Постановка проблеми. З початком ХХІ століття у світовій теорії та практиці склалась принципово нова концепція суспільного розвитку, що ґрунтується на розумінні креативності як провідного фактору інноваційної економіки. Розвиток креативного капіталу забезпечить істотні конкурентні переваги економіці, відкриє нові можливості економічного зростання, буде сприяти інноваційному розвитку, покращенню рівня життя, формуванню культурної ідентичності та толерантної атмосфери.

У травні 2017 була презентована Доктрина збалансованого розвитку "Україна-2030", яка базується на розвитку креативної економіки та інновацій. Доктрина передбачає створення умов для досягнення економічного зростання не менше 10-15% в рік, щоб до 2030 року Україна увійшла в ТОП-30 найбільш економічно розвинених країн з ВВП на рівні $710-$750 млрд. Аналізуючи світові горизонти розвитку, зіставляючи наявні сильні та слабкі сторони національної економіки, Доктрина визначає, що головним багатством і ключовим потенціалом розвитку України є людський капітал, а інвестиції в людей, тобто в науку, культуру, освіту та охорону здоров'я, дають найбільш очікуваний результат - це високотехнологічна національна економіка, а також стійке, збалансоване і всеохоплююче зростання. Доктрина пропонує нову соціально орієнтовану модель економічного розвитку, де найвищою цінністю є людина, а головною рушійною силою розвитку - реалізація креативного потенціалу нації [19].

Аналіз останніх наукових досліджень. Основоположними працями у сфері креативної економіки вважаються праці члена Консультаційної ради по креативній економіці ООН Дж. Хокінса [21] та Ч. Лендрі [13]. Вони розглядають креативність як головний фактор створення сучасного устрою життя та необхідний атрибут ефективного розвитку нової економіки. Вагомий внесок у дослідження креативної економіки, зокрема креативного класу зробив Р. Флорида [20]. Крім даних дослідників проблемам становлення креативної економіки присвятили свої праці такі зарубіжні вчені як Т. Адорно [24], Дж. О'Коннор [11], Р. Кушинг [25], М. Хоркхаймер [24]. Серед російських дослідників креативної економіки можна виділити Р. Аюпова [1], Н. Гладких [6], О. Зеленцову [6], М. Гнєдовського [4], Д. Мокира [12], А. Попикова [14], А. Степанова [18], В. Юр'єва [22].

Достатньо плідно йде робота у сфері дослідження креативної економіки такими українськими науковцями як І. Вахович [2],

0. Дорошенко [5], Т. Галахова [3], С. Киризюк [8], Д. Лук'яненко [10], М. Проскуріна [16], 1. Радіонова [17], О. Чуль [2], О. Ястремська [23] та інші.

Проте для прискорення розвитку креативного людського капіталу в Україні потрібно враховувати глобальні тенденції та відповідність їм національних особливостей розвитку інноваційної економіки України.

Формулювання цілей дослідження є визначення сутності креативного людського капіталу як фактору інноваційної економіки, його класифікація та пропозиції щодо розробки нових теоретичних та практичних методів та підходів до активізації, раціонального та ефективного використання креативного людського капіталу.

Виклад основного матеріалу дослідження. З початком 21 століття стало зрозумілим, що майбутнє світової економіки визначається інноваційними проектами, в першу чергу, в країнах з найбільш сприятливим середовищем для їх впровадження у життя. Успіхи на цьому шляху обумовлюються якістю людського капіталу, який головним чином безпосередньо залежить від якості освіти та науки. Останнім часом проблема розвитку креативних галузей привертає велику увагу науковців. При цьому дослідники звертають увагу на особливу роль людського капіталу - вирішального з точки зору розвитку всіх напрямків, наріжним каменем яких є творчість та інновації.

Відповідно до даних досліджень Глобального індексу інновацій (The Global Innovation Index), збільшення видатків на НДКР та вищу освіту у 2013-2015 роках дозволило стати лідерами за темпами зростання інноваційної економіки таким державам як: В'єтнам, Малайзія, Кенія та Вірменія. Разом з цим, отримані авторами індексу результати слід інтерпретувати з поправкою на особливості розрахунків - окремі країни, що розвиваються, стрімко відриваються від сусідів, що входять до групи країн з середнім та низьким рівнем доходів населення, у той час як розвинуті країни так само динамічно віддаляються за ступенем інноваційності економки від груп з нижчим ВВП. Наприклад, за даними Банку Розвитку Азії (ADB), не дивлячись на суттєве збільшення видатків на створення технологічних університетів в Малайзії, останні п'ять років продуктивність праці в цій країні не змінилась порівняно з Сингапуром, який продовжує нарощувати своє регіональне лідерство у сфері "розумної економіки". Пряме запозичення технологій та успішних освітніх моделей далеко не завжди гарантує швидкий перехід до економіки знань. За словами лауреата Нобелевської премії у сфері економіки Роберта Лукаса, на перший план виходять більш тонкі і не завжди такі, що піддаються виміру фактори: пасіонарність, підприємницька активність, стихійна "кластеризація талантів" в одному місці і в один час. Саме поява критичної маси людей з унікальними здібностями та навичками породжує імпульс, який "живить економічний прогрес". Парадоксально, що в епоху мобільного інтернету та віртуальних офісів, майже всі крупні технологічні компанії світу сконцентровані у порівняно компактних районах декількох міст - Сан-Франциско, Лондону, Берліну і Тель-Авіву [18, с. 19].

Необхідно констатувати той факт, людський капітал, як економічна категорія не в змозі пояснити всі передумови розвитку креативної економіки. У зв'язку з цим, соціолог Роберт Кушинг, вивчаючи діяльність креативних сфер, виділив із соціального капіталу креативний, який і пояснює виникнення та розвиток інноваційної активності. Крім цього можна пояснити диспропорції у розвитку регіонів. Для найбільш інноваційно активних регіонів характерна наявність креативних спільнот. Вони формують креативні центри (кластери), які є центрами різноманіття інновацій та економічного зростання. Саме людський креативний капітал, на думку автора, є ключовим у економічному розвитку [25, с.28].

Формування теорії креативної економіки припадає на початок 21 століття, коли почалося бурхливе зростання галузей, що ґрунтуються на авторському праві. Поняття "креативна економіка" вперше з'явилось в американському журналі Business Week у серпні 2000 року. Це нове поняття зацікавило багатьох дослідників-економістів, а також підприємців. У 2001 році вийшла праця Джона Хокінса "Креативна економіка", де він вперше дав визначення цій категорії та виділив 15 сфер, на які в середньому припадає близько 11% ВВП розвинутих країн, що складає 2,2 трлн дол., при 8-відсотковому рівні темпі зростання, який більш, ніж у 2 рази перевищує середньогалузеві темпи зростання. Вивчивши економічні складові креативних галузей, Хокінз прийшов до висновку, що вони є рушійними силами національних економік та їх розвиток є невід'ємною частиною благополуччя країни [21, с.122].

Дещо інший підхід відображений у працях Р. Флоріди, де він виступив автором ідеї креативного класу. На його думку, успіхи регіонів залежать від рівня розвитку креативного класу.

У своїй праці "Креативний клас: люди, що змінюють майбутнє" Р. Флорида пише,". рушійною силою стала людська креативність, що відіграє ключову роль в економіці та суспільстві. Творча діяльність - відмінна риса людини як виду - у наш час набуває небаченого розмаху. Прийнято вважати, що ми живемо зараз у "інформаційній економіці" або "економіці знань". Однак, більш суттєва істина полягає у тому, що сучасна економіка приводиться у дію людською креативністю. Креативність - "здатність створювати визначні нові форми", відповідно до словника Вебстера - перетворилась в основне джерело конкурентної переваги. Практично у будь - якій сфері виробництва, від автомобілебудування до індустрії моди, харчової промисловості та інформаційних технологій, перемагає в результаті той, хто володіє творчим потенціалом" [20].

На думку Р. Флоріди, економічна потреба у креативності відображається у формуванні нового класу, який він називає "креативним класом". Ядро креативного класу складають люди, що зайняті у науковій та технічній сфері, архітектурі, дизайні, освіті, мистецтві, музиці та індустрії розваг, чия економічна функція полягає у створенні нових ідей та нового креативного змісту. Крім того, креативний клас, як вважає Р. Флоріда, включає також широку групу креативних спеціалістів, що працюють у бізнесі, фінансах, правоохоронній сфері, сфери охорони здоров'я та суміжних сферах діяльності. Ці люди займаються вирішенням складних завдань, які потребують значну незалежність мислення та високий рівень освіти і людського капіталу [20].

Характерними рисами представників креативного класу є:

чутливість до нових знань, які стають головним засобом виробництва. Прагнення бути у темі нових технологій, інновацій, досягнень науки у різних сферах;

обмін знаннями між собою, який стає творчим процесом та не є копіюванням уже відпрацьованих алгоритмів;

робота на стику різних сфер знань та різних професійних сфер, що активно підвищує конкурентоздатність представників креативного класу на ринку праці та робить їх унікальними спеціалістами;

легка адаптація у мінливому світі, що потребує вміння вчасно відмовлятися від вже діючих ідей для того, щоб просувати нові;

мобільність, що потребує готовності змінити місце роботи, місце проживання, заради кар'єри, професійного росту, можливості займатися тим, що відповідає інтересам;

небажання належати формальним організаціям, залишатися free-lancer - вільним мисливцем;

висока самооцінка відносно власної затребуваності на ринку праці, що сприяє легкому та достатньо активному переміщенню у пошуках роботи.

Креативність (творчі здібності, творча активність, творчий підхід) - це здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко та ефективно здійснювати інтелектуальний прорив у вирішенні проблемних ситуацій. До найбільш відомих форм прояву креативності відносяться:

інновації - внесення принципово нових ідей, нововведення;

винаходи - створення будь-чого нового, невідомого раніше;

відкриття - щось знову встановлене, винайдене [1].

Основними факторами, що визначають креативність людського капіталу, є з одного боку, такі особисті якості як мобільність, винахідливість, конструктивність та ін. З іншого боку - життєвий досвід та індивідуальні знання особистості у певній сфері. Останнє здатне одночасно як приносити користь так і слугувати обмежуючим фактором.

Під креативною економікою розуміється сукупність соціально-економічних відносин, що виникають з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання, що основані на нестандартних, нетрадиційних, некопіюємих ідей, концепціях, стратегіях, заходах, що забезпечують ефективне вирішення соціально-економічних проблем на основі нових знань та принципово нових рішень [18, с.24].

У прогнозних документах різних авторитетних міжнародних організацій йдеться мова про те, що у перспективі у 20202025 рр. найбільша частина доданої вартості буде створюватися переважно за рахунок інтелектуальних (креативних) факторів виробництва. Саме творчий підхід та креативність стануть провідними. Саме креативний клас стане стрижнем людських ресурсів у креативній економіці. Таким чином, стає зрозумілим, що головним фактором економічного розвитку у 21 столітті повинні стати креативні людські ресурси, які володіють у зростаючій мірі здатністю до креативного мислення в прийнятті та реалізації економічних рішень у всіх сферах економічної діяльності. Креативність разом з традиційними способами мислення та управління в економіці, врешті-решт, стане головним потенціалом та інструментом. Лідерами соціально-економічного та науково-технічного прогресу стануть лише ті компанії, які освоять науку креативного управління соціально-економічним розвитком в умовах турбулентності економіки.

Як пише Ф. Котлер у своїй праці "Кінець капіталізму", серед джерел виникнення турбулентності є, зокрема, такі ризики, як технологічний прогрес, з одного боку та інформаційна революція і підривні технології та інновації - з іншого. Разом з цим у турбулентності є два головних ефекти: перший - це вразливість, і проти неї фірмам необхідно мати оборонну зброю, і другий ефект - це нові можливості, які можна використати, адже "погані часи" багатьом наносять шкоду, та деяким вони йдуть на користь [9]. Саме ці два головні ефекти турбулентності говорять про необхідність та неминучість використання та розвитку креативного капіталу компанії.

Розглядаючи креативний людський капітал, необхідно визначити галузі, в яких він функціонує. Всесвітня організація інтелектуальної власності подає таку класифікацію креативних галузей:

1. Основні галузі, до яких відноситься реклама, колекціонування, кіно та відео музика, сценічне мистецтво, видавництво, виробництво ПЗ, телебачення та радіо, образотворче мистецтво.

2. Взаємозалежні індустрії, до яких належать інформаційні носії, споживча електроніка, музичні інструменти, папір та друкарська техніка.

3. Опосередковані індустрії включають в себе архітектуру, одежу та взуття, дизайн, моду, іграшки, товари для дому [14].

Відповідно до цієї класифікації можна виділити частку людських ресурсів у креативному секторі України у 2016 році. За даними дослідженнями Ліга.net у сферах креативної економіки працює 470 тис. чоловік, з них 100 тис. чол. - це ІТ-спеціалісти. Це всього 2,8% працюючого населення. Вони приносять країні біля 105 млрд грн (або 4,4% ВВП). Разом з цим, на думку О. Альхимович, директора найбільшої української компанії "Luxoft Ukraine", що надає послуги по розробці програмного забезпечення на глобальному ринку, креативний сегмент в Україні становить біля 1 мільйону осіб. Для порівняння креативна економіка Великобританії генерує майже Ј10 млн в годину та зростає майже на 9% в рік. Це індустрія на Ј100 мільярдів. Креативна економіка США наближається до 1 трлн дол. [7].

Більшість сфер української креативної економіки знаходяться у зародковому стані. Однак, вони тяжіють до експортної направленості, що пов'язано з бідністю українського споживчого ринку. Найбільшим та швидкозростаючим сектором є ІТ. Кожний зайнятий у цьому сегменті працівник приносить українській економіці біля 30 тис. дол, а це у декілька разів більше, ніж аналогічні показники у інших галузях креативної економіки.

У минулому році на передодні щорічної зустрічі у Давосі Всесвітній економічний форум (World Economic Forum, WEF) разом з консалтингової компанією A. T. Kearney підготували доповідь, в якій міститься рейтинг розвитку людського капіталу, в якому Україна знаходиться на 34 місці. Цей показник міг би бути вищим, якби не один із таких факторів, як можливість залучати та утримувати таланти. За цим фактором Україна опинилась на 90 місці. У доповіді було визначено, які фактори потягнули до низу Україну. Найгірша ситуація є в інституційній сфері, а саме - які умови для виробництва майбутнього формує влада та наскільки сприятлива у нас для розвитку законодавча база. Наша країна за цим критерієм знаходиться в кінці рейтингу - на 94 місці у світі. Ще один мінус - це цифрова та технологічна інфраструктура. За цим показником Україна знаходиться на 74 місці [15].

Міжнародний досвід свідчить про наявність можливостей мотивації креативного людського капіталу та підвищення його ефективності за рахунок посилення конкурентних позицій серед працівників різних сфер діяльності. Основні постулати такої тенденції звучать наступним чином.

1. Високі творчі здібності працівника і їх значення в певній сфері діяльності супроводжуються високою зайнятістю та економічною активністю на підприємстві.

2. Володіння навичками і розвиненими креативними здібностями сприяють зниженню ризику стати безробітним. У разі втрати роботи перебування людини в статусі безробітного має меншу тривалість.

3. Прояв співробітником своїх креативних здібностей збільшує його заробіток і відкриває широкий доступ до робочих місць за родом його діяльності, найбільш привабливих за посадовими повноваженнями і рівнем заробітної плати.

4. Креативність працівника в навичках і здібностях сприяє його високій територіальної та професійної мобільності [14].

Всі ці положення ґрунтуються на тому, що більш освічений і творчо розвинений співробітник набагато успішніше адаптується до змін як у соціальному, так і в економічному середовищі, він активніше прагне освоювати нові навички та отримувати нові знання, найбільш оперативно освоює і намагається впровадити в свою повсякденну діяльність досягнення науково-технічного прогресу.

Провідним чинником формування креативного людського капіталу є освіта. Сьогодні у світі змінюються уявлення про зміст знань і освіченості, з'являються нові методи та інструменти передачі, отримання, обробки та зберігання інформації і знань. У цих умовах здатність суспільства створювати, відбирати, адаптувати, перетворювати знання в джерела добробуту і використовувати їх - має вирішальне значення для формування інноваційної економіки. Якість людського капіталу розглядається і як фактор глобальної конкурентоспроможності країн. Адже лідерами в конкурентній боротьбі сьогодні стають країни, які спираються на науковий і освітній потенціал, висококваліфіковану робочу силу та розвинену інфраструктуру [18, с.188].

Одну з основних важливих ролей у формуванні креативного людського капіталу країни відіграє пряме інвестування в освіту (навчання і професійна підготовка та перепідготовка кадрового складу), в охорону здоров'я, науково-технічний прогрес та інновації, мобільність людських ресурсів. В Україні володіння значним креативним людським капіталом багаторазово підсилює конкурентні позиції працівників. Такий стан вказує на те, що на українському ринку праці вищу професійну освіту цінують не менше, ніж на ринках праці інших країн світу. Таким чином, варто відзначити, що на сьогоднішній день в Україні проблема фінансування ефективного відтворення креативного людського капіталу одна з основних і пріоритетних тенденцій, що сприяє розвитку державної економіки. Однак в нашій країні спостерігається недооцінка людського капіталу, що пов'язано з низьким рівнем оплати праці робочої сили, яка має високу професійну кваліфікацію.

Висновки