Формування економічної категорії "інтелектуальний капітал" в умовах стратегічного розвитку підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru

60

Механізм регулювання економіки, 2007, № 2

Размещено на http://www.allbest.ru

Трансформаційні зміни, що відбуваються в умовах розвитку ринкових відносин в Україні, обумовлені необхідністю досягнення стратегічної мети вітчизняних підприємств - забезпечити високий рівень їх конкурентоспроможності та інтеграцію до світової економічної спільноти. Тенденції розвитку світової економіки на початку XXI століття в значній мірі формуються з урахуванням все більш зростаючого впливу інтелектуальних ресурсів, які стають дійовою передумовою економічного розвитку суспільства. Кожне підприємство, незалежно від форми власності, галузевого напрямку та розміру капіталу, здійснює свою діяльність в напрямку чотирьох основних аспектів - фінансового, виробничого, ринкового, інтелектуального. Враховуючи реалії сучасних умов розвитку української економіки, власники та керівництво економічних структур зобов'язані найбільш ефективно використовувати всі види ресурсів з метою збільшення потенціалу підприємства. Заради цього підприємство повинно формувати стратегію свого перспективного розвитку та проводити постійний контроль її виконання. Тому актуальним питанням в теорії економіки підприємства є поєднання інструментів стратегічного менеджменту, який відображає фундаментальну філософію ведення бізнесу, та економічного аналізу, вихідні показники якого надають формалізовану інформацію про підприємство.

Сучасний стан проблеми пошуку універсальних індикаторів оцінки реального соціально - економічного стану підприємства свідчить про те, що більшість українських компаній оцінюють свою ефективність за сукупністю декількох десятків показників фінансової та управлінської звітності. Серед найбільш значущих топ-менеджери вважають традиційні показники фінансово-економічного аналізу - грошового руху, прибутку, рентабельності. Але практика доводить, що необхідно використовувати чинники, пов'язані не лише з фінансовою стороною діяльністю підприємства, а й нефінансові критерії, що реально відображають управлінські процеси та можуть бути об'єктом впливу. Одним з найбільш узагальнюючих визначень, що забезпечує комплексну характеристику групи нефінансових показників (наприклад, ділова репутація фірми, якість товару, компетентність персоналу, лояльність клієнтів та ін.) є, на нашу думку, термін «інтелектуальний капітал».

Однак дослідження економічної категорії «інтелектуальний капітал» до останнього часу представлено лише в теоретичних працях зарубіжних вчених. Поняття «інтелектуальний капітал» вперше було використано в 1969 році Дж. Гелбрейтом, але більш глибоке обґрунтування цього терміну було сформовано вже в 80-90-х роках ЧЧ століття. Методологічні основи оцінки інтелектуального капіталу та його управління розробляли зарубіжні спеціалісти-консультанти з практики ведення бізнесу: - Е. Брукінг, Дж. Лау, Л. Едвінсон, М. Мелоун, Ф. Махлуп, Т. Стюарт, П. Саліван, Г. Сміт, К. Свейби, К. Томпсон. Проблеми формування та розвитку інтелектуального капіталу в економіці пострадянського періоду вивчали такі російські вчені. як Л. Абалкін, О. Антипіна, П. Беспалов, А. Гапоненко, В. Єфремов, В. Корнієнко, В. Іноземцев, Б. Леонтьев, Т. Орлова. Серед українських дослідників значний внесок у розвиток цих питань зробили О. Балита, О. Бутнік-Сіверський, В. Врублєвський, В. Геєць, І. Дячук, Г. Задорожній, А. Кендюхов, А. Красовська, С. Ревуцький та ін.

Наукові розробки вітчизняних спеціалістів у даному напрямку економічної науки стали актуальними лише в останні декілька років, коли в Україні почали формуватися засади постіндустріальної економіки. В цих дослідженнях обґрунтовується твердження, що «саме інтелектуальний капітал перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, радикальних структурних зрушень, стає головним у визначенні ринкової вартості компаній та формуванні високого рівня конкурентоспроможності» [1, С. 10].

Необхідність актуалізації питань визначення та формування інтелектуального капіталу як на макро-, так і на мікрорівні доводиться в більшості наукових робіт. Так, у своєму дисертаційному дослідженні О.В. Бервено, аналізуючи інтелектуальний капітал у комплексному політико-економічному аспекті, зазначає, що цей вид капіталу є найбільш важливим і ефективним ресурсом інформаційного суспільства [2].

Крім того, дійсно вагомою є констатація того факту, що на відміну від минулого періоду, коли визначальним фактором розвитку був фінансовий або реальний капітал, в сучасних умовах господарювання пріоритетного значення набуває новий фактор, пов'язаний з інтелектуальною складовою виробничих процесів. Саме інтелектуальний капітал стає одним з провідних критеріїв визначення конкурентоспроможності організації [3, С. 23]. В сучасних економічних умовах оцінка соціально-економічного розвитку підприємства поєднується з аналізом використання людського капіталу, який має здатність впливати на формування якісних та кількісних параметрів, що вимірюють ефективність функціонування суб'єктів ринкової економіки. При проведенні порівняльної характеристики двох видів капіталу - фінансового та інтелектуального - група російських дослідників відзначає, що «інтелектуальний капітал - це сукупність нематеріальних об'єктів, що використовуються у виробництві та є частиною основного капіталу. Інтелектуальний капітал є результатом взаємодії людей один з одним, людей та інформаційних ресурсів, а також людей та елементів фізичного капіталу» [4, С. 7].

У визначенні структури інтелектуального капіталу доволі широко розповсюджена думка, що його основна складова - це інтелектуальна власність, представлена у вигляді патентів, ліцензій, прав на ноу-хау та ін. Але в сучасних умовах поняття інтелектуального капіталу має значно ширше трактування. Насамперед необхідно відзначити, що саме людський ресурс, який у процесі його використання в господарській діяльності набуває ознак капіталу, створює нематеріальні активи і таким чином стає ключовою ланкою у ланцюгу створення вартості підприємства.

У свою чергу, термін «людські ресурси» включає в себе не тільки здатність до виробничих дій, але й рівень освіти, здібностей, культури, стан здоров'я та професійні знання. На думку вищезазначених авторів, замість терміну «кадри» на рівні організації термін «персонал» є більш доцільним, оскільки визначає особовий склад найманих працівників організації та володіє певними якісними характеристиками і особисті цілі поєднує з організаційними [5, С. 11].

На початку 80-х років ЧЧ століття в зарубіжних країнах із розвиненою ринковою економікою в моделі управління персоналом відбулися значні зміни. Управління людськими ресурсами впроваджується в загальну систему стратегічного менеджменту, зорієнтованого на людський капітал. На відміну від традиційних моделей управління персоналом поява стратегічного виміру в управлінні людськими ресурсами обумовлює такі основні принципи кадрової політики, як активність, індивідуалізація та спрямованість на підвищення ефективності інвестицій в розвиток персоналу. Незважаючи на значні наукові розробки в цій сфері, триває пошук оптимальних шляхів залучення людини в економічну діяльність та формування механізму використання результатів людської праці у процесі виробництва.

На нашу думку, існує нагальна потреба у встановленні національних особливостей формування і використання інтелектуального капіталу в економічній діяльності суб'єктів господарювання, оскільки до цього часу невирішеним залишається головне завдання - формування організаційно-економічного механізму управління таким капіталом, не розкрито і не обґрунтовано концепцію його діагностики.

У результаті проведеного гносеологічного аналізу та вивчення численних думок стосовно вирішення вищезазначеної проблеми науковцем А. Кендюховим запропоновано таке формулювання: «Інтелектуальний капітал - це здатні створювати нову вартість інтелектуальні ресурси підприємства, представлені людським і машинним інтелектами, а також інтелектуальними продуктами, створеними самостійно або залученими як засоби створення нової вартості» [6, С. 31]. Даний термінологічний підхід відзначається функціональністю і вказує на економічні умови досягнення основних цілей підприємства. З позиції вартості інтелектуальний капітал розглядається і такими українськими дослідниками, як О. Бутнік-Сіверський та А. Красовська. Вони також розкладають його на людський капітал та інтелектуальні активи. При цьому вартість інтелектуального продукту (товару у разі його продажу або придбання) визначається як сума постійного, змінного капіталу та додаткової вартості [7, С. 34].

Таким чином, узагальнюючи результати проведених досліджень стосовно аналізу суттєвих ознак економічної категорії «інтелектуальний капітал», можна систематизувати класифікацію його структурних елементів та формотвірних складових (рис. 1).

Застосування запропонованої класифікації у подальшому буде сприяти встановленню відповідних показників, які б характеризували сукупність якісних і кількісних характеристик, властивих інтелектуальному капіталу. На нашу думку, активізація наукових досліджень у вказаному напрямку є одним із ключових завдань, вирішення якого потребує методологія стратегічного управління інтелектуальним капіталом сучасного підприємства.

Рис. 1. Структура інтелектуального капіталу

Підвищення впливу інтелектуального капіталу на ефективність економічної діяльності визначає перспективи розвитку національної економіки та обумовлює конкурентоспроможність певної її галузі чи окремого підприємства незалежно від специфіки діяльності, розміру капіталу або форми власності. Накопичення та використання інтелектуального капіталу в сучасних умовах розвитку економіки забезпечується насамперед ефективним застосуванням новітніх управлінських технологій. Тому актуальним науковим завданням, характерним для транзитивної ринкової економіки України, є розроблення теоретичних та методичних положень щодо формування системи управління інтелектуальним капіталом підприємства, оцінки його вкладу в створення нової вартості у процесі стратегічного управління сучасним підприємством.

Література

економічний інтелектуальний капітал

1. Ревуцький С. Теоретичні та практичні проблеми використання інтелектуального капіталу // Інтелектуальний капітал. - 2002. -№ 2. - С. 10-13.

2. Бервено О.В. Интеллектуальный капитал: экономическое содержание и особенности формирования в транзитивном обществе: Дис… канд. экон. наук: 08.07.01 / Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина. - Харьков, 2002.

3. Зинов В., Сафарян К. Интеллектуальный капитал как базовая характеристика стоимости бизнеса // Інтелектуальна власність. - 2001. - № 5-6. - С. 23-35.

4. Інтеллектуальный капитал - стратегический потенциал организации: Учебное пособие / Под ред. А.Л. Гапоненко, Т.М. Орловой. - М.: ИД «Социальные отношения», 2003. - 184 с.

5. Крушельницька О.В., Мельничук Д.П. Управління персоналом: Навч. посібник: Видання друге, перероблене і доповнене. - К.: Кондор. 2005. - 308 с.

6. Кендюхов А. Гносеология интеллектуального капитала // Экономика Украины. - 2003. - № 4. - С. 28-34.

7. Бутнік-Сіверський О., Красовська А. Теоретичні засади інтелектуальної інноваційної діяльності на підприємстві // Економіка України. - 2004. - № 12. - С. 31-36.

Размещено на Allbest.ru