Концептуальні аспекти розвитку сільськогосподарських підприємств у розрізі типів розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концептуальні аспекти розвитку сільськогосподарських підприємств у розрізі типів розвитку

Ю. Каблуча, здобувач вищої освіти обліково-фінансового факультету А. Ярошенко, здобувач вищої освіти обліково-фінансового факультету Миколаївський національний аграрний університет

Ключові слова. стратегічні управління, стратегія, проєкт розвитку, інноваційний тип розвитку.

Keywords. strategic management, strategy, development project, innovative type of development.

Постановка проблеми

На сучасному етапі економічного розвитку агропромисловий сектор України є однією з найважливіших ланок економічних систем більшості країн світу з ринковою економікою. Глобальна конкуренція докорінно змінила вимоги не тільки щодо якісних та цінових параметрів продукції, а й щодо принципів організації бізнесу, управлінських бізнес-процесів, організаційної культури сільськогосподарських підприємств. Під тиском посилення турбулентних змін у зовнішньому середовищі на підприємствах з'явилися нові стандарти процесів управління, а бюрократичний стиль управління став суттєво обмежувати можливості підприємства своєчасно реагувати на виклики бізнесового простору та ефективне управління змінами на підприємстві. Оскільки стан безперервних змін є характерною ознакою нової економіки, підприємства потребують докорінних змін у принципах і методах управління розвитком.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. На сьогоднішній день в економічній літературі досить глибоко досліджено управління проєктами розвитку сільськогосподарських підприємств. Зокрема, цим питанням присвячено роботи таких вітчизняних науковців, як Білоцерківець В. В., Бородіна О., Декань В. Л., Жихарєва В. В., Ковтун О., Лаврук В. В., Наливайко А., Сіренко Н. М., Судомир С. М., Шевченко А. Д., проте залишаються невирішеними питання щодо результативності управління проєктами розвитку сільськогосподарських підприємств залежно від типу їх розвитку.

Постановка завдання. Метою статті є оцінка та аналіз практичних та теоретичних засад управління проєктами розвитку сільськогосподарських підприємств за типами їх розвитку.

Виклад основного матеріалу дослідження

Для підтримання функціонування та подальшого розвитку в структурі сучасних економічних моделей, які характеризуються нестабільністю та динамічністю внутрішньосистемних процесів, підприємства змушені адаптуватися до постійних змін як в зовнішньому, так і внутрішньому середовищі. У свою чергу, вибір стратегічного напряму в управлінні діяльністю суб'єктів господарювання забезпечує досягнення ними поставленої мети та адаптування до нових умов [1].

Найбільш важливим з точки зору впливу на розвиток аграрного підприємства через фактори виробництва є визначення його економічного типу як відображення певного динамічного співвідношення між зміною в часі величини авансованого капіталу й обсягу виробництва валової продукції. Залежно від рівня впливу кожного з виробничих факторів на приріст валової продукції розрізняють інтенсивний, екстенсивний та інноваційний типи розвитку аграрного підприємства.

Під інноваційним слід вважати такий тип розвитку, який ґрунтується безпосередньо на отриманні нових наукових результатів та їх технологічного впровадження у виробництво, забезпечуючи при цьому приріст валового внутрішнього продукту (валової продукції - на підприємстві) в основному за рахунок реалізації наукоємної продукції, товарів і послуг [1].

Зв'язок проєкту розвитку зі стратегією розуміється наступним чином. Стратегія - трансформація наявних активів і ресурсів в ті активи і ресурси, які ми бажаємо отримати, таким чином, проєкт розвитку - це стратегічний хід. У цьому контексті можна виділити включені в стратегічний план проєкти і програми розвитку, що доповнюють стратегію і ті, які в цій стратегії не знайшли місця. Це можливо, якщо у компанії є місія і бачення бізнесу, які задокументовані і структуровані в стратегії підприємства на конкретний термін. Близький варіант простої класифікації проєктів розвитку, пов'язаної зі стратегією розвитку, включає класифікацію на стратегічні, оперативні і допоміжні проєкти, причому перші отримують пріоритет при відборі і виділення ресурсів. Програми підприємства можуть носить інвестиційний характер, тобто включати проєкти основної виробничої діяльності і мати відношення до розвитку, об'єднуючи проєкти розвитку [2].

На сучасному етапі функціонування аграрних підприємств, для забезпечення стійкого економічного зростання в довгостроковій перспективі, дедалі необхіднішим стає стратегічне бачення шляхів розвитку. На перший план виходять саме стратегічні аспекти діяльності.

Кожне підприємство, що діє в умовах ринкової економіки, є унікальним за своїми характеристиками. Отже, і зміст стратегічного бізнес -планування є процесом унікальним, а його форми і методи не можуть братися як еталон для інших підприємств. Вибір стратегії залежить від багатьох факторів, у тому числі від стратегічної позиції підприємства, динаміки її зміни, виробничого і технічного потенціалу, наданих послуг, стану економіки, політичного середовища та ін. Таким чином, кожне підприємство, що використовує стратегічне управління та стратегічне планування, має свої підходи до вибору стратегії [3].

У методичному відношенні розроблення і вибір стратегії підприємства - складне завдання, яке вирішують поетапно. Відповідно до методології стратегічного планування, у ній можна виділити такі етапи [4, с. 204]:

1. Оцінка поточної стратегії. Вона повинна дати уявлення, в якому стані знаходиться підприємство, які стратегії вона реалізує і наскільки вони ефективні.

2. Аналіз портфеля продукції, послуг. Дає наочне уявлення, як окремі частини бізнесу пов'язані між собою; доповнює і деталізує відомості, отримані при оцінці поточної стратегії.

3. Вибір стратегії. Здійснюється на основі трьох складників: ключових факторів успіху, що характеризують стратегію; результатів аналізу портфеля продукції; альтернативних варіантів стратегій.

4. Оцінка обраної стратегії. Здійснюється у вигляді аналізу того, як ураховані вирішальні чинники під час її формування. Аналіз дає змогу визначити, чи приведе вибрана стратегія до досягнення підприємством своїх цілей.

5. Розроблення стратегічного плану. Прийнята стратегія є основою для складання стратегічного плану підприємства. До вибору його розділів і показників кожне підприємство підходить із власних позицій, ураховуючи свої ресурси.

6. Розроблення системи бізнес-планів. За допомогою бізнес-планів має бути обґрунтовано кожен проект, що вимагає інвестиційних ресурсів для своєї реалізації.

Для сільськогосподарських підприємств, які знаходять на етапі функціонування, найбільш адекватною є стратегія скорочення або стабілізації. Перша використовується за несприятливих для підприємства умов з метою утримання його позицій на ринку і запобігання банкрутству. Вона використовується підприємством у разі неспроможності задовільнити цілі різних груп інтересів і тому спрямована на підтримку внутрішньої вартості підприємства або мінімізації її зниження. Якщо підприємство знаходиться на етапі функціонування, це свідчить, що результативність управління його конкурентоспроможністю є незадовільною: цілі, установлені на тактичному й оперативному рівнях, не були підпорядковані головній меті - збільшенню внутрішньої вартості підприємства; або організацію роботи підрозділів, що відповідають за досягнення цілей різних рівнів управління, здійснено неефективно. У такому випадку приріст внутрішньої вартості підприємства не відбувається і цілі груп інтересів залишаються незадоволеними.

Таким чином, розробка проекту розвитку сільськогосподарського підприємства певного типу повинна здійснюватися поетапно від вищого до нижчого рівня, враховуючи особливості внутрішнього і зовнішнього середовища суб'єкта господарювання, його ресурсні, фінансові та інтелектуальні можливості, розвиток потенціалу менеджменту, особливо щодо готовності до ризику, перспективності мислення та ставлення колективу до змін.

Висновок

В умовах сучасного нестабільного ринку дуже важливо адаптувати структуру і діяльність підприємства до впливу зовнішнього середовища. Максимальна адаптація до зовнішнього середовища забезпечується в рамках стратегічного планування та управління як організаційної системи підготовки та прийняття стратегічних рішень з основних напрямів функціонування та розвитку підприємства. Таким чином, кожне підприємство, що використовує стратегічне управління та стратегічне планування, має свої підходи до вибору стратегії. Бізнес-план - складова частина планування, за допомогою якого має бути обґрунтовано кожен проект, що вимагає інвестиційних ресурсів. Отже, розвиток аграрного підприємства як об'єктивна необхідність знаходиться під безпосереднім впливом зовнішніх динамічних процесів, але при цьому його тип залежить від певного співвідношення виробничих ресурсів і результатів діяльності, а швидкість протікання - від відповідності системи управління цілям розвитку та зовнішній умовам. Головною ж передумовою інноваційного розвитку суб'єктів господарювання є первісне перманентне оновлення менеджменту на інноваційній основі.

Список літературних джерел

стратегічний планування аграрний підприємство

1. Сіренко Н. М., Баришевська І. В. Стратегічне управління розвитком аграрних підприємств регіону: монографія. Н. М. Сіренко. Миколаїв, 2015. 241 с.

2. Судомир С. М. Стратегія розвитку підприємств та її цільова спрямованість. С. М. Судомир. Інноваційна економіка: науковий журнал. 2011. № 21. С. 67- 69.

3. Жихарєва В. В. Формування стратегії розвитку підприємства в умовах невизначеності. В. В. Жихарєва, Т. М. Савельєва. Економіка і суспільство. 2017. №9. С. 424-425.

4. Дикань В.Л. Стратегічне управління : [навч. посіб.]. В.Л. Дикань, В.О. Зубенко, О.В. Маковоз [та ін.]. Київ : ЦУЛ, 2013. 272 с.

5. Лаврук В. В. Теоретичні основи управління інноваційним розвитком аграрної галузі / В. В. Лаврук // Економічний простір. 2008. № 17. С. 64-70.

6. Ковтун О. Стратегічні альтернативи для бізнесу та конкуренція в сучасній економіці. О. Ковтун. Економіка України. 2012. № 6. С. 54-65.

7. Наливайко А. Теорія стратегій підприємства. Сучасний стан та перспективи розвитку: моногр. А. Наливайко. К. : КНЕУ, 2001. 227 с.

Размещено на Allbest.ru