Сучасний стан залучення основних джерел інвестицій для розвитку національного господарства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасний стан залучення основних джерел інвестицій для розвитку національного господарства

Формування ефективної інвестиційної політики держави вимагає детального вивчення основних джерел інвестування національного господарства. Зважаючи на те, що держава повинна враховувати інтереси окремих суб'єктів інвестиційної діяльності, то актуальними та важливими стають питання дослідження особливостей формування та залучення коштів фізичних і юридичних осіб у системі національної економіки України.

Аспекти формування внутрішніх інвестицій у межах окремих суб'єктів економіки та питання залучення іноземних інвестицій досліджують такі автори, як Л.М. Борщ, З. М Васильченко, З. Г Ватаманюк, В.М. Геєць, О.І. Гонт, А.П. Дук, С.В. Захарін, В.П. Ільчук, В.Л. Осецький, І.І. Петренко, С.О. Полковниченко, В.А. Худавердієв, В.А. Чистяков та ін.

Однак у науковій сфері на сьогодні відсутні дослідження, у яких визначалися б точні пропорції співвідношення зовнішніх і внутрішніх інвестицій, що відповідали найбільш кращому варіанту розвитку національної економіки та забезпечували найефективніший її розвиток. Саме тому кожна держава самостійно визначає структуру формування інвестиційних ресурсів. Це обумовлює необхідність здійснити ґрунтовний аналіз позитивних і негативних аспектів внутрішніх та іноземних інвестицій.

Метою статті є дослідження особливостей основних джерел залучення інвестицій до національного господарства країни.

Спочатку визначимо специфіку процесів формування та активізації внутрішніх інвестицій, а потім виконаємо аналіз іноземних інвестицій, особливостей їх залучення до економіки країни, визначимо основних іноземних інвесторів та з'ясуємо їх вимоги до інвестиційного клімату країни.

Інвестиції завжди відіграють провідну роль в економічних процесах, вони визначають загальне зростання економіки. У результаті інвестування в економіку збільшуються обсяги виробництва, зростає національний прибуток, розвиваються та набувають конкурентоспроможності галузі та підприємства, що найбільшою мірою задовольняють попит на ті чи інші товари і послуги. Згідно з теорією Д.М. Кейнса [14] приріст національного доходу знову частково нагромаджується, відбувається подальше зростання виробництва. Тому інвестиції, що утворюються за рахунок національного доходу внаслідок його розподілу, зумовлюють зростання та розширене відтворення. Але зростання національного доходу не коректно пов'язувати лише з внутрішніми інвестиціями, хоча останні є найбільш бажаними. На зростання національного доходу також впливають зовнішні інвестиції, які можуть слугувати як на користь розвитку соціально-економічної системи країни, так і бути його гальмуючими чинниками [12, с. 117].

Отриманий приріст національного прибутку частково накопичується для подальшого збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Так, інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку завдяки його розподілу, самі обумовлюють його зростання та розширене відтворення. Причому чим ефективніші інвестиції, тим більше зростання національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення, які можна й далі вкладати у виробництво [2, с. 116].

В умовах відкритості економіки країни, яка підтверджується одним з найбільш ліберальних правових режимів щодо присутності іноземних капіталів, який існує в Україні, проблеми формування державної інвестиційної політики повинні базуватися на пошуку оптимального співвідношення вітчизняних та іноземних капіталів. Доцільно зауважити, що обсяги прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну щорічно зростають, проте їх збільшення не корелюється зі змінами показників внутрішнього інвестування.

У нашій країні прийнято насамперед пов'язувати економічний розвиток виключно з іноземними інвестиціями. Про перспективи залучення та покращання інвестиційного клімату триває дискусія протягом усього періоду незалежності держави. Однак відмітити значні позитивні тенденції доволі складно, особливо якщо виконувати порівняльний аналіз з аналогічними процесами у країнах Центральної та Східної Європи. Питанням активізації внутрішніх інвестицій та залучення їх до економічного обігу відводиться другорядна роль, хоча такі інвестиції, порівняно з іноземними, мають ряд переваг: є більш стабільними для розвитку національного господарства і не будуть виведені за межі країни у разі настання несприятливої економічної кон'юнктури всередині держави; не будуть виведені за кордон внаслідок проблем економічного, політичного та соціального характеру в інших країнах (наприклад, після кризи, що настала у 2008 році, багато іноземних комерційних банків, що здійснювали свою діяльність на території України, змушені були віддавати кредити, які раніше були отримані, материнським компаніям унаслідок виникнення економічних проблем в останніх, що частково негативно позначилося на розвитку банківської системи України); внутрішні інвестори, на відміну від іноземних, використовують вітчизняну сировину, продукцію, що сприяє розвитку суміжних галузей національного господарства; отриманийрезультат від економічної діяльності залишається в межах країни і не виводиться за кордон власниками іноземних підприємств, які працюють на території держави; прибуток, отриманий у процесі виробничої діяльності вітчизняними інвесторами, може бути спрямований на подальший розвиток самого підприємства або на підвищення купівельної спроможності його власників, що позитивно впливає на зростання попиту на внутрішньому ринку, на відміну від іноземних інвесторів, які досить часто виводять прибуток за кордон у країну базування материнської компанії; при постійному імпорті іноземними інвесторами необхідних для виробництва сировини і товарів та при реалізації їхньої продукції всередині країни базування іноземні інвестиції негативно впливають на торговий баланс країни; внутрішні інвестиції, на відміну від іноземних, не впливають негативно на економічну безпеку держави (наприклад, значне зростання іноземних інвестицій у фінансовому секторі країни, зокрема у банківському секторі, призводить до загострення конкуренції та поступового зростання залежності розвитку національної економіки від діяльності філій іноземних банківських структур, що значно знижує фінансову, а відповідно і економічну безпеку країни); вітчизняні інвестори, які здійснюють свою діяльність у регіоні, де і проживають самі, як правило, зацікавлені в екологічності виробництва та мінімізації його впливу на навколишнє середовище (іноземні інвестори не зацікавлені в екологічності виробництва, раціональному використанні природних ресурсів); внутрішні інвестори досить часто зацікавлені у покращанні соціального розвитку регіону, де відбувається промислове виробництво, оскільки вони є частиною цієї громади (якщо йдеться про малий та середній бізнес, а не про потужні промислово-фінансові групи); іноземні інвестори, вкладаючи кошти у реалізацію проектів у певній країні, очікують отримати насамперед прибуток, який за розмірами є більшим від прибутку, що вони могли б отримати у своїй власній країні, тому країна-реципієнт іноземних інвестицій повинна мати певні стратегічні переваги, що забезпечать отримання такого прибутку (дешева робоча сила, низький рівень конкуренції, ненасичений ринок і т.д.), коли ці переваги будуть з часом втрачені, інвестор може задуматися про перенесення виробництва в іншу, більш привабливу з точки зору розвитку бізнесу країну, де він матиме можливість отримати більший прибуток; вітчизняні підприємства, особливо малі та середні, не дотримуються такої стратегії розвитку.

В Україні склалася парадоксальна ситуація, коли для іноземних інвесторів створюються більш сприятливі умови ведення бізнесу, ніж для вітчизняних виробників. Така ситуація призвела до виникнення тіньових схем виведення фінансових ресурсів за кордон та залучення їх до економічного обігу вже як іноземних інвестицій. Для цього використовують спеціальні офшорні компанії, які створюються в іноземних країнах (наприклад, Віргінські Острови). Підтвердженням цього є офіційна статистика щодо залучення прямих іноземних інвестицій до України.

Внутрішні інвестиції - це інвестиції, які можуть бути утворені всередині самої країни вітчизняними підприємствами, населенням та державою. Основними джерелами таких ресурсів можуть бути (рис. 1) такі.

Кошти фізичних осіб - тимчасово вільні ресурси, що постійно утворюються у населення внаслідок перевищення доходів домогосподарств над їх витратами. Фактично це заощадження населення. Однак певна сума коштів вкладається фізичними особами у різні фінансові інструменти (депозитні програми, цінні папери тощо).

Рис. 1 Основні джерела формування внутрішніх інвестицій

Одна частина цих ресурсів може бути спрямована фінансування інвестиційних проектів самими фізичними особами без посередницької ролі фінансових установ. У цьому випадку домогосподарства беруть на себе весь інвестиційний ризик і самі несуть відповідальність за можливу втрату своїх коштів у майбутньому.

В іншому випадку фізичні особи можуть інвестувати у реальний сектор економіки за допомогою фінансових посередників - фінансових установ, що акумулюють тимчасово вільні кошти фізичних осіб та направляють їх у прибуткові операції. У цьому разі кошти передаються безпосередньо зазначеним посередникам і клієнти не думають про ефективність їх вкладення.

1. Кошти юридичних осіб - кошти суб'єктів господарювання, що утворюються у процесі операційної, фінансової та інвестиційної діяльності на підприємствах різних типів і форм власності. Процеси інвестування такі суб'єкти можуть здійснювати двома шляхами: вкладати кошти самостійно у різнобічні інвестиційні об'єкти; надавати ресурси у розпорядження фінансовим посередникам.

Якщо підприємство самостійно вирішило займатися інвестиційною діяльністю, то воно може здійснювати це двома шляхами: 1) вкладати кошти у розвиток своєї діяльності, тобто займатися саморозвитком, самофінансуванням. Для цього на підприємствах створюються різноманітні фонди, наприклад, амортизаційний. Фінансування проектів щодо розширення власної діяльності може відбуватися за рахунок чистого прибутку, що утворився на підприємстві; 2) вкладати кошти в інші об'єкти інвестування за рахунок тимчасово вільних коштів, що утворилися на підприємстві. Це може бути частина чистого прибутку, що залишився після виплати дивідендів, або резервні грошові фонди, що не використовуються на певний час.

2. Кошти держави - держава як і інші інвестиційні суб'єкти може здійснювати та вкладати кошти у розвиток різнобічних об'єктів. Основними джерелами таких вкладень виступають кошти державних і місцевих бюджетів. Інколи кошти, що не використовуються у певний момент часу, державні виконавчі органи влади спрямовують на депозитні програми. Однак у більшості випадків держава самостійно фінансує певні інвестиційні проекти.

Наша країна може вийти з кризового стану насамперед за рахунок власних сил і коштів. Проте інтенсивний перехід до конкурентоспроможної моделі національної економіки спричиняє потребу співробітництва зі світовою системою господарювання, у якій іноземні інвестиції є важливим економічним важелем. Тому створення відкритої, орієнтованої на експорт моделі економіки значною мірою залежить від рівня активності іноземних інвесторів на території України, інтенсивності міжнародного руху капіталів і поділу праці [15, с. 65].

Зовнішні інвестиції - іноземні інвестиції, що надійшли до економіки країни з інших країн, від іноземних економічних суб'єктів.

До переваг залучення іноземних інвестицій можна віднести: створення стратегічних альянсів між українськими та зарубіжними підприємствами; використання зарубіжного організаційного й управлінського досвіду; збільшення обсягів капітальних вкладень; упровадження сучасних технологій; стимулювання розвитку експортного потенціалу; підвищення рівня зайнятості та кваліфікації робочої сили; прискорення темпів структурної перебудови економіки; покриття дефіциту торговельного балансу країни; підвищення ступеня адаптації суб'єктів господарювання до умов конкурентного середовища [9, с. 109; 10, с. 120121; 15, с. 63].

Відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування» під іноземними інвесторами розглядають суб'єктів, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме: 1) юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України; 2) фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності; 3) іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації; 4) інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України (рис. 2) [5].

Рис. 2. Формування іноземних інвестицій

Розглянемо види іноземних інвесторів з урахуванням основних положень інвестиційної політики держави, оскільки, наприклад, юридичні особи, створені відповідно до законодавства інших країн, можуть бути різних типів і видів.

Серед іноземних інвесторів, вважаємо, потрібно виділити таких:

1) фізичні особи, які самостійно здійснюють вкладання власних коштів до економіки іншої країни;

2) юридичні особи, що здійснюють свою діяльність у реальному секторі національного господарства:

- транснаціональні корпорації (ТНК) та суб'єкти господарювання великого підприємництва;

- суб'єкти малого та середнього підприємництва;

3) міжнародні організації та інші держави.

З рисунка 2 видно, що для кожного і суб'єктів інвестиційної діяльності характерні свої мотиви здійснення інвестицій в іншу країну і відповідно існують свої вимоги до інвестиційного клімату країни, відповідність яким є базовою передумовою залучення інвестицій.

У таблиці наведено перелік позитивних і негативних сторін внутрішніх та зовнішніх інвестицій для країни.

Позитивні та негативні сторони внутрішніх і зовнішніх інвестицій

Список використаної літератури

економіка інвестиція національний

1. Ватаманюк З.Г. Розвиток інституційного інвестування в Україні / З.Г. Ватаманюк, Т М. Кушнір // Фінанси України. - 2007. - №3. - С. 124-131.

2. Галась О.І. Внутрішні інвестиції як стабілізаційний інструмент економічного розвитку держави / О. І. Галась, Д.Б. Круцяк // Академічний огляд. - 2010. - №1 (32). - С. 115-119.

3. Діденко Я.О. Удосконалення прямого іноземного інвестування / Я.О. Діденко // Фінанси України. - 2001. - №12. - С. 96-105.

4. Про режим іноземного інвестування: Закон України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/93/96-вр.

5. Крупка М.І. Оцінка фінансового потенціалу інвестиційної діяльності в економіці України / М. І. Крупка, Н.Б. Демчишак // Фінанси України. - 2011. - №11. - С. 22-32.

6. Кухленко О. Стратегія інвестиційної діяльності в Україні / О. Кухленко, О. Смірнова // Економіка України. - 2002. - №11. - С. 22-27.

7. Лемішко О.О. Інвестиції в основний капітал та їх вплив на економіку України / О.О. Лемішко // Фінанси України. - 2007. - №7. - С. 46-61.

8. Малютін О.К. Інвестиційна діяльність транснаціональних корпорацій в умовах посилення глобалізаційних процесів / О.К. Малютін // Фінанси України. - 2008. - №12. - С. 107-113.

9. Осецький В.Л. Інвестиційна модель зростання економіки / В.Л. Осецький // Фінанси України. - 2003. - №1. - С. 21-27.

10. Пілевич Д.С. Оптимізація джерел інвестування національної економіки в умовах глобалізації виробництва і капіталу / Д С. Пілевич // Науковий вісник Чернігівського державного інституту економіки і управління. - Чернігів: ЧДІЕУ 2011. - №4 (12). - С. 116-121.

11. Полковниченко С.О. Вплив прямих іноземних інвестицій на розвиток економіки України / С.О. Полковниченко, Н.В. Аркадьєва // Науковий вісник Чернігівського державного інституту економіки і управління. - 2010. - №3 (7). - С. 79-85.

12. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей: реферат-дайджест творів Дж.М. Кейнса «Трактат про грошову реформу». - К.: АУБ, 1999. - 189 с.

13. Худавердієва В.А. Стратегія залучення іноземних інвестицій у економіку України / В.А. Худавердієва // Фінанси України. - 2010. - №6. - С. 62-71.

Размещено на Allbest.ru