Соціальна інфраструктура у системі управління місцевим розвитком
Загальна характеристика головних підходів до визначення категорії "соціальна інфраструктура". Особливості здійснення наукового дослідження стану фінансового забезпечення соціальної інфраструктури як складової процесу управління місцевим розвитком.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.04.2019 |
| Размер файла | 1,1 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Соціальна інфраструктура у системі управління місцевим розвитком
У статті обґрунтовується необхідність здійснення наукового дослідження стану фінансового забезпечення соціальної інфраструктури як складової процесу управління місцевим розвитком. Автором досліджено різні підходи до визначення категорії «соціальна інфраструктура», здійснено класифікацію складових даної категорії. На основі аналізу динаміки розвитку інфраструктурних об'єктів в Україні доведено, що існуючий стан соціальної інфраструктури перебуває на низькому рівні, та потребує негайного оновлення та удосконалення. На підставі опрацювання теоретичного та статистичного матеріалу запропоновано напрями модернізації інфраструктурних об'єктів та джерела їх фінансового забезпечення.
Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими або практичними завданнями. Соціальна інфраструктура є багатогранним та складним явищем у розвитку будь-якої територіальної громади, оскільки справляє дуже важливий вплив на розвиток населення регіону та країни в цілому. Це виявляється загалом у добробуті та матеріальному і духовному розвитку через об'єкти соціальної інфраструктури -- школи, театри, бібліотеки, лікарні тощо.
На сучасному етапі розвитку нашої держави, коли питання реформування структури муніципального управління вкрай загострилось, без оновлення об'єктів соціальної інфраструктури вже не обійтися. Адже відомо, що після здобуття Україною незалежності органи місцевої влади не докладали достатніх зусиль щодо кардинальної розбудови об'єктів інфраструктури, а тільки підтримували їх у задовільному стані. Це, безумовно, і стало причиною трагічного становища даних об'єктів у теперішній час. На превеликий жаль, на даному етапі конституційних реформ нема звідки чекати значних інвестиційних потоків, які потрібні для виправлення ситуації силами місцевого самоврядування.
Тож немає сумніву, що проблеми оновлення та кардинального вдосконалення соціальної інфраструктури як об'єкта управління місцевого розвитку вельми актуальні й потребують відповідного вирішення.
Аналіз основних досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання проблеми, котрим присвячується стаття. Питання соціальної складової у видатках бюджетів різних рівнів завжди було в центрі уваги як науковців-економістів [1-9], так і практичних робітників фінансової сфери [10-11]. Зазначимо, що вчені формулюють різні підходи до визначення категорії соціальної інфраструктури, і ці підходи мають досить кардинальні відмінності. Так, наприклад, К. Прокопишак поділяє соціальну інфраструктуру на поєднані між собою за функціональним призначенням певні ланки: соціально-оздоровчу (об'єкти рекреаційного відпочинку, тобто санаторії, стадіони, басейни профілактично-лікувальні організації тощо); соціально-духовну (культура та мистецтво, освіта, театри, музеї, кінотеатри та ін.); соціально-економічну (об'єкти соціального забезпечення, комунальний транспорт, зв'язок, інститути кредитування та страхування); соціально-побутову (об'єкти побутового обслуговування населення, громадського харчування, житлового-комунального господарства та ін.) [13, с. 13].
В. Прокома визначає такі складові соціальної інфраструктури, як житлово-комунальне господарство, торгівля і громадське харчування, служба побуту, транспорт і зв'язок у частині обслуговування населення, а також соціально-економічну складову, яка охоплює галузі, що беруть участь у формуванні та розвитку робочої сили (освіта, культура, охорона здоров'я) [14, с. 10].
Такі автори, як Н. Федько та В. Федько, виокремили тільки соціально-побутову інфраструктуру, яка формується з послуг закладів освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, мистецтва, роздрібної торгівлі, житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, транспорту та зв'язку [15, с. 45].
Науковці В. Вакуленко, О. Ігнатенко та М. Орлатий окреслили крім галузей соціально-побутового та культурного призначення ще й окрему групу, до якої віднесли заклади правового характеру, інститути страхування та кредитування [16, с. 7]. При цьому автори не дають чіткого пояснення даній конфігурації та не наводять факторів, які обумовили такий поділ.
На нашу думку, стрижневою ознакою соціальної інфраструктури є те, що за допомогою її об'єктів людина може здійснювати свою трудову, виробничу, а також духовну діяльність, невпинно вдосконалюючись і розвиваючись, і тому її можна виокремити в самостійну галузь господарського призначення на місцевому рівні.
Отже, беручи до уваги дану тезу, вважаємо, що соціальну інфраструктуру можна поділити на такі основні ланки (рис. 1): соціально-побутову; соціально-оздоровчу; освітньо-духовну; громадсько-політичну; комунікаційну; соціально-економічну.
Даний поділ сприяє виявленню основних міжгалузевих зв'язків та дає можливість розмежувати суб'єкти за їх функціональним призначенням. На наш погляд, складові інфраструктури і є її суб'єктами.
Мета статті, (постановка завдання). Дослідити стан фінансового забезпечення соціальної інфраструктури як об'єкту управління місцевого розвитку, виявити економічні та соціальні фактори, що заважають розвитку соціальної інфраструктури, запропонувати методи ефективного управління наявними інфраструктурними об'єктами.
Виклад основного матеріалу. Розглянемо більш детально названі складові соціальної інфраструктури. Соціально-побутова інфраструктура у своїй сукупності вміщує житлово-комунальну інфраструктуру, інфраструктуру побутового обслуговування, інфраструктуру торгівлі та ресторанного господарства.
Житлово-комунальна інфраструктура за своїм основним призначенням покликана забезпечувати нормальне функціонування, а також вчасне обслуговування та ремонт усіх систем життєзабезпечення житлових будинків, готелів, підприємств і установ.
Житлово-комунальна інфраструктура вміщує: санітарно-технічні підприємства; служби інженерних мереж і споруд; енергетичне господарство; житлове господарство; служби обрядових і спеціальних послуг; усі види зовнішнього благоустрою.
До інфраструктури побутового обслуговування належать в основному невеликі підприємства. Вони надають десятки різноманітних виробничих і невиробничих послуг, мають регіональне значення і фінансуються з бюджету територіальної громади.
До інфраструктури торгівлі та ресторанного господарства відносять підприємства, які забезпечують просування товарів з виробничої сфери до споживання. До ресторанного господарства входять заклади соціального призначення (громадські їдальні), а також система ресторанів, кафе, пабів і кафетеріїв.
До соціально-оздоровчої інфраструктури можна віднести: заклади охорони здоров'я; заклади фізичної культури та спорту; туристичну інфраструктуру; інфраструктуру збереження навколишнього середовища; заклади охорони громадського порядку та безпеки.
Інфраструктура охорони здоров'я
— це сукупність установ, організацій, які зайняті відновленням і зміцненням здоров'я людини, профілактикою захворювань. У її складі виділяють підкомплекси: лікувально-профілактичний, санаторно-курортний та аптекарських установ. Провідна роль з-поміж них належить лікувально-профілактичному подкомплексу. Основна функція аптечних установ -- забезпечення лікарськими засобами організацій, установ та населення. У комплексі лікувально-профілактичної роботи вирізняють дві групи установ, різних за характером виконуваної роботи. Перша група -- це амбулаторно-поліклінічні установи (поліклініки, амбулаторії, диспансери та ін.), друга група -- стаціонарні установи (лікарні, клініки, інститути, шпиталі тощо
Туристично-рекреаційна інфраструктура -- це усталена сукупність матеріально-речових об'єктів, діяльність яких спрямована на задоволення туристичних потреб населення. Вона вміщує матеріально-технічну базу функціонально-господарських структур різного порядку. Основною функцією туристично-рекреаційної інфраструктури є задоволення потреб населення в оздоровленні, відпочинку і змістовному проведенні вільного часу.
Матеріальні об'єкти поєднують санаторії, пансіонати, будинки, бази відпочинку, готелі, нічні та більярдні клуби, атракціони, будинки культури та ін. Рекреаційні (природні) ресурси унікальні явища природи, печери, водоспади, скелі, заповідники, гори, річки, моря, лікувальні води, кліматичні та бальнеологічні можливості об'єкти, які репрезентують історичне та культурне минуле країни, -- музеї, пам'ятники і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єкти тощо.
Інфраструктура фізичної культури і спорту охоплює: спортивні споруди (основні споруди, в яких провадять змагання); допоміжні споруди; споруди для глядачів; технічні приміщення; спортивне обладнання і знаряддя; мережа магазинів спортивного одягу; спеціалізовані навчальні заклади. Ця інфраструктура стрімко розвивається перш за все завдяки міжнародним змаганням. При цьому функції інфраструктури фізичної культури і спорту аналогічні функціям туристичної індустрії.
Інфраструктура збереження навколишнього середовища містить споруди та об'єкти, природоохоронні парки, заповідники, санітарно-епідеміологічні заклади, призначенням яких є охорона, відтворення і поліпшення навколишнього середовища. Основним її завдання є забезпечення якісною водою, повітрям, додержання санітарно-гігієнічних норм. Основними функціями такої інфраструктури є посилення екологічної свідомості громадян та контроль за якістю довкілля. Переконані, що інфраструктура збереження навколишнього середовища за сьогоднішніх непростих умов набуває особливої важливості. При цьому головна увага цьому напряму повинна приділятися саме місцевою владою.
Основне завдання інфраструктури охорони громадського порядку та безпеки полягає у створенні умов, здатних сформувати певну модель соціально значущої поведінки людей відповідно до законодавчо закріплених норм. Вона вміщує заклади, які забезпечують захист прав, свобод, законних інтересів громадян, захист життя, здоров'я та майна від злочинних посягань.
До освітньо-духовної інфраструктури належать інфраструктури освіти, культури, науки та духовна інфраструктура. Основне їх завдання полягає в забезпеченні інтелектуального й духовного розвитку людини. Інфраструктура освіти охоплює загальноосвітні навчально-виховні заклади та вищі навчальні заклади різних рівнів акредитації. Духовну інфраструктуру доцільно розглядати через розвиток релігійних організацій, які є самостійним соціальним інститутом.
Інфраструктура культури охоплює установи, підприємства, організації, які виробляють товари культурного та інформаційного призначення (кінофільми, картини, книжки, газети, журнали і т. ін.), організовують демонстрування духовних цінностей для населення. До матеріальних об'єктів належать: бібліотеки, музеї, театри, концертні зали, кінотеатри, картинні галереї, пам'ятки культури (пам'ятники, архітектурні ансамблі тощо).
Важливим завданням інфраструктури науки є збереження висококваліфікованих кадрів і впровадження наукових розробок і досягнень у практику. Її матеріальними об'єктами є: науково-дослідні інститути та їхні філіали: наукові центри; технологічне обладнання для проведення досліджень; система інформаційного забезпечення: бібліотеки, інформаційні центри й мережі, видавництва; органи планування і координації наукових досліджень та ін.
Громадсько-політичну інфраструктуру потрібно досліджувати як упорядковану, складну, багатогранну систему соціальних (суспільних і політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона, на нашу думку, покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які опосередковано або через свої організації і рухи здійснюють вплив на державну владу. Діяльність таких інститутів демонструє взаємозв'язки організованих форм владо-відносин -- державних та інших інститутів, установ, а також політичних цінностей і норм, що регулюють політичне життя членів суспільства. Громадсько-політична інфраструктура поєднує інфраструктуру управління та передвиборчу інфраструктуру. До інфраструктури управління належать система органів державної влади, місцевого самоврядування, громадські організації. До передвиборчої інфраструктури відносимо діяльність політичних партій і рухів. їх основною функцією вбачається розвиток демократизації суспільства. Розвитку такої інфраструктури сприяє становлення нової політичної системи в нашому суспільстві.
Комунікаційна інфраструктура -- сукупність територіально розподілених державних і корпоративних інформаційних систем, ліній зв'язку, мереж і каналів передавання даних, засобів комунікації й управління інформаційними потоками, а також організаційних структур, правових і нормативних механізмів, що забезпечують ефективне їх функціонування. До такої інфраструктури, потрібно віднести транспортну інфраструктуру, інфраструктуру зв'язку, телебачення, радіо та інформаційну інфраструктуру.
До транспортної інфраструктури належать: аеропорти, залізничні вокзали й автовокзали, морські й річкові порти, пасажирський транспорт. До інфраструктури зв'язку -- електричний, поштовий, спеціальний і фельд'єгерський зв'язок, Інтернет та стільниковий зв'язок. Матеріальними об'єктами служать пошта, телеграф, факсимільний зв'язок.
До інфраструктури телебачення та радіо відносимо мережі телевізійного і радіомовлення, ураховуючи мережі розподілу програм, кабельне телебачення та аудіовізуальні системи і служби зв'язку.
Інформаційна інфраструктура -- комплекс програмно-технічних засобів, організаційних систем і нормативних баз, який забезпечує організацію взаємодії інформаційних потоків, функціонування та розвиток засобів інформаційної взаємодії та інформаційного простору країни або організації. Ефективний розвиток країни та підвищення її конкурентоспроможності нині може бути реалізовано лише за наявності розвинутої інформаційної інфраструктури та значних трудових ресурсів.
Соціально-економічна інфраструктура вміщує фінансово-кредитну інфраструктуру та інфраструктуру соціального забезпечення.
Фінансово-кредитна інфраструктура охоплює установи, які здійснюють акумуляцію тимчасово позичених грошових ресурсів і перетворюють їх на кредити. Це -- банки, фондові та валютні біржі, інвестиційні фонди та компанії, кредитні, страхові й гарантійні установи, кредитні спілки, фонди громадських об'єднань.
Переконані, що без належного рівня розвитку виконавчих органів на місцях, тобто місцевих громад, неможливе поліпшення соціальної інфраструктури як рушійної сили розвитку самоорганізації місцевості. Тому на сучасному етапі постає проблема дальшої реформації органів територіальної громади як різновиду публічної влади, джерелом якої є народ. Прикладом такого успішного розвитку має стати ратифікація Концепції внесення змін до конституції України, метою якої є конституційна реформа, покликана створити ефективну систему місцевого самоврядування, яка здатна гарантувати найвищу соціальну цінність людини, створити оптимальні умови для її життєзабезпечення та гармонійного розвитку, а також забезпечити комплексний та стабільний розвиток територіальних громад, районів та регіонів України на основі якнайповнішого використання їх потенціалу, збалансування і вирівнювання регіонального розвитку.
В основі такого нововведення лежить так звана теорія муніципального дуалізму, яка покликана делегувати більше повноважень органам місцевої влади та створити можливість як вирішувати питання місцевого характеру, так і брати участь у розв'язанні державних справ за допомогою використання даних повноважень. Це дасть змогу впровадити Європейську хартію місцевого самоврядування та конституювання національних традицій розвитку місцевого самоврядування, а також уможливить поєднання досвіду європейських провідних країн.
Немає сумніву, що впровадження даних змін у сучасному соціально-економічному становищі наших регіонів є вкрай потрібним. Ці зміни дозволять змінити структуру влади на місцях у бік її спрямованості на територіальну громаду того регіону, де проживає населення. Адже, як показав досвід, влада, призначена зверху, не дає позитивних результатів на місцях, і це -- основна проблема наявного незадовільного стану соціальної інфраструктури.
Отже, реформаційні напрями розвитку органів влади на місцях за допомогою делегування додаткових прав та повноважень мають стати рушієм розвитку територіальної громади, що дозволить, нарешті, швидкими темпами розбудувати соціальну інфраструктуру та створити додаткові робочі місця. Подібний вектор розвитку дасть можливість народу обирати тих осіб, які будуть турбуватися про розвиток своєї територіальної одиниці, а не про своє власне збагачення, що приведе до поліпшення державного менеджменту. А це, у свою чергу, дозволить пристосувати систему соціально-виробничого характеру до природних та етнографічних умов місцевості та сприятиме використанню з найбільш ефективною віддачею наявні матеріальні блага та багатства.
Вельми болючим є також питання інвестиції та запозичень як джерела поліпшення інфраструктури на місцях. Останніми роками через недосконалу систему влади та брак капітальних видатків ці кошти спрямовувались переважно на споживання. Органи місцевого самоврядування просто не могли одержати необхідний рівень інвестицій для розбудови соціальної інфраструктури і не могли, відповідно, підвищити рівень розвитку своєї території.
Отже, вважаємо беззаперечним висновок, що питання конституційної реформи місцевого самоврядування набуло особливої гостроти та потребує негайного розв'язання на державному рівні.
Дослідивши структуру соціальної інфраструктури, ми побачили, що вона має розгалужену систему підприємств і організацій як виробничого, так і соціального характеру. Дана інфраструктура налічує досить велику кількість працівників та потребує значних обсягів фінансування з державного бюджету. Відтак, ми можемо оцінити рівень розвитку та спрацьованості даних компонентів соціальної інфраструктури. Однак спочатку розглянемо міру фінансування на потреби соціальної інфраструктури, тобто витрати з державного бюджету. Зазначимо, що сучасна модернізація неможлива без інституціонального й технологічного оновлення. Якщо макроекономічна стабілізація, будучи головною умовою модернізації, безпосередньо не пов'язана з організаційними заходами з удосконалення управління галузями соціальної інфраструктури, то технологічна модернізація потребує значних інвестицій в її галузі. Технологічний розвиток означає ліквідацію відставання у рівні матеріально-технічної бази, що передбачає оновлення технологій, обладнання організаційних структур, для чого необхідні чималі кошти.
Оцінка мінімального рівня бюджетної забезпеченості соціальної інфраструктури становить більше ніж 50 % від наявних обсягів її фінансування. Вона враховує крім захищених статей (заробітної плати з нарахуваннями та деякі інші) витрати на господарські потреби та інвестиції, у тому числі на реновацію основних фондів, а також кошти, необхідні на реформування галузей соціальної інфраструктури. Результати розрахунків нового підвищеного тренду витрат наведені на рис. 2. При цьому використані дані Мінфіну України та рекомендації Світового банку. Графічні дані показують, що витрати на розвиток інфраструктурних галузей мають дорівнювати 19-20 % ВВП замість 11-12 %. Такий стан свідчить про недоодержання необхідного рівня коштів на першочергові напрями модернізації основних інфраструктурних об'єктів.
Несприятлива ситуація в Україні з інвестуванням у соціальну інфраструктуру, за винятком роздрібної торгівлі, зорієнтованої на швидкий обіг капіталу, поставила складні методологічні та прикладні завдання: необхідність розвитку механізму багатоканального фінансування, дотримання соціального діалогу, розвиток державно-приватного партнерства, інституціональне вдосконалення функціонування соціальної інфраструктури, багато інших питань.
Рис.1
соціальний управління інфраструктура
На нашу думку, соціальний діалог, у межах якого відбувається переговорний процес із різних соціально-економічних питань, є підґрунтям розвитку соціальної інфраструктури. Проте недосконалість соціального діалогу як організаційної форми проведення переговорів і узгодження інтересів інвесторів і державних органів не забезпечує об'єднання їх функції щодо залучення фінансових ресурсів саме у розвиток соціальної інфраструктури.
Далі на основі статистичних даних проаналізуємо кількість об'єктів соціальної інфраструктури (табл. 1).
Як видно з наведених щойно статистичних даних, спостерігається поступова негативна динаміка: зменшення спортивних шкіл для дітей -- на 5 % щороку, спортивних майданчиків -- на 8 °% , закладів амбулаторного обслуговування -- на 200300. Для наочності відобразимо рівень спрацьованості основних об'єктів соціальної інфраструктури за період 2009-2013 р. (рис. 3). Усі ці процеси, на нашу думку, аж ніяк не сприяють підвищенню рівня розвитку населення в регіонах проживання, оскільки згадані об'єкти покликані виховувати духовно, поліпшувати здоров'я тощо.
Як видно з рис. 4, на 90 % міра спрацьованості припадає на житлово-комунальну сферу як одну з найбільш затратних та необхідних для населення будь-якого регіону нашої країни. Такий високий рівень спрацьованості можна пояснити низьким рівнем модернізації та оновлення, оскільки поліпшення та заміна на нові прогресивні технології вимагає значних капітальних витрат, на які органи місцевого самоврядування просто не мають коштів.
Також аналіз засвідчив високий рівень спрацьованості бібліотек, особливо сільських, в яких основний бібліотечний фонд не оновлювався понад 12-15 років. Становище бібліотек державного значення є на середньому рівні, оскільки там зберігаються найцінніші для українців друковані та літописні матеріали, які потребують коштів на їх утримання. Треба також не забути і про поліклініки та заклади амбулаторного значення, кількість яких невпинно зменшується у зв'язку з реорганізацією, але в деяких випадках остання призводить до ще більш поганого їх стану.
Отже, підсумовуючи результати аналітичного дослідження, маємо констатувати, що стан соціальної інфраструктури нашої країни перебуває на досить низькому рівні і тому потребує негайного оновлення та вдосконалення за допомогою конституційної реформи та задіяння повного спектру фінансових інструментів та механізмів (розвиток бюджетного фінансування, залучення національних
Таблиця 1
Рис.2
та іноземних інвестицій, ефективне використання фінансового потенціалу територій, розвиток державно-приватного партнерства тощо).
Серед факторів, що обумовили низький рівень соціальної інфраструктури в Україні, можна виділити: неефективну систему органів влади місцевого самоврядування; невисокий рівень делегування повноважень вищою ланкою влади; високий рівень корумпованості та централізації; занепад розвитку сільської місцевості як надійного джерела трудових та матеріальних ресурсів; низький рівень оновлення основних фондів соціальної інфраструктури; за роки незалежності фактично не було впроваджено жодного радикального проекту оновлення соціальної інфраструктури на місцевому видатки розвитку; непривабливість для інвесторів вкладати кошти в оновлення та розбудову інфраструктури через недосконалу систему влади та основних законів тощо.
Рис.3
Дані фактори, як непереборні перепони, постійно блокують розвиток територіальних громад, перешкоджаючи оновленню та розбудові соціальної інфраструктури як основного об'єкта управління місцевим розвитком. Тому й постає питання про реформаторські дії, спрямовані на поліпшення становища соціальної інфраструктури на місцевому рівні.
Одним з дієвих заходів вважаємо реформування конституції з метою збільшення повноважень через їх делегування органам місцевого самоврядування. Даний напрям є перспективним, оскільки люди самі будуть обирати голову свого району, покладаючи на нього більший обсяг повноважень. Це сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату, пристосуванню економіки до умов даного регіону, що, у свою чергу, дозволить збільшити надходження до бюджету територіальної громади. Звідси й будуть надходити кошти на оновлення основних об'єктів інфраструктури.
Наступним заходом є збільшення інвестицій з боку держави в ті регіони, які є найбільш рентабельними зможуть дати значну віддачу за короткий строк. Такий напрям також перспективний, тому що за інвестиціями прийде і кваліфікована робоча сила, а відтак поліпшиться соціально-економічне та демографічне становище. Суттєвого інвестування потребує й сільська місцевість як основний рушій розвитку нашої економіки в майбутньому. Адже не секрет, що родючість наших ґрунтів вельми висока, а попит на продовольчі товари на світовому ринку постійно зростає. Переконані, що дані напрями розвитку уможливлять і поступове оновлення соціальної інфраструктури на рівні села, де вона особливо потребує кардинального оновлення. А це є позитивним моментом, оскільки, як відомо, ліпше будувати за останнім словом техніки, ніж постійно оновлювати чи модернізувати. І цілком можливо, що село стане основою для дальшого розвитку соціальної інфраструктури і в містах, і в селищах міського типу.
Ще одна нерозв'язана на сьогоднішній день проблема -- низький рівень якості надання послуг об'єктами соціальної інфраструктури. Основні причини цього розкриті нами раніше, але головною залишається тотальне недофінансування.
Отже, сформулюємо основні заходи щодо стимулювання розвитку соціальної інфраструктури: поступова конституційна реформа, спрямована на делегування повноважень органам місцевого самоврядування; надання територіальним одиницям статусу самостійних територій у складі держави, які мають право обирати свого лідера; упровадження комплексних держаних програм щодо розбудови соціальної інфраструктури регіонів та областей в комплексному характері; поліпшення інвестиційного клімату за допомогою змін у законодавчій системі; поступова євроінтеграція та відкриття нових ринків; упровадження новітніх технологій та систем у сфері соціальної інфраструктури; підвищення якості надання послуг завдяки кваліфікованій підготовці працівників; поступове збільшення кількості об'єктів соціальної інфраструктури; упровадження іноземного досвіду в організації даних об'єктів; збільшення ефективності податкових пільг для галузей соціально-виробничого характеру.
Висновки
соціальний управління інфраструктура
Узагальнюючи результати дослідження, маємо зазначити, що соціальна інфраструктура є однією з основ розвитку нашого суспільства, оскільки дає можливість людині вдосконалюватися фізично, духовно та розумово, і від її стану залежить життєдіяльність усього суспільства в цілому. Проте доводиться визнати, що на сьогоднішній день соціальна інфраструктура перебуває на низькому рівні розвитку. Причини -- надмірна спрацьованість основного матеріального фонду та низький рівень модернізації та оновлення. Тож особливої гостроти набуло питання оновлення об'єктів соціальної інфраструктури.
Вважаємо, що основними заходами щодо оновлення мають стати такі: поступова конституційна реформа місцевого самоврядування; збільшення функцій органів місцевого самоврядування, шляхом збільшення повноважень, за рахунок делегування них органами вищої ланки; збільшення обсягів як національних та і зарубіжних інвестицій; покращення якості надання послуг, шляхом оновлення матеріальної бази і підвищення якості підготовки персоналу; податкові пільги у соціально-виробничій сфері.
Саме ці напрями наукових досліджень, на нашу думку, повинні стати пріоритетними в системі побудови фінансових відносин місцевих та центральних органів влади. Це дозволить досягти соціального діалогу між владою та суспільством та визначити основні напрями модернізації інфраструктурних об'єктів на місцевому рівні та визначити джерела їх фінансового забезпечення.
Список використаних джерел
1.Балакірєва О.М. Нерівномірність розподілу доходів населення України як соціально-економічна проблема// Український соціум. - 2009. - №3. - С.49-64
2.Детермінанти соціально-економічної нерівності в сучасній Україні: монографія / [Балакірєва О.М., Головенько В.А., Дмитрук Д.А. та ін.]; за ред. канд. соціол. наук О.М. Балакірєвої; НАН України; Ін-т екон. та прогнозув. - К., 2011. - 592 с.
3.Гвелесіані А.Г. Диференціація грошових доходів населення: аналіз, прогноз та механізм регулювання: монографія / А. Г. Гвелесіані; [відп. ред. В. М. Новіков]. - К., 2008. - 155 [1] с. - (Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України).
4.Кисіль Ю. М. Історико-політологічні аспекти формування соціальної нерівності та українська реальність [Текст] / Ю. М. Кисіль // Держава і право. - 2009. - Вип. 43. - С. 763-768.
5.Лекції професора Майкла Сандала. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.justiceharvard.org
6.Національна економіка: Тексти лекцій / О. П. Тищенко, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін.; За заг. ред. А. Г. Савченка. -- К.: КНЕУ, 2007. -- 464 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Визначення виробничої інфраструктури і функцій, які вона виконує. Сучасні тенденції її відтворення і розвитку. Створення умов, необхідних для роботи основних виробничих цехів. Соціальна інфраструктура. Задоволення соціально-побутових і культурних потреб.
реферат [142,4 K], добавлен 27.10.2008Значення та сутність комплексу соціальної інфраструктури у розміщенні продуктивних сил регіонів. Передумови розвитку і розміщення соціальної інфраструктури. Територіальна структура та регіональні відмінності забезпеченості соціальною сферою населення.
курсовая работа [187,5 K], добавлен 18.12.2009Методи організації індивідуального виробництва. Організація робочого місця, поточного виробництва, синхронізованого виробництва. Виробнича і соціальна інфраструктура. Визначення типів і кількості верстатів. Способи синхронізації складальних операцій.
контрольная работа [22,4 K], добавлен 23.10.2010Сутнісно-змістовна характеристика процесів управління розвитком підприємств. Фактори впливу на економічний розвиток підприємства, методичні підходи до його діагностики. Діагностика проблем управління економічним розвитком підприємства ЗАТ "Піонтекс".
дипломная работа [2,6 M], добавлен 10.08.2010Особливості стратегічного управління інноваційним розвитком підприємства. Обґрунтування об’єктів аналізу та побудова поточного господарського портфелю. Сучасні тенденції розвитку галузі гуртової та дрібногуртової торгівлі продуктами харчування.
курсовая работа [296,3 K], добавлен 08.12.2010Визначення сутності регіонального розвитку. Загальна характеристика соціально-економічного стану Золочівського району та стратегічний аналіз можливостей його розвитку. Особливості регіональної політики в країнах Європейського Союзу та в Україні.
магистерская работа [946,3 K], добавлен 15.07.2014Інфраструктура як економічна категорія, її сутність та функції. Особливості формування ринкової інфраструктури в Україні, порівняння з іншими країнами. Роль держави у формуванні ринкової інфраструктури, її проблеми і перспективи подальшого розвитку.
курсовая работа [83,7 K], добавлен 22.11.2014Аналіз управління виробничо-технологічною та матеріальною підсистемою підприємства. Оцінка управління стратегічним розвитком організації та її конкурентоспроможністю, зовнішньоекономічною діяльністю. Загальна характеристика організаційної структури.
отчет по практике [52,3 K], добавлен 25.04.2014Функції ринкової інфраструктури: забезпечуюча та регулююча. Валютна політика держави та міжнародних валютно-фінансових організацій. Стан та шляхи вдосконалення ринкової інфраструктури в Україні. Організаційно-технічна та фінансово-кредитна підсистеми.
курсовая работа [48,5 K], добавлен 29.10.2013Аналіз сучасного стану державного сектора української економіки. Сутність і класифікація політичних ризиків, методи їх оцінки та вплив на національну економіку різних країн. Дослідження проблем України, що призводять до зростання загального рівня ризиків.
научная работа [40,4 K], добавлен 13.03.2013
