Теорія конкуренції: мікро та макрорівень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Кафедра економічної теорії, обліку та оподаткування

Реферат

з дисципліни “Основи економічної теорії”

на тему:"Теорія конкуренції: мікро та макрорівень"

Виконала:

Сорока Анастасія Миколаївна

Київ-2021

Вступ

Ключовим поняттям, що виражає сутність ринкових відносин, є поняття конкуренції. Ефективність господарювання суб'єктів економіки значним чином залежить від розуміння природи конкуренції, форм її прояву, методів конкурентної боротьби і чинників, що визначають готовність суб'єктів економіки до такої боротьби. В умовах існування значної кількості різних наукових підходів особливого значення набуває дослідження еволюції поглядів на конкуренцію, оскільки саме таким шляхом можна систематизувати рекомендації щодо підвищення рівня конкурентоспроможності як окремого економічного суб'єкта, так і економіки країни в цілому.

За сучасних умов глобалізації світової економіки спостерігається посилення конкуренції, яке притаманне для всіх країн та галузей національних економік. Розвиток вітчизняної ринкової активності супроводжується процесами створення нових підприємств та торгових марок, що зумовлює подальше загострення конкуренції.

Українські підприємства змушені витримувати конкуренцію не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринках. Однією з причин низької конкурентоспроможності вітчизняних підприємств є низька активність боротьби за розширення частки на внутрішньому та зовнішньому ринках, просування товарів та завоювання прихильності споживача. У зв'язку з цим постає нагальна потреба оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства, а тому підвищення конкурентоспроможності українських товаровиробників має стати вагомим пріоритетом їх конкурентної політики.

Особливо актуальним в умовах активізації глобалізаційних та інтеграційних процесів стає вивчення міжнародної конкуренції як економічної категорії та дослідження шляхів підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки.

Проблемам розвитку конкуренції присвятили свої роботи корифеї економічної думки А. Сміт, Дж. Мілль, Дж. Кларк, В. Джевонс,П. Сраффа, А. Пігу, Дж. Робінсон, Е. Чемберлін, Ф. Хайек, М. Портер,а також сучасні українські економісти-дослідники В. Базилевич,Л. Дідківська, А. Ігнатюк, О. Костусєва, В. Лагутін, Г. Лозова, С. Черненко та ін. Кожен із них зробив свій внесок у теорію конкуренції.

Розділ 1. Теоретично-методичні аспекти теорії конкуренції

1.1 Розуміння поняття конкуренції

Конкуренція - динамічний процес, що є визначальним чинником упорядкування цін, стимулом для активізації інноваційних процесів, сприяє витісненню неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, припиняє диктат виробників стосовно споживача.

До кінця ХVIII ст. конкуренція не являла собою предмет систематичного дослідження вчених-економістів. З одного боку, це обумовлено слабкістю позицій конкуренції в середньовіччі, за часів існування цехової системи організації виробництва, а з іншого - недостатньою спеціалізацією економічної науки того часу. Дж. Стіглер зазначає: "Конкуренція ввійшла в економічну теорію з побутової мови, і тривалий час це слово означало лише незалежне суперництво двох або більше осіб". З розвитком економічної думки внутрішній зміст та форми прояву конкуренції змінювалися, а сама категорія - наповнювалася та розросталася.

Адам Сміт був перший, хто заговорив про конкуренцію як про силу, що здатна встановлювати та регулювати рівновагу на ринку. Він зазначав, що скорочення пропозиції зумовлює конкуренцію серед покупців - гонитву за обмеженою пропозицією, що піднімає ціни; а надлишок пропозиції спричиняє суперництво між виробниками заради позбавлення від надлишку, що призводить до зниження цін. Конкуренція позбавляє учасників ринкового процесу влади над ціною, тому чим чисельнішими є економічні суперники, тим швидше між ними виникає боротьба за переваги через зростання та спадання ціни.

За визначенням Сміта, конкуренція - це динамічний процес, механізм саморегулювання ринку, який класик називає "невидимою рукою", що спрямовує егоїстичні інтереси окремих учасників ринку на досягнення більш високих суспільних цілей.

На прикладі цінової конкуренції він довів ряд істотних положень, які стали в подальшому постулатами доктрини “максимального задоволення потреб”. Конкуренція в розумінні Сміта характеризується довготривалими тенденціями, які можуть дотримуватися, незважаючи на короткострокові відхилення.

Продовжуючи дослідження Сміта, Дж. Кернс визначив вільну конкуренцію як стан, за якого товари обмінюються пропорційно виробничим витратам. Це розширює межі застосування категорії "конкуренція" із окремої галузі до економіки в цілому. Фактично мова йде про появу поняття "міжгалузева конкуренція", яка вирівнює норми прибутку, оптимізуючи розміщення ресурсів у економіці, хоча сама категорія "міжгалузева конкуренція" ні Смітом, ні Кернсом не вживалася.[1]

Джон Стюарт Міль, як представник класичної школи, вважав, що: “Беручи до уваги те, що конкуренція є єдиним регулювальником цін, заробітної плати, ренти; вона сама по собі є законом, який встановлює правила цього регулювання”.

А. Курно, використовуючи тезу А. Сміта про відсутність в учасників конкурентного ринку влади над цінами, у властивому йому математизованому вигляді визначає горизонтальний характер індивідуальної кривої попиту в умовах конкуренції. Цим самим він зробив перший крок до формування моделі ринку досконалої конкуренції, яка видозмінила значення категорії "конкуренція" на десятки років. Курно заклав основи теорії чистої монополії та теорії дуополії, досконала конкуренція трактувалася як граничний випадок з цілого спектра ринкових структур. Конкуренція у своєму розвитку йде від найпростіших випадкових конкурентних відносин продавця і покупця через розгорнуте суперництво обмеженого кола суб'єктів ринку до вільної конкуренції.

Основне протиріччя формування поняття конкуренції як економічної категорії полягає у суперництві продавця і покупця, що регулюється приватними, внутрішніми мотивами їх діяльності і взаємним примусом їх конфліктуючих інтересів. Кожен прагне повністю реалізувати свій інтерес, через встановлення своєї монополії та усунення негативного впливу конкурента. Тому конкуренція сприяє адаптації діяльності економічних суб'єктів незалежно від змінних умов конкурентного середовища, а також споживчих переваг, з метою досягнення бажаних результатів.

Представник маржинального напрямку Уільям Стенлі Джевонс вводить поняття “закону байдужості”, визначаючи умовою існування досконалого ринку наявність лише ціни в будь-якого однорідного товару.

Австрійський економіст Фрідріх Август фон Хайєк у своїх роботах трактує конкуренцію не тільки як суперництво за більш прибуткове вкладення капіталу, але й як процедуру відкриття таких факторів, які без звернення до неї залишалися б нікому невідомими або, щонайменше, невикористаними. законодавство антимонопольний економіка конкуренція

Е. Чемберлін - автор теорії монополістичної конкуренції. Цятеорія, побачила світ у 30-х роках ХХ ст., одночасно з теорією недосконалої конкуренції Дж. Робінсон, одразу ж здобула багато прихильників, як така, що здатна пояснити емпіричні відхилення від досконалої конкуренції. Сам Е. Чемберлін, оцінюючи значення цієї теорії в економічній науці, пише: "Поняття монополістичної конкуренції - це виклик традиційній точці зору економічної науки, згідно якої конкуренція і монополія - альтернативні поняття і окремі ціни слід пояснювати або в категоріях конкуренції, або в категоріях монополії.[7]

Конкуренція у Ф. Хайека - це процедура відкриття, цінність якої полягає в тому, що вона є непередбачуваною. Він називає її "методом виховання людського розуму". Конкуренція з необхідністю, потребує раціональної поведінки як умови перебування на ринку. Шляхом конкуренції одні учасники як більш розумні примушують інших до змагання, до суперечок через результати. У суспільстві, де раціональна поведінка приносить свої плоди, такі методи інші намагаються наслідувати. На думку Хайека, загальним правилом інтелектуального зростання суспільства є поразка консерваторів, що здійснюють опір новому. Конкуренція для нього - це процес доказу правоти меншості, коли більшість схиляється до дій, яких раніше небажала. [2]

Широкого визнання набуло визначення конкуренції, дане відомим дослідником, професором Гарвардської школи бізнесу Майклом Портером: "Конкурентна стратегія має ґрунтуватися на всебічному розумінні структури галузі та процесі її зміни. У будь-якій галузі економіки, -неважливо, діє вона тільки на внутрішньому ринку чи на зовнішньому теж, - сенс конкуренції виражається п'ятьма силами: загрозою появи нових конкурентів; загрозою появи товарів-замінників; здатністю постачальників комплектуючих виробів торгуватися; здатністю покупців торгуватися; суперництвом вже наявних конкурентів між собою. Значення кожної з п'яти сил змінюється від галузі до галузі і зумовлює в кінцевому підсумку прибутковість галузей”.

Зазначимо, що параметри кожної із зазначених сил і їх взаємодія впливають на конкуренцію в будь-якій виробничій системі. Запропонований М. Портером підхід до конкуренції може бути застосований для галузей, що мають відношення до виробництва товарів, і для галузей, що продукують послуги. Основні принципи справедливі для всіх видів бізнесу, у тому числі й банківську сферу. М. Портер об'єднує всі види діяльності у так званий ланцюжок цінностей. Іншими словами, кожен вид діяльності фірми робить свій внесок у формування кінцевої цінності продукту. Тобто конкуренція трактується в економічній теорії як механізм регулювання суспільного виробництва, як форма взаємного суперництва суб'єктів ринкового господарства і як процес просування вперед.

Саме таким стратегічним і динамічним є сучасне бачення конкуренції та її ролі в економічній теорії і практиці господарської діяльності. Пройшовши довгий шлях еволюції, категорія "конкуренція" збагатилася внутрішньо і проявилася у великій кількості різноманітних форм, про які йшлося вище. Вона стала більш об'ємним, універсальним індикатором економічного розвитку країни, регіону, світу як на сучасному етапі, так і в перспективі.

1.2 Основні види та функції

Залежно від сфери і характеру конкурентної боротьби розрізняють внутрішньогалузеву, міжгалузеву, досконалу і недосконалу, монополістичну та олігополістичну конкуренцію.

Внутрішньогалузева конкуренція -- це економічна боротьба між окремими підприємствами всередині кожної галузі зо одержання більшого прибутку. Вона ведеться головним чином шляхом запровадження нової техніки і нових технологій з метою зниження індивідуальних витрат виробництва. Знижуючи індивідуальні витрати і реалізуючи продукцію за ринковими цінами, підприємці отримують вищий прибуток.

Міжгалузева конкуренція - це економічна боротьба між підприємствами різних галузей за одержання більшого прибутку. Ця конкуренція ведеться шляхом переміщення вільних капіталів у ті галузі виробництва, в яких можна одержати на аналогічний капітал вищий прибуток. Унаслідок вкладання додаткових капіталів виробництво товарів у прибуткових галузях швидко зростає, пропозиція товарів збільшується, ціни знижуються і поступово знижується прибуток. Отже, міжгалузева конкуренція зумовлює тенденцію вирівнювання норм прибутку в різних галузях.

Досконала або чиста конкуренція має місце там і тоді, коли на ринку є велика кількість продавців. Вони продають продукцію, яка має однакові якісні параметри або цілком ідентична. І кожен продавець не може призначити ціни, вищої за ринкову, бо покупці будуть купувати товари в інших продавців за ринковою ціною. Отже, виробник не може впливати на ринкову ціну ринковими методами. В умовах досконалої конкуренції виробник добре знає, що пропонувати вищу ціну на власний товар марно, бо не буде збуту, а зниження ціни зумовить зменшення прибутку. Виробник повинен пристосовуватися до ціни. І з метою збільшення своїх прибутків він повинен знижувати витрати виробництва.

Недосконалою конкуренція є тоді, коли на ринку є багато продавців будь-якого товару, але серед них є такі, що пропонують велику кількість продукції, мають витрати виробництва, нижчі від середніх, і можуть знижувати ціни з метою перемоги конкурентів. Така конкуренція веде до монополії. Тому в неї повинна втручатися держава й обмежувати вплив монополізму.

Монополістична конкуренція - це конкурентна боротьба між монополіями - з метою усунення конкуренції інших, щоб контролювати ринок збуту, й отримання монопольно високого прибутку. Вона може бути внутрішньогалузева, міжгалузева та міжнародна.

Олігополістична конкуренція. На олігополістичний ринок товари постачає небагато виробників. Деякі галузі можуть бути представлені декількома фірмами. Отже, тут конкурує невелика кількість фірм, які можуть впливати на ринкову ціну. Зниження ціни однією фірмою змушує робити це інші фірми. Невелика кількість фірм пояснюється тим, що новим виробникам важко включитися в цю галузь виробництва. Переважно це пов'язано з обмеженістю ресурсів. Новим фірмам також важко знайти ринки збуту, бо ринок уже насичений.

Конкуренція є визначальним фактором впорядкування цін, стимулом інноваційних процесів (запровадження в виробництво нових винаходів та технологій). Вона сприяє витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, запобігає диктату виробників-монополістів по відношенню до споживача. У якості засобів у конкурентній боротьбі для поліпшення своїх позицій на ринку компанії використовують, зокрема, якість виробів, ціну, сервісне обслуговування, асортимент, умови поставок і платежів, рекламу тощо.

Конкуренція виконує в ринковій економіці наступні функції: функція регулювання; функція мотивації; функція розподілу; функція контролю.

Функція регулювання. Для того, щоб утриматися в боротьбі, підприємець має пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Отже і фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них відчувається найбільша потреба. [3]

Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс та ризик одночасно: підприємства, які пропонують кращу за якістю продукцію або виробляють її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду у вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес, оскільки підприємства, які не реагують на побажання клієнтів або порушення правил у вигляді збитків або конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання - витіснення з ринку (негативні санкції).

Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до вищої продуктивності, але і дозволяє розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств у відповідності з їх ефективним внеском. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.

Функція контролю. Конкуренція обмежує й контролює економічну потужність кожного підприємства. Наприклад, якщо монополіст може призначати єдину можливу ціну, то конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декількох продавців. Чим досконаліше конкуренція, тим справедливіше ціна.

Політика держави в області конкуренції спрямована на те, щоб конкуренція могла виконувати свої функції.

1.3 Конкуренція на мікро та макрорівнях

Різноманітність конкурентних відносин, які виникають у сфері економіки, потребує диференціації стосовно трьох рівнів: 1. Мікрорівень (конкретні види продукції, виробництва, підприємства); 2. Мезорівень (галузі, корпоративні об'єднання підприємств і фірм конгломератного типу); 3. Макрорівень (народногосподарські комплекси).

В межах багаторівневої системи конкуренції на мікрорівні об'єктом забезпечення конкурентоспроможності виступає сама виробнича система та продукція, що нею виробляється. Такий процес відбувається під дією сукупності факторів, й передусім, за використання інноваційних підходів в управлінні та прогресивних технологій у виробництві.[4]

Мезорівень відображає процес формування конкурентоспроможності на рівні окремих галузей. Конкуренція на цьому рівні може проявлятися у двох формах, в залежності від наявності або відсутності жорстких структурних взаємозв'язків усередині галузевих комплексів та об'єднань через формування попиту і пропозиції або як боротьба за залучення ресурсів й вихід на нові ринки збуту.

Макрорівень формування конкурентоспроможності характеризується соціально-політичним кліматом в державі та ресурсним потенціалом, що визначає інвестиційну привабливість країни. На рівні національної економіки об'єктом конкурентоспроможності є вже не безпосередньо товар, а умови суспільного виробництва, обстоює визнаний у світі економіст Дж. Сакс, який розглядає конкурентоспроможність як передумову та інструмент сталого економічного розвитку країни.

На його думку, конкурентоспроможність національної економіки визначається наявністю в країні здорового ринку, чинників виробництва та інших характеристик, які формують потенціал для досягнення стабільного економічного зростання. Здорова економіка має бути підкріплена зростанням ділової активності, керована законом та стабільно працюючими ринками [3]. Визначальним чинником по забезпеченню конкурентоспроможності тут виступає державна політика. У зв'язку з цим вирішення проблеми підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників має стати найважливішим пріоритетом їх конкурентної політики.

Глобальний рівень формування конкурентних переваг породжує явище гіперконкуренції, що виражається в інтенсифікації конкурентного змагання транснаціональних корпорацій, країн та регіонів світу через ускладнення механізму формування та використання конкурентних переваг й характеризується широким розповсюдженням симбіозних форм конкуренції. [5]

Сучасні глобалізаційні процеси призводять до трансформації конкурентних відносин у наступних напрямах:

- по-перше, в умовах глобалізації конкуренція трансформується в багаторівневу систему, яка передбачає розвиток специфічних форм конкурентних відносин в залежності від співвідношення глобального та національного рівнів;

- по-друге, відбувається зміна форм і методів конкуренції, що полягає у переважанні елементів співробітництва та партнерства над суперництвом внаслідок якісних змін цілей господарювання суб'єктів глобалізованого простору.

Конкурентна боротьба як суперництво серед певних суб'єктів за найвигідніші джерела сировини, ринки збуту, сфери застосування капіталу посилюється в рамках окресленої національної чи міждержавної території і все більше розгортається повсюдно в масштабах глобального ринку товарів та послуг та основних факторів виробництва, утому числі науково-технологічних та інформаційних, значення яких суттєво зростає на сучасному етапі розвитку конкурентних відносин. За умов глобалізації економіки спостерігається посилення конкуренції, яке характерне для усіх країн, галузей економіки та окремих суб'єктів господарювання.

До головних передумов формування високого рівня конкурентоспроможності є посилення боротьби за збільшення частки як на внутрішньому та зовнішньому ринках, здатності завойовувати прихильність споживачів, через диференціацію підходів до визначення місця та ролі об'єкта конкурентоспроможності та структуризації факторів забезпечення конкурентоспроможності залежно від рівня формування.

Розділ 2. Антимонопольне законодавство в Україні та світі

Антимонопольне законодавство - закони, спрямовані на обмеження діяльності монополій, а також законодавство про недобросовісну конкуренцію, торгівлю тощо.

Вперше антимонопольні закони були прийняті наприкінці XIX - на початку XX ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки процеси монополізації в цих країнах відбувалися більш інтенсивніше, що одночасно породжувало негативні наслідки.

До антимонопольного законодавства належать також закони, що забороняють або регулюють угоди підприємців, спрямовані на обмеження конкуренції через розподіл ринків, угоди про ціни, обмеження торгівлі, або через обмежувальну ділову практику антимонопольного законодавства - один з адміністративних методів державного регулювання економіки в країнах.

В Україні з проголошенням Декларації про державний суверенітет України запроваджено самостійну економічну політку, метою якої було створення ефективного механізму регулювання економічних відносин. У перші роки незалежності найважливішим завданням антимонопольного законодавства було подолання державного монополізму. Згодом з'явилася необхідність створення дієвих механізмів захисту від недобросовісної конкуренції та удосконалення конкурентного середовища.

2001 року ухвалено Закон України "Про захист економічної конкуренції ",який визначає правові засади підтримання й захисту ринкової конкуренції.

Антимонопольне законодавство України є складником господарського права. Відповідно до статті 42 Конституції України: «Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види й межі монополії визначаються законом». У системі антимонопольного законодавства Закони України «Про захист прав споживачів» (1991), «Про Антимонопольний комітет України» (1993), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996), «Про природні монополії» (2000), «Про захист економічної конкуренції» (2001) та ін., а також укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України, Антимонопольного комітету України, міністерств і відомств, спрямовані на обмеження виявів монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції.[12]

Законом України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що основне завдання комітету, є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

· здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення - порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

· контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та регулюванням цін на товари, що виробляються суб'єктами природних монополій;

· сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

· методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

· здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель. [11]

Антимонопольний комітет України здійснює активне міжнародне співробітництво з колегами з інших країн, міжнародними організаціями. Він є активним учасником Міждержавної Ради з антимонопольної політики країн-учасниць СНД. Комітет має міжвідомчі угоди про співробітництво з конкурентними відомствами Білорусі, Болгарії, Латвії, Литви, Польщі, Словаччини, Чехії, Угорщини та Франції. АМКУ співпрацює з такими міжнародними організаціями як Міжнародна конкурентна мережа (ICN) та Організація економічного співробітництва і розвитку (OECР). Він брав і бере участь у ряді міжнародних проектів, зокрема. організованих Європейською Комісією.

Розділ 3. Перспективи розвитку конкуренції в Україні

Становлення конкурентних відносин в економіці України відбувалось з певними особливостями. Реформування монополізованої державної власності здійснювалось за відсутності: чіткого законодавства та нормативного забезпечення, основних інститутів ринку та ринкової інфраструктури.

На початку 90-х рр. ХХ ст. антимонопольне законодавство України діяло для подолання монополізму в економіці, що залишився у спадок від радянського союзу. Однак, при становленні конкурентних відносин був проігнорований той факт, що економіка України, протягом радянського періоду існування, була поза ринковим механізмом взаємодії суб'єктів системи «виробництво-споживання». Тому, ринковий підхід до формування нової політики суперечив реаліям її реалізації.

В результаті реформ відбулося послаблення існуючих інститутів і спостерігалась відсутність тих, які могли б забезпечити зв'язки між ринком і державою, громадянами, суспільством. Була відсутня нормативно-правова база, покликана регулювати відносини між господарськими суб'єктами. Для даного етапу розвитку економіки характерно: укорінення неформальних норм поведінки, при яких вихідними були не економічні інтереси держави, а конкретних чиновників і їх корумпованих угрупувань, криміналізація підприємництва, бюрократичне свавілля.

В сучасній економіці України можна виділити декілька видів конкурентної поведінки:

- традиційна поведінка, властива розвинутій ринковій економіці ;

- специфічні форми, успадковані від командної економіки;

- очікування підтримки від місцевих та центральної влади, боротьба за отримання пільг;

- невиконання зобов'язань перед державою в надії на їх списання;

- пов'язані з нерозвиненістю ринкових інститутів і кризовим економічним середовищем:

- невиконання зобов'язань перед кредиторами;

- невиплата заробітної плати;

- бартер та інші види не грошових розрахунків;

- виробництво незареєстрованої продукції (тіньовий сектор);

- використання незареєстрованої робочої сили та інших ресурсів.

Більшість з вищеперелічених методів конкурентної поведінки є недобросовісними. Відсутність в Україні протягом тривалого часу цілеспрямованої державної політики щодо забезпечення діалогу влади і бізнесу призвела до суттєвого викривлення конкурентних відносин. Відбулася деформація у відносинах власності та незабезпечення ефективного приватного власника у результаті проведеної приватизації. Вітчизняні підприємства є часто не конкурентоспроможними як на внутрішньому так і на зовнішньому ринку. Це пояснюється багатьма причинами, проте, важливою є неготовність власників підприємств до ведення бізнесу у сучасних умовах за законами конкуренції. [8]

Бюрократичний апарат вітчизняної влади «дозволяє» підприємствам перемагати своїх конкурентів не на ринку, а у владних коридорах, коли державою створюються певні привілегії щодо окремих фірм. Така система підриває закони конкуренції, та не дозволяє розвиватися підприємствам «природним шляхом». Присутність таких суб'єктів підприємництва на внутрішньому ринку підриває конкурентоспроможність держави та вихід її на міжнародну економічну арену.

Гострою постає проблема інформатизації конкуренції. Виникає втрата мотивації до ефективної діяльності, нераціональності використання ресурсів, недієвості окремих державних заходів, неефективність ведення бізнесу. Зміни, які відбуваються в економіці, зараз вимагають стратегічного бачення у конкурентній боротьбі. [10]

Тому, щоб процвітати у сучасних умовах, фірми повинні обирати певну стратегію, яка може бути як наступальною, так і оборонною, короткостроковою - для миттєвої реакції на ситуацію, та довгостроковою - від якої залежить майбутня позиція і можливості фірми на ринку.

Спостерігається нерівність умов конкуренції пов'язана з неоднаковим режимом оподаткування, субсидіями і привілеями з боку держави чи місцевої влади, пільговим доступом до земельних ділянок, інфраструктури, проблеми із залученням фінансових ресурсів, вибірковий контроль з боку регулюючих та перевіряючих органів. Підприємці фактично відсторонені від впливу на економічну політику держави і, не мають нормативно-правових інструментів вирішення накопичених проблем, змушені застосовувати антиконкурентні дії, «проникати» у владні структури реалізуючи свої корпоративні інтереси. Все це сприяє поширенню тіньових, корупційно-кримінальних псевдоринкових відносин та призводить до зниження ефективності конкуренції, відсутності конкурентних передумов та можливостей для економічного розвитку.

Таким чином, перехід до конкурентного ринкового середовища не вирішив основного завдання - підвищення життєвого рівня населення країни. Головна причина - незавершеність реформ, що виразилась у закритості та «непрозорості» двох головних взаємопов'язаних систем в конкурентному середовищі: держави та бізнесу. Держава повинна чітко і ясно сформулювати базові параметри конкурентного середовища (основні індикатори податкової, кредитної, грошової, митної, закупівельної, трудової, інноваційної, інвестиційної політики) та забезпечити їх стабільність. У свою чергу, бізнес повинен відкрити свої реальні грошові потоки, вийти з тіньової економіки, щоб не спотворювати уявлення про можливі підвищення конкурентоспроможності підприємств у ринковому середовищі.

На підставі вищенаведеного формулюємо основні рекомендації щодо регулювання конкуренції:

- вдосконалити нормативно-правову базу, яка б формалізувала розробку і проведення конкурентної політики в Україні, зокрема у частині визначення її цілей, пріоритетів, принципів, завдань, механізмів і критеріїв реалізації, організації виконання, відповідальності та підзвітності її суб'єктів тощо. Усі нормативні акти мають бути піддані незалежній експертизі на предмет виявлення норм, які створюють підґрунтя для корупції чи лобізму;

- відповідно до нормативно-правової бази слід ухвалити загальну стратегію розвитку конкурентних відносин. Стратегія повинна «носити» довгостроковий характер, бути захищена від політичних циклів та зміни владних команд. Тому слід запровадити законодавчі обмеження щодо можливостей та обставин перегляду затвердженої стратегії;

- встановити відповідальність органів влади за її результати та їх відповідність поставленим цілям і завданням, які слід формулювати виходячи з конкретних кількісних параметрів-індикаторів;

- взаємопогодити параметри конкурентної політики та інших видів державної економічної політики з метою уникнення нейтралізуючого ефекту від їх паралельного проведення;

- покращити адвокатування конкуренції, забезпечити істотно кращу обізнаність суспільства та політико-економічної еліти в конкурентній політиці;

- удосконалити антимонопольне законодавство, розробити діяльний механізм реалізації законів. Антимонопольна політика держави повинна бути направлена на формування рівних умов для всіх суб'єктів господарювання та створювати умови для розвитку конкурентних переваг вітчизняних фірм. Антимонопольне законодавство необхідно направити не проти створення великих інтегрованих об'єднань, а на нейтралізацію їх можливих негативних наслідків в результаті домінування;

- необхідно посилити контроль за виконанням антимонопольного законодавства шляхом прийняття додаткових питань ціноутворення й регламентації конкретних форм і механізмів державного регулювання цін, збільшити розмір штрафів за антиконкурентну діяльність, розширити практику притягнення до кримінальної відповідальності керівників фірм за порушення українського антимонопольного законодавства;

- стимулювати і проводити політику підтримки малого бізнесу шляхом зниження бар'єрів входу малих підприємств на товарні ринки, пільгового кредитування та оподаткування, знищення бар'єрів для взаємодії малих підприємств на міжрегіональних ринках. Підтримка малих підприємств веде до зменшення монополізму в економіці та підвищує її інноваційних характер;

- розподілити державні замовлення на прозорій конкурсній основі та розшити практику притягнення до відповідальності посадових осіб органів державного регулювання за їх нечесну організацію;

- усунути дублювання функцій органів управління щодо їх регулятивного впливу на конкурентні відносини і ввести незалежну періодичну оцінку ефективності діяльності за показниками та критеріями, що використовуються в розвинутих країнах.

Необхідно також створити сприятливі умови для покращення бізнес-середовища та підвищення інвестиційної зацікавленості:

- спростити системи оподаткування та упорядкування самого процесу збору податків;

- вжити заходів до зниження обтяжливості для суб'єктів господарювання зовнішньоторговельних обмежень та митних процедур;

- спростити порядок реєстрації та ліквідації суб'єктів господарювання;

- скоротити кількість дозволів та перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Це також стимулюватиме конкуренцію та розвиток підприємництва;

- обмежити кількість перевірок та контролюючих заходів за діяльністю підприємницьких структур;

- опрацювати механізм застосування протягом обмеженого часу протекціоністської політики щодо підприємств (включаючи захист їх продукції від напливу подібної недоброякісної та небезпечної імпортної продукції), пріоритетних галузей та сфер економічної діяльності. Необхідна розумна протекціоністська політика, яка б захищала вітчизняного виробника від руйнівного впливу імпорту, але в той же час не порушувала право споживача на свободу вибору товарів.

Висновок

Наведений аналіз стану трактування поняття «конкуренція» показує, що на сучасному етапі постає питання щодо необхідності подолання спрощеного вузького економічного підходу до розуміння конкуренції як наукового поняття. У зв'язку із цим конкуренція розглядається як комплексна категорія, що відображає відносини міжсуб'єктами господарювання, які виникають на ринку і проявляються в боротьбі за кращі результати діяльності, завдяки чому формуються різні моделі ринку та задовольняються потреби як окремих споживачів, такі суспільства в цілому. В сучасних умовах розвиток світової економіки супроводжується зростанням глобальної конкуренції, що зумовлює необхідність розробки концептуальних положень, методичних і практичних рекомендацій щодо формування організаційно-економічного механізму підвищення конкурентних можливостей промисловості на міжнародному і внутрішньому ринках в умовах глобалізації.

Для побудови економіки, яка базується на принципах конкуренції, необхідне створення рівних умов для всіх господарських суб'єктів з особливою підтримкою малого та середнього бізнесу, ефективне регулювання монополізації з протекційними цілями для створення умов інтеграції українських товаровиробників в систему міжнародної конкуренції. Обов'язковим є зменшення тиску на підприємства з боку державних органів, спрощення та пришвидшення дозвільних процедур. Державні органи повинні мати ефективну систему обміну (передачі) інформації, щоб не вимагати дозволи, сертифікати, довідки тощо, видані іншими державними органами. Важлива необхідність підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробника не тільки через пошук різноманітних пільг чи політичного захисту, а через збільшення продуктивності праці, розробки та впровадження інновацій, ефективне впровадження найновіших систем управління, логістичних новинок, використання можливостей глобальних інформаційних мереж.

Отже, конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки Явище конкуренції має свої плюси й мінуси. До позитивних рис можна віднести активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімізацію витрат, реалізацію принципу оплати праці за якістю й кількістю, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків супроводжується тяжкою, а подекуди катастрофічною поразкою інших застосування нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів та інші порушення. Саме тому для забезпечення нормального функціонування економіки держава повинна здійснюватися ефективне регулювання конкурентної боротьби.

Список літератури

1. Н. М. Нілова,Т. О. Семененко, Конкуренція: дослідження теоретичного підґрунтя // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Збірник наукових праць., 2012.-№36- С. 117-125.

2. Герасименко А. Еволюція теорії конкуренції в історії економічної думки xviii-xx століть // Гуманітарні дослідження. Вісник КНТЕУ, 2009. С. 103-114.

3. Зейналова М. Л. Особливості неокласичної теорії досконалої конкуренції. Коментарі / М. Л. Зейналова // Вісник фінансової академії. - 2001. -№ 4 (20). - С. 28.

4. Гончарук, Т.. Методологія копкурентоспроможност: лоснілтеори та теорія лосніду Текст| / T. Гончарук // Biсник Української академії банківськогспрани. 2005.-N 2.- С. 3-10.

5. Савченко І. А. Сучасні підходи до економічної сутності конкурентних відносин / І. А. Савченко // [Електронний ресурс]. Маршалл А. Принципи економічної науки. / А. Маршалл; [Пер. з англ.]. - М.: Прогрес, 1993. - Т.1. - 416 с.

6. Теорія монополістичної конкуренції Е.Чемберліна. [Електронний ресурс] // Бібліотека Гумер

7. Напрямки підвищення ефективності конкуренції в Україні. // Ефективна економіка. - 2012. - №7. - С. 60-63.

8. Конкурентоспроможність підприємства та фактори, що на неї впливають. // Ефективна економіка. - 2014. - №5. - С. УДК: 338.43.

9. Портер М. Международная конкуренция: Пер. с англ. /Под ред. и с предисловием В. Д. Щетинина. - М.: Международные отношения, 1993. - 896 с.

10. Закон України// Про Антимонопольний комітет України // Відомості Верховної Ради України: 1993, № 3659-XII

11. Конституція України// право на підприємницьку діяльність// Відомості Верховної Ради України: 1996.-№30-ст42

Размещено на Allbest.ru