Державна політика інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні: організаційно-правові засади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна політика інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні: організаційно-правові засади

Тетяна Шестаковська

Кандидат економічних наук, доцент кафедри бухгалтерського обліку, оподаткування та аудиту Чернігівський національний технологічний університет

м. Чернігів, Україна

В статті автором розкрито проблему організаційно-правових засад формування та реалізації державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні. Проаналізовано еволюцію функціонування нормативно-правового забезпечення державного регулювання інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні. Законодавчими актами, які є складовою механізму правового забезпечення державної політики інноваційного розвитку агарного сектору, визначені та конкретизовані напрями інноваційно-інвестиційних процесів щодо активності та результативності інноваційної діяльності суб'єктів господарювання, пріоритети наукового та агропромислового потенціалу в середині країни з урахуванням її місця у геополітичній світовій системі. Оптимальним варіантом проведення активної державної політики із стимулювання розвитку інноваційних процесів в Україні є їх реалізація на принципах розвитку інвестиційної діяльності, підвищення результативності та прозорості механізмів державно-приватного партнерства у аграрному секторі в контексті реалізації інноваційно-інвестиційних проектів. Запропоновано розробити законопроект щодо інноваційного розвитку аграрного сектору, який повинен бути орієнтований на системність й узгодженість впровадження заходів із реалізації державної політики та забезпечення стабільного розвитку аграрного сектору, у тому числі, сталого розвитку сільських територій, доступу суб'єктів господарювання до ринків агропромислової продукції. Основною метою такого законопроекту має бути створення законодавчої основи для закріплення основних засад реалізації ефективної державної аграрної політики та державної політики сільського розвитку в умовах децентралізації.

Ключові слова: інновації, аграрний сектор, державна політика, нормативно- правове забезпечення, децентралізація.

Shеstаkоvskа Tetiana. State Policy of Agricultural Innovation Development in Ukraine: Organizational and Legal Basis

The article deals with the problem of organizational and legal principles of formation and implementation of state policy of innovative development of agrarian sector in Ukraine. The evolution of the functioning of the regulatory and legal support of state regulation of innovative development of the agricultural sector in Ukraine is analyzed. The legislative acts, which are a component of the mechanism of legal support of the state policy of innovation development of the agar sector, identified and specified directions of innovation-investment processes in terms of activity and efficiency of innovative activity of economic entities, priorities of scientific and agro-industrial potential in the middle of the country, taking into account the geographical location system. The best option for conducting an active state policy to stimulate the development of innovative activity in Ukraine is to implement it on the basis of the development of the state investment system, to increase the efficiency and transparency of the functioning of public-private partnership mechanisms and to stimulate the attraction of private investment in the agricultural sector for the implementation of innovation-investment projects. It is proposed to develop a bill on innovative development of the agricultural sector, which should be focused on the systematic and coherent implementation of measures for the implementation of state policy and ensuring the sustainable development of the agricultural sector, including sustainable rural development, access of subjects of all forms of management to agro-industrial. The main purpose of such a bill should be to create a legislative framework for consolidating the basic foundations for the implementation of effective state agricultural policy and state rural development policy in the context of decentralization.

Keywords:innovations, agrarian sector, state policy, regulatory support, decentralization.

ВСТУП

Постановка проблеми. В Україні на сучасному етапі розвитку, коли загальний каркас інституційних трансформацій в аграрному секторі, щодо реалізації державної політики розвитку аграрного ринку практично завершений, набуло актуальності питання підвищення ефективності,стабілізації механізмів організаційно-економічного забезпечення. Ефективне функціонування вітчизняного аграрного сектору безпосередньо залежить від державної політики організаційно-економічного забезпечення його інноваційного розвитку та його компонент. Удосконалення функціональної організації, раціоналізація та оптимізація видової структури, запровадження соціально відповідального виробництва, конкурентоспроможність на світових ринках та можливість протистояти викликам глобалізованого суспільства перебуває у безпосередній залежності від обґрунтування, розробки та реалізації державної стратегії забезпечення інноваційного розвитку галузі в Україні на організаційно-економічних засадах. аграрний інноваційний україна правовий

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В дослідженнях вітчизняних вчених, присвячених проблемам формування та реалізації механізмів державного реглювання інноваційного розвитку аграрного сектору в більшій мірі досліджується стан речей, що склався в даній сфері і в меншій мірі надаються пропозиції з її удосконалення.

Управлінські аспекти нормативно-правового забезпечення державного регулювання інноваційного розвитку аграрного сектору розроблялися у працях:В. Борщевського, Е. Маркової, О. Манойленка, А. Никифорова, В. Русана, П. Саблук, М.Скорик, А. Черепа, Л. Щуревич та ін. [1-8].

Незважаючи на широкий спектр напрямів дослідження особливостей державного регулювання інноваційного розвитку аграрного сектору, у працях зазначених учених практично не знайшли відображення питання розробки ефективного нормативно-правового забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні.

Мета статті полягає в обґрунтуванні науково-прикладних засад нормативно-правового забезпечення державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

В Україні продовжується напрям розвитку орієнтований на забезпечення функціонування ефективного механізму державного регулювання аграрного сектору, а саме формуються та удосконалюються інституційні засади. Саме участь держави стає індикатором, що характеризує перспективність інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні, насамперед через ефективне нормативно-правове забезпечення.

Необхідність посилити державну підтримку науково-технологічного й інноваційного сектору в Україні активно обговорюється у сучасному інформаційному просорі. Серед перших законів, які прийняті Верховною Радою України, у даному напрямі є Закон України “Про наукову і науково- технічну діяльність” (1991), який кожного року зазнає певних змін. В цей же період Фінляндія мала стрімкий рух з глибокої економічної кризи до кращих позицій міжнародних рейтингів рівня конкурентоспроможності. Таким яскравим прикладом є фірма Кокіа та різні технології мобільного зв'язку. Різниця між Україною та Фінляндією полягає в тому, що національнна економіка лише планує й прогнозує інноваційну модель розвитку, а у Фінляндії вона вже реалізована.

Досвід України щодо інноваційного розвитку галузей національної економіки має й позитивні риси, однак кожний крок уперед неодмінно супроводжувався кілька кроками назад. Так, відповідно у 1996 році було сформовано Міністерство науки та технологій, яке функціонувало лише 4 роки, та функції якого передали до повноважень Міністерства освіти, де, відповідно вони з часом мінімізувались та були виконані за залишковим принципом. У 1999 році прийнято Закон про технологічні парки та спеціальний режим інноваційної діяльності. Однак у 2005 його було скасовано. На рівні законодавства була встановлена норма фінансування з бюджету різних рівнів наукової й науково-технічної діяльності (1,7 % ВВП), яка не виконувалася. В державному бюджеті на розвиток науки відведено близько 0,4 % ВВП.

Першим кроком в правовому забезпеченні інноваційно-інвестиційної діяльності в аграрному секторі України було прийняття Верховною Радою України Закону «Про інвестиційну діяльність» (1991 рік, № 1560-ХІІ), яким закріплено основні правові, соціально-економічні умови реалізації інвестиційної діяльності в Україні, визначено базові положення і порядок проведення інвестиційної діяльності, особливості функціонування системи державного регулювання інвестиційної діяльності, визначені гарантії прав для суб'єктів інвестиційної діяльності, їх захист тощо. У свою чергу, Законами України «Про захист іноземних інвестицій» (1991 рік, № 1540а-ХІІ) і «Про режим іноземного інвестування» (1996 рік, № 93/96-ВР) встановлено нормативно-правовий режим для іноземних інвесторів і відповідні гарантії держави у напрямку проведення інвестиційної діяльності на всій території України, специфіки державної реєстрації і контролю за процесом інвестування, діяльності вітчизняних суб'єктів господарювання з іноземними інвесторами, розгляду протиріч та інше.

Надалі було прийнято Закон України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів господарювання, які створені з використанням майна й коштів вітчизняного походження» (2000 рік, №1457-Ш), орієнтованого на комплексний захист конкуренції між відповідними підприємствами, які створені без залучення ресурсів або майна (тобто майнові або немайнові права), що має іноземне походження, та підприємствам, які створені на основі іноземного капіталу, сприяння забезпечення державного захисту національного виробника й конституційних прав та свобод всіх громадян.

Не менш важливу роль у регулюванні відносин у сфері інноваційної діяльності відіграє Закон України «Про інноваційну діяльність» (2002 рік, № 40-ІУ), у якому встановлено, що ключовою метою державної інноваційної політики є формування оптимальних соціально-економічних, організаційно- інституційних й нормативно-правових умов для відтворення, ефективного розвитку та використання існуючого науково-технічного потенціалу країни, сприяння впровадженню дієвих екологічних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, безпечних умов виробництва і реалізації інноваційної продукції, яка є конкурентоспроможною на міжнародному ринку. Проте цей нормативно- правовий акт визначає лише загальні засади функціонування системи державного регулювання інноваційних процесів в Україні, заходи держави для їх стимулювання і підтримки розвитку економіки України інноваційним шляхом. На жаль, він не містить положень щодо механізмів дієвого застосування на практиці інноваційних процесів, які мали б здійснюватися через стимулювання та державну підтримку суб'єктів господарювання, у тому числі аграрного сектору, що реалізують в Україні інноваційні проекти.

З метою подальшого удосконалення законодавчого врегулювання у зазначеній сфері було прийнято й інші нормативно-правові акти. Так, початком реформування відносин в інноваційній сфері є Закон України «Про державно- приватне партнерство» (2010 рік, №2404-УІ), який розкриває перспективні напрями організаційно-інституційних, нормативно-правових засад щодо системної взаємодії наявних державних партнерів з приватним сектором у контексті реалізації актуальних форм державно-приватного партнерства, які всебічно сприяють стимулюванню ефективної співпраці між органами державної влади різних рівнів та приватними партнерами у напрямку залучення інвестиційних ресурсів та підвищення рівня конкурентоспроможності національної країни.

З прийняттям Закону України «Про підготовку і реалізацію інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна» (2010 рік) було спрощено для суб'єктів, які здійснюють інвестиційну діяльність, порядок отримання послуг, які пов'язані із підготовкою й реалізацією відповідних інвестиційних проектів, ґрунтуючись на принципі «єдиного вікна». Тобто, з прийняттям цього нормативно-правового акту інноваційна діяльність може реалізуватись шляхом використання ефективного механізму управління інноваційно-інвестиційними процесами у контексті забезпечення досягнення консенсусу інтересів та налагодження взаємодії між органами державного управління, громадськістю, суб'єктами господарювання та науковими установами за умови сформованої ефективної інноваційної інфраструктури.

Значний крок щодо удосконалення правового забезпечення інноваційної політики держави було здійснено на етапі прийняттям Закону «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» ( 2011 рік, № 3715-УІ2). Даним законом визначено нормативно-правові, соціально-економічні та організаційно- інституційні засади щодо формування комплексної системи стратегічних напрямів проведення інноваційної діяльності та їх імплементації в Україні підтримуючи інвестиційну активність з метою забезпечення функціонування інноваційної моделі розвитку соціально-економічної системи країни за допомогою концентрації необхідних ресурсів держави у фінансуванні пріоритетно важливих напрямках науково-технічного відтворення, підвищення рівня конкурентоспроможності продукції, як на внутрішньому так й зовнішньому ринках [1-2]. Зауважимо, що серед стратегічних пріоритетів інноваційної діяльності на 2011-2021 роки важливе місце займає технологічне оновлення та розвиток саме аграрного сектору. Так, у діючій Стратегії інноваційного розвитку України на період 2010-2020 роки в умовах глобалізації, яка розроблена Комітетом Верховної Ради з питань науки та освіти, Центром досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, іншими науковими установами НАН України, та центральними й місцевими органами державної влади. Реалізація такої стратегії передбачає вплив інноваційно-інвестиційного процесу на економіку шляхом узгодження інноваційно-інвестиційної політики держави з грошово-кредитною, науковою, техніко-технологічною, бюджетно-фінансовою, промисловою і зовнішньо-торгівельною політикою.

Отже, законодавчими актами, які є складовою механізму правового забезпечення державної політики інноваційного розвитку агарного сектору, визначені та конкретизовані напрями інноваційно-інвестиційних процесів щодо активності та результативності інноваційної діяльності суб'єктів господарювання, пріоритети наукового та агропромислового потенціалу в середині країни з урахуванням її місця у геополітичній світовій системі. Зауважимо, що особливістю вітчизняного інноваційного законодавства є врегулювання відносини в сфері аграрного сектору України, окрім вищевказаних нормативно-правових актів, також приписами кодексів України (господарського, податкового, валютного, фінансового, цивільного, митного) та окремого земельного законодавства, нормативно-правовими актами щодо приватизації, цінні папери та фондовий ринок тощо, що сприяють загальній інвестиційній привабливості національної економіки Україні та поліпшенню інвестиційного клімату в аграрному секторі України, зокрема. Як результат проведених досліджень нами систематизовано нормативно-правові акти, які певним чином сприяють реалізації сучасної державної інноваційної політики щодо розвитку аграрного сектору України [3].

Необхідно враховувати, що правове забезпечення державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні здійснюється за допомогою значної кількості підзаконних нормативно-правових актів. До міжнародних нормативно-правових актів, які орієнтовані на захист іноземних інвесторів та врегулювання інших питань інноваційної сфери, належать багатосторонні міжнародні угоди, конвенції. Так, можна назвати Конвенцію про порядок вирішення інноваційно-інвестиційних суперечностей між державами й іноземними особами (1965 рік), що була ратифікована Законом України від 16 березня 2000 р., №1547-Ш3. Різні міжурядові угоди, укладені урядом, які орієнтовані на взаємний захист інвестицій із урядами інших країн, та які містять у собі питання взаємин сторін такого договору в галузі інноваційно-інвестиційної діяльності, гарантії експропріації або націоналізації інвестицій, теж займають значне місце серед правового забезпечення цієї сфери.

Що стосується аграрного галузевого законодавства, то існуюча нормативно-правова база повинна забезпечувати як закінчення аграрної реформи, так і створення сприятливих умов для надходження до сільського господарства інвестицій. Отже, законодавство України, яке врегульовує соціально-економічні взаємовідносини, що виникають у процесі реалізації інноваційно-інвестиційної діяльності, включає нормативно-правові засади різних галузей, характеризується значною кількістю законодавчих та підзаконних актів, що зазвичай, як показує досвід, призводить до їх неузгодженості, та як результат - низька ефективність. У свою чергу, значна кількість законодавчих актів, які регулюють інноваційні й інвестиційні відносини в українському аграрному секторі, не закріплюють організаційно- правових механізмів чіткої взаємодії між органами державної влади й суб'єктами аграрного господарювання щодо впровадження інновацій та отримання інвестицій у названий сектор [4-5].

Як зазначається у правовій доктрині, забезпечення системної і ефективної правової регламентації відносин в інноваційно-інвестиційній сфері потребує вдосконалення правового механізму їх регулювання зі встановленням рівня відповідальності, відбиття стану, системи й особливостей суспільних відносин, що складаються у зв'язку зі створенням, упровадженням та розповсюдженням інтелектуальних та інноваційних продуктів, а також з окресленням спрямування їх розвитку згідно з визначеними державою стратегічними цілями. Йдеться про виконання правом регулятивно-динамічної функції, коли розвиток відповідних суспільних відносин стимулюється випереджальним розвитком їх законодавчого забезпечення. З урахуванням цього можна заключити, що аналізоване законодавство України в інноваційній сфері потребує подальшого вдосконалення, адже, зважаючи на розгалуженість наявних нормативно- правових актів в цій сфері, вести мову про цілісну і взаємоузгоджену систему законодавства наразі передчасно.

Взагалі, за останні роки Україні властива затяжна структурна деформація та суттєве відставання від показників розвинутих країн за рівнем продуктивності виробничого процесу та життєзабезпечення всього населення. Більшість суб'єктів господарювання залишаються й досі технологічно відсталими, значно енергоємними, притаманна слабка диверсифікація продуктів й аграрних ринків. За статистичними даними Європейського банку реконструкції і розвитку, загальний показник розміру прямих іноземних інвестицій в Україні у 2015 році становив 1000 дол. США у розрахунку на душу населення, у той же час Чехії - 7418, Болгарії - 6226, Казахстані - 3706, Польщі - 3155, Румунії - 2350 доларів США. Сільське господарство інвестується незначною мірою - 6% обсягу всіх інвестицій. Несприятливий інноваційно- інвестиційний клімат в країні є одним з базових факторів, які негативно впливають на розміри надходжень інвестицій. За результатами оцінки, яка проведена Всесвітнім банком, Україна займає аж 142 позицію щодо загального інвестування із 183 країн світу.

Оптимальним варіантом проведення активної державної політики із стимулювання розвитку вітчизняної інноваційної діяльності є її проведення на засадах стійкого розвитку механізму державного інвестування, підвищення рівня ефективності й посилення прозорості системи державно-приватного партнерства і стимулювання приватних інвесторів до підтримки аграрного сектору у контексті реалізації відповідних інноваційно-інвестиційних проектів. Саме налагоджений механізм державно-приватного партнерства сприяє забезпеченню узгодження й врахування взаємних різних інтересів держави та приватного сектору у контексті реалізації спільних інвестиційних проектів, цільових програм розвитку галузі тощо [6].

Тобто реалізація інноваційної моделі розвитку аграрного сектору передбачає необхідність постійного удосконалення державної інноваційно- інвестиційної політики як складової аграрної політики та елемента державного регулювання економіки України. Саме дієве функціонування системи державного управління шляхом активізації державної підтримки забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектора сприятиме підвищенню його інвестиційної привабливості.

Системність та ефективність державної політики залежить, перш за все, від законодавчої основи для її впровадження. На сьогодні в Україні відсутній системоутворюючий нормативно-правовий акт, який би визначав засади та пріоритети розвитку аграрної політики та політики сільського розвитку, адже Закон «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015року» фактично перестав діяти. Перші спроби розробити документ, який би мав не строковий, а комплексний характер, були здійснені наприкінці 2015 - початку 2016 років. Розширеною колегією Міністерства аграрної політики та продовольства України було схвалено єдину комплементарну стратегію розвитку сільського господарства і сільських територій на 2015 - 2020 роки, у якій запропоновано цілі та стратегічні напрямки розвитку агропродовольчого сектора. Разом з тим, зазначений документ не має обов'язкової юридичної сили, має строковий характер та не може виступати законодавчим підґрунтям для формування довгострокової державної аграрної політики та політики сільського розвитку. Він може слугувати лише референтним інструментом для розвитку окремих напрямів державної аграрної політик та подальшої розробки нормативно-правової бази.

Варто зазначити, що у ряді держав ЄС прийняті рамкові закони, які визначають основні засади розвитку сільського господарства та пріоритети державної політики сільського розвитку. Більш того, Україна взяла на себе зобов'язання у питаннях адаптації вітчизняного законодавства до стандартів ЄС у сфері аграрного сектору та орієнтації його на інновативність [7].

Тому для ефективної реалізації державної політики Україні потрібен базовий рамковий закон, який би чітко закріпив засади сучасної державної політики розвитку аграрного сектору та сільського розвитку з урахуванням пріоритетів, що відповідають не тільки євроінтеграційним зобов'язанням України, а також зобов'язанням, взятим нашою державою у рамках ФАО та СОТ. Пропонуємо розробити законопроект щодо інноваційного розвитку аграрного сектору, який повинен бути орієнтований на системність й узгодженість впровадження заходів із реалізації державної політики та забезпечення стабільного розвитку аграрного сектору, у тому числі, стійкого розвитку села, доступу підприємств до різних агропромислових ринків. Основною метою такого законопроекту має бути створення законодавчої основи для закріплення основних засад реалізації ефективної державної аграрної політики та державної політики сільського розвитку в умовах децентралізації.

Розробка та прийняття законопроекту щодо інноваційного розвитку аграрного сектору сприятиме розробці комплексного легітимного підходу до формування та реалізації державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору України. Реалізація законопроекту забезпечить використання нових підходів до формування сприятливих умов щодо проживання у сільській місцевості, підтримки аграрних підприємств, які задіяні у аграрному виробництві та несільськогосподарському підприємництві на селі, стійке економічне зростання аграрного сектору, створення доданої вартості агропромислової продукції, становлення сприятливого інвестиційного клімату в галузі та активізація експортного потенціалу України, а також утворення самодостатніх територіальних громад в умовах децентралізації.

ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Підсумовуючи вищевикладене, треба зазначити, що з метою комплексного й результативного реалізації завдань організаційно-інституційного та нормативно-правового забезпечення державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору, оптимального використання інвестицій у напрямку підвищення рівня конкурентоспроможності національних виробників аграрної продукції та вітчизняної інвестиційної привабливості варто здійснити: удосконалення вітчизняної нормативно-правової бази у контексті адаптації до вимог міжнародних стандартів; формування сприятливого інвестиційного клімату в аграрному секторі; реалізацію державних програм соціально- економічного розвитку села; сформувати сприятливі умови для становлення й функціонування науково-технічної бази аграрного виробництва шляхом диверсифікації фінансування інноваційних розробок й комерціалізації їх, реновації, розширення та суттєве переоснащення матеріально-технічної бази; підтримка розвитку інноваційної інфраструктури аграрного сектору; здійснення злагодженої взаємодії системи державного управління аграрним сектором, яка є складним механізмом певного впливу на ціноутворення, фінансово-кредитну, податкову систему аграрного виробництва; залучення прямих іноземних інвестицій в аграрний сектор України. Запропоновано розробити проект Закону про інноваційний розвиток аграрного сектору України в умовах децентралізації. Саме це дозволить забезпечити комплексний підхід до інноваційного розвитку аграрного сектора в Україні, сприймати Україну як соціо-еколого-економічно розвинену державу з належним правовим забезпечення аграрної політики та сприятливим економічним середовищем для ефективної діяльності суб'єктів аграрного сектору.

Список використаних джерел

1. Щуревич Л.М. Інноваційні перспективи в розвитку аграрного сектору в Україні. Інвестиції: практика та досвід. 2018. №10. С. 101-105.

2. Манойленко О.В. Управління інноваційними процесами: формування методичного підходу до подолання бар'єрів розвитку. Конкурентоспроможність та інновації: проблеми науки та практики. Х. : ВД «ІНЖЕК», 2013. С. 139-158.

3. Никифоров А. Є. Інноваційна діяльність: теорія і практика державного управління : монографія / А. Є. Никифоров. К.: КНЕУ, 2010. 420с.

4. Shestakovska T. and Markova Е., The impact of the integration of cooperation with the European union on the development of the agrarian sector of Ukraine. Economic system development trends: the experience of countries of Eastern Europe and prospects of Ukraine: monograph / edited by authors. Riga, Latvia: “Baltija Publishing”, 2018. pp.364-382.

5. Саблук П. Т. Інноваційна модель розвитку аграрного сектору економіки України та роль науки в її становленні. Проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку. 2011. № 2. С. 200-208.

6. Стратегія розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року. Схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 806-р. URL: http://zаkоn4.rаdа.gоv.uа/lаws/shоw/806-2013-р.

7. Концепція Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2022 року: проект. URL: http : // mіnаgrо.gоv.uа/nоdе/16822

8. Череп А. В. Управління інноваційними процесами на підприємстві: сучасні підходи та перспективи. Формування ринкових відносин в Україні: збірник наукових праць. 2014. № 4. С. 43-46.

References

1. Shchurevych, L.M. (2018), “Innovative perspectives in the development of the agrarian sector in Ukraine”, Investytsii: praktyka ta dosvid, vol. 10, pp.101-105.

2. Manojlenko, O.V. (2013), Upravlinnia innovatsijnymy protsesamy: formuvannia metodychnoho pidkhodu do podolannia bar'ieriv rozvytku [Management procedures: development of a methodological approach to recharging bars], VD "INZhEK", Kharkiv, Ukraine.

3. Nykyforov, A.Ye. (2010), Innovatsijna diial'nist': teoriia i praktyka derzhavnoho upravlinnia [Innovative activity: theory and practice of public administration], KNEU, Kyiv, Ukraine.

4. Shestakovska T. and Markova E. (2018), “The impact of the integration of cooperation with the European union on the development of the agrarian sector of Ukraine”. Economic system development trends: the experience of countries of Eastern Europe and prospects of Ukraine. Riga, Latvia: “Baltija Publishing”, pp.364-382.

5. Sabluk, P.T. (2011), “Innovative model of develop ment of the agrarian sector of Ukraine's economy and the role of science in its formation”, Problemy innovatsijno investytsijnoho rozvytku, vol. 2, pp. 200-208.

6. Cabinet of Ministers of Ukraine (2013), Resolution “Strategy for the development of the

agricultural sector of the economy until 2020”, available at:http://

zakon4.rada.gov.ua/laws/show/806-2013-r (Accessed 27 July 2019).

7. Ministry of agrarian policy and food of Ukraine (2019), “The Concept of the State Target Program for the Development of the Agricultural Sector for the Period until 2022: Project”, available at: http://minagro.gov.ua/ node/16822 (Accessed 27 July 2019).

8. Cherep, A.V. (2014), “Management of innovative processes in the enterprise: modern approaches and perspectives”, Formuvannia rynkovykh vidnosyn v Ukraini: zbirnyk naukovykh prats', vol. 4, pp. 43-46.

Размещено на Allbest.ru