, а також договірні концесії. Елементами алгоритму реалізації механізму публічно-приватного партнерства виступають: визначення стратегії закупівлі та аналізу наявних опцій, підготовка тендерної документації, оцінка зацікавленості гравців сектору, техніко-економічне обґрунтування, розробка проекту договору, моделювання потенційної пропозиції інвестора, управління процесом приймання пропозицій, підготовка стратегії переговорів.

Закон України «Про державно-приватне партнерство» відповідає за такі напрями публічно-приватного партнерства: довготривалість відносин між державними органами влади та суб'єктами економічної діяльності, соціальний захист, виробнича обов'язковість інвестицій (зі сторони суб'єкта економічної діяльності), заохочення високотехнологічного виробництва, техніко- економічні показники впроваджуваного проекту публічно-приватного партнерства. Основними бар'єрами публічно-приватного партнерства виступають інституційні (мінливі умови співпраці, урядові інституції, бюджетне планування, політична нестабільність) та нормативно-правові бар'єри (концесійне законодавство, гарантії інвестицій, нестача типових документів, цілісна державна політика). Варто зазначити, що врахування всіх складових частин цього механізму, зокрема, компонентів формування публічно-приватного партнерства з урахуванням чинників впливу на нього - стане гарантією злагодженої співпраці між публічними та приватними суб'єктами.

Наразі перед державою та усім українським суспільством постала низка проблем, котрі вимагають швидкого вирішення як в умовах війни, так і в післявоєнний час. Серед сфер реалізації ППП слід виділити інфраструктуру, питання житлово-комунального господарства, транспорту, медицина та освіти.

В умовах війни підвищився рівень актуальності нормативно-правового забезпечення ППП, оскільки часто діючі норми не відповідають існуючим реаліям. Серед законодавчих ініціатив, котрі повинні вирішити низку проблемних питань ППП, варто виділити «Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізму залучення приватних інвестицій з використанням механізму ППП для пришвидшення відновлення зруйнованих війною об'єктів та будівництва нових об'єктів, пов'язаних з післявоєнною перебудовою економіки України». Зазначений законопроект було подано ще на початку липня 2022 р., але до сьогоднішнього дня ще не було прийнято. Передбачається уточнення та розширення сфер реалізації, що дозволяє звернути увагу на соціальні та інфраструктурні об'єкти, які були пошкоджені та потребують відновлення. Ціллю авторів законопроекту є також використання механізмів ППП для соціальних проектів, таких як будівництво нових житлових будівель, а також економічних проектів, наприклад будівництво стратегічних транспортних вузлів на заході України для розширення логістичних ланцюжків, створення нових можливостей для розробки та виробництва зброї, боєприпасів, техніки тощо.

Висновки

Отже, публічно-приватне партнерство в умовах ведення масштабної війни в Україні зазнало великих втрат та вимагає на перегляд загальнодержавної концепції щодо нормативно-правового забезпечення, проведення широкої інформаційної кампанії та підвищення рівня зацікавленості з боку приватного сектора до залучення у функціонуванні системи публічного управління соціально-економічним відновленням країни.

Одним з найбільш пріоритетних напрямів варто визначити вектор розвитку ППП у сфері інформаційних технологій та кібербезпеки, оскільки, по-перше, було доведено надзвичайну її актуальність в критичних ситуаціях, по-друге, реалізація може відбуватись автономно з відривом від якоїсь конкретної місцевості, що в умовах війни є надзвичайно актуальним, в-третіх, це може стати базисом для розвитку в інших сферах життєдіяльності.

Другим пріоритетним вектором можна визначити ППП в енергетичній сфері, а саме щодо альтернативної енергетики та забезпечення автономності. За останній рік було доведено, що забезпечення автономного енергозабезпечення є життєво важливим та має допомогти у забезпеченні безперервної економічної діяльності. Наступні відмічені вектори є також важливими, однак їх реалізація може бути пріоритетною в період післявоєнної розбудови. Це пов'язано із тим, що активні військові дії в значній кількості адміністративно-територіальних одиниць та систематичні обстріли всієї території країни не дозволяють чітко планувати розбудову в наступних сферах.

Третім пріоритетним вектором є ППП у агропромисловому комплексі. Вагомість цього напрямку також було доведено за останній рік, оскільки через неможливість нормальної обробки землі та вивезення агропромислової продукції, з продовольчою кризою стикнулися багато країн в різних країнах світу. У післявоєнний час ППП у агропромисловому комплексі може допомогти швидкому відновленню економіки країни. Щодо соціальної інфраструктури, відбудови житла та житлово-комунального господарства, то ППП у цих векторах має допомогти органам публічної влади, оскільки суто бюджетними коштами забезпечити подібне масштабне будівництво.

Отже, на основі вищевикладеного, варто стверджувати, що механізм публічно-приватного партнерства виступає однією зі складових частин трансформації економічних відносин, тим самими, покращуючи інфраструктуру регіону. Співпраця між громадськістю та суб'єктами економічної діяльності дозволяє знизити можливі ризики при імплементації нових проектів, що здатні покращити інфраструктуру регіону. Перш за все, публічно-приватне партнерство являє собою взаємовигідні економічні відносини, що базуються на довгострокових проектах, при цьому мінімізує витрати, підвищуючи ефективність використання ресурсів, а також отримання позитивних результатів від впровадження нового проекту. Соціальна складова публічно- приватного партнерства знайшла своє відображення у розбудови інфраструктури регіонів з залученням громадськості при розробці проектів. Основною роллю громади є: мотивація місцевих органів влади; визначення суспільно-економічних та суспільно-політичних умов впроваджуваного проекту при реалізації механізму публічно-приватного партнерства; на останнє громада виступає кінцевим споживачем проектів публічно- приватного партнерства.

Література:

1. Павліха Н.В. Активізація транскордонного співробітництва міських поселень: монографія. Луцьк. 2019. - 212 с.

2. Михальченко М. І., Горєлов М. Є., Дергачов О. П. та ін. Політичні зміни в Україні в контексті трансформаційної і модернізаційної парадигм: порівняльний аналіз. Сучасна українська політика: Аналітичні доповіді Ін-ту політич. і етнонац. дослід. ім. І. Ф. Кураса НАН України. К. 2008. С. 7-88.

3. Мельник А.Ф., Оболенський О.Ю., Васіна А.Ю. Державне управління. Київ : Знання. 2009. 582 с.

4. Lasswell H.D., McDougal M.S., Miller J.C. The Interpretation of international agreements and world public order: Principles of content and procedure. Dordrecht; Boston. 1994. 456 р.

5. Simon Herbert A. Administrative Behavior: a Study of Decision-Making Processes in Administrative Organizations (4th ed.). New York: Free Press, 1997.

6. Оболенський О.Ю. Публічне управління: цивілізаційний тренд, наукова теорія і напрям освіти. Публічне управління: шляхи розвитку : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. Участю. Київ, 26 листоп. 2014р. Київ: НАДУ, 2014. Т.1. 150 с. С. 3 - 10.

7. Гусєв В.О. Парадигма інституціально-системного підходу в галузі знань «Публічне управління та адміністрування». Інституціоналізація публічного управління в Україні в умовах євроінтеграційних та глобалізаційних викликів : матеріали щоріч. Всеукр. наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 24 трав. 2019 р. : у 5 т. Київ. 2019. Т. 4. 96 с.

8. Коротич О.Б. Державне управління регіональним розвитком країни: теоретико- методологічні засади. Державне будівництво. 2010. № 1. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ DeBu_2010_1_4 (дата звернення 05.08.2023).

9. Бакуменко В.Д. Статті до базового підручника з державного управління. Збірник вибраних наукових праць. Ч.4. Київ. 2016. 265 с.

10. Бакуменко В. Д., Бондар І.С., Горник В. Г., Шпачук В. В. Особливості публічного управління та адміністрування. Київ : КНУКіМ, 2016. 167 с.

References:

1. Pavlikha N. A. (2019) ^anskordonnogho spivrobitnyctva misjkykh poselenj: monoghrafija [Activation of cross-border cooperation of urban settlements]. Lucjk S.212

2. Mykhaljchenko M. I., Ghorjelov M. Je., Derghachov O. P.(2008). Politychni zminy v Ukrajini v konteksti transformacijnoji i modernizacijnoji paradyghm: porivnjaljnyj analiz [Political changes in Ukraine in the context of transformational and modernization paradigms: a comparative analysis]. Suchasna ukrajinsjka polityka: Analitychni dopovidi In-tu politych. i etnonac. doslid. im. I. F. Kurasa NAN Ukrajiny - Modern Ukrainian politics: Analytical reports of the Institute of Politics. and ethnonational experiment. named after I. F. Kuras NAS of Ukraine. K. S. 7-88.

3. Meljnyk A.F., Obolensjkyj O.Ju. (2009). Derzhavne upravlinnja [Activation of crossborder cooperation of urban settlements]. K. 582 s.

4. Lasswell H.D., McDougal M.S., Miller J.C. (1994). The Interpretation of international agreements and world public order: Principles of content and procedure. 456 s.

5. Simon Herbert A. (1997). Administrative Behavior: a Study of Decision-Making Processes in Administrative Organizations. (4th ed.). New York.

6. Obolensjkyj O.Ju. (2014). Publichne upravlinnja: cyvilizacijnyj trend, naukova teorija i naprjam osvity [Public administration: civilizational trend, scientific theory and direction of education]. Publichne upravlinnja: shljakhy rozvytku : materialy nauk.-prakt. konf. za mizhnar. Uchastju - Public administration: ways of development: scientific and practical materials. conf. for international Participation. Kyjiv, 26 lystop. 2014r. T.1. 150 s.

7. Ghusjev V.O. (2019). Paradyghma instytucialjno-systemnogho pidkhodu v ghaluzi znanj «Publichne upravlinnja ta administruvannja» [The paradigm of the institutional and systemic approach in the field of knowledge "Public management and administration"]. Instytucionalizacija publichnogho upravlinnja v Ukrajini v umovakh jevrointeghracijnykh ta ghlobalizacijnykh vyklykiv materialy shhorich. Vseukr. nauk.-prakt. konf. za mizhnar. Uchastju - Institutionalization of public administration in Ukraine under the conditions of European integration and globalization challenges: materials every year. All-Ukrainian science and practice conf. for international participation. Kyjiv. T. 4. 96 s.

8. 28. Korotych O.B. (2010). Derzhavne upravlinnja reghionaljnym rozvytkom krajiny: teoretyko-metodologhichni zasady. [State management of the country's regional development: theoretical and methodological principles.]. Derzhavne budivnyctvo - State construction. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeBu_2010_1_4

9. Bakumenko V.D. (2016). Statti do bazovogho pidruchnyka z derzhavnogho upravlinnja [Articles for a basic textbook on public administration]. Zbirnyk vybranykh naukovykh pracj - Articles for a basic textbook on public administration. Ch.4. Kyjiv. 265 s.

10. Bakumenko V. D., Bondar I.S., Ghornyk V. Gh., Shpachuk V. V. (2016). Osoblyvosti publichnogho upravlinnja ta administruvannja [Peculiarities of public management and administration]. Kyjiv.167 s.

Размещено на Allbest.ru