Фінансування і кредитування українського хлібоекспорту в перші роки

Складено за даними: Энциклопедия русского экспорта : в трех томах / Под общ. ред. П.А. Берлина, А.Г. Гампа, М.Я. Кауфмана, Л.В. Коробочкина и М.И. Тетельбаума. Т. 1: Общая часть / Хлебные продукты. Справочная часть. Издание торгового представительства СССР в Германии при участии Управления НКВТ на Украине и Центросоюза. Берлин, 1924. С. 53-54.

Протягом 1921/1922 господарського року на європейських ринках склалася загрозлива для радянських республік ситуація. Європейські банки попри підписані урядами їхніх країн з Росією та Україною тимчасові торговельні угоди відмовлялися приймати злитки царського золота як засіб платежу за придбані техніку, продовольство і матеріали. Держбанку доводилось відправляти царське золото до Стокгольму, де його знов переплавляли на злитки з клеймом шведського королівського монетного двору і повертали назад до Росії. Додаткові витрати на такі операції доходили до 25% від вартості золота [3, с. 105]. Ось чому молодим республікам була вкрай потрібна іноземна стала валюта. Єдиним джерелом її надходження міг бути експорт, роль якого полягала в одержанні зарубіжної валюти для сплати імпортних товарів, а також у накопиченні державних валютних резервів.

Рада Праці й Оборони найвищий орган управління народним господарством РРФСР (з кінця 1922 р. СРСР) доручила Держбанку на початковому етапі відновлення експорту фінансувати учасників зовнішньої торгівлі винятково за рахунок держави. Так, Харківська контора Укрзовнішдержторгу в ІІІІІ кварталах 1922 р. одержала від республіканської філії Держбанку готівкою 15 млрд радянських грошових знаків. Ці кошти були використані на закупівлю сільськогосподарського реманенту, гасу, солі, сірників та інших предметів селянського побуту. Заготівля сільськогосподарських продуктів у Зміївському, Купянському та інших повітах здійснювалась шляхом товарообміну, оскільки саме такий спосіб найбільш відповідав інтересам селян [2, с. 22]. Експортери також безоплатно отримували позики у валюті для відшкодування витрат з транспортування і продажу зерна на європейських ринках.

Валютна виручка від реалізації українського хліба надходила на кореспондентські рахунки Держбанку, відкриті у німецькому Garantie und Kredit Bank з його конторами в країнах континентальної Європи, а також у Московському Народному і Аркос банках у Лондоні, що обслуговували покупців зерна в Англії, Ірландії та Ісландії. Держбанк накопичував у себе іноземну валюту, а експортерам компенсував матеріальне винагородження червінцями за офіційним курсом.

Починаючи з 1923 р. разом з Укрзовнішдержторгом та його мережею контор у хлібоекспорті почали брати участь державні установи, кооперативи, акціонерні товариства. Так, ліцензії від Управління НКЗТ на право займатися експортом зерна одержали Держбанк, Українбанк, Укрхліб, Хлібопродукт, Вукоопспілка, ВАКОТ та деякі інші організації. Реалізацію збіжжя за кордоном почали здійснювати торгові представництва Укрзовнішдержторгу.

На зміну державному фінансуванню прийшло кредитування експортерів. Держбанк відкрив організаціям та установам, що одержали ліцензії на експортну діяльність, поточні рахунки. Експортери могли під заставу збіжжя одержувати позики грошовими знаками випуску 1922-1923 рр., а також червінцями. Позики надавалися готівкою або векселями. Своєю чергою векселі були короткостроковими (до 3 місяців дії) чи довгостроковими (до 9 місяців дії), могли бути іменними і перевідними на пред'явників (тратти). Держбанк за кредити стягував з користувачів 9-10% на рік (у відсотках від суми кредиту) [6, с. 52]. Одержані експортерами кредити використовувалися в Україні для закупівлі зерна у хліборобів і комісіонерів, на ярмарках і товарних біржах, для перевезення збіжжя гужовим, річковим і залізничним транспортом до прикордонних станцій та морських портів.

На кінцевих залізничних станціях і в портах експортерам доводилося мати справу не лише з вітчизняним перевізником, але й з представниками чужоземного транспорту кондукторами залізничних товарних потягів і шкіперами-капітанами комерційних пароплавів. Експортерам доводилося бути присутніми при контролі якості зерна і одержувати відповідні сертифікати, спостерігати за вивантаженням збіжжя із рухомого складу транспорту і навантажуванням зерна у вагони, пристосовані до європейської вузької колії (1435 мм) або у трюми іноземних пароплавів, багато часу займав митний догляд, сплата мита і різних зборів. Разом із представниками міжнародного транспорту експортери оформляли документи на перевезення зерна до європейських країн залізничні дублікати і коносаменти при доставці хлібних вантажів морем.

Спочатку українські експортери перевозили зерно до чужоземних станцій і портів, біля яких дислокувалися міжнародні ярмарки та хлібні біржі. Поступово торгові представництва Укрзовнішдержторгу в Берліні, Лондоні, Відні, Римі, Варшаві, Празі та Ризі стали знаходити тамтешніх оптових покупців і укладати з ними від імені експортерів угоди з продажу-купівлі зерна. Тому експортерам було заздалегідь відомо, куди і в якому обсязі слід транспортувати пшеницю, жито або ячмінь. За приймально-здавальні, вантажно-розвантажувальні й митні операції експортери розраховувалися червінцями. Що стосується оплати міжнародних перевезень і наступних операцій з хлібом у зарубіжних портах і на залізничних станціях, то такі розрахунки здійснювалися конвертованою валютою. Ось чому експортери знов зверталися до Держбанку вже за валютними кредитами. Для одержання кредиту в іноземній валюті необхідно було передати банку у двох екземплярах такі документи:

- накладну на перевезення збіжжя залізницею (дублікат) або коносамент при доставці вантажу пароплавом;

- фактуру (рахунок за товар, що відправлено іноземному покупцеві);

- сертифікат (свідоцтво про якість) зерна.

Держбанк відкривав експортерам спеціальний валютний рахунок у розмірі до 85% ринкової вартості зерна, що підлягало відправці за кордон. Експортери могли одержувати валюту готівкою або перевідними векселями. За перевезення хліба до інших країн Європи експортери одразу через касу митниці розраховувалися з іноземними кондукторами та шкіперами валютою або траттами. Решту валюти залишали для оплати розвантаження і передачі збіжжя покупцям у закордонних портах чи на залізничних станціях. Працівники Держбанку телеграфом повідомляли своїх кореспондентів у Ризі, Берліні чи Лондоні про необхідність стягнення з іноземних покупців плати за відправлене до них зерно, а поштою надсилали для інкасування по одному екземпляру документів, раніш отриманих від експортерів. Іноземні покупці зерна зверталися до найближчого англійського чи німецького банків кореспондентів Держбанку і здійснювали операцію інкасо: сплачували за зерно і викуповували документи, що засвідчували кількість і якість зерна, витрати з його перевезення з пункту відправлення до пункту призначення. Кореспонденти перераховували валютну виручку на спеціальний валютний рахунок українських експортерів у Держбанку. За кредитування валютою Держбанк стягував з експортерів-користувачів 8%, а за посередницькі послуги 2% до суми кредиту [6, с. 53]. При цьому Держбанк певну частину комісійних перераховував іноземним банкам-кореспондентам.

Одночасно з банківським виник товарний кредит, який експортерам надавали іноземні постійні покупці. Так, у 1923 р. Англійське товариство оптових закупівель в Аркос Банку відкрило акредитив для експортерів українського хліба. За допомогою контор Держбанку в Харкові, Києві та Одесі вітчизняні експортери одержували аванси і позики векселями і чеками, якими розраховувалися за заготівлю й транспортування зерна на адресу свого кредитора. За посередництво між Англійським Товариством і українськими експортерами Держбанк отримував комісійне винагородження у розмірі 1,85% від суми кредиту [5, с. 113].

Фінансування та кредитування хлібоекспорту сприяли поступовому збільшенню обсягів вивозу українського хліба до Європи, надали можливість Держбанку накопичувати валютні резерви, потрібні для закупівлі за кордоном високопродуктивного промислового обладнання і сільськогосподарської техніки.

Наприкінці 1923 р. українських експортерів було відсторонено від присутності на європейських ринках. Вивіз хліба до інших країн було доручено здійснювати акціонерному товариству Експортхліб. У зв'язку з цим потреба українських заготівельників у банківських і товарних кредитах суттєво скоротилася і задовольнялася лише радянськими червінцями, які внаслідок скорочення золотовалютних резервів перетворилися на неконвертовану грошову масу.

Висновки

Україна протягом багатьох років постачала до Європи надлишки пшениці, жита та інших хлібних злаків. Воєнні та політичні події, що відбувалися в Україні протягом 19141920 рр., призвели до занепаду рільництва і припинення експорту зерна. Лише завдяки новій економічній політиці з'явилась можливість відновити експортну торгівлю хлібом.

Для її забезпечення з 1923 р. експортери зерна почали користуватися банківськими і товарними кредитами, витрачаючи їх на закупівлю і відправку хліба до Європи. Держбанк надавав українським експортерам кредити під заставу документів, що засвідчували кількість і якість зерна, а також законність його вивозу до європейських покупців. Умови і дисконтні ставки за кредити були помірними і цілком влаштовували користувачів.

Історичний досвід з фінансування і кредитування хлібоекспорту в перші роки непу є корисним і його слід враховувати на сучасному етапі експортної торгівлі українським зерном. Перспективним є подальше дослідження питань організації обов'язкового страхування хлібних вантажів від можливих втрат за кількістю і якістю. Така практика ефективно використовувалася в роки непу.

Література

1. Красин Л.Б. Общие условия внешней торговли СССР / Л.Б. Красин. М.-Л. : Госиздат, 1925. 172 с.

2. Обзор деятельности Харьковской конторы Укрвнешгосторга за июнь-август 1922 г. // Вестник Внешней Торговли Украины. 1922. № 45. С. 22.

3. Петряков И.П. Внешняя торговля и народное хозяйство СССР / И.П. Петряков. М.-Л. : Московский рабочий, 1927. 152 с.

4. Фрей Л.И. Внешняя торговля СССР / Л.И. Фрей. М. : В/о «Международная книга», 1947. 224 с.

5. Экономика и политика внешней торговли. Сборник / Под. ред. М.Н. Соболева. М. : Изд-во Наркомторга СССР и РСФСР, 1928. 360 с.

6. Энциклопедия русского экспорта : в 3 т. / Под общ. ред. П.А. Берлина, А.Г. Гампа, М.Я. Кауфмана, Л.В. Коробочкина и М.И. Тетельбаума. Т. 1. Общая часть: Хлебные продукты. Справочная часть. Издание торгового представительства СССР в Германии при участии Управления НКВТ на Украине и Центросоюза. Берлин, 1924. 371 с.

Размещено на Allbest.ru