Структурний вектор активізації конкурентного розвитку промислових підприємств Донецького регіону

Посткризовий розвиток промисловості значно актуалізував зацікавленість до структурних досліджень. Це пов'язано з пошуком оптимальних шляхів виходу з кризи та подоланням турбулентних явищ вітчизняної економіки. Наявність зв'язків між економічною динамікою та структурними процесами вже давно стало постулатом економічної теорії, базис якої заклали такі відомі науковці, як Н. Конд- ратьєв, Й. Шумпетер, С. Кузнець. Наукове осмислення причин та наслідків кризи дає все більше підстав стверджувати про значний вплив структурних чинників на системні прояви кризи. Джерелом будь-якої кризи є протиріччя. В економіці вони найбільше проявляються у структурних співвідношеннях елементів системи. Змінюючись, економічні структури накопичують у собі потенціал, який сприяє як зростанню системи, так і може скоротити можливості її розвитку. У методологічному аспекті дослідження змін структурних пропорцій, особливо за умов турбулентної економіки, виявляються особливо актуальними, оскільки поглиблюють уяву про важливість їх вивчення, як чинника конкурентного розвитку вітчизняної промисловості.

Конкурентоспроможність як в галузевому, так в регіональному і загальнодержавному розрізах, а також методи її вимірювання на різних етапах економічного циклу вже довгий час знаходяться в центрі уваги багатьох економістів. Це пов'язано з тим, що саме від відповідності реаліям сьогодення параметрів конкурентоспроможності залежить обґрунтованість стратегічних рішень, які приймаються на різних рівнях державної влади [2, с. 27]. У сучасних соціально-економічних умовах в нашій країні досить актуальними є питання про забезпечення збалансованого економічного зростання на основі підвищення конкурентоспроможності промислового виробництва регіонів з метою посилення конкурентних позицій України в контексті участі в процесах інтеграції, оскільки за кількісними та якісними макроеко- номічними параметрами наша країна поки значно поступається в розвитку багатьом країнам, залишаючись на периферії світового інноваційного процесу.

Питанням активізації конкурентного розвитку присвячено безліч робіт як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Початок дослідженню ролі промислових підприємств у національній економіці було покладено в 20-х рр. ХХ ст. в роботах М. Вебера. На сучасному етапі в Україні питаннями конкурентоспроможного розвитку та факторами, що впливають на нього, займаються Б. Долішній і Л. Шевчук [6], В. Оскольський [9] та ін., які є прихильниками концепції «нового регіоналізму». До числа інших, найбільш відомих вчених, які займаються дослідженням конкурентних позицій регіонів, можна назвати Р. Фатхудінова [12], який розглядає поняття конкурентоспроможності в аспекті стратегічної діяльності, і В. Антонюка і Е. Вансовича [1], який займається питаннями підвищення конкурентоспроможності національної економіки в цілому та її регіонів зокрема. А. Селезнєв [11] досліджує конкурентні переваги регіонів, їх конкурентні позиції, а також способи управління даними перевагами з метою їх поліпшення. В останні роки з'явилися нові теорії регіонального розвитку промисловості: теорія нового регіоналізму М. Кітінга [8], теорія циклічної сенситивності регіонів Р. Гордона [5], теорія регіонального миру В. Столпера та ін. Однак слід зазначити, що хоча у світовій та вітчизняній економічній літературі досить широко висвітлюються теоретичні питання підвищення конкурентоспроможності підприємств промисловості різних галузей, залишаються ще недостатньо дослідженими питання оцінки і прогнозування вектору структури конкурентного розвитку промислових підприємств регіонів, зокрема, за умов реалізації інтеграційних прагнень України за різними сценаріями розвитку її зовнішньоекономічної політики.

Метою статті є обґрунтування шляхів підвищення конкурентних позицій промислових підприємств Донецького регіону за допомогою оцінки сучасного стану структури промислового виробництва та прогнозування динаміки вектора структури обсягів реалізації промислової продукції в найближчій перспективі.

На сьогоднішній день при визначенні «конкурентного розвитку» як мікроекономічного явища не виникає жодних протиріч. Так, під конкурентним розвитком підприємства як соціально-економічної категорії слід розуміти сукупність змін, обгрунтованих стратегією конкуренції, що ведуть до появи нової якості і змінюють життєдіяльність підприємства, його здатність опиратися руйнівним впливам зовнішнього конкурентного середовища. Протиріччя починають виникати при визначенні, що слід розуміти під конкурентним розвитком промисловості регіону, а також при визначенні тих заходів, які необхідно впроваджувати для активізації промислового розвитку. Це означає, що теорія конкурентного розвитку України виявляється теоретично обґрунтованою, але ж не має методологічного обґрунтування. Для того, щоб вона стала практично значущою, необхідна система індикаторів, найбільш повно характеризуючих процес конкурентного розвитку.

У зв'язку з цим, у якості методологічного наповнення теорії конкурентного розвитку промислових підприємств, тобто для створення системи індикаторів, пропонується використовувати відтворювальний підхід. У цьому випадку відтворювальні пропорції дозволять визначати межі зрушень показників, забезпечуючи тим самим розробку заходів щодо їх досягнення. Вважаємо, що саме відтворювальний підхід найбільш адекватно відображає процеси, що відбуваються у регіоні. Тобто, з одного боку, системно оцінює об'єктивно існуючі умови в регіоні та їх зміни, а з іншого, передбачає наявність пропорцій у системі регіонального розвитку. Відтворювальний підхід базується на необхідності встановлення взаємозв'язку та взаємозалежності між елементами будь-якої економічної системи, забезпечуючи тим самим ефективний конкурентний розвиток промисловості регіону і зростання добробуту населення. У свою чергу, промисловість регіону при відтворювальному підході визначається не тільки як підсистема промислово- виробничої інфраструктури країни, але і як відносно самостійна його частина з власним циклом відтворювання, особливими формами прояву стадій відтворення та специфічними ознаками протікання об'єктивно існуючих процесів.

Таким чином, під конкурентним розвитком промислових підприємств регіону варто розуміти такий розвиток, за умов якого забезпечується відтворення усіх факторів виробництва. Конкурентним вважається такий розвиток, який при збереженні визначених відтво- рювальних пропорцій забезпечить динамічний розвиток промисловості регіону у заданому напрямі за визначений період часу. Отже, індикатори конкурентного розвитку у цьому випадку базуватимуться на основі оцінки пропорцій процесу промислового відтворення регіону. Залежно від характеру взаємозв'язків між різними елементами відтворювального процесу можна виділити шість груп пропорцій (рис. 1): загальноекономічні, структурні, ринкові, інфраструктурні, виробничо-технологічні, соціально-трудові, фінансово-економічні і еко- номіко-екологічні.

Регіональний промисловий комплекс представляє собою раціональну структуру галузей матеріального і нематеріального виробництва регіону, який динамічно розвивається на основі прямих і зворотних зв'язків з метою найбільш повного використання виробничих сил. Протягом будь-якого періоду часу питома вага галузей у загальному обсязі виробництва змінюється, тобто відбуваються структурні зрушення. Отже, в залежності від регіональних або державних цілей відбуваються динамічні зміни галузевої структури виробництва, а також співвідношення занятого населення в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Ці зміни, безперечно, відображаються на результатах суспільного відтворення, підвищенні або зменшенні його ефективності і повинні бути враховані при розробці стратегії конкурентного розвитку галузей промисловості.

Структура будь-яких економічних явищ досліджується за допомогою статистичних показників. Структура економічної системи аналізується за допомогою питомої ваги окремих її елементів. Величину структурних зрушень розраховують декількома вимірювачами, які відображають абсолютні або відносні прирости часток окремих елементів системи. До числа таких показників належать середній лінійний і середній квадратичний коефіцієнт абсолютних структурних зрушень, які визначаються за формулами [3]:

n \OPi (t2) - OPi (ti)|

” (OPi (t2) - OPi (ti))2

M (2) де і - 1, 2, 3...., n - кількість галузей;

ОР, (ti) - питома вага галузі за обсягами промислового виробництва у період часу ti;

ОРі (t2) - питома вага галузі за обсягами промислового виробництва у період часу t2.

Рис. 1. Взаємозв'язок відтворювальних пропорцій та індикаторів конкурентного роз¬витку промислових підприємств

Якщо показник АВС збільшується, цей факт є наслідком більш інтенсивних структурних зрушень у галузях економіки. Результати дослідження галузевої структури промисловості України і Донецького регіону за показником обсяг промислового виробництва за період 2004-2012 рр. представлено у табл. 1-2.

Таблиця 1 Структура обсягів виробництва галузей економіки України і Донецького регіону (у % до підсумку) [10]