Роль держави в активізації розвитку авангардної економіки: демпфер чи протагоніст?

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль держави в активізації розвитку авангардної економіки: демпфер чи протагоніст?

В.В. Білоцерківець

кандидат економічних наук, доцент

Національної металургійної академії України

Постановка проблеми. Епоха постмодерну визначає морфологічну невід'ємність економіки та авангардної економіки, постулюючи тим самим взаємопов'язаність процесів, що відбувається в їх межах. Проблеми, що виникають в економіці, іррадують в авангардну економіку та навпаки, погіршення в одних локалізаціях швидко розповсюджуються на інші, часом призводячи до загальних і економічних, і авангардно-економічних загострень. Так, криза доткомів у 2000-2003 рр., маючи зовні авангардно-економічне забарвлення, стрімко поширилась на галузі відносно «традиційної» економіки. З іншого боку, іпотечна криза 2007-2009 рр., спочатку охопила відносно «традиційні» галузі, і лише згодом, набувши глобального виміру, розповсюдилась на авангардну економіку, завдавши особливо болісного удару виробникам високотехнологічної продукції. Сподівання на успішне розв'язання таких викликів виключно на основі внутрішньо притаманних авангардній економіці механізмів саморегулювання стають досить примарними.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема визначення ролі держави у забезпеченні розвитку інноваційної, нової та авангардної економіки виявилась у фокусі уваги численних видатних західних та вітчизняних науковців, зокрема: Ю. Бажала, Л. Бальцеровича, Ф. фон Гайєка, Е. фон Гіппеля, Г. фон Крогха, Л. фон Мізеса, В. Осецького та багатьох інших. Проте питання щодо спроможності держави каталізувати процес форсованого розвитку авангардної економіки досі залишається гостро дискусійним.

Метою статті є дослідження особливостей ролі держави в активізації авангардно-економічної еволюції, її здатності виступити протагоністом оновлюючого розвитку.

Результати дослідження. Кардинальна мінімізація ролі держави, абсолютизація її екзогенності стосовно зв'язку економічної та авангардно-економічної субцілісностей, має явно штучний характер, не відповідаючи реаліям сьогодення. Неможливість відсторонення держави від процесів функціонування та розвитку «традиційної» економіки апріорі виключає можливість її самоусунення від впливу на процеси еволюції авангардної економіки. Втім специфіка такого впливу повинна визначатися особливостями його реципієнта. Як зазначає Л. Бальцерович, «не було жодного випадку, коли держава з неринковим етатистським економічним устроєм досягала б економічного успіху», але ознакою усіх країн, де відбулось «економічне диво» була «наявність елементів економічної політики, характерної для обмеженої держави» [2]. Емпіричний досвід свідчить, що безпосереднє втручання держави у процеси становлення авангардної економіки, спроби штучного формування нових авангардно-економічних ризосом та їх коаліцій часто завершується фіаско. Дослідження Дж. Скотта, Г.-Я. Хосперса, П. Дероше та Ф. Соте демонструють загрози та перешкоди, з якими зустрічається держава на шляху форсованого генерування осередків авангардної економіки на тлі старої [4,7,8]. Держава не тільки не є монопольним держателем інформації стосовно проривного характеру тієї чи іншої галузі науки, знань щодо хоча б найближчих змін у морфології консумаційних наборів споживачів, їх пріоритетів та динаміки ринків грядущого, але й явно поступається приватним економічним акторам у можливостях оперативно сконцентрувати ресурси на чітко визначених фокальних точках інвазії в авангардно-економічне майбутнє та ефективно реалізувати такий прорив. Емпіричні дослідження доводять, що величезна більшість інновацій «були стимульовані не науковими дослідженнями, а були реалізацією розв'язання проблеми високих витрат або можливості отримання більшого прибутку» [8]. Так, наприклад, винайдена ще у 1655 р. парова машина почала активно застосовуватись лише тоді, коли стала «коштувати більш аніж у два рази дешевше тих коней, яких вона замінює», оскільки, стверджує Дж. Хікс, «інновації не будуть реалізовані, якщо вони не збільшують прибуток» [6]. Більш того, як правило, представники держави «погано розуміють динаміку ділового життя і знаходяться надто далеко від економічного процесу, аби виявити ті сфери, де реально відкриваються сприятливі можливості» [7].

Стрімкий авангардно-економічний поступ галузі звичайно пов'язаний як з наявністю певної концентрації «неявних», «розсіяних», за Ф. фон Гайєком, знань, так й можливістю їх сприйняття, засвоєння та творчої модифікації й розвитку потенційними набувачами, що дозволяють лише «такі інститути, як ринок» [5]. «Найбільш повне використання розсіяного знання, - зазначав Ф. фон Гайєк, - досягається тільки за гнучкого розосередження можливостей розпоряджатись конкретними ресурсами між численними індивідами, спроможними на ділі вирішити питання щодо їх застосування» і неможливо зібрати таке дисперсне знання «й передати владі» [5] для ефективної координації економічної діяльності. Держава не в змозі адекватно зафіксувати, сприйняти потоки таких знань та обернути на фундаментальні основи економічного процвітання [8]. Перетворення в авангардній економіці відбуваються спонтанно; накопичені роками знання, інформація, навички, підспудні бажання споживачів в певний момент знаходять втілення у нових, незвіданих благах та набувають виразних контурів у конкретних нових потребах. У цьому ракурсі намагання держави штучно створювати осередки продукування авангардно-економічних товарів, генерування нових технологій та поширення нових знань виглядають дуже привабливими. Проте селективність такої політики, таргетування на розвиток конкретних, визначених як пріоритетні, високих технологій досить часто не призводить до бажаних результатів.

Усі спроби держави створити «інноваційні центри», «інкубатори ідей» тощо, здійснені у США, Канаді, Франції у 1970-1990 рр., неодмінно завершувались крахом [8]. Звичайно штучно сформовані під її цільовою опікою інноваційні кластери були імітацією уже існуючих аналогів у інших країнах чи регіонах. Такими є більшість дублерів Силіконової долини - «Силіконова кашба» в Туреччині, «Силіконове узбережжя» у Норвегії, «Силіконовий польдер» у Нідерландах, «Медійна долина» в Кореї, «Силіконовий торф'яник» і «Силіконова тіснина» у Великий Британії та ряд «силіконових» утворень безпосередньо у США - відповідні «замети», «гори»», «пустелі», «прерії», «ліси» тощо. Результати функціонування значної частини з них так й не справдили покладених на ці кластери сподівань. Доречний скепсис викликають у фаховому середовищі й майбутні перспективи розвитку таких грандіозних штучних утворень, як заснований у 2010 р. у Російській Федерації інноваційний центр «Сколково» та запланований до відкриття у 2012- 2014 рр. в Україні технопарк «Bionic Hill».

Щодо небезпек, на які наражаються подібні проекти, яскраво свідчить, на думку Г.-Я. Хосперса, приклад російського Академмістечка: «У 1950-х рр. даний сибірський «наукоград» був побудований за зразком Силіконової долини майже на «пустому місці». З тих часів він багато десятиліть жалюгідно животіє» [7]. Слід зазначити, що останніми роками ситуація в цьому історично штучному осередку авангардного значно змінилась на краще. Прихід приватних інвесторів, багатомільйонні капіталовкладення в поєднанні з численною армією висококваліфікованих фахівців, низкою потужних науково-дослідних центрів забезпечили перетворення Академмістечка на один з провідних центрів генерування ІКТ у Російській Федерації. Але це відбулось не завдяки призначенню державою «переможців заздалегідь», а як результат дії ринкових сил. Наявність у даному регіоні відносно дешевої висококваліфікованої робочої сили, потужних наукових центрів, що забезпечували генерацію нових знань та формування нових креативних підходів до розв'язання технічних проблем, позитивні результати інформаційної революції, зростання попиту на якісне програмне забезпечення та різноманітні гаджети як матеріальні втілення ІКТ, специфіка умов жорсткої конкурентної боротьби у глобальній економіці стали запорукою приходу приватних інвесторів та ренесансу сибірського «наукограда» уже у новій, дійсно авангардно-економічній іпостасі. То ж на регіональному рівні навіть невелика кількість підприємств, вдало розташованих та відповідних його специфіці, можуть стати локомотивом економічного зростання регіону. Слідом за ними з'являться та почнуть розвиватися більш-менш споріднені підприємства. Створення першої групи виробничих суб'єктів служить потужним імпульсом для розвитку економіки всього регіону, а далі й сприятиме позитивним зрушенням на рівні національної економіки в цілому.

Слід зазначити, що наведені приклади дещо невдалих спроб державної підтримки, що пояснюються особливостями розвитку високотехнологічних галузей, специфікою генерації авангардно-економічних благ тощо, не постулюють необхідність тотальної відмови від державного впливу на процеси становлення, функціонування та поступу національної авангардної економіки. Натомість вони є засторогою щодо брутального втручання держави у ці процеси, не вимагаючи при цьому її повного самоусунення.

Розвиток авангардної складової національної економіки потребує обережного впливу держави, чітко вивіреного відповідно до специфіки його реципієнта, створення комфортних умов для генерації нового, впровадження продуктових та процесових інновацій, збільшення номенклатури та обсягів випуску авангардно-економічної продукції. Втім, статистичні дані свідчать, що протягом останнього десятиліття в Україні відповідно до одних індикаторів авангардизації економіки спостерігається розгортання стагнаційного сценарію, а за іншими - навіть посилення регресивних тенденцій. Так, з 2000 р. по 2005 р. частка підприємств, що впроваджували інновації скоротилась на 45% - з 14,8% до 8,2%. Щоправда за останні роки ця частка, демонструючи різновекторний рух, дещо зросла до 12,8%. Однак, виходячи із визначення авангардної економіки, можна стверджувати, що питома вага підприємств, на яких виготовлялась авангардно-економічна продукція є значно меншою. І у розрізі обсягу продуктових інновацій, динаміка яких більш тісно корелює з динамікою номенклатури авангардно-економічних благ національного виробництва, ситуація суттєво погіршилась. Так, якщо на початку 2000-х рр. їх кількість коливалась у діапазоні 15323-22847 найменувань, то на початку 2010-х вона знаходилась уже на рівні 2408-3238 одиниць. За 2001-2011 рр. питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової скоротилась майже вдвічі - з 6,8% до 3,8%. Зрозуміло, що така швидкість інноваційно-модернізаційних процесів викликає певний сумнів щодо можливості форсованого зростання в українській економіці питомої ваги авангардної, а, отже, перехід до сучасного варіанту нової економіки, що вимагає глибоких структурних трансформацій, інтенсифікації застосування нових інформаційних та комунікаційних технологій, дещо затримується.

Можна констатувати, що роль держави у безпосередньому забезпеченні інноваційного розвитку останніми роками залишається мінімальною. Частка промислових підприємств, що займались інноваційною діяльністю за рахунок державного, місцевих бюджетів та позабюджетних фондів коливалась протягом 2000-2010 рр. на рівні 2-4%. На державу припадало лише від 2,4% у 2000 р. до 1,2% у 2010 р. загального обсягу фінансування інноваційної діяльності. Ще гіршою ситуація була у розрізі високотехнологічних виробництв - у 2010 р. питома вага державного фінансування у них склала лише 1,1% [3]. Втім, така позиція держави у ракурсі постулатів необхідності обмеженого втручання у процеси становлення, функціонування та розвитку авангардної економіки виглядає цілком доречною. Але крах «дирижистської догми» у 1980-х рр. не означає, що свідоме послаблення ролі держави за цим напрямом дозволить отримати однозначно позитивні результати, що приватні інвестори візьмуть на себе весь тягар реалізації інноваційних проектів, фінансування НДР тощо. Слід враховувати особливості цивілізаційної культурної матриці, властивої Україні, для якої притаманні слабкий індивідуалізм та неготовність до ризику. Тож сподівання на авангардно-економічний активізм приватних інвесторів, спроможність їх замінити держави на проривних напрямках інноваційного розвитку в умовах України викликає доречний сумнів.

Держава має відігравати важливу роль в забезпеченні авангардно-економічного поступу в Україні, створюючи комфортний інноваційно-інвестиційний клімат для певних виробництв, ринків, потенціал еволюції яких в новоекономічному вимірі представляється перспективним. Поява ж в даних локалізаціях авангардно-економічних ризом, генерація ризосом та утворення їх коаліцій має відбуватись вже на базі притаманних авангардній економіці як автопоетичній субцілісності механізмів самоорганізації. Внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування суб'єктів індустрії програмної продукції є позитивним прикладом дій держави за цим напрямком. Реалізація подібних заходів має забезпечити посилення в Україні позицій сучасного варіанту авангардної економіки. Втім цього явно буде недостатньо для досягнення технологічного паритету з країнами «золотого мільярду». Фокусування зусиль на форсованому розвитку національного ІКТ-виробництва, концентрація державою та приватними інвесторами ресурсів в генеруванні софтверних й хардверних продуктів безперечно є позитивом, але авангардно-економічне піднесення матиме тимчасовий характер, Україна залишатиметься на периферії світової економіки, а національний варіант авангардної економіки матиме статус застарілого, знаходячись далеко від фронту авангардно-економічного поступу. Лише випереджаюче опанування технологіями «майбутнього шостого соціально-технологічного укладу може дати Україні шанс наздогнати розвинуті країни у ХХІ ст.» [1].

Тільки ефективна реалізація державою комплексу заходів стосовно створення відповідних умов для розвитку підприємств, що спеціалізуватимуться на генерації, впровадженні та застосуванні біотехнологій, виготовленні інноваційної біотехнологічної продукції, сприятимуть формуванню перспективного національного варіанту авангардної економіки, стаючи запорукою можливого авангардно-економічного лідерства України.

Список використаної літератури

держава економіка авангардний

1. Бажал Ю.М. Теорія соціально-технологічного укладу і сучасне державне антикризове управління [Текст] / Ю.М. Бажал // Формування ринкової економіки: зб. наук. праць. - К.: КНЕУ, 2010. - С. 13-15.

2. Бальцерович Л. Навстречу ограниченному государству: пер. с англ. [Текст] / Л. Бальцерович. - М.: Новое издательство, 2007. - 92 с.

3. Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2010 р. Статистичний збірник [Текст]. - К.: ДП «Інформаційно-видавничий центр Держстату України», 2011. - 282 с.

4. Скотт Дж. Благими намерениями государства: пер. с англ. [Teкст] / Дж. Скотт. - М.: Университетская книга, 2005. - 568 с.

5. Хайек фон Ф.А. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма: пер. с англ. [Teкст] / Ф.А. фон Хайек. - М.: Новости, Gatallaxy,1992. - 304 c.

6. Хикс Дж. Теория экономической истории: пер. с англ. [Текст] / Дж. Хикс. - М.: НП «Журнал Вопросы экономики», 2003. - 224 с.

7. Хосперс Г.-Я. Новая Кремниевая долина? Географические кластеры и политика и государства [Електронний ресурс] / Г.-Я. Хосперс, П. Дероше, Ф. Соте. - Режим доступу: http:// www.inliberty.ru/library/ study/2828/.

8. Desrochers P. Cluster-Based Economic Strategy, Facilitation Policy and the Market Process [Text] / P. Desrochers, F. Sautet. - The Review of Austrian Economics. - 2004. - V. 17. - N. 2-3. - P. 233-245.

Размещено на Allbest.ru