Виробнича функція та ресурсний потенціал аграрних підприємств

Методологічні підходи до визначення взаємозв’язку виробничої функції та використання ресурсного потенціалу аграрних підприємств. Визначення ефективності функціонування аграрного сектору економіки у цілому та взаємозв’язки усіх його складових елементів.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 03.05.2019
Размер файла 35,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виробнича функція та ресурсний потенціал аграрних підприємств

Постановка проблеми у загальному вигляді. Проблема підвищення ефективності використання ресурсів набуває особливого значення в умовах кількісних і якісних змін функціонування АПК, які викликають і відповідні зміни ресурсовикористання. Відбуваються негативні зміни у кількості використовуваних ресурсів, порушується їх структура, тобто змінюється ресурсний потенціал - база досягнення певної мети у конкретному підприємстві, галузі чи економіці.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано ров'язання даної проблеми. Ресурсний потенціал охоплює не лише матеріальні джерела, засоби, запаси, які можуть бути приведені в дію, використані людиною з метою вирішення того чи іншого завдання, а й працю, форми організації і взаємодії працівників, технологічний процес у часі і просторі. Значний вклад у розв'язання даної проблеми внесли Борщевський П.П., Гришко В.В., Рабштина В.М., Фармер К., Трегобчук В.М. та інші.

Формулювання цілей статті. Теорія і практика аграрного виробництва, необхідність підвищення його ефективності потребують подальшого пошуку взаємозв'язку між виробничою функцією та ресурсним потенціалом аграрних підприємств.

Виклад основного матеріалу

Аналізуючи потенціал певної сфери соціально-економічної діяльності, доцільно чітко виділяти ресурсний та виробничий потенціал.

Ресурсний потенціал - це сукупність природних та матеріальних компонентів, які можуть бути використаними людиною, матеріальна основа виробництва. Ресурсний потенціал створює організаційно-економічні умови виробництва, а виробничий - техніко-технологічні умови виготовлення товарів. Розмежування цих понять, з'ясування їх сутності має теоретичне і практичне значення.

Протягом виробничого процесу підприємства перетворюють вхідні ресурси (чинники виробництва) у вихідні (продукти). Вхідні ресурси поділяються на основні групи: праця, матеріальні ресурси, капітал, кожна із яких може містити вужчі підгрупи: праця - кваліфіковані та некваліфіковані працівники, менеджери та ін. Матеріальні ресурси такі як енергоносії, вода та інші товари, які підприємство купує і трансформує у кінцеві продукти, капітал - споруди, машини та устаткування.

Виробничий процес - це сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів праці та чинників природи, потрібних у виготовленні продукції (рис. 1). Зазначені складові виробничого процесу потребують витрат певних коштів. Низка виробничих процесів у аграрному секторі відбуваються під дією сил природи, які часто потребують лише витрат часу на їх здійснення.

Виробничий потенціал - соціально-економічна категорія, що характеризує ресурсний потенціал як статичний елемент, залучений у процес виробництва, також власне виробничий процес як динамічний елемент і, нарешті, його кінцевий результат, що завершується матеріальним продуктом. Враховуючи системний підхід, доцільно зазначити, що до кінцевого результату належить не лише кінцевий продукт, а й ціна його виробництва, тобто рівень соціально-економічної ефективності виробничого процесу.

Частина виробничих ресурсів, яка бере участь у певному циклі виробництва і в певному проміжку часу, може вважатися фактором (чинником) виробництва. Тобто виробничий потенціал лише тоді є чинником виробництва, коли ресурси, що знаходяться в органічній єдності, здатні забезпечити виробництво продукції.

Види чинників виробництва зумовлені різноманітною виробничою діяльністю людини у багатьох галузях, сферах, підрозділах і регіонах. Робітники як чинники виробництва можуть бути зайняті у матеріальному виробництві чи духовній сфері, у різних регіонах країни тощо. Види чинників виробництва різноманітні, що є об'єктивною підставою суспільного поділу праці.

Види чинників виробництва характеризуються визначеністю. Вони представлені засобами виробництва (речовий чинник) і безпосередніми виробниками (особистий чинник), наділеними здатністю до праці (у тому числі до підприємницької діяльності), яка реалізується у поєднанні з засобами праці.

Функціонуванню та взаємодії чинників виробництва передує їх поєднання. Будь-який процес виробництва - це поєднання людей певним способом між собою та з відповідними речовими факторами. З метою приведення усіх чинників у рух потрібно знайти відповідні кількісні співвідношення між усіма речовими елементами виробництва та чисельністю працівників. Це завдання вирішує технологія, що визначає способи переробки різних видів ресурсів та одержання готових продуктів. З урахуванням кількісного аспекту між чинниками виробництва повинна дотримуватись відповідна пропорційність розмірів. Вона визначається техніко-технологічними параметрами виробництва. Наприклад, кількість працівників тваринницьких ферм визначається не тільки чисельністю тварин, а й технологією їх утримання. Незбалансованість ресурсів у кількісному плані може призвести до того, що певний компонент виробництва може залишитись чинником можливого використання і не зможе проявити себе як продуктивна сила.

Чинники виробництва повинні знаходитись між собою і у певній якісній відповідності.

Ресурсний та виробничий потенціали в аграрній сфері певною мірою сприймають як сумарно обчислені еквіваленти землі, трудових та фінансових ресурсів, виробничих фондів. Проте до складу природних ресурсів, крім землі, входять і опади, кількість інтенсивних світових днів, активних температур та ін.

Методологічно зв'язок між вхідними ресурсами та результативним виходом продукції описується функцією виробництва. Виробнича функція - економіко-математичний метод аналізу господарської діяльності на макро- і мікрорівні, який дозволяє прогнозувати економіку, виявляти шляхи підвищення ефективності виробництва.

Виробнича функція підприємства визначає максимальний обсяг випуску за будь-якого набору ресурсів і незмінній технології. Зміна технології веде до зміни самої функціональної залежності.

За незмінної технології виробнича функція має низку властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів. Зміни у використанні чинників виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж у короткотерміновому.

Виробнича функція поєднує випуск Y, стосовно кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. У разі використання, наприклад, двох основних вхідних ресурсів, праці (L) і капіталу (К), функція виробництва виглядає так:

Y = ѓ( К, L) (1)

Загальна функція виробництва (2) не дає можливості проаналізувати особливості аграрного виробництва, оскільки без землі (З), як просторового ресурсу та безпосереднього чинника виробництва продукції рослинництва, виробництво в аграрній сфері неможливе. Інші ресурси, також, можуть змінювати віддачу основних ресурсів (штучна родючість землі, технічний прогрес та ін.). З огляду на це стосовно АПК основна виробнича функція має вигляд:

Y = ѓ (К, L, З) (2)

Земля характеризується якістю ґрунтів і продуктивністю рослин, техніко-технологічними і просторовими властивостями, що визначають технологію і ефективність землеробства.

Важливим специфічним чинником виробництва є підприємництво - ініціатива, кмітливість, ризик в організації виробництва, що спирається на підприємницьку здатність, як особливу рису людського капіталу. З огляду на це, функція виробництва в АПК набуває вигляду:

Y = ѓ (К, L, З, В) (3)

де B - підприємницька здатність.

Враховуючи системний підхід та з метою визначення ролі окремих чинників виробництва у загальних економічних відносинах, доцільно розширити поняття виробничої функції до включення у її склад також екологічних ресурсів (Е). Тоді функція виробництва набуває такого виду:

Y = f (К, L, З, B, E) (4)

Виробнича функція демонструє динаміку вартісних або натуральних обсягів використання ресурсів. Обсяги ресурсів залежатимуть від використання їх у довго- чи короткотерміновому періоді. Довготерміновий період характеризується тим, що всі ресурси можуть бути кількісно змінені, навіть ті, які у короткотерміновому періоді доцільно вважати постійними. Тому у довготерміновому періоді змінюється масштаб виробництва. Віддача від масштабу виробництва може бути позитивною, спадною чи постійною. У разі, коли обсяг виробництва зростає швидше обсягу використовуваних ресурсів, має місце заощадження від масштабу; коли він зростає меншою мірою - спадна віддача; однаковою мірою - постійна. У випадку позитивної віддачі від масштабу можна говорити про мультиплікативну залежність між кількістю використаних ресурсів та обсягом виробництва. Виробництво аграрної продукції здійснюється у різних природно-економічних умовах. На родючіших землях може не виникнути потреба внесення добрив, тому і транспортних засобів використовуватиметься менше, а на віддалених пунктах зберігання (кормів, добрив тощо) виникає потреба у додаткових транспортних засобах. Навіть у межах підприємства виробництво одного і того ж продукту може здійснюватися за різними технологіями та пропорціями витрачання ресурсів.

Значні методичні труднощі за кількісної оцінки сукупного виробничого потенціалу зумовлені якісною неоднорідністю і розміщенням його структурних складових ланок. Більшість методів визначення загального розміру наявного потенціалу ґрунтується на приведенні окремих структурних елементів до вартісних показників.

Серед проблем, які виникають у процесі поєднання чинників виробництва, найсуттєвішими є наступні:

забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісної тотожності;

формування і підтримання мотивації до освоєння прогресивніших засобів виробництва;

заміна ручної, малокваліфікованої праці на технічно і технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшити питомі витрати всіх ресурсів;

досягнення оптимізованих пропорцій у разі формування техніко-технологічної бази виробництва і підготовки сучасного працівника;

виявлення і освоєння нових, прогресивних форм включення працівників у виробничий процес;

створення і утримання на належному рівні організаційно-економічного механізму управління процесом поєднання і використання чинників виробництва, за якого досягався б найбільший результат за найменших витрат.

Вирішення зазначених проблем дозволить не лише оптимальним чином поєднувати чинники виробництва, а й забезпечувати відповідний рівень управління ресурсовикористанням.

Одним із елементів управління ресурсовикористанням доцільно визнати логістичний підхід. Світова практика використання логістичних систем управління ресурсами свідчить, що їх принципи управління діяльністю підприємства у сучасних умовах є важливішим аспектом забезпечення розвитку підприємств, посилення заощадження трудових, матеріальних, енергетичних і грошових ресурсів, підвищення ефективності управління на всіх рівнях забезпечення потрібної кількості матеріальних благ.

Чинником, що інтегрує елементи логістичної системи у функціонуючий механізм, є матеріальний потік ресурсів, призначених до виробничого чи кінцевого споживання.

Управління в логістичній системі спрямовано не лише на фізичне переміщення матеріальних ресурсів постачальника до споживача, а й на досягнення їх раціонального використання, противитратності та максимальної комерційної вигоди. Комерційна діяльність передбачає вирішення низки питань, основним з яких є матеріально-технічне забезпечення. Матеріальні ресурси придбаваються на ринках засобів виробництва, що визначає певну платоспроможність підприємства. Альтернативою цього шляху може слугувати кооперація підприємств різних видів та галузей.

Результативність використання сукупності чинників виробництва відображується категорією ефективності виробництва як співвідношення одержаного результату продуктивного використання чинників виробництва та їхніх витрат. Ефективність виробництва у цілому та аграрних підприємств, зокрема, може бути підвищеною збільшенням використання чинників і повнішого їх використання. У реальному процесі виробництва переважним є інтенсивний шлях, що означає повніше використання його чинників, поліпшення технологій використання продуктивних можливостей ресурсів. Найвищий виробничий ефект досягається у разі, коли користувачі чинників є водночас їхніми власниками. Окрім того, форма власності як конкретний засіб привласнення виробничих ресурсів визначає і форму господарювання.

Ресурсний потенціал сільськогосподарських підприємств, як уже зазначалося, включає сільськогосподарські угіддя, трудові ресурси, основні та оборотні фонди і фінансові ресурси. Перелічені складові ресурсного потенціалу мають суттєвий взаємозв'язок і взаємовплив у процесі виробництва. Отже, ця складна виробнича система з метою визначення ефективності її використання вимагає певного методичного підходу. Дослідження ефективності використання ресурсного потенціалу доцільно розглядати у динаміці. На нашу думку, за кожною складовою необхідно визначити основні показники, які найбільшою мірою характеризують ефективність виробництва. Для характеристики ефективності використання земельних угідь таким показником може слугувати виробництво валової продукції у порівняльних цінах у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь; для трудових ресурсів - продуктивність праці середньорічного працівника; для основних виробничих фондів - фондовіддача; для оборотних фондів - одержання прибутку на 1 грн. оборотних фондів; для фінансових ресурсів - рентабельність виробництва продукції. Спочатку визначаємо середні ланцюгові коефіцієнти зростання (зменшення) ефективності використання ресурсного потенціалу, а потім - середній інтегральний коефіцієнт. Для визначення цього важливого показника використаємо формулу середньої геометричної (5):

, (5)

де: - середній інтегральний коефіцієнт;

К1, К2, К3, К4, К5 - середні коефіцієнти зростання (зменшення) кожної складової виробничого потенціалу.

Спосіб виробництва є технологічно ефективним, якщо не існує ніякого іншого способу, за якого виробництво потребує меншої кількості певного виду ресурсів, за умови, що ресурсів будь-якого іншого виду витрачається не більше, або якщо обсяг продукції є максимально можливим у разі використання визначених обсягів ресурсів. Після зосередження підприємством зусиль на технологічно ефективних способах виробництва, відповідною ланкою управління аграрного підприємства обґрунтовується економічно ефективний спосіб, який мінімізує альтернативну вартість видів ресурсів, що використовуються у процесі виробництва з метою максимізації прибутку.

Узагальнюючими показниками оцінки роботи підприємства, що характе-ризують рівень господарювання і використання ресурсів, є продуктивність праці, рівень фондовіддачі, землевіддачі тощо.

З погляду аграрного підприємства немає потреби попередньо визначати показник ефективності виробництва, який залежить від конкретних завдань підприємства. Якщо підприємство працює стабільно і має постійну тенденцію зростання результативних показників, показником ефективності може бути зниження питомих витрат на певний відсоток; у разі початку діяльності - стабільне збільшення обсягів продажу продукції на місцевому та регіональному ринках.

Загальновідомим показником, який дає можливість визначити результа-тивність виробництва аграрних підприємств є рівень рентабельності.

На нашу думку, стосовно визначення результативності ресурсовикористання аграрних підприємств доцільно ввести показник рентабельності ресурсовикористання як співвідношення чистого прибутку від реалізації обсягу виробництва продукції до витрат на основне виробництво за мінусом відрахувань на соціальні заходи, виражене у відсотках.

Для визначення ефективності і характеристики функціонування сільського господарства регіону доцільно використовувати показники за такими напрямами: соціально-економічна ефективність використання території (обсяги виробництва сільськогосподарської продукції, врожайність сільськогосподарських культур, продуктивність тварин, виробництво продукції на одиницю земельної площі, продуктивність праці, прибуток на одиницю території тощо), ефективність впровадження досягнень науково-технічного прогресу (оновлення виробничих фондів, періодичність впровадження у виробництво нових товарів, питома вага затрат на нововведення тощо), ефективність управління (частка прибутку, спрямована на оптимізацію системи управління), ефективність маркетингової діяльності (вплив ціноутворення на стан ринку тощо), соціальна ефективність (виробництво продукції на душу населення, рівень споживання продуктів харчування за рахунок власного виробництва, рівень доходів населення, зайнятість тощо), екологічна ефективність (збереження агроландшафтів, родючість ґрунтів, чистота водних джерел, рекреаційна цінність території тощо).

Висновки і перспективи подальших досліджень у даному напрямку

Запропоновані нами методологічні підходи до визначення взаємозв'язку виробничої функції та використання ресурсного потенціалу аграрних підприємств дозволяють визначити ефективність функціонування аграрного сектору економіки у цілому та дослідити взаємозв'язки усіх його складових елементів. Подальші дослідження мають бути спрямованими на забезпечення ресурсоощадного використання потенціалу аграрних підприємств регіону.

Література

аграрний підприємство економіка ресурсний потенціал

1. Березіна Л.М. Логістичні підходи до удосконалення управління ресурсовикористанням аграрного підприємства // Регіональні перспективи. - 2000. - № 6 (13). - С. 78-80.

2. Березіна Л.М. Еколого-економічні аспекти ресурсовикористання в аграрній сфері // Ринкова трансформація економіки АПК: Кол. моногр. у 4-х ч. / За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є. Мазнєва. Ч. 2. - К.: ІАЕ, 2002. - С. 197-200.

3. Березіна Л.М. Управління у сучасних умовах економічного розвитку // Механізм господарювання і проблеми економічного росту в агропромисловому комплексі України. Зб. наук. пр. ЛНАУ. - Луганськ: ЛНАУ, 2002. - С. 186-190.

4. Березіна Л.М. Основні напрями оптимізації регіонального управління аграрними підприємствами // Вісник ХНТУСГ: Економічні науки. Ринкова трансформація економіки АПК. Вип. 31. - Харків: ХНТУСГ, 2004. - С. 64- 68.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.