Обгрунтування економічного ефекту від впровадження технологій управління якістю продукції на підприємствах

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 338.43:633.1:631.11

ОБГРУНТУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЕФЕКТУ ВІД ВПРОВАДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

д.е.н., проф. Мороз О.В., д.е.н., проф. Карачина Н.П.,

Острий І.Ф., Сташко І.В.

Вінницький національний технічний університет

Досвід останніх років розвитку сільськогосподарського виробництва на ринкових засадах яскраво свідчить, що в економічних умовах України зростання виробництва продукції для товаровиробника не є гарантією благополуччя. Українськими вченими-економістами, такими як Амбросов В., Геєць В., Дем'яненко М., Месель-Веселяк В., Пасхавер Б., Саблук П., Юрчишин В. та ін. підкреслено, що спроби поліпшити економічне становище аграрних підприємств через збільшення виробництва продукції мають здебільшого наслідком вилучення капіталу із галузі. Таким чином, ідеологія детермінантної ролі кількісних параметрів зростання безпосередньо для аграрного виробництва потребує корегувань. До останніх правомірно віднести стратегію зростання підприємств на основі підвищення якості продукції, зростання ефективності управління якістю тощо.

Складовою конкурентоспроможності підприємств безпосередньо є якість їх продукції. Повною мірою висновок про виключну важливість досягнення ефективності управління якістю продукції є актуальним і для підприємств АПК, у т.ч. сільськогосподарських. Загальновідомими є факти низького рівня якості продукції вітчизняного АПК. При цьому, очевидно, реальний стан щодо якості є значно гіршим за офіційні дані. В силу зазначеного вивчення цих питань представляється актуальним.

Мета статті: представити результати дослідження ефективності організаційних технологій управління якістю на прикладі виробництва зерна.

Стан вивченості питання. Існує чисельна кількість робіт, в яких здійснено детальне аналізування світового досвіду бізнесу з використанням потенціалу фактора якості. Як правило, ці роботи охоплюють період останньої чверті ХХ ст. і 2000-ті роки, коли у провідних країнах світу були отримані усталені ефекти змін ринку саме на основі зазначеної стратегії; здебільшого отримав поширення досвід бізнесу США і країн ЄС та Японії. Слід підкреслити, що досвід із впровадження якості як фактор конкурентоспроможності окремих фірм і корпорацій практично ніколи не був комерційною таємницею і активно пропагувався. Такий досвід свого часу достатній період вивчався і у колишньому СРСР, де здійснювалися масштабні спроби його використати, хоча значної ефективності це не мало. Опис зазначених процесів представлено у працях О. Момота [25], М. Шаповала [26] та ін. У більшості випадків невдачі у СРСР з сучасних позицій дослідниками пояснювалися вадами адміністративно регульованої планової економіки. аграрний управління рентабельність зерно

Аналізування літератури дозволяє виділити й узагальнити основні мотиви і переваги впровадження науково обґрунтованих систем управління якістю продукції на підприємствах. На думку Дж.Джурана [6], Дж.Кампанелли [7], Б.Андерсена [8] та ін., до таких можна віднести можливість одержати значні конкурентні переваги з врахуванням наявності жорсткої конкуренції на зовнішніх ринках, вимог наявності міжнародного сертифіката на систему якості з боку замовників (споживачів), умов участі в тендерах, специфіки митних бар'єрів і потреб споживачів та ін. Економічний ефект від зростання якості Дж. Харрінгтоном [9], А. Робертсоном [10], О. Румянцевою [11], С.Джорджем [12] та ін. найчастіше пов'язують із можливістю зростання продажів, зниження собівартості продукції та збільшення цін, що, в кінцевому рахунку, сприяє підвищенню прибутковості діяльності підприємства.

Питання створення та реалізації систем (технологій) управління якістю на підприємствах виявилися актуальними на ринковому етапі розвитку пострадянських країн і України зокрема. Постановка загальної задачі дослідження у контексті тези: «про неможливість забезпечення якості за умов адміністративно регульованої економіки» та «існування автоматичного механізму вирішення проблеми якості в умовах ринку», очевидно, висвітлюють лише самі загальні і не головні аспекти проблеми. Зважуємо на важливість пошуку нових пояснень і неврахованих раніше факторів.

Результати досліджень

На практиці динаміку якості на вітчизняних підприємствах визнати позитивною і досі проблематично, хоча суть проблеми здебільшого сприймається достатньо адекватно як представниками бізнесу, так і управлінцями. Причини цієї незадовільної ситуації, як свідчить досвід, мають комплексний характер і охоплюють цілий ряд причин і факторів. Їх розгляд має, як вважаємо, не тільки теоретичне, але й прикладне значення.

Економічні моделі зернового господарства, як і інших сфер бізнесу, повинні виходити із ключової тези про те, що основними ефектоутворюючими факторами моделі ефективності виробництва зерна вищої якості стають спеціалізовані технології виробництва, які характеризуються значно вищими витратами. Саме тому при використанні таких технологій актуалізуються ризики досягнення параметрів результативності щодо прогнозованої якості зерна, урожайності та економічної окупності таких витрат. Узагальнюючи, наукові дослідження і практика доводять, що технологічна схема вирощування зерна здебільшого будуються на таких підходах:

1. Висока якість зерна - головна ціль. Цей підхід можливий у тому разі, коли витрати на врожай компенсуються вищою ціною реалізації або ж іншими додатковими умовами, коли висока якість продукції окупається (наприклад, наявністю замкнутого циклу переробки зерна в межах підприємств, кластерних угруповань, холдингових структур тощо).

2. Рентабельність виробництва є найважливішим показником. У цьому разі ставка робиться на заниження кінцевої собівартості продукції та сподівання на сприятливі погодні умови, за яких навіть на задовільному агротехнічному фоні можливе отримання достатньо якісного зерна. Таким чином, у цьому випадку актуалізується рівень ризику зазначеного фактору.

В табл. 1 наведено відповідні цифри стосовно технологій МХП «Миронівське» стосовно діяльності цих господарств по Хмільницькому району Вінницької області, на прикладі яких здійснювалися детальні дослідження.

Таблиця 1 - Порівняння технологій, орієнтованих на отримання зерна різної якості (грошові оцінки - на 2013 р.)

Примітки: * - загальні витрати - з врахуванням амортизаційних відрахувань та адміністративних витрат та ін. - є вищими на 10-11%.

** - протруюючи, гербіциди, родентициди, фунгіциди, інсектициди

*** - за середніми цінами біржової торгівлі

Джерело: авторські дослідження за даними господарств МХП

Як бачимо (див. табл. 1), виробництво зерна (і його планування) мали чітку орієнтацію на досягнення запрограмованих параметрів продуктивності, якості, економічності зерна. Кожна з трьох зазначених технологій може використовуватися (і використовується) у разі необхідності досягнення саме таких параметрів якості і економічності продукції. Такі технології відрізняються за сукупними витратами більш ніж удвічі, при чому в першу чергу за рахунок факторів інтенсифікації - удобрення, захисту рослин, паливо-мастильних матеріалів. Слід особливо підкреслити, що застосування інтенсивних технологій призводить не тільки до підвищення якості збіжжя, але й істотного - у рази - зростання урожайності, і таке збільшення може розглядатися як основний (одночасно із фактором якості) фактор рентабельності виробництва.

Отже, функціональне забезпечення виробництва результативно обумовлює аналогічні загалом співвідношення між показниками урожайності, доходності з перевагою щодо технології, орієнтованої на найвищу якість зерна. Натомість такі результативні показники як собівартість продукції і прибутковість виробництва, зважуючи на ризики коливання урожайності, знаходилися, за оцінками авторів, приблизно на одному рівні. Комбінування вище зазначених показників і їх величин обумовило той важливий факт, що рентабельність виробництва більш якісного зерна істотно поступалося технології мінімізації витрат.

Так, за даними авторських досліджень, виробництво зерна пшениці у Хмільницькому районі Вінницької області у 2012-2014 рр. у майже 80% господарств (або до 70% площі сільгоспугідь району) характеризувалося рентабельністю не вищою за 30%. При цьому частка зерна вищої якості залишалася на відносно низькому рівні: за відсутності по суті пропозиції зерна І-ІІ класів, частка зерна ІІІ класу становила не більше 25%, тоді як частка непродовольчого зерна (IV-VI) - близько 75%.

При цьому, на загальному (середньому) фоні результативності діяльності сільськогосподарських підприємств можна виділити приклади явно більш ефективних моделей господарювання. Так, у ЗАТ «Зернопродукт МХП» було досягнуто значно вищої якості (табл. 2).

Таблиця 2 - Динаміка якості зерна пшениці у МХП (с. В. Митники Хмільницького району Вінницької обл.)

Примітки: * - у 1990 р. - колгосп ім. Мічуріна

Джерело: авторські дослідження на прикладі зазначеного підприємства

Основним фактором таких високих показників стало, як показали дослідження, ретельне дотримання відповідних технологій, у т.ч. поетапна регламентація окремих технологічних прийомів, де, зокрема, регламентувалося не лише використання традиційних засобів хімізації, але й добрив, що містять необхідний перелік і вміст мікроелементів (табл. 3). Використання методу оптимізації зернового господарства сучасного типового сільськогосподарського підприємства за співвідношенням факторів потенційного зростання якості зерна, структури посівних площ та необхідної кількості ресурсів засвідчило, що резерви зростання якості зерна (за ціновими паритетами 2010 р.) дозволять підвищити рентабельність галузі на 50-170% в залежності від культури.

Враховуючи тривалу динаміку відповідних витрат ресурсів у діяльності МХП «Миронівське» (табл. 2-3), є можливим обрахувати ефективність запровадження системи управління якістю (СУЯП). В табл. 4 наведено такі розрахунки, які свідчать про достатню обґрунтованість витрат на якість.

Таблиця 3 - Динаміка основних економічних показників виробництва зерна пшениці у МХП (с. В. Митниця Хмільницького району Вінницької області)

Примітки: * - у 1990 р. - колгосп ім. Мічуріна

** - за цінами 2013 р.

Джерело: авторські дослідження

Так, з 2001 р. у господарстві обсяги виробництва зерна пшениці при незначних коливаннях посівних площах (близько 800 га) зросли в 1,7 разів (аналогічними в цілому були і темпи зростання урожайності), тоді як прибутковість - майже в 3 рази, істотно зросла також рентабельність виробництва. Більше того, в господарстві вдалося досягти істотного зменшення собівартості продукції за умови, коли витрати на 1 га навіть зростали на 3-5% щорічно. Загалом за цей період частка збільшення прибутку від підвищення класності зерна становила близько 45%, і щорічно у господарстві лише за рахунок підвищення якості зерна формувалося до 300 тис. грн. прибутку (табл. 4). Таким чином, стратегія інтенсифікації була реалізована за сценарію, коли зростання обсягів виробництва здійснювалося лише за рахунок підвищення урожайності, витрат на одиницю посівної площі та поліпшення якісних показників продукції. При цьому було зафіксовано випереджаюче збільшення прибутковості виробництва, де частка фактора підвищення якості продукції на зміни прибутковості становили в межах 38-45%.

Таблиця 4 - Економічний ефект від введення в МХП «Миронівське» СУЯП (за цінами 2013 р.)

Джерело: авторські дослідження на прикладі МХП «Миронівське» (с. В. Митниця Хмільницького району Вінницької обл.)

Висновки

Провідною тенденцію останніх десятиліть в Україні стало зростання виробництва зерна. Звідси для вітчизняних сільськогосподарських підприємств проблема низької якості продукції може бути віднесена до пріоритетних. Наявними залишаються потужні резерви для зростання якості зерна, а також можливості підвищення на цій основі економічних показників підприємств. За умов нестабільності зернового ринку виробництво якісної продукції за достатньо ефективного менеджменту якості може бути безпосереднім фактором гарантії економічного благополуччя підприємства. На прикладі конкретних підприємств доведено ефективність впровадження систем управління якістю продукції.

Узагальнення даних дає підстави для висновку про те, що загальним фоном виробництва зерна пшениці у сучасних умовах аграрного ринку в Україні є в цілому достатня його вигідність при всіх запрограмованих параметрах якості продукції. Тобто виробництво високоякісного зерна не є бізнесом із високим ризиком. Однак, досягнення виробництва більш якісного зерна потребує значних додаткових витрат, які загалом окупаються. Слід особливо підкреслити, що здійснення таких додаткових витрат має наслідком не тільки підвищення якості зерна, але й суттєве збільшення його урожайності, і саме цей аспект дозволяє підтримувати задовільну рентабельність технологій, орієнтованих на високу якість. Однак, головним є висновок про те, що на рівні виробництва зерна як сировини навіть за умов високої технологічності переваг у рентабельності виробництва у порівнянні із технологіями мінімізації витрат досягти проблематично. Цей аспект, очевидно, ще більш актуалізується у діяльності господарств, які не в змозі забезпечити сучасний рівень технологій і відповідно високі витрати. Тобто, маючи відносно високу рентабельність, таке виробництво різко зменшує пропозицію зерна загалом і фракцій високої якості зокрема. Отже, аналізування систем управління якістю продукції повинно розглядатися не тільки з позицій мікроекономічних, але й макроекономічних (національних) пріоритетів.

Список використаної літератури

1. Момот А.И. Экономический механизм управления качеством / А.И. Момот. Министерство образования и науки Украины. ДонНТУ. - Донецк: Норд-Пресс, 2005. - 383 с.

2. Шаповал М.І. Менеджмент якості: Підручник. - К.: Т-во „Знання”, 2003. - 475 с.

3. Джуран Дж. Качество в истории цивилизации. Эволюция, тенденции и перспективы управления качеством: В 3-х томах / Дж. Джуран; [пер. с англ.]. - М: РИА «Стандарты и качество», 2004. - 580 с.

4. Кампанелла Дж. Экономика качества. Основные принципы и их применение / Дж. Кампанелла; [пер. с англ. А.Л. Раскина]. - М.: РИА «Стандарты и качество», 2005. - 208с.

5. Андерсен Б. Бизнес-процессы. Инструменты совершенствования/ Пер.с англ. / Науч.ред. Ю.П.Адлер - М.: РИА «Стандарты и качество», 2003.- 272 с.

6. Харрингтон Дж.Х. Управление качеством в американских корпорациях/ Сокр.пер.с англ. - М.: Экономика, 1990. - 272 с.

7. Робертсон А. Управление качеством: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1974. - 250 с.

8. Румянцев Е.Е. Ценообразование и качество продукции. - М.: Экономика, 1986. - 210 с.

9. Джордж С. Всеобщее управление качеством: стратегии и технологии, применяемые сегодня в самых успешных компаниях (TQM) / С. Джордж, А. Ваймерскирх. - СПб.: Виктория плюс, 2002. - С.196-197.

Размещено на Allbest.ru